Створення сприятливих умов для успішної адаптації учнів перших класів в умовах реалізації Державного стандарту загальної початкової освіти



Сторінка5/7
Дата конвертації14.09.2017
Розмір1.08 Mb.
#54158
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6   7

Примітка. Потрібно, щоб діти запам’ятали такі ствердження:

  • Я- частинка нашого класу!

  • У цьому серці знайшлося місце для кожного з учнів твого класу и для тебе також.

  • Якщо тобі стане самотньо чи сумно, пригадай, що існую велике серце, в якому є місце саме для тебе.

  • Я вірю, що я люблю і мене люблять!

  • Я дуже хороший!



http://school59.74202s059.edusite.ru/images/clip_image001.png

РОЗДІЛ ІV .

РОБОТА ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З ПЕДАГОГАМИ

СЕМІНАР ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ ПЕРШИХ КЛАСАХ

«ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ПЕРШОКЛАСНИКІВ В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ НОВОГО ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ПОЧАТКОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ»

Автор: Самофалова Людмила Микоаївна, практичний психолог ЗОШ №2, Янчук Аліна Сергіївна, практичний психолог ЗОШ №5

Категорія : учителі, які працюють в перших класах

Мета: навчання педагогічній підтримки дитини в період адаптації дітей до навчання в школі, формування навичків позитивного ставлення до дитинию

План семінару



  1. Повідомлення про особливості адаптації.

  2. Індивідуальна робота у групах.

  3. Повідомлення про види адаптації.

  4. Робота у групах: «Адаптивна» та «дезадаптивна» дитина.

  5. Мозковий штурм «Причини дезадаптації».

  6. Фізкультхвилинка.

  7. Вікових особливостей першокласників (робота у групах).

  8. Повідомлення про особливості тривожних, повільних, сором’язливих та гіперактивних учнів.

  9. Складання порад «Засоби підтримки та допомоги (тривожним, повільним, сором’язливим або гіперактивним учням) в період адаптації в умовах реалізації нового державного стандарту середньої освіти».

  10. Вправа «Позитивне відношення до дитини».

  11. Вправа «Павутиння».

  12. Гра «Свіча побажань».

  13. Підведенні стогів.

  14. Роздача буклетів.

1. Проблема адаптації людини до постійних змін навколишнього середовища має надзвичайну актуальність. Це пов'язано з тим, що саме процес адаптації визначає можливості людини стосовно виживання та діяльності в умовах підвищеної стресогенності зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Недостатня адаптованість до дії різноманітних стресорів призводить як до зниження ефективності діяльності людини, так і до виникнення різноманітних нервово-психічних і психосоматичних захворювань.

Пріоритет започаткування уявлень про адаптацію належить ученню К. Бернара про сталість внутрішнього середовища. Саме завдяки підтримці такої сталості жива система набуває відносної незалежності від зовнішніх впливів, адаптуючись до навколишнього середовища. Основні положення концепції К. Бернара розвинув У. Кеннон. Саме йому належить введення в науковий обіг для визначення сталості внутрішнього середовища нині широковживаного терміна "гомеостаз". Збереження гомеостазу досягається завдяки процесу адаптації під час взаємодії організму та середовища. У. Кеннон розглядав гомеостаз і як внутрішній стан, і як відношення в системі "організм - середовище". Згідно із сформульованим ним принципом гомеостазу всі процеси, які відбуваються в організмі, націлені на зберігання стану рівноваги у відповідь на негативний вплив середовища.

Існує й інша стратегія адаптації, яка не спрямована на підтримку гомеостазу. Часто підтримується не стан певних структур, а їхня функція. Наприклад, концентрації розчинених речовин в організмі регулюються у розрахунку на підтримку структури і функції ферментів; рН крові регулюється так, щоб при змінах температури не порушувались функції її білків. Результат адаптації в таких випадках - не гомеостаз (сталість стану), а скоріше підтримання функції. Ця стратегія дає змогу цілісному організмові змінювати у певних межах свої структурно-функціональні характеристики при різких зрушеннях середовища, зберігаючи суттєві для себе функції навіть на шкоду функції однієї зі своїх систем.

У найбільш загальному змісті адаптацію людини можна визначити як процес її пристосування до зміни умов життєдіяльності.

При цьому можна виділити різні рівні адаптації: 1) субклітинний; 2) клітинний; 3) тканинний; .4) окремого органа; 5) окремої системи органів; 6) цілісного організму; 7) груповий; 8) популяційний [4]. Адаптацію також можна розглядати у двох аспектах - статичному і динамічному. Статичний аспект відбиває властивість (стан) біосистеми, її стійкість до умов середовища - рівень її адаптованості. Динамічний - відбиває процес пристосування біосистеми до умов середовища, що змінюються [5].

Тісно пов'язаними з адаптацією поняттями є резистентність і реактивність. Резистентність - це здатність чинити опір подразненню. Реактивність - це властивість організму відповідати змінами життєдіяльності на впливи зовнішнього середовища. Нервова система відіграє істотну роль у резистентності та реактивності організму, тому, по суті, всі форми темпераменту визначаються індивідуальною реактивністю. Резистентність може бути активною та пасивною. Активна резистентність характеризується здатністю організму перебудовуватися при змінах як умов подразнення, так і умов зовнішнього середовища. Реактивність може проявлятися підвищеною реакцією (гіперергія) і зниженою (гіпоергія). Гіперергічний стан характеризується підвищенням збудливості, гіпоергічний, навпаки, - гальмуванням. У формуванні реактивності беруть участь усі відділи нервової системи: рецептори, провідна система, спинний і довгастий мозок, підкірка та кора головного мозку.

Вступ до школи – серйозне випробування для шестирічних дітей: нове оточення, потрібно полаштуватися до нових вимог – уважно слухати і вміти відповідати на питання вчителя, сидіти за партою у незнайомій кімнаті й усіляко поборювати такі природні бажання, як встати та побігати, пограти, повеселитися під час уроку, а ще підняти руку, якщо хочеш щось спитати та ін. Якщо всіх цих вимог дитина дотримується і все в неї йде гарно, вона радісна, захоплена, вірить у свої сили. Якщо ж ні – інтерес до навчання швидко зникає, успіхів немає, а отже, чому ж тоді радіти маленькому школяреві та його батькам?

Ефективність процесу адаптації значною мірою визначає успішність у навчанні, збереження фізичного та психічного здоров’я дитини.

Як же забезпечити благополучне входження дітей у нову для них атмосферу діяльності? Як пом’якшити можливі стреси шкільного навчання, що виникають у шести річок?

Щоб зрозуміти світ очима шестирічної дитини, щоб допомогти їй пристосуватися до нових умов, та запобігти виникненню можливих труднощів у навчанні, спілкуванні, поведінці... ми й зібралися сьогодні.

2. Поміркуйте протягом однієї хвилини та дайте відповідь на запитання «Які у вас виникають асоціації, коли ви чуєте слово «адаптація»?

3. З метою підкреслення домінування тих чи інших компонентів у цілісній системі при здійсненні адаптації, а також з метою зручності при вивченні адаптації людини до певної групи однорідних факторів здебільшого виділяються такі види адаптації, як фізіологічна, психічна, соціально-психологічна, психофізіологічна, професійна. Бути школярем – означає для дитини отримання не тільки нового статусу в цих стосунках, статусу приналежності о світу дорослих, а також визнання оточенням її дорослості. У першокласника з’являються як нові права, так і нові обов’язки. Процес адаптації тісно пов’язаний з тим, наскільки дитина здатна відповідати новим вимогам.

Фізіологічна адаптація являє собою стійкий рівень активності і взаємозв'язку функціональних систем, органів і тканин, а також механізмів управління, що забезпечує нормальну життєдіяльність організму і трудову активність людини в різних (тому числі і соціальних) умовах існування, здатність до відтворення здорового потомства [1].

Психічну адаптацію можна визначити як процес установлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення діяльності, що властива людині, яка дозволяє індивіду задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значущі цілі (при збереженні психічного й фізичного здоров'я), забезпечуючи в той же час відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимогам середовища [3].

Соціально-психологічну адаптацію можна розуміти як аспект психічної адаптації, що забезпечує організацію мікросоціальної взаємодії, формування адекватних міжособистісних стосунків, урахування експектацій оточення і досягнення соціально значущих цілей [3].

Поняття адаптації за своєю суттю психофізіологічне. Адже, виходячи з системного розуміння адаптації, адаптаційні процеси, що переважно відносять до психічної чи фізіологічної сфери, як правило, невід'ємні один від одного та тісно взаємопов'язані під час пристосування людини до умов існування, що постійно змінюються.

Психофізіологічну адаптацію можна визначити як процес, який зумовлений зміною в психофізіологічному стані людини під впливом дезадаптаційиих факторів, що потребує одночасної та узгодженої взаємоспівдії функціональних підсистем на всіх рівнях цілісної системи "психофізіологічний стан" з метою ефективного забезпечення діяльності в нових умовах.

Психофізіологічна сутність адаптації відбивається у таких її основних компонентах.

1) активаційному (органічні й функціональні витрати, спрямовані на досягнення значущих для суб'єкта цілей);

2) когнітивному (перебудови когнітивних процесів, спрямовані на вироблення найбільш ефективних способів переробки інформації, без яких ефективна адаптація неможлива);

3) емоційному (визначається динамікою емоційних переживань, що є суб'єктивними індикаторами ефективності процесу адаптації);

4) мотиваційно-вольових процесах (забезпечують координацію всіх інших компонентів і напрямів реалізації значущих для суб'єкта цілей і тим самим надають процесу адаптації стійкості й безперервності) (С.О. Шапкін).

Професійна адаптація являє собою єдність адаптації людини до фізичних умов професійного середовища (психофізіологічний аспект), адаптації до професійних завдань, операцій, що виконуються, професійної інформації і т.ін. (професійний аспект), і адаптації особистості до соціальних компонентів професійного середовища (соціально-психологічний аспект).

Можуть виділятись також інші види адаптації, успадкована і набута, пренатальна й постнатальна, індивідуальна і популяційна (видова), універсальна (широка) і спеціалізована (вузька), специфічна й неспецифічна, одинична і загальна, однобічна і різнобічна, внутрішня і зовнішня, цілісна і часткова, умовна і безумовна, потенційна й актуальна, нормальна і стресова, реактивна й активна та ін. [4].

Ще вирізняють такі види адаптації, як термінова (первинна реакція організму на подразник, що характеризується повною мобілізацією фізіологічних резервів) і довгострокова (компонується на основі сформованої програми гомеостатичного регулювання - багаторазової реалізації термінової адаптації і набутої нової якості).

4. Учасники об’єднуються у дві групи: перша група описує або малює «адаптивну» дитину, а друга – «дезадаптивну» дитину.

5. Учасники семінару у групах шукають відповідь на запитання «Які можуть бути причини виникнення дезадаптації»? Відповіді фіксуються на втамані.

6. Фізкультхвилинка.

Вправа складається з восьми дій. Один із учасників починає кожну дію та, в той час як він продовжує робити її сам, також він передає її іншій людині, а той, у свою чергу, продовжує її та передає наступному, і так по колу. Коли, відправлена членом команди дія повертається, учасник починає наступну дію та передає її, продовжуючи рухи. Таким чином передаються всі дії, поки не закінчаться. Дії виконуються у наступному порядку:

Шум дерев (третя долонями).

Перші краплі (щёлкання пальцями).

Дощ по даху (хлопки руками по ногам).

Гром та град (хлопки руками по ногам та тупотіння ногами).

Дощ по даху (хлопки руками по ногам).

Останні краплі (щёлкання пальцями).

Шум дерев (третя долонями).

Виглянуло сонечко (руки до гори).

7. Учасники складають карту вікових особливостей першокласників (робота із розданим матеріалом)



Матеріал для роздачі

Вікові особливості першокласників

1. У цей час відбувається зміна провідного виду діяльності: місце гри поступово займає навчання.

2. Кістково-сполучний апарат дитини відзначається гнучкістю, у кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта.

3. У першокласників повільно розвиваються дрібні м’язи кисті, через що вони відчувають значні труднощі в оволодінні графічними навичками.

4. Діти в цьому віці дихають частіше, ніж дорослі, тому для підтримання їхньої працездатності важливо, щоб у приміщенні було чисте повітря.

5. Поряд з мимовільним запам’ятовуванням розвивається довільна пам'ять, найпростішим способом розвитку якої є переказ.

6. Мислення першокласників конкретно-образне, але під впливом навчання у його структурі зростає роль абстрактних компонентів. Це виявляється в здатності аналізувати і узагальнювати, розв’язувати задачі, висловлювати власні судження, міркування.

7. Інтенсивно збільшується словниковий запас, зростає кількість слів у реченнях. Тому важливо привчати дітей висловлювати чітко, говорити у відповідному темпі, контролювати своє мовлення.

8. Увага першокласників мимовільна, нестійка. Діти активно реагують на нове, яскраве, незвичне, часто відволікаються від роботи. Розвиток довільної уваги здійснюється шляхом включення у навчальну діяльність.

9. Процеси гальмування починають переважати над процесами збудження, що створює важливі передумови для формування певних вольових якостей: здатності проявити зусилля з метою подолання труднощів, утриматися від небажаних вчинків, контролювати і оцінювати себе.

10. Діти цього віку характеризуються підвищеною емоційною вразливістю, тому важливо у процесі спілкування враховувати внутрішній стан дитини, розумно застосовувати заохочення і покарання, вміло володіти словом.

8. Тривожні діти.

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.

Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.

За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні особливості. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.

Виділимо деякі особливості повільних дітей.

Швидкість діяльності повільних дітей знач­но нижче, ніж у їхніх однолітків.

Швидкість письма нижче майже в 2 рази, швидкість виконання простих рухів - в 1,6 рази, швидкість вирішення логічних завдань - більш ніж в 1,5 рази. Отже теза "вміє - значить зробить швид­ко" неодмінно до цих дітей. Вони можуть все пре­красно знати і вміти, однак не встигати виконува­ти.

У повільних дітей в 2 рази нижче про- дуктивність працездатності.

Це означає, що вони можуть працювати якісно, але повільно, або швидко, але неякісно. Постійні вимоги вчителя і батьків збільшити темп діяльності буквально штовхають дітей на зниження якості ро­боти - погіршується почерк, з'являються помилки, неправильно вирішуються приклади і завдання, порушується ефективність читання і т.п.

Час від сигналу до дії у марудної дитини майже в два рази довше.

Ця особливість дуже чітко проявляється при включенні в роботу і перемиканні його на інший вид діяльності. Функціональні особливості вищої нервової діяльності не дозволяють повільній дитині почати працювати відразу, їй необхідно якийсь час на те, щоб почати працювати. Відвернути цю дитину і перемкнути на інший вид діяльності також не просто.

Важливо підкреслити, що при форсуванні швид- кості виконання завдань дитиною можна домогти­ся абсолютно протилежного бажаному результату - швидкість замість того, щоб зменшитися, навпа­ки, збільшиться.

У повільних дітей значно довше формують­ся нові навички.

Мабуть, тому так складний для повільних дітей процес формування всіх навчальних навичок і на­самперед листи.

Повільні діти засвоюють на третину менше інфор- мації в порівнянні з їх однолітками при однаковій інтенсивності її подачі.

А якщо темп збільшується, то дитина здатна засвоїти лише половину, а то й менше. Цей факт пояснює чому дитині з повільним темпом складно вчитися в активного, з швидкою мовою і жестами вчителя.

При оптимальному темпі якість і точність роботи повільної дитини можуть бути дуже високими.

Однак, швидка стомлюваність є несприятливим фактором для навчальної діяльності в школі і вдо­ма. Хоча це зовсім не означає, що розумова діяльність марудної дитини якісно гірше.

Сором’язливі діти.

звичайно дорослі вважають сором´язливість недоліком. Багато хто думає, що ця риса властива дітям із заниженою самооцінкою. Насправді скромність може стати недоліком, тільки якщо батьки будуть сприймати цю якість в поганому світлі. Сором´язлива дитина може бути такою ж щасливою і такою ж впевненою у собі, як і її бойові однолітки.

Одна жінка розповіла, що в дитинстві була сором’язливою, але її батьки ніколи не говорили їй, що скромність - недолік. У результаті вона виросла обережною, але йде по життю впевненою в собі особистістю. А інша жінка поскаржилася, що її постійно критикували за сором´язливість. Батьки весь час намагалися її змінити: "Чому ти не поводишся як інші діти?", "Чому ти така нетовариська?" З тих пір вона частенько сумнівається в собі, і в такі моменти їй ввижається гримаюча мати: "Ну, давай! Підійди до них і почни розмову!"

Те, як дитина сприймає свою сором´язливість, цілком залежить від батьків. Якщо вони ставляться до дитини як особистості і сприймають її скромність як рису характеру, а не як недолік, значить, і вона буде впевненою у собі і зможе насолоджуватися життям точно так само, як і інші діти. Але якщо батьки стануть дуже багато уваги приділяти скромності дитини, вона почне сумніватися у своїх якостях. Сприймати сором´язливість як рису характеру і відчувати, що це недолік - дві великі різниці. Коли батьки думають, що скромність - недолік, дитина вважає себе неповноцінною.

Сором´язливість - риса характеру, а не недолік. Скромні діти завжди дуже милі, щедрі і відрізняються гарною поведінкою. Як правило, вони вміють слухати і поважати чужу точку зору. Їм подобається, коли інші діти беруть участь в їхніх іграх. Хоча іноді вони зажимається, в інших ситуаціях почувають себе абсолютно впевнено. Їм подобається грати з невеликою групою дітей (дві-три людини) і розмовляти з одним дорослим. Якщо сором´язливу дитину чим-небудь зацікавити, від її зажатості не залишиться й сліду. Вона починає соромитися тільки через надмірну увагу оточуючих.

Зазвичай діти ніколи не страждають від своєї скромності, набагато частіше ця риса дратує батьків. Вони почувають себе ніяково, коли їх дитина поводиться не так жваво, як інші діти. Їм здається, що на малюка дивляться негідно або просто не звертають на неї уваги, а більше займаються з іншими, більш активними дітьми.

Батьки можуть допомогти собі і дитині уникати незручних ситуацій і захистити її від критики сторонніх. Приміром, багато скромних дітей соромляться говорити "добридень" або відповідати на запитання дорослих. Нехай батьки зроблять це за них і самі невимушено заведуть розмову, щоб відволікти увагу співрозмовника від дитини. Спроба розговорити дитину призведе до гіршого результату, вона може зовсім замкнутися в собі і замовкнути.

У той же час необхідно розвивати у дитини ініціативність і самостійність. Стимулюйте дитину до різнобічного спілкування в побуті: звернутися до когось з проханням, віддати що-небудь (наприклад, гроші - продавцеві). На перших етапах присутність і участь знайомого дорослого є обов´язковою.

Подолати незручні ситуації допомагають рольові ігри. Пограйте з дитиною: "Давай уявімо, що ти зустрічаєш Аню у коридорі школи. Як ти з нею привітатися?", "Уяви, що я тітонька Люба і запитую в тебе: " Як справи в школі? ". Практика рольових ігор буває дуже корисною .

Але не варто чекати від дитини розкутої поведінки в некомфортній для неї обстановці.

Якщо батьки чекають гостей, вони повинні підготувати до цього дитину. Добре, якщо і до неї прийде хтось із друзів. Або вона може допомогти приготувати квартиру до прийому гостей, а потім піти до своєї кімнати. У будь-якому випадку, якщо батьки створять таку ситуацію, коли ніхто не буде фіксувати увагу на дитині, всім від цього буде легше.

Батькам завжди цікаво знати, як дитина може подолати сором´язливість у школі. Якщо і вас хвилює ця проблема, прослідкуйте, як ваша дитина почуває себе серед однокласників. Не треба на самому початку навчального року говорити вчителеві про те, що ваша дитина сором´язлива. Вчитель може ставитися до неї інакше, ніж до інших дітей, і тим самим загострити проблему. З часом дитина почне впевненіше спілкуватися з однокласниками. Підніміть питання про скромність вашої дитини на батьківських зборах. Поясніть вчителям, що вони не повинні говорити їй, що сором´язливість - недолік. Крім того, їм не варто брати на себе відповідальність змінити характер дитини.

Багато вчителів люблять тихих учнів. Тому ваш скромний син або дочка врешті-решт будуть винагороджені за свою зразкову поведінку, можливо, навіть більше, ніж ви того бажали. Приміром, одна дівчинка отримала заохочувальну грамоту за те, що вела себе тихо. Потім під час батьківських зборів вчителька оголосила батькам дівчинки, що та надто сором´язлива. На що батьки в подиві відповіли: "Але ж ви самі хвалили її за те, що вона веде себе тихо!" і попросили вчительку, щоб та припинила звертати увагу на скромність дівчинки і заохочувала її не за поведінку, а за успіхи в навчанні і за участь у позакласних заходах.

Іноді ваша сором´язлива дитина буде повертатися зі школи засмученою від того, що їй важко брати участь в спільних заходах, а вдома раптом стане активною і вимогливою. Не ругайтеся на неї, адже їй потрібно десь виплескувати свої емоції. Якщо дитина буде відчувати себе вдома впевнено, вона розповість вам, чому соромиться брати участь у позакласних заходах. Зрозуміло, у міру дорослішання їй буде легше "відкривати душу" перед батьками, якщо ті створять вдома атмосферу комфорту.

Іноді вам буде здаватися, що ваша дитина назавжди залишиться "скромнягою", але насправді важко передбачити заздалегідь, як з часом зміниться її характер. Багато дітей, дуже сором´язливих в період початкової школи, потім стають бойовими. У будь-якому випадку, ваш основний обов´язок сприймати сором´язливість дитини як природну рису характеру і створювати всі умови, щоб вона відчувала себе комфортно в будь-якій ситуації.


Каталог: uploads -> editor -> 4598 -> 388205 -> sitepage 42 -> files
files -> Методичні рекомендації працівникам психологічної служби закладів освіти щодо соціально-психологічного супроводу
files -> Практикуму «Ефективні форми та методи організації профорієнтаційної роботи в навчальному закладі»
388205 -> Основи роботи з текстовою інфомацією
388205 -> Початкова школа (розробки уроків)
388205 -> 2015 тиждень педагогічної майстерності «на уроці майстра»
files -> Дотик душі Випуск 3 Підготували
files -> Відділ освіти красноармійської міської ради методичний кабінет
files -> Асоціація психологів щоденник професійного розвитку та саморозвитку практичного психолога в міжкурсовий та міжатестаційний період


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал