Струс-духнич тетяна василівна



Скачати 307.43 Kb.
Дата конвертації27.04.2016
Розмір307.43 Kb.
#22441
ТипАвтореферат


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»




СТРУС-ДУХНИЧ ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА




УДК 340.12:342.56



СУДОВА ВЛАДА В ПЕРІОД РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2012


Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі загальної теорії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України


Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Сливка Степан Степанович,

Навчально-науковий інститут

права та психології

Національного університету

«Львівська політехніка»,

завідувач кафедри теорії та філософії права


Офіційні опоненти: член-кореспондент Академії правових наук України,

доктор юридичних наук, професор



Мурашин Олександр Геннадійович,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права,

директор Відкритого міжнародного університету

розвитку людини «Україна»

кандидат юридичних наук, доцент

Жаровська Ірина Мирославівна,

Львівська комерційна академія,

доцент кафедри теорії держави і права

Захист відбудеться «_____» листопада 2012 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.19 у Національному університеті «Львівська політехніка» (79008, м. Львів, вул. Князя Романа, 1-3, аудиторія 301 ХІХ навчального корпусу)


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1)

Автореферат розісланий «_____» жовтня 2012 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. Ю. Настасяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах розбудови в Україні правової держави судова влада як складне й багатогранне явище потребує комплексного підходу до її вивчення. Адже розширення судової юрисдикції, розвиток сильної та розгалуженої системи органів судової влади є обов’язковою умовою формування й існування такої держави. Однак масштабність процесу становлення й належного функціонування судової влади в сучасних умовах реалізовано ще не повною мірою. Зараз Україна переживає важливий етап становлення та розвитку національного державо- й правотворення, ознаменований судовою реформою, метою якої є посилення рівня захисту громадянських, соціально-економічних і політичних прав громадян, забезпечення доступу громадян до правосуддя, підвищення якості правосуддя, подолання судової тяганини, забезпечення розгляду судових справ у розумні терміни. Саме тому чимало теоретичних та практичних аспектів такої надзвичайно широкої категорії, як судова влада, потребують поглибленого аналітичного осмислення та науково-системного узагальнення.

Питання судової влади традиційно привертають увагу вітчизняних і зарубіжних науковців. У сучасній юридичній науці є достатньо праць, присвячених тематиці судової влади, однак більшість з них загального характеру, мають суто теоретичне значення без урахування наявної проблематики, що спричиняє розбіжності в практичній діяльності. Тож актуальним є дослідження судової влади як самостійного феномену та важливої теоретико-правової категорії. Нині потрібно опрацювати нові погляди й підходи, відтак одержати дані для з’ясування причин наявних недоліків у функціонуванні судової влади та виявлення перспективних тенденцій щодо їх подолання.

Цю проблему всебічно досліджували відомі філософи, правознавці, політологи й соціологи різних історичних епох, серед яких – класики світової суспільної думки: Аристотель, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, А. де Токвіль, Е. Дюркгейм, І. Ільїн, В. Соловйов, М. Вебер, Ф. А. Хайєк, М. Байтін, К. Гаджієв, В. Халіпов, В. Кіров, Д. Кола, Т. Парсонс та ін.

Проблеми поняття судової влади та її принципів, принципів судової системи й питання судоустрою вивчали, зокрема, В. Бринцев, Ю. Грошевий, В. Жуйков, А. Ізваріна, М. Клеандров, І. Коліушко, A. Колодій, Н. Колоколов, P. Куйбіда, І. Марочкін, М. Марченко, М. Мельник, І. Петрухін, С. Прилуцький, В. Ржевський, A. Селіванов, Н. Сібільова, B. Стефанюк, В. Шишкін, Н. Чепурнова.

Поняття судової влади, її структуру та місце в системі державної влади розглядали у працях такі сучасні українські і російські учені, як Є. Абросімова, В. Авер’янов, В. Бабкін, A. Безнасюк, Г. Єрмошин, В. Єршов, А. Коваленко, М. Козюбра, І. Кресіна, Л. Кривенко, М. Малишко, Г. Мурашин, М. Панов, О. Петришин, В. Погорілко, Х. Рустамов, В. Сердюк, В. Сіренко, О. Скрипнюк, B. Смородинський, В. Тацій, В. Тихий, Ю. Тодика, В. Цвєтков, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.

Незважаючи на істотний у кількісному вимірі доробок, є підстави констатувати, що українські вчені досі комплексно не дослідили теоретико-правових особливостей феномену судової влади, не розкрили на належному рівні особливостей її функціонування в умовах розбудови громадянського суспільства, не дали відповідей на низку питань, пов’язаних з оптимізацією судово-правової реформи. Це зумовило вибір теми дисертації і визначило цільову спрямованість дослідження.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з правовими аспектами таких науково-дослідних робіт: «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний номер 0109U007853) і «Філософсько-правові та теоретико-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U007855) Львівського державного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в теоретико-правовому осмисленні особливостей функціонування судової влади України в період розбудови громадянського суспільства.

Для досягнення вказаної мети було сформульовано такі основні завдання:



  • узагальнити досягнення вітчизняної й зарубіжної правової науки щодо владного характеру судової діяльності;

  • визначити та проаналізувати вихідні положення теорії судової влади;

  • дослідити сутність та ознаки судової влади;

  • виокремити та схарактеризувати основоположні принципи організації й функціонування судової влади;

  • розкрити зміст статусу судової влади з огляду на положення класичної теорії поділу влади;

  • проаналізувати нормативно-правове забезпечення здійснення судової влади в Україні;

  • з метою запозичення досвіду здійснити компаративний аналіз організації судової влади в зарубіжних країнах;

  • розглянути особливості судової влади як необхідної складової правової держави та громадянського суспільства;

  • визначити шляхи підвищення ефективності судово-правової реформи в Україні.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням судової влади.

Предметом дослідження є теоретико-правові аспекти судової влади в умовах розбудови громадянського суспільства.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в дисертації використано систему методів наукового пізнання. Загальнотеоретичні аспекти судової влади в період розбудови громадянського суспільства досліджувались з урахуванням останніх досягнень вітчизняної і світової теоретико-правової думки. У роботі використано загальні принципи, зокрема принципи обґрунтованості, об’єктивності, наступності під час проведення дослідження й узагальнення теоретико-правової спадщини. Застосовано загальнонаукові та конкретні методи пізнання, що забезпечило можливість одержання найповніших, достовірних й обґрунтованих результатів.

Методологічний синтез інституціонального й аксіологічного підходів посприяв розгляду в єдності судової системи як владної структури в період розбудови громадянського суспільства (підрозділи 1.2, 2.1, 2.3). Діалектичний метод дав змогу розглянути принципи побудови судової влади (підрозділ 2.2). Метод історизму застосовано для аналізу наукових праць мислителів у їх історичній ретроспективі (підрозділи 1.1, 2.3). Досліджуючи сутність судової влади як однієї з форм державної влади в Україні, використано системний підхід, який дав змогу проаналізувати конкретні соціальні явища, що поєднуються в цілісну систему суспільства та взаємодіють з іншими соціальними системами (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.3).

Формально-юридичний метод було використано для визначення власне правових властивостей таких явищ, як судова система, судова влада, принципи судової системи, судові органи тощо (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1). Метод аналізу і синтезу застосовано під час вивчення нормативно-правових актів й аналізу діяльності судової влади в період розбудови громадянського суспільства (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.3, 3.4). За допомогою функціонального методу виокремлено основні напрями діяльності судової влади в умовах розвитку громадянського суспільства (підрозділи 3.2, 3.3, 3.4). Метод узагальнення застосовано для підготовки висновків проведеного дослідження.

У дисертації використано матеріали з різних джерел. За основу взято вітчизняну та зарубіжну наукову літературу. Документальне й фактологічне підґрунтя роботи становлять національне й зарубіжне чинне законодавство та міжнародні правові стандарти, що регулюють діяльність судової влади.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що їх отримано в підсумку комплексного теоретико-правового дослідження судової влади в період розбудови громадянського суспільства.

У результаті дослідження сформульовано низку концептуальних положень, що вирізняються науковою новизною та мають важливе теоретичне і практичне значення:



уперше:

  • сформульовано теоретико-правове розуміння природи судової влади на підставі комплексного дослідження державно-правової думки про владний характер судової діяльності, відокремленості судової влади від інших владних інститутів держави;

  • обґрунтовано теоретичні підходи щодо визначення принципів судової влади, наведено їх розгорнуту характеристику, а також розроблено пропозиції щодо їх запровадження в інноваційній діяльності судової влади в Україні;

  • доведено доцільність подальшої інституціалізації судової влади як важливого чинника розбудови правової держави і громадянського суспільства;

  • запропоновано класифікацію нормативно-правових актів, що регулюють здійснення судової влади, за функціонально-цільовим та структурно-організаційним критеріями; розкрито їх зміст та практичне значення;

удосконалено:

  • наукові підходи щодо визначення судової влади як вирішального впливу судової системи на підвладних суб’єктів, що має легальний, легітимний і правовий характер та здійснюється з метою захисту прав і свобод громадян або інших суспільних цінностей;

  • нормативно-правове обґрунтування засад забезпечення ефективного функціонування судової влади, опираючись на чинні нормативні акти, до яких потрібно внести низку запропонованих уточнень;

  • тезу щодо інституціональної (організаційної) та функціональної (процесуальної) незалежності судової влади, яка виступає фундаментальною основою балансу гілок влади в державі. Акцентовано на особливості статусу судової влади – вона є водночас і суб’єктом, і об’єктом обмеження владних повноважень держави;

набули подальшого розвитку:

  • систематизація зарубіжного правового досвіду організації судової влади та прогнозування можливості його впровадження у практику вітчизняного судоустрою;

  • обґрунтування місця і ролі судової влади в системі захисту прав та свобод людини і громадянина;

  • пропозиції щодо оптимізації судово-правової реформи, зокрема, з позицій необхідності підвищення владності судової системи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

  • науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки концепції судової влади, загальнотеоретичних досліджень природи судової влади в період розбудови громадянського суспільства, правового регулювання цієї сфери суспільних відносин;

  • правотворчій сфері – для удосконалення системи законодавства, що регулює діяльність судової влади;

  •  правореалізації – для підвищення рівня правової культури та правосвідомості громадян при реалізації права на судовий захист;

  • навчальному процесі – під час написання підручників, навчальних посібників та викладання курсів «Теорія держави і права», «Проблеми теорії держави і права», «Історія держави і права».

Апробація результатів дисертації. Підсумки роботи загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення та результати було оприлюднено на наукових конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на: Всеукраїнському круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 5 березня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «300 років Конституції гетьмана України Пилипа Орлика: проблеми становлення і розвитку українського державотворення» (м. Львів, 14 травня 2010 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції «Регіональні виборчі процеси: теорія і практика» (м. Львів, 29 вересня – 1 жовтня 2010 р.), ІІ Всеукраїнському круглому столі «Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування» (м. Львів, 10 грудня 2010 р.), ІІ Регіональному круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 18 лютого 2011 р.).

Рукопис обговорювався й одержав схвалення на засіданнях кафедри загальної теорії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ.



Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладено в 9 публікаціях, з яких чотири – наукові статті у фахових виданнях України.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що охоплюють десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (239 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок, із них 177 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; зазначено про її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу; визначено мету і завдання; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано відомості щодо публікацій; вказано форми апробації здобутих результатів.



Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження» містить два підрозділи, у яких проаналізовано основні наукові підходи до проблематики дисертаційної роботи; з’ясовано вихідні положення теорії судової влади.

У підрозділі 1.1 «Еволюція наукових поглядів щодо розуміння природи судової влади» встановлено, що значущість дослідження феномену судової влади зумовлює потребу переосмислити основні принципи та ідеї у сфері окресленої проблематики.

Висвітлено процес формування наукового уявлення про сутність судової влади, осмислено ідеї, течії та думки з приводу виникнення, становлення і розвитку концепту правосуддя у складі єдиної комплексної доктрини судової влади. Визначено вихідні засади цього суспільно значущого виду людської діяльності.

Акцентовано, що в історії політико-правової думки від II тис. до P. Xр. аж до наших часів простежується наступність ідей про правосуддя, судову владу, їхні визначальні функції та принципи здійснення, суспільно корисний характер суддівської діяльності; проглядається якісний розвиток ідей про світську природу правосуддя, спочатку суто функціональну, а пізніше й організаційно-правову відокремленість цієї діяльності від діяльності інших владних інститутів держави.

У підрозділі 1.2 «Вихідні аспекти теорії судової влади» запропоновано авторське бачення методологічного розв’язання проблеми, яке основане на апелюванні до принципів багатовимірності суспільно-політичних явищ, що дає змогу системно досліджувати судову владу в період розбудови громадянського суспільства.

Вибрана методологія уможливлює не лише комплексний, обширний аналіз основних аспектів теми, одержання логічно вмотивованих і науково обґрунтованих узагальнень та висновків, а й перевірку їх наукової верифікації.

Наголошено на тому, що первинним суб’єктом судової влади є народ як єдине джерело державної влади. Інші суб’єкти судової влади є вторинні та поділяються за кількісною ознакою на індивідуальні (суддя) і колективні (суд). Окрім того, вказано на наявність підвладного суб’єкта – особи, яка свідомо або вимушено зобов’язана підкорятися рішенню володарюючого суб’єкта (суду, судді), який також формує суб’єкт судової влади.

Зауважено, що структура органів судової влади залежить від способу організаційного забезпечення правосуддя в державі. Констатовано, що головною складовою судової влади, серцевиною, без якої та не може існувати, є правосуддя. Наголошено, що судову владу не потрібно асоціювати лише із судовою системою, а суди – це не єдині органи судової влади. Судова влада здійснює не тільки правосуддя, а до її складу входить не лише судоустрій країни. Ця гілка державної влади має охоплювати і всю судову систему й суддівський корпус, і апарат судів, приміщення, в яких суди розміщуються, елементи суб’єктів організаційного й ресурсного забезпечення та реалізовуватись не тільки через правосуддя, а й через інші форми (функції).



Розділ 2 «Загальнотеоретичний аналіз судової влади» складається з трьох підрозділів. У ньому акцентовано увагу на основних положеннях теорії судової влади через розкриття її основних ознак, принципів, особливостей статусу.

У підрозділі 2.1 «Сутність та ознаки судової влади» звернено увагу на те, що в умовах розбудови в Україні правової держави судова влада як складне й багатогранне явище потребує комплексного підходу до її вивчення, а розвиток сильної й розгалуженої системи органів судової влади є обов’язковою умовою формування й розвитку правової держави. Однак масштабність процесу становлення й належного функціонування судової влади в сучасних умовах реалізовано ще не повною мірою.

Метою діяльності судової системи визнано опосередкування у примусовий спосіб волі суспільства, вираженої в його законах, і відновлення або захист порушеного права суб’єктів держави, у якій діє ця судова система. У цьому і виявляється владний характер, що дає підстави для існування поняття «судова влада».

Проаналізовано та акумульовано підходи науковців щодо визначення ознак судової влади, і на цій основі стверджується, що поняття «правосуддя» та «судова влада» близькі за змістом, але не тотожні. Судова влада – ширше системне поняття, що охоплює всі аспекти судових правовідносин. Правосуддя ж виступає формою діяльності судової влади, що полягає в розгляді цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних та інших конфліктів.

Вказано, що успішна нормативно-правова модель визначення судової влади є запорукою її ефективної дієвості та функціонування.

У підрозділі 2.2  «Принципи організації та функціонування судової влади» зазначено, що принципам правосуддя мають передувати чітко сформовані принципи організації та діяльності судової влади загалом. Така думка пояснюється, насамперед, важливим суспільно-політичним значенням діяльності судової влади, оскільки дотримання принципу законності, поряд з принципом верховенства права, в організації судової влади є основною гарантією вільного доступу до правосуддя всіх громадян України.

Наголошено, що з-поміж усієї системи принципів організації судової влади саме принцип законності та конституційний принцип верховенства права є визначальними засадами реформування судової системи, що вимагає підпорядкування діяльності державних інститутів потребам реалізації прав людини, забезпечення їх пріоритетності над рештою цінностей демократичної держави.

Зроблено висновок, що принципи організації та функціонування судової влади характеризують зміст діяльності судової влади загалом і окремо взятих судів. Принципи організації та функціонування нерозривно пов’язані з принципами правосуддя, разом вони формують ідеологічну основу виникнення, становлення і функціонування багатьох соціальних явищ у сфері реалізації судової влади.

У підрозділі 2.3 «Проблема статусу судової влади (в контексті теорії поділу влади)» обґрунтовано тезу про те, що судова влада – це складова організації влади в державі. Вона діє на засадах незалежності, постійності, відокремленості, виключності і підзаконності. Самостійність судів і незалежність суддів є гарантією захисту прав і свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, а також інтересів суспільства і держави.

Зауважено, що відокремленість судової влади означає, що суди не входять до жодної іншої системи державних органів. Однак не можна говорити про їх ізольованість від органів державної влади, оскільки законодавча влада ухвалює закони, відповідно до яких створюються і діють суди, а виконавча влада організаційно забезпечує судову діяльність. Водночас судова влада може впливати на рішення і дії законодавчої й виконавчої влади, «врівноважувати» їх.

Серед особливостей статусу судової влади виділено такі: 1) суди є незалежні і підпорядковуються лише закону, здійснюючи свою діяльність у сфері правосуддя, 2) вони ухвалюють рішення в рамках нормативно визначеного процесу і 3) в результаті розгляду конкретних юридичних справ; 4) їхні рішення можуть бути у формі вироку, ухвали, постанови, рішення; 5) можуть бути оскаржені чи опротестовані, але 6) приймаються іменем держави Україна.

Акцентовано, що досягнення узгодженого функціонування усіх гілок влади є одним з найактуальніших завдань державно-правової науки.



Розділ 3 «Правові аспекти функціонування судової влади в сучасній Україні» складається з чотирьох підрозділів, у яких проаналізовано нормативно-правове забезпечення здійснення судової влади; розкрито засади функціонування судових органів зарубіжних країн; висвітлено аспекти реформування судової влади в контексті реалізації сучасної державно-правової політики.

У підрозділі 3.1 «Нормативно-правові засади функціонування судової влади в Україні» показано, що законодавство, яке забезпечує функціонування судової влади, має комплексний характер, оскільки містить норми низки галузей права: конституційного, адміністративного (у сфері організації судової системи), цивільного, кримінального, процесуального права (у сфері забезпечення здійснення правосуддя) тощо. Для класифікації нормативно-правових актів у сфері судової влади досить часто використовують субординаційний підхід, що відображає їх юридичну силу та об’єднує закони, укази, постанови уряду, нормативні акти місцевих органів влади тощо.

Зауважено, що управління судовою системою з погляду правового впливу забезпечують переважно норми саме адміністративного права, які закріплюють і впорядковують значну кількість внутрішньоорганізаційних відносин у діяльності судів, що й становить основний зміст управління позапроцесуальною діяльністю органів судової влади України. Відповідно до цього нормативно-правові акти можна класифікувати за функціонально-цільовим та структурно-організаційним критеріями. Під функціонально-цільовим потрібно розуміти юридично закріплені мету, завдання і функції цих органів тощо. Структурно-організаційний критерій передбачає нормативне регулювання порядку утворення, реорганізації, ліквідації судів, організаційне самовизначення й процедуру діяльності тощо.

У підрозділі 3.2 «Компаративний аналіз організації судової влади в зарубіжних країнах» констатовано, що в більшості держав основні конституційні положення, які регламентують організацію судової влади, максимально лаконічні. У них не деталізовано структури загальної судової системи, а деколи це питання взагалі є поза увагою.

Виявлено, що в більшості зарубіжних країн після реформування основних засад судового устрою в другій половині XX ст. вибудувалась, як правило, триступенева структура. Суди першої ланки значно диференційовані залежно від ступеня важкості й категорії справ. Другу ланку посідають апеляційні суди, що йменуються так майже всюди. Вони суміщають свою основну функцію, що полягає в розгляді скарг на рішення судів першої інстанції, з організаційною й контрольною діяльністю. Третю ланку в судовій ієрархії становлять верховні суди (така назва трапляється найчастіше), які мають статус вищого суду, що закріплено в конституціях більшості держав. На верховні суди поряд з основними судовими покладено різні організаційні й контрольні функції.

Проведений аналіз формування судових систем європейських країн свідчить про відсутність якої-небудь єдиної моделі судоустрою для всіх держав, хоча спроби введення такої моделі були завжди.

Зазначено, що найчастіше враховувались історичні та правові традиції країни-реципієнта, які незначно, але все-таки змінювали запозичену судову модель. Зі зміною ж політичної картини в регіоні зміни до структури судової системи вносились ще рішучіше.

У підрозділі 3.3 «Судова влада як необхідна складова правової держави і громадянського суспільства» доведено, що на відміну від інших гілок влади судова є найбільш доступною й наближеною до громадян, вона не лише вирішує спори, карає осіб, які скоїли злочини, а й виконує в суспільстві роль своєрідного стабілізатора, арбітра і посередника.

Відзначено, що судова влада побудована так, що її вплив поширюється на всі суперечливі правовідносини, вона має діяти гласно, на принципах рівності всіх перед законом, змагальності, диспозитивності тощо. Перевага судового порядку вирішення правових конфліктів безперечна: судовий порядок найбільш демократичний та оптимальний; судочинство мають здійснювати незалежні і професійні носії судової влади – судді, і воно достатньо регламентоване.

Наголошено, що проблема незалежного, неупередженого та справедливого суду – найактуальніша з багатьох проблем, що існують у державі. Адже без такого суду не може бути правової держави та громадянського суспільства. Суд – це інститут, що належно стверджує в державі право, а в суспільстві – справедливість. Рішення суду – це правова істина в останній інстанції.

У підрозділі 3.4 «Оптимізація судово-правової реформи в Україні: проблеми та перспективи» показано, що в чинних нормативно-правових актах та науковій літературі немає єдиного підходу до шляхів, етапів та методів забезпечення судово-правової реформи, здійснення якої є вкрай важливим для повного і всебічного виконання обов’язку держави перед людиною та громадянином щодо створення дієвого судового захисту прав і свобод, який є незамінним атрибутом будь-якої демократичної держави у світі.

Акцентовано, що, досліджуючи процес реформування судової влади в контексті реалізації сучасної державної правової політики, потрібно вжити заходів для того, щоб судова влада почала ставати справжньою владою. Це передбачає забезпечення стовідсоткового фінансування потреб судової влади (як гарантії її незалежності), формування реального суддівського самоврядування. Найважливіший пункт – це притягнення до відповідальності суддів, які ігнорують закон і забули присягу. Потрібно запровадити механізми, які дозволяють втілити в життя тезу про відповідальність судді за винесення завідомо неправосудних рішень, порушення присяги судді та торгівлю суддівськими посадами.



ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота відзначається сучасною постановкою проблеми, виявленням і дослідженням нових теоретико-правових ідей функціонування судової влади в період розбудови громадянського суспільства. У дослідженні враховано положення чинного національного законодавства, міжнародні правові стандарти діяльності судової влади, піддано всебічному аналізу теоретичний та практичний матеріал, що стосується тематики роботи. Це сприяло обґрунтуванню та розв’язанню проблем, які мають важливе наукове і прикладне значення, а також формулюванню низки висновків.

1. Встановлено, що у працях видатних мислителів і документальних джерелах різних часів вказується на значущість правосуддя для суспільного розвитку та вирішення суспільних конфліктів, необхідність його легалізації й легітимації, здійснення правосуддя на засадах професійності та узгодженості з правом. Оскільки незалежна й високопрофесійна судова діяльність із провадження правосуддя є обов’язковою умовою побудови демократичного суспільства та правової держави, її принципи потрібно відновлювати, причому з урахуванням багатовікового історичного досвіду західної цивілізації – досвіду відмови від права сили (державної сваволі як соціального регулятора) на користь сили права.

2. Констатовано, що правова природа судової влади полягає в тому, що у правовій державі вона підпорядковується єдиним правилам, найважливішими з яких є: абсолютна незалежність і самостійність (при цьому потрібно визнати, що судова влада не може існувати і функціонувати поза політикою, ізольовано від її проблем, які стоять перед суспільством) на основі відокремлення від влади законодавчої та виконавчої; вияв владних повноважень тільки на основі права, закону; структурна побудова системи судової влади, яка забезпечує її самостійність, свободу і підлеглість лише закону на основі внутрішньої, суворо регламентованої системи судового нагляду і контролю вищих суб’єктів влади за нижчими; функціонування не як влади, що виникла стихійно, а як влади, яка діє на основі повноважень, наданих від імені суспільства, народу; форми реалізації владних повноважень мають бути погоджені із змістом судової влади.

3. Вказано, що судова влада – це незалежна, самостійна та відокремлена гілка державної влади, яка наділена державою особливими повноваженнями та реалізовується за чітко визначеною законодавством процедурою. Таке розуміння сутності судової влади розкриває її ознаки, специфіку, владну природу, роль та місце в системі розподілу влади.

Ознаки судової влади, являючи цілісну систему, пов’язані між собою внутрішніми багатогранними зв’язками. До ознак судової влади пропоновано зарахувати: незалежність, самостійність, відокремленість, виключність і законність.

Суди утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні свої зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також такі властивості, як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система уособлює організаційний аспект судової влади та віддзеркалює особливості організації судової влади держави, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, панівним у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, нагромадженому досвіду і традиціям.

4. Дослідивши основні принципи організації та функціонування судової влади, з’ясовано, що всі вони виступають як керівні ідеї, які характеризують зміст діяльності судової влади загалом і окремо взятих судів. Головне призначення вказаних принципів судової влади полягає в тому, щоб здійснювати універсальне й узагальнене закріплення основ функціонування судової влади і в період її реформування, і в майбутньому.

Виокремлено характерні властивості принципів організації та функціонування судової влади: а) утворюють самостійну систему, що визначає судовий устрій держави, мета якої – забезпечити створення й безперебійне функціонування демократичної ефективної судової системи; б) нормативно закріплюють загальні положення обов’язкового характеру з приводу організації судової системи та структури її органів; в) відображають специфіку традицій судочинства держави та становище органів судової влади в державному механізмі; г) повинні відповідати економічним можливостям держави й потребам суспільства.

Загалом принципи побудови судової влади пропоновано розглядати як історично сформовані теорією та практикою діяльності судів, зумовлені економічним та ідейно-політичним рівнем розвитку суспільства і нормативно закріплені положення, які фіксують і відображають найважливіші вимоги й закономірності побудови судової системи держави, виражають її зміст і специфіку, окреслюють тенденції розвитку.

5. Виявлено, що ступінь самостійності, незалежності й авторитету судової влади в європейських державах визначається історичними особливостями, традиціями, рівнем правосвідомості та правової культури суспільства, пануванням тоталітарної або правової державності. У країнах з давніми демократичними традиціями сила судової влади полягає в дотриманні закону, у повазі до судового рішення, у його незаперечності й непогрішності суддівського корпусу. В Україні не тільки політичні сили, а й суспільство поки що не готові до подібного визнання судової влади. Таке ставлення потрібно терміново змінювати. Доводиться констатувати, що ми досить повільно робимо перші кроки – необхідно зміцнювати позиції судової влади в системі поділу влади, піднімати престиж правосуддя. Автономність (рівноправність) судової влади мають забезпечувати механізми самоорганізації та самоврядування. Чітке визначення структури судової влади – один із важливих кроків у цій сфері.

6. Констатовано, що з трьох гілок влади тільки судова формується не на політичній, а на професійній основі. Судова влада не бере участі у формуванні законодавчої та виконавчої влади. Суди не зобов’язані звітувати перед законодавцем та виконавчою владою і, навпаки, політичні гілки влади не підзвітні судовій.

Зазначено, що судова влада є самостійною гілкою влади в системі поділу влад. Ця самостійність – запорука функціонування правової держави. Оскільки судова влада є частиною системи влад, необхідне правове регламентування владних повноважень органів судової влади, і для наділення їх такою владою (й відповідними повноваженнями), і для забезпечення незалежності. Гарантії незалежності судової влади поширюються на суддів, які провадять, відповідно до повноважень, специфічну владну діяльність.

Наголошено, що не можна допускати зниження рівня гарантій незалежності та недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. Положення ч. 2 ст. 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» доречно розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя, а також як заборону стосовно суддів будь-яких дій незалежно від форми їх вияву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

7. Зазначено, що класифікацію нормативно-правових актів у сфері функціонування судової влади можна здійснити за юридичним визначенням поняття судової діяльності, взявши за її основу предмет та ознаки, а саме: законодавство про засади діяльності суду; законодавство про завдання, окремі напрями та організацію діяльності суду; законодавство про гарантії здійснення судової діяльності, правового й соціального захисту її суб’єктів.

Вказано, що в системі нормативно-правових актів, які забезпечують процес функціонування судової влади і судової системи, перше місце посідає Конституція України, у якій окреслено систему судоустрою, закріплено гарантії права на судовий захист, визначено основні засади здійснення судочинства. Встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ст. 55), вказано принципи, на яких має ґрунтуватися здійснення судової влади (ст. 124–126). У конституційних положеннях закріплено принцип невтручання органів законодавчої та виконавчої влади у процес розгляду судами юридично значущих справ, їх участь в організаційно-управлінських відносинах, спрямованих на організаційне забезпечення судової влади, має обмежуватись визначеними повноваженнями і не посягати на незалежність суддів.

8. Доведено, що історичний аналіз формування судових систем європейських країн свідчить про відсутність єдиної моделі судоустрою для всіх держав, хоча спроби введення такої моделі були. Найчастіше за зразок брався судоустрій країни, що мала переважне військове, політичне й економічне становище в регіоні в той або інший період часу (наприклад, у Франції або Англії). Однак у чистому вигляді, без змін, така модель ніколи не переносилась в іншу державу. Завжди враховувались історичні і правові традиції країни-реципієнта, які хоча й незначно, але змінювали запозичену судову модель. Зі зміною ж політичної ситуації в регіоні зміни до структури судової системи вносилися ще рішучіше. Тому зараз украй важко виділити типи судових систем.

Водночас, окрім історичних особливостей формування національних судових систем європейських країн, можна виокремити їхні загальні риси. Насамперед це – ієрархічний принцип побудови судової системи. Спори в першій інстанції підсудні судам по всій території країни. Над ними є значно менше апеляційних судів і вінчає судовий устрій Верховний суд країни. Це загальна схема, що має свої особливості майже в кожній країні. Наприклад, істотно можуть відрізнятись суди першого рівня за кількістю і за спеціалізацією, апеляційні суди за компетенцією і за наявністю або відсутністю спеціалізації, а також за компетенцією Верховних судів.

9. Акцентовано, що судова влада – це складова організації влади в державі, яка діє на засадах незалежності, постійності, відокремленості, виключності та підзаконності. Важливою проблемою в умовах розбудови громадянського суспільства є проблема самостійності судів і незалежність суддів, що є гарантією захисту прав і свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, а також інтересів суспільства і держави. Самостійність судів виявляється в тому, що вони у своїй діяльності нікому не підзвітні, підпорядковуються лише закону, судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи або органу, вони мають силу закону в конкретній справі і є обов’язковими для виконання всіма громадянами і на всій території України.

10. Вказано, що судова реформа, яка здійснюється в Україні вже десять років, безперечно, має у своєму активі досягнення, пов’язані зі зміцненням статусу судді, впровадженням і розвитком органів суддівського самоврядування, покращенням матеріального забезпечення суддів тощо. Разом із тим, можемо констатувати, що справжньої реорганізації, тобто досягнення визначеної мети – доступності судової влади, забезпечення права на справедливий розгляд справи в розумні терміни належним і безстороннім судом, не відбулося. Тому вважаємо, що найактуальнішою тепер є проблема підвищення ефективності функціонування саме судової системи. Якщо й вести мову про продовження судової реформи, то передусім потрібно вирішувати саме ці питання, а не вдосконалювати статус суддів.

Наголошено, що судово-правова реформа перебуває на початковому етапі свого втілення в життя і має ще багато невирішених завдань, серед яких основне місце посідає повна реалізація принципів судової влади, які в багатьох випадках мають лише декларативний характер.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ


  1. Струс-Духнич Т. В. Організаційні принципи побудови судової системи / Т. В. Струс-Духнич // Митна справа. – 2010. – № 2, ч. 2. – С. 15–20.

  2. Струс-Духнич Т. В. Поняття та ознаки судової системи України / Т. В. Струс-Духнич // Митна справа. – 2010. – № 3, ч. 2. – С. 49–54.

  3. Струс-Духнич Т. В. Роль і місце судової влади у правовій державі / Т. В. Струс-Духнич // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. – 2011. – № 6. – С. 171–175.

  4. Струс-Духнич Т. В. Проблеми правосуддя як теоретико-правового дискурсу в історичній ретроспективі / Т. В. Струс-Духнич // Митна справа. – № 3. – 2011. – С. 45–50.

  5. Струс-Духнич Т. В. Поняття, сутність та ознаки судової влади / Т. В. Струс-Духнич // Проблеми державотворення та правотворення в Україні : матер. учасників Всеукр. круглого столу (м. Львів, 5 березня 2010 р.) / Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Львів : ЛьвДУВС, 2010. – С. 78–79.

  6. Струс-Духнич Т. В. Судова влада в системі поділу влади / Т. В. Струс-Духнич // 300 років Конституції гетьмана України Пилипа Орлика: проблеми становлення і розвитку українського державотворення : матер. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Львів, 14 травня 2010 р.) / Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Львів : ЛьвДУВС, 2010. – С. 234 236.

  7. Струс-Духнич Т. В. Основні принципи функціонування судової влади / Т. В. Струс // Регіональні виборчі процеси: теорія і практика : тези VII Міжнар. наук.-практ. конф. (29 вересня – 1 жовтня 2010 р.) / Львів. ун-т бізнесу та права. – Львів : Львів. ун-т бізнесу та права, 2010. – С. 182–184.

  8. Струс-Духнич Т. В. Правова природа судової влади у правовій державі / Т. В. Струс-Духнич  // Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування : матер. ІІ Всеукр. круглого столу 10 грудня 2010 р. / МВС України, Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Львів, 2010. – С. 222–226.

  9. Струс-Духнич Т. В. Реформування судової влади в Україні в контексті європейських правових стандартів / Т. В. Струс-Духнич // Проблеми державотворення та правотворення в Україні : матер. ІІ Регіон. круглого столу (18 лютого 2011 р.) / Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Львів : ЛьвДУВС, 2011. – С. 106–108.

АНОТАЦІЯ

Струс-Духнич Т. В. Судова влада в період розбудови громадянського суспільства: теоретико-правові аспекти. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. – Національний університет «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Львів, 2012.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження теоретико-правових аспектів функціонування судової влади в період розбудови громадянського суспільства.

З’ясовано основні методологічні засади дослідження судової влади. Із позицій теорії держави і права розкрито наукові підходи щодо сутності та основних ознак судової влади, а також принципів її побудови. Досліджено проблему статусу судової влади з огляду на положення класичної теорії поділу влади. Узагальнено досвід організації та функціонування судових органів зарубіжних країн. Проведено аналіз правових норм, що регулюють здійснення судової влади. Виокремлено особливості судової влади як необхідної складової правової держави і громадянського суспільства. Розглянуто шляхи оптимізації судово-правової реформи в Україні.



Ключові слова: судова влада, принципи судової влади, громадянське суспільство, державна влада, правова держава, реформування судової влади.

АННОТАЦИЯ

Струс-Духныч Т. В. Судебная власть в период развития гражданского общества: теоретико-правовые аспекты. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный университет «Львовская политехника» Министерства образования и науки, молодёжи и спорта Украины, Львов, 2012.

В диссертации проведено комплексное научное исследование теоретико-правовых аспектов функционирования судебной власти в период развития гражданского общества.

Раскрыты основные методологические основы исследования судебной власти. Обобщены существующие системы функционирования судебных органов зарубежных стран и показано место судебной системы в демократическом обществе.

С позиций теории государства и права раскрыты научные подходы относительно основных признаков судебной власти и принципы построения судебной системы в составе принципов судебной власти. Исследовано влияние общественно-политической мысли на становление и развитие судебной власти.

Раскрыта сущность судебной власти в системе разделения государственной власти Украины посредством анализа правовых норм по осуществлению судебной власти. Проанализирована судебная система как субъект защиты прав и свобод граждан в контексте реформирования судебной власти.

Обосновывается тезис о том, что суды образуют судебную систему, для которой, как и для каждой системы, характерны определенные связи и отношения между отдельными ее элементами (судами), а также такие свойства, как иерархичность, многоуровневость, структурированность. Судебная система олицетворяет организационный аспект судебной власти и отражает особенности организации судебной власти страны, соответствует уровню социально-экономического развития, господствующим в обществе воззрениям на место суда в системе механизмов государственной власти, накопленному опыту и определенным традициям.

Анализируя принципы судебной власти – принципы построения судебной системы, выделено несколько присущих им черт и обязательных требований. Такие принципы: а) образуют самостоятельную систему, которая определяет судоустройство страны, цель которой – обеспечение создания и бесперебойного функционирования демократической эффективной судебной системы; б) нормативно закрепляют общие положения обязательного характера по организации судебной системы и структуры его органов; в) отражают специфику традиций судопроизводства страны и особенностей положения судебной власти в государственном механизме; г) должны соответствовать экономическим возможностям государства и потребностям общества.

Судебная власть – это составная организации власти в государстве, отражение определенной институции, способ воздействия на поведение людей. Она действует на принципах независимости, постоянства, обособленности, исключительности и подзаконности. Самостоятельность судов и независимость судей является гарантией защиты прав и свобод человека и гражданина, прав и законных интересов юридических лиц, а также интересов общества и государства. Самостоятельность судов проявляется в том, что они в своей деятельности никому не подотчетны, подчиняются только закону, судебные решения не требуют предварительного согласия или одобрения любого должностного лица или органа, они имеют силу закона в конкретном деле и являются обязательными для исполнения всеми гражданами и на всей территории Украины.

Ключевые слова: судебная власть, принципы судебной власти, гражданское общество, государственная власть, правовое государство, реформирование судебной власти.

SUMMARY

Strus-Dukhnych T. V. Judicial authority during the period of civil society development: theoretical and practical aspects. – On rights of a manuscript.

Thesis for the scientific degree of a Candidate of Law Science in the field 12.00.01 Theory of state and law; history of political and juridical theories. – National University «Lvivska Polytechnika» Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine, Lviv, 2012.

The thesis contains a comprehensive scientific study of the theoretical and legal aspects of the judicial authority during the development of civil society.

The basic methodological principles of research of the genesis, structural and value dimensions of the judicial aothority have been developed. The existing systems of foreign countreis courts functioning and the place of the judicial authority in a democratic society have been generalized.The scientific approaches to the basic features of the judicial authority and the principles of the judicial system in the principles of judicial power have been shown from the standpoints of the theory of State and Law.The influence of social and political thought on the formation and development of the judiciary has been surveyed. The essence of judicial authority in the system of separation of state power of Ukraine has been shown through the analysis of legal norms of judicial authority. The judicial system as the subject of protection of rights and freedoms has been analysed in the context of reforming the judicial authority.



Key words: the judicial authority, the judicial system, judicial activities, the principles of the judiciary, public authorities, social and political thought, legal provision, the judicial system as the subject of rights and freedoms of citizens, legal policy, reforming of the judicial authority.

Підписано до друку ________.2012 р.

Ум. друк. арк. 1,9. Формат 60×90/16. Папір офсетний.

Зам. ______. Наклад 100 пр.

_______________________________________________________________

Надруковано у редакційно-видавничому відділі



Львівського державного університету внутрішніх справ



Каталог: bitstream -> ntb
ntb -> Ієрархічні моделі та інформаційні технології оперативного управління в умовах надзвичайних ситуацій
ntb -> Національний університет "Львівська політехніка" На правах рукопису Галайко Богдан Миколайович
ntb -> Вячеслав Борисов, м. Слов’янськ Олена Ткаченко
ntb -> Загальна характеристика роботи
ntb -> Національний університет „львівська політехника” ланько олег Миколайович
ntb -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «Львівська політехніка»
ntb -> Національний університет „львівська політехніка”
ntb -> Цуркан олександр васильович
ntb -> Конспект лекцій для студентів спеціальностей 07 09 04 "Землевпорядкування та кадастр"
ntb -> Національний університет «Львівська політехніка»

Скачати 307.43 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка