Струннікова д.І



Скачати 96.91 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір96.91 Kb.
#1775
1. Вихованні в сім’ї як одна з умов соціалізації особистості дитини.// Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С.Костюка АПН України “Проблеми загальної та педагогічної психології”. – К., 2001. – Том ІІІ, частина 4. – С.178 – 183. ( Матеріали науково-практичної конференції “Сім’я та шлюбно-родинні стосунки в Україні”).

СТРУННІКОВА Д.І.

м. Чернівці

ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї ЯК ОДНА З УМОВ

СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Дошкільне дитинство правомірно визнано науковцями сенситивним періодом розвитку особистості. Процес становлення Людини - складний і багатогранний. Важливу роль у формуванні особистості відіграє дорослий, який має створити сприятливі умови для гармонійного розвитку дитини, входження її у світ собі подібних – світ людей, її адаптації в соціумі. Забезпечити права дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально й психологічно захищеною – основні функції усіх виховних інститутів (сім’я, дошкільний виховний заклад, школа, позашкільні установи, засоби масової комунікації тощо).

Кожний окремий індивід стає вищою розумною істотою тільки серед собі подібних, тобто у процесі соціалізації. Зміст поняття “соціалізація” трактується неоднозначно. Це зумовлено різними поглядами на сутність даного процесу. Зокрема Г.М.Андрєєва розглядає соціалізацію як двосторонній процес, який включає в собі засвоєння індивідом соціального досвіду, входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків завдяки його активній діяльності, активному включенню у соціальне середовище. Таке розуміння обґрунтовує наявність у процесі соціалізації двох фаз – соціальної адаптації та інтеграції. Процес адаптації буває дуже складним і у різних людей відбувається по-різному. Врешті кожна людина пристосовується до того соціального середовища, в якому зростає. В інших концепціях, соціалізація трактується як “сукупність соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює і відтворює певну систему знань, норм і цінностей, які дозволяють функціонувати у якості повноправного члена суспільства” (І.С.Кон).

Третя точку зору: соціалізація – це “процес розвитку людини у взаємозв’язку з оточуючим світом” (А.В.Мудрик).

При певних відмінностях у підходах до розуміння процесу соціалізації загальним є те, що людина взаємодіє з соціальним світом і результатом такої взаємодії є формування особистості. Процес соціалізації починається з дитинства і продовжується усе життя. Однак варто зауважити, що соціалізація все таки – процес двосторонній. Пристосування до світу, у який прийшла дитина, безумовно дуже важливе. Проте людина не тільки пасивно “приймає” світ, а й активно його перетворює. Тому з моменту входження малюка в соціальний світ, його соціалізація повинна здійснюватися з орієнтацією на те, що дитина при сприятливих умовах уже виявляє перетворюючі функції. Звичайно, їх зміст і обсяг детерміновані можливостями віку, а реалізація - залежить від методології виховання, яке здійснюють дорослі.

На процес соціалізації впливають певні фактори, які можна об’єднати у три групи: мікро-, мезо-, макро - фактори. До великої групи мегафакторів належать космос, планета, суспільство, держава. Ця група складає об’єднуючий початок, оскільки саме фактори цієї групи визначають те, що свідчить про схожість між людьми як з точки зору біологічної будови, так і з боку загальнолюдських цінностей, провідної лінії розвитку культури, науки тощо. У плані розв’язання виховних завдань мегафактори створюють передумови для виховання планетарного мислення і толерантного ставлення людей Землі один до одного.

До чинників, що впливають на соціалізацію і входять до групи мезофакторів, належать етнокультурні умови. Кожний етнос має свої специфічні риси, які утворюють його національний характер і менталітет. Дитина засвоює саме той етнічний характер, з яким зустрілася у своєму житті вперше. Для неї це джерело, яке “закладає перші цеглинки фундаменту особистості у процесі її соціалізації”(С.А.Козлова). До групи факторів, які впливають на характер набуття дитиною соціального досвіду, належать також клімат, географічне розташування, харчування тощо. Мезофактори мають свої механізми соціалізації особистості. Перш за все – це передача етнокультури, яка закладена в соціальному досвіді батьків і близьких дитині людей, які самі є продуктом цієї культури і насіями її характеристик. Етнокультура засвоюється дитиною і опосередковано, через соціальне оточення.

Важливу роль у соціалізації дітей відіграють мікрофактори, до яких належать сім’я, у якій виховується дитина, а також спілкування з ровесниками та іншими дітьми під час відвідування дошкільного виховного закладу, школи. Відповідно до вікової періодизації визначають первинну соціалізацію дитини, коли відбувається становлення особистості на рівні ще нерозвиненої свідомості. Первинна (рання) соціалізація здійснюється в сім’ї. Дитина народжується в сім’ї, у певних батьків. Саме тут вона починає засвоювати перший соціальний досвід. Зміст і характер цього соціального досвіду залежить від духовного багатства батьків, їх моральних і життєвих цінностей, від усвідомлення родиною відповідальності перед малюком за “якість соціалізації”, яку вона їм забезпечить. Механізм соціалізації, яким володіє родина, об’єктивно закладений у самій її структурі, а також у виховній функції сім’ї. Характерною особливістю дітей дошкільного віку є наслідування дорослих. Світ дорослих людей захоплює дитину. Вана бачить в дорослому перспективи свого розвитку, шукає свій ідеал.

Природне засвоєння дитиною соціального досвіду шляхом наслідування батьків, близьких людей, які є для неї авторитетними дорослими, а також засвоєння норм і правил поведінки, взаємин з ровесниками і дорослими відбувається у співвідношенні з постійним підкріпленням – заохоченнями або засудженнями. Вони сприяють формуванню у дитини її власного морального критерію світу. Виховання в сім’ї забезпечує становлення статевої ідентифікації: дитина співвідносить себе з одним із батьків своєї статі і присвоює притаманні цій статі форми та способи поведінки. Родина відіграє кардинальну роль в соціалізації особистості дитини, задовольняючи її потреби в емоційному захисті, довірі, первинній інформації про соціальний світ і світ природи, про конкретні події, факти, взаємини, що є характерними для сучасного періоду функціонування людського суспільства.

Щоб ефективно впливати на процес соціалізації, батьки повинні забезпечити умови для всебічного розвитку дітей, формування уявлень про соціальний світ і про самих себе в ньому, виховання соціальних почуттів, оцінювального ставлення до навколишнього світу, подій і явищ, фактів, які відбуваються в ньому, формування активної позиції, оптимістичного світовідчуття і здібності до перетворювань, творчості.

Як стверджує Й.Г.Песталоцці, сім’я є найважливішим педагогічним інститутом, який виховує живою справою, а не словом. Соціалізація дитини, розкриття і укріплення усіх даних властивостей дитячої природи знаходяться в прямій залежності від благополучного середовища сімейного виховання.

До умов, які сприяють формуванню у дітей соціального досвіду варто віднести спілкування батьків з дітьми, у процесі якого розширюються їх знання про соціальний світ. Батько і мати виконують дві функції: вони є носіями соціального досвіду, норм і правил суспільного життя, знань про світ і організаторами виховання і навчання дітей. Обидві функції реалізуються в двох формах: стихійно і цілеспрямовано. Батьки мають достатньо великий досвід життя в суспільстві, в якому поєднано все те, що накопичено людством в культурі, в традиціях, побуті, моральних цінностях і усвідомлено та прийнято ними. Спілкуючись з дорослими, дитина спостерігає за їх діяльністю, орієнтується на їх оцінки, бачить їх вчинки. Якщо це навіть не спрямовано на дитину, вона все ж таки переймає досвід батьків. Особливо якщо малюк не байдужий до дорослого, любить його.

Функція “дорослий – носій цінностей” може реалізовуватися і цілеспрямовано. Це відбувається тоді, коли батьки акцентують увагу дитини на власних оцінках, ставленнях, вчинках, стають зразком для наслідування. Така демонстрація вимагає великого такту, почуття міри, особливо, якщо справа стосується моральних явищ. З точки зору педагогіки і психології зазначена функція надзвичайно важлива для розвитку особистості.

Друга функція батьків у соціалізації особистості дитини - функція організатора передачі соціального досвіду. Батьки можуть цілеспрямовано організовувати виховання і навчання своїх дітей, збагачуючи й удосконалюючи їх соціальний досвід, якщо замислюються над тим, що і як вони хочуть виховати у своїй дитині, свідомо вивчають психолого-педагогічну літературу, консультуються зі спеціалістами. На жаль, це частіше буває тоді, коли батьки з’ясовують якісь відхилення у розвитку дитини.

Важливим факторам соціалізації особистості дошкільника є створення умов для змістовної діяльності, яка забезпечить дитині можливість активно пізнавати довкілля і самій ставати часткою соціального світу. Діяльність дає можливість оволодівати знаннями про соціальний світ, виявляти своє ставлення до природи, предметів, людей, суспільних подій і явищ, набувати практичних навичок взаємодії з навколишнім світом. У процесі спільної з дорослим та іншими дітьми діяльності дитина оволодіває соціальним досвідом. Діяльність сприяє розвитку активності, дає дитині можливість бути самостійною у пізнанні соціального світу, забезпечує умови для формування особистісних якостей, які характеризують дитину як вищу, соціальну істоту . Кожний вид діяльності (спілкування, гра, праці, навчання, художня діяльність та ін.) має потенційні педагогічні можливості. Гра дає дитині “доступні для неї способи моделювання навколишнього життя, які роблять можливим засвоєння, ніби-то недосягненої для неї дійсності”(О.М.Леонтьєв). Відтворюючи в грі події соціального світу, дитина стає ніби його учасником, знайомиться з ним, діє активно. Вона щиро переживає усе те, що відтворює у грі, це і складає силу виховного впливу гри. Саме тому питання керівництва грою є важливим для батьків.

Джерелом виявлення соціальних емоцій є зображувальна діяльність дітей. Однак їх зародження зумовлене, насамперед, враженнями, які дитина отримала у процесу взаємодії з соціальним світом. Від того, як дитина сприйняла соціальні явища, яке у неї склалося ставлення до них, залежить характер їх відтворення, вибір кольорів тощо.

Прилучатися дитині до світу людей в реальному плані сприяють такі види діяльності, як предметна діяльність, праця, спостереження. Забезпечення умов для предметної діяльності у період раннього дитинства й співробітництво в ній батьків з дитиною сприяє розвитку пізнавального інтересу, орієнтації дитини в довкіллі.

Соціальний досвід дитини збагачується у процесі трудової діяльності. Її цінність для соціалізації особистості дитини в тому, що, по-перше, оволодіння трудовими навичками, трудовою діяльністю дозволяє дитині самостійно забезпечити собі життєво важливе функціонування, по-друге, трудова діяльність сприяє розвитку вольових якостей, формуванню умінь прикладати зусилля для досягнення мети, що надзвичайно важливо для людини. Трудова діяльність сприяє також розвитку творчості не тільки на рівні уяви, як у грі, а й на рівні отримання матеріальних результатів творчості.

Організовуючи виховання дітей, батьки повинні забезпечити умови для спостережень, які у процесі пізнання дитиною соціального світу також виконують функцію діяльності, адже у малюка є мотив, мета, своєрідний процес і результат. Спостереження збагачують соціальний досвід дітей. Під час спостережень вони черпають матеріал, який складає основу їх власного світорозуміння, готує фундамент для їх вчинків.

Отже, виховання в родині, яка є соціальною єдністю, має певні сімейні традиції, високі гуманні ідеали, виявляє повсякденну турботу про дітей і забезпечує умови для її розвитку, процес соціалізації особистості відбувається ефективно, що в свою чергу створює передумови для її успішної адаптації в дитячому колективі у дошкільному виховному закладі.

Проте виховання дитини в родині не завжди відповідає педагогічним вимогам, що негативно позначається на її поведінці та взаєминах з ровесниками. У процесі дослідження ми встановили причини, які уповільнюють соціалізацію дитини-дошкільника. До них належить і виховання дітей в сім’ї. На жаль, за результатами нашого дослідження, на спілкування з дітьми батькам не завжди вистачає часу. Негативно впливає на процес соціалізації особистості дитини відсутність у родині бабусь, дідусів, братів і сестер.

До причин, які викликають негативну поведінку дітей слід віднести фізичні покарання і залякування. Замкнутість батьків у більшості випадків співпадає з ізоляцією дитини від ровесників. Звуження сфери міжособистісних стосунків з однолітками негативно впливає на формування соціального досвіду і розвитку особистості дитини.

Негативні особистісні якості, нестриманість, агресивність дитини, неввічливість у стосунках з ровесниками і дорослими часто детерміновані неадекватною самооцінкою, яка сформована в сім’ї. Як невпевненість, так і самовпевненість дитини є результатом невміння батьками виявляти любов і повагу до дітей. У багатьох родинах між батьками і дітьми – холодні, стримані стосунки, панує диктат над дитиною і вимогливість вважається найбільш ефективним методом виховання. Ось і приходить в дитячу групу безініціативна, невпевнена, самотня дитина, яка без педагогічної корекції “не зможе себе знайти”. У деяких родинах вважають, що їхнє “чадо” найрозумніше, найкраще, найвихованіше. Це призводить до завищеної самооцінки і відповідно до конфліктів з ровесниками .

У процесі дослідження нами встановлено, що майже кожний конфлікт зумовлений дефіцитом спілкування, відсутністю співпраці дитини з батьками, у якій вона б задовольнила свої потреби (у більшості випадків вони пов’язані з грою). Неможливість реалізації потреб спричинює порушення розвитку емоційної сфери дитини, її внутрішній дискомфорт, який уповільнює процес соціалізації, стимулює негативні почуття, напружені афективні стани, різко знижує активність, ініціативність дитини.

Більшість сучасних батьків вважає, що у дітей слід формувати ділові, прагматичні якості. Однак спостереження за між особистісними стосунками дітей свідчать, що найбільш популярні у групі ті діти, у яких сформований соціальний досвід і такі особистісні якості, як доброта, чуйність, доброзичливість, взаємодопомога тощо.

Вивчення умов виховання і соціалізації особистості дитини в родині сприяє ефективній корекції процесу соціалізації дитини в умовах дошкільного виховного закладу, а також пропаганді кращого досвіду родинного виховання серед батьків. Проводячи різноманітні форми роботи з батьками (бесіди, консультації, дні відкритих дверей, семінари-практикуми, лекторії тощо ), педагог повинен переконувати їх в тому, що диктат і опіка у вихованні дітей є негативною школою формування особистості та її соціального досвіду. Найбільш оптимальний тип сімейних взаємин – це співробітництво, яке є протилежністю деспотизму і невтручанню.



Отже, якщо ми серйозно хочемо змінити на краще стан нашого суспільства, маємо пам’ятати що виховання дітей – відповідальна, кропіткої, щоденна праця, результат якої значною мірою зумовлений реальними міжлюдськими стосунками, у які дитина включається з перших днів свого життя й активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Література:

  1. Божович Л.И. Этапы формирования личности. – М.-Воронеж, 1995.

  2. Козлова В.А. Ознакомление дошкольников с социальной действительностю.- М., 1998.

  3. Лисина М.И. Психология самопознания у дошкольников. –Кишинев, 1983.

Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> О. А. Поцулко психологія управління навчально-методичний комплекс для студентів заочної форми навчання спеціальності «Менеджмент організації»
123456789 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет
123456789 -> Євген Бойко, Володимир Шпортій
123456789 -> Навчальний посібник Укладачі: Н. Г. Матейчук, О. П. Степаненко чну 2014 ббк 88. 8

Скачати 96.91 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка