Стратегія розвитку фінансового сектору україни до 2015 року (проект) 2008 р. Зміст вступ



Сторінка3/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір0.75 Mb.
1   2   3   4

Основні напрями державної політики.

Державна політика щодо ринку лізингових послуг має бути спрямована на те, щоб фінансовий лізинг став важливим інструментом технічного переоснащення підприємств, розвитку сільського господарства, житлово-комунального господарства, а також малого та середнього бізнесу.

З огляду на зазначене вище, основними напрямками державної політики у сфері розвитку фінансового лізингу повинні стати:

Удосконалення цивільного та фінансового законодавства щодо лізингу, інтеграція національного лізингового законодавства у міжнародне.

Розвиток інфраструктури лізингу та активізація її використання учасниками ринку.

Створення умов для запровадження механізму рефінансування портфелів лізингових угод.

Підготовка у навчальних закладах спеціалістів з питань лізингу.

Розширення можливостей використання бюджетними установами галузей соціальної інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука) інвестиційного механізму лізингу для оновлення основних засобів.

Створення умов для зростання фінансової стійкості лізингодавців, збільшення їх капіталізації, впровадження лізинговими компаніями сучасних систем управління ризиками.

Ключові заходи щодо розвитку ринку лізингових послуг.

Для розвитку ринку фінансових лізингових послуг необхідно:

Удосконалити загальне та спеціальне законодавство з питань лізингу, зокрема, усунути неточності і протиріччя між нормами Цивільного та Господарського кодексів України та інших законів України. Внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг” з метою поліпшення механізму проведення операцій фінансового лізингу, захисту прав та інтересів сторін лізингової угоди (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Внести зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з метою приведення його норм у відповідність до норм цивільного законодавства. Запровадити механізм інвестиційно-орієнтованої політики податкової амортизації для основних засобів виробничого призначення (3-я група основних фондів) при одержанні їх у фінансовий лізинг. Зняти обмеження щодо віднесення на валові витрати вартості страхування предметів лізингу. Усунути надмірне оподаткування нерезидентів, які здійснюють лізингову діяльність в Україні (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Внести зміни у Закон України «Про податок на додану вартість», спрямовані, насамперед, на врегулювання питання оподаткування відсотків та комісій, що сплачуються у складі лізингового платежу при фінансовому лізингу(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Внести зміни у Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” що передбачатимуть удосконалення регулювання діяльності учасників ринку лізингу(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Розробити законодавство щодо створення позабюджетних місцевих цільових фондів, призначених для довгострокового (3-5 років) фінансування оновлення основних засобів у галузях соціальної інфраструктури (охорона здоров’я, комунальне господарство) іншими, ніж купівля, інвестиційними механізмами (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Привести Державний класифікатор України „Класифікація основних фондів” (Класифікація основних фондів ДК 013-97) в сфері лізингу у відповідність до чинних законодавчих актів з метою упорядкування процесу віднесення основних засобів до певних їх груп та забезпечення економічно обґрунтованого нарахування по них амортизаційних відрахувань (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Завершити процедуру приєднання до конвенцій УНІДРУА “Про міжнародний факторинг” та “Про міжнародний фінансовий лізинг”.

Ратифікувати Конвенцію УНІДРУА “Про міжнародні права на мобільне обладнання” та Кіотської Конвенції “Про спрощення та гармонізацію митних процедур”(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Приєднатися до Конвенції ЮНСІТРАЛ “Про відступлення дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі”(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Розробити механізми рефінансування портфелів лізингових угод, зокрема через процедури їх продажу та сек’юритизації (стандартизації лізингових угод з наступним випуском цінних паперів під забезпечення пакетів стандартизованих лізингових угод), застосування лізингу у державних інвестиційних проектах.

Розробити типові положення щодо організаційної структури лізингових компаній, управління їх ризиками, а також з інших питань, спрямованих на підвищення фінансової стабільності та ефективності діяльності вітчизняних лізингодавців (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Організувати підготовку фахівців з питань лізингу у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, на підставі укладених договорів з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами.

Розробити методичні рекомендації щодо ведення бухгалтерського обліку лізингу, розрахунку ануїтетних лізингових платежів(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Розробити науково-практичний коментар до законодавства України з питань лізингу та створити консультативний центр для потенційних та існуючих учасників ринку лізингу, перш за все, представників малого та середнього бізнесу.



5.8 Підтримка нових фінансових інститутів, інструментів та послуг
5.8.1 Розвиток інституційної складової фінансового ринку

Оцінка поточної ситуації. Дискретність і фрагментарність розвитку фінансового ринку призвели до деформації його інституційної складової. У результаті цього окремі ринкові інститути набули певної подоби зарубіжних аналогів, діяльність інших виявилися суттєво деформованої а деякі надзвичайно важливі для ринку інститути до цього часу відсутні.

Ключові заходи.

Для подолання такого стану справ необхідно здійснити наступні заходи:

створити законодавчо обумовлену можливість функціонування універсальних небанківських фінансових установ, що добре зарекомендували себе за кордоном, та які можуть комплексно здійснювати інвестиційну діяльність – дилерську, андерайтингову та діяльність з управління активами клієнтів, і мають право на позабіржові операції (переважно з первинного розміщення цінних паперів), фінансове консультування, надання позик цінними паперами з використанням операцій РЕПО та інші види послуг, пов’язані з інвестуванням (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

сприяти появі спеціалізованих інвестиційних банків (протягом року з моменту прийняття Стратегії), які надаватимуть інвесторам та іншим суб'єктам інвестиційної діяльності послуги щодо організації публічного первинного розміщення випусків емісійних цінних паперів на фондових біржах або інших торговельних системах; андерайтингу цінних паперів або інших фінансових інструментів; кредитування суб'єктів підприємницької діяльності цінними паперами зі зворотнім їх викупом; хеджування інвестиційного ризику опосередкованих учасників інвестиційного ринку та товаровиробників через укладення строкових договорів на регульованих ринках фінансових інструментів або товарно-сировинних ресурсів; здійснення за дорученням клієнтів операцій з фінансовими інструментами грошового ринку, що базуються на обмінних курсах, відсотках, фінансових строкових договорах; управління коштами та цінними паперами за договорами з фізичними і юридичними особами;

створити передумови для діяльності в Україні інвестиційних хедж-фондів, активи яких мають формуватися виключно за рахунок коштів засновників, інвестуватися з метою захисту капіталу останніх у фінансові інструменти і реальні активи і грошова оцінка інвестицій яких не залежатиме від ліквідності та інших показників стану фінансового ринку;
забезпечити законодавчу базу діяльності довірчих товариств, що надаватимуть фізичним та юридичним особам послуги стосовно предмету довірчого управління, яким можуть бути реальні та/або фінансові активи, з використанням договірної або корпоративної форми інвестування;

запровадити на фінансовому ринку діяльність спеціалізованих інформаційно-аналітичних установ (агентств) з розкриття інформації, що здійснюватимуть оцінку наявних у потенційних об'єктів інвестування активів, фінансових та інших зобов'язань, їх фінансового стану, прибутків та збитків, прав за цінними паперами, іншими фінансовими інструментами, їх поточну вартість на ринку, можливі ризики в разі інвестицій в існуючі на ринку реальні або фінансові активи та які нестимуть відповідальність за достовірність оприлюдненої або наданої ними для оприлюднення інформації;

забезпечити функціонування на фінансовому ринку інвестиційних консультантів, якими можуть виступати як юридичні особи так і підприємці - фізичні особи, виключним або переважаючим видом діяльності яких є надання консультацій інвесторам, в тому числі професійним, щодо об'єктів інвестування, інвестиційної стратегії на різних сегментах фінансового ринку та методів управління активами;

впровадити єдині вимоги для фінансових установ, що є посередниками в організованій торгівлі похідними фінансовими інструментам;

розробити правові та організаційно-економічні засади створення та функціонування в Україні земельних інвестиційних фондів, які акумулюватимуть на правах власності та (або) довгострокової оренди земельні ділянки (паї) громадян-учасників таких фондів;

Інституалізація, здійснювана у контексті адаптації українського законодавства до норм європейського фінансового права, сприятиме суттєвому поліпшенню інвестиційного клімату в Україні та подальшому розвитку вітчизняного фінансового ринку.


5.8.2 Розвиток нових фінансових інструментів та небанківських

фінансових послуг.

Оцінка поточної ситуації.

На даний моменту часу в Україні спостерігається відчутна нестача привабливих фінансових інструментів та досить вузький асортимент фінансових послуг, що обумовлюються з одного боку загальним низьким рівнем розвитку фінансового ринку, а з іншого – постійним зростанням інвестиційного потенціалу внутрішніх інвесторів, насамперед інституційних і населення.



Основні напрями державної політики та ключові заходи.

Для розвитку фінансових інструментів та небанківських фінансових послуг необхідно здійснювати такі кроки:

- сприяти появі нових видів боргових цінних паперів. У рамках цього напряму мають бути здійснені заходи щодо випуску державних облігацій з плаваючою купонною ставкою, номінованих в іноземній валюті та довгострокових цільових «пенсійних» і «житлових» облігацій, а також нових інструментів грошового ринку так званих комерційних цінних паперів (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії). Поява комерційних паперів, які представляють собою короткострокові боргові зобов'язання, що мають фіксований дохід, сприятиме мінімізації витрат і часу на обслуговування заборгованості при фінансуванні оборотних активів підприємницьких структур. Комерційні папери, що поєднують у собі кращі якості облігацій (на відміну від корпоративних облігацій є неемісійними цінними паперами, що істотно знижує витрату часу на реєстрацію емісії і дає перевагу у виборі термінів обігу) та векселів (на відміну від векселів випускаються за стандартними правилами, мають централізовану систему обліку і можуть обертатися на організованому ринку), повинні отримати адекватне поширення.

- стимулювати розвиток ринку похідних цінних паперів і фінансових інструментів. У рамках цього напряму мають бути здійснені заходи, спрямовані на появу і становлення ринку українських депозитарних розписок, похідних цінних паперів на боргові зобов'язання, інструментів хеджування процентних і валютних ризиків, похідних інструментів на зовнішьоекономічні контракти (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії). Поява деривативів на боргові зобов'язання, облігації одного чи групи емітентів, кредити або кредитні лінії дозволить здійснювати рефінансування боргових зобов'язань, що сприятиме збільшенню ліквідності ринку боргових цінних паперів та обсягів кредитування підприємств реального сектору національної економіки.

Розвиток ринку інструментів хеджування процентних і валютних ризиків буде сприяти зниженню ризиків не тільки інституціональних інвесторів, але й підприємств - учасників експортно-імпортних операцій. Поява похідних контрактних інструментів з базовим активом на експортно-імпортні товари сприятиме зниженню ризиків зовнішньоторгівельних операцій від цінових коливань.

Важливим кроком у напрямку розвитку ринку похідних фінансових інструментів має бути прийняття Закону України “Про похідні фінансові інструменти” (протягом року з моменту прийняття Стратегії). Крім того, для забезпечення контролю ризиків на ринку похідних фінансових інструментів необхідно розробити і прийняти нормативні акти, які мають: визначити вимоги до активів, що можуть бути базовими для похідних фінансових інструментів; створити механізми захисту інтересів учасників цього ринку; визначити вимоги до учасників ринку похідних фінансових інструментів, системи управління ризиками операцій з похідними фінансовими інструментами, до обліку таких інструментів та інші вимоги. Необхідно насамперед забезпечити умови для ефективного використання похідних цінних паперів та строкових контрактів з метою формування ринкового ціноутворення на найважливіші для вітчизняної економіки товари (зерно, метали, енергоносії).

Необхідно також розвивати послуги з сек'юритизації активів. Для цього слід здійснити заходи, необхідні для прийняття Закону України “Про сек'юритизацію”, передбачивши у ньому визначення видів активів, які можуть бути використані з метою сек’юритизації; вимог до емітентів цінних паперів, що випускаються при сек’юритизації; переліку прав вимоги, що можуть використовуватися з метою сек’юритизації; обмежень на можливість визнання поступки прав вимоги недійсною; механізми підвищення кредитної якості цінних паперів тощо (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Необхідно також здійснити кроки, які б сприяли появі на вітчизняному фінансовому ринку таких нових для України видів небанківських фінансових послуг як обов'язкове медичне страхування та інвестиційне страхування. З цією метою слід підготувати законодавчу базу шляхом прийняття нової редакції Закону України “Про страхування” та Закону України “Про обов'язкове медичне страхування”.

Впровадження та розвиток інвестиційного страхування в Україні має відбуватися з урахуванням світового досвіду, зокрема, вимог Директиви 2002/83 Європейського Союзу щодо страхування життя і передбачати: створення належної нормативно-правової бази, систем менеджменту та фінансового обліку, наявності процедур регулювання інвестиційно-страхового бізнесу; функціонування ефективних ринків цінних паперів, та нерухомості; існування пільгового режиму оподаткування для операцій та доходів, отримуваних в рамках програм інвестиційного страхування.

6. Регулювання та нагляд у фінансовому секторі
Оцінка поточної ситуації.

Існуюча в Україні система регулювання у фінансовому секторі є розпорошеною, витратною та малоефективною. Головним її недоліком є те, що вона не відповідає сучасним вимогам, зокрема, не забезпечує дотримання принципу єдності у регулюванні. У той же час характерною тенденцією сучасного розвитку фінансового ринку є універсалізація фінансових установ, диверсифікація послуг, що вони надають, зосередження діяльності з надання усього спектру фінансових послуг в рамках багатогалузевих корпорацій і конгломератів. Крім того в Україні відсутні єдині вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ та мають місце різні режими оподаткування однакових за характером фінансових операцій та послуг.

Низька ефективність регулювання у фінансовому секторі багато в чому зумовлена недостатньою співпрацею державних регуляторних органів з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями (СРО) та об'єднаннями споживачів фінансових послуг.

За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої Україні системи регулювання на фінансовому ринку.



Основні напрями державної політики.

Розвиток регулювання та нагляду на вітчизняному фінансовому секторі потребує урахування нових підходів та основних складових перебудови регулювання, що зараз відбувається у світі, і які передбачають: уніфікацію процедур регулювання; впровадження нагляду, що базується на ризиках, та стандартизованих процедурах управління ризиками; посилення контролю за власниками та керівниками фінансових установ; концентрація та інтеграція регуляторних функцій, їх зосередження у єдиному державному органі; активізацію участі об'єднань професійних учасників ринку у вирішенні проблем, що стримують розвиток фінансового ринку,у тому числі, залучення їх ресурсів для фінансування діяльності регуляторних органів; здатність та готовність національних регуляторів до ефективної співпраці з міжнародними фінансовими органами та їх об'єднаннями; посилення боротьби з відмиванням грошей.

З огляду на це реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за чотирма основними напрямами: по-перше, шляхом уніфікації норм і правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі; по-друге, відокремлення наглядових функцій від регуляторних та впровадженням системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку; по-третє, підвищенням ролі саморегулівних організацій професійних учасників і встановленням їх більш тісного зв'язку регуляторними органами; по-четверте, суттєвим поліпшенням фінансування державних регуляторів, у тому числі з ринкових джерел.

Ключові заходи розвитку.

Уніфікація державного регулювання та нагляду

Необхідно в першу чергу уніфікувати регуляторні вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ, насамперед у сфері колективного інвестування. При цьому слід виходити з того, що принципової різниці між діяльністю інститутів колективного інвестування (управляючими компаніями, інвестиційними та недержавними пенсійними фондами, а також і страховими компаніями) у галузі розміщення активів (за наявністю певної специфіки залучення фінансових ресурсів) не існує. Водночас вимоги до розміщення акумульованих цими інститутами коштів, що закріплені законодавчо, а також на рівні підзаконних нормативних правових актів, у тому числі відомчих, істотно розрізняються. Для подолання неоднорідності правових норм, що регулюють діяльність інвестиційних інститутів різних форм, найважливішим стратегічним завданням у галузі регулювання фінансового ринку має стати застосування єдиних вимог і стандартів інвестування для всіх форм інститутів колективного інвестування. Для вирішення цієї проблеми слід прийняти відповідні рішення, які мають бути покладені в основу нормативної бази, що встановлюватиме єдині стандарти інвестиційної діяльності відносно різних учасників фінансового ринку, що діють у сфері колективного інвестування з урахуванням специфіки їхньої діяльності (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).



Концентрація функцій державного регулювання

У сучасних умовах питання про єдиний центр регулювання фінансового ринку набуває особливої актуальності. Разом з тим, вирішення цього питання має здійснюватися з урахуванням реалій сформованої в Україні системи державного регулювання, зокрема, необхідності перегляду існуючого законодавства та збереження за Національним банком України відповідних повноважень, що безпосередньо випливають із завдань макроекономічного регулювання та здійснення грошово-кредитної політики.

Впровадження мегарегулювання на вітчизняному фінансовому ринку України повинне здійснюватися поетапно, відповідно до спеціально розробленої урядової Концепції, насамперед, шляхом уніфікації вимог і стандартів діяльності на фінансовому ринку, а також створенням відповідних законодавчих передумов для консолідації державних функцій регулювання, що в цілому повинно бути завершене до 2015 року.

Спочатку необхідно розпочати уніфікацію вимог щодо інвестиційної діяльності фінансових установ, довірчого управління активами, а також режимів оподаткування для однакових за характером фінансових операцій і послуг. Потім треба запровадити уніфіковані підходи до управління ризиками фінансових установ, які здійснюють діяльність на різних сегментах фінансового ринку. Ці підходи слід сформулювати на основі “Базельських принципів”, що вже реалізуються в рамках регулювання банківської та страхової діяльності. Ці принципи необхідно поширити і на інших професійних учасників фінансового ринку, зокрема, на компанії з управління активами, страховиків та кредитних спілок, з урахуванням специфіки діяльності таких учасників, їх клієнтів та видів здійснюваних операцій.

Мегарегулятор, що буде діяти на фінансовому ринку, має виконувати свої функції як колегіальний орган державної влади зі спеціальним статусом, з особливим порядком призначення та звільнення вищих посадових осіб та гнучкою системою фінансування, що передбачатиме можливість залучення до цієї справи коштів професійних учасників ринку.

Впровадження системи пруденційного нагляду.

З метою забезпечення стійкості та надійності функціонування фінансового ринку як цілісної системи, необхідно підготувати та здійснити організаційно-правові заходи, спрямовані на розвиток пруденційного нагляду за професійними учасниками усіх його сегментів, що дозволить прогнозувати та попереджати як ризики діяльності окремих фінансових установ, так і системні ризики ринку в цілому.

При цьому стосовно окремих учасників фінансового ринку завдання наглядового органу полягатиме в оцінці ризику ліквідності, властивого фінансовій установі, для попередження можливих наслідків неплатоспроможності, а також у зменшенні операційного ризику шляхом впровадження ефективних процедур контролю за проведенням операцій.

Запровадження системи пруденційного нагляду на фінансовому ринку також припускає встановлення ефективних заходів дії (як попереджувальних, так і примусових) наглядового органу на порушників пруденційних норм і стандартів. Ці заходи повинні, з одного боку, примусити учасників ринку дотримуватись пруденційних норм, з іншого, - бути для наглядового органу інструментом впливу на несумлінні компанії.

З цією метою насамперед мають бути вжиті заходи для гармонізації методів і правил нагляду за небанківськими фінансовими установами з вимогами банківського нагляду, що, в цілому, відповідає європейським стандартам Зокрема, Директива 2004/39/ЄС припускає, що підходи до визначення власних коштів кредитних інститутів, повинні бути базисом для визначення власних коштів всіх інших категорій фінансових інститутів.

Необхідно ввести єдині для всіх учасників ринку вимоги до розрахунку власних коштів, що відповідають міжнародним стандартам, а також встановити вимоги про щоденний розрахунок капіталу професійними учасниками фінансового ринку. Також необхідно переглянути вимоги до мінімального розміру власних коштів, поступово підвищуючи їх і в той же час, з огляду на необхідність збереження учасників фінансового ринку з незначним рівнем мінімального капіталу й обмеженою кількістю операцій, які вони здійснюють.

З метою створення системи ризик-орієнтовного пруденційного нагляду на перспективу необхідно буде наблизити вимоги щодо визначення достатності капіталу до міжнародних стандартів. Передбачається розвивати вимоги достатності капіталу, що відбивають ризики, зробивши в цілому підхід до розрахунку достатності власних коштів більш чутливим до ризиків, і сприятливим для зближення регулятивного й економічного капіталу.

Для введення міжнародно прийнятих вимог здійснення розрахунку достатності власних коштів слід доопрацювати систему бухгалтерського обліку професійних учасників ринку цінних паперів та страхових компаній таким чином, щоб вона дозволяла одержувати всі необхідні наглядові дані (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Мають бути запроваджені сучасні методики оцінки ризиків, що базуються на міжнародно прийнятих моделях та активному використанні рейтингових оцінок.

Слід впровадити у регуляторну практику принцип пропорційності здійснення пруденційного нагляду, що полягає в необхідності застосування наглядових вимог до окремих професійних учасників фінансового ринку, виходячи з їхнього розміру, сфери діяльності, характеру проведених операцій, властивих їм ризиків(упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Мають бути реалізовані заходи, достатні для переходу всіх учасників ринку на передачу наглядової інформації і звітності від фінансових установ до державного наглядового органу виключно в електронному вигляді (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Необхідно завершити роботу щодо зближення положень про банкрутство фінансових установ, що працюють на різних сегментах фінансового ринку, включаючи введення тимчасової адміністрації з метою запобігання банкрутства. При цьому діяльність інституту тимчасової адміністрації як наглядовий захід має поширюватися не тільки на банки, але й на КУА, страхові компанії, кредитні спілки, корпоративні інвестиційні фонди, біржі, депозитарії, довірчі товариства та недержавні пенсійні фонди.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка