Стратегія розвитку фінансового сектору україни до 2015 року (проект) 2008 р. Зміст вступ



Сторінка2/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір0.75 Mb.
1   2   3   4

Для досягнення зазначених вище цілей необхідно здійснити такі заходи:


створити сприятливі передумови для підвищення платіжоспроможного попиту на українські цінні папери, з боку внутрішніх інвесторів, насамперед домогосподарств, спростивши процедури виходу на ринок та запропонувавши інвестиційно привабливі фінансові інструменти та гарантії захисту інвестицій (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

підвищити рівень концентрації торгівлі на організованому ринку цінних паперів шляхом запровадження на існуючих торгівельних майданчиках єдиних правил та стандартів, а також зосередження торгівлі цінними паперами підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави та підприємств-монополістів, на фондових біржах (протягом року з моменту прийняття Стратегії);


інституційно зміцнити організований ринок цінних паперів України шляхом розвитку об’єктів його інфраструктури та застосування сучасних технологій обслуговування торгівельних операцій, використання можливостей Інтернету, новітніх інформаційних технологій та сучасного програмного забезпечення;

підвищити капіталізацію та ліквідність ринків емісійних цінних паперів,

насамперед акцій та облігацій, зокрема урядових;

запровадити зручні та маловитратні механізми доступу фізичних осіб на ринки державних цінних паперів (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

створити законодавчі передумови для розвитку ринків похідних цінних

паперів і строкових контрактів та їх широкого використання для прогнозування цін і хеджування фінансових ризиків, зокрема, у сфері торгівлі енергетичними та товарно-сировинними ресурсами (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

запровадити законодавчий механізм захисту прав міноритарних акціонерів і прав інвесторів при злиттях та поглинаннях компаній (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

удосконалити порядок випуску іпотечних облігацій та обігу заставних(протягом року з моменту прийняття Стратегії);

імплементувати в українське законодавство європейські стандарти функціонування регульованих ринків цінних паперів, зокрема, ввести поняття “кваліфікований інвестор”, як особи (юридичної та фізичної), досвід і кваліфікація якої дозволяють їй адекватно оцінювати ризики, пов’язані з інвестиціями в ті чи інші фінансові інструменти, і самостійно здійснювати операції з цінними паперами на основі таких оцінок(протягом року з моменту прийняття Стратегії);

віднести діяльність з надання консультаційних послуг щодо цінних паперів до професійної діяльності з торгівлі цінними паперами, законодавчо визначивши умови проведення такої діяльності (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

унеможлити маніпулювання цінами на фінансові інструменти та незаконне використання інсайдерської інформації, шляхом прийняття спеціального закону “Про інсайдерську інформацію та запобігання маніпулювання цінами”, у якому чітко визначити (відповідно до міжнародної практики): поняття “інсайдерська інформація”, коло інсайдерів, перелік заборон на використання інсайдерскьої інформації, запобіжні заходи та встановити міру відповідальності за заподіяну шкоду (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

забезпечити ефективну систему захисту законних інтересів інвесторів шляхом підвищення інформаційної прозорості ринку, гарантованого виконання укладених угод, удосконалення обліку прав власності щодо цінних паперів та запровадженні компенсаційних механізмів відповідно до вимог законодавства ЄС;

стимулювати залучення грошових заощаджень громадян України в цінні папери вітчизняних емітентів шляхом встановлення ставок оподаткування доходів від володіння цінними паперами та операцій з ними, на рівні ставок оподаткуванню доходів від розміщення коштів на банківських депозитах, а також звільнивши від оподаткування емісійний дохід, отриманий від розміщення цінних паперів (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Для заохочення здійснення операцій з фінансовими активами інших країн на фондових біржах України необхідно створити правові та організаційні умови для випуску та обігу українських депозитарних розписок (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).



Розвиток інфраструктури фондового ринку

Подальший розвиток ринкової інфраструктури фондового ринку має відбуватися відповідно до світового досвіду та вимог європейських стандартів, зокрема, щодо створення регульованих ринків фінансових інструментів (Директиви 2004/39/ЄС)

Вирішення цього завдання повинно здійснюватись шляхом створення вискотехнологічних та максимально зручних для учасників фінансового ринку інфраструктурних інститутів насамперед обліково-розрахункових та торгівельних. Відсутність такої інфраструктури відлякує інвесторів, призводить до знецінення активів українських підприємств, зосереджує торгівлю ними у сфері тіньової діяльності офшорних компаній.

Саме мають бути реалізовані такі заходи з розвитку інфраструктури ринку:

поступово дематеріалізований обіг цінних паперів і переведення всіх попередніх випусків цінних паперів з матеріалізованого вигляду в дематеріалізований ;

створені сприятливі організаційно-правові умови для появи конкурентного та ефективного вітчизняного ринку рейтингових послуг, діяльності незалежних рейтингових агентств(протягом року з моменту прийняття Стратегії);

модернізована облікова інфраструктуру фондового ринку, яка полегшить розрахунки між суб’єктами інвестиційної діяльності, сприятиме ефективному виконанню та гарантуванню угод та прискорить процес інтеграції національного ринку до європейського та світових ринків;

утворені центральний депозитарій та центральна розрахунково-клірингова палату, які підвищать ліквідність ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів, спростять розрахунки за угодами з цінними паперами та зменшать транзакційні витрати (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Має бути також удосконалена біржова система на фінансовому ринку України, яка покликана забезпечити сучасні стандарти торгівлі цінними паперами та строковими контрактами, властиві для будь-якого ліквідного та регульованого ринку (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії). Ці стандарти мають передбачати мінімальні системні ризики, тісну взаємодію організаторів торгівлі з централізованою депозитарною системою.

У результаті створення центрального депозитарію будуть знижені не ринкові ризики на вітчизняному ринку цінних паперів (ризики втрати права власності на цінні папери, ризики невиконання зобов'язань по операціях з цінними паперами), прискорені розрахунки по операціях з цінними паперами, полегшене розкриття інформації щодо власників цінних паперів і проведені корпоративні дії.

Наступним кроком має стати створення технологічно оснащеної розрахунково-клірингової організації. Клірингова діяльність має бути відокремлена від біржової, а фондові біржі повинні наділятися широкими повноваженнями по роботі з емітентами і частково здійснювати функції, покладені в даний час на регулятора, зокрема, нагляд за дотриманням законодавства на етапі розміщення цінних паперів, якщо таке розміщення здійснюється на фондовій біржі; нагляд за дотриманням емітентами, цінні папери яких перебувають в обігу на фондовій біржі, вимог, що стосуються розкриття інформації.

Всі ці кроки вимагатимуть розробки відповідних законодавчих актів, а також організації діалогу з питань консолідації цієї системи між регуляторними органами, саморегулівними організаціями учасників фінансового ринку та інвесторами.



5.5. Ринок послуг спільного інвестування
Оцінка поточної ситуації.

В Україні ринок спільного інвестування представлений інвестиційними фондами та компаніями з управління активами. На початку 2008 року в Україні працювало 334 компаній з управління активами та функціонувало 834 інвестиційних фондів, у тому числі 699 - пайових та 135 - корпоративних. Майже 78% загальної кількості ІСІ припадало на венчурні інвестиційні фонди. Загальна вартість активів інститутів колективного інвестування складала 40.8 млрд. грн., що становило 5.8% загального обсягу валового внутрішнього продукту країни. Індустрія спільного інвестування, що відіграє надзвичайно важливу в більшості країнах світу, в Україні знаходяться лише на початковому етапі свого розвитку.



Проблеми.

До проблем, що є характерними для сфери спільного інвестування, слід віднести: незначні обсяги залучення інвестиційних коштів, які становлять лише 14.5% від коштів, акумульованих банківською системою; домінування серед ІСІ псевдо венчурних інститутів; низький рівень довіри з боку потенційних учасників та інвесторів; відсутність ефективної та прозорої системи оцінки діяльності; дефіцит привабливих для інвестування фінансових інструментів та відсутність реальних механізмів інвестування коштів в іноземні цінні папери. Суттєвим фактором, що стримує розвиток ринку спільного інвестування, є дискримінаційний (у порівнянні з вкладниками банківських установ) порядок оподаткування доходів власників інвестиційних сертифікатів.



Основні напрями державної політики.

Головним завданням державної політики щодо розвитку ринку спільного інвестування в Україні має стати істотне підвищення ролі ІСІ та КУА у забезпеченні реального сектору національної економіки необхідними інвестиційними ресурсами.

Державна політика, пов'язана з розвитком індустрії спільного інвестування, має бути спрямована на збільшення масштабів діяльності ІСІ із залучення заощаджень домашніх господарств та інвестиційних ресурсів підприємницьких структур, створення необхідних законодавчих та організаційних передумов для більш активної участі цих інститутів у фінансуванні пріоритетних галузей національної економіки та реалізації інноваційних проектів і державних програм.

Ключові заходи щодо розвитку.

Для подальшого розвитку індустрії колективного інвестування необхідно підготувати та здійснити низку наступних заходів:

удосконалити інституційну cкладову ринку спільного інвестування, шляхом створення сприятливих організаційно-правових умов для суттєвого нарощення обсягів діяльності ІСІ, насамперед пайових інвестиційних фондів, наповнення адекватним змістом діяльності венчурних фондів, появи та ефективному функціонуванні на ринку інвестиційних хедж-фондів, фондів прямих інвестицій і диверсифікованих фондів, орієнтованих на інвестування в окремі класи фінансових інструментів (фондів акцій, нерухомості, боргових цінних паперів тощо) (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

забезпечити інформаційну прозорість діяльності інститутів спільного інвестування, зокрема щодо процедур інвестування коштів, розміру чистих активів та комісійних, менеджменту КУА та їх власників (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

надати можливість КУА брати в своє управління обов'язкові резерви страхових компаній та здійснювати управління інвестиційно-страховими фондами компаній, що надають послуги з інвестиційного страхування (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

запровадити механізми взаємної конвертації(обміну) цінних паперів ІСІ, що перебувають в управлінні різних КУА, за згодою власників таких цінних паперів (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

забезпечити проведення постійного моніторингу, ренкингування та рейтингування діяльності інвестиційних фондів і компаній з управління активами та оприлюднення отриманих результатів за допомогою засобів масової інформації та можливостей Інтернету (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

лібералізувати валютне регулювання у сфері діяльності ІСІ, зокрема шляхом скасування невиправданих обмежень на залучення коштів в іноземній валюті та здійснення інвестицій в іноземні цінні папери (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

впровадити пруденційний нагляд за діяльністю інститутів спільного інвестування та міжнародні стандарти фінансової звітності, забезпечити оцінку чистих активів інвестиційних портфелів КУА за ринковими цінами (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії);

забезпечити впровадження процедур оцінки ефективності інвестиційної діяльності вітчизняних ІСІ за правилами, визначеними Глобальними стандартами результативності інвестування (GIPS);

встановити рівні умови оподаткування доходів власників цінних паперів ІСІ та вкладників банківських установ (протягом року з моменту прийняття Стратегії);

впровадити ефективні компенсаційні механізми гарантування законних інтересів фізичних осіб - вкладників пайових інвестиційних фондів та акціонерів корпоративних фондів (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Забезпечення ефективності ІСІ неможливе без істотного зростання числа фізичних осіб та домашніх господарств, які здійснюватимуть інвестиційну діяльність, що вимагає підвищення рівня доходів громадян, їх інформованості про можливості інвестування коштів на фінансовому ринку за допомогою ІСІ, про їх права та обов'язки. У зв'язку з цим має бути розроблена та реалізована цільова програма, яка передбачатиме заходи щодо виявлення причин низького рівня довіри населення до використання інструментів фінансових ринків та можливостей ІСІ для інвестування заощаджень, визначення цільової аудиторії для здійснення заходів, спрямованих на залучення коштів і роз'яснення ризиків інвестування, а також комплекс інформаційних і навчальних програм та матеріалів, призначених для різних цільових аудиторій.
5.6 Ринок недержавних пенсійних послуг
Оцінка поточної ситуації.

У сфері недержавних пенсійних послуг України сьогодні діють недержавні пенсійні фонди, компанії, що виконують функції адміністраторів НПФ, банківські установи, які виконують функції зберагачів пенсійних активів та/або обслуговують спеціальні пенсійні рахунки вкладників згідно чинному законодавству, а також страхові компанії, що спеціалізуються на страхуваннні життя.

Вітчизняний ринок недержавних пенсійних послуг знаходиться поки що на етапі становлення хоча і досить швидко розвивається. На початку 2008 року було зареєстровано 96 недержавних пенсійних фондів, з яких тільки 54 реально накопичували пенсійні внески. Кількість ліцензованих адміністраторів дорівнювала 40. Загальна чисельність учасників НПФ за минулий рік збільшилася майже на 45% і налічувала близько 279 тисячі осіб. Вартість чистих активів НПФ за цей період часу зросла у 2,2 рази, але складала усього 278,5 млн.грн.

Проблеми.

До найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток ринку недержавних пенсійних послуг, слід віднести: призупинення пенсійної реформи у частині запровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи та персоніфікованого обліку її учасників; недостатні податкові стимули для розвитку недержавного пенсійного забезпечення; дефіцит надійних фінансових інструментів для інвестування коштів пенсійних фондів та існування необгрунтованих обмежень щодо інвестування накопичених коштів; недостатня інформаційна прозорість діяльності НПФ та компаній, що їх обслуговують; низький рівень довіри до цих інститутів з боку потенційних учасників НПФ.



Основні напрями державної політики.

Подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення потребує:

1) Прискореного запровадження загальнообов'язкової накопичувальної та професійної пенсійних систем. 2) Поліпшення якості роботи НПФ та структур, що забезпечують функціонування діючих НПФ. 3) Посилення роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб про переваги недержавних пенсійних фондів та їх участі в системі НПЗ. 4) Підвищення рівня державного нагляду в цій сфері. 5)Удосконалення законодавчої та нормативної бази системи недержавного пенсійного забезпечення.
Ключові заходи щодо розвитку.

Для найскорішого запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та професійної пенсійної системи необхідно розробити та у стислі терміни прийняти Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи в Україні, яка має вирішити питання щодо строків запровадження зазначених вище систем, визначити механізми накопичення пенсійних коштів, вікові групи населення, що будуть охоплені НПЗ, джерела пенсійних коштів та розміри відрахувань. Надзвичайно важливим при цьому є забезпечення гарантій захисту коштів обов'язкової накопичувальної пенсійної системи від можливостей їх використання для фінансування поточного дефіциту держбюджету, обслуговування державного боргу, ліквідації касових розривів та фінансування соціальних і оборонних програм. Другий рівень пенсійної системи має бути запроваджений не пізніше 2010 року. При цьому допуск НПФ до роботи в рамках обов'язкової накопичувальної пенсійної системи повинен відбутися вже через рік після її запровадження.

Для підвищення ефективності діяльності недержавних пенсійних фондів та привабливості послуг, що вони надають, необхідно насамперед вжити заходи щодо розширення фінансового інструментарію, який забезпечує надійність та прийнятну дохідність для інвестування активів цих установ.

Пріоритетними завданнями за цим напрямком є: розвиток організованого і ліквідного ринку цінних паперів та розробка нового й удосконалення чинного законодавства, що регулює створення організаційно оформлених ринків товарних ресурсів (землі, нерухомості, об'єктів комерційної інфраструктури тощо), випуск цінних (заставних, іпотечних облігацій, житлових сертифікатів, середньо- і довгострокових державних боргових цінних паперів із плаваючим доходом, що враховує рівень інфляції), що можуть бути використані або спеціально призначені для інвестування пенсійних коштів.

Поряд із цим необхідно запровадити заходи щодо усунення штучних перешкод на шляху інвестування активів пенсійних фондів в іноземні цінні папери інвестиційного класу; врахування в Державній програмі приватизації потребу переходу від фіскальної до інвестиційної спрямованості приватизації та підтримки за її допомогою фондового ринку; забезпечення якісного, згідно з міжнародними стандартами, рейтингування фінансових інструментів та внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Для забезпечення інформаційної прозорості та якості роботи НПФ й обслуговуючої інфраструктури (протягом року з моменту прийняття Стратегії)мають бути внесені зміни до законодавчих та нормативних актів і здійснені організаційні заходи, спрямовані на:

- прискорення переходу учасників ринку НПЗ на міжнародні стандарти фінансової звітності;

- запровадження єдиних стандартів щодо облікових процедур (щоденний облік вартості чистих активів НПФ та уніфікований облік пенсійних накопичень через механізм одиниці пенсійного внеску);

- запровадження системи публічної оцінки фінансового стану НПФ, введення в дію системи розкриття інформації про НПФ, регулярне оприлюднення цих даних у засобах масової інформації.

Крім того, слід вжити заходів щодо: запровадження обмежень на інвестування активів НПФ у фінансові інструменти їх засновників, споріднених, афілійованих та пов'язаних з ними осіб (протягом року з моменту прийняття Стратегії); конкретизації визначення «інших» активів, в які можуть інвестуватися активи НПФ (такими активами можуть бути лише ті, вартість яких чітко визначена); забезпечення розкриття інформації про реальних власників НПФ, КУА, адміністраторів та зберігачів, що обслуговують пенсійні фонди; посилення повноважень та відповідальності банків-зберігачів за дотримання чинного законодавства при збереженні активів НПФ та операціях із фінансовими інструментами, в які інвестуються ці активи (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Особлива увага приділятиметься вдосконаленню оподаткування операцій у системі НПЗ. Зокрема, необхідно: 1) здійснити звільнення від оподаткування податком на додану вартість діяльності з адміністрування НПФ; 2)забезпечити виконання податковими органами законодавчих норм щодо включення пенсійних внесків до складу податкового кредиту з доходів фізичних осіб та обґрунтування щорічного перерахунку цих сум; 3)встановити рівні умови оподаткування пенсійних виплат з пенсійного фонду (одноразової виплати та виплати на визначений строк);4) удосконалити оподаткування у процесі інвестування активів недержавних пенсійних фондів в об'єкти нерухомості.



Для посилення роз'яснювальної роботи щодо діяльності НПФ необхідно 1)поширювати серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб за допомогою ЗМІ інформацію про переваги недержавних пенсійних фондів та їх участі в системі НПЗ; 2) здійснювати роз'яснення необхідності врахування витрат на зазначені заходи в державному і місцевих бюджетах, фінансових планах учасників системи НПЗ; 3)інформувати населення про переваги НПЗ у порівнянні з іншими шляхами довгострокового накопичення (страховими і банківськими продуктами) та надійність отримання додаткових виплат при досягненні пенсійного віку учасниками НПФ;4) сприяти активізації роботи міністерств, відомств, Фонду державного майна, обласних і місцевих адміністрацій та органів самоврядуванню щодо залучення роботодавців до пенсійних накопичувальних програм та роз'яснення змісту пенсійної реформи серед працюючого населення, зокрема серед персоналу підприємств державної і комунальної форм власності

Для посилення рівня державного нагляду за суб'єктами системи НПЗ передбачається здійснити заходи щодо:

-запровадження консолідованого нагляду, який дозволяв би регуляторам відстежувати операції з пов'язаними особами в межах фінансових груп, де задіяні активи НПФ;

- розробки та введення в дію системи обміну інформацією між органами, що здійснюють державний контроль і нагляд у системі НПЗ, через запровадження інтегрованої системи обміну інформацією;

-вдосконалення перевірок роботи НПФ для посилення аналізу ризиків та своєчасне виявлення відхилень в інвестуванні пенсійних активів від встановлених нормативів;

-посилення інституційної спроможності державних регуляторів при здійсненні нагляду за системою НПЗ, зокрема, розширення повноважень Держфінпослуг і ДКЦПФР з питань отримання інформації про реальних власників фінансових установ (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Разом з тим необхідно здійснити кроки, спрямовані на удосконалення законодавчої бази недержавного пенсійного забезпечення. Насамперед слід сприяти прискоренню прийняття законопроектів, що вносять необхідні зміни та доповнення до ряду законів України, зокрема, «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» з метою удосконалення та гармонізації усього законодавства, яке стосується недержавного пенсійного забезпечення.



5.7. Ринок лізингових послуг

Оцінка поточної ситуації

В країнах з розвинутою ринковою економікою частка лізингу в інвестиціях в основні засоби досягає 15 - 30 відсотків. В Україні, незважаючи на те, що в останні три роки темпи розвитку лізингу зросли, і його частка в інвестиціях в основні засоби у 2007 році досягла 8 відсотків.За експертними оцінками через механізм лізингу в Україні може бути інвестовано щонайменше 100 млрд. грн. Разом із тим, на початок 2008 року фактичний обсяг ринку лізингу склав 14 млрд. грн. Вітчизняна галузь лізингу представлена переважно лізингом легкового автотранспорту. Слабо розвинутим є лізинг виробничих основних фондів, машин та обладнання для сільського господарства, галузі медицини, житлово-комунального господарства, освіти та науки тощо.



Проблеми.

До найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток лізингу в Україні, слід віднести:

Недосконалість законодавчого забезпечення, що знаходить свій прояв у існуванні правових та неврегульованості окремих складових лізингової діяльності.

Вади податкової політики. Режим оподаткування ПДВ лізингової діяльності є дискримінаційний у порівнянні з банківською діяльністю, незважаючи на те, що фінансовий лізинг, як і банківське кредитування, є фінансовою послугою, а лізингодавці несуть більше ризиків, ніж банки. Існуюче податкове законодавство не стимулює розвиток інвестиційного лізингового механізму- має місце невідповідність строків податкової амортизації предметів лізингу тривалості строкам їх корисного використання, особливо щодо лізингових активів, які належать до 3-ї групи основних засобів. Податкові обмеження щодо віднесення на валові витрати коштів, які витрачаються на страхування лізингових активів, суттєво збільшують ризики лізингодавців (останні, будучи власниками основних засобів, передають їх у багаторічне користування лізингоодержувачам).

Відсутність довгострокових джерел фінансування оновлення основних засобів у бюджетних установ галузей соціальної інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука).

Недостатня кількість кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низька

обізнаність з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу.

Обмеженість довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку України.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка