Стимулювання розвитку дитини



Скачати 219.67 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір219.67 Kb.
СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

У ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
(з досвіду роботи у групах

раннього художньо-естетичного розвитку)
У педагогічній науці відомі різні підходи щодо розвитку творчих здібностей дітей у процесі вивчення різних дисциплін, позакласної, гурткової роботи, зокрема засобами різних видів мистецтва: літератури, музики, образотворчого мистецтва, хореографії, у тому числі й театрального мистецтва. Незважаючи на те, що останнім часом з'явилося багато ґрунтовних вітчизняних праць з окресленої проблематики: організації творчої діяльності дітей у позашкільному закладі ,мистецтва полеміки, виховання школярів засобами театрального мистецтва, мистецтва слова, розвитку творчої активності молодших школярів засобами театральної самодіяльності , музичної ритміки, літературного розвитку засобами театрального мистецтва ; формування ціннісних орієнтацій школярів у процесі занять театральним мистецтвом тощо. Однак тема, обрана для нашого дослідження, вимагає глибшого аналізу. З одного боку, як переконує практика, більшість дитячих театральних гуртків і колективів зорієнтовані переважно на виконання, в той час як творчо-пізнавальна робота, її роль у розвитку самостійності й ініціативи, в духовно-творчому зростанні, самовираженні дітей все ще лишаються недостатньо дослідженими. Не визначено можливостей застосування методики проектування багатоцільових соціально-культурних дозвіллєвих програм для розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва.

Отже, очевидною є суперечність між необхідністю застосування нових педагогічних методів розвитку творчих здібностей молодших школярів засобами театрального мистецтва в умовах дозвілля і недостатнім теоретичним і методичним дослідженням цієї проблеми.

Формування творчої особистості учня у позашкільній діяльності є однією з актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики

Саме багатогранність діяльності вихованців та форми виховної роботи виступають домінантою в соціально-виховному процесі та можуть стимулювати розвиток творчої особистості. Серед них особливе місце посідає шкільна театральна самодіяльність.

На думку вчених, характерними ознаками художньо-творчої активності є ініціативність і творча потреба; творчий поштовх до саморозвитку дитини особлива здібність особистості, котра проявляється в цілеспрямованій діяльності; здатність до творчості; самореалізація особистості.

Розвиток художньо-творчої активності як процес має свої особливості, оскільки готовність особистості до творчої активної діяльності інтегрується в інші види діяльності: у навчання, особистісні стосунки, громадську чи культурологічну діяльність тощо.

Творча діяльність учнів початкових класів має свої особливості, оскільки саме вона найбільш органічно допомагає дитині перейти від ігрової діяльності до творчої, навчальної, де зберігаються елементи ігрового плану.

Дослідженню даної проблеми приділялася належна увага, зокрема таким її аспектам, як психолого-педагогічні основи формування художньо-творчої активності особистості (Л. С. Виготський, Л. Б. Єрмолаєва-Томіна, Н. В. Киричук, В. Н. Козленко, Г. С. Костюк та ін.); виявлення соціальних факторів, які впливають на розвиток творчості (Н. Т. Гурець, М. С. Каган, О. В. Кудін, Ю. Л. Львова);

методам творчої дії та етапам розвитку творчої особистості (С. В. Діденко, Н. С. Лейтес, В. О. Моляко, О. Н. Рудницька та ін.); дослідження умов розвитку і формування творчої активності, творчого потенціалу (А. Й. Капська, О. І. Коротєєва, О. Н. Хижна, К. В. Щербакова та ін.).

Однак проблема формування творчої особистості молодшого школяра у виховній роботі недостатньо теоретично та методично досліджена, а тому не знайшла повного відображення в педагогічній практиці, зокрема такий її аспект, як розвиток творчої активності школяра в позашкільній виховній роботі.

Таким оптимальним видом творчої діяльності в нашому дослідженні є педагогічно організована театральна самодіяльність школярів. Саме в ній знаходять своє матеріальне втілення думка, слово і поведінка дитини, взяті разом і доступні основній масі молодших школярів за досить короткий проміжок часу.

На підставі аналізу низки досліджень у галузі психології і педагогіки, виявленого реального стану даної проблеми на практиці, а також, виходячи з того, що художньо-творча активність школярів формується за умови педагогічно організованої діяльності, нами розроблена модель процесу розвитку художньо-творчої активності молодших школярів. Це дозволило спроектувати організаційно-методичну систему театральної самодіяльності школярів, яка ґрунтується на таких принципах: художньо-творча діяльність молодших школярів має базуватися на вікових особливостях психічного розвитку; форми театральної діяльності повинні добиратися залежно від інтересів творчого колективу; модель художньої діяльності дітей розчленується на дві сфери: духовну і духовно-практичну; критеріями, які визначають рівень художньо-творчої активності школярів, є вияв духовного і творчого зростання учасників творчого процесу.

Розроблена модель художньо-творчого процесу дітей представляє різні аспекти діяльності, в яких суттєву роль, поряд з дитиною, відіграє керівник. Ця модель дозволяє побачити взаємодію творчих компонентів у багатогранному творчому процесі. Весь процес художньо-творчої діяльності підпорядкований принципу цілісності, як і будь-який педагогічний процес. До нього ставляться вимоги і як до педагогічного процесу (наявність програм, плану роботи, системності, дієвості), і як до художньо-творчого процесу (розвиток фантазування, творчої взаємодії, емоційної рухливості та ін.). Вважаємо, що ефективність виховного впливу самодіяльного театрального колективу на молодших школярів залежить не тільки від взаємодії педагогічного та художнього аспектів діяльності даного колективу, а й від взаємодії всіх компонентів у структурі художньо-творчої діяльності. p6020160

Специфіка театральної самодіяльності полягає у розвитку емоційно-чуттєвої сфери особистості, її здатності глибоко відчувати, емоційно переживати, що сприяє розвитку творчого мислення. А завершуються ці процеси формуванням (розвитком) нових якостей особистості (образне бачення, емоційний відгук-ставлення, передача їх в інтонації, пластико-мімічні дії). Художня творчість дітей в театральній діяльності є своєрідним ,,акумулятором’’ духовного досвіду, набутого у соціальній діяльності.

Аналіз художньо-творчої діяльності шкіл дозволив нам орієнтовно визначити умови розвитку творчої активності учнів у позашкільній діяльності, а саме організація систематичного спілкування дітей з творами мистецтва різних видів і жанрів; формування навичок

сприйняття і розуміння мови, стилю і художньої своєрідності театральної самодіяльності і сценічного мистецтва; формування особистісних установок на художньо-ціннісне ставлення до сценічної діяльності через різні форми роботи; оптимальне стимулювання учнів до позитивного сприйняття театрального мистецтва; відзначення і оприлюднення творчих успіхів.

Враховуючи всі підходи до змісту театральної самодіяльності, художньо-творчої діяльності і художньо-творчої активності, ми вважали за доцільне визначити такі функції театрального самодіяльного мистецтва: сприяння виробленню цільової установки на творчість; організація творчої роботи на особливому літературному матеріалі.

do6rtnh4fd0.jpg


Педагогічні умови організації

театральної самодіяльності дітей
Ефективність театральної діяльності можлива завдяки застосуванню таких методичних принципів:

а) формування творчості має здійснюватись на основі і в процесі засвоєння моральних і художніх цінностей, закладених у театральному мистецтві як синкретичному виді;

б) пізнання мови сценічного мистецтва має розглядатися не як самоціль, а як умова проникнення у зміст і характер різних видів мистецтв;

в) заняття з театрального мистецтва для дітей має здійснюватись на основі їхнього збагачення знаннями, творчими уміннями і навичками, формуванням у них інтересу саме до цього виду мистецтва одночасно з формуванням морально-естетичних ідеалів.

Активність творчої діяльності дітей, якість засвоєння ними спеціальних знань перебувають у прямій залежності від таких чинників:

а) визначення науково обґрунтованих критеріїв художньо-творчої активності;

б) взаємозв’язку творчого розвитку дітей у театральній самодіяльності з їхнім розвитком у реальній дійсності;

в) удосконалення програм, форм і методів роботи дитячого театрального колективу;

г) створення навчально-методичних матеріалів, розробок, посібників тощо;

д) розвитку загальної культури .

Вивчення творчої особистості молодших школярів здійснювалось нами на соціальному, соціально-психологічному, психологічному рівнях. З метою вибору методики роботи з учнями було проведено дворівневе діагностування творчої активності молодших вихованців:

I рівень - діагностика загальних проявів художньо-творчої активності; II рівень - діагностування прояву окремих творчих умінь, необхідних учаснику театрального колективу.

Розвиток творчої активності дітей забезпечується не безсистемним накопиченням певних якостей, притаманних творчій особистості, а створенням педагогічно вмотивованих умов для переходу від одного рівня розвитку учасника до другого, більш високого, більш якісного. При цьому варто зазначити, що динаміка творчого зростання залежить від педагогічних цілей конкретного дитячого театрального колективу з урахуванням таких факторів, як особливості театральної самодіяльності, зміст організаційно-педагогічної діяльності та методика організації художньо-творчої роботи зі дітьми.

Такий підхід дозволяє нам орієнтуватися на комплексно-системний характер розв’язання поставленої проблеми, що сприяє поєднанню форм організації театральної самодіяльності і мети виховної позашкільної діяльності. А це, в свою чергу, впливає на якість прояву трьох компонентів: знання - уміння - дія.

Виходячи з основного принципу нашого дослідження - діяльнісного підходу, вважаємо, що необхідна постійна трансформація спеціальних знань у творчу активність може здійснюватися лише шляхом залучення дітей у діяльність. При цьому художньо-творча діяльність включає такі компоненти, як потреби (мета), установки, умови і результативність дії, що сприяє реалізації педагогічних функцій у самодіяльному колективі - розвитку особистості загалом і творчої особистості зокрема.

Відсутність усвідомленого мотиву діяльності часто призводить до зміни інтересів дітей чи навіть бажання залишити конкретний колектив. Це потребувало розробки наукових передумов розвитку цільової спрямованості молодших школярів на творчу діяльність і самовдосконалення.

На нашу думку, однією з найважливіших умов формування свідомої потреби творчої активності є залучення дитини до конкретної художньо-творчої діяльності, зокрема театральної, суть якої полягає в аналізі, осмисленні тексту, побудові ролі ,,за манками’’, перетворенні тексту в дію, життя героя - в сценічне життя і заохочення дорослими, однолітками. Інтерес, що з’являється внаслідок цього, може стати дійовим стимулом до розширення творчих можливостей у спілкуванні з мистецтвом.

Для оцінки результатів прояву творчих умінь за визначеними критеріями (володіння технікою мовлення, адекватна емоційна реакція на почуте та побачене, володіння логікою словесної дії, пізнання надзавдання, володіння інтонаційною варіативністю, підпорядкування її надзавданню, вміння взаємодіяти у словесній і фізичній дії, володіння пластико-мімічною виразністю) і характером художньо-творчої діяльності було виявлено рівні художньо-творчої активності, в основі яких лежить такий зміст:

І рівень (низький - репродуктивний) характеризується слабким проявом творчих умінь, простим відтворенням авторської думки, наслідуванням чужих варіантів, монотонністю розповіді, відсутністю інтонаційних варіантів, проявом індеферентності у ставленні;

ІІ рівень (середній - репродуктивно-творчий) характеризується створенням досить самостійного продовження розповіді, певною інтонаційною варіативністю, проявом емоційного ставлення, мімічною виразністю, але недостатньо логічно викладено;

ІІІ рівень (високий - творчий) - виразність, образність змісту розповіді, яскраве емоційне відображення в інтонації ставлення, зміст розповіді співвідноситься з запропонованим початком, достатньо логічно вибудовано і передано слухачам.

Враховуючи особливість творчої діяльності молодших школярів, ми передбачали такі зміни в їхньому розвитку: зміну позитивної мотивації; динаміку прояву умінь; готовність включатися у будь-які види творчої діяльності.

Реалізація трьох компонентів (потреба (мета), мотив, умова) повністю здійснюються в четвертому - результаті діяльності.

Аналіз особливостей педагогічного процесу в самодіяльному колективі та визначення рівнів готовності до художньо-творчої діяльності і якісного прояву художньо-творчої активності дозволили спроектувати процес розвитку художньо-творчої активності молодших школярів у позанавчальній роботі.

З метою реалізації поставлених завдань на початку експерименту було визначено творчі уміння, якими має володіти кожен учасник самодіяльного театрального гуртка:

- уміння бачити (фантазувати);

- уміння емоційно відгукуватися на почуте, побачене (радіти, співчувати, захоплюватись, обурюватись тощо);

- уміння добирати потрібні інтонації (такі, щоб відповідали настрою, змісту, характеру персонажа).

- володіння голосом (рухливість);

- володіння логікою мовлення (правильно будувати і висловлювати думку свою чи чужу);

- володіння мімікою і пластичною виразністю (володіти своїм обличчям і вміти рухатися);

- уміння вступати у взаємодію із партнером (словесна і фізична дія).

Нові показники свідчили, що за цей період частина дітей, які виявили спочатку бажання брати участь у гуртку, поступово ,,відсіялися’’, а ті, що залишилися після курсу навчання, змогли по-новому оцінити свої творчі уміння. Їхні відповіді свідчать про більш усвідомлену оцінку власної готовності до художньо-творчої діяльності. Це цілком закономірно, оскільки окремі творчі уміння потребували довготривалої праці, тренувань, щоб були сформовані, а потім проявилися на практиці. Не відкидаючи мотивації школярів на оволодіння цими творчими уміннями для ,,сценічної діяльності’’, ми вважали за необхідне переконати школярів у тому, що набуті уміння можуть мати місце прояву не лише на сцені. Вони можуть проявлятися у різних сферах діяльності: навчальній, соціально-побутовій, громадській тощо.

Визначити шляхи особистісного творчого розвитку школяра в умовах творчої життєдіяльності нам допомогла методика розвитку образного мислення й образного уявлення.

За допомогою методики графічного і словесного опису гуртківцями художнього тексту ми простежили за індивідуальними якостями учасників гуртка і змоделювали індивідуальний шлях розвитку творчої активності школяра (пропонувалось прослухати текст і передати його зміст у малюнках і описовій формі).

Система запропонованих діагностичних методів (пізнання і самопізнання учнями творчої активності як процесу, включення в ситуацію залежно від рольових функцій, корекції творчої поведінки і рольової установки школяра на дію, творчого показу і творчої взаємодії) водночас дозволяла органічно поєднувати різні педагогічні методики, які активізували творчу активність дітей (методика графічного опису, словесного опису, моделювання, діагностування).p6040249

Наступний етап роботи - створення дитячого спектаклю. На цьому етапі ми використовуємо різноманітні творчі ігри (на розвиток уявлення, фантазування), етюди (на розвиток бачення, емоцій, розуміння підтексту), творчі завдання (на розвиток властивостей голосу, відчуття сказаного, пам’яті), дію в ситуації за умови ,,якби’’, імпровізування тощо. Завдання, які пропонувалися на третьому етапі, передбачали, що їх виконавці ще повинні у довільній формі висловити свою оцінку щодо діяльності тих дітей, з якими вони взаємодіяли чи за якими вони спостерігали. Для роботи брались інсценівки, етюди (вербальні і невербальні), демонструвались фрагменти поставлених ,,сценок’’.Дітям пропонувалось на інтуїтивному рівні висловити свою думку з приводу прояву творчої активності (за відомими їм уже параметрами): чи виявляється бачення, чи правильно говорять учасники, чи відчувають те, про що говорять, ходять чи діють та ін.

Такий вид діяльності (спостереження - оцінка - висловлення) дозволяв педагогові підвести всіх учасників гуртків до прояву бажання випробувати себе в діяльності чи брати активну участь у творчій діяльності постійно. Це дало змогу створювати два-три варіанти однієї дії, що, безперечно, активізувало загальний прояв різних творчих якостей кожного учасника.

З багатогранного комплексу педагогічних методів ми вибрали ті, котрі стимулювали розвиток творчих умінь; дозволяли учаснику проявляти і перевіряти сформованість чи несформованість власних творчих умінь; сприяли створенню і визначенню близьких і віддалених особистістю цілей; сприяли створенню умов для підвищення творчої активності школярів; допомагали учасникам у творчій взаємодії (на заняттях, репетиціях, у сценічних діях); забезпечували реалізацію рольових функцій кожного з учасників колективу у творчій діяльності.

Дієвість і результативність цих вимог ми перевіряли неодноразово методом корекції творчої поведінки і рольової установки школяра на дію. Зокрема використовувалися метод самоаналізу, самооцінки, метод експертної оцінки, вибору рольової позиції (Я - моє ставлення - моя поведінка - взаємодія).

Серед методів, спрямованих на підготовку молодших школярів до художньо-творчої діяльності, було використано метод проектування виконавської цілі (надзавдання). Визначення надзавдання є тим методом, який сприяє організації педагогічного процесу, в якому вибудовується логіка навчання, поведінки і діяльності кожного учасника театрального гуртка. При цьому художньо-творчі якості розвиваються не стихійно, а впорядковано: від загальних і обов’язкових до конкретних і необхідних для тієї чи іншої ролі.

Керівник гуртка має допомогти дитині: усвідомити надзавдання як віддалену ціль майбутньої творчої діяльності; визначити окремі завдання, вирішення яких веде до надзавдання; усвідомити достовірність і реальність надзавдання; вибрати засоби для вирішення надзавдання; перебороти відхилення, порушення і перешкоди при досягненні віддаленої цілі.img_4534

При цьому важливо змоделювати педагогічний процес так, щоб роль керівника або режисера не домінувала: не педагог веде у творчості вихованця, а вихованець сам рухається вперед у творчості за допомогою педагога. Розробляючи зміст і завдання для дітей як учасників театрального колективу на різних етапах їх діяльності ми врахували низку важливих вимог щодо цього процесу: особливості репертуару, особливості навчально-репетиційних занять, організацію художньо-творчої діяльності ,як педагогічного процесу, педагогічну вмотивованість доцільності виступів учасників до театральної самодіяльності перед широким загалом глядачів. Здійснення виховної роботи на засіданнях гуртка, включення дітей у всю навчально-підготовчу роботу до виконання ролі як засіб усвідомлення ними власних творчих функцій та ін.

Уся організаційно-педагогічна робота з дітьми проектувалась так, щоб творчі уміння формувалися в конкретних видах творчої діяльності і обов’язково проявлялися в сценічній діяльності.

Моделювання ситуації стимулювало творче мислення, творче бачення дітей; створювались зорові і звукові образи, до яких учасники мали визначити і ,,передати’’ за допомогою інтонації своє ставлення. Активізація відповідей, міркувань дітей сприяла їхній словесній взаємодії, пошуковій та діяльнісній.

Таким чином, спираючись на спроектовану модель, створену спільними зусиллями педагога та дітей, останні мали змогу свідомо керувати процесом власної творчої активності: я знаю, що потрібно; я знаю, як потрібно; я можу діяти(проявляти).

Теоретично і практично доведено, що художньо-творча активність найповніше проявляється в ігровій (сценічній) діяльності, коли всі компоненти творчості включаються в дію і ніби спонукають особистість до їхнього прояву.

Молодший шкільний вік – це сензитивний період, коли найактивніше можуть розвиватися соціально-значущі якості особистості, це період підвищеної емоційності, чутливості, врівноважування процесів збудження та гальмування, сприйнятливості, розвитку позитивних потреб та інтересів, і водночас певної пластичності. Це особливо емоційний період у житті людини. Емоціі дітей виявляються у висловлюванях з приводу прослуханих ними творів. Для дітей цього віку також притаманне бажання висловити власну думку, показати своє ставлення до світу, розмаїття його проявів.

,,Педагогічне спілкування на заняттях театром має підпорядковуватися законам художньої логіки, мати естетичну природу і спрямовуватися на створення атмосфери колективного естетичного переживання твору”,– підкреслює О.Я.Ростовський. Нав’язування власної думки дорослого дітям спрощує процес сприймання, емоційно збіднює його. Дитина сприймає театр як природну, безпосередню передачу думок та почуттів, а не як велику та тяжку працю. Тому, найбільш природно у театральній діяльності використання ігрових прийомів і тоді дитина на заняттях поводиться зацікавлено та емоційно, як в улюбленій грі. Молодший шкільний вік особливо сприйнятливий до естетичного розвитку. Такі типові психологічні особливості дітей як пластичність, чутливість всієї нервової системи, підвищена емоційність, чуттєво-образний характер мислення, наївно-ігрове ставлення до навколишнього середовища виступають важливими чинниками у формуванні сценічного втілення художніх образів.

Глибина сприйняття образу значною мірою залежить від естетичного й музично-асоціативного досвіду дітей. Асоціації, що виникають під впливом позамузичних моментів, наприклад, літературного тексту, живопису – поглиблюють почуття і переживання, що виникли під впливом музики. Тому розуміння емоційного змісту художніх творів формується і на матеріалі інших видів мистецтва. Необхідно звертати увагу дітей на відмінність матеріалу, який послужив засобом вираження почуттів (звук, барви, слово).

Музика – уява – фантазія – казка – творчість – це доріжка, йдучи по якій, дитина розвиває свої духовні сили. Музика пробуджує енергію мислення навіть у найбільш інертних дітей, стверджує О.В. Сухомлинський. У період молодшого шкільного віку формується світогляд дитини, складається коло моральних уявлень та понять. Збагачується світ її естетичних переживань, ширшими стають захоплення трудові, художні, спортивні. Частіше всього саме у початкових класах діти починають відвідувати позакласні та позашкільні самодіяльні колективи (гуртки, студії, ансамблі); діти випробовують свої сили у різних видах образотворчого мистецтва, у мистецтві драматичному, у співі, у читанні. У творчій діяльності учні молодших класів природнім образом допитливі та зацікавлені. Вони із задоволенням грають, експериментують з різноманітним матеріалом. Для дітей цього віку не існує правильної або неправильної роботи зі створенням малюнка, вірша або пісні.Діти невимушено навчаються у цьому процесі і відчувають внутрішню свободу.

Л.С. Виготський виділяє одну з сутнісних ознак дитячої творчості – її синкретичну природу, коли ,,окремі види мистецтва ще не розчленовані і не спеціалізовані”. Розвиток творчих здібностей особистості тісно пов’язаний з розвитком інших здібностей. І, таким чином, якщо ми прагнемо успішно розвивати, наприклад, вокальні навички, нам бажано розвивати загальні та творчі здібності. А для цього необхідно займатися багатьма видами діяльності: і літературою, і живописом, і танцями, і майстерністю актора, і музикою.

Для ефективності творчо-сценічної діяльності молодших школярів необхідно враховувати не тільки психологічні, але й фізичні особливості розвитку дітей. Витривалість молодших школярів розвинута ще недостатньо. Оцінювання особливостей розвитку рухів дітей показало, що діти не володіють достатніми можливостями регулювання власних дій. Вони ще не можуть підтримувати темп рухів, який від них вимагають, розпізнавати тонкі зміни ритму, відрізняти та дозувати м’язові зусилля різного ступеня. Але розвиток усіх цих важливих якостей відбувається досить інтенсивно .

Здатність до творчості розвивається у дітей дорослими: педагогами та батьками. Разом з цим ,це дуже тонка та делікатна галузь виховання, вирощувати творчі здібності дитини можливо лише на основі дуже глибокого знання її індивідуальних рис, на основі бережливого та тактовного ставлення до своєрідності цих рис. Сприяння творчому розвитку дитини, необхідно не просто для того, щоб заохочувати природну творчу поведінку, а для того, щоб перетворити її у самостійну творчість, яка відповідає закономірностям самого мистецтва. Дитина повинна навчатися діяти з кольором, музичним звуком.

Одним із показників творчого розвитку дитини, у тому числі і в музиці, є рівень художньо-образного мислення, рівень креативності. Сценічна діяльність дитини молодшого шкільного віку має свої особливості. Робота перед публікою призводить до виникнення у дітей загостреного почуття внутрішнього критика, що стає своєрідною перешкодою для повної реалізаціі потреб дитини у цьому виді творчості

Відзначено, що здібності мають багатокомпонентний характер, до того ж, в різних видах діяльності різні компоненти творчих здібностей розвиваються неоднаково. Тому постає питання про те, яка компонентна структура творчих здібностей найбільшою мірою відповідає можливостям театрального мистецтва для їхнього розвитку.

Оскільки заняття в театральних колективах чи гуртках є цілісним предметним комплексом, що включає сценічну мову, акторську майстерність, пластику, вокал тощо, проблема полягає в тому, що, по-перше, кожна із цих складових має свою специфіку в розвитку творчих здібностей, а по-друге, в кожному окремому театральному колективі є свій комплекс предметів-компонентів з різною питомою вагою. Є відмінності і в цільових установках організації діяльності театральних гуртків і колективів: одні орієнтовані виключно на сценічний результат, інші - на загальнокультурний, естетичний розвиток засобами театрального мистецтва. Часто самодіяльні театральні гуртки і колективи спрямовані на додаткову освіту, що актуалізує питання про те, наскільки вони є власне дозвіллєвими, а не суто освітніми.

Звідси виникає необхідність визначення, по-перше, комплексу видів діяльності, що є складовими занять з театрального мистецтва, а по-друге, – їхніх окремих та спільних можливостей для розвитку творчих здібностей. 

У нашій театральній студіїї обгрунтовується думка, що розвиток творчих здібностей засобами театрального мистецтва можна розглядати в трьох аспектах, враховуючи:


  • природу творчого мислення;

  • специфіку театру як виду мистецтва;

  • специфіку театру як особливого комунікативного середовища.

Відповідно до цього визначаються три аспекти вивчення творчих здібностей: когнітивний, емоційний і комунікативний.

Когнітивний аспект у галузі театрального мистецтва виражається у набутті умінь створювати фантастичний образ, визначати пропоновані обставини, завершувати мізансцени тощо. Нерозвиненість творчого мислення характеризується невмінням критично сприймати ситуацію, визначати варіанти розвитку ситуації, розрізняти суб'єктивні значення і тощо. У гуртку аналізуються „творчі перешкоди” (за аналогією до пізнавально-психологічних перешкод), визначено їх види, що дозволяє конкретизувати творчі завдання.  Кращий шлях для подолання таких перешкод – збагачення досвіду для рішення різнопланових творчих завдань. Визначено види таких перешкод: установчий, просторовий, суб'єктивності, однобічності, включеності в ситуацію, авторитетності, наслідування. Деякі з них долаються спеціальними вправами для розвитку самостійного мислення, інші – за допомогою спеціально створених комунікаційних ситуацій. Це є однією з причин визначення комунікативного аспекту для дослідження творчих здібностей.

Знання можуть заважати розвитку творчого мислення (це підтверджується і дослідженнями з організації „мозкових штурмів” та синектики, коли в групу творчого розвитку добираються фахівці не з порушеної проблеми, а суміжних професій).У зв'язку з цим у нашій театральній студіїї акцентується на необхідності, з одного боку, опанування учасниками театрального колективу певними знаннями у процесі розвитку творчих здібностей, а з іншого – запобігання стереотипізації цих знань і перетворення останніх на пізнавальні (творчі) перешкоди. Це положення є методично важливим для вироблення педагогічної методики розвитку творчих здібностей молодших школярів.



Емоційний аспект відбиває специфіку театру як виду мистецтва і пов’язаний із здатністю до специфічного емоційного відгуку на твори театрального мистецтва, що формується у процесі занять даним видом мистецтва, опанування його специфічною мовою, символікою.

Комунікативний аспект відбиває специфіку театрального мистецтва в трьох ракурсах:

  • комунікація (спілкування між членами колективу, взаємодія між учасниками, керівником і т.д) шляхом засвоєння системи культурних цінностей, на основі яких здійснюється внутрігрупове спілкування і які впливають на формування індивідуальних ціннісних орієнтацій (Г.Єскина);

  • сценічно-ігрова (умовна) комунікація („перевтілення” в персонаж, взаємодія між персонажами, моделювання ситуації їх взаємодії). Тут йдеться не тільки про суто сценічну можливість учасника зіграти певну роль, а й про психологічну доцільність даної ролі (наприклад, дітям молодшого шкільного віку небажано доручати грати негативних персонажів). Цей вид комунікації важливий для розвитку здібностей моделювати, прогнозувати ситуації, знаходити аналогії з життєвими ситуаціями (проекція), аналізувати варіанти розвитку ситуації, набувати досвід на умовному рівні самоконтролю і різних варіантів реагування на ситуацію шляхом обігравання різних варіантів мотивації поведінки героїв, моделювання сцен на запропоновану тему тощо. Тому важливого значення набуває залучення дітей до елементів сценарної роботи і режисури;

  • комунікація “учасник-глядач” формує необхідні для творчості впевненість у собі, незалежність думки, вміння адекватно виражати свої думки.

Чітко визначаємо особливості занять театральним мистецтвом з молодшими школярами в умовах дозвілля. Основне завдання полягає в тому, щоб організація таких занять була адекватна природі дозвілля. За основу підходу до занять взято функціональний підхід до визначення специфіки дозвілля, що, на наш погляд, якнайповніше відображає вимоги до його організації. Істотним для нас стало положення про інтеграцію розвиваючої та рекреаційно-розважальної функцій дозвілля. Як переконує практика, багато театральних гуртків, секцій працюють переважно в системі додаткової освіти, маючи своїм завданням формування навичок з акторської майстерності, режисури спектаклів, практично, не враховуючи їх рекреаційно-розважального аспекту. Між тим, заняття з театрального мистецтва мають значний рекреаційний потенціал як такі, що спрямовані на відновлення розумової працездатності, на гармонізацію емоційної сфери школяра. Таким чином, питання про розвиток творчих здібностей в умовах дозвілля має розглядатися з урахуванням виявлення і реалізації його рекреаційно-розважального потенціалу. У зв'язку з цим у нашій театральній студії аналізується ігрова діяльність, зв'язок театрального мистецтва з ігровою діяльністю дітей.

fmbgnfjczdi.jpg


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка