Стилі батьківського виховання



Скачати 88.08 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір88.08 Kb.

Стилі батьківського вихованняd:\мои рисунки\дети\119.jpg


Сучасна сімя, як і все суспільство, зазнала значних змін. Вона з різних причин недостатньою мірою виконує свою основну функцію. Зростає кількість неблагополучних сімей у яких батьки невзмозі (або не бажають) виховувати своїх дітей. Дефекти сімейного виховання здебільшого є основною причиною деформації особистості дитини. Існують крайнощі виховного процесу, які можуть спричинити відхилення у поведінці. 
Довіра і страх,впевненість і боязкість,спокій і тривога,щирість і теплота у стосунках – усіх цих рис особистість набуває у сімї. Вони виявляються і закріплюються у дитини задовго до вступу до школи і безпосередньо впливають на її розвиток. Батьки використовують методи і засоби виховання,які допомагають принести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Щоб дитина досягла цієї мети вони заохочують або карають її, прагнуть бути зразком для наслідування або несвідомо ним стають. У тривожних матерів, наприклад, часто виростають тривожні діти. Нестриманий батько, який дратується з найменшого приводу, нерідко сам того не підозрюючи формує схожий тип поведінки у своєї дитини. Мати, яка за все, що їй не вдається, звинувачує себе, а за все, що вдається дякує долі та життєвим обставинам, може очікувати на появу такої самої установки у своєї дитини.

Відомий американський психолог Діане Бомрінд виділяє авторитетних, авторитарних та ліберальних батьків. Його колеги Маккобі та Мартін – ще й індиферентних батьків. Отже, можна говорити про відповідні стилі поведінки: авторитетний, авторитарний, ліберальний та індиферентний.

СТИЛІ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

Авторитетний стиль передбачає високий рівень контролю. У таких родинах визнають та заохочують зростання автономії дітей. Стосунки тут теплі, батьки відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених у родині правил поведінки; у розумних межах допускають зміну своїх вимог; діти дуже добре адаптовані: упевнені в собі, у них розвинений самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються в школі та мають високу самооцінку.

Це демократичний метод виховання. Часи «роби так, як я сказав, і не задавай питань» закінчені. Це означає, що батьки і діти рівні — не у відношенні життєвого досвіду і освіченості, а в суті. З раннього віку батьки чітко формують для себе очікуваний результат виховання і встановлюють рамки для його досягнення. Дітям надається вибір, щоб навчити їх приймати його наслідки і показати значимість прийнятих ними рішень. Надання права вибору врівноважує почуття свободи і відповідальності. Діти, які контролюють своє життя і самостійно приймають рішення, добре працюють в майбутньому і поважають себе. Батьки заохочують дітей і визнають їх хорошу поведінку. Вони використовують методи дисципліни, за допомогою яких діти вчаться, а не чекають нагороди чи покарання.

Авторитарний стиль також характеризується високим рівнем контролю. Але тут віддають накази та чекають їх точного виконання. Стосунки в таких родинах холодні, батьки закриті для постійного спілкування з дітьми, встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускаючи їхнього обговорення; дітям дозволяють бути від них незалежними лише незначною мірою; їхні діти, як правило, відлюдкуваті, боязкі та похмурі, невибагливі та дратівливі; дівчатка найчастіше залишаються пасивними й залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопці можуть стати некерованими й агресивними.

Авторитарний стиль виховання – всі рішення приймають батьки,які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їх волі,авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. У особистості змалку виховують почуття відповідальності, уміння долати труднощі. Негативним є те, що до неї ставлять надто високі вимоги, виконання яких потребує максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає для неї самоціллю,але при цьому страждає духовна сфера. 
Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилень у поведінці особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером. Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, займати призові місця на олімпіадах, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимул до корисної діяльності, у неї виникає недовіра до людей вона прагне уникати контактів з ними. З віком у дитини деформується поведінка. Людина рабськи підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність. 

Ліберальний стиль(поблажливий) передбачає низький рівень контролю. У таких сім'ях слабко або й зовсім не регламентують поведінку дитини; тут панують безумовна батьківська любов, теплі стосунки, дорослі відкриті до спілкування з дітьми, але домінуюча спрямованість комунікації – від дитини до батьків; дітям надано необмежену свободу за умови незначного керівництва з боку батьків; батьки не встановлюють будь-яких обмежень; діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності чужих людей поводять себе неадекватно та імпульсивно, некритичні до себе; проте в деяких випадках стають активними, рішучими та творчими людьми.


Ознаки ліберального стилю

У порівнянні з індиферентним стилем виховання, ліберальний можна назвати більш «людяним». Батьки, які дотримуються цього стилю, пред’являють до дітей дуже низькі вимоги, однак відкриті для спілкування. Ліберальні батьки — нетрадиційні й поблажливі до дітей. Вони рідко вимагають від дітей зрілого поведінки і намагаються уникати конфліктів.

Батьки, які слідують ліберальному стилю, часто суперечливі в установці правил, але зазвичай дуже дбайливі. Вони використовують підкуп, щоб домогтися потрібного поведінки від дитини. Ліберальний батько частіше виступає в якості одного, а не в якості батька дитини. Дітей, яких виховують ліберальні батьки, часто називають «розпещеними». Інакше кажучи, вони можуть роздобути все, що захочуть від батьків, провокуючи їх. Вони ростуть з браком самодисципліни, нерозвиненими соціальними та комунікативними навичками, дуже егоїстичними і невпевненими у собі. Недавні дослідження показали зв’язок між ліберальним стилем виховання і зловживанням наркотиками і алкоголем. У таких батьків не вистачає терпіння і часу на дітей, тому він воліють підкуповувати їх подарунками.

Індиферентний тип характеризується низьким рівнем контролю. Дітям не встановлюють жодних обмежень; батьки байдужі до власних чад, стосунки – холодні, батьки закриті до спілкування; через обтяженість власними проблемами в них не залишається сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю до дітей, і батьки нехтують ними, дитину ніщо не утримує від вивільнення найбільш руйнівних імпульсів та від прояву схильності до асоціальної поведінки.


У чому суть індиферентного стилю

Як же впливає на дітей індиферентний стиль виховання? Все дуже просто — цей стиль має на увазі недбалий підхід до виховання дітей. Він притаманний батькам, які занадто зайняті власними проблемами і не можуть задовольнити мінімальні потреби дітей. Вони емоційно віддалені від дітей, проявляють дуже мало любові і не замислюються над вихованням дітей. Така байдужість батьків сприяє розвитку у дітей недовіри до оточуючих, неспокою і стресу. Це пов’язано з відсутністю підтримки з боку сім’ї і поганим вихованням. Дітям, чиї батьки практикують індиферентний стиль виховання, часто важко побудувати значимі і цінні відносини. Вони воліють дбати про себе і розраховувати тільки на себе.


Хаотичний стиль вихованняце відсутність єдиного підходу до виховання, коли немає чітко виражених конкретних вимог до дитини, або між батьками простежуються протиріччя у виборі виховних заходів. 
Одного чи обох батьків часто змінюється настрій у ставленні до дитини. Такі емоційні реакції негативно впливають на дитину, яка не знає, чого щоразу слід очікувати від батьків. За одне й те саме дитину можуть покарати або приголубити. Непрогнозованість батьківських емоційних реакцій позбавляє дитину почуття стабільності й провокують підвищену тривожність., невпевненість у собі, імпульсивність, занижену самооцінку, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість. З часом невпевненість стає рисою характеру. Дитина стає нестабільною в міжособистісних взаєминах. Вона невпевнена у стабільності дружби, кохання, тощо. Почуття нестабільності призводить до несподіваних, гарячкових вчинків. Така поведінка має захисний характер.

Опікунський стиль виховання – прагнення батьків постійно бути з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім’ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується. 
Зазнавши труднощів повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолання, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, підвищується рівень тривожності, розвивається почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Дитина підсвідомо приховує цей комплекс не тільки від оточення, а й сама не хоче про нього нічого знати. Стан фантазування змінюється поганим настроєм і пригніченістю. Можуть з’явитися відхилення у поведінці – прагнення штучно змінити психічний стан. Людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь, щоб утекти від реальності, позбутися комплексу неповноцінності

Виходячи зі сказаного вище, можна констатувати: найкраще адаптуються діти авторитетних батьків. Тому важливо, щоб саме цей стиль батьківської поведінки як найбільш ефективний та продуктивний для реалізації таланту дитини, практикувався в родині. Саме ця модель закладає в дитині найбільш гармонійну систему соціальної поведінки, яка дає їй можливість реалізувати себе.



/files/images/holdinghandssetrules-325.jpg


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка