Становище української мови в україні в 2014-15 роках аналітичний огляд 07. 2015 вступ аналітичний огляд «Становище української мови»



Сторінка1/7
Дата конвертації24.04.2016
Розмір1.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Рух добровольців «Простір свободи»

www.dobrovol.org
сприяння: Інтернет-видання «Тексти»

www.texty.org.ua


СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ
В 2014-15 РОКАХ
аналітичний огляд
8.07.2015
ВСТУП
Аналітичний огляд «Становище української мови» оприлюднюється рухом «Простір свободи» вже вчетверте. З підсумками оглядів за 2011, 2012 та 2013 рік можна ознайомитися в Інтернеті за адресою http://dobrovol.org/project/10/

Огляд має на меті мовою фактів і цифр окреслити становище української мови в різних сферах суспільного життя, тенденції, пов’язані з розширенням чи звуженням вживання української мови.

Особливість нинішнього огляду полягає в тому, що він охоплює аналіз мовної ситуації в Україні в час революції, російської збройної агресії і окупації Росією частини території України (період з початку 2014 до середини 2015 року)

Основними джерелами, що використовувалися при підготовці Огляду, є дані офіційної статистики, результати соціологічних досліджень, а також здійснений волонтерами руху «Простір свободи» моніторинг фактичного використання української мови у ключових сферах суспільного життя.


Збирання й опрацювання даних стало можливим завдяки добрій волі десятків людей з усіх областей країни.

РОЗДІЛ 1

МОВА СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Перепис населення 2001 року

Всупереч рекомендаціям ООН в Україні в 2011-13 роках так і не проведено перепису населення. Тому єдиним ґрунтовним джерелом статистичної інформації про етнічний склад та рідну мову населення України є дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

Згідно з цими даними, 78% жителів України є українцями за національністю (етнічним походженням). 17% жителів України становлять етнічні росіяни і 5% - люди інших національностей.

Етнічні українці становлять більшість у 25 регіонах з 27 (в діапазоні від 98% у Тернопільській до 56% у Донецькій області) і меншість в Автономній Республіці Крим (24%) та місті Севастополі (22%). У столиці України етнічні українці становлять 82% населення.

Внаслідок тривалого періоду бездержавності й політики русифікації впродовж останнього століття постійно зростала частка етнічних українців, які своєю рідною мовою вважали не українську, а російську. Ця частка дещо зменшилася після проголошення Україною незалежності, але на час проведення перепису 2001 року залишалася дуже відчутною – майже 15%. Водночас серед етнічних росіян, що проживають в Україні, своєю рідною мовою українську назвали лише 4%. Частка представників інших національностей, які вважали українську мову рідною, коливалася від 0,1% серед кримських татар до 71% серед поляків. Діапазон представників національних меншин України, які вважають рідною мову своєї національності, коливається від 96% серед росіян до 3% серед євреїв, а меншин, які вважають рідною мовою російську, – від 89% серед греків до 1% серед угорців.

Частка українців, які вважають рідною не українську, а російську мову, вища на тих територіях, де вищий відсоток етнічних росіян.

Внаслідок цього частка людей, які під час перепису населення назвали рідною мовою українську, становить 67,5% від загальної кількості населення України, тобто є нижчою, ніж частка етнічних українців. Порівняно з переписом населення СРСР 1989 року цей показник зріс на 2,8%.

При цьому 29,6% населення України назвали своєю рідною мовою російську, 2,9% - іншу мову.

Українську мову назвала рідною більшість жителів 22 з 27 регіонів України – від 98,3% населення Тернопільської області до 50,1% Запорізької. У Києві цей показник становить 72%. Водночас у меншості люди, що вважають українську мову рідною, опинилися в 5 регіонах. Це Одеська (46,3%), Луганська (30%), Донецька (24,1%) області, а також Крим (10,1%) та місто Севастополь (6,8%). У 4 з цих 5 регіонів (окрім Одеської області) більшість людей назвали рідною мовою російську.

Водночас, аналізуючи дані перепису 2001 року, слід брати до уваги дві важливі обставини.

По-перше, з часу перепису минуло 14 років, і за ці роки неминуче відбулися зміни в мовному складі населення як у всеукраїнському, так і в регіональному вимірі.

По-друге, надзвичайно важливим для розуміння мовної ситуації в Україні є той факт, що далеко не всі люди, для яких українська мова є рідною, постійно спілкуються цією мовою. Соціологічні дослідження свідчать, що в багатьох регіонах України частка людей, які постійно спілкуються українською, нижча за частку людей, для яких українська мова є рідною.

Причому це стосується не лише людей старшого віку, щодо яких такий неприродний стан речей можна було б пояснити інерцією, пов’язаною з колоніальним минулим, але й людей середнього віку і молоді.

Це означає, що в незалежній Україні діють потужні чинники, які впливають на мовну поведінку людей і не дають їм можливості вільно спілкувати мовою, яку вони вважають рідною. Матеріали, наведені в цьому огляді, значною мірою пояснюють, у цифрах і фактах, як саме діють ці чинники, що штучно звужують сферу функціонування української мови в Україні.

Особливо потужний негативний вплив на мовну ситуацію як у всеукраїнському, так і в регіональному вимірах, справила збройна агресія Росії проти України, окупація і форсована русифікація Криму та частини Донецької й Луганської областей, а також хвиля внутрішньої міграції (понад 1 мільйон внутрішньо переміщених осіб).
Соціологічні дослідження

Соціологічні дослідження, дані яких є значно свіжішими за дані перепису 11-річної давнини і визначають не лише рідну мову людей, а й мову, якою ці люди дійсно розмовляють, є хорошим доповненням до матеріалів державної статистики.


Таблиця 1 Мова домашнього спілкування громадян України в обласних центрах

 

 


Міста-обласні центри України:

Мова спілкування вдома, %

Українська

Українська та російська

Російська

Інша

 

Центральна Україна

 

 

 

 

1

Вінниця

70

5

15

0

2

Житомир

79

13

6

2

3

Кіровоград

25

49

26

0

4

Полтава

47

36

15

2

5

Суми

17

51

27

5

6

Черкаси

52

25

19

4

7

Чернігів

27

31

41

1

8

Київ

27

40

32

1

 

Західна Україна

 

 

 

 

9

Луцьк

97

1

2

0

10

Ужгород

79

11

3

7

11

Івано-Франківськ

92

3

4

1

12

Львів

93

5

2

0

13

Рівне

97

1

2

0

14

Тернопіль

96

3

0

1

15

Хмельницький

76

15

9

0

16

Чернівці

66

24

7

3

 

Південь та Схід України

 

 

 

 

17

Дніпропетровськ

8

32

58

2

18

Запоріжжя

3

30

66

1

19

Миколаїв

6

23

71

0

20

Одеса

6

15

78

1

21

Харків

4

11

84

1

22

Херсон

11

25

62

2

Примітка: за даними дослідження соціологічної групи «Рейтинг»
Найсвіжішими з ґрунтовних всеукраїнських опитувань, під час яких досліджували мову спілкування в Україні, є дослідження, проведене в березні 2015 року соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту проведене в усіх обласних центрах, окрім окупованих центрів Донбасу та Криму. (див. таблицю 1). В рамках цього дослідження було опитано 17.000 респондентів безпосередньо в обласних центрах. Результати цього дослідження є надзвичайно важливими, адже в той час, коли в сільській місцевості в усіх регіонах України переважає українська мова, обласні центри, особливо на Півдні та Сході України, були найбільшими об’єктами впливу російської «тоталітарно-індустріальної». Водночас саме в обласних центрах найбільш сконцентроване громадсько-політичне, культурне та економічне життя, і ціннісні установки та поведінка жителів цих міст впливають на світогляд та поведінку жителів усієї країни. Це стосується і мовної ситуації – мешканці сіл і невеликих міст значною орієнтуються на мову, яка домінує в столиці та обласних центрах.

Отже з таблиці 1 видно що в обласних центрах західної частини країни українською мовою вдома спілкуються понад 90 відсотків респондентів, і лише в Ужгороді, Хмельницькому та Чернівцях ці частки складають 79%, 76% та 66% відповідно, що складає також переважну більшість. Беручи до уваги кількість респондентів, які паралельно спілкуються українською та російською мовами вдома (Ужгород-11%, Хмельницький-15% та Чернівці-24%), стає зрозумілим, що загальна частка потенційних прихильників та носіїв українською мови по цих містах також не менша 90%. Найбільше з усіх міст західної України, однією російською мовою, згідно таблицею 1, спілкуються в місті Хмельницький – 9% респондентів.

В центральній частині України ситуація із вживанням української мови вдома значно гірша. Найкращі показники по центральній частині країни Вінниці та Житомирі: 70 % та 79% відповідних респондентів спілкуються вдома лише українською і ще 5% та 13% відповідно вживають обидві мови у спілкуванні. Значно погіршується стан мови домашнього спілкування при просуванні з заходу на схід. Так, якщо в Черкасах та Полтаві проживають близько половини україномовних респондентів (52% та 47% відповідно), то вже «сусідніх» їм Києві, Кіровограді та Чернігові цей показник становить 25- 27%. Найменше українською спілкуються респонденти з міста Суми – 17%.

Водночас у містах Центральної України високий відсоток людей, які спілкуються вдома як українською, так і російською – в Сумах 51%, у Кіровограді 49%, у Києві 40%. Це оптимістичні цифри, оскільки мова йде про україномовних громадян, які, в разі розумної державної політики, можуть зберегти українську мову як основну мову спілкування і передати її нащадкам. Найбільш песимістична картина серед міст центру країни – в Чернігові з його в 41 відсотком спілкування вдома лише російською. Дуже значна ця часта і у Києві - 32% виключно російськомовних респондентів. Оскільки Київ є найбільшим містом за абсолютною кількістю мешканців, столицею України і її головним політичним , діловим та культурним центром, такий значний ступінь русифікації справляє негативний вплив на решту країни. Разом з тим слід відзначити, що частка виключно україномовних удома киян упродовж років незалежності зростає і нинішні 27% є вже значним показником і непоганою базою для подальшого формування українського мовного середовища в столиці.

Набагато гірша ситуація в містах Сходу та Півдня. Частка україномовних та двомовних разом у цих містах коливається від 40% у Дніпропетровську до 16% у Харкові. Хоча більшість населення в усіх цих містах становлять етнічні українці, понад половину їх мешканців спілкуються вдома виключно російською мовою. Рекордна глибина русифікації – у Харкові, де цей показник сягає 84%.

Катастрофічна ситуація із спілкуванням українською мовою у великих містах Півдня, Сходу та частково Центру України пов’язана із такими факторами:



  • залишком радянського культурно-ментального спадку українців,

  • відсутністю в впродовж 24 років незалежності ефективної державної політики, спрямованої на захист та утвердження державної мови,

  • агресивним впливом російської пропаганди, перш за все через засоби масової інформації,

  • негативним впливом так званих «бізнес-середовищ», орієнтованих на використання російської мови;

Важливим аналіз підсумків опитувань, проведених Київським міжнародним інститутом соціології в лютому 2015 року, а також соціологічною групою «Рейтинг» у серпні й листопаді 2014 року, виконаний експертом громадянського руху «Відсіч» Сергієм Осначем.

Опитування КМІС виявило прямий зв'язок між мовою респондентів і їх вразливість до російської пропаганди. Щоб кількісно оцінити цю вразливість, вчені інституту запровадили індекс результативності російської пропаганди (РРП), який має відповідати рівню згоди респондента з основними її тезами, а саме: майдан організували американці разом із націоналістами ― в результаті майдану до влади прийшли націоналісти, які загрожують російськомовному населенню України ― Крим і схід України були в небезпеці ― Крим вдалося захистити, включивши його до складу Росії, а схід повстав і хоче незалежності та гарантій безпеки ― націоналісти, що незаконно прийшли до влади, почали війну зі своїм народом. Опитування проводилося на всій території України включно з окупованими територіями Донбасу, але за винятком Криму. Результати дослідження є важливими і разом з тим очевидними (див. таблицю 2). Середній показник по Україні — 26 одиниць, для україномовних цей індекс дорівнює лише 15 одиницям, а от російськомовні набирають — 38 одиниць індексу РРП. Звідси стає зрозумілим, що рівень довіри україномовних громадян до російської пропаганди нижчий за середній, а російськомовних ― вищий середнього.

Загалом, вразливість російськомовних до впливу російської пропаганди у 2,5 рази вища за україномовних.

Таблиця 2: Індекс результативності російської пропаганди залежно від мови, якою відповідав респондент.





Українська

Суржик

Російська

Індекс РРП

15

27

38

Примітка: за даними дослідження КМІС

Таблиця 3. Чи підтримали б Ви проголошення незалежності України сьогодні?



Позиція

Україномовні, %

Двомовні,%

(українсько-російський суржик)



Російськомовні, %



Підтримав би

90

71

45



Не знаю

(важко відповісти)



5

14

24



Не підтримав би

5

15

30

Примітка: розділ за даними дослідження Сергія Оснача, ГР «Відсіч»

Серед україномовних респондентів рівень підтримки незалежності України — досить високий, він складає 90%. Разом з тим російськомовні громадяни підтримують незалежність менш ніж на 50%. Слід також наголосити на тому, що на сході України йшли активні бойові дії під час проведення дослідження, тому рівень патріотизму населення, мав би бути набагато вищим. Отже, між мовою, якою розмовляють українці, та національною безпекою і самим сприйняттям державності України, я пряма залежність. Показовою в цьому сенсі є і карта окупованих Росією територій України – за невеликими винятками вони повністю збігаються з межами територій, де до російського вторгнення була найвища частка російськомовного населення.


РОЗДІЛ 2

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

та законотворчі тенденції в 2014-15 роках
Незважаючи на Революцію Гідності і російсько-українську війну, упродовж 2014-15 років продовжував діяти закон «Про засади державної мовної політики», відомий також як закон Ківалова-Колесніченка. Цей документ прийнятий 2012 року з грубим порушенням процедури, незважаючи на численні протести. Закон, по суті, заохочує русифікацію і знищує систему державного захисту і підтримки української мови.

Провідні українські та зарубіжні експерти оцінили закон як такий, що суперечить Конституції України, спрямований на витіснення української мови з ключових сфер суспільного життя і загрожує не лише стабільності, але й цілісності України. Зокрема, різко негативні висновки на закон дали Венеціанська комісія Ради Європи та верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин.

Незважаючи на небезпечний і антиукраїнський характер закону, провідні партії та політики, що прийшли до влади після Революції Гідності 2014 року, не виконали власних обіцянок і не скасували цей закон.

23 лютого 2014 року Верховна Рада прийняла закон про скасування закону «Про засади державної мовної політики», проте голова Верховної Ради і в.о. Президента України Олександр Турчинов, всупереч законодавству, так і не підписав цей документ.

В Україні була розгорнута потужна інформаційна кампанія, покликана переконати суспільство, що саме рішення про скасування Закону Ківалова-Колесніченка стало ледь не причиною вторгнення російських військ до Криму. По суті, ця кампанія, яка мала значний вплив на громадську думку, повторювала тези самих московських агресорів.

Насправді факти свідчать, що російська збройна агресія проти України готувалася завчасно і не залежала від законотворчого процесу в Верховній Раді, а скасування одіозного закону не містило жодних загроз національним меншинам, а навпаки, повертало мовне законодавство України до ситуації, що існувала до 2012 року, коли діяли цивілізовані правові механізми підтримки як державної мови, так і мов меншин.

З позицій сьогоднішнього дня особливо очевидно, що прийняття в 2012 році закону Ківалова-Колесніченка було частиною стратегії російських агресорів з захоплення України. Проте, як не парадоксально, цей закон діє і щодня сприяє русифікації України. Більше того, провідні політики, включно з Президентом Порошенком, публічно заявляли, що не будуть змінювати мовне законодавство.

Можна припустити, що в найнебезпечніші перші місяці війни, рішення зберігати правовий status quo у мовній сфері було тактично правильним і допомогло заспокоїти страхи частини громадян України, що перебували під впливом російської пропаганди і боялися міфічної «насильницької українізації». Однак намагання під приводом «єднання країни» перевести лінію на легітимізацію русифікаторського закону і толерантне ставлення до русифікації взагалі в ранг постійної політки є небезпечним. Адже в умовах нинішнього законодавчого поля таке єднання відбувається виключно за рахунок подальших поступок української мови і україномовних громадян на користь російської мови. Оскільки такі поступки не відповідають ні Конституції, ні інтересам держави та більшості громадян, а також є частиною стратегії держави-агресора, їх продовження прямо загрожує незалежності та європейському майбутньому України.

Окремі акти законодавства, прийняті в пореволюційний період, містять норми, спрямовані на повернення українській мові належного суспільного становища. Такою є, наприклад, норма Закону «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року, що визначає мовою вищої освіти українську мову. Однак для системного приведення законодавства у відповідність з Конституцією необхідне скасування закону Ківалова-Колесніченка і прийняття сучасного європейського мовного закону, яким би належно захистив як українську мову, так і мови меншин і гарантував би функціонування української мови «на всій території України в усіх сферах суспільного життя», як це визначено статтею 10 Конституції України.

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка