Соціальна робота з різними категоріями клієнтів



Сторінка8/14
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.35 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Конкретна робота з клієнтами

проблемних груп



Робота з клієнтами антисоціальної

спрямованості і маргіналами

Що стосується роботи з особистостями антисоціальної спрямованості, то тут можливі такі аспекти цієї роботи:

- допомога клієнтам у запобіганні антисоціальних проявів у своїй

поведінці; використання технологій соціальної реабілітації людини для її повернення до повноцінного, законослухняного життя в суспільстві;

- повернення до проблем підростаючого покоління;

- виправлення засуджених і повернення їх до способу життя, що схвалюється суспільством;

- установлення зворотного зв'язку, проведення опитувань, узагальнень, зіставлень і інтерпретацій у врегулюванні конфліктів, формулюванні цілей, прогнозуванні поведінки клієнтів антисоціальної спрямованості.

Робота ж із маргіналами передбачає облік і реалізацію таких обставин:

- опора на сильну об'єднуючу ідею, що спроможна згуртувати індивідів і надихнути їх на свідомі жертви й зусилля щодо подолання труднощів;

- опора на моральну, психологічну й економічну підтримку, що спроможна запобігти процесу розпаду соціальних зв'язків індивіда або групи (у тому числі профілактика десоціалізації в економічному, ресурсному й організаційному планах);

- надання допомоги маргіналу як у знаходженні нового місця в житті, так і в пошуку можливостей самоствердження в новому статусі;

- профілактика спадкової маргінальності, тобто максимальне надання дітям маргіналів можливостей користування своїми правами, полегшення їм доступу до освіти, оволодінню перспективними спеціальностями, соціальному розвитку.


Робота з людьми алкогольної і наркотичної залежності. Соціальна робота з алкоголіками насамперед пов'язана з їхньою реабілітацією і являє собою систему медичних (деінтоксикація, симптоматичне й зміцнювальне лікування), психологічних (усвідомлення пацієнтом конфлікту, пов'язаного з алкоголізмом; формування ставлення до спиртного за рахунок неприємних асоціацій; вироблення свідомого ставлення до вживання алкоголю) і групових (формування нових моделей поведінки в самотніх і слабовільних людей) форм.

Найбільш поширеною формою роботи з хворими на алкоголізм є рух "Анонімні алкоголіки", і так само програми "Анонімні діти алкоголіків", "Анонімні співзалежні"і ін. У роботі з наркоманами важливе значення дотримування рекомендаціям міжнародної угоди в рамках Єдиної конвенції з наркотичних засобів, прийнятої в 1961 році, що зобов'язує: обмежити легальне виробництво, переробку й поширення наркотичних засобів, здійснюваних у медичних і наукових цілях; ліквідувати будь-яке незаконне виробництво сировини для наркотиків; боротися з нелегальним виготовленням і торгівлею наркотичними засобами; співробітничати один з одним заради досягнення цілей конвенції.

Велике значення мають так само і профілактичні заходи: видання пропагандистської літератури про наслідки зловживання наркотичними засобами; читання лекції і проведення бесід в інститутах освіти й соціалізації особистості; тестування на предмет наркологічної залежності, що проводиться в школах-колоніях, виправних закладах з метою виявлення наркоманів; функціонування телефонів довіри й організації типу "анонімні наркомани".
Робота з особами "бомж".

Соціальна робота з особами даної категорії потребує особливого підходу, у котрому немає місця приниженню й відштовхуванню людини, де переважають гуманістичні стосунки (коли, наприклад, пропозиція елементарних послуг у харчуванні, нічлігу, у наданні медичної допомоги тощо не викликають почуттів образи й гіркоти в людини за свій стан, а, навпаки, вселяє в неї надію на позитивне вирішення проблеми за рахунок власних сил і сил соціального захисту). Форми й методи соціальної роботи тут різноманітні: будинки нічного перебування, нічліжки; телефони довіри для бомжів і бурлак; притулки, столові й душові з пральними; соціальні центри і відділи; фонди допомоги, що здійснюють комплексну допомогу.


Робота з військовими і їхніми сім'ями.

Основні проблеми військових і їхніх сімей починаються у зв'язку з проблемами перехідного періоду до цивільного життя (звільнення з армії). Головними завданнями соціальної роботи в цей період є завдання відновлення фізичних і психічних сил, коригування особистісних установок щодо адаптації до нових умов життя, допомоги в придбанні нових спеціальностей і роботи.

Ці завдання здійснюються соціальним працівником за допомогою визначених засобів і методів:

- інформація сім'ї про наявність визначених соціальних пільг; психологічна підтримка і відновлення;

- соціальна і юридична консультація;

- педагогічна корекція дітей, ліквідація труднощів у їхньому навчанні;

- організація елементів малого виробництва, кооперативних форм праці, груп самодопомоги і взаємодопомоги;

- навчання і перенавчання цивільним професіям;

- сімейне консультування з метою адаптації до життя;

- культурно-дозвільна діяльність.

У загальному випадку соціальна робота з військовими і їхніми сім'ями різниться залежно від характеру й глибини їхніх соціальних проблем, що визначається приналежністю до призовного або контрактного контингенту, певному складу військових, тривалістю їхнього перебування на військовій службі. Тому мета соціальної роботи в найзагальнішому вигляді полягає у відновленні психофізичних сил військового, коригуванню його особистісних установок на службу в ЗС, внесення елементів соціальної справедливості в субординаційні стосунки, характерні для військової служби.
Робота з жінками.

Метою соціальної роботи із жінками є вирішення основних проблем, пов'язаних з їхнім соціальним статусом:

1) скорочення тривалості життя й народжуваності;

2) зниження грошових прибутків і подорожчання побутових послуг, що призводить до зростання побутових навантажень;

3) відчуженість юних матерів від батьківської сім'ї, неодержання достатньої освіти й засобів до існування;

4) відсутність рівних прав із чоловіками, що призводить до морально-психологічних перевантажень жінок.

У роботі із жінками загальновизнані такі технології, методики й механізми:

- екстрена соціальна допомога (разова, одиничне сприяння жінці та її сім'ї, що відчуває труднощі, шляхом видачі грошей, продуктів або речей);

- адресна соціальна допомога (надається жінкам з неблагополучних сімей);

- соціальне сховище, соціальний притулок, соціальний готель (заклади соціальної допомоги стаціонарного типу, де жінкам і дітям дається можливість тимчасового перебування з наданням певної необхідної допомоги);

- захист від домашньої жорстокості в умовах нестаціонарного закладу (заклад соціальної допомоги, у якому передбачається поєднання діяльності працівників правоохоронних органів і закладів соціального обслуговування: перші припиняють насильство, а другі здійснюють реабілітаційну й інші види допомоги його жертвам);

- надання жінкам сприяння в плануванні сім'ї (багатостороння діяльність ряду закладів, що здійснюють діагностичну медико-соціально-реабілітаційну, інформативну й інформаційну допомогу в плані пропаганди ідеології планування сім'ї, розумних підходів тут, переваг свободи вибору стратегії й технології контрацепції, ідеології сексуального виховання, різноманітних стосунків між чоловіками й жінками і т.ін.);

- соціально-трудова реабілітація в умовах безробіття або загрози безробіття (соціально-психологічна підтримка жінці в ситуації наростаючого безробіття; інформаційна й організаційна допомога в пошуках нового місця роботи; перепідготовка й перенавчання дефіцитним або більш потрібним

професіям);

- сприяння в самодопомозі п самозайнятості (створення в центрах соціального обслуговування цехів, майстерень, ділянок трудотерапії, у яких жінки різного віку мають можливість навчитися трудовим операціям, одержати за рахунок своєї праці додатковий заробіток, поліпшити своє матеріальне життя і т.ін.).
Робота з ув'язненими.

Ґрунтується на принципі необхідності в наданні соціальної допомоги ув'язненим, тому що покарання зводиться до ізоляції злочинців від суспільства, але тільки в нормальних умовах.

Соціальний працівник тут повинний ґрунтуватися на вимогах Загальної декларації прав людини:

- припиняти жорстоке, що принижує людську гідність, поводження й покарання;

- домагатися поліпшення санітарно-гігієнічних умов і охорони здоров'я ув'язнених;

- допомагати їм у самовиправленні й у підготовці до виходу на волю;

- приділяти особливу увагу контактам із роботодавцями, учителями, друзями, членами сім'ї - з усіма, хто може допомогти у виявленні проблем ув'язненого й пошуках їх вирішення.

Соціальний працівник у першу чергу повинний допомогти ув'язненому усвідомити необхідність змінити свою долю. Для цього потрібно:

- установити плідні й змістовні стосунки з клієнтами і провести визначену діагностичну підготовку (з метою допомоги ув'язненим проаналізувати свої протиправні потреби і вчинки);

- допомогти засудженим змінити поведінку, особливо у зв'язку з повсякденними проблемами тюремного побуту (насильство, сексуальні і несексуальні зазіхання, крадіжки, азартні ігри, рекет, психологічні й соціальні переслідування з боку співкамерників і персоналу, гомосексуальность, національні конфлікти, зловживання алкоголем і наркотиками);

- спробувати прищепити їм навички відповідальності за рішення при розгляді альтернатив і пошуків правильного вибору в життєвих ситуаціях "на волі".
Робота з інвалідами.

Пріоритетним напрямком в галузі соціального захисту інвалідів є їхня фахова реабілітація й працевлаштування, що дозволить їм одержати матеріальну незалежність і реалізувати спроможність до самозабезпечення. Забезпечення зазначеного напрямку знаходиться, в основному, у сфері соціальних заходів: проведення пільгової фінансово-кредитної політики стосовно підприємств, що використовують працю інвалідів; установлення квоти для прийому на роботу інвалідів і мінімальної кількості спеціальних робочих місць для них; резервування окремих видів робіт і професій, найбільш придатних для працевлаштування інвалідів; стимулювання роботодавців різноманітних форм власності у створенні додаткових робочих місць для інвалідів; створення їм умов праці відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Зазначені соціальні заходи реалізуються на різноманітних рівнях. Особлива роль тут належить регіонам по створенню широкої мережі закладів соціального обслуговування для інвалідів, у якій головне місце займають центри соціального обслуговування інвалідів: відділення денного перебування (побутове, медичне, культурне обслуговування, організація відпочинку, притягнення до посильної трудової діяльності, підтримка активного способу життя тощо); відділення обслуговування вдома (виявлення й облік інвалідів, які потребують обслуговування вдома, надання соціально-побутової допомоги їм у домашніх умовах, сприяння в наданні пільг і переваг, передбачених законодавством і т.ін.); служби термінової допомоги (доставка продуктів харчування, ліків; ремонт; оформлення документів і т.ін.).

Особливого значення має робота в центрах соціальної реабілітації для дітей і підлітків інвалідів, де проводяться їхня медична реабілітація, психолого-педагогічна корекція, соціально-побутова адаптація, трудова орієнтація.

У роботі з інвалідами моделюються різні підходи до вирішення цієї проблеми. Вдалим прикладом розробки такої соціально-економічної моделі стосовно аналізу проблем сім'ї інваліда і дитини-інваліда може служити такий приклад [34,348-350].

Відповідно до цієї моделі система роботи із сім'ями інваліда і дитини-інваліда функціонує на мікро-, мезо-, екзо- і макрорівнях. Зміна в будь-якій частині цієї системи викликає зміни в інших її частинах, створюючи тим самим потребу в системній адаптації, досягненні балансу. Макросистему утворюють типи ролей і міжособистісних взаємовідносин у, сім'ї (мати - батько, мати - дитина-інвалід, батько - здорова дитина, дитина-інвалід - здорова дитина). Мікросистема функціонує в контексті мезосистеми. Утворення рівня мезосистеми - це окремі індивіди, а також служби й організації, що активно взаємодіють із сім'єю (працівники охорони здоров'я й соціального обслуговування, спеціальні реабілітаційні або освітні програми і т.ін.).

До екзосистеми входять інститути, у яких сім'я може не брати участі безпосередньо, але які опосередковано роблять визначений вплив на сім'ю (засоби масової інформації, система охорони здоров'я, система соціального забезпечення, освіта).

Макросистему утворюють такі чинники, як: політичний і економічний (стан економіки й політичної атмосфери, що роблять вплив на програми для інвалідів і їхніх сімей); соціокультурний і соціально-економічний (сімейний вибір щодо участі в системі послуг, визначається відповідним сприйняттям інвалідності своєї дитини на основі соціально-економічного статусу сім'ї, її етнічних і конфесійних цінностей і т.ін.).

Головне, що повинен ураховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяльність не є вузькоспеціальною, а являє собою широкий спектр послуї', наданих дітям-інвалідам і їхнім сім'ям. Основним результатом соціальної роботи з інвалідами є досягнення ними такого стану, коли вони спроможні до виконання соціальних функцій (трудової діяльності, навчання, комунікації й ін.), властивих здоровим людям.
Робота з мігрантами.

Робота з цією групою осіб визначається як робота з маргіналами, тобто з тими, які потерпіли "поразку" в соціальних природно-антропологічних правах. Тут, у першу чергу, виникає проблема соціальної роботи як проблема реінтеграції мігрантів, що торкається об'єктивних (забезпечення правової нормативної бази фінансування, матеріального постачання, організації, підготовка штатів соціальних працівників, а також забезпечення життєдіяльності мігрантів) і суб'єктивних (підтримка правової гідності людини, яка попала в проблемну ситуацію маргіналізуючого, дезінтегруючого характеру і що намагається "відновитися" в новому товаристві) моментів. У роботі з мігрантами соціальний працівник:

- постійно орієнтується в соціологічних аспектах проблеми міграції (зміст його діяльності залежить і повинен змінюватися залежно від виду міграції);

- здійснює свою діяльність на основі різноманітних форм роботи (індивідуальної, сімейної, групової);

- співпрацює з органами влади, із засобами масової інформації, із службами соціального захисту, соціального обслуговування й охорони здоров'я, соціально-епідеміологічними службами в межах міграційних служб, що є об'єктом додатка професійних знань соціального працівника;

- в індивідуальній роботі застосовує весь арсенал методів фахівця соціальної сфери (психологічних, психотерапевтичних, психоаналітичних, соціометричних, вікової психології, медико-соціальних, консультаційно-правових);

- у груповій роботі використовує продуктивні методики ("групи самостійного досвіду", "групи взаємодопомоги", "групова психотерапія, підтримка сусідських спільностей у місцях компактного проживання переселенців, спільностей земляцького характеру для представництва інтересів переселенців").

У міграційному русі помітно виділяється категорія "біженці", і відповідно позначився ряд соціальних проблем: "групи ризику" такого характеру. Головне завдання соціальної роботи з біженцями розвиток у них здатності самостійно переборюва' труднощі. Тут один з основних заходів профілактиі проблем біженців - завчасний відбір регіонів можливо] розселення біженців із заздалегідь передбаченою системо] інфраструктури соціального захисту (житло, медобслуговування, харчування, соціокультурна сфера, транспорт і т.ін.). У цих умовах соціальні працівники знімають або зменшують психологічні наслідки таких проявів, як "травма", "утрата", "жорстоке позбавлення", "труднощі" тощо.


Робота з жертвами насильства.

Визначальне значення серед заходів соціального захисту тут займає соціальний контроль по стримуванню й подоланню прояву агресії й насильства, у межах якого функціонують: соціальні готелі й кризові центри; телефонне й очне консультування постраждалих від домашнього насильства; телефони довіри; відділення психологічного розвантаження; відділи консультацій у соціальних службах.

Існує також певна кількість теорій подолання й профілактики насильства: ефект сублімації (трансформація потягів насильства в галузі його витіснення); ефект катарсису (зміна ставлення до насильства на основі психологічної розрядки, що настає внаслідок дій, які заміщають реальний прояв насильства); ефект розвитку психологічних процесів (оволодіння клієнтом засобами розв'язання конфліктних ситуацій, аутоагресії, емпатії, ідентифікації й ін.).
Робота з людьми похилого віку (ЛПВ).

Здійснюється на двох рівнях: 1) макрорівень (формування соціальної політики з урахуванням інтересів ЛПВ, створення пенсійних і інших фондів їхньої підтримки, формування комплексної системи соціального страхування, медичного, психологічного й консультаційного обслуговування); 2) мікрорівень (вивчення умов життя ЛПВ, рівня і якості надання їм соціальної допомоги).

Одним з основних видів соціальної роботи з ЛПВ є соціальна допомога вдома (організація харчування й достгвка продуктів додому; допомога в придбанні ліків і сприяння в одержанні медичної допомоги; підтримка умов проживання відповідно до санітарно-гігієнічних вимог; організація соціально-побутових послуг і допомога в оформленні документів і т.ін.), метою якої є максимальне продовження перебування ЛПВ у звичній для них обстановці, підтримка їх особистісного й соціального статусу, захист їхніх прав і інтересів.

У рамках надання цієї допомоги організується робота з місця проживання шляхом створення різноманітних клубів за інтересами ("Кому за 60", "Фронтовики", "Пізня радість", "Якими молодими ми були" і ін.).

Варіативною формою роботи з ЛПВ стосовно соціальної допомоги вдома є відділення денного перебування, де створюється обстановка, подібна до домашньої, організуються різноманітні види посильної праці, спільного спілкування, проведення дозвілля і т.ін. Функціонування таких відділень характеризує суть соціальної реабілітації ЛПВ, що полягає у відновленні звичних обов'язків, видів діяльності, функцій спілкування, перетворення літньої людини з клієнта соціальної роботи в її суб'єкта.

Соціальна робота з ЛПВ припускає також використання трьох фундаментальних принципів: 1) вивчення індивіда в його соціальному середовищі; 2) розуміння психосоціального становлення й розвитку особистості як довічного процесу; 3) урахування соціокультурних чинників у формуванні й розвитку особистості.

Головне в роботі з людьми похилого віку - це залучення їх до "соціальної самодіяльності", яка може багато в чому вирішити їхні проблеми. Така

"самодіяльність" вирішується на основі розробки відповідних програм.



Основні цілі таких програм:

- надання людям похилого віку можливості принести користь своїм громадам, немічним, хворим людям, інвалідам, самотнім, які потребують допомоги, і, надаючи допомогу іншим, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї корисності й можливості зробити когось щасливим;

- організація додаткових служб із числа людей похилого віку, які добровільно надають допомогу своїм одноліткам;

- допомога людям похилого віку з низькими прибутками, які не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовжити їхнє проживання у власному будинку, віддалити переїзд у будинок-інтернат;

- формування в суспільстві шанобливого ставлення до людей, які старіють , як до рівноправних членів суспільства;

- використання досвіду і знань людей похилого віку для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультацій; реалізація програми "Бабусі й дідусі, які приходять", у межах котрої люди похилого віку допомагають дітям із маргінальних сімей переборювати труднощі в навчанні;

- сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню людей похилого віку і молоді, передачі життєвого досвіду, знань, навичок молодим, зберіганню зв'язків людей похилого віку зі своїми колегами, які працюють, організаціями, у яких вони працювали.[34,291]

Коротко можна сказати, що всі зусилля соціальної роботи з людьми похилого віку повинні бути спрямовані на поліпшення умов їхнього життя, їхнього соціального забезпечення, посилення заходів додаткової соціальної підтримки, допомоги в досягненні довголіття, забезпечення спокійної старості.
Робота із сексуальними меншинами й особами, які займаються проституцією.

Тут у якості основної домінанти виступає боротьба за визнання прав "сексуальних меншин" на відкриті, що не засуджуються суспільством інтимні зв'язки подібного типу. У цьому розумінні клієнти соціальної роботи як представники сексуальних меншин потребують психологічної підтримки, консультацій спеціалістів, хоча в соціальних тестових дослідженнях вони і не виявляють особистісних істотних відмінностей від інших людей, а навпаки, більшість із них достатньо добре соціально адаптовані. Одним із головних завдань соціальної роботи із сексуальними меншинами є завдання поступального соціального розвитку даної субкультури: робота фондів допомоги сексуальним меншинам, телефонів довіри, психологічних і психотерапевтичних консультацій, профілактичних центрів СНІДу тощо.; відкриття відповідних дискотек, виставок, концертів, фестивалів і т.ін.

Метою діяльності соціальних працівників тут є: формування в сексуальних меншин високого рівня самосвідомості, що припускає самоповагу, відповідальність за себе і свої дії, потребу відстоювати свої права, погляди, спосіб життя; «закладання» фундаменту в суспільних відносинах адекватної реакції до сексуальних меншин.

Соціальному працівнику, що зіштовхується з проституцією, необхідно показувати реальну негативну картину життя людей, які займаються проституцією, а не міф про їх "гарне життя", на основі постійного й систематичного звертання до конкретних прикладів класичної літератури й кінематографії, до прикладів соціальної реальності.


Робота з людьми суїцидальної поведінки.

Цей вид роботи організований поки ще слабко. Для людей зазначеного типу організуються суїцидологічні служби, служби соціально-психологічної допомоги, телефони довіри, функціонують добродійні товариства. У межах зазначених служб дуже важливим моментом соціальної роботи є профілактична робота: виховання характеру, життєвого оптимізму, почуття життєстійкості.

Соціальні працівники координують діяльність центрів попередження суїцидів і управляють ними. Система таких дій найбільш повно подана в словнику-довіднику із соціальної роботи [25,290].

Діючи в кризових і надзвичайних ситуаціях, соціальні працівники зустрічаються зі спробами й жертвами сущиду. Схильні до сущиду люди дуже схожі на клієнтів, обтяжених багатьма проблемами. Мета їхньої терапії визначається майже цілком зниженням фатальності, "зм'якшенням занепокоєння". Інакше кажучи, вони розглядають джерело зосередження людини на суїциді, створюють у неї соціальний інтерес, домагаються, щоб клієнт зрозумів, що його життя з "проблемами, що не припиняються", несправедливістю знаходиться в кращому стані, ніж йому здається, з тим, щоб він зміг відволіктися від своїх проблем, перестав їх аналізувати й зміг побачити альтернативні їх рішення. Необхідно сформувати в клієнта установку, що в житті завжди є вихід з огидних ситуацій. Розсудливе пристосування до життя саме по собі часто полягає у виборі альтернативи, що практично завжди досяжна. Страждання не може бути припинено, воно повинно стати терпимим. Не можна підтримувати точку зору клієнта на його проблему. Необхідно знову й знову підкреслювати, що суїцид у принципі не сприяє вирішенню ніяких проблем.

З деякими суїцидентами можливо обговорення філософських основ суїциду перед етапом власне терапії. Можна пояснити людині, охопленій щиросердним сум'яттям, що людська свобода - це не "свобода від", а "свобода для", тобто свобода для того, щоб відповідати. Можна переоцінити значення "травми" для людини, визначивши її як страждання, але терпиме. Можна розвити в ній властивість адаптації. Якщо хтось підтримує твердження: "Я не можу так жити", виходить, він погоджується, що людині не варто продовжувати існування. Не можна відповідати: "Але ти повинний". Краще сказати щось на зразок: "Коли Ви говорите: "Я не можу так жити", що означає це "так"? Треба перевизначити (перевести) проблему, наприклад, у терміни потреби вдосконалювання або обмежити нестерпну властивість (погляд) іншим чином. Варто знизити перебільшену безнадійність і безпомічність, що відчуває клієнт. Уже на першому етапі роботи з клієнтом важливо вселяти надію, віру у власні сили й розсіювати почуття безвихідності. Навіть незначні поліпшення рятують людині життя.

Необхідно використовувати всі засоби при роботі із суїцидентами. Це і лікування, і підтримка, і техніка участі, особливо участь інших людей, не тільки тих, хто був близький клієнту або такими є, але й участь учителів, священиків, лікарів, людей похилого віку, усіх, хто може сприяти, прямо або побічно, полегшенню людських * страждань. Якщо до соціального працівника потенційний самогубець потрапляє, коли його ще можна врятувати, соціальний працівник повинен робити те, до чого зобов'язує його професія, і ніколи не брати на себе роль судді й вирішувати, виходячи з власних переконань (або взагалі довільно), залишати клієнту життя або ні.


Робота з особами "емоційного згоряння".

Ця група осіб соціального ризику настільки "благодатна", що може сама в більшості випадків вирішити свої проблеми.

Проте, фахова допомога в цьому випадку полягає у двох видах впливів: 1) робота з пацієнтом на основі застосування лікарських препаратів і різноманітних видів психотерапії; 2) робота на основі зм'якшення дій організаційного чинника (скорочення офіційної тривалості роботи, її трудомісткості, змістовності, рівня відповідальності, підвищення управлінського статусу і т.ін.).

Резюме

Соціальна робота є завжди робота в умовах проблемної ситуації з клієнтами груп ризику. Проблемна ситуація - це характеристика стану соціокультурного життя суспільства на індивідуальному, груповому й загальносоціальному рівнях, при якому під дією визначених (зовнішніх або внутрішніх) чинників раніше сталі процеси способу життя і взаємодії людей, їхні динамічні зв'язки з оточенням здаються порушеними, а механізми відновлення балансу таких стосунків і зв'язків багато в чому відсутні. Проблемна ситуація в соціальній роботі диктує спрямованість її організації й змісту на проблемно-орієнтований підхід до неї що означає відповідне рішення проблем клієнтів соціальної роботи з акцентом на усвідомлення, стимулювання й підтримку своїх власних ресурсів і здібностей. Проблемно-орієнтований підхід до соціальної роботи на основі "проблемної ситуації" адекватно уявляється в галузі понять "ризик " і "група ризику ". У свою чергу зазначені поняття утворюють "практичне поле " соціальної роботи з представниками проблемних груп (груп ризику). Головне, що повинен ураховувати тут соціальний працівник, - це те, що його діяііьність не є вузькоспеціалізованою, а являє собою широкий спектр послуг, наданих різноманітним групам клієнтів із так званих проблемних груп або груп ризику.
Питання і завдання
1. Схарактеризуйте сутність поняття " проблемна ситуація" соціальної роботи.

2. Схарактеризуйте сутність проблемно-орієнтованого підходу до соціальної роботи.

3. Якими адекватними поняттями може бути подана проблемна ситуація" в практиці соціальної роботи?

4. У чому, на Ваш погляд, полягають завдання подолання "проблемного поля "соціальної роботи в Україні ?

5. Наведіть приклади категорій людей, які можна віднести до групи ризику(проблємної групи).

6. Виділить серед усіх груп осіб ризику найбільш) проблемні.

7. Дайте стислу характеристику явища девіації й осіб девіантної поведінки.

8. Дайте стислу характеристику явища девіації й жертву депривації.

9. Схарактеризуйте особистість маргінального типу.

10. У чому причини антисоціальних проявів особистості?

11. Схарактеризуйте проблеми соціальної роботи діяльності соціального працівника в галузі явині алкоголізму і наркотизму.

12. Дайте стислу характеристику категорії громадян-осіб "бомж" і особливостей роботи з ними.

13. Дайте стислу характеристику груп-осіб з обмежени: можливостями і розкрийте особливості роботи з ними.

14. Схарактеризуйте специфіку соціальної роботи з військовими і їхніми сім'ями.

15. Чому жінки належать до категорії, що першочергово потребує соціальної допомоги?

16. Які характерологічні особливості категорії "інвалідність"? Специфіка соціальної роботи з ними.

17. У чому полягає характеристика міграції як соціального процесу і яка специфіка соціальної роботи у сфері міграції

18. Виділіть і схарактеризуйте основні проблеми насильства.

19. Дайте характеристику феномена "жебрання". Які особливості роботи із зазначеною категорією людей?

20. Дайте характеристику феномена "самітність". Які особливості соціальної роботи із самотніми людьми?

21. Дайте стислу характеристику особливостей людей похилого віку і специфіку роботи з ними.

22. Дайте стислу характеристику особливостей соціальної роботи із сексуальними меншинами й особами, які займаються проституцією.

23. Схарактеризуйте специфіку соціальної роботи з особами суїцидальної поведінки.

24. Схарактеризуйте специфіку соціальної роботи з особами "емоційного згоряння".

25. Складіть карту-схему, що містить перелік клієнтів груп ризику з їхньою стислою характеристикою.

26. Складіть карту-схему "Проблемного поля" соціальної роботи в Україні з основних групах ризику(проблемних груп).

27. Спираючись на свій професійний досвід, розробіть модель конкретної технології діяльності соціального працівника стосовно певної проблемної групи.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка