Соціальна робота з різними категоріями клієнтів



Сторінка3/14
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Особливості соціальної роботи із сім'єю




Розуміння сутності поняття "сім'я", типологічний аналіз сім'ї дозволяє визначити основні особливості соціальної роботи із сучасною сім'єю.
Соціальна робота як

чинник стабілізації

сімейного способу життя

Насамперед соціальна робота із сім'єю є одним із двох магістральних напрямків, що сприяють стабілізації сімейного способу життя (друге стосується підвищення рівня соціальної суб'єктивності самої сім'ї).

Як відзначає Т.Шеляга, „Перш, ніж чим відбутися як homo sapiens, людина сформувався як homo familis. Протягом історії становлення людства як сукупності "людей розумних", як сполучення різного рівня соціальних співтовариств, не було жодної моделі розвитку, що створювалася б не на основі сім'ї. Більш того, саме закріплення сапієнтності, мабуть, пов'язано із зародженням і становленням сімейного способу життя" [42,41-42].

Загальна поширеність сімейної форми організації життя призвела до переносу закономірностей сімейних стосунків на інші форми соціальних спільностей. Виникають образи "державної сім'ї" (суворий, але справедливий батько - правитель і діти-піддані, які потребують опіки), демократичного, цивільного товариства, культурологічні уявлення про суспільний устрій і т.ін. Стереотип взаємостосунків дітей і батьків, старших і молодших затверджується в будь-якій спільності, поєднаній особистими зв'язками.

У зв'язку з тим, що сім'я всебічно охоплює всі інші форми життєдіяльності, сімейний спосіб життя означає дослідження всіх форм життя товариства в цілому через призму сім'ї в сполученні й переплетенні тих взаємозв'язків, що стосуються сім'ї.

Подібні дослідження показують, що сполучення зовнішніх стосовно сім'ї соціально-економічних труднощів у нашій країні й загальносвітових, власне сімейних проблем, пов'язаних насамперед з так званою "кризою сучасної сім'ї", ставлять сім'ю в настільки складні умови, що власних її захисних сил виявляється недостатньо [13].

У зв'язку з цим загальновизнаною системою допомоги сім'ї є організація соціальної роботи в межах усієї держави й суспільства, здійснювана на фаховій основі, спеціально підготовленими людьми (соціальними працівниками), що належать до особливих структур (служб соціальної роботи).

Зміст соціальної роботи тут обумовлений тим, що сім'я, будучи всеосяжним соціальним інститутом, відбиває в собі практично всі соціальні проблеми:

малозабезпеченість, дискримінацію від злиднів малозабезпеченості до насильства й дискримінації.

Можна виділити три класи завдань, розв'язуваних соціальною роботою в сім'ї: сприяння виживанню сім'ї, допомога в підтримці її функціонування, а також сприяння розвитку (самоздійсненню) сім'ї. Обсяг кожного виду діяльності, розв'язуваних завдань залежить від стану й типу суспільства, його соціокультурних характеристик.



Чинник активності сім'ї в

соціальній роботі з нею

На відміну від інших форм соціального сприяння соціальна робота - двостороння взаємодія. Соціальний працівник у галузі сімейного способу життя спирається на ресурси самої сім'ї, залучає її до активної участі, організації й спонуканню для розв'язання її власних проблем. Активність сім'ї як клієнта соціальної роботи виходить з принципу її суверенності:

- сім'я, що знаходиться у важкій життєвій ситуації, має право шукати допомоги й приймати її;

- сім'я також має право не приймати запропоновану їй допомогу;

- сім'я може вибрати з наявних варіантів той вид сприяння, що вона визнає найбільш прийнятним для себе, навіть у тих особливих випадках, коли їй підійшов би інший (на думку соціального працівника) вид допомоги;

- втручатися в особисте життя сім'ї можливо тільки з її згоди (за винятком випадків, обумовлених законом);

- ніяка сім'я і ні в якій ситуації не може бути залишена без підтримки під приводом "безнадійності", "непоправності", "марності" і т.п.
Чинник соціальної ситуації в

соціальній роботі із сім'єю

Робота із сім'єю означає взаємодію в першу чергу з її соціальною ситуацією, тобто тій тимчасовій і соціальної певності, що містить у собі дійсний стан проблеми сім'ї і тих тенденцій, які призвели до неї, а також тих їхніх зв'язків і взаємозалежностей, що в першу чергу стосуються даного положення сім'ї і можуть бути використані для його перетворення в бажаному напрямку. Таким чином, робота із сім'єю з об'єктивною необхідністю містить у собі врахування ознак таких понять, як "проблемна ситуація" і "важка життєва ситуація".



Проблемна ситуація означає такий стан соціокультурного життя на всіх її рівнях, при якому на ендогенних (внутрішніх) або екзогенних (зовнішніх) чинниках раніше сталі процеси способу життя, взаємодій людей, їхні динамічні зв'язки з оточенням видаються необратимо порушеними, а механізми відновлення балансу відсутні. Виникає необхідність перегляду (аж до відмови від них) звичних соціокультурних зразків, цінностей, узвичаєних норм, оскільки за обставин, що змінилися, вони втрачають функції засобів підтримки соціокультурного порядку, надійних орієнтирів при організації дій і взаємодій, що призводять до бажаних результатів.

Важка життєва ситуація - ситуація, що об'єктивно порушує життєдіяльність громадянина (інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, сирітство, бездоглядність, малозабезпеченість, безробіття, відсутність визначеного місця проживання, конфлікти й жорстоке поводження в сім'ї, самітність і т.п.), що він не може перебороти самостійно.

Об'єктивна наявність "проблемного поля" соціальної роботи, детерміноване протиріччями самої соціальної дійсності, обумовлює той факт, що наявність тих або інших видів і інструментів соціальної допомоги сім'ї не означає автоматичної можливості розв'язання всіх проблем, що виникають. Так, наприклад, в умовах масштабного ресурсного дефіциту держави важко поліпшити ситуацію кожної визначеної сім'ї; виділивши ж допомогу сім'ї, що потребує її, ми ризикуємо збудити в ній утриманські настрої, прагнення до пасивного споживання допомоги. Тут особливо слід відзначити, що розуміння проблемного поля соціальної роботи із сім'єю у вітчизняній теорії й практиці соціальної роботи у визначеній мірі адекватно відповідає закордонному розумінню соціальної роботи, "орієнтованої на розв'язання завдань соціальної роботи"[42,144-145].


Технологічність соціальної

роботи із сім'єю

Сучасним інструментом поліпшення соціальної ситуації сім'ї в межах соціальної роботи є соціальна технологія [34;35;36;37].

Уже сама класифікація відповідно до визначеної типології сім'ї створює основу технологічного підходу до соціальної роботи в сім'ї. Типові ситуації потребують типових процедур. Якісь з них стають алгоритмами, що закріплюються в нормативних і законодавчих документах (наприклад, послідовність дій при проведенні експертизи сім'ї). В інших випадках соціальний працівник може випустити ті або інші технологічні етапи конкретної роботи із сім'єю, якщо вони не потрібні або не ефективні в даних умовах, але знати весь технологічний "ланцюжок" він зобов'язаний.

Робота із сім'єю на основі технологічного підходу містить одне фундаментальне протиріччя. З одного боку, в умовах обмежених соціальних ресурсів і величезної кількості соціальних проблем сім'ї ефективність соціальної роботи з нею може бути досягнута тільки за допомогою послідовного й фахового застосування технологічного підходу. З іншого боку, ніякий технологічний підхід не гарантує повної ефективності соціальної роботи із сім'єю.

Вище було сказано, що призначення соціальної роботи полягає в тому, щоб надати сім'ї можливість соціального функціонування, або підсилити її, або відновити у випадку втрати. Тут проглядаються два взаємозалежних і взаємодоповнюючих процеси - адаптація і трансформація, що в силу їхньої загальності можна назвати соціальними метатехнояогіячи. У роботі із сім'єю надзвичайно важливо розуміти ті процеси, що відбуваються на метатехнологічному рівні. Так, наприклад, адаптація сім'ї до суспільних реалій потребує трансформації якихось її конкретних характеристик. Але й суспільство не тільки може, але й повинно в ряді випадків трансформувати себе, ^іцоб адаптуватися до потреб сім'ї. Це можна сказати по відношенню, наприклад, до такої категорії сім'ї, як дезадаптована сім'я, для котрої асоціальна поведінка її членів нерідко є єдиною формою адаптації до нелюдського суспільства, що дозволяє їм вижити.

Метатехнологія соціальної роботи є вищим рівнем у системі її технологій. Далі виділяють загальні технології соціальної роботи, міждисциплінарні технології й методика в соціальній роботі та конкретні технології й методи соціальної роботи. У контексті технологічного підходу соціальна робота із сім'єю будується на основі визначених принципів. У якості основних виділяють такі[42,154-158]:

- принцип універсальності потребує виключити дискримінацію при наданні соціальної допомоги сім'ї за будь-якими ознаками ідеологічного, політичного, релігійного, національного, расового, вікового і т.п. характеру. Сприяння повинно надаватися кожній сім'ї через єдину причину - вона потребує допомоги;

- принцип охорони соціальних прав говорить, що надання допомоги сім'ї не може бути обумовлене вимогою до неї відмовитися від своїх соціальних прав або від частини їх. Наприклад, не можна зв'язувати допомогу, що надається багатодітній сім'ї, із вимогою до неї обмежити свою дітородну активність;

- принцип соціального реагування містить у собі усвідомлення необхідності вживати заходів по виявлених соціальних проблемах сім'ї, діяти відповідно до конкретних обставин соціальної ситуації індивідуальної сім'ї, а не обмежуватися тільки стандартним набором заходів, орієнтованих на "середню" сім'ю як споживача соціальних послуг;

- принцип профілактичної спрямованості описує необхідність починати зусилля по превенції виникнення соціальних проблем і життєвих утруднень сімей або по попередженню обтяження вже виниклих проблем. Практика показує, що попередити соціальне лихо завжди легше, чим згодом докладати зусиль для ліквідації його різноманітних наслідків. Скажімо, зберігання сімейних і шкільних зв'язків дітей, що виявилися в стані дезадаптації, для них самих, для їх близьких і для суспільства в цілому незрівнянно благоприємніше і прагматичніше, чим згодом боротьба з дитячим бродяжництвом, злочинністю і т.п.;

- принцип клієнтоцентризму означає визнання пріоритету прав сім'ї в усіх випадках, крім тих, де це суперечить правам і інтересам інших людей. Традиції тоталітарного суспільства змушують нас у багатьох випадках висувати на перший план інтереси держави й суспільства. Наприклад, при аналізі соціальної дезінтегрованості сім'ї прийнято говорити, що зниження народжуваності негативно позначиться на трудових ресурсах, якими суспільство буде розпоряджатися в наступних поколіннях, на контингенті призовників для Збройних Сил, що через визначену кількість років виявиться цілком недостатнім для потреб держави. Варто пам'ятати, що всі ці, безумовно, важливі пріоритети не можуть стояти на першому плані для соціального працівника: найважливіша мета його діяльності -забезпечення спроможності його клієнта (сім'ї) до соціального функціонування, створення сприятливих умов для його соціального самопочуття й розвитку. Потреби держави й суспільства задовольняються в результаті його діяльності лише опосередковано.

- принцип опори на власні сили підкреслює суб'єктну роль сім'ї, її активну позицію у вирішенні своїх проблем. Ніхто, крім самої людини, не може розв'язати її життєві утруднення, усунути конфліктну ситуацію, налагодити стосунки з близькими людьми. Соціальний працівник повинний консультувати сім'ю у виборі стратегій виходу з кризи, надавати їй психологічну допомогу, спонукати до самодопомоги, сприяти об'єднанню людей із подібними проблемами для спільного подолання труднощів. Зрозуміло, у цьому випадку мова йде про сім'ї достатньо дієздатних із погляду своїх інтелектуальних, психічних і фізичних ресурсів. Сім'я з обмеженими можливостями, діти, літні люди, які не мають потенціалу самодопомоги, мають право одержувати допомогу, не проявляючи при цьому власної активності;

- принцип максимізації соціальних ресурсів виходить з того, що кожна соціальна система з неминучістю виділяє мінімум засобів на надання соціальної допомоги інституту сім'ї. Правда, реальний розмір цих засобів залежить насамперед від соціально-економічних можливостей держави і від уявлень товариства про те, що входить у необхідний соціальний мінімум. Тому соціальні ресурси Німеччини або Швеції, наприклад, із їхніми стійкими економіками і традиційно високим рівнем життя відрізняються від рівня заможності соціальної допомоги в нашій країні з її труднощами в економіці й гранично аскетичними навичками населення. Проте дія принципу виявляється всюди: соціальні працівники повинні докладати зусиль для притягнення додаткових можливостей надання допомоги сім'ї, крім гарантованого мінімуму, шляхом звертання до діяльності неурядових, добровольчих, добродійних закладів, організації самодопомоги і взаємодопомоги, іншими, не забороненими законом, засобами;

- принцип конфіденціальності пов'язаний з тим, що в процесі діяльності соціальному працівнику надається доступна інформація про сім'ю, що, будучи розголошена, може принести шкоду їй, дискредитувати й опорочити її. Це відомості про хвороби, негативні навички, психічні захворювання, сімейні конфлікти, кримінальне минуле або

дійсність. Така інформація може використовуватися тільки у фахових цілях, вона не повинна розголошуватися, крім випадків, передбачених законом і пов'язаних із можливістю насильства, нанесення збитків якій-небудь особі, насамперед дітям;

- принцип толерантності пов'язаний з тим, що соціальна робота ведеться із найбільш різноманітними категоріями сімей, у тому числі із сім'ями, що можуть не вселяти симпатії спеціалісту. Політичні, релігійні й національні особливості сімейних індивідів, що потребують допомоги, їхні поведінкові стереотипи і сама їхня зовнішність може виявитися незвичною для осіб, які займаються соціальною роботою. Соціальні працівники не вільні від ілюзії вважати свою точку зору, свій стереотип поведінки, свої уявлення про гарне й погане єдино правильними й нормативними.

Зазначені принципи соціальної роботи із сім'єю відбивають її особливості як • управлінської, комунікативної, що володіє своєю психодинамікою діяльності, основні функції якої - діагностичні, медіаторські, фасилітативні, диспетчерські, посередницькі й ін., - залежать від сфери застосування й характеру розв'язуваних завдань.

Таким чином, соціальна робота із сім'єю є найбільш повним і великим полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну проблему індивіда, особистості в проблему сім'ї - дійсної, минулої або майбутньої. У соціальній роботі із сім'єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте є також визначені риси, що специфічно належать тільки до галузі соціальної роботи із сім'єю.

Соціальна робота із сім'єю, крім того, що вона розглядається як така, яка має риси й ознаки особливого стосовно соціальної роботи в цілому як до загального, ця діяльність є ще й спеціальною, тобто регулюється поєднанням загальних і специфічних принципів соціальної роботи.
Загальні і специфічні принципи

соціальної роботи із сім'єю

До таких принципів. насамперед відносять: принцип об'єктивності у двох, у крайньому разі, значеннях цього поняття: у широкому (соціальному) і вузькому (на рівні практики соціальної роботи). У широкому соціологічному аспекті принцип об'єктивності припускає об'єктивний підхід до проблем сім'ї на теоретичному й державно-організаційному рівні. Сьогодні соціальна робота в країні характеризується відсутністю об'єктивного підходу до офіційної фіксації кризи сім'ї як соціальної проблеми, що, у свою чергу, заважає мобілізації суспільно-державних ресурсів на її дозвіл.

У вузькому розумінні принцип об'єктивності вимагає від фахівця в галузі сімейних стосунків придушення всіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), що виявляються в' результаті дії чинників, унесених самим соціальним працівником. У взаємодії із сім'єю це непросто: кожний має певний досвід власної сім'ї або сім'ї своїх батьків, близьких, знайомих і т.ін. Саме через його соціальну первинність, нативність існує спокуса вважати цей свій досвід загальнозначущим, поширити його на життєдіяльність і спілкування всіх інших сімей. З іншого боку, щось нове, чого, не було в індивідуальному досвіді соціального працівника, може викликати реакцію “цього не може бути" або, гірше того, “цього не повинно бути" [42,163].

Таке прирівнювання власного життєвого знання до практики соціальної роботи із сім'єю є серйозною методологічною помилкою, що може спонукати соціального працівника, який не володіє навичками постійної саморефлексії, надавати своїм уявленням про сім'ю нормативну значимість і нав'язувати їх сім'ї клієнтів.



Принцип системності. З точки зору зазначеного принципу, сім'я - це:

- органічна єдність, що складає складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому, вичленовуючи для розв'язання того або іншого спеціального завдання впливу на сім'ю той або інший відокремлений елемент цієї системи, варто пам'ятати, що таке вичленування умовно й тимчасово і служить для конкретних цілей визначеної потреби;

- цілісність сім'ї не статична, а динамічна. Активність сім'ї залежить від типу її структуроутворюючих зв'язків, що повинний знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності із сім'єю. Так, наприклад, солідарна сім'я, що володіє високим рівнем організації, гнучко реагує на суспільні обурення й переструктурується відповідно до нових вимог, не гублячи глибини й якості зв'язків. Дезорганізована сім'я має зв'язки "на межі розриву", що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній - розриваються. Псевдосолідарна сім'я відрізняється ригідною жорстокістю своїх стосунків, при яких члени сім'ї "липнуть" один до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім'ї відносно невисокий;

-система по задоволенню вітальних і емоційних потреб (у захисті, визнанні, приналежності і т.ін.) своїх членів. Якщо істотні потреби сім'ї систематично не задовольняються, наступає дезорганізація сім'ї або хоча б деяких її зв'язків. За винятком ряду екстремальних ситуацій зовнішні чинники впливу на сім'ю роблять непрямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник повинний тут ураховувати, що зміна в статусі, характері, засобі взаємозв'язку в одному елементі сім'ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім'ю повинна бути системною, тобто містити систему системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і зв'язкам процесу життєдіяльності сім'ї і її конкретних проблем.



Фамілієцентристський принцип (або принцип фамілісцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права й інтереси сім'ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами й інтересами держави, товариства і т.ін. Ті або інші політичні, економічні, соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім'ї опосередковано. Соціальна ж робота із сім'єю - система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається в першу чергу в зміні соціального самопочуття сім'ї, і тільки опосередковано - у демографічних, економічних і т.ін. наслідках.

Наслідування принципу фамілісцентризму викликає теоретично не дозволене, але постійно актуальне питання про співвідношення прав сім'я і прав особистості в сім'ї. У цьому розумінні сім'ї - не сукупність суверенних особистостей, а якась нова якість. Можна припустити, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім'ї "із мети для себе" у "мету для всіх".

Безпосередньо до практики соціальної роботи належать два конкретних тлумачення даного принципу. Відповідно до першого сім'я має право охороняти своє внутрішнє життя від зовнішнього вторгнення, за винятком випадків, визначених законом. Друге значення цього принципу суверенності сім'ї розкривається у визнанні права сім'ї удавати або не вдаватися до допомоги соціального працівника, залежно від власних уявлень і оцінок стану сімейних справ, приймати або не приймати цю допомогу.

Показові в цьому відношенні такі приклади[42,170]: Якщо подружжя думає, що в шлюбі їх повинні зв'язувати тільки ділові стосунки і побут і щиро вважають свою сім'ю нормативною, за всіма об'єктивними ознаками емоційної дезорганізації, утручання сімейного терапевта безтямно. Якщо внутрішньосімейне насильство і грубість є взаємоприйнятим структурним елементом стосунків і оцінюються за стародавнім правилом "б'є - виходить, кохає", спроба втручання може бути вороже зустрінута обома партнерами, що будуть відстоювати свою систему взаємин, і виявитися неефективною. Не можна нав'язати індивіду або групі свою систему цінностей або уявлень. Проте, мабуть, автоматичним стимулом для втручання повинно служити будь-яке, не тільки брутальне, насильство стосовно дитини.



Загальнопрофесійні принципи конфіденційності й толерантності. Ці принципи відбивають основний зміст роботи соціального працівника по наданню допомоги сім'ї, що полягає в тому, щоб підвести сім'ю і її членів до розуміння, усвідомлення своєї проблеми, що, як правило, закрита зовнішніми неочевидностями й довгостроковими самообманами, і далі допомогти їм визначити ту "ціну", яку вони спроможні й бажають "заплатити" за вирішення иієї проблеми. Сімейний соціальний працівник разом із членами сім'ї розглядає сценарії розвитку їхніх сімейних ситуацій у результаті тих або інших дій, а також бездіяльності. Таким чином, у компетенцію соціального працівника входить можливість допомогти сімейному клієнту оцінити, що він у змозі змінити у своїх обставинах, і психотерапія з приводу того, що він змінити не в силах. Перевищення "повноважень" у межах позначеної компетенції призводить до помилок типу "життя втрьох", коли сімейний соціальний працівник якби стає членом сім'ї і бере на себе переструктурування внутрішніх стосунків у ній і, звичайно, усю відповідальність за подальшу долю конкретної сім'ї. Це, природно, неприйнятно і з точки зору фахової етики соціальної роботи, і з точки зору особистісних ресурсів соціального працівника.
Урахування специфіки сім'ї в

соціальній роботі з ній

Крім специфічних принципів, що ставляться до соціальної роботи із сім'єю, мова може йти і про саму специфіку сім'ї, знання й розуміння котрої необхідно соціальному працівнику з метою ефективності власної діяльності.



Сім'я - один із найбільш консервативних соціальних інститутів і опирається всяким змінам. Але, непомітний на перший погляд, вплив соціального середовища, накопичуючись, викликає різку зміну всередині сім'ї і сімейного способу життя. У результаті виникає ефект "накопичення проблемності" сімей, що обтяжений різноманітними труднощами. Зняття зазначеного ефекту засобами соціальної роботи, на думку вчених, лежить у галузі феномена й феноменології "соціального мінімуму" у віднесенні сімей до тієї або іншої категорії.

До комплексу соціального мінімуму входять економічні дані, прибуток на душу, рівень і якість харчування, забезпеченість житлом, можливість доступу до систем охорони здоров'я й освіти, інформації й культури. Дефіцит щодо будь-якого із зазначених показників припускає відповідну "присутність" і участь сімейного соціолога.

Сім'я є колективним клієнтом соціальної роботи. Як такий, вона має складну об'єктно-суб'єктну природу, споживаючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв'язків.

Завдання соціального працівника полягає в тому, що він повинний диференціювати сім'ї, із якими він буде працювати за ознакою спроможності сім'ї до самодостатності в галузі споживання соціальних послуг. Справа в тому, що в деяких, поки виняткових випадках, власний потенціал сім'ї достатній для того, щоб, використовуючи внутрішні ресурси, поліпшити свій стан за всіма життєво важливим для неї показниками (поліпшити свій економічний стан, перейти з розряду одержувачів допомоги в розряд фінансово незалежних суб'єктів, які самозабезпечуються тощо).Але не всі сім'ї спроможні до цього. Тому виникає необхідність відповідного аналізу з боку соціального працівника, на основі результатів якого може розгортатися згодом його відповідна діяльність.

Основним органом соціальної роботи із сім'єю є система закладів соціального обслуговування населення й соціальної допомоги сім'ї і дітям. Ця система "вловлює" проблеми сім'ї і доводить до неї різноманітні види підтримки. У найбільш загальному розумінні змістом діяльності територіальних соціальних служб є надання допомоги сім'ї в здійсненні нею своїх функцій і в усуненні дисфункцій, що виникають.

Більш конкретно тут можна говорити про наступне:

- у специфічних умовах "екстремальності" життя допомога може підрозділятися на класи за типами цілей і засобами: сприяння виживанню, сприяння підтримці життєдіяльності і сприяння розвитку;

- у сім'ї є проблемний комплекс, з яким вона існує весь Новітній час, відтворюючи його колізії в кожному новому поколінні. Тому змістом діяльності служб допомоги сім'ї повинно бути в ідеалі перманентне вирішення цих проблем разом із самою сім'єю;

- для розгляду сутності й локалізації проблемного сімейного комплексу необхідно звернутися до концепції сімейного циклу, що дозволяє впорядкувати різноманіття сімейних труднощів, що зустрічаються. Кожна сім'я має ознаки циклічності й завершеності. Цей процес володіє деякою невіддільною включеністю в сімейний цикл покоління своїх батьків і прародичів, дітей і онуків, і в цьому розумінні - безкінечний. Індивід, як член сім'ї, вступає в ланцюжок цих циклів, проходить типові, подібні в різних людей етапи - ситуації зі своїми, теж достатньо типовими, що повторюються, протиріччями й труднощами. Важливість процедури визначення відповідного етапу сімейного циклу для соціальнЬЇ роботи із сім'єю як раз і полягає в тому, що вона дозволяє з великою часткою можливості виділити коло проблем, що можуть бути властиві соціальній ситуації даної сім'ї, і висвітлювати ті сімейні проблеми, що до даної ситуації відношення не мають.

Соціальні проблеми сім'ї виявляються достатньо багатосторонньо. Значною мірою основні труднощі й потреба в професійній допомозі сім'ї залежать від її типу (див. "Типологія сімТ').

Покажемо це на прикладі неповної сім'ї.

Соціальні проблеми неповних сімей пов'язані в першу чергу з малозабезпеченістю, що обумовлена наявністю всього одного трудового прибутку в сім'ї. Крім того, іноді трудового прибутку в сім'ї немає взагалі, і сім'я змушена існувати або на різноманітних видах мізерної допомоги, або на "нетрудових прибутках", що, як правило, носять протиправовий характер. У цих сім'ях прибутки жінки, як правило, значно нижче прибутку чоловіків у силу її відставання на соціальній сходинці, викликаного обов'язками по догляду за дітьми. Необхідно відзначити, що якщо проблеми малозабезпеченості піддаються відносному вирішенню (благополучні країни в змозі виплачувати дітям у неповних сім'ях порівняно щедру допомогу), то більш складними й такими, що не мають неоднозначного рішення, є соціально-психологічні проблеми, які присутні у внутрішньоособистісній сфері і міжособистісних стосунках членів неповних сімей, насамперед дітей. До них належать: образа, пригніченість і почуття власної неповноцінності, що можуть залишитися в дітей після розлучення батьків; почуття провини перед дітьми, через Що виникає гіперопіка стосовно них; труднощі в правильній статеворольовій ідентифікації й орієнтації дітей.

У сучасних умовах достатньо специфічними є проблеми батьківських неповних сімей через те, що: по-перше, це не традиційна модель, тому весь побут звичайного сімейного життя в межах громадської думки і сприйняття не цілком до неї пристосовані. По-друге, батько з дитиною (дітьми) більш "шлюбоздатний" порівняно із самотньою матір'ю. У цьому випадку однією з проблем такої сім'ї буде будівництво стосунків між дитиною (дітьми) і новою дружиною батька (можливо, із її дітьми).

Нещодавно утворилася масова категорія неповних сімей - це неповні розширені сім'ї, що творяться, як правило, на уламках якоїсь соціальної катастрофи (загибель батьків малолітніх дітей, батьки знаходяться в ув'язненні, безвісти відсутні і т.ін,). У цих сім'ях покоління прародичів змушене брати на утримання й виховання онуків.

Сучасні дослідження показують, що сімейні проблеми, які полягають у дисфункціональності сімейних зв'язків, у патологізації стосунків між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, за загальним правилом не залежать від соціального статусу сім'ї: вони можуть "наздогнати" інтелігентну, забезпечену сім'ю з такою же можливістю, як малоосвічену або малозабезпечену. У даному випадку соціальні працівники можуть зайнятися наданням допомоги такій сім'ї переважно на етапі кризи, у момент конфлікту або розпаду, працювати ж над профілактикою сімейних дисфункцій, займатися налагодженням сімейних комунікацій у передкризовому стані більшості соціальних працівників і закладів соціальної роботи поки не під силу.

Види й форми соціальної допомоги, спрямовані на зберігання сім'ї як соціального інституту в цілому і кожної конкретної сімейної групи, що потребує підтримки, підрозділяються на екстренні, спрямовані на виживання сім'ї (екстренна соціальна допомога, термінова соціальна допомога, негайне видалення із сімей дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків), соціальна робота, спрямована на підтримку стабільності сім'ї, і соціальна робота, спрямована на соціальний розвиток сім'ї і її членів.

Особливе положення займає діяльність, що пов'язана з реагуванням на внутрішньосімейну жорстокість - вона містить у собі всі класи допомоги, спрямовані на виживання, на підтримку і на розвиток. У цьому плані захист більш слабких членів сім'ї, у першу чергу дітей, від жорстокого поводження в сім'ї - одне з найважливіших завдань соціального працівника. Такий рівень соціальної роботи, орієнтований на стабілізацію сімейних зв'язків, містить у собі нормалізацію стосунків між подружжям, між батьками і дітьми, взаємин усіх членів сім'ї з оточенням.

Така, наприклад, робота із сім'єю алкоголіка. У випадку роботи із сім'єю алкоголіка діагностика виявляє основну причину зловживання спиртними напоями й супровідні обставини. Для цього необхідно вивчення особистостей як самих питущих, так і членів їхніх сімей, а також вивчення соціальної біографії. Причини зловживання алкоголем можуть полягати в сімейній схильності (питущі батьки або навіть прабатьки), у деяких особливостях особистішого статусу (нестійкість особистості, інфантилізм, залежність), у традиціях сімейного або соціального оточення або в ілюзорній спробі піти від проблем за допомогою наркотично перекрученої свідомості. У реальності, утім, усі ці причини можуть бути переплетені між собою. їхній аналіз необхідний, тому що видима на поверхні конфліктність сім'ї в результаті пияцтва одного або декількох із її членів може подавати перекручену картину: до пияцтва вдають саме для того, Щоб таким засобом перебороти конфліктність, хоча б у своїй уяві.

Далі складається програма роботи із самою наркозалежною особою, із її сім'єю, із соціальним оточенням. Вона буде включати лікувальні заходи, консультації, психотерапію й психокорекцію, можливо, соціально-трудову реабілітацію самого алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація алкоголіків має дотепер невисоку ефективність і великий відсоток рецидивів, тому що пролікований пацієнт повертається в те ж середовище, що штовхнуло його до пияцтва. Сім'я, що звикла за довгі роки до існування в умовах перманентної кризи і виробила визначений гомеостазис, вільно або мимоволі штовхає його до поновлення пияцтва. Особистісних ресурсів слабкої людини недостатньо, щоб перешкоджати таким тенденціям.

Тому робота з такою сім'єю містить у собі формування мотивації клієнта і його сім'ї на безалкогольне існування і побудову іншої системи взаємин; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, спроможної бути хазяїном власної долі, орієнтованих на безалкогольний спосіб життя або на створення такого об'єднання. У якості однієї з найефективніших технологій по створенню сприятливого середовища, що сприяє тривалому лікуванню від алкоголізму, можна відзначити рух "Анонімні алкоголіки", а також програми: "Анонімні діти алкоголіків", "Анонімні наркомани", "Анонімні співзалежні" та інші[42,195-196].

Таким чином, специфіка соціальної роботи із сім'єю полягає в її захисті й охороні. Захист і охорона сім'ї, модернізація її моделі, всебічне зберігання її в сучасному світі виступає завданням уоіх соціальних інститутів. Редукція сімейного способу життя обертається погрозою редукції людської цивілізації як такої. Тут соціальна робота служить найважливішим інститутом, що забезпечує більшості сімей найбільш сприятливі умови життєдіяльності, а інститут сім'ї в цілому - можливість стабілізації й подальшого розвитку.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка