Соціальна робота з різними категоріями клієнтів



Сторінка12/14
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.35 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ

ЗРІЛОГО ВІКУ

До цього віку ми відносимо осіб від 34 до 60 років.



Вікова характеристика

зрілості

Вікові завдання: природньо-культурні (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забезпечення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків); соціально-психологічні (знаходження почуття продуктивності, відчуття контролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).

Провідні інститути й агенти соціалізації: родина, місце роботи, ЗМК, члени родини; їхня роль у вирішенні вікових завдань.

Вікова субкультура: власність життєдіяльності, конкретизована залежно від статі, віку, професійної приналежності, місця проживання; особливості сімейного, сусідського і професійного спілкування.

Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, самітність, суїцид, безробіття, утрата життєвих перспектив, хвороби, убогість, смерть близьких, сімейні безладдя, розлучення.

Основні напрямки роботи соціальних працівників: консультації з питань сімейного життя і виховання дітей, профілактики й подолання внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів; утворення можливостей у мікросоціумі для реалізації сімейних та індивідуальних інтересів та участі в суспільному житті, створення сімейних клубів і об'єднань, організація допомоги неблагополучним родинам і самотнім людям. Соціальна робота з людьми зрілого віку найменш вивчена. Проте можна припустити, що особливості соціальної роботи з цією віковою групою перебувають в галузі соціальної психології.
Соціальна психологія основа

соціальної роботи

з людьми зрілого віку

Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повно відображає соціально-психологічні закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.

Провідною проблемою соціальної психології є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник зможе краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роблять те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.

Наведемо відповідні приклади.

Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник ураховує такі важливі обставини, як обставини тендера (соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка"). В обставинах тендера має місце гендерна роль - набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світова практика соціальної роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури й в індустріальних сучасних суспільствах надзвичайно різноманітні й різноймовірнісні (так, наприклад, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують коледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вище, ніж для японських жінок).

Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, до якого ступеня соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.

Гендерна субкультура суспільства деякою мірою може пояснити наявність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алкоголізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат особистісних. внутрішніх, індивідуальних недоліків.

Гендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкультури (національно-етнічну, ментальну, правову і т.ін.). У результаті цей чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції в представників різних культур, а отже і соціальна робота з представниками різних культур буде здобувати відповідний соціально-психологічний сенс.

Показовим у цьому відношенні є такий приклад: зі спогадів Антона Селищева, співробітника банку Morgan Stanley Dean Witter & Co[*].

Мій офіс розташовувався на Бродвеї. 1585, три з половиною милі від Всесвітнього торгового центра. Після того як перший літак урізався в будинок, я вибіг на вулицю. Евакуація усього Манхеттена почалася практично відразу. Вулиці міста настільки вузькі, що, стоячи на бруківці, представити масштаби катастрофи було складно.

Пізно ввечері я вирішив піти з центру міста пішки, по мосту дістався до Брукліна. Нічний Нью-Йорк являв собою страшне видовище: порожній, засипаний попелом, освітлений прожекторами рятувальних машин. По гучномовцю звучали заклики записатися в групи волонтерів для участі в розчищенні завалів. Проходячи повз бару, розташованого прямо біля зруйнованого будинку, я заговорив з його працівником, який повідомив, що найстрашніше було, коли після вибухів на голови стали сипатися частини людських тіл. Цих "осколків" були тисячі. І це було страшно...

Однак був і такий факт. У Південній вежі, що лише на 18 хвилин пережила свою "сестру" - Північну вежу Всесвітнього торгового центру, розташовувався офіс російської компанії, яка входила до холдингу E-Style, що спеціалізувався на інформаційних технологіях. Усі вони могли б загинути, якби... Росіяни не американці, що приходять на роботу о 9-ій ранку. Так було й 11 вересня. Керівник компанії Володимир Можаєв ближче до полудня прийшов на роботу...а роботи-mo й немає. Його нежартівливе занепокоєння про своїх співробітників незабаром уляглося: ніхто з них на роботу вчасно не з'явився. Навіть секретарка Ірина Плаксіна вчасно в офіс не встигла - у момент, коли "Боінг " вдарив у Південну вежу, вона знаходилася на першому поверсі і встигла благополучно вийти, так і не проробивши в той день жодної хвилини.. .[24,232]

У галузі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мислення на рівні "Я-концепція".

Більшість людей страждають від багатовластивого їм нахилу на користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно).

У повсякденному житті люди:

-часто звалюють невдачу на ситуацію, а вдачу приписують собі;

-звичайно оцінюють себе вище за середнє за суб'єктивно бажаними особливостями і здібностями;

-вірячи в себе, виявляють нереалістичний оптимізм щодо свого майбутнього;

-переоцінюють поширеність власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінюють поширеність здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність). Подібне сприйняття власного Я частіше виникає з мотиву підтримати й підвищити самооцінку - спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.

Люди схильні не тільки сприятливо сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може привести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.

Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомоніторинг; вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і регулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу на свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличують майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в глибині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулювання вражень". Через поведінку, що саморуйнує поводження, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди - проблеми, знаходячи виправдання невдачам.

Я-концепція містить у собі не тільки переконання людини в тому, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати - наші "можливі Я", що містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину на досягнення особливої мети - до того життя, до якого вона прагне.

Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-концепції зумовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.

Так, наприклад, сучасні соціально-психологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою самоповагою й соціальним самопочуттям[ 15,66-67]. Люди з високою самоповагою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпі іують його позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь на експонуючу мрячну картину, як правило, уявляють собі неприємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно придумують історію, що покращує настрій.
"Самопосилення" як мета

соціальної роботи з особами

зрілого віку

На відміну від інших практик метою соціальної роботи повинно бути самопосилення людини, якій надається допомога.



Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консультування безробітних громадян із застосуванням тренінгової технології [24,260-263]. Ці приклади примітні також і тим, що демонструють нам факт того значення, яке має феномен самоповага (самооцінки) в соціальній роботі.
Приклад консультування безробітних громадян (занижена самооцінка)

Н. закінчила технікум харчової промисловості в обласному центрі. Технік-тгхнолог харчової промисловості. За розподілом виїхала в одне із міст області й поступила на завод на посаду технолога-майстра. Заробітна плата була дуже маленькою, а жити приходилося в гуртожитку барачного типу зі зручностями на вулиці. До того ж на роботі довелося керувати бригадою, середній вік у якій - близько 50 років, їй же на той момент було 18 років. Паралельно довелося опановувати нову технологію роботи, тому що її призначили бригадиром не за тісю спеціальністю, за якою вона закінчила технікум.

Через 3 роки вона вийшла заміж: і переїхала в інше місто. Змушена була піти працювати буфетницею. Цю роботу вона ненавиділа, тому що торгувати пивом так і не навчилася. Незабаром ускладнилися стосунки з чоловіком, і вона змушена була з ним розлучитися. У цей же час її запросили на посаду начальника виробництва на завод до сусіднього міста. У її обов'язки входило здійснювати контроль за виробництвом на чотирьох заводах харчової промисловості. І хоча працювала там досить довго, змушена була піти через хронічну хворобу дитини. Улаштувалася на роботу касиром у професійно-технічне училище, а потім стала і заступником директора з адміністративно-господарської частини. Народила другу дитину.

Через кілька років її знову запросили на хлібозавод технологом, на якому вона й проробила до початку 1990-х pp., коли завод було вирішено закрити. У неї в підпорядкуванні було 45 чоловік, і тут вона вперше зіштовхнулася з відкритим злодійством на робочому місці. З цим довелося боротися. І ця боротьба увінчалася успіхом: коли прийшов час здавати завод, усі заходи були проведені протягом двох днів.

Після ліквідації заводу Н. залишилася без роботи, а реєструватися в якості безробітньої не хотіла. Тому вона написала лист генеральному директору об'єднання хлібозаводів в обласному центрі, у якому описала свій досвід роботи.

Дуже швидко її запросили на посаду директора хлібозаводу в інше місто. Під її керівництвом опинилося 140 чоловік. Колективу як такого не було. На початку своєї діяльності вона зіштовхнулася з прямим саботажем з боку працівників. Наприклад, при запуску закупленої в Німеччині нової потокової лінії з виробництва сушінь слюсарі, завданням яких було налагодження нового обладнання, уставляли запізні болти в рушійні частини маши г Н. почала з формування колективу й низки виховних заходів, що поєднували як каральний вплив, так і заохочення. Нову лінію вдалося запустити протягом півмісяця. Незабаром заробило ще кілька нових потокових ліній з виробництва різних хлібопродуктів; старі печі були замінені німецькими міні-пекарнями. Н. установила тісні контакти з виробниками устаткування для хлібопекарської промисловості з Німеччини, у результаті чого нові лінії вдавалося налагоджувати в найкоротші терміни. Проте, незважаючи на економічну ефективність діяльності, випробувала сильний вплив з боку незадоволених її політикою на підприємстві. На заводі практично щодня з'являлися перевірочні комісії з різних контрольних органів. Був навіть зроблений напад на її чоловіка, і він тривалий час лежав у лікарні.

У результаті всього цього Н. пішла з роботи й зареєструвалася в якості безробітньої в службі зайнятості області. До моменту її приходу в тренінгову групу вона вже кілька місяців шукала роботу. її емоційний стан на початок тренінгу можна оцінити як подавлений, депресивний, з високим ступенем розпачу. У тому, що залишилася без роботи, вона звинувачувала колишнє своє керівництво і колег по роботі, що нібито "уставляли їй ціпка в колеса". Н. вважала, що для неї роботу знайти неможливо, тому що їй 51 рік, а потрібні скрізь до 40 років. Себе вона сприймала як невдаху, чий досвід нікому не потрібний. У процесі роботи вона змінила свої установки. За підтримкою з боку інших учасників групи, на прикладі ряду оголошень про пошук керівного персоналу, вона зробила висновок про те, що має великий досвід управлінської роботи. Складання резюме далося з превеликим зусиллям, але стало поворотним моментом, що дозволило переосмислити досвід роботи. Закріпило ж ці зміни формування перспективного плану пошуку роботи. Незабаром Н. одержала ряд пропозицій щодо роботи.
Приклад консультування безробітних громадян (підвищена самооцінка)

К. перебуває на обліку в Службі зайнятості населення в якості безробітньої близько одного року. До цього також: не працювала протягом декількох років у зв'язку із хворобою. Освіта - середня спеціальна за фахом "культпрацівник". Вік - 40 років. Заміжня, має дітей. Працювала спершу за фахом, а після в архіві, у військово-обліковому столі, паспортисткою і т.ін. Більше 2-3 років на одному робочому місці не затримувалася. На питання: "Яку роботу ви шукайте?" відповіла: "Таку, де добре платять ". На питання про спеціальність перерахувала всі види робіт, що вона виконувала, і додала: "Мені все одно, де працювати, аби добре платили ". Основною причиною, з якої вона не могла влаштуватися на роботу, вона називала погану роботу кадрових служб підприємств, їхню незацікавленість у якісному підборі персоналу. К. стверджувала, що головне завдання кадрових працівників - "відв'язатися" від відвідувачів. Найкраще, що можна від них почути, - "вакансій немає, а можуть і матом послати". До того ж К. зовсім упевнена, що боротися з хамством кадрових працівників даремно, тому що "слова до справи не пришиєш". На питання про оголошення в газетах вона відповіла, що всі ці оголошення - неправда: "Щодо газет ідіть до них розбиратися, що вони там публікують". К. стверджувала, що з нею ніхто довго не розмовляв, відповідали, що вона їм не підходить з тих чи інших причин. Рівень потреб К. досить високий. Вона претендує на посаду, яку, як правило, займають фахівці з вищою освітою: учитель, начальник відділу в державній установі і т.ін. На питання одного з учасників групи: "Чому ж Ви дотепер не знайшли роботу, якщо Ви такий досвідчений фахівець?" вона відповіла: "За чутками, зараз не рекомендації потрібні і не ці ваші дипломи, а хабарі. Даси хабар - значить улаштуєшся на нормальну роботу. А для того, щоб дати хабар, потрібно не телефонувати, а приходити ".

Надалі К. відмовилася брати участь у роботі групи, заявивши, що в неї проблем немає, і краще вона буде шукати гроші, щоб дати хабаря.
Найбільш повно соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована на самопосилення людини, якій надається допомога, може бути здійснена в практичній діяльності соціального працівника на індивідуально-особистісному рівні.

Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила у важку життєву ситуацію, змінити її, щоб допомогти людині прийняти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до нової життєвої ситуації, щоб, у кінцевому рахунку, людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стана самодостатньою. Таким чином, допомога в соціальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина знаходить визначений гармонічний стан на досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди в двох основних випадках: 1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою проблемою;

2) коли вони хотіли б розвити свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще. Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Уже тільки в одному слові "допомога" міститься нескінченна безліч комбінацій і прийомів, якими користуються соціальні працівники. Тому соціальна робота - це творчість самого соціального працівника, але ця творчість має дві істотні особливості. Перша зв'язана з тим, що соціальна робота як професія насамперед має справу із стосунками людей, а також зі зв'язками між ними і їх навколишнім соціальним середовищем, причому на різних рівнях, аж до рівня всього суспільства в цілому. Саме цей бік соціальної роботи і є відмінною рисою цієї професії, виділяючи її з інших теоретичних дисциплін і соціальних практик. Друга особливість, що ґрунтується в основному на першій, полягає в тому, що соціальна робота виявляється технологічною, а її ефективність залежить від компетенції соціального працівника і "самісних" якостей клієнта.
Технологія індивідуальної

соціальної допомоги

Сьогодні в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроблені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Завдання професіонала - опанувати ними. Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної роботи можна навести такий[10,70-73]: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи повинен складатися з трьох основних етапів.



Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визначитися й з'ясувати для себе реальне положення справ з його проблемною ситуацією, а також побачити не використані до цього часу можливості вирішення своїх проблем.

Клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації і використовувати відповідні ресурси доти, поки він не визначить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.Наведемо приклад з практики й розберемо його поетапно.



Наталя К, не заміжня, 42 роки, живуть удвох із хворою старою матір'ю. Дочка залишила колишню роботу, щоб бути поруч з матір'ю, знайшла надомну роботу й практично весь свій час присвятила догляду за матір'ю. Поступово стосунки між ними стали псуватися, мати стала дуже дратівливою, стан здоров'я її погіршився. Атмосфера в домі стала нестерпною. Мати була ветераном війни і була на обліку в центрі соціального обслуговування. Наталя звернулася за допомогою до фахівця із соціальної роботи, щоб порадитися, що їй робити, як допомогти матері.

Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту зрозуміти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й завданнями звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використовував. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі питання, як: "Що ви хочете?", "Що буде з вами, коли вам стане легше?". Цей етап пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт. Продовжимо приклад з Наталею К.

Наталя вважає, що, мабуть, буде краще для обох, якщо вони будуть жити окремо, і вона, нарешті, стане влаштовувати своє особисте життя, знайде собі гарну роботу, друзів, тобто буде жити нормальним, повноцінним життям.

Третій етап - соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти відповідно до поставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямку діяти, але йому необхідна допомога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етап пов'язаний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних результатів.

Фахівець допомагає Наталі визначитися, як їй діяти, щоб організувати своє життя й життя її матері по-іншому. Він також допомагає їй виявити для себе, витягти з підсвідомості невловиме почуття провини перед матір'ю, що її гризе, коли вона обговорює з фахівцем, як їй„краще діяти. Фахівець допомагає Наталі порадою, як найкраще їй знайти пристойну роботу за фахом, яка б її влаштувала, де вона могла знайти нових друзів і подруг.

На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнту перебороти упередження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповідно до нової інформації, тих нових знань, що він знайшов під час інтеракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Техніка полягає в спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, у кінцевому рахунку, повинно привести до дії. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований убік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї інтеракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.



Так наприклад, Наталя вважає, що її зустрічі з фахівцем будуть більш продуктивними, якщо вона буде приходити, заздалегідь підготувавши питання, що її цікавлять. І вона стала приходити із записною книжкою. Вона також: вважає, що її бесіди із соціальним працівником будуть приносити велику користь, якщо в результаті кожної зустрічі їй буде ясно і зрозуміло, що їй треба зробити конкретно до наступної зустрічі. Зрештою, за допомогою своїх родичів і фахівця із соціального центру вона знайшла гарний стаціонар недалеко від будинку свого старшого брата. Наталя знайшла гарну роботу, але про матір постійно пам'ятала, часто відвідувала її, доглядала за нею. Стосунки між: ними незабаром налагодилися. У гості до матері Наталі стали приходити онуки, інші родичі, які жили поруч, у стаціонарі вона завела собі друзів свого віку, та й медична допомога завжди під боком. Так була вирішена проблемна ситуація, з якою прийшла Наталя до фахівця із соціальної роботи.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка