Соціальна робота з агресивними підлітками



Сторінка2/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.73 Mb.
1   2   3   4   5

1.2. Теоретичні підходи до вивчення орієнтації особистості на життєві цінності
Проблеми, пов'язані з людськими цінностями, займають одне з провідних місць у дослідженні соціальної детермінації людської поведінки, її саморегуляції та прогнозування. Формування ціннісних орієнтацій сприяє процесу розвитку особистості в цілому. Ціннісні орієнтації відіграють вирішальну роль у формуванні світогляду, переконань, виборі життєвого шляху а також у регуляції поведінки (в тому числі і агресивної). «Світ цінностей - це, насамперед, світ культури, сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, оцінок тощо» [23, с.27]. Розширення самостійності й ініціативи молоді призводить до критичного осмислення досвіду попередніх поколінь, нового уявлення про своє професійне майбутнє та майбутнє суспільства [28]. «В наш час... втрати старих, непридатних для життя орієнтирів і тимчасового духовного бездоріжжя, в час. коли майже щоденно виповзають... проповідники чужих нашій суті ідеологічних норм, що справляють руйнівний вплив на свідомість особистості, важко переоцінити значення ціннісних орієнтацій, як умови розвитку особистості суб'єкта, особистості, здатної до самостійного і відповідального вибору» [53, с. 77].

Теоретичні підходи до психологічного розуміння сутності поняття «цінність» в історичному плані перетерпіли істотні та якісні зміни. Це, у свою чергу, привело до розмаїття концептуальних підходів, що зберігаються і сьогодні.

Поняття «цінність» у різних наукових дисциплінах має своє специфічне вираження. Так, у філософії, етиці і соціології під цінностями розуміються об'єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, що втілюють у собі суспільні ідеали і виступають завдяки цьому як еталони належного [18]. У соціальній психології під цінностями розуміють певні групові норми і вимоги, що засвоюються індивідом у процесі його соціалізації. У загальній психології це вищі мотиваційні структури життєдіяльності особистості. І разом з цим, у психології застосовують термін «ціннісні орієнтації», під яким розуміють певний вид установки (від французького огіеntаtіоn - установка) ідеологічного, політичного, морального, естетичного й іншого характеру для оцінки диференціації індивідом об'єктів за їхньою значимістю [61].

Цінності можуть виступати як в об'єктивній формі, тобто в якості творів матеріальної і духовної культури, тау і формі певних людських вчинків. Засвоєні особистістю, схвалені суспільством цінності стають найважливішими детермі-нантам поведінки.

Аналіз зарубіжних джерел з проблем цінностей та ціннісних орієнтацій демонструє нам множинність концептуальних підходів з приводу даного питання та досить довгу історію. Так, К. Клакхон та Т. Парсонс розглядають їх як про-дукти громадського життя, які можна описувати, виходячи з власного розуміння. Ціннісна орієнтація визначалася ними як узагальнене, диференційоване й зумов-лююче уявлення про природу, місце людини в ній, стосунки між людьми [36]. Т. Парсонс трактує цінність як нормативний стандарт, який визначає бажану поведінку системи. Функціональна роль цінностей в суспільстві пов'язана для К. Клакхона з самим фактом життя людини в суспільстві.

М. Рокіч, який підтримав ідеї К. Клакхона, вважав необхідним вивчення ціннісних орієнтацій в системі та багато уваги приділяв вивченню їх ієрархії. М. Рокіч запропонував визначити цінності як «абстрактні ідеї», позитивні чи негативні, не пов'язані з певним об'єктом або ситуацією, що відбивають людські переконання про типи поведінки та переважаючі цілі [36].

Представники біхевіористичного та когнітивного напрямку психології роз-глядають цінності як характеристики способу бажаної поведінки. Вони зводяться до оперативних цінностей і не розглядаються в якості сталих регуляторів пове-дінки індивіда.

У психоаналітичній теорії проблема цінностей розглядається в руслі вивчення захисних механізмів особистості. З. Фрейд та його наступники, вихо-дячи з постулату, що основною метою людини є принцип задоволення, доводили, що цінності. - це не що інше, як ще один засіб захисту, який вироблено культурним життям суспільства для придушення лібідозних імпульсів або їх сублімації [35].

Принципово іншої позиції притримувався Е. Фромм, який вважав, що людині необхідна система координат, деяка карта її природного і соціального світу, без якої вона може заблукати і втратити спроможність діяти цілеспря-мовано і послідовно. Фромм поділяє цінності на такі, що усвідомлюються людиною, і такі, що не усвідомлюються, або дійсні, котрими вона керується. До усвідомлюваних цінностей він відносить цінності гуманістичного і релігійного змісту (щастя, страждання, любов тощо), а до несвідомих ті утворення, котрі є породженням соціальної системи бюрократизованого індустріального суспільства (власність, положення в суспільстві, світ розваг тощо). При цьому він відзначає, що усвідомлювані цінності не мають реального впливу на мотивацію людини, оскільки виступають лише проявом певної ідеології. Несвідомі цінності є безпосередньо мотивами поведінки людини, тобто тією «системою координат», що фокусує реальні (а не проголошені «на публіку») цінності [56].

Найбільш пильну увагу проблемі цінностей було приділено представниками гуманістичного напрямку. Особливо широко ціннісні орієнтації досліджувалися у працях А. Маслоу, Г. Олпорта, В. Франкла [31; 35].

А. Маслоу, у своїй теорії самоактуалізації відзначав, що людина, нама-гаючись реалізувати свої потенційні можливості, разом із цим реалізує і свої потреби. Потреби людини Маслоу трансформує в її основні цінності, що розглядаються в якості цілей її життя. Чим вищими є потреби, тим більш високі і цінності, що обираються людиною. Однак у більшості індивідів превалюють низькі потреби і цінності, що домінують над високими і «тягнуть людину вниз». Але найбільш здоровим, зрілим, розвинутим індивідам вдається вибрати найвищі цінності за сприятливих чи відносно сприятливих життєвих обставин. А. Маслоу вважає, що самій людській природі властиві найвищі цінності і їх можна в ній відшукати. Вони не є породженням надприродного божественного начала чи якихось інших начал, що знаходяться за межами людської природи. За тими цінностями, що обирають кращі представники людства, і стоять найвищі цінності людства загалом [35].

Такий висновок є важливим в площині нашого дослідження, так як зна-чимість для індивіда тої чи іншої цінності може провокувати прояви агресивної поведінки чи то для її досягнення, чи то для збереження вже наявної цінності.

В концепції В. Франкла значення сенсу життя для людини полягає в наявності індивідуального завдання, яке необхідно вирішити. Сам смисл є нічим іншим, як цінностями, якими керується людина. Можливість досягнення сенсу життя - це реалізація її цінностей. В. Франкл стверджував, що досягнення сенсу життя відбувається за трьома напрямками. Людина може наповнити своє життя смислом, реалізуючи креативні цінності за допомогою вирішення певних завдань. Вона може надати смисл своєму життю за допомогою реалізації цінностей переживання, що зближають її з поняттями «Добра, Істини і Краси». А якщо ані креативні цінності, ані переживання не можуть надати життю смисл, то тоді людина має можливість реалізувати цінності за допомогою самої установки, із якою вона зустрічає своє невідворотне страждання. Такі цінності Франкл називає цінностями установки чи відношення. При цьому цінностям відношення автор відводить особливе місце, оскільки вважає їх найвищими цінностями. На його думку, людина за допомогою відношення, яке вона обирає, здатна знайти і здійснити смисл навіть у безнадійній ситуації. Він зазначає, що якщо людину розглядати як жертву обставин, то вона не тільки перестає бути людиною, але й позбавляється можливості (волі) щодо своєї зміни [54]. Останнє твердження є важливим для нас в тому смислі, що воно не залишає місця для виправдання тих вчинків, що мають явно виражену антилюдську сутність, агресивний характер свого прояву. Крім того, Франкл вказує, що сенс слід шукати за допомогою совісті, тому що совість є ніби інтуїтивною здатністю людини віднаходити сенс ситуації. Фактично унікальні смисли Франкла близькі за своїм змістом усвідом-леним смисловим утворенням різного рівня узагальненості, про які говорить І. Д. Бех [11]. Теоретичні погляди В. Франкла на проблему цінностей отримують своє практичне втілення в логотерапії, яка трактує цінності як факти і є принципово важливим моментом в контексті даного дослідження.

Проблему цінностей у вітчизняній психології досліджували О. Г. Асмолов, І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, Б. С. Братусь, Ф. Є. Василюк, В. В. Водзінська, І. В. Дубровіна, А. Г. Здравомислов, О. М. Леонтьєв, В. Н. Мясищєв, С. Л. Ру-бінштейн, Н. В. Скотна, В. А. Ядов та багато інших [6; 10; 20; 26; 31; 32; 33; 38; 39; 50; 53; 59]. Так, О. М. Леонтьєв вважає, що включення людини в систему суспільних відносин супроводжується формуванням своєрідних «вузлів», які об'єднують різні види діяльності в цілісні особистісні структури. На думку О. М. Леонтьєва, ці вузли є ціннісними утвореннями. Взяті разом, вони утворюють «ядро» особистості, її основу, яка забезпечує цілісність індивіду-ального розвитку, а також особистісну самототожність [30].

Цінності визначаються як «предмети, явища та їхні властивості, що необхідні членам певного суспільства в якості засобів задоволення їхніх потреб і інтересів, а також ідеї і спонукання в якості норми, мети або ідеалу» [21, с. 61], та поділяються на цінності життя і цінності культури, розходження полягає лише в тому, що життя людині дане природою, а культура створюється людьми [33].

Цінності розглядаються як, з одного боку, характеристики предметів і явищ, в яких людина якось зацікавлена і які вона оцінює позитивно чи негативно, а з другого - такі форми свідомості, в яких виражене нормативно-оцінювальне відношення людини до оточуючої дійсності [7]. При цьому виділяють дві групи цінностей: предметні цінності, що виступають як об'єкти спрямованих на них потреб, і цінності свідомості, або цінні уявлення. Перша група виступає в якості об'єктів наших оцінок, а друга є підставою для них [35].

Відзначається, що цінності існують незалежно від того, чи є загально-прийнята оцінка явища позитивною або негативною. Те, що для однієї спільноти та її представників у відповідній системі цінностей кваліфікується як благо, для інших в іншій системі таким може і не бути [ 22].

У вищезазначених визначеннях цінностей чітко проглядається загально філософська основа їхньої природи і єдність авторів у першорядності соціальної значимості цінностей, їхньої здатності детермінувати соціальні дії суб'єкта. Цінності зазвичай виступають регулятором більш високого рівня, ніж конкретні цілі дій, тому вони майже завжди менше чітко виражені й усвідомлені. Разом з цим, цінності можуть як направляти функціонування цілей, так і самі ставати цілями конкретної діяльності [10].

Останнім часом вивчення цінностей і ціннісних орієнтацій в основному сконцентрувалося навколо проблем їхньої внутрішньої природи, змісту і будови. Безпосереднім предметом досліджень виступили так звані «атитюди», що у вітчизняних джерелах отримали назву соціальних установок [61]. Під соці-альними установками розуміються переконання або схильність до сприйняття, оцінки і поведінки, бажаних для особистості, можливість переваги одних соціальних об'єктів, ситуацій і їхніх властивостей іншим. Основна відмінність їх від ціннісних орієнтацій полягає в рівні узагальнення. А за своїм змістом вони є нічим іншим, як узагальненими більшою чи меншою мірою особистісними смислами [6].

У концепції В. О. Ядова [61] розглядаються аспекти ціннісних орієнтацій, що складають найвищий диспозиційний рівень. Поряд з цим, він виділяє й інші рівні так званого нижчого характеру. Так. нижчий - перший - рівень складають елементарні фіксовані установки, що позбавлені модальності і несвідомі. Другий рівень складають соціально-фіксовані установки та їхні системи. Це психологічне утворення, що складається з трьох компонентів: когнітивного, емоційного і поведінкового. Це те, що прийнято позначати як «атитюд». Формуються вони за допомогою включення індивіда в соціальні контакти і вироблення відповідних предметних потреб, що забезпечують існування його у певній соціальній ситуації. Третій диспозиційний рівень утворює загальна спрямованість інтересів особис-тості у певній сфері соціальної активності. Вони формуються на основі іденти-фікації з конкретною галуззю соціальної дійсності, а характер їх більш стійкий, ніж на попередньому рівні. Четвертий рівень є найвищою диспозицією, який утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби їх досягнення. Ціннісні орієнтації формуються на основі найвищих соціальних потреб особистості в соціально-конкретних, історично зумовлених формах життєдіяльності. Вони завжди відповідають способу життя суспільства і соціальної групи, із якою ідентифікує себе індивід. Оскільки світогляд, ідеологія і спосіб мислення індивіда стають «відбитком» його соціалізації, то на цьому найвищому диспозиційному рівні і здійснюється основна саморегуляція його поведінки.

Ціннісні орієнтації узгоджуються з ідеалом, мають свою внутрішню ієрархію і формують життєві цілі (цінності-цілі), як більш віддалені, так і відносно близькі, а також цінності-засоби. які співвідносяться із нормами поведінки, котрі людина розглядає в якості еталона. Порядок ієрархії визна-чається рівнем узагальненості і важливості цінностей для реалізації потреб фізичного і соціального існування людини. Кожна з цінностей є значущою не лише в зв'язку з іншими, але і сама по собі, як самоцінність [17].

В. Н. Мясищев вважає, що для розкриття механізмів поняття «ціннісна орієнтація» слід використати таке поняття як «відношення». Проблема ціннісних орієнтацій розглядається ним як цілісна система свідомих відношень особистості до суспільства, групи, діяльності, до самої себе. Ціннісні орієнтації виступають, з одного боку, як конкретний прояв відношення особистості до оточуючого середовища, а з іншого — як система установок, що регулюють поведінку особистості в кожному конкретному випадку [18].

А. Г. Здравомислов розглядає ціннісні орієнтації як відносно стійке, соці-ально зумовлене, вибіркове відношення людини до сукупності матеріальних і духовних суспільних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети цілі чи засоби для задоволення потреб життєдіяльності особистості [18].

Під ціннісними орієнтаціями найчастіше розуміють соціально-детерміно-вану і зафіксовану в психіці індивіда спрямованість особистості на цілі і засоби діяльності. Вони відображають відношення людини до соціальної дійсності і визначають мотивацію її поведінки. В основі функціонування ціннісних орієн-тацій лежить ціннісний підхід, а це означає, що всі явища оточуючої дійсності, включаючи вчинки людей, - цінності, які відображаються в свідомості людини з точки зору їх можливості задовольнити потреби та інтереси. Інтереси та потреби у кожної людини різні, вони утворюють відповідно індивідуальні системи цінностей, які структуруються в певну ієрархію. За ступенем сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій можна судити про рівень особистісної зрілості. Зміст ціннісних орієнтацій дає можливість характеризувати змістовну сторону спрямованості особистості, а система ціннісних орієнтацій, визначаючи змістовну сторону спрямованості особистості, виступає основою її ставлення до оточуючого середовища, людей, до себе і становить основу формування світогляду та мотивації [32].

Т. В. Бутківська визначає цінність в двох аспектах: суспільному та осо-бистісному. В першому випадку цінність виступає як соціально значущі уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо. З іншого боку - це відношення суб'єкта до предметів та явищ реальності, яке виражається ціннісними орієнтаціями, соціальними установками, якостями особистості. Тут вони виступають в ролі певної структури особистості [6].

Істотного значення для розуміння соціально-психологічної природи цін-нісних орієнтацій в системі відношень мають теоретичні ідеї С. Л. Рубінштейна:



  • практичне відношення людини до світу полягає у виділенні нею значущих предметів, явищ, цінностей. Життєві цінності і потреби, які знаходяться в певній ієрархії, впливають на людину, детермінуючи її поведінку;

  • регуляція поведінки є однією з функцій цінностей;

  • протягом життя відбувається переоцінка цінностей. Даний факт виступає як закономірний результат самої діалектики життя людини, перебудови її вза-ємовідносин зі світом і, перш за все, з іншими людьми;

  • ті чи інші цінності актуалізуються в результаті зміни внутрішніх умов. Конкретний аналіз конкретної ситуації виявляє динаміку вступу, включення і відновлення різних цінностей. Цінність, за С. Л. Рубінштейном, - це значення для людини або групи людей предметів, об'єктів, явиш, що існують у світі [43].

О. М. Леонтьєв зазначив, що особистісний смисл у свідомості людини виступає безпосередньо відбитком власних життєвих стосунків особистості. Це не безпосередньо «річ», а сутність відношення між «речами». З'ясування смислу є нічим іншим, як розв'язанням «задачі на смисл», оскільки усвідомлення його не дається людині автоматично. Коли задачу на смисл вирішено і мова йде про ту чи іншу форму усвідомленості найбільш загальних смислових утворень, він говорить про цінності особистості [32]. Особисті цінності є нічим іншим, як усвідомленими і прийнятими людиною загальними смислами її життя.

Дещо інша позиція з цього приводу у І. Д. Беха. Він вважає, що зведення особистісних цінностей лише до найбільш загальних усвідомлених смислових утворень невиправдано звужує ціннісну систему особистості. Це створює труд-нощі в розподілі найбільш загальних смислових утворень і найменш узагаль-нених, і оскільки особистість як система постійно розвивається, то відношення між такими смисловими утвореннями можуть бути нестабільними. Ним від-значається та обставина, що ціннісна система особистості може складатися з усвідомлених смислових утворень різного рівня узагальнення. Розподіл смис-лових утворень за рівнем їхньої узагальненості і відповідності їхнього місця в ієрархії смислової сфери особистості розглядається автором у двох площинах. Перша - це найбільш загальні смислові утворення, пов'язані зі світоглядом особистості, життєвими цілями, її уявленнями про сенс життя, про себе. Друга - загальні смислові утворення, що складають основу для формування більш окремих смислових утворень, до яких відносяться особистісний смисл і смислові настанови. Основні функції цих смислових утворень, на думку І. Д. Беха, поля-гають в тому, що вони регулюють діяльність особистості і на їхній основі задається та чи інша спрямованість поведінки, створюється можливість усвідомленої і гнучкої зміни цієї спрямованості.

І. Д. Бех вважає, що особистісні цінності складають внутрішній стрижень особистості, який можна інтерпретувати як ціннісну етичну орієнтацію Остання забезпечує цілісно-суб'єктивне розуміння окремих актів поведінки людини та сприяє побудові прогнозу її поведінки у більш широкому полі ситуацій [10; 11].

В. А. Роменець розглядає періодизацію життєвого шляху людини як зміну її ціннісних орієнтацій. На його думку, цінності на першому етапі життєвого шляху (дитинство та отроцтво) запозичені, малоусвідомлювані, існують на основі бажання та потягу. Взірець для поведінки на цьому етапі запозичується, автоматично повторюється. Другий етап життєвого шляху В.А.Роменець пов'язує з пошуками принципових основ суперечливої поведінки, узгодженої з цінностями реального світу. На третьому етапі відбувається пошук реальних цінностей, розуміння часткового, яке втілює в собі загальне, досягнення особистісної мудрості та зрілості [11; 53].

У ряді робіт відзначається роль ціннісних орієнтацій в особистісній системі регуляції поведінки: діяльність відбивається у відповідності з окремими актуалізованими соціальними установками в залежності від ситуації. Це дозволяє трактувати будь-яку ціннісну орієнтацію як один з притаманних особистості шаблонів для оцінки, для усвідомленого «виміру» допустимих в конкретних обставинах зразків соціальної дії [19].

У ролі джерела формування ціннісних орієнтацій розглядається смисло-життєва активність особистості, що визначає рівень домагань особистості та її орієнтацію в процесі діяльності на досягнення конкретних цілей. Основу цін-нісних орієнтацій складають соціальні (ціннісні) відношення, що формуються в процесі діяльності. Дані відношення потім трансформуються в соціальні уста-новки, а після ряду перетворень - в ціннісні орієнтації [32].

М. Й. Боришевський розглядає ціннісні орієнтації як регулятор самоак-тивності. На його думку, цінності, існуючи як феномен, незалежний від свідо-мості й волі конкретного, реального індивіда, водночас мають бути представлені у свідомості й сфері потреб реального суб'єкта самоактивності і як те, що є для нього особисто суб'єктивно значущим, а тому справляє на нього стимулюючий вплив [13].

Часто при аналізі відношення цінностей і цілей дані поняття підміняють одне одного. І. О. Мартинюк наголошує, що ціннісні орієнтації і життєві цілі схо-жі, але не тотожні. їх об'єднує те, що домінуючі у свідомості ціннісні уявлення визначають характер діяльності особистості в тому випадку, коли приймають на себе функції цілі (мети). Діалектична єдність цілей і цінностей полягає в жит-тєвих цілях особистості, які зберігають якості і функції цілей діяльності і одночасно виступають як вищі цінності людини. Цінності спрямовують функ-ціонування самих цілей [12].

Ф. Є. Василюк вважає, що ціннісна свідомість пов'язана з вибором наявних альтернатив, при якому кожна з них отримує свою оцінку; та з них, що отримує найвищу оцінку, і обирається свідомістю. Відсутність у суб'єкта чіткого свідо-мого уявлення щодо своїх конкуруючих моїй вів утруднює такий вибір. Крім того, цінності самі по собі не володіють спонукальною силою й енергією і не здатні прямо змусити підкорятися собі мотиви. На думку дослідника, цінності можуть впливати на мотиви, породжуючи емоції. Звідси цінність і повинна бути підведеною під категорію мотиву, тому що емоції релевантні окремій діяльності, відбивають хід реалізації нею деякого мотиву. Він доводить, що спочатку цінності існують тільки у вигляді емоційних наслідків, їхнього поведінкового порушення або, навпаки, ствердження (перші почуття провини і гордості). Потім цінності знаходять форму відомих мотивів, потім смислоутворюючих мотивів і, нарешті, мотивів, які одночасно є смислоутворюючими і реально діючими. Ф.С.Василюк, не зводячи цінність до мотиву, припускає можливість виконання нею його функцій. Відмінність цінності від мотиву він бачить у різному впливі їх на особистість, а також відношенні до навколишнього світу. Цінність, по мірі внутрішнього розвитку особистості, із змісту свідомості стає змістом життя і отримує від реально діючих мотивів енергію [17].

Виникнення цінності спочатку відбувається в емоційній формі, оскільки процес сутички із зовнішньою оцінкою припускає впізнання тих чи інших правил поведінки в конкретній ситуації. Але цінність власне ще не стає нею; виникнення її починається саме в той момент, коли правило починає формуватися: самостійно, виходячи з власного досвіду. Це вже перші правила, що виходять не ззовні, а зсередини, і психологічно закріплюються не у формі звернення до інших, а у формі звернення до себе. Ф. Василюк відзначає, що на цьому етапі дитина може піти як шляхом свого ціннісного удосконалення, так і шляхом безпосе-реднього соціального пристосування. Між усвідомленістю цінності як такої і початковою фазою „перших правил" знаходиться етап довготривалого розвитку цінностей, що інтенсивно протікає в періоди значимих для особистості виборів і рішень. Таким чином, Василюк робить важливий для нас висновок про те, що зв'язок між мотивацією поведінки і цінностями визначається впливом останніх на спрямованість здійснюваного вибору.

Ряд дослідників відзначає, що зв'язок між цінностями особистості та її поведінкою є більш чітким у людей «менш зрілих», оскільки вони краще справляються із завданням усвідомлення своїх справжніх диспозицій, ніж у людей «більш зрілих» [21]. Крім того, через те, що цінності є більш абстрактними поняттями, ніж конкретні поведінкові акти, між ними припускається наявність цілої низки опосередковуючих механізмів [21; 24].

Таким чином, процес формування цінностей є соціальним за своєю при-родою; тісно пов'язаний з характером діяльності та її процесуальними харак-теристиками: мотиваційними, операційно-виконавчими, суб'єктивними). Цей про-цес опосередкований спілкуванням індивіда з індивідом (в різних сферах, з реалізацією різних ролей, статусних відношень, функцій і т.д.); відображає смис-ложиттєву активність особистості (формування ідеалів); пов'язаний з оціню-ванням, яке супроводжує практично всі акти психічної активності суб'єкта, що ведуть до формування суб'єктивного образу об'єктивного світу [10; 14; 15; 20; 21;24; 25; 31; 38].

Необхідно звернути увагу на розмежування понять «цінність», «ціннісна орієнтація», «система цінностей», «система ціннісних орієнтацій». Цінності роз-глядаються як форма відношень між суб'єктом та об'єктом, яка допускає свідоме відтворення суб'єктом ціннісних якостей об'єкта. При цьому враховується, що цінності мають здатність набувати значущості у суспільному житті й практиці людини.

Ціннісні орієнтації виступають як засіб диференціації особистістю об'єктів довкілля за їх значущістю, як стійке ставлення суб'єкта до об'єктів навколишнього середовища, яке формується в процесі свідомого вибору ним життєвозначущих для нього об'єктів [46]. Джерелом формування ціннісних орієнтацій виступає змістожиттєва активність особистості, що визначає рівень її домагань та орієнтацію в процесі діяльності на досягнення конкретних цілей.

Поняття «система цінностей» використовується для позначення пред- метного втілення системи діяльності та суспільних відносин, які відбивають сутність життєдіяльності, конкретно-історичний образ життя конкретної соці-альної спільноти [33].

Для позначення результату індивідуального відображення особистістю системи цінностей, які склалися в суспільстві, використовується поняття «система ціннісних орієнтацій». Системи ціннісних орієнтацій більш варіативні, ніж системи цінностей. Ціннісні орієнтації конкретної особистості формуються та функціонують на основі системи цінностей, вироблених суспільством та нерозривно пов'язаних з нею [24; 53].

Класифікація цінностей. Єдиної класифікації цінностей на сучасному етапі розвитку психологічної науки немає. Дослідники класифікують цінності за різноманітними критеріями: за об'єктом засвоєння - егоїстичні, альтруїстичні; за рівнем узагальненості - конкретні, абстрактні; за способом вияву - ситуативні, стійкі; за роллю в діяльності індивіда - термінальні, інструментальні; за змістом діяльності - пізнавальні, предметно-перетворюючі (творчі, естетичні, наукові, релігійні тощо), за приналежністю - особисті (індивідуальні), групові, колективні, суспільні (також і демократичні), загальнонародні (національні) тощо [5; 35; 36].

Найбільш поширеною класифікацією цінностей на філософському рівні вважається розподіл на релігійні, етичні, естетичні, логічні і економічні. Як правило, у філософії і аксіології класифікації цінностей базуються на розрізненні змісту (що ціниться). В цьому випадку виділяють вищі, основні, загальнолюдські цінності, абсолютні цінності.

Різноманіття спроб визначити загальнолюдські цінності дозволяє припус-тити, що найважливішою їх складовою є право кожного на самостійне (інди-відуальне) визначення цих цінностей. Наявність індивідуальних цінностей дає можливість кожній особистості в ході розвитку присвоювати собі вже готові базові цінності [21].

Традиційний поділ на цінності-цілі (термінальні) і цінності-засоби (інст-рументальні) знаходимо у М. Рокіча [16; 18; 58]. Термінальні цінності - це основні цілі людини. Вони відображають довготривалу життєву перспективу, те, до чого вона прагне зараз і у майбутньому. Термінальні цінності ніби визначають смисл життя особистості, вказують, що для неї є важливим, цінним, значущим. Інструментальні цінності відображають засоби, які обираються для досягнення цілей життя, виступають в якості інструмента, за допомогою якого можна реалізувати термінальні цінності.

Інструментальні цінності поділяються на етичні (чесність); цінності між-особистісного спілкування (вихованість); індивідуальні (високі запити, незалеж-ність); конформістські (виконавчість. самоконтроль, відповідальність); альтру-їстичні (терплячість, чуйність); цінності самоствердження (нетерплячість до недо-ліків, високі запити); цінності прийняття інших (широта поглядів); інтелектуальні (освіченість, раціоналізм, самоконтроль); цінності емоційного світосприймання (чесність).

Термінальні цінності, в свою чергу, поділяються на: конкретні життєві цінності (здоров'я, робота, друзі) і абстрактні (пізнання, розвиток, свобода); цін-ності професійної самореалізації (цікава робота, продукти виє життя, творчість) і особистого життя (любов, наявність дітей, сім'я); індивідуальні цінності (здоров'я, свобода) і цінності міжособистісних відносин (наявність друзів, щастя інших); активні (свобода, активне діяльнісне життя) і пасивні (краса природи і мистецтва, пізнання) [16].

Виділяють групи цінностей: цінності життя і цінності культури [21]; цін-ності матеріальні та інтелектуальні [46]; цінності предметні, що виступають як об'єкти спрямованих на них потреб, та суб'єктивні (цінності свідомості або цін-ності уявлення), причому, перші виступають об'єктами наших оцінок, а другі - в якості підстави для таких оцінок [14]; цінності «теоретично обгрунтовані» і «житейські» (під останніми розуміють емоційний спосіб орієнтування, в якому вирішальна роль належить емоційним спонуканням, які недостатньо контро-люються свідомістю) [12].

На думку Т. Бутківської, говорячи про загальнолюдські цінності, базові цінності, маємо на увазі, насамперед, єдині, спільні елементи моральних, куль-турних, економічних, соціально-політичних цінностей у різних системах, став-лення як до людства в цілому, так і до кожної конкретної особи; усвідомлення глобальних проблем сучасності, які безпосередньо впливають на духовний та фізичний стан людини. ...Використання демократичних цінностей та ставлення до них в освітньому просторі свідчать про рівень загальнолюдської та демократичної культури суспільства. ...Демократичні цінності є компонентами ...культурної орієнтації" [15, с. 8].

Базові цінності прагнення до істини, творчості і краси, орієнтація на добро, співучасть, честь і гідність - конкретизуються і виступають підвалинами вибору цілей і умов загально значущості діяльності, вони складають ядро загально-людських цінностей [32].

Ю. Р. Саарнійт вважає, що в ціннісний зміст орієнтації на соціальну актив-ність включаються ціннісні уявлення про чотири основні групи цінностей, які умовно можуть бути названі альтруїстичними цінностями, статусними цін- ностями, цінностями самовираження та матеріальними цінностями [21].

А. Г. Здравомислов, А. В. Ядов та ін. визначили оптимальний перелік базо-вих цінностей, які відображають особливості ціннісної свідомості населення у реформованому суспільстві. До цього переліку увійшли такі цінності:


  • життя людини як вища цінність, самоцінність;

  • воля ...для реалізації соціально позитивних потреб і здібностей індивіда;

  • моральність як властивість поведінки людини стосовно загальнолюдських морально-етичних норм;

- спілкування в сім'ї, з друзями та іншими людьми, взаємодопомога;

  • сім'я, особисте щастя, продовження роду;

  • робота як самоцінний зміст життя і як засіб для заробітку;

  • благополуччя - прибутки, комфорт свого життя, здоров'я;

- ініціативність - заповзятість, здатність показати себе, відзначитися;

- традиційність - повага до традицій; жити, як усі; залежність від навколишніх обставин;

- незалежність - здатність бути індивідуальністю, жити за своїми критеріями;

- самопожертва - готовність допомагати іншим, навіть, на шкоду собі;

- авторитетність - здатність впливати на інших, мати владу над ними, добиватися успіху, перемоги;

- законність - встановлений державою порядок для безпеки індивіда, рівноправності його відносин з іншими;

- вільність архаїчна - «воля від» ...обмежень волевиявлень індивіда, прагнення до вседозволеності [61].

Цінності можна класифікувати за протилежними значеннями: позитивні і негативні, первинні і вторинні, реальні і потенційні, безпосередні і опосеред-ковані, абсолютні і відносні і т.д. Деякі дослідники вказують на існування фундаментальних та проміжних цінностей. До проміжних вони відносять пра-целюбність, ініціативність, чесність, милосердя, віру, тощо. До фундаментальних - цінності, що не залежать від сфери і обставин життєдіяльності [14; 18].

Таким чином, цінності є ядром особистості, яке забезпечує цілісність індивідуального розвитку та виконує функцію життєвого орієнтира, моральної основи для вибору діяльності та форми поведінки (в тому числі і агресивної). Ціннісні орієнтації є одним з центральних компонентів структури особистості, що визначає її спрямованість на реалізацію певних відношень, зміст уявлень про своє «Я», поведінку та нормативно-оцінне ставлення до навколишнього. Вони є результатом оволодіння середовищем з точки зору його значення для задоволення потреб особистості і свідчать про рівень її соціальної зрілості. Як усвідомлювані особистістю, ціннісні орієнтації визначають порядок вибору тих чи інших сфер її життєдіяльності, напрямків життєвого шляху, вони забезпечують стійкість особистості в невизначених та кризових ситуаціях. Характеристики будь-якої ціннісної орієнтації залежать від внутрішніх властивостей особистості. Процес формування цінностей та ціннісних орієнтацій є соціальним за своєю природою та пов'язаний з характером діяльності, опосередкований оцінюванням і відоб-ражає смисложиттєву активність індивіда.
1.3. Агресія як один із засобів досягнення життєвих цінностей
Агресія виконує багато функцій, серед яких варто виділити негативні, позитивні та амбівалентні. До негативних функцій відносяться способи впливу на іншу людину чи себе самого, демонстрація власної сили [7]; до позитивних - спосіб захисту, що виникає при перешкоді до володіння чи утримання певних благ, в тому числі і ціннісних орієнтацій [15; 25]; до амбівалентних - спосіб зняття емоційного напруження, засіб досягнення певних цілей, помста за агресію іншої людини, можливість отримати задоволення [7; 8].

Еллінське божество, що символізує агресію, Арес, покровитель воїнів та битв, - мав, разом з руйнівним, і позитивний, конструктивно-творчий аспект. Агресія характеризується активним рухом психобіологічної енергії, спрямованої на той чи інший вид діяльності. Однак, сама ця діяльність може бути різноманітною. Агресія може служити як покровителю кохання Еросу, так і володарю смерті Танатосу [13; 17].

Агресія - це не тільки вираження власної сили, але й у більш широкому контексті - показник життєздатності та прагнення до самостійності, до само-ствердження особистост і у процесі розвитку (Р.Телле). Психологічно агресивна поведінка виступає одним з основних способів вирішення проблем, пов'язаних зі збереженням індивідуальності та тотожності, із захистом і зростанням почуття власної цінності, самооцінки, рівня домагань, а також збереження та посилення контролю над істотним для суб'єкта оточенням [17].

Значення агресії в сучасному житті є надзвичайно велике. Суспільство щоденно за допомогою різних способів (в тому числі і за допомогою засобів масової інформації) демонструє нам дієвість та ефективність застосування агресії у різноманітних сферах людського існування. Хоча, в даному випадку можна говорити про те, що суспільство виправдовує агресивну поведінку - робить її соціально легітимною. Соціально-економічна криза суспільства зумовила цілу низку проблем, вирішення яких провокує особистість на застосування сили. Дієвість агресивних проявів у досягненні певних цілей спричинили деформацію у процесі регуляції агресивної поведінки сучасної особистості.

Агресивні дії виступають як засіб досягнення якої-небудь значимої мети; як спосіб психічної розрядки, заміщення задоволення блокованої потребами і переключення діяльності; як спосіб задоволення потреби в самоствердженні та самореалізації [18].

Прояви агресивної поведінки є надзвичайно різноманітними, це залежить від тину, виду та форми агресії, яку проявляє особистість. Щодо типу агресивної поведінки, як якісної характеристики поведінки особистості, то вона може бути доброякісна та злоякісна [22], соціально легітимна або соціально нелегітимна, позитивна або негативна, правомірна або неправомірна. Під злоякісною (непра-вомірною) психологічною агресією слід розуміти свідомий (прямий або непрямий) негативний неправомірний психологічний вплив на психіку особис-тості, метою якого є задоволення агресором своєї потреби у приниженні, образі суб'єкта помсти або особи, яка заміщає його, а також заподіяння психологічного болю для досягнення певної корисливої мети. Кримінальна або протиправна агресія - це поведінка індивіда, що суперечить соціально прийнятим нормам і правилам існування людей у суспільстві [27; 28].

Окрім описаних в цілій низці досліджень типів агресивної поведінки, варто виділити реальну та номінальну агресію. Реальна агресія - це та агресивна поведінка, що мала місце в соціальному житті особистості. Сюди можна віднести кримінальну або протиправну агресію, тобто, це така поведінка, результат дії якої отримав (чи повинен отримати) певне покарання. Номінальна агресія - це потен-ція, яка наразі не знайшла свого вираження в певних поведінкових актах анти-соціального характеру. Прояви номінальної агресії є надзвичайно багатогранними і можуть проявитися в реальній поведінці, та не завжди наслідки таких проявів караються законом.

Саме прояви протиправної поведінки набули значного поширення на сьогоднішній день для досягнення певних цінностей в житті людини. Неприєм-ним є визнання того факту, що найлегше та найбільш ефективніше захищати власні переконання за допомогою агресії.

У цілому ряді досліджень агресія розглядається як специфічний механізм регуляції, який будується на основі первинних емоційних реакцій і за певних умов може досягнути ступеня погреби в деструкції [37]. З часом, в процесі психосоціального розвитку, емоційно-поведінкова реакція агресії соціалізується, отримує особистісний контроль, який реалізується через соціальні норми [27]. Соціальні норми - це соціальні еталони, правила та вимоги, вироблені суспіль-ством, які виконують функцію регуляції поведінки членів суспільства. Тобто, соціальні норми аналізуються як найважливіші засоби соціальної регуляції поведінки особистості [33]. Тому постає потреба у розробці певних правил, яким повинна відповідати поведінка членів групи чи суспільства загалом; саме через ці правила направляється, регулюється, контролюється та оцінюється поведінка особистості. Будь-які норми залишаються лише формальними утвореннями, якщо не будуть використані психологічні і соціально-психологічні закономірності організації і регуляції поведінки людей і стосунків між ними [10]. Наважливішою функцією соціальних норм є забезпечення сполучення позаособистісних вимог, умов і завдань суспільства з поведінкою і проявами особистості. Це визначає й особливу функцію соціальних норм, пов'язану зі становленням і розвитком особистості, як: засвоєнням заданої і формуванням особистісної системи норм, а також їхнім використанням у якості умов і детермінант соціального розвитку особистості, тобто її соціалізації. Цей процес здійснюється шляхом формування необхідних суспільству або групі соціальних властивостей особистості, «статус-них характеристик», у ході оволодіння особистістю системою норм і цінностей даної соціальної групи, системою, пов'язаною з певним соціальним статусом особистості. Процес соціалізації «специфікує» поведінку особистості як пове-дінку нормативно-соціальну [7; 9; 15]. Така специфікація є важливою для пси-хологічного аналізу взаємодії особистості і соціального середовища. Оскільки розподіл цінностей на цінності-цілі і цінності-засоби припускає співвіднесеність перших з ідеалами й іншими базовими утвореннями, а других - із засобами їх досягнення, то до цінностей-засобів саме і будуть віднесені соціальні норми. У зв'язку з цим відзначається наявність двох моментів у реальній поведінці осо-бистості. Це, по-перше, спрямованість і зміст соціальної активності особистості і, по-друге, розгляд соціальної активності особистості як регулятора її соціальної поведінки [9; 13].

Соціальні норми, як і цінності, об'єднуються в структурну ієрархію за мірою значимості, тобто існує стійка подібність між цінностями і соціальними нормами, що полягає в єдності їхнього внутрішнього світу. Разом із цим соціальні норми, як і цінності, привласнюються індивідом шляхом процесу інтеріоризації [14; 15; 20; 25]. Соціальні норми, інтеріоризуючись, перетворюються на «чинники внутрішнього світу людини» і впливають на її поведінку через систему внут-рішніх чинників регуляції - самосвідомість і самооцінку, мотиваційну систему, розуміння й установки [21; 32]. Соціальні норми в кінцевому розвитку тран-сформуються в особистісні цінності, якщо вони приймаються індивідом, і вис-тупають у якості особистісних соціальних регуляторів її поведінки.

Щодо співвідношення агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій осо-бистості, то включення ціннісних орієнтацій в структуру особистості дозволяє визначити загальні соціальні чинники, що мотивують її поведінку, джерела яких слід шукати в соціально-економічній природі суспільства, його моралі, ідеології, культурі, в особливостях соціально-групової свідомості того середовища, в якому відбувається процес формування соціальної індивідуальності і де протікає щоденна життєдіяльність особистості. У психологічному дослідженні цінність набуває позитивного чи негативного значення для особистості будь-яких явищ дійсності, процесів та інших реальних чи ідеальних об'єктів оцінки. Окрім цього, цінностями є погляди, переконання, ідеали, зразки, ідеї, інтереси, життєві плани, відповідно до яких і на основі яких ці об'єкти визнаються цінними, неважливими чи нейтральними. Психологічний зміст цінності розкривається в аналізі мотивів та вчинків окремої особистості. Психологічна спрямованість цінностей зумовлена їхніми мотивоутворюючими чинниками, участю у визначенні цілей і засобів, що відповідають їх сутності [11; 20]. Вони виступають основою прийняття рішень і критерієм того, до чого варто прагнути, а чого слід уникати. Аналіз діяльності з позиції суб'єктно-об'єктних відношень дозволяє розглядати цінності в зв'язку з її місцем і роллю в регуляції поведінки. Так, суб'єкт, пізнаючи властивості об'єкта, співвідносить їх зі своїми потребами. Оцінка даного об'єкта визначає відношення суб'єкта і до тих правил-норм, які є для охорони даних цінностей. І на цій основі суб'єкт планує свою поведінку. У реальній діяльності всі ці елементи взаємо-залежні та утворюють єдиний процес. При цьому вони виступають у таких відношеннях: суб'єкт-об'єкт-пізнання; цінитель-цінність-оцінка; виконавець-норма-планування, - і далі слідують практичні дії з низкою нових взаємо-переходів [39].

Будь-які цінності мають індивідуалізований характер, виникаючи в психіці людини з негативною чи позитивною емоцією, вони з'єднуються з конкретними знаннями, орієнтуючи її поведінку чи діяльність в соціумі. За своїм психо-логічним змістом цінності і соціальні норми в громадській, груповій, інди-відуальній свідомості, організувавшись в ієрархічні структури, складають шкали, на підставі яких оцінюється поведінка особистості. Невідповідність цих шкал одна одній є джерелом конфліктів і передумовою поведінки, що відхиляється з погляду тієї спільноти, чия система цінностей і норм порушена даною поведінкою. Це, у свою чергу, припускає розгляд питання, пов'язаного із соціальними нормами, які інтеріорізувались особистістю і, ставши особистісними цінностями, включилися до ціннісно-нормативної системи індивіда [25]. Прак-тична поведінка особистості в її соціально-правовому контексті буде залежати від того, якою системою ціннісно-нормативних переваг керується людина і яке місце займає цінність або норма в ієрархічній структурі ціннісно-смислової сфери особистості. Механізм протиправної та законослухняної поведінки полягає в тому, що прийняття рішення є результатом оціночної діяльності, під час якої відбувається взаємодія різноманітних цінностей. Вибір цілі та засобів її досягнення буде відповідати вибору цінностей, що мають найбільш важливе значення для особистості. Залежність суб'єкта від цінностей, відповідність їх соціальним нормам, а тих, у свою чергу, його (суб'єкта) внутрішнім детермі-нантам і визначають ціннісно-нормативні аспекти поведінки особистості. Зв'язок мотивів здійснюваних злочинів із системою особистісних цінностей, їхньою ієрархією і місцем у ній конкретних домінуючих цінностей є основною проб-лемою дослідження, оскільки «саме в ім'я і за рахунок таких цінностей від-буваються злочини» [27, с. 322].

Важливим є процес формування цінностей, так як знання того, яким ідеям служить людина, які цілі ставить перед собою, дозволить нам визначити, чому або заради чого вона робить той чи інший вчинок. В даному випадку можна говорити про чинники (зовнішні та внутрішні), які провокують появу певної пове-дінки, в тому числі і агресивної. До зовнішніх чинників слід віднести правові норми, санкції, а до внутрішніх - сформовану в свідомості особистості ціннісно-нормативну модель, яка має власну концепцію прав та обов'язків. Особливого значення це знання набуває тоді, коли мова йде про прояви агресивної поведінки, які використовуються з метою отримання бажаного. Формування духовності осо-бистості необхідно починати з дослідження того, які цінності є важливими для особистості і наскільки, для того, щоб їх сформувати. Слід бути готовим до того, що будь-яка спроба досягнення чи збереження певних цінностей може супровод-жуватися агресивними проявами особистості, навіть, деструктивного характеру.
Висновки до першого розділу

1. Здійснений теоретичний аналіз показав, що у дослідженні проблеми агресивної поведінки можна виділити такі основні підходи: загально-психоло-гічний, за яким агресія розглядається як особлива форма поведінки, що включає психологічну структуру когнітивних, мотиваційних та емоційно-вольових ком-понент; соціально-психологічний, за яким формування агресивної поведінки молоді обумовлюється станом соціальної дезадаптації, який є наслідком порушення міжособистісної взаємодії, деформації смисложиттєвих орієнтацій, смислу життя та умовами що диктує соціальна реальність.

2. Агресія не повинна розумітися як суто негативний, деструктивний в опозиції до гармонії феномен. Навпаки, роль агресії в розвитку життя настільки велика, що її просто тяжко переоцінити. Агресія дає індивідові, групі та суспільству змогу виживати, тобто слугує життєвим інтересам. Позитивна агресія упродовж суспільного розвитку поступово замінюється моральними заборонами. Таке заміщення спрямоване на сублімування деструктивної енергії сильних емоцій на позитивні цілі. Наприклад, змагання замість ворожнечі та суперництва, прагнення вирішити конфліктну ситуацію замість спроб знищити чи підпоряд-кувати іншу людину. Загалом позитивна агресія виявляється в усвідомленні та прийнятті власних переживань, існуванні різних поглядів, у готовності до конструктивного діалогу і компромісу, прийнятті відповідальності за власну самореалізацію.

3. Агресивної поведінки можна уникнути, так як імовірність її виникнення залежить від впливу безлічі сприятливих і перешкоджаючих агресії факторів, пов'язаних як із самою особистістю, гак і із навколишнім середовищем. До факторів, що пов'язані з особистістю і впливають на рівень та особливості прояву агресії, слід віднести ціннісні орієнтації особистості; до факторів середовища - сучасні соціально-економічні умови суспільства.

4. Дослідження ціннісних орієнтацій особистості посідають чільне місце у вивченні детермінації поведінки людини, в тому числі і агресивної. Цінності розглядаються як детермінанта соціальних дій суб'єкта у певних культурно-історичних умовах його життєдіяльності. Ціннісні орієнтації у цілому ряді пси-хологічних теорій розглядаються, з одного боку, як конкретний прояв відношення людини до навколишньої дійсності, з другого - як система установок, що регу-люють поведінку особистості в кожному конкретному випадку. Функціонально цінності виступають в якості мотивів діяльності та поведінки особистості. Це відбувається через прагнення людини досягнути певних цілей, що співвідносяться з цінностями, які увійшли в її особистісну структуру, тобто, все, що має статус цінності, є безпосереднім стимулом для відповідного пове-дінкового акту. Однією з основних проблемою сьогодення є те, що агресивна поведінка виступає чи не найефективнішим із способів досягнення чи отримання бажаного. Дієвість агре-сивних проявів у досягненні певних цілей спричинили деформацію у процесі регуляції агресивної поведінки сучасної особистості. Таким чином, можна гово-рити про те, що індивід, обираючи для себе значимими ті чи інші цінності, може проявляти агресивну поведінку, здобуваючи чи захищаючи їх.

РОЗДІЛ  2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ

МОЛОДІЖНОГО ЦЕНТРА «ДОН БОСКО»
2.1. Організаційна та функціональна структури молодіжного центру
Молодіжний центр «Дон Боско» знаходиться за адресою Одеська обл., м. Одеса, вул. Маршала Малиновського, 35-а. Даний молодіжний центр підпо-рядковується Благодійному фонду «Дон Боско» (до 16 липня 2013 року - Благодійна організація).

Благодійна організація «Дон Боско» заснована у 2000 році і вже на протязі більш ніж 12 років проводить успішну діяльність в області виховання, творчого, спортивного та духовного розвитку молоді.

Благодійний фонд «Дон Боско» - це недержавна неприбуткова благодійна організація, яка створена і діє відповідно до Конституції України, Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», інших нормативно-правових актів [1; 2; 3] та Статуту даної організації (Додаток А).

Молодіжний центр функціонує згідно до Закону України «Про охорону дитинства» від 26. 04. 2001 року, Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06. 2001 р., Закону України «Про органи та служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», Конвенції ООН про права дитини, Законів України «Про молодіжні та дитячі громадські орга-нізації», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики України».

Робота молодіжного центру є відкритою та гласною за винятком питань, що становлять службові таємниці. Центр працює на засадах законності, гуманності, спільності інтересів, добровільності, незалежно від віросповідання, расової при-належності та соціального положення.

Молодіжний Центр «Дон Боско» у своїй діяльності взаємодіє з органі-заціями, підприємствами, установами, з іншими благодійними фондами як на території України, так і за кордоном. Співпрацює з органами і службами у справах неповнолітніх та іншими державними службами, залучає до співпраці різноманітних спеціалістів.

Партнерами організації є: Салезіанський мисіонерський волонтаріат (Краков), Салезіанський Мисіонерський Центр (Варшава), Каритас Амброзіана (Мілан), Приход св. Мауріціо в Солбіате Арно (Італія), Салезіанське Товариство Виховання Молоді (Польща), Молодіжний Центр Дон Боско (Коростишев), Церква Пресвитеріан (Одеса).

Молодіжний центр має необхідну матеріальну базу, зокрема, приміщення, що відповідають будівельним, технічним, санітарно-гігієнічним нормам, вимогам пожежної безпеки та іншим нормам відповідно до законодавства.

Предметом діяльності Центру є безкорислива діяльність, спрямована на надання благодійної, матеріальної, фінансової, соціальної, духовної допомоги та різних послуг дітям та молоді. 

Основною метою діяльності організації є здійснення благодійної діяльності в інтересах дітей та молоді, реалізація та захист їх інтересів, пропаганда ідей гуманізму та милосердя.

Організація здійснює благодійну діяльність без мети отримання прибутку.

Важливим досягненням для Молодіжного Центру «Дон Боско» став його вихід у 2012 році на міській рівень у реалізації своєї місії і цілей. У 2013 році про Молодіжний Центр дізналися більш ніж 40 благодійних та громадських організацій Одеси, Києва та Львова, що дало підґрунтя для подальшої пер-спективної співпраці і реалізації спільних проектів, одним з яких стала допомога дітям, які виховуються у кризових сім'ях.

В Одеському слідчому ізоляторі волонтери «Дон Боско» регулярно від-відують підлітків, які там знаходяться. Біля 70 неповнолітніх отримали бла-годійну допомогу у вигляді одягу, предметів гігієни, продуктів харчування та шкільного приладдя.

На протязі минулого року молодіжну групу ораторія «Дон Боско» відвідало біля 100 підлітків, які приймали участь у різноманітних заходах, спортивних іграх, дискусійних клубах та тематичних бесідах.

Основним напрямом в роботі молодіжного центра є:

- «Ораторій» - це форма роботи з молоддю у віці від 14 років, яка мешкає у мікрорайоні. Ціль - створення умов для проведення молодіжного дозвілля, що є альтернативою вулиці. Це можливо завдяки неформальній атмосфері у моло-діжному кафе, можливості проведення часу за грою у пінг-понг, шашки, шахи, більярд, помірному використанню інтернету, участі у щотижневих дискусійних клубах. Підлітки та молодь «Ораторія» приймають активну участь у спортивних турнірах і молодіжних заходах.

- Скаутинг. Починаючи з 2011 року, БО «Дон Боско» активно підтримує платформу діяльності скаутінга в Одесі. Серед багатьох скаутських організацій України партнером ДБ стало об'єднання «Пласт». Спортивно-патріотичне вихо-вання молоді, організацію різного роду семінарів з розвитку напряму в Одесі та Україні органічно доповнює ряд організацій.

- «Савионалії» - це молодіжний фестиваль, який проводиться кожного року. До програми фестивалю входять різноманітні ігри для дітей, квести, мастер-класи, турніри з бальних танців, брейкдансу, настільного хокею, футболу та тур-нір з streetball. Завершує молодіжні спортивні змагання молодіжний танцю-вально-співочий фестиваль.

- «Світлиця» - дитяча група, де кілька разів на тиждень проходять тема-тичні заняття для дітей 7-14 років, призначені виховувати і розвивати. Тут діти і підлітки мають можливість спілкуватися один з одним у безпечній обстановці, розвивати світосприйняття, інтереси, а також пізнати багато цікавого та нового, приймати участь у багатьох секціях.

Чотири рази на рік під час шкільних канікул, організується дитячий табір «Веселі канікули», який проводить різноманітні вікторини, екскурсії, поїздки у інші міста, оздоровчі заходи на березі Чорного моря.

- Благодійна діяльність В Одеському СІЗО. З листопада 2006 року БО «Дон Боско» співпрацює з Одеським слідчим ізолятором з метою покращення фізичного і психоемоційного стану молоді (у тому числі і підлітків), які зна-ходяться у містах позбавлення волі. Для цього організація усіляко намагається залучити волонтерів і спеціалістів з метою зниження рівня тривожності та напруження загального емоційного фону серед осіб, які перебувають за гратами. Робота спеціалістів також полягає у розвитку терпимості серед засуджених по відношенню к іншим, прояву підтримки і навичок самоконтролю, ефективної комунікації. Особлива увага приділяється пізнанню неповнолітніми причино-наслідкових зв’язків своїх вчинків, допомозі у визначенні життєвих цілей й духовному розвитку.

БФ «Дон Боско», спільно з партнерами Одеської ради організацій, які працюють у пенітенціарній службі і головою якого він є з 2011 року, проводить акції та свята.

- Розвиток волонтерства. Одним із пріоритетних напрямів роботи «Дон Боско» останнім часом є розвиток інституту волонтерства в Одесі й Україні в цілому.

- Пункт допомоги «Spes». Як благодійна організація, «Дон Боско» здійснює благодійну допомогу людям, які потрапили у важку життєву ситуацію: організовано пункт допомоги, у рамках якого регулярно проводиться збір одягу, іграшок, предметів гігієни для дитячих будинків, інтернатів. У цих заходах активну участь беруть волонтери, загальноосвітні школи і університети міста.

Основними завданнями центру є:


  • виховати доброго християнина й чесного громадянина;

  • залучити дітей і молоді до загальноприйнятих християнських цінностей;

  • навчити дітей і молодь проводити своє дозвілля з благом для себе та інших.

Кадрова характеристика молодіжного центру «Дон Боско»:

директор – 1 особа, заступник директора – 2 особа (заступник з виховної роботи та заступним з питань PR), волонтери – 14 осіб.

Основними функціями молодіжного центру «Дон Боско» є:


  • опіка та піклування, законне представництво та правова допомога;

  • соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні послуги;

  • популяризація ідей волонтерів та волонтерською допомоги в Україні;

  • організація, здійснення пошуку узагальнення, розробка і втілення вітчиз-няних та зарубіжних програм та методик у галузі роботи з дітьми та молоддю;

  • розроблення моделей соціальної адаптації поведінки дітей, підлітків, юнаків та дівчат, які потрапили в стан соціально-психологічного лиха;

  • надання необхідної допомоги соціальним працівникам в розробці та здійсненні соціально-педагогічних програм;

  • формування підлітково-юнацьких груп та груп дорослих задля соціально-педагогічної підтримки дітей та молоді;

  • вирішення питань, що пов'язані з проблемою дитячої зайнятості та організацією дозвілля;

  • морально-духовне виховання дітей та молоді;

  • організація і проведення семінарів, курсів, тренінгів та інших методико-освітніх заходів;

  • здійснення контактів з дитячими та молодіжними організаціями України та іншими країнами близького та дальнього зарубіжжя, використовуючи екскурсії, фестивалі, конкурси;

  • взаємодія та співробітництво з усіма державними, господарчими, гро- мадськими об'єднаннями та іншими формуваннями працюючими з дітьми та молоддю;

  • публічний збір благодійних пожертв;

  • проведення благодійних аукціонів, не грошових лотерей, конкурсів та інших благодійних заходів, не заборонених законом.

  • залучення у свої ряди кваліфікованих професіоналів, консультантів чи добровольців.

2.2. SWOT–аналіз діяльності молодіжного центру

SWOТ-аналіз - це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища орга-нізації. Аналізу підлягають сильні сторони (Strength), слабкі сторони (Weakness) внутрішнього середовища, а також можливості (Opportunities) і загрози (Threats) зовнішнього середовища організації.

Методологія SWOT-аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв'язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

Результати виявлення слабких та сильних сторін молодіжного центру представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Характеристика сильних та слабких сторін центру «Дон Боско»



Сильні сторони

Слабкі сторони

1. Молодіжний Центр є приватною установою, утримується за рахунок коштів, що виділяються із бюджету благодійного фонду.

1. Місцезнаходження. Молодіжний Центр «Дон Боско» знаходиться у «спальному» районі міста.

2. Приміщення, в якому розташований центр, знаходиться у доброму стані, обладнане усім необхідним для проведення роботи з молоддю та підлітками.

2. Велике психологічне і емоційне навантаження та підвищена увага при роботі з підлітками. Високий рівень відповідальності.

3. Зменшення витрат на заробітну плату за рахунок роботи волонтерів.

3. Недостатня кількість та постійна потреба у волонтерах.

4. Зв'язки та співпраця з іншими благодійними організаціями як на території України, так і за кордоном.

4. Недостатня інформованість про діяльність молодіжного центру серед населення.

5. Організація є відкритою для усіх бажаючих.

5. Залежність від благодійних внесків та спонсорської допомоги.

6. Наявність плану розвитку молодіжного центра та постійний моніторинг і аналіз проведеної роботи

6. Залежність від економічної та політичної ситуації в країні.

7. Постійна організація різноманітних заходів спрямованих на розвиток молоді та підлітків.

7. Відсутність допомоги з боку держави.

8. Залучення спонсорських інвестицій для розвитку центру.

8. Недосконалість законодавства України стосовно благодійних організацій та фондів.

9. Співпраця з державними органами.




Наступним кроком виявимо можливості та загрози, що існують в зовніш-ньому для організації оточенні. Результати представлені в табл. 2.2.
Таблиця 2.2

Характеристика можливостей та загроз зовнішнього середовища



Можливості

Загрози

1) Удосконалення Законодавства України щодо функціонування благодійних фондів та організацій.

2) Розширення напрямків роботи молодіжного центра.

3) Розширення співпраці з іншими організаціями, які займаються проблемами підлітків як в Україні, так і за кордоном.

4) Підвищення кваліфікації персоналу та розширення штату співробітників за рахунок залучення волонтерів.

5) Організація та проведення благодійних акцій на підтримку підлітків.


1) Нестабільне законодавче поле.

2) Несприятливе соціально - економічне становище країни, яке впливає на функціонування благодійних фондів та організацій.

3) Збільшення об’єму навантаження на працівників центра.

4) Фізична і психічна втома, розумове перевантаження, негативні наслідки.

5) Невеликий штат співробітників.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка