Смишляк Н. В. учитель початкових класів Свеської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 Ямпільської



Дата конвертації30.04.2016
Розмір234 Kb.

Укладач


Смишляк Н.В. – учитель початкових класів Свеської

спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1 Ямпільської

районної ради, вчитель вищої категорії, вчитель-

методист.

Смишляк Н.В. Добірка матеріалів для розширення кола

знань учнів початкових класів про національні символи

українського народу. – Свеса, 2012, - 20с.
Дана публікація містить добірку цікавих відомостей, віршів,

пісень, загадок, скоромовок, легенд про предмети

національної символіки українського народу.

Добірка призначена для вихователів ГПД, вчителів

початкових класів, учнів.
Посібник схвалено до друку засіданням методичної

ради школи. Протокол № 4 від 12.04. 2012р.



Національні символи

Верба Лелека

Калина Барвінок

Чорнобривці Вишиванка
Ой, вербичка-вербиченька Не журися, вербиченько, -

при дорозі схилилася, на порозі весна.

при дорозі схилилася, Синьооким барвінком

про щось зажурилася. вкриє землю вона.

Білим цвітом калинонька

забуяє в гаю.

Звеселить Україноньку,

Україну мою!




Верба

Верба


Окрім краси, смутку, що промовляє до людського серця, верба дарує багато корисного. Верба – це позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте.

«Де стрибає вербиця – там здорова водиця» - говорить народне прислів’я. Мудрість народна зафіксувала тут ще одну характерну здатність верби бути природним фільтром всіляких домішок, що містяться у водах річок та озер. Ось чому люди брали (і сьогодні беруть) воду для пиття у річці під вербою.

Верба – символ і окраса України!

З. Нестеренко

***

Поряд з іншими рослинами верба завжди вважалася рослиною-оберегом. А, надто, вербова гілочка, освячена на Вербну неділю. Нею били кожного зустрічного і примовляли: «Будь великим, як верба, а здоровим, як вода, а багатим, як земля.» Виганяючи вперше худобу на пасовище, вдаряли її вербовою гілкою, щоб уберегти від хвороби та всякої напасті. Наші предки вірили, що освячені гілочки верби оберігають поля від граду, а житло і людей – від хвороб. Для українців верба – символ краси, неперервності життя.




  • Загадки.

Плаче красуня над річкою:

-Пов’язала би коси я стрічкою,

Та вітер весь час налітає

І коси мої розплітає.




  • Вірші.

І. Кульська Верба Ліна Костенко Верба
Над водою, на горбі, Тане сніг, течуть струмки,

Любо, весело вербі. Ожила травичка.

Довгі коси розпускала, І до сонця гілочки

У ставочку полоскала, Простягла вербичка.

Не потрібен гребінець,

Їх розчеше вітерець.


Ліна Костенко Вербові сережки
Біля яру, біля стежки

Одягла верба сережки.

Головою хилитала,

Потихесеньку питала:



  • Де ота біленька хатка,

Де гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки,

Подарую їм сережки!

***


Верба – одвічний символ України,

Всім нам відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край

Любов безмежну, ніби небокрай.





  • Прислів’я і приказки

Де верба, там і вода.

Зігнувся, як верба над водою.

Верба, як трава, ти її покосиш, а вона знову виросте.

Де срібліє вербиця, там здоров’я водиться.




  • Народні пісні

Ой, вербо, вербо,

Де ти росла,

Що твоє листячко

Вода знесла?





Калина
***

Калина є оберегом рідного дому та уособлює і саму Україну, і рідну домівку, батьків. Калина є чи не найважливішим для українців рослинним символом, що й досі уособлює для нас любов, молодість животворні сили. Калину пов’язують із сонцем, жаром, паланням. Це – знак життя, крові, вогню і смерті. Наші предки зображували калину у вигляді Світового дерева, на верхівці якого птахи дзьобають ягоди. Розквіт калини символізує розквіт дівочої краси і долі. Калина символізує з одного боку – радість, а з іншого – смуток, адже колір її ягід схожий на колір крові. Споконвіку любили українці калину. Садили її коло хати, в садку, на березі над річкою, над ставком. Недарма її так шанували, а тому, що давно помітили її велику лікувальну силу; любувалися її красою. Гілочку калини клали в колиску немовляті: щоб росло дитя таким же вродливим. Хлопчикові дідусь чи тато вирізав з калинового прутика дудочку-сопілку: щоб вона йому розповідала про красу рідного краю, а ще для того, щоб гарна дівчина почула чарівний спів сопілки. В чужому краї над могилою козака побратими садили кущик калини, щоб завжди з полеглим була поряд Батьківщина. Господині з ягід калини готували ліки, додавали в страви, бо помітили, що калина лікує від хвороб та додає сил.

Калина в усі часи була одним з найулюбленіших дерев українців. Вона навесні квітувала білим цвітом, а восени червоніла і чарувала всіх червоними кетягами. Дівчата вплітали цвіт калини у вінки, калиновими ґронами прикрашали весільний коровай, ставили гілки калини перед молодими, бажаючи їм міцного кохання і вічної краси.

Квіти калини схожі на дівочий вінок: гарні, запашні.

Своєю красою калина надихала людину на творчість: про неї складено багато пісень, віршів, легенд, розповідей, казок.



  • Загадки.

Стоїть півень над водою з червоною бородою –

Хто не йде – за борідку щипне.

***

У вінку зеленолистім, у червоному намисті



Видивляється у воду на свою хорошу вроду.

***


У піснях вона й казках,

У вінку й на рушниках,

Давній символ України,

Називається … (калина)



  • Вірші.

І. Франко Червона калина


Червона калино, Не жаль мені цвіту,

Чого в лузі гнешся? Не страшно і грому.

Чи світла не любиш, І світло люблю я,

До сонця не пнешся? Купаюся в ньому.

Чи жаль тобі цвіту Та вгору не пнуся,

На радощі світу? Бо сили не маю.

Чи бурі боїшся Червоні ягідки

Чи грому з блакиту? Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся,

Я дубу не пара,

А ти мене, дубе,

Отінив, як хмара.


Т. Шевченко Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою червона калина.

Пишається калинонька, явір молодіє.

А кругом їх верболози й лози зеленіють.
***

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

***


Світає, Тихесенько вітер віє,

Край неба палає, Степи, лани мріють,

Соловейко в темнім гаї Між ярами, над ставами

Сонце зустрічає. Верби зеленіють.

***

Криниця, журавель і кущ калини –



Безсмертя символ, символ Батьківщини,

Це – символ вірності, це – символ чистоти.

Калину і до столу подавали,

Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси.

І чистої дівочої коси.




  • Пісні.

Ой єсть в лісі калина, Цвіт-калину ламала,

Ой єсть в лісі калина, Цвіт-калину ламала.

Калина, калина Ламала, ламала,

Комарики- дзюбрики, калина. Комарики-дзюбрики, ламала.


Там стояла дівчина, Та в пучечки в’язала,

Там стояла дівчина, Та в пучечки в’язала,

Дівчина, дівчина, В’язала, в’язала,

Комарики-дзюбрики, дівчина. Комарики-дзюбрики, в’язала.

***

Вітається до кожного Всміхається калинонька,



Калинонька червона. Немов зоря ранкова,

Низенько схиляються Неначе україночка

Її великі крона. Чарівно-загадкова.
Калинонька-калинка Красою зачаровують

Росте біля вікна. Червоні намистинки.

Калинонька-калинка – Усіх людей запрошують

Красуня чарівна. У гості до калинки.

***

Ой в полі калина, в полі червона



Хорошенько цвіте.

Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багацько нас є…





Лелека

Лелека ( бусол, бузько, гайстер, чорногуз) – це великий перелітний птах з довгим прямим дзьобом і довгими ногами. Має чорно-біле оперення. Гніздиться на деревах та будівлях. Лелека білий поширений у Східній Європі (Україна, Білорусь, Молдова, Прибалтика, захід Росії); гніздиться також у Закавказзі, у Середній Азії, на Далекому Сході. Зустрічається у Західній Європі. В Уссурійському краї цей птах селиться у глухих важкодоступних місцях тайги, тобто поводиться так, як у нас його родич – лелека чорний.

Оперення чорного лелеки з металічним полиском, за винятком черева і грудей, які є білими. Лелеку чорного занесено до Червоної книги України. Вони селяться на високих деревах окремими парами, після гніздового періоду тримаються поодинці. Живляться земноводними, плазунами, рибою, гризунами, комахами.

Лелека білий прилітає на місце гніздування досить рано – починаючи із середини березня і до кінця квітня. Лелеки живуть парами. Великі, плоскі гнізда служать їм багато років.

Лелек часто можна бачити у гнізді, де вони сидять або стоять на довгих тонких ногах ( а то й на одній), іноді видаючи тріскучі звуки, які виникають від удару однієї частини дзьоба об іншу. Дорослі лелеки голосу не мають. Політ лелек плавний, величний. Свою здобич лелеки шукають на луках, полях, іноді – на городах, походжаючи між рослинами. Їхньою їжею можуть бути й миші-полівки, водяні ховрахи. Орнітологи підрахували, що одномісячним пташенятам батьки приносять їжу до гнізда 9-10 разів на день.

З відкладених навесні 2-7 ( найчастіше – 4)білих яєць, які птахи насиджують по черзі, через місяць вилуплюються голі, безпорадні пташенята. На відміну від дорослих, вони мають голос – пищать. Пташенята швидко ростуть: коли починають літати, то з батьками шукають їжу на луках і полях, разом з ними повертаються до гнізда чи іншого місця ночівлі. Так вони живуть до кінця літа.

Перед відльотом у теплі краї на зиму, лелеки збираються у зграї. Наприкінці серпня - на початку вересня вони залишають місця гніздування і відлітають на південь, у Африку, облітаючи Середземне море зі сходу. Молоді птахи летять окремо від дорослих. Останніми роками кількість лелек помітно зменшилася, особливо у Західній Європі. Причиною цього є застосування отрутохімікатів на полях, осушення боліт, періодичні засухи, відстріл птахів на місцях гніздівлі у Африці. Тому лелек треба всіляко оберігати й приваблювати.

Люди кажуть: «Лелеки прилетіли – на крилах ключик від сонця принесли». У древніх слов’ян під страхом смертної кари заборонялось полювати на лелек: наші пращури обожнювали їх, як сонце, вітер, вогонь.

Нашу Україну здавна називали лелечою. Можливо, це тому, що на солом’яних стріхах наших предків любили мостити гнізда ці птахи. Можна безліч часу милуватися цим птахом, коли він стоїть у гнізді. Спокійно, немов господар, оглядає подвір’я, гніздо, пильно охороняє дружину, а потім – і потомство. І стає нам затишно і добре, коли десь недалеко клекочуть лелеки.

В українців лелека – символ сімейного щастя, миру, добра. Звили гніздо лелеки на хаті – то на щастя. Цей прекрасний птах невіддільний від батьківського дому, замріяних верб над рікою, колискової матері.

Ви, напевно, чули і казки, і пісні, і вірші про лелеку. Це він влаштовує своє велике гніздо з паличок і гілок просто на даху сільської хати.

Коли лелека подружив з людиною, ніхто не пам’ятає. Але люди дуже дорожать дружбою з лелекою, чекають, коли лелеки поселяться на даху хати, пильно оберігають їхній спокій і, навіть, вважають, що лелеки приносять щастя.





  • Загадки.

Він мостить гнізда на дахах, Довгі ноги, довгий ніс

У теплий край літа далеко. Прилетів – обід приніс:

Як зветься той цікавий птах? Смачних жабеняток

Ану скажіть хутчіш… (лелека) Для своїх маляток

***

Дивна птаха чорно-біла Птах великий перелітний,



У гніздо на хату сіла, До людей завжди привітний.

Довгим дзьобом знай торкоче, Довгий дзьоб, тоненькі ноги.

Ніби щось сказати хоче. У червоних чобітках, у білій сорочечці.

-Де ж це ти була? На даху проживає,

-Далеко! Жабкам рахунок знає.

-А як звуть тебе?

-… (лелека)

***


Має він важку роботу: Які ноги заввишки,

Ходить, бродить по болоту такий ніс завдовжки.

І шукає жабенят хату на хаті має,

для маленьких пташенят. Жабам рахунок знає.

***

Що за диво, що за птах



Наганяє жабам страх?

На одній нозі дрімає,

І на хаті хатку має.



  • Вірші.

В. Паронова Лелека
Щоби став могутнім рід, Мов сторожа, нагорі

Сильним і багатим Пильно поглядають,

Примостив мій дід колись Від мишей, комах, щурів

Колесо на хату. Двір оберігають

Там гніздо лелеки в’ють І висиджують малят

Із гілок, соломи, У дощі та спеку.

Пір’я і траву несуть – Пройде літо. Полетять

Буде тепло в ньому. У краї далекі.


Лелеко, лелеко!
Лелеко, лелеко, Лелеко, лелеко,

Літав ти далеко, Наш дім недалеко.

За синєє море Вже колесо тато

В чужії простори. Виносить на хату,

А де ж твої діти, Щоб міг ти для себе

Що сам прилетів ти, Гніздо збудувати.

Сидиш одинокий Лети ж не барися,

На дубі високим? У нас оселися.


Д. Білоус Лелека
-Лелеко, лелеко, А він веслує в хмарі

До осені далеко! – З лелечихою в парі,

Викрикує на лузі мовляв, у вирій, друзі,

Засмагла дітвора. Мені ще не пора.





  • Скоромовки.

Брів лелека через брід, Ходить бусол по болоту,

Лелечатам ніс обід. Кличе жабу на роботу.

Брів лелека через став, Жаба каже: «Не піду!»

В чобіток води набрав. Бусол каже: «Поведу!»

***

Їв лелека кашу з глека, Здалеку летів лелека



Хоч дістать її нелегко. Та й заклекотав до своїх лелеченят.

Та в лелеки довга шия

Він із глека їсти вміє.

Прислів’я.

Де лелека водиться, там щастя вродиться.


  • Народні прикмети

  • Коли лелека викидає з гнізда яйце чи пташенят, то літо буде сухе, врожай поганим.

  • Якщо лелеки не поспішають у вирій, зима буде теплою, і навпаки.

  • Щастя для дівчини, якщо вона побачить першого лелеку, який летить з вирію.

  • Рано лелеки на південь відлітають – холодну зиму провіщають.




  • Народні легенди

Лелека


Колись давно люди знайшли у лузі лелеку з поламаним крилом. Забрав господар знівеченого птаха додому, вилікував його. А той так звик до людей, що залишився жити з ними. І хоча зовсім вже одужав,але літати не міг. Якось у селі трапилася велика пожежа. Лелека врятував з вогню малих дітей господаря, хоч і обпік собі свої довгі ноги, забруднив сажею крила. З того часу у лелеки червоний ніс, довгі червоні ноги і чорні кінці крил.

***


Давно це було, коли на українську землю нападали орди кочівників. Налітали, підпалювали хати, виганяли худобу, забирали в полон жінок та дітей. А малюків кидали напризволяще на згарищах. Це побачили лелеки і стукотом своїх дзьобів почали кликати козаків на допомогу. Але далеко були козаки, не почули вони птахів. І тоді птахи підхопили на крила заплаканих малюків, піднялися високо-високо над землею. Почули плач своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів, а лелеки кружляли над ними, показуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали їх. З того часу лелекам в Україні завжди раді.

***


… Одного разу напали на одне з українських містечок вороги та й осадили храм, у якому шукали порятунку жителі того містечка. Одна жінка побачила біля дзвіниці лелеку. Простягаючи йому сповите немовля, почала благати: « Лелеченько-серденько, урятуй його!» Почув лелека, підхопив немовля і врятував від неминучої загибелі. Можливо, тому в народі і склалося повір’я про те, що лелеки приносять дітей. Саме тому діти, забачивши лелеку, кричать: « Бузьку, бузьку, принеси мені Маруську!»


Чорнобривці

***


Цю квітку в народі називають по різному: жовтяками, оксамитками, оксамитцями, бархатками, бо яскраві суцвіття виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих, жовтих, оранжевих, червонясто-коричневих барв. Найпоширеніша назва – чорнобривці - пов’язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки – чорнобривці.

Чорнобривці дуже корисні. З цих квітів роблять пахучу олію, що використовується під час виготовлення парфумів. Сухі квітки і стебла чорнобривців розвішують у коморах, щоб їхній різкий запах відганяв різних комах і мух. Запаху цих квітів бояться багато шкідників різних овочевих рослин. Господині кладуть квіти чорнобривців у розсіл, коли солять помідори, готують з них відвар для лікування горла при застуді.




  • Вірші.

В. Паронова Чорнобривці


Чорні брови, карі очі – Пережили літню спеку,

І хлопчачі, і дівочі. До морозу недалеко,

Посадила чорнобривці А вони веселі, жваві,

Під віконечком світлиці. Чорнобривці кучеряві.

Доброзичливі, терплячі, Мої милі чорнобривці,

За любов і ласку вдячні, Щирі, добрі українці,

Сонечка набрались квіти, Зичу щастя вам, любові,

Розрослися пишним цвітом. Чорнобривці чорноброві.

***

Чорнобривці, чорнобривці



Квітнуть в тиші вечоровій.

Чорнобривці чарівні

Так і просяться в пісні.

***


Чорнобривці цвітуть,

Пахнуть гірко і весело.

Стежку цвітом в садку,

Мов вогнем занесено.

Чорнобривці – диво-квіти,

Навесні посіяні.

Ви, немов роки мої,

Закохані, замріяні.

***

М. Сингаївський. Чорнобривці


Чорнобривців насіяла мати Я розлуки і зустрічі знаю,

У моїм світанковім краю. Бачив їх у чужій стороні.

Та й навчила веснянки співати Чорнобривці із рідного краю,

Про квітучу надію свою. Що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну, Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку, Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо, Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька. Твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі.

Розцвітають і квіти, і доля,

На моїй українській землі.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.




  • Легенди

Легенда про чорнобривці

Давно це було. Мирно жили і працювали люди на своїй землі. Та прийшли вороги, несучи із собою сльози та горе. Вони забирали в полон хлопчиків 5-8 років. Удерлися вони й до села, де жила Любава зі своїми дітьми. Матері розпачливо шукали порятунку у бабуні Ясновидиці. І Любава прибігла до неї зі своїм синочком Карооком. Сивочола бабуня пригорнула до себе хлопчиків і,мовивши слова заклинання, перетворила їх на прекрасні кущисті квіти. Вони були чорнобривими і ясноокими, як хлопчики. « Тепер залишайтесь у матерів, і не болітиме у них серце за вас», сказала бабуня і впала, порубана ворогами. Не стало людини, яка могла б повернути життя цим дітям. Заклякла над квітами й мати. Так і зосталися в Україні Хата, Мати і Чорнобривці, як одне ціле. Відтоді немає в Україні куточка без білої хати і чорнобривців, що милують материнське серце до сивих морозів.





Барвінок

Барвінок

Барвінок має широке визнання у багатьох народів. Через свою прекрасну синю барву був, навіть, суперником незабудки. Його вважали провісником весни. Блискучо-зелене тверде листя не гинуло від холоду й зимою і під снігом зберігало свій колір. Тому квітку перенесли з лісу в сади як символ радісної, життєдайної сили.

Людина, яка споконвіку прагнула залишатись молодою, здоровою, радісною, щасливою,почала приписувати барвінкові особливу, чарівну силу. Наші пращури клали в колиску немовляті гілочки барвінку, щоб зростало дитя, вбираючи від рослини міць, життєві сили. А ще й тому, що вірили в те, що барвінок відганяє всяку нечисть.

М. Золотницький

***

Українці вважали барвінок загадковою рослиною. Про цю рослину існує безліч легенд і повір’їв. Він вважався оберегом від нечистих сил і ворожіння. Дівчата вплітали його у свій весільний вінок, господині готували з нього відвар від простуди, у відварі з барвінку купали немовлят, щоб вони росли здоровими і щасливими, прикрашали ним святковий хліб, хату, бо вважали його символом життя. Його садили біля криниці, щоб вода була чиста й цілюща. Барвінок ми зустрічаємо на кладовищі,адже він – символ вічної пам’яті. Барвінку здавна приписували чудодійну силу. Його вважали талісманом, що оберігає людину від недругів. Тому його вішали над вхідними дверима хати і ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги. Барвінок символізує також віру в свої сили, красу, юнацьку силу і дівочу вірність.





  • Загадки.

Лист зелений і міцний, Цвіте синьо, лист зелений,

Сніг для нього нестрашний, Хоч усе мороз поб’є,

А коли весну стрічає, А його не займає.

Сині очі розкриває.

***

Блакитні квітки, як джерельця, Землю килимом вкриває,

А кожна по п’ять пелюсток. Синьо-синьо розквітає.

Розлогі, хрещаті стебельця в’ється стрічкою в’юнкою,

Відразу з кількох гілочок. Всіх вітає із весною.

І взимку він теж зеленіє.

Народ його любить завжди.

От хто ж відгадати воліє,

Ключ загадки скраю знайди!

***


Не бачили, щоб жовкнув він,

Зелений і взимі,

Улітку рясно стелиться

Низенько по землі.

Цупкі зелені хрещики

На кінчику стебла.

І синій цвіт, і цілий світ,

І океан тепла.




  • Вірші.

В. Паронова Барвінок


Зелене листя, Весна з любов’ю

Зелений килим Прийняла килим,

Зима сховала В струмках співучих

Під снігом білим. Його омила.

За ним дивилася, І на галяві

Доглядала, Його прослала,

Весні-красуні Барвінком синім

Подарувала. Позаквітчала.


***

Барвіє барвінок у нас біля хати,

Синіє над стежкою ніжний, хрещатий.

І каже барвінок: «Є квіти у мене,

І листячко те, що й узимку зелене»

***


Н.Забіла Недавно ще гула метелиця…
Недавно ще гула метелиця,

Іще лежить в низинах сніг,

А вже барвінку листя стелиться,

Зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою

Всю зиму зелень берегло.

І перше стрінуло з відлигою

Весняне сонце і тепло.

***

Т. Шевченко Встала й весна,чорну землю



сонну розбудила,

уквітчала її рястом,

барвінком укрила.


  • Легенди


Легенда про синьооку квіточку

Жили колись у любові і злагоді чоловік із жінкою. А найбільшою втіхою для них був їхній синочок на ймення Бар. Він виріс і став ставним парубком. У нього закохалася дівчина, яка мала маму-відьму.

Але Бар любив дівчину на ймення Вінка. Тоді вирішили мати-відьма зі своєю донькою помститися Барові і Вінці. Прийшли вони до весільних воріт, де стояли молодята, покропили водою та й пішли. А на місці молодят нікого не стало. Упала Барова матінка на те місце, де тільки що стояв її син, скропила те місце сльозами. І на очах у людей сталося диво – із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом…

Назвали те зіллячко люди барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. А на згадку про двох закоханих – Бара і Вінку – кожна дівчина вплітає барвінок у свій весільний вінок…






Вишиванка. Рушник.


***

З давніх-давен в Україні жінки та дівчата вишивали рушники та інший одяг. Рукодільниці зображували на них різні геометричні фігури, казкових птахів, рослини, сонце, землю, людей. Знаками-оберегами на рушнику були ромби, квадрати, трикутники, що символізували родючість. Чотири пори року, чотири тижні місяця (за фазами), чотири фази людського життя виражалися у геометричному орнаменті накладанням одних квадратиків на інші. Вишиті рушники українці вважали священними оберегами. Рушник супроводжував людину все її життя. Він і тепер залишається одвічним людським символом добра, щастя. Вони не тільки прикрашали життя наших предків. Кожен рушник мав своє значення:



  • Утирач – для рук та обличчя;

  • Стирок – для посуду, стола;

  • Покутник – ним обвішували стіни;

  • Плечовий – пов’язували сватів;

  • Подарунковий – обрядовий, весільний.

Побутові рушники ( стирок, утирач) шили з грубого полотна, вишивали непишним візерунком. Покутники, плечові рушники та подарункові ткали з тонкого полотна, вишивали найбагатшими візерунками.

Український рушник – задушевна пісня, записана розмаїтими засобами ткання, вишивки. Найдавніший рушник із слідами вишивки знайдено в Києві на Вознесенському узвозі.

Вишивають рушники по всій Україні хрестом, декоративним швом, гладдю, «низинкою», «ретязю», тамбурним швом, насилуванням, мережкою.

Полтавщина: рушники вишивають полтавським декоративним швом або гладдю на п’яльцях. Домінують червоні кольори в поєднанні з синіми. Орнамент – стилізовані рослини, рідше на рушниках можна побачити постаті людей і ще рідше – тварин.

Слобожанщина: рушники багатющі на геометричний орнамент. Знамениті ткані кролевецькі рушники.

На Поділлі – клембівські рушники, вишиті «качалочкою» різнобарвними нитками, геометризованим та рослинним орнаментом. Вишивка – двостороння. Поділля славиться різнобарв’ям як вишитих, так і тканих рушників.

На Житомирщині декорувались рушники рослинним стилізованим орнаментом.

Рушники Галичини вишивані і ткані, невеликого розміру, декоровані геометричним та геометризованим рослинним орнаментом.

Рушники Прикарпаття і Карпат можна поділити на гуцульські, бойківські та лемківські. Найбагатші з них декором – гуцульські. Вони схожі з рушниками Волинського та Київського Полісся.

Дуже колоритні, ніжні рушники Буковини з переважаючими рожевими та кремовими кольорами.

***

В. Скуратівський Український рушник


Рушник на стіні. Давній звичай. Не було жодної на Україні оселі без рушника. Хай то буде одинока хатина вдови чи тісна багатодітна оселя – всюди палахкотіли багатством барв рушники. «Хата без рушників,» - казали в народі, -« що родина без дітей».

По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо так не говорило про жіночу вправність, працьовитість, як ці вимережані рушники.



***

Л. Орел Український рушник


Рушник можна порівняти з піснею, вишитою чи витканою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження людини, ювілейні урочистості.

Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті.

По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті.

Дарунковими рушниками перев’язували кумів і гостей, запрошених на хрестини. Хлібом-сіллю на вишитому рушникові зустрічали з давніх давен дорогих гостей.

Гарний був звичай використовувати рушник на будівництві житла. Його вішали угорі, в кутку, коли стіни були вже зведені.



  • Вірші.

А. Малишко. Пісня про рушник
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива, материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю –

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

***

В. Гринько. Сорочка для Іванка



Вишиваю вишиваночку,

Вона буде брату Йваночку.

Вона буде вся у вишеньках,

Вся червоним рясно вишита.

Як веселка вишиваночка –

Подарунок для Іваночка.

***

Хліб-сіль, рушник – гостинності ознака.



Ці культові і обрядові знаки.

Чудовий український наш рушник!

На щастя, він ще з побуту не зник.

Є звичай: рушником сватів в’язати,

Дорогу молодятам вистеляти.

Прекрасні візерунки рушників

Несуть красу із глибини віків.


  • Народні пісні

***

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

Та рушнички напряла.

***


Шила Марійка сорочку

Білими ручечками,

Дрібними стежечками.

Випрала на тихім Дунаєньку,

Висушила на буйних калиноньках.

У суботу її скінчила,

А в неділю післала

Вбратися до шлюбоньку



У щасливу годиноньку.

Список використаної літератури

  1. «Дванадцять місяців-2001» Упорядник Т. Качалова. – К.: Веселка, 2001.

  2. «Дванадцять місяців-1993» Упорядник М. Слабошпицький. – К.: Веселка, 1992.

  3. « Дерево життя» Упорядник В. Ярош. – К.:Успіх і кар’єра, 2009

  4. А. Сокол, О. Конечна. Моя країна – Україна. – Ч.:Деснянська правда, 2004

  5. А.А.Ємець, О.В.Шапка. Літературні загадки в початковій школі. – Х.:Основа, 2006




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка