Склад робочої групи ткаченко О. В



Сторінка1/5
Дата конвертації13.04.2016
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3   4   5


Типовий навчальний план та програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації зі спеціальності «Неврологія» відповідно до наказу МОЗ України №81 від 23.02.2005 р. «Про затвердження Переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів. Медичних факультетів університетів» та наказу МОЗ України від 25.11.2005 р. №621 «Про внесення змін до наказу МОЗ України №81», розроблені співробітниками кафедр неврології Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика, Запорізького державного медичного університету, Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Рецензенти:

Зозуля І.С. – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри медицини невідкладних станів Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

Соколова Л.І. – доктор медичних наук, професор кафедри нервових хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Міщенко Т.С. – доктор медичних наук, професор, науковий керівник відділу судинної патології головного мозку Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України

Навчальний план і програма схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів і провізорів при Департаменті кадрової політики, освіти та науки Міністерства охорони здоров’я України «____»______________ 2006 р.

__________________________________________________________________

СКЛАД РОБОЧОЇ ГРУПИ



  1. Ткаченко О.В. – професор кафедри неврології №2 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, доктор медичних наук, професор

  2. Головченко Ю.І. – завідувач кафедри неврології №1 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, доктор медичних наук, професор

  3. Козьолкін О.А. - завідувач кафедри нервових хвороб Запорізького державного медичного університету, доктор медичних наук, професор

  4. Дарій В.І. - професор кафедри нервових хвороб Запорізького державного медичного університету, доктор медичних наук, професор

  5. Марченко В.Г. - професор кафедри невропатології і нейрохірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти, доктор медичних наук, професор

  6. Яворська В.О. - професор кафедри невропатології і нейрохірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти, кандидат медичних наук, професор

  7. Каліщук-Слободін Т.М. - доцент кафедри неврології №1 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, кандидат медичних наук

  8. Коваль А.З. – доцент кафедри неврології №2 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, кандидат медичних наук

  9. Стецюк Р.А. – асистент кафедри неврології №2 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Інтернатура (первинна спеціалізація) є обов'язковою формою післядипломної підготовки випускників усіх факультетів вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря-спеціаліста за певним фахом. Основною метою інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки лікарів-інтернів у їх професійній готовності до самостійної лікарської роботи.

Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації і закладів післядипломної освіти та стажування в базових установах охорони здоров'я. В інтернатуру з неврології зараховуються випускники лікувальних факультетів після складання випускних державних іспитів і присвоєння їм кваліфікації лікаря. Підготовка неврологів в інтернатурі проводиться за індивідуальними навчальними планами, розробленими на підставі типового навчального плану і програми інтернатури.

Основним завданням інтернатури з неврології є удосконалення знань і професійних навиків з основних розділів неврології, зокрема клініки, діагностики та лікування неврологічних захворювань.

Типовим навчальним планом підготовки лікаря-інтерна за спеціальністю "Неврологія" протягом 1,5-річного періоду (18 місяців) інтернатури передбачено: 10 місяців навчання на кафедрі неврології та суміжних кафедрах і 8 місяців стажування на базі стажування.
ГРАФІК НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ


Роки

навчання


Місяці

VIII

IX

X

XI

XII

I

II

III

IV

V

VI

VIІ

Перший

Б

К

К

К

К

К

К

Б

Б

Б

Б

В

Другий

Б

Б

К

К

К

К


















Примітка: Б – стажування на базі;

К – навчання на кафедрі та суміжних кафедрах;

В – відпустка.

Початок навчання в інтернатурі з 1 серпня на базі стажування. Графіком навчального процесу для інтернів-невропатологів передбачено:

- серпень (1 місяць) – на базі стажування;

- вересень - лютий (6 місяців) – навчання на кафедрі;

- березень - вересень (7 місяців) – на базі стажування – 6 місяців, 1 місяць (липень) - відпустка;

- жовтень - січень (4 місяці) – навчання на кафедрі.

Програмою передбачено заняття лікарів-інтернів на кафедрі неврології протягом 10 місяців (1560 учбових годин), де інтерни повинні отримати грунтовні знання з анатомії та фізіології нервової системи, основних симптомів та синдромів її ураження, розуміння загальних закономірностей розвитку хвороб, основні відомості про окремі нозологічні форми, діагностичні засади, диференційно-діагностичні критерії, лікувальної тактики. Лікарі-інтерни вивчають і опановують основні клінічні та додаткові методи дослідження, отримують практичні навики роботи з неврологічними хворими.

Форми навчання на кафедрі різні – лекції з найбільш актуальних питань неврології та суміжних дисциплін, семінарські та практичні заняття, участь у науково-практичних, та патологоанатомічних конференціях, самостійна робота в клініці, вивчення спеціальної літератури.

Значне місце у роботі лікаря-інтерна посідає практична робота, яка передбачає оволодіння практичними навиками роботи з хворими. Контроль знань на кафедрі здійснюється на залікових заняттях і після закінчення циклу занять по співбесіді, за допомогою комп`ютерного або безмашинного тестування та складання іспиту з практичних навиків.

Після 6 місячного навчання на кафедрі лікар-інтерн продовжує протягом 6 місяців удосконалювати знання на базі стажування під керівництвом досвідченого спеціаліста-невролога вищої або першої категорії. Базами підготовки лікарів-інтернів повинні бути неврологічні відділення районної, міської та обласної лікарень, які розраховані не менш ніж на 60 ліжок.

Виконання інтернами 1 – 18 курсів навчальної програми щодо основної спеціальності, а також 19 – 26 щодо суміжних спеціальностей на базі стажування досягається шляхом їх практичної лікарської діяльності під керівництвом безпосереднього керівника інтернів у спеціалізованих відділеннях, згідно навчального плану, у якому вказано орієнтовані терміни роботи лікаря-інтерна у кожному із відділень баз стажування. Програмою передбачається робота базовому неврологічному відділенні, а також у приймальному, нейрохірургії, реанімації, інфекційному, фтизіатрії, фізіотерапії та реабілітації, променевої діагностики. При відсутності у базовій лікувально-профілактичній установі деяких спеціалізованих відділень, зазначених в навчальному плані, використовувати відповідні відділення інших лікувально-профілактичних установ (обласних та міських лікарень).

На базі стажування передбачаються наступні терміни роботи:


  1. у відділенні неврології – 686 годин

  2. у приймальному відділенні – 78 годин

  3. в поліклініці – 156 годин

  4. у відділенні нейрохірургії – 36 годин

  5. у відділенні реанімації – 36 годин

  6. у інфекційному відділенні – 36 годин

  7. у відділенні фтизіатрії – 14 годин

  8. у відділенні променевої діагностики – 14 годин

  9. у відділенні фізіотерапії і реабілітації – 36 годин

Навчальний план підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Неврологія» на базі стажування передбачає самостійну роботу, яка включає самопідготовку шляхом вивчення літератури, написання рефератів (1-2 в місяць) з актуальних розділів практичної неврології (курси 4 - 18), обговорення їх на науково-практичних семінарах та науково-практичних конференціях, огляди хворих з визначених тем, участь в клінічних розборах, тощо.

Пропонується орієнтовний перелік тем рефератів по основних курсах програми, в який можуть вноситись доповнення, виходячи з наукової та практичної доцільності. Вибір тем рефератів та їх обговорення здійснює викладач групи (на очному циклі навчання) та керівник інтернів (на заочному циклі навчання).

Лікар-інтерн повинен здійснювати діагностично - лікувальний процес у закріплених за ним хворих, виконуючи повний обсяг діагностичних досліджень та лікувальних заходів на правах лікуючого лікаря.

Керівник повинен приділяти особливу увагу підбору хворих, зокрема, з урахуванням ознайомлення інтернів з патологією, тематика якої підлягає вивченню, можливостей самостійно виконувати необхідні діагностичні та лікувальні маніпуляції. Інтернам не слід обмежуватися роботою тільки з закріпленими за ними хворими. Вони повинні бути ознайомлені з динамікою захворювань та лікуванням важких хворих, проблемними діагнозами, дискусійними питаннями диференційної діагностики, тощо. Для підвищення ефективності навчання інтернів необхідно залучати до виконання діагностичних та лікувальних маніпуляцій, додаткових досліджень та обстежень.



Практична діяльність, теоретична підготовка та виховні аспекти навчання в інтернатурі являють собою єдину інтегральну систему органічно пов`язаних між собою різних сторін єдиного процесу-навчання спеціальності та формування світогляду лікаря. Організаційні моменти є фактором, який впливає ефективність навчання у інтернатурі. Потрібно завчасно спланувати роботу відділення з врахуванням потреб навчання інтернів (клінічні обходи та розбори хворих, ранкові конференції лікарів, консиліуми, клініко-патологоанатомічні конференції, науково-практичні конференції лікарні/відділення, науково-практичні семінари.

Клінічний обхід хворих. Мета - систематичне колективне обговорення лікарями відділення клінічних питань. Основна роль належить лікуючому лікарю та особі, що проводить обхід (завідувач відділенням). Здійснюється огляд хворих, перевірка відповідності діагнозу проявам захворювання, даним параклінічних досліджень, уточнюється діагноз, визначається вибір додаткових методів діагностики, оцінюється правильність дій лікаря і вирішується питання подальшої лікувальної тактики. Дні обходів повинні бути заплановані. Підготовка керівника до обходу полягає у постійному ознайомленні з досягненнями клінічної та теоретичної медицини, в володінні клінічною інформацією щодо усіх хворих, які перебувають на обстеженні та лікуванні у відділенні.

Клінічний розбір хворих є одним з основних та ефективних методів навчання лікарів-інтернів, який проводиться, зокрема, після обходу хворих. Окрім того, він здійснюється на ранкових конференціях лікарів та, при необхідності, невідкладних рішень – в будь-який час. У клінічному розборі обов`язкова участь лікарів відділення та інтернів. Змістом його повинно бути остаточне обговорення та заключне тлумачення характеру патологічного процесу, встановлення діагнозу та конкретного плану лікування. У випадках, в яких розбору підлягає хворий, лікуючим лікарем якого є інтерн, останній доповідає усі відомості, що стосуються історії хвороби. Вимоги, що ставляться до доповіді - повнота інформації, її вірогідність та точність.

Ранкові конференції лікарів. Керівник повинен забезпечити активну участь інтернів на цих конференціях. Необхідно вимагати ознайомлення їх із станом усіх хворих, що знаходиться у важкому стані та з не уточненим діагнозом. В разі участі інтерна в лікуванні хворого, який був прийнятий в ургентному порядку, бажано надавати слово для доповіді інтерну. Доповіді про стан хворих виробляє у нього вміння виявити основну, найбільш важливу інформацію.

Консиліуми. Дидактично значущість консиліумів є ідентичною значенню клінічних розборів. Бажано перед консиліумом провести з інтернами спеціально для них призначений клінічний розбір хворих з детальним ознайомленням з історією хвороби та загостренням уваги на клінічній проблематиці, яку планується вирішити.

Клініко-патологоанатомічні конференції. На відміну від інших клінічних розборів, конференція надає повноцінну, завершену інформацію про хворого, що обумовлено ретроспективним характером аналізу і остаточною верифікацією усіх сумнівних клінічних міркувань патолого-анатомічним дослідженням.

Науково-практичні конференції лікарні чи відділення. Участь в них інтернів у ролі доповідачів бажана.

Науково-практичні семінари. Керівник інтернів у відповідності до навчального плану підготовки інтернів на базі, організовує і проводить науково-практичні семінари.
Статус лікаря-інтерна у відділенні.

В адміністративному відношенні лікар-інтерн підпорядковується керівництву базової лікувально-профілактичної установи. На нього повністю поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, права та пільги, що встановлені для медичних працівників даної установи. Під час проходження інтернатури, при здійсненні функції лікаря він володіє правами та несе відповідальність за свої дії на рівні з іншими лікарями.

Відповідно з існуючим положенням про інтернатуру, лікар-інтерн повинен самостійно забезпечувати діагностичний та лікувальний процес під керівництвом безпосереднього керівника. Професійно-посадові обов`язки лікар-інтерн виконує в обсязі 50% навантаження лікаря-невролога, що передбачає курацію в стаціонарі 8-10 хворих, 2 чергування по 12 годин у неврологічному відділенні. Необхідно звернути особливу увагу на зміст, що вкладається в розуміння "самостійно". В точному розумінні лікар-інтерн не може працювати самостійно, оскільки при його обмеженій компетентності не можливо надати усю повноту вирішення складних клінічних, організаційних чи деонтологічних завдань. Виходячи із сказаного, під поняттям "самостійність" необхідно розуміти тільки максимальну можливу самостійність, яка, однак, повинна бути суворо контрольована керівником. Тут необхідний індивідуальний підхід, зумовлений конкретними теоретичними знаннями лікаря-інтерна з цього чи іншого питання, ступенем засвоєння практичних навиків, його характерологічними особливостями та рядом інших факторів. Ступінь самостійності повинен прогресивно наростати в процесі навчання, і, як результат, до завершення інтернатури підготовка лікаря-інтерна повинна відповідати поставленим вимогам самостійності у вирішенні клінічних задач, передбачених програмою.

За весь період спеціалізації в інтернатурі лікар інтерн повинен оволодіти певним переліком практичних навиків. В даному переліку передбачено три рівні засвоєння матеріалу: 1-й рівень ()-ознайомлення з даним питанням; 2-й ()-уміння застосовувати набуті знання та навички при курації хворих, виконувати найбільш типові операції чи окремі етапи; 3-й () – уміння самостійно застосовувати набуті знання та навички в обстеженні, діагностиці та лікуванні хворих.

Наприкінці терміну навчання в інтернатурі, інтерни які повністю виконали план, підлягають атестації. Атестація проходить в три етапи: комп`ютерний контроль знань та умінь, оцінка вмінь та володіння практичними навичками, співбесіда чи інша форма підсумкової оцінки рівня засвоєння навчальної програми з інтернатури. За умови успішного проходження атестації лікарям-інтернам присвоюється кваліфікація лікаря-невролога та вони допускаються до самостійної лікарської діяльності.

Навчальний план визначає тривалість навчання інтернів, розподіл годин, відведених на вивчення розділів навчальної програми. В разі необхідності, враховуючи рівень базисних знань, регіонарну патологію, актуальність та специфіку завдань охорони здоров`я регіону та інші обставини, кафедра може вносити корективи та доповнення в навчальні години, які регламентовані навчальними планами, в межах 20% від загального об`єму часу. Окремо складено навчальний план для заочного циклу навчання на базі стажування.

Під час навчання на кафедрах неврології та суміжних кафедрах інтерни, у відповідності з навчальним планом, підвищують рівень теоретичної підготовки та оволодіння практичними навичками. Теоретична підготовка передбачає обов`язкове відвідування лекцій, активну участь у семінарських заняттях, науково-практичних та патологоанатомічних конференціях. З найбільш актуальних тем програми лікарі-інтерни готують реферати, які обговорюються на семінарах. На практичних заняттях інтерни під керівництвом викладача опановують практичними навичками з неврології та суміжних дисциплін. Програмою передбачено 10 навчальних годин військово-спеціальної підготовки (неврологія військового часу), які забезпечуються співробітниками кафедри неврології.

Для виявлення рівня знань та навиків курсантів програмою передбачено: базисний комп`ютерний контроль, підсумковий піврічний контроль та рубіжні контролі, що проводяться після кожного розділу програми за рахунок годин, передбачених для семінарських занять. Для заключного іспиту використовується атестаційна комп`ютерна тестова програма, затверджена Міністерством охорони здоров`я України.

Зміст програми охоплює весь обсяг теоретичних знань, умінь та практичних навичок, необхідних лікарю-спеціалісту-неврологу для самостійної роботи з надання кваліфікованої допомоги хворим. Програму побудовано за системою блоків. Основними блоками є 18 курсів програми з основної спеціальності та 8 курсів з суміжних дисциплін та 7 додаткових програм. Курс - відповідно самостійна частина програми, в якій подано значно за обсягом теоретичну інформацію з певної галузі неврології та суміжних дисциплін. Курси розбито на розділи. Для полегшення орієнтації у програмі та впорядкуванні інформації, що міститься в ній, курси та розділи закодовано.

При необхідності з структурних елементів програми у відповідності з завданнями комплектуються професійні модулі.




Навчальний план підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Неврологія»

на кафедрі неврології та суміжних кафедрах (очна частина інтернатури)

Тривалість - 1560 годин

Курс

Назва курсу

Лекції

Семінарські

Практичні

Контроль

Всього

1

2

3

4

5

6

7

1.

Соціальна медицина.

-

12

6

2

20

2.

Анатомо-фізіологічні основи уражень нервової системи.

8

50

74

8

140

3.

Синдромологія уражень нервової системи. Топічна діагностика.

12

40

40

8

100

4.

Методи обстеження в неврології.

4

12

60

4

80

5.

Спадкові, дегенеративно-дистрофічні захворювання нервової системи. Вроджені аномалії. ДЦП.

4

16

8

2

30

6.

Ураження периферичного відділу нервової системи.

10

52

132

4

198

7.

Запальні, інфекційно-запальні, інфекційно-алергічні, паразитарні та пріонові захворювання нервової системи. Повільні інфекції нервової системи.

10

56

120

4

190

8.

Судинні ураження нервової системи.

8

50

118

4

180

9.

Патологія вегетативної нервової системи та нейроендокринні розлади.

4

30

42

4

80

10.

Травми нервової системи.

4

14

20

2

40

11.

Пухлини нервової системи.

4

6

8

2

20

12.

Епілепсія та епілептичні синдроми.

2

6

2

2

12

13.

Соматоневрологічна патологія.

2

26

10

2

40

14.

Ураження нервової системи при впливі екзогенних факторів довкілля.

-

14

4

2

20

15.

Порушення сну та бодрування.

-

2

2

-

4

16.

Невротичні розлади.

-

2

2

-

4




1

2

3

4

5

6

7

17.

Невідкладні стани в неврології.

2

10

34

4

50

18.

Лікування та профілактика захворювань нервової системи.

6

20

70

4

100




Іспити

-

-

-

22

22

Всього

78

420

752

80

1330

Суміжні дисципліни

19.

Нейрохірургія

-

-

-

-

36

20.

Психіатрія

-

-

-

-

36

21.

Анестезіологія та реанімація

-

-

-

-

22

22.

Інфекційні хвороби.

-

-

-

-

24

23.

Фтизіатрія

-

-

-

-

6

24.

Фізіотерапія та реабілітація

-

-

-

-

36

25.

Клінічна фармакологія

-

-

-

-

6

26.

Променева діагностика

-

-

-

-

18

Всього

-

-

-

-

184

Разом

78

420

752

80

1514

Додаткові програми

27.

Військово-медична підготовка

-

-

-

-

10

28.

Організація невідкладної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях

-

-

-

-

6

29.

Трансплантологія

-

-

-

-

6

30.

Проблеми СНІДу та вірусні гепатити

-

-

-

-

6

31.

Медична інформатика

-

-

-

-

6

32.

Медична психологія*

-

-

-

-

-

33.

Особливо небезпечні інфекції.

-

-

-

-

12

Всього

-

-

-

-

46

Разом

78

420

752

80

1560


Примітка:

* Медична психологія – включена в курс 1 – Соціальна медицина, 01.3. - Етика і деонтологія в неврологічній практиці, обов´язкової програми – 6 годин.


Навчальний план підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Неврологія»

на базі стажування – 7 місяців (заочна частина інтернатури)

Тривалість - 1092 годин

Курс

Назва курсу

Всього

1

2

3

1.

Відділення неврології

686 години

2.

Приймальне відділення

78 годин

3.

Поліклініка

156 годин

4.

Відділення нейрохірургії

36 годин

5.

Відділення реанімації

36 годин

6.

Інфекційне відділення

36 годин

7.

Відділення фтизіатрії

14 годин

8.

Відділення променевої діагностики

14 годин

9.

Відділення фізіотерапії і реабілітації

36 годин

Всього

1092 годин



ПРОГРАМА ІНТЕРНАТУРИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «НЕВРОЛОГІЯ»
Код курсу, Назва курсу, розділу, підрозділу

розділу,


підрозділу

Курс I. Соціальна медицина.

    1. Загальні та організаційні питання неврологічної допомоги.

Структура неврологічної служби.

    1. Організація роботи неврологічного кабінету, відділення.

    2. Етика і деонтологія в неврологічній практиці.

    3. Методологія неврологічного діагнозу.

    4. Профілактика та диспансеризація в неврології.

    5. Експертні питання в неврології. ЛТЕ.

    6. Санітарно-просвітницька робота лікаря-невролога.


Курс II. Анатомо-фізіологічні основи уражень нервової системи.

    1. Анатомо-фізіологічний вступ в клініку нервових захворювань.

    2. Основні відомості про структурно-функціональну

організацію нервової системи (нейрон, синапси, медіатори,

нервові волокна, нейроглія тощо).



    1. Основні відомості по філо- та онтогенезу, гістології, фізіології,

патології і патофізіології нервової системи.

    1. Структури, які приймають участь в забезпеченні функції

чутливості.

    1. Рефлекси. Загальні відомості про рефлекторну діяльність.

Рефлекторно-рухова діяльність.

    1. М’язовий тонус.

    2. Провідникова система.

    3. Основні анатомо-фізіологічні відомості про органи чуття.

    4. Анатомо-фізіологічні особливості спинного мозку.

    5. Анатомо-фізіологічні особливості стовбура головного мозку.

    6. Анатомо-фізіологічні відомості про черепні нерви.

    7. Анатомо-фізіологічні особливості мозочка.

    8. Анатомо-фізіологічні особливості підкіркових структур.

      1. Основні анатомо-фізіологічні відомості про базальні ганглії.

02.13.2. Основні анатомо-фізіологічні відомості про внутрішню

капсулу.


02.13.3. Основні анатомо-фізіологічні відомості про таламус.

      1. Основні анатомо-фізіологічні відомості про гіпоталамус.

    1. Анатомо-фізіологічні особливості кори головного мозку.

Локалізація функцій в корі головного мозку.

    1. Основні анатомо-фізіологічні відомості про білу речовину

головного мозку.

    1. Анатомо-фізіологічні особливості структур вегетативної

нервової системи.

    1. Основні анатомо-фізіологічні відомості про структури лімбіко-

ретикулярного комплексу.

    1. Анатомо-фізіологічні особливості кровопостачання головного

мозку.

      1. Будова артеріальної системи головного мозку.

      2. Будова венозної системи головного мозку.

      3. Зони васкуляризації артерій головного мозку.

      4. Регуляція мозкового кровотоку.

    1. Анатомо-фізіологічні особливості кровопостачання спинного

мозку.

      1. Будова артеріальної системи спинного мозку.

      2. Будова венозної системи спинного мозку.

      3. Зони васкуляризації артерій спинного мозку.

    1. Анатомо-фізіологічні особливості оболонок, хоріоїдальних

сплетінь, лікворної системи головного та спинного мозку.

Утворення ліквору, циркуляція ліквору.



    1. Структура та функціонування гематоенцефалічного бар’єру.

    2. Анатомо-фізіологічні особливості структур периферичного

відділу нервової системи (гангліїв, корінців, периферичних

нервів, сплетінь).

02.23. Основні відомості про нейромедіаторні системи.
Курс III. Синдромологія уражень нервової системи. Топічна діагностика.


    1. Біль.

      1. Локалізація.

      2. Клінічні характеристики.

    2. Головокружіння (клінічні прояви, причини, діагностичні

особливості).

    1. Порушення ліквородинаміки.

      1. Гіпертензивний синдром, гідроцефалія.

      2. Гіпотензивний синдром.

      3. Синдром блокади субарахноїдального простору спинного

мозку.

    1. Набряк та набухання головного мозку.

    2. Деменція (клінічні прояви, причини, діагностичні

особливості).

    1. Порушення свідомості.

03.6.1. Форми затьмарення свідомості.

        1. Сутінкові розлади.

        2. Делірій.

        3. Аменція.

        4. Онейроід.

        5. Інші форми порушення свідомості.

03.6.2. Форми виключення свідомості.

03.6.2.1. Оглушення.

03.6.2.2. Сопор.

03.6.2.3. Кома.



    1. Пароксизмальні стани в неврології.

      1. Різновиди пароксизмальних станів.

      2. Клінічні прояви пароксизмальних станів.

      3. Диференційна діагностика пароксизмальних станів.

    2. Порушення чутливості.

      1. Клінічні прояви порушень чутливості.

      2. Синдромологія ураження чутливості на різних рівнях.

      3. Топічна діагностика уражень чутливості.

    3. Ураження рефлекторно-рухової сфери.

      1. Клінічні прояви уражень рефлекторно-рухової сфери.

        1. Пірамідна недостатність, центральний та

периферичний параліч, сінкінезії, тощо.

        1. Гіперкінези (види, клінічні прояви, причини, діагностичні

особливості).

      1. Синдромологія ураження рефлекторно-рухової сфери на

різних рівнях.

03.9.3. Топічна діагностика уражень рефлекторно-рухової сфери.



    1. Порушення функцій координації та статики.

    2. Ураження спинного мозку.

      1. Клінічні прояви ураження сегментарного апарату спинного

мозку.

      1. Клінічні прояви ураження провідникового апарату спинного

мозку.

      1. Синдромологія уражень спинного мозку. Ураження спинного

мозку по поперечнику та на різних рівнях.

03.11.4. Топічна діагностика уражень спинного мозку.



    1. Порушення функцій тазових органів.

03.12.1. Клінічні прояви порушень функцій тазових органів.

03.12.2. Топічна діагностика порушень функцій тазових органів.



    1. Ураження стовбуру головного мозку.

03.13.1. Клінічні прояви уражень стовбуру головного мозку.

        1. Клінічні прояви ураження сірої речовини в стовбурі головного

мозку.

        1. Клінічні прояви ураження провідникового апарату в стовбурі

головного мозку.

03.13.2. Синдромологія уражень стовбура головного мозку.

03.13.3. Топічна діагностика уражень стовбура головного мозку.


    1. Ураження мозочка.

      1. Клінічні прояви ураження різних структурних елементів

мозочка (кора, ядра, червь, провідниковий апарат).

03.14.2. Синдромологія уражень мозочка.

03.14.3. Топічна діагностика уражень мозочка.


    1. Ураження структур екстрапірамідної системи.

      1. Клінічні прояви уражень різних структур екстрапірамідної

системи (стріарної та палідарної систем).

03.15.2. Синдромологія уражень екстрапірамідної системи.

03.15.3. Топічна діагностика уражень екстрапірамідної системи.


    1. Клінічні прояви ураження внутрішньої капсули.

    2. Клінічні прояви ураження таламуса.

    3. Клінічні прояви ураження гіпоталамуса.

    4. Клінічні прояви ураження гіпофіза.

    5. Ураження кори головного мозку.

03.20.1. Порушення вищих кіркових функцій.

03.20.2. Порушення праксису.

03.20.3. Порушення гнозису.

03.20.4. Порушення функції мови.



      1. Симптоми подразнення кори головного мозку.

      2. Симптомокомплекси уражень окремих часток головного мозку.

      3. Порушення кортико-вісцеральної регуляції.

      4. Віковий аспект порушень емоційної сфери та психічних

функцій.

    1. Ураження лімбіко-ретикулярного комплексу.

    2. Клінічні прояви та синдроми ураження сегментарних

вегетативних структур.

    1. Клінічні прояви та синдроми ураження надсегментарних

вегетативних структур.

    1. Ураження оболонок головного мозку. Менінгеальний

симптомокомплекс.

    1. Клінічні прояви ураження оболонок спинного мозку.

    2. Ураження структур периферичної нервововї системи.

03.26.1. Клінічні прояви ураження гангліів.

03.26.2. Клінічні прояви ураження корінців.

03.26.3. Клінічні прояви невралгій.

03.26.4. Клінічні прояви нейропатій.

03.26.4.1. Клінічні прояви мононейропатій.

03.26.4.2. Клінічні прояви полімононейропатій.

03.26.4.3. Клінічні прояви полінейропатій.


      1. Клінічні прояви ураження нервових сплетінь (шійного,

плечового, поперекового, крижового).

03.26.6. Синдроми вертеброгенних уражень периферичного відділу

нервової системи.

03.26.6.1. Рефлекторні синдроми.

03.26.6.2. Компресійні синдроми.

03.26.6.3. Радикуло-ішемічні синдроми.



        1. Міоадаптивні синдроми.

      1. Атипові форми уражень периферичного відділу нервової

системи.

    1. Синдроми ураження судинної системи головного мозку

(артеріальної та венозної ланок).

    1. Синдроми ураження судинної системи спинного мозку.


Курс IV. Методи обстеження в неврології.

04.1. Клініко-неврологічне обстеження.



      1. Загальноклінічне обстеження.

      2. Дослідження неврологічного статусу.

        1. Оцінка стану свідомості.

        2. Дослідження стану вищих кіркових функцій.

        3. Дослідження кіркових функцій: мови, гнозису, праксису.

        4. Дослідження функції черепних нервів.

        5. Дослідження функції чутливості.

        6. Дослідження рефлекторно-рухової сфери.

        7. Дослідження координаторних функцій.

        8. Дослідження менінгеального симптомокомплексу.

        9. Дослідження показників стану вегетативної нервової системи.

        10. Особливості дослідження неврологічного статусу в дитячому віці.

      3. Особливості обстеження при невідкладних станах.

      4. Оцінка даних офтальмологічного обстеження.

      5. Оцінка даних отоневрологічного обстеження.

    1. Нейропсихологічне обстеження (принципи та засади проведення, оцінка даних).

    2. Люмбальна пункція (принцип, методика проведення,, показання, протипоказання, ускладнення).

    3. Лабораторні методи обстеження в неврології.

04.4.1. Оцінка даних дослідження показників крові.

        1. Оцінка показників загального аналізу крові.

        2. Оцінка показників білкового обміну.

        3. Оцінка показників ліпідного обміну.

        4. Оцінка показників вуглеводного обміну.

        5. Оцінка стану показників ферментів, нейромедіаторів та гормонів.

        6. Оцінка показників мінерального обміну.

        7. Оцінка показників імунного статусу.

        8. Оцінка даних імуновірусологічних досліджень.

        9. Оцінка даних обстеження на ВІЛ.

        10. Оцінка даних обстеження на сифіліс.

        11. Оцінка даних обстеження на туберкульоз.

      1. Оцінка даних дослідження показників ліквору.

04.4.2.1. Діагностичне значення дослідження ліквору.

04.4.2.2. Оцінка лікворного тиску.

04.4.2.3. Оцінка клітинного складу ліквору та його змін.

04.4.2.4. Оцінка біохімічних показників в лікворі.

04.4.2.5. Оцінка імуновірусологічних показників в лікворі.

04.4.2.6. Оцінка показників ліквору при неврологічних захворюваннях.



    1. Інструментальні методи обстеження в неврології.

04.5.1. Електрофізіологічні методи.

04.5.1.1. Електроенцефалографія (принцип методу, оцінка даних).

04.5.1.2. Реоенцефалографія (принцип методу, оцінка даних).

04.5.1.3. Реовазографія (принцип методу, оцінка даних).

04.5.1.4. Електроміографія (принцип методу, оцінка даних).

04.5.1.5. Викликані потенціали (принцип методу, оцінка даних).



      1. Ультразвукові методи.

        1. Ехоенцефалоскопія (принцип методу, методика проведення,

оцінка даних).

04.5.2.2. Нейросоноскопія (принцип методу, оцінка даних).

04.5.2.3. Ультразвукова доплерографія (принцип методу, оцінка даних).


      1. Рентгенологічні методи.

        1. Оцінка даних краніографії.

        2. Оцінка даних спонділографії.

        3. Оцінка даних ангіографії, мієлографії.

        4. Комп’ютерна томографія головного та спинного мозку

(принцип та діагностичні можливості методу, показання,

оцінка даних).



        1. Ядерно-магнітно-резонансна томографія головного та

спинного мозку (принцип та діагностичні можливості методу,

показання, протипоказання, оцінка даних).



        1. Позітронно-емісійна томографія (принцип методу, оцінка

даних).

    1. Радіоізотопне дослідження в неврології (принцип та

діагностичні можливості методу, оцінка даних).

    1. Оцінка даних медико-генетичних методів дослідження в

неврології.


Курс V. Спадкові, дегенеративно-дистрофічні захворювання нервової системи. Вроджені аномалії. Дитячий церебральний параліч.

    1. Загальні відомості про клінічну генетику.

    2. Спадкові захворювання метаболізму з ураженням нервової

системи.

      1. Пов’язані з порушенням обміну амінокислот (фенілкетонурія,

хвороба «кленового сиропу», гомоцистинурія тощо).

      1. Пов’язані з порушенням обміну ліпідів.

        1. Ліпідози (гангліозідози, хвороба Німана-Піка тощо).

        2. Внутрішньоклітинні ліпідози (ліпофусциноз нейронів,

амавротичні ідіотії).

        1. Лейкодистрофії.

      1. Пов’язані з порушенням метаболізму в сполучній тканині.

        1. Мукополісахаридози різних типів.

        2. Муколіпідози різних типів.

        3. Хвороба Марфана.

      2. Пов’язані з порушенням обміну міді (гепатоцеребральна

дегенерація).

    1. Ектодермальні дисплазії (факоматози, нейрофіброматоз

Реклінгхаузена, туберозний склероз Бурневіля, хвороба

Гіппеля-Ландау, синдром Стерджа-Вебера тощо).



    1. Системні дегенерації.

      1. Дегенеративні захворювання з переважним ураженнням

пірамідної системи та мозочка.

        1. Спадкова спастична параплегія.

        2. Спадкова спастична атаксія.

        3. Спіноцеребелярні дегенерації (хвороба Фрідрайха, різні форми

спадкових спіноцеребелярних атаксій тощо).

        1. Спорадичні форми спіноцеребелярних дегенерацій.

      1. Дегенеративні захворювання з переважним ураженням

екстрапірамідної системи.

        1. Хвороба Паркінсона та синдром паркінсонізму.

        2. Прогресуючий над’ядерний параліч.

        3. Есенціальний тремор.

        4. Дистонії.

          1. Первинні дистонії (генералізована торсіонна дистонія,

цервікальна дистонія, краніальна дистонія, ортомандибулярна

дистонія, писчий спазм, дистонія стопи, спастична дисфонія,

міоклонічні дистонії).


          1. Вторинна дистонія.

      1. Хорея (хвороба Гентінгтона, сенільна хорея, доброякісна

спадкова хорея, мала хорея, нейроактоцитоз тощо).

      1. Міоклонус (первинний, вторинний, епілептичний).

      2. Стартл-синдром.

      3. Тики та синдром Туретта.

      4. Дегенеративні захворювання з переважним порушенням

когнітивних функцій.

        1. Хвороба Альцгеймера.

        2. Хвороба Піка.

    1. Нервово-м’язові захворювання.

      1. Первинні міодистрофії - міопатії (етіологія, патогенетичні

механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна

діагностика).



      1. Вторинні міодистрофії (невральні та спинальні).

      2. Міодистрофії, які пов’язані з порушенням нервово-м'язового

нейромедіаторного обміну.

        1. Міастенія та міастенічні синдроми (етіологія, патогенетичні

механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна

діагностика).

05.5.3.2. Міоплегії та міоплегічні синдроми (етіологія, патогенетичні

механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна

діагностика).

05.5.3.3. Міотонії (етіологія, патогенетичні механізми, клінічні прояви,

діагностика та диференційна діагностика).


      1. Поліміозити (етіологія, патогенетичні механізми, клінічні

прояви, діагностика та диференційна діагностика).

      1. Нервово-м’язові розлади соматогенного генезу (етіологія,

патогенетичні механізми, клінічні прояви, діагностика та

диференційна діагностика).



    1. Хромосомні аномалії (синдром Дауна тощо).

    2. Вроджені аномалії головного мозку, спинного мозку, черепа та

хребта.

    1. Сирингомієлія.

    2. Дитячий церебральний параліч



  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка