Символіка українського поетичного твору в англомовному перекладі Г. В. Василенко



Скачати 182.62 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір182.62 Kb.
Символіка українського поетичного твору в англомовному перекладі
Г.В. Василенко
Розглядається проблема відтворення символічної структури українського поетичного тексту англійською мовою. У контексті англомовної культури національні символи, як домінантні, зазнають найбільших трансформацій, що призводить як до обмеження асоціативних зв'язків, семантичних і концептуальних значень, так і до утворення нових.

ВСТУП


Українська поезія ХХ століття в її англомовній інтерпретації надає багатий матеріал для наукових пошуків у царині міжкультурних поетичних контактів, а її символіка, як частина загальної системи символічного відображення світу, вважається однією з найдавніших і найбагатших систем традиційної культури на планеті [1, 4]. Символіка кожного окремого поетичного твору є фрагментом української символічної картини світу, її художнім відбитком, де символи актуалізують текстовий зміст, оскільки несуть в собі генетично закодований світогляд.

Символіка української поезії в перекладознавчому аспекті є проблемою актуальною, оскільки стосується поширених нині когнітивно-дискурсивних напрямків дослідження мовних одиниць та функціонування їх у різномовних дискурсах. Разом з тим це питання є мало вивченим, оскільки поетична символіка не була поки що в центрі уваги перекладознавчих досліджень, як і сучасна українська поезія нечасто слугувала матеріалом для перекладознавчих студій.

Проте символ, як основний знаковий атрибут культури, завжди привертав увагу вчених різних наук. На думку філософів, символічне відношення людини до світу є набагато ширшим, аніж поле вербальної комунікації, бо мова дає людині розчленований образ світу, а символ формує його цілісне бачення в єдності чуттєвих та раціональних сторін [2, 15]. У фольклористиці символ визначається як стійке, строго диференційоване за змістом утворення, що викликає постійне коло асоціацій у певній поетичній системі [1, 24]. З огляду на вище викладене зазначимо, що вербалізований у художній формі символ, елемент символічної структури поетичного твору, реалізується і функціонує завдяки образній внутрішній формі і разом зі стійкими уявленнями образу тут можуть виникати індивідуальні, що є природним для сприйняття поетичного твору.

Символ у поетиці визначається як багатозначний предметний образ, який пов’язує різні плани відтворюваної митцем дійсності на основі їх сутнісної спільності чи спорідненості [3, 263]. В поезії будь-яке слово здатне набувати ознак символу в силу підвищеної асоціативності й семантичної багатозначності поетичного тексту. “Всякий знак є багатозначний: це є властивість поетичних творів [4, 259].” Твори народної поезії є архетекстами поезії ліричної, своєрідною матрицею з опорною символічною структурою. В процесі й результаті переходу символів у чужомовну культуру значної трансформації зазнає саме концептуальний рівень поетичної символіки, оскільки образні уявлення реципієнтів, як ментально-психічні форми сприйняття будуть спиратися на досвід і символічний лад своєї культури.

Поетична символіка є структурним утворенням і засобом впорядкування міфопоетичного світу. Так, приміром, Г. Грабович вважає, що за допомогою аналізу символів, їх порівняння й накладання різноманітних глибинних структур поезії, можливо розшифрувати зміст цілого, власне міфу [5, 22]. Вчений також зазначає, що неоповідні вірші фокусують увагу на якомусь одному з аспектів чи фаз міфу [5, 23]. Логічно припустити, що поетичний дискурс окремого автора чи певного періоду створюють свій поетичний міф.

Образна природа символу в зіставному аспекті дослідження вимагає обов’язкового врахування основних способів відтворення семантико-стилістичних функцій словесного образу, системного й цілісного підходу до перекладу поетичних творів, лінгвостилістичних особливостей відтворення образу в поетичному перекладі, тобто тих основних положень, що становлять наукову методологічну основу теорії художнього перекладу. Наукові праці з питань художнього перекладу певною мірою торкаються проблем символіки. Так, наприклад, у дослідженні кольоропозначень художнього тексту І. Ковальська виділяє символічну функцію кольороназв, які несуть національно культурну інформацію та створюють певні проблеми при перекладі [6, 242].

Аналіз символіки в художньому тексті має включати етапи вирізнення, класифікації та інтерпретації символів у вихідному та перекладному текстах [7, 4]. В одній з останніх публікацій стосовно проблем символіки в перекладі Т.А. Казакова розглядає художній символ як один з видів образного концепту з багаторівневою структурою референції і вважає, що основні аспекти його аналізу повинні включати визначення семіологічної глибини вихідного символу, його культурологічних складових та рівня аперцепції можливих реципієнтів [8, 141]. Запропоновані напрямки аналізу видаються нам цілком перспективними для мети нашого дослідження: виявити семантичні й стилістичні трансформації мікрообразної символіки українського поетичного твору, які позначаються на асоціативному й концептуальному рівнях в англомовному вираженні, що призводить до змін на рівні цілого тексту, котрий як макрообраз здатен виступати символом української культури при запозиченні його в англомовне середовище. Перенесення через переклад мовних форм української поетичної символіки в англомовну культуру ускладнюється вибором мовностилістичних засобів, які розкривають англомовному читачеві глибинний зміст світобачення українського етносу і такі характерні його риси як пантеїзм, кордоцентризм, месіанізм, антеїзм, волелюбність. Матеріалом дослідження послужили окремі поетичні твори українських авторів
ХХ століття: Ліни Костенко, Софії Майданської, Павла Тичини,
Василя Симоненка, Яра Славутича та їхні англомовні переклади виконані Майклом Найданом, Ларисою Онишкевич, Андрієм Фр.-Чировським, Морзом Менлі.

Витоки поетичних образів, символів, архетипів беруть початок в глибинах людської свідомості, та в язичницьких віруваннях наших пращурів, у фольклорі та народній філософії. За давньою пантеїстичною традицією світосприймання, природа є живою, а людина – її невід’ємною органічною часткою. Саме ця риса є визначальною для української поезії, коли в результаті творчого синтезу етнобуття, відбувається анімізація й антропоморфізація природи. Для ілюстрації даної тези розглянемо один з віршів Ліни Костенко та його переклад, виконаний Майклом Найданом:


Спинюся я I stop

і довго буду слухать, and for a long time will listen

як бродить серпень по землі моїй… how August wanders

throughout my land...

Ще над Дніпром клубочиться задуха, Oppressive heat still rolls above

the Dnipro River,

ще пахне степом сизий деревій. dove-colored yarrow smells of the

teppe.

Та верби похилилися додолу, And the willows stooped to the

ground,

червоні ружі зблідли на виду, red hollyhocks turned pale at

sight,

бо вже погналось перекотиполе for already the rolling-flax chased

after

за літом – summer –

по гарячому сліду… along the burning trail…

[9, 340 – 341].
Наведений приклад відбиває метаморфози, що відбуваються на межі змін сезонів у тому краї, де мешкає лірична героїня. Зображення позначено вживанням таких образних концептів або символів як Дніпро і степ. Дніпро транслітеровано й конкретизовано в перекладі узагальненням для даного класу топонімів як the Dnipro River з метою семантичної експлікації власної назви, що стає для американського читача назвою ріки далекої країни.

Традиційний поетичний символ степ, подібний за звучанням до англійського steppe, виступає для англійця чи американця лише видом природного ландшафту, в той час як для українця степ є символом батьківщини. Поетичне змалювання образу рідної землі супроводжується вживанням елементів рослинної символіки, семантику яких відтворено в перекладі засобом покомпонентного калькування.

Поширене використання рослинної символіки є типовою рисою української поезії, як прояв національної ментальності, проте американському читачеві, якому притаманний раціоналістичний і прагматичний світогляд, таке сприйняття природи не властиве. Про це свідчать назви деяких рослин, що подаються в словниках з позначкою “ботаніка”. В мові перекладу не існує відповідника для мікрообразу перекотиполе в значенні „степова рослина”, а тому перекладач вдався до функціональної аналогії і перекотиполе трансформувалось у rolling-flax (льон, що котиться). Анімізація природи виражена метафорою, яку відтворено в перекладі М. Найдана як: August wanders throughout my land (серпень бродить по моїй землі); the rolling-flax chased after summer (перекотиполе погналося за літом), проте, не зважаючи на відтворення образної структури, в англомовному вираженні твір сприймається інакше, адже перериваються і зникають певні асоціативні зв’язки, а семантика мікрообразів втрачає в контексті чужомовної культури символічну глибину.

Припустимо, що твір сприймається як ліричний казковий етюд про далеку й гарну країну. У розглянутому прикладі маємо універсальний мотив-архетип про пори року, проявлений у творі української поетеси з вживанням національної символіки та згодом відтворений американським перекладачем і проявлений в його культурі.

Наступний твір приклад, “Лист 34” Софії Майданської і його переклад, виконаний Ларисою Онишкевич “Letter № 34”, зображують світ іншої України – світ трагізму й дисгармонії буття. Строфічне кільце надає експресії і витонченості твору, написаному верлібром:
Тобі легко буде You’ll always be able to find me

мене розшукати в пустині, quite easily in the desert,

де між мальв, amidst hollyhocks,

калин і криниць, guelder-roses and wells,

наче стовп соляний, like a pillar of salt

стоятиму в білій хустині [10, 51]. I’ll be standing there in a white scarf

[11, 387].
У наведених рядках строфічного кільця виділяються три види символів: індивідуальний авторський – пустиня, традиційні національні символи – мальви, калини, криниці та біблійний – соляний стовп. Вживання авторського символу пустиня – the desert, що асоціативно пов’язано з країною ліричної героїні, спричинено, ймовірно, переживаннями за долю своєї землі й мови. Традиційні національні символи мальв – hollyhocks i калин – guelder-roses в контексті англомовної культури нагадують більше декоративні образи-екзотизми або ботанічні терміни, бо вони не поширені на території спільноти, що запозичує цей твір. Так оспівана в піснях червона калина, давній символ України, що походить від первісної назви Сонця – Коло, символізує красу і світло, жіночу вроду, а червоний колір її ягід означає кров, невмирущість, відродження. Те, що знає про калину українець, майже невідоме американцеві. Наприклад, у тлумачному словнику The New Bantam English Dictionary взагалі немає слова the guelder-rose калина [12], а словник The American Heritage Dictionary of the English Language дає тлумачення про калину як про поширену в Євразії кущову рослину, яка має китиці білих квітів і маленькі червоні плоди і яку також називають журавлина – cranberry tree [13, p. 584]. В англомовному вираженні національний символ калина – the guelder-rose втрачає семіологічну глибину, оскільки перестають діяти культурологічні складники символу (міфологія, народна творчість, традиція ) і рівень аперцепції символу стає асоціативно обмеженим. Трансляційним еквівалентом образу криниця є англійське well (колодязь), але в українській культурі криниця є ще й народно-поетичним символом.

Асоціації з біблійним сюжетом викликає символ соляний стовп – a pillar of salt, у який перетворилась дружина Лота за непокору волі Божій і з яким порівнює себе лірична героїня, відчуваючи біль і провину за скоєне на її землі зло. Біблійний символ соляний стовп – a pillar of salt (відтворений засобом перифразу) матиме високий рівень аперцепції, оскільки його культурологічні складники мають спільну християнську основу в обох мовах.

Після вступних рядків строфічного кільця розгортається сюжет ліричного твору, в контексті якого вгадуються трагічні події Чорнобиля:
Де триста років At the place where for three hundred years

не підведеться чорнозем chornozem will not rise,

не підведеться will not rise

й не гляне у вічі will not look in my eyes,

на могильнику роду мого at the tomb of my own people,

що не вмер, who haven’t yet died,

ще не вмер, haven’t died,

ще не вмер!..[10, 51] have not died!..[11,387].

Перекладаючи цей вірш, Л. Онишкевич зберегла звучання української культурної реалії чорнозем, відтворивши її засобом транслітерації. Графічне виділення цього слова курсивом привертає увагу візуально та посилює його значення у текстовому полотні твору. Можливо в такий спосіб chornozem викликатиме звукові асоціації з образом Чорнобиль, і тоді цей перекладацький прийом можна вважати досить ефектним. Однак, образний концепт чорнозем з його глибинним змістом перестає існувати у звичному вживанні, а набуває ознак нового образу/символу, що викликатиме мінорні звукові й смислові асоціації.

У пустині, що є символом Батьківщини для поетеси, зростає молоде покоління, яке вона зображує символічно в образі каліччя:
Виростає каліччя! Cripples grow up!

Виростає глухе і німе, grow up deaf and dumb,

виростає незряче grow up blind,

і на милицях мови чужої leaning on crutches of a foreign tongue,

навіжено на кону скаче[10, 51]. Jumping frantically across a stage

[11 387].
Привертає увагу епітетна синтагма мова чужа, яка перекладена калькуванням як a foreign tongue. Перекладачка обрала варіантом перекладу лексему tongue, а не language, очевидно, за аналогією з mother tongue, і у такий спосіб вона забезпечила вірне розуміння і сприйняття символу першотвору. Слід відзначити, що дієслівні повтори в оригіналі й перекладі також виконують важливу символічну функцію, оскільки символ є не просто предмет, а поняття, що містить дійсні і можливі вияви предмета.

Розглянутий твір ілюструє вербалізований у поетичній формі фрагмент символічної картини світу нації, ментальним формам якої властиве звернення до тріади “символіка язичницька” – “символіка християнська” – “символіка літературна” [14, 244].

Пантеїстичний мотив метаморфоз української народної поезії продовжується у художніх інтерпретаціях нового часу, які через переклади потрапляють в англомовний світ і несуть з собою в іншу культуру нове бачення світу й нові естетичні цінності. Зразком такого твору є вірш Василя Симоненка “Я чую у ночі осінні”. Його переклад виконано Андрієм Фр. Чировським, котрий доповнив свій текст заголовком “Arboreal” (Той, хто живе у дереві), очевидно з метою експлікації змісту метаморфозу обертання людини в дерево [15, 36-37]. Наведемо для прикладу уривок з цього твору і його англомовну версію: Стають мої руки віттям, // Верхів’ям чоло стає, // Розкрилося ніжним суцвіттям // Збентежене серце моє. – My arms are becoming branches
//
My foreheads becoming the crest of a tree, // In subtle flowers my body chances// To open my heart to me [11, 36-37].

Перші два рядки строфи відтворено калькуванням, а образна конструкція наступних двох рядків зазнала значних трансформацій: в ніжних квітах моє тіло прагне відкрити моє серце мені. Смисловий акцент змістився від мікрообразу серце – heart до введеного перекладачем body, що викликало певні семантичні й граматичні зрушення: ніжне суцвіття трансформувалося у subtle flowers (ніжні квіти) засобом плюралізації його форми, а мікрообраз серце втратив епітета збентежене та властиву йому в українській фразеології функцію самостійного виконавця дії. Вірогідним є те, що перекладач здійснив цю образну реконструкцію з метою збереження віршованого ритму та відтворення кінцевих рим оригіналу, і разом з тим він свідчить про те, що концепт серце відіграє не таку важливу роль у концептосфері мови перекладу.

У першотворі спостерігаємо архетипне протиставлення неба – землі, в англійському ж тексті образ неба відтворено з семантичними відтінками духовної величі та релігійності: Вростаю у небо високе, // Де зорі – жовті джмелі… – swiftly grow towards the apse of the sky, // Where the stars like hornets abound [15, 36 – 37]. Українське вростаю зазнало в перекладі декомпресії у вигляді I swiftly grow (я швидко росту), а традиційний троп небо високе через перифразування стало the apse of the sky (апсида неба або глибочінь неба). У іншому місці твору інтерпретатор використав варіант heavens (небеса), що дає відтінок поетичного й одухотвореного. Припустимо, що така трансформація образу викликана особистими смаками й уподобаннями перекладача, адже
А. Фр.-Чировський має теологічну освіту і тому він, можливо, використав слово the apse (напівкругле поглиблення біля вівтаря, кінець вівтаря в церкві), бо це йому духовно ближче.

Головним мотивом для метаморфоз у давнину слугувала ідея неправди, нещастя. У нашому прикладі культурологічний контекст є значно ширшим, що можна пояснити фактором глибинної трансформації свідомості у перспективі часу. Ліричний герой переймається долями загиблих і померлих своїх співвітчизників, переймаючись водночас духом жертовного месіанізму: Вслухайтеся, земле і небо,// У рокіт страждань моїх – // Живу не лише для себе,// Я мушу жити й за них. – Listen, soil and heavens,// To my roarings of agony,// I must live for the OTHERS also – // I exist not only for me [15, 36 - 37].

У останній строфі вірша символічне протиставлення землі й неба знаходить логічне завершення у звертанні до них ліричного героя. У останніх двох рядках дещо зміщено акценти внаслідок перестановки об’єкта, а графічно виражена антитеза OTHERS – інші додає емоційної виразності ідеї твору.

Образний концепт земля зустрічається у перекладі в двох варіаціях: ground та soil: Вростає туге коріння// У землю глевку із ніг – I feel the roots as from my feet they crawl. // As in the ground they seem to grow


[15, 36 - 37] (я відчуваю ніби коріння росте від моїх ніг, як воно, здається, вростає в землю).
Прийом декомпресії спричинив лінійне подовження тексту, а стилістична адаптація призвела до семантичного звуження й стилістичної нейтралізації мікрообразів внаслідок втрати епітетів : туге коріння – the roots (коріння), земля глевка – the ground (земля, грунт) у перекладі. Звернення ліричного героя до землі як до живої істоти, як до святині, основи життя: O земле жорстока і мила! Відтворено покомпонентним образним калькуванням Oh wild and wonderful soil!. Незважаючи на те, що лексема земля в англомовному вираженні має декілька відповідників, семантичну глибину цього образного концепту передати досить складно, бо для українця земля містить більше обіцянок і таємниць ніж небо, а розлука з Батьківщиною означає відрив від першооснов, від джерела життєдайної сили [16, c.146].

Логічним підтвердженням даної тези є ностальгічні настрої болю і туги за Україною у поезіях Яра Славутича, поета української еміграції в Канаді. Для прикладу слід розглянути уривок з твору та його англомовну версію, виконану Морзом Менлі: Хай би гнив я в сирій землі,


// Наситивши коріння клена, // Щоб шуміла в блакитній млі
// Снаговита листва зелена [17, 209] – Better rot in the cask of earth, // There to nourish the roots of maple, // That the crowns vibrant, verdant girth // Might embrace the blue sky and grapple [18, 47].

В паралельних текстах чотиривірша знову спостерігаємо символічне протиставлення землі й неба. Більше того, асоціації земного життя зі смертю, потрійна вертикальна структура світу (небо, земля і потойбічний світ) і образ дерева свідчать про присутність у творі міфологізованого концепту або архетипу світового дерева, що має ще й індоєвропейську основу. Традиційний український троп сира земля трансформувався в перекладі у cask of earth (гроб, що в землі) засобом перифразу. Рідна земля викликає в уяві поета образ клена, поширеного в Україні дерева. Останні два рядки чотиривірша, що зображують небо, зазнали перестановок, зумовлених нормами англійського синтаксису. Мікрообраз снаговита листва зелена – the crowns vibrant verdant girth (хвилеподібний зелений обшир крони) стилістично видозмінився і розширився в перекладі через майстерне використання перекладачем засобів конкретизації та описового перифразування. Поетизм оригіналу блакитна мла відтворено звичайним поширеним словосполученням the blue sky. Якщо символ світового дерева є архетипом світової культури, то його конкретне вираження має національну специфіку. Клени є символом батьківщини автора і задля того, щоб читач зміг осягнути значення цього образу, перекладач використовує гіпонім Україна: Рідні клени! Моя душа //Понад вами щодня літає [ 17, 209] – Maple trees of Ukraine, my soul // Flies above your lush landscapes each day (клени України, моя душа літає над вашими пишними ландшафтами щодня) [18, 47]. Спостерігаємо, отже, домінанту мовних форм національної культурної специфіки етнічну унікальність народного світосприйняття, що свідомо та інтуїтивно проявляється у поетичній творчості представників окремої культури, і в даному випадку української


[14, 408].

Стимулом творчості українських поетів, їхнім життєвим покликанням та джерелом натхнення є українська ідея, складний синтетичний феномен української культури, що матеріалізується вербальними засобами в поетичній формі і конкретизується в образі України в художніх інтерпретаціях окремих авторів, а згодом і в англомовних перекладацьких інтерпретаціях національної поезії. За велінням долі українські поети ставали виразниками народних прагнень, совістю нації, оскільки несприятливі умови культурно-історичного розвитку України спричинили неможливість генерувати виключно естетичні цінності, як це мало місце у західній традиції. Перекладачі української поезії добре усвідомлювали цей феномен, приміром, М. Найдан зазначав, що у слов’янській традиції поетів часто шанують як пророків і представників усього народу, а поетичне слово сприймається як сакральне [19, 17]. У цьому зв’язку варто звернутись до такого поетичного архетипу як Муза, що має спільну античну основу в міжкультурному контексті і набуває національних ознак на ґрунті української культури. Музу визначено як психологічно-духовний феномен, символ поетичного натхнення, образ поетової віри в надприродні сили його творчості, джерелом якого є вища сила, природний Божий дар [16, 85].

Якщо в межах національної культури символ Музи має переважно духовну цінність та виступає ідеалом служіння, то в західній традиції Муза є ідеалом краси і має, перш за все, естетичну вартість. Гарним прикладом для ілюстрації даної тези є вірш Павла Тичини “Один в любов…” та його переклад виконаний Майклом Найданом “One escapes to love…”, який дає змогу простежити відтворення символу на мовному та прагматичному рівнях перекладу. Розглянемо першу строфу вірша: Один в любов, другий у містику,//а третій в гори, де орли…// І от якомусь гімназистику// вкраїнську музу віддали. – One escaped in love, another in mysticism,// a third to the mountains where eagles fly…// And then they gave away the Ukrainian muse // to some schoolboy [19, 206 – 207].

Початок вірша вводить читача в поетичний філософський світ українського буття, де громадянська позиція поета є одним з головних чинників національної самосвідомості й ідентичності. У перекладі текст зазнав декомпресії внаслідок синтаксичних трансформацій, образний концепт вкраїнська муза відтворено калькуванням як the Ukrainian muse, а образ гімназистик дещо втратив свою іронічність в результаті генералізації образу лексемою schoolboy.

Про єдність поета з народною долею та істинне значення поезії говорять наступні рядки: А справжня муза неомузена // там десь на фронті в ніч суху // лежить запльована, залузана // на українському шляху. – But the genuine muse is demusified // the front somewhere, in the dry night, // She lies spit upon and husked // On the Ukrainian highway
[19, 206 – 207].

Як і антична Евтерпа українська муза інтерпретується у формі жіночого образу, що в англійському тексті конкретизовано особовим займенником she, та на відміну від давньогрецької музи вона не прикрашена гірляндами з квітів, а, навпаки, сприймається як нещасна жінка-жебрачка. Мікрообраз український шлях, що відтворений калькуванням як the Ukrainian highway, символізує непросту долю України. Як і в світовій культурі архетип дороги означає тут людську долю. Поезія, на думку автора, не може бути лише джерелом естетичної насолоди, вона має бути волевиявленням народу, а разом з тим і засобом впливу, спонуканням його до дії: І майже жодної поезії, // яка б нас вдарила! – Нема. // Самі предтечі анестезії // та лиш розгубленість сама… – And almost no poem // that would move us! – None. // Only the harbingers of anesthesia // and bewilderment alone…[19, 206 – 207].

Перекладач відтворив експресивний волюнтативний вислів, виражений метафорою, проте заміна дієслова вдарила на move (рухати, ворушити) стилістично пом’якшила емоційне напруження вислову та враження від нього. Слід відзначити, що характерною ознакою ідіолекту М. Найдана є те, що в процесі перекодування вихідного тексту, він надає перевагу відтворенню образності, ритму й музикальності, жертвуючи римою та точністю [19, 20].

ВИСНОВКИ


Отже, проведене дослідження показало, що в кожному випадку англомовні інтерпретації передають семантику універсальних архетипних образів і мотивів, а саме – сезонного мотиву, біблійного мотиву Божої кари, образу світового дерева, протиставлення життя і смерті, землі і неба, образу Музи. Відмінність мовно-концептуальних картин світу вихідної мови й мови перекладу є причиною лексико-семантичних, граматичних і стилістичних трансформацій образних концептів. Мікрообразні трансформації призводять до змін макрообразу на асоціативному, семантичному та концептуальному рівнях.

Що ж до національних символів, які мають форму субстантивних образних концептів (Дніпро, верби, калина, мальви, чорнозем, клени та ін.), то в перекладі вони можуть втрачати семіологічну глибину й певні культурологічні складники, а, отже, їхні семантичні відтінки й асоціативні зв’язки в англомовному вираженні стають обмеженими, а рівень аперцепції нижчим. Разом з тим, українська національна символіка в англомовних поетичних версіях у поєднанні з універсальною християнською та античною дає змогу відчути інше світосприймання, викликати в уяві нові асоціації і, припустімо, з часом набувати ознак символів української культури в контексті англомовної, оскільки всі поетичні тексти, як в оригіналі, так і в перекладі, створюють міфопоетичний образ України.


SUMMARY
The article deals with the problem of the Ukrainian symbolic structure transfer in the English poetic translation. The comparative analysis discloses the ways of transformation of the Ukrainian national symbols in the English cultural contexts.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Українські символи / М. Дмитренко, Л. Іваннікова, Г. Лозко та ін.: За ред.
    М. К. Дмитренка. – К.: Народознавство, 1994. – 140 с.

  2. Бугров В.А. Мова та символ в контексті проблеми розуміння: Автореф. Дис... канд. філос. Наук: 09.00.01/ КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 17 с.

  3. Квятковский А. Поэтический словарь. – М.: Сов. Энцикл., 1986. – 376 с.

  4. Потебня О.О. Естетика і поетика. – К.: Мистецтво, 1985. – 302 с.

  5. Грабович Гр. Шевченко як міфотворець: семантика символів у творчості поета / Пер. з англ. С. Павличко. – К.: Рад. Письменник, 1001. – 212 с.

  6. Ковальська І. Конотативна семантика кольороназв у художньому тексті як проблема перекладу (на матеріалі української та англійської мов) // Вісник ЛНУ ім. Івана Франка. Вип. 9. – С. 243 – 250.

  7. Шама І. М. Функціонування символу в художньому тексті: порівняльний і перекладознавчий аспекти (на матеріалі астральної символіки “Вечорів на хуторі біля Диканьки” М. В. Гоголя): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.19/ ОДУ. – Одеса, 1993. – 18 с.

  8. Казакова Т. А. Проблема символа в художественном переводе // Университетское переводоведение. Вып. 5. Материалы V Междунар. Научн. Конференции по переводоведению «Федоровские чтения» 23 – 25 октября 2003 г. – СПб.: Филологич. Ф-т СпбГУ, 2004. – С. 137 – 144.

  9. Сто років юності. Антологія української поезії ХХ століття в англомовних перекладах / Упоряд. О. Лучук і М. Найдан. – Львів: Літопис, 2000. – 874 с.

  10. Майданська С. В. Освідчення поезії. – К.: Молодь, 1990. – 96 с.

  11. Shifting Borders. East European Poetries of the Eighties / Complied and Edited by Walter Cummins. – London and Toronto: Associated University Press, 1993. – 485 p.

  12. The New Bantam English Dictionary. Over 80 000 definitions / E. B. Williams – general editor. – Toronto, New York, London: Bantam Books, 1979. – 1078 p.

  13. The American Heritage Dictionary of the English Language. 155 000 entries. – New York: American Heritage Publishing Co., Inc., 1969. – 1500 p.

  14. Шевченко Л. І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: теорія аналізу: Монографія. – К.: ВПЦ “Київ. Університет”, 2001. – 478 с.

  15. Symonenko Vasyl. Granite Obelisks Sel., transl., and annotated by Andriy M. Fr.-Chirovsky. – U.S.A. Jersey City: “Svoboda”, 1975. – 144 p.

  16. Yarmus Stephan. Spirituality of the Ukrainian People: A Brief Oriental Survey / Preface by G. Mulyk-Lutsyk. Transl. By Orysia Ferbey. – Winnipeg: Ukrainian Orthodox Church of Canada, Millennium Central Committee, 1989. – 170 p.

  17. Славутич Яр. Твори: В 2 т. – Т. 1: Поезії. – К.: Дніпро, 1994. – 671 с.

  18. Slavutych Yar. Oasis: the Selected Poems. Transl. By Morse Manly. – New York: Vantage Press, 1959. – 62 p.

  19. Ранні збірки поезії Павла Тичини / Пер., передм. та прим. Михайла Найдана. Передмова Віктора Неборака.

  20. The Complete Early Poetry Collections of Pavlo Tychyna. Translation with a Critical Introduction and Notes by Michael M. Naydan. Guest Introduction by Victor Neborak. – Львів: Літопис, 2000. – 430 с


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка