Шевченко – письменник ХХІ сторіччя



Скачати 81.38 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір81.38 Kb.
#13220
Шевченко – письменник ХХІ сторіччя
Коли йдеться про великих людей, то їх призначення зрозуміле й очевидне – безкорисливо і самовіддано стояти на службі своєї землі святої, і своїх громадян, а особливо тих, хто беззахисний і кого кривдять. А тим часом не слід переоцінювати вплив обставин і недооцінювати опір обставинам.

Коли згадуємо Шевченка, то виходимо за межі індивідуальної долі, а коли поставити в ряд великих, людей з великим покликанням, то усі вони різні, але хрест їхній додає їм висоти. І та джерельна сила Богом даного таланту і обов’язку голосити правду веде їх дорогою вузькою і вгору.

Одна з найбільших Шевченкових загадок – це загадка його слави, і то прижиттєва. Шевченка любили. Його любила слава. Цікаво те, що сам він ніби й не дбав про неї. Загадка Шевченкової слави – то особлива тема. Вона сприяла збільшенню і прихильників, і ворогів.

І в царській імперії, і в тоталітарній комуністичній захисники поета не завжди мали сили захищати його і його пророчі слова. Бо майже завше він ішов дивним чином проти течії, і правди, сили духу його не змогли здолати. Цензура калічила, але не вбивала. Фальшиві коментатори перекручували його слова, а вони йшли в люди. А сам Шевченко залишався живий і наче невразимий:

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось таки колись…

Такої позиції, такого беззаперечного очікування вселюдського Закону не міг собі дозволити жоден поет – до Шевченка і після нього. Від самого „Кобзаря” йому прощали і гірку правду, і таке жорстоке пророцтво.

Завдяки втіленню І. Котляревським і Т. Шевченком двох форм українського романтизму (низької і високої), які символізували архетипні основи українського пошуку монотеїзму та державності, в історії української літератури „Енеїда” Котляревського – античне світобачення („архетип” українського троянця), поезія Шевченка – міфологічний світогляд („архетип” українського демократичного християнина за аналогією до Христа), проза

П. Куліша – аналітично-релігійний світогляд („архетип” українського аристократичного християнина за аналогією до апостола Павла), а творчість

І. Франка – вивершила науковий і цілісний реалістично-романтичний світогляд („архетип” українського вченого – монотеїста, в пошуках якого у всій довершеності постає ідея соборності Держави). У пошуках цих означених велетів акумулюється ідея коду мужності українського характеру, відновлення політичного ідеалу в контексті загальнолюдських цінностей.

Слова „національний пророк” у нас вимовляють, побоюючись пафосу і патетики. Тим часом чи не вперше те слово сказав вельми критичний чоловік

П. Куліш. З цього видно, що дух пророка, право пророка і силу пророка відчували за Шевченком ще за його життя, а особливо ж після смерті.

Бо ж пророк – то не віщун, а той, кому дано бачити і говорити про закрите для інших, голосити велику правду. Звичайно, на голову пророка падає каміння.

Не так тії вороги, як добрії люди

І вкрадуть, жалкуючи, плачучи осудять.

Мабуть, за цими словами стоїть доля генія, якого стягують з вершин до свого рівня, бо „може так і треба…”.

На те вже нема ради…

Шевченко був людиною, яка творила попри всі заборони, і, можливо, саме в цьому міститься один із основних його посилів до нас сьогодні. Нам завжди бракує можливостей, грошей, часу, в усякому разі такі пояснення висуваємо, але, маючи бажання, можна творити попри всі заборони…

Шевченко – постать вселюдського масштабу. На фоні інших світових поетів видається незвичним явищем, бо ж українці не знали своєї державності аж із часів Київської Русі. Зрештою, в 1764 році імператриця Катерина ІІ скасувала Гетьманщину, в 1775 році – за її наказом російські війська зруйнували Запорізьку Січ, у 1780 році – запровадила кріпацтво. До того ж видала „Жалованну грамоту дворянству”, за якою, за словами Є. Маланюка, „нашому народові відтято його аристократію взагалі, тратячи свою національну та особисту індивідуальність, бувши повністю залежною від примхи того чи іншого урядового петербурзького чинника”. Відчуття національної руїни образно виразив Шевченко в рядках послання „Гоголю”:

Всі оглухли – похилились

В кайданах… байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

Основна маса - селянство було закріпаченим та визискувалось поміщиками, частково полонізованими, а частково русифікованими були міста. Русифікації зазнало духовенство, русифікованою була школа. 1811 року було ліквідовано Києво-Могилянську академію, а на її місці відкрили духовну семінарію. Тому не випадковим є звертання, особливо раннього Шевченка, до козацтва. Апологія козацтва у його творах – це якраз виклик колоніальності України, російській імперській експансії. Пізніше в період „трьох літ” він переосмислить своє ставлення до козацтва, передусім до козацької еліти:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної України!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили,

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

В радянській літературі акцентували увагу на тому, що Шевченка викупили з кріпацтва „російські прогресивні діячі”. Насправді ж, ініціював викуп українець І. Сошенко, намалював портрет В. Жуковського нащадок французьких гугенотів Карл Брюллов. Домовлявся з паном Енгельгардтом

О. Венеціанов – син ніжинського грека та українки. Збирав гроші для викупу М. Вієльгорський – русифікований нащадок давнього українського роду з Волині. Звісно, були росіяни, зокрема, згадуваний В. Жуковський. Тобто, це був так званий , культурний „інтернаціонал” тодішнього Петербурга.

Шевченко не любив Петербурга, але, як не парадоксально, без Петербурга він не став би Шевченком-митцем. Для цього було потрібне відповідне середовище. А його в Україні не було. Точніше – його знищили. Тому Петербург у першій половині і середині ХІХ ст. став головним осередком українського культурного життя. Це була гірка правда, як і те, що він постав на кістках українців. Про це Шевченко знав. У Петербурзі існувала велика українська діаспора, в середині якої чи не найяскравішою постаттю був

Є. Гребінка, потужно звучить ор’я українського Нестора Кукольника, котрий змагався на літературних теренах із О. Пушкіним. У цей же час у Петербурзі сходить зірка слави і М. Гоголя.

Але Шевченко не захотів розчинитися в імперському „російському морі”, хоча спочатку, здавалось, це робив. Однак варто віддати належне його селянській натурі, що убезпечила його від фальшивої імперської мішури. Згадаймо поему „Сон”.

Беручи до уваги пророчі сенси в поезії Т. Шевченка, слід підкреслити дві важливі тези з праці шанованого І. Дзюби „Тарас Шевченко”:

1) Волею історії його (Шевченка) ототожнено з Україною, і разом з її буттям триває Шевченкове, вбираючи в себе нові дні та новий досвід народу, озиваючись до нових болів і дум, стаючи до нових скрижалей долі, приймаючи на себе наші провини і злостиві рахунки недругів.

2) Ми зазвичай вживаємо ті самі слова, що й Шевченко: Україна, Правда, Воля, Бог і всі інші, але що за ними чуємо? Втрата Шевченкового змісту слова веде до втрати Шевченка – за будь-якого формального пошанування його імені. Отже – і до втрати України.

То ж запитаємо себе: в чому полягає пророчий дар „бачення поета”?

Перше:


… Де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи,

Нащо ж себе таку дурить?

„Цар”


Хіба історія ХХ сторіччя з його війнами, терором, голодоморами – геноцидами, тотальною брехнею, денаціоналізацією не підтвердили Шевченкове пророцтво? Хіба сьогоднішні реалії України фарисейської, анти- інтелектуальної та цивілізаційно занепадницької не підтвердження цього? Воля у Шевченка „свята”, порівняна з такими сакральними поняттями, як „Україна”, „Бог”, „Слава”.

Друге. Пророцтва поета були спрямовані проти „неситих” можновладців тих часів. Але найбільше непокоїть те, що на початку ХХІ сторіччя новітні „премудрі” зі скептичною посмішкою сприймають такі Шевченкові слова:

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувати…

Бо навчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! Глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура.

Та й засудять, і премудрих

Немудрі одурять…

А дарма.

Третє. Згадаймо і такі рядки:

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята: „Нехай,– каже, –

Може так і треба”.

Так і треба! Бо немає

Господа на небі!

То якщо сьогоднішнє покоління ягнят не зміниться на покоління людей, які знають життєдайну силу Волі (і в національному, і в соціальному її аспекті), то Україна колись козацька і надалі буде землею рабів.

Шевченко – не політичний пророк, не філософський пророк, але ось рядки з його журналу від 27 серпня 1857 року: „Ваше молодое, не по дням, а по часам растущее дитя в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, а дипломатами и помещиками только закусит, побалуется, как школьник леденцом. То, что начали во Франции энциклопедисты, то довершит на всей нашей планете наше колоссальное гениальное дитя. Мое пророчество несомненно”. Це рідкісний випадок, коли сам Шевченко визнає своє бачення „пророцтвом”.

Дорогими серцю поета були ідеали народної освіти, донесення до народу вищих здобутків національної та світової культури, „облагородження середнього класу”, оручення до високого духовного розвитку. Шевченко залишив не тільки пророцтва, звернені до ratio, а й безпосередньо до серця:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Це писав великий страждалець, який і в муках солдатчини свято вірив:

Раз добром огріте серце

Ввік не охолоне…

„Пересічний” українець, по суті, не знає свого генія майже зовсім, особливо останнім часом, - не читаємо його твори або читаємо дуже поверхово. Треба пізнавати автентичного, справжнього Шевченка. Бо кожна система намагалася зробити з поета „вжиток” на свою користь. Імперська система вбачала в ньому особливо небезпечного бунтаря Провінції, призначеної на культурне небуття. Радянська система діяла по-своєму, вона в якійсь мірі поставила себе „на службу” Шевченкові, оголосивши його революціонером-демократом, другом трудящих.

Сьогодні наявні кілька концептуальних підходів до сучасного розуміння творчості поета. О. Пахльовська визначає „перший концепт як ідею руйнації імперії та автократичної влади, що сформульована в часи тектонічного зрушення європейської історії, звідки бере свій початок перспектива християнської Утопії, моральної відбудови світу:

І на оновленій землі,

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати!

І будуть люди на землі.

Ще один аспект, який наближає Шевченка до філософської полеміки ХХ ст. – це концептуалізація Іншого. Шевченко жив в часи і в контексті, де концепція ця, по суті, не існувала. Вся історія створення Російської держави – це водночас історія переплавки різних ідентичностей в одну – російсько-православну, російсько-імперську, російсько-євразійську.

Всі мають право на свободу і на культурне самовираження. Критерієм є не походження чи релігія, а природне право людини на гідність і свободу. У цьому сенсі етичний простір Батьківщини сягає далеко за її межі. Латинський вираз Uni bene ibi patria („де добре, там і батьківщина”) спростовується відлунням нової етики, започаткованої Міцкевичем: батьківщина не там, де добре, Батьківщина – моральна батьківщина – там, де народам погано і де ми відтак покликані виявити щодо неї підтримку і солідарність.

Як і в Шевченкові часи, чимало наших горе-земляків ладні розбудовувати „рускій мір”, „євразійський союз”, „канонічне православ’я” і тому подібні речі. А тому чи не краще замість того, щоб будувати чужу імперію, побудувати „свою хату”, де, як казав Шевченко, має бути „своя правда, і сила, і воля”.

Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К.: Вид.дім Києво-Мог.академія, 2006.

Дзюба І. Шевченкофобія у сучасній Україні. – К.: Вид.дім Києво-Мог.академія, 2006.

Пахльовська О. Шевченко – пророк. – День, 2013, № 87, 88.

Сверстюк Є. А що, якби Шевченко… День, 2014, №2,3.

Сюндюков І. Вогонь під попелом. - master@day.kiev/ua



Старший викладач кафедри української мови, літератури та культури Мисливч Н.М.
Каталог: sites -> default -> files
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Мета навчального курсу
files -> Мета та завдання навчальної дисципліни
files -> Пояснювальна записка Курс «Зоопсихологія, порівняльна психологія»
files -> Онуфрієва Л. А. ( Кам’янець-Подільський )
files -> Робоча програма з дисципліни «Юридична психологія»
files -> Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84
files -> Методичні рекомендації для організації самостійної роботи з теми «Особистісно орієнтований урок: конструювання та діагностика»
files -> Информация Комитета по охране прав детей мон рк к Глобальному обзору деятельности по предотвращению насилия в отношении детей
files -> Потенциал провинциального университета в подготовке педагогических кадров высшей научной квалификации

Скачати 81.38 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка