Серця трьох передмова



Сторінка1/24
Дата конвертації29.04.2016
Розмір3.59 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
Джек ЛОНДОН

СЕРЦЯ ТРЬОХ


ПЕРЕДМОВА



Шановний читач, сподіваюся, пробачить мені, що я починаю цю передмову з вихваляння. Річ у тім, що цей твір ювілейний. Його завершенням я відзначаю своє сорокаліття, свою п’ятдесяту книгу, шістнадцять років своєї письменницької діяльності і новий напрям у творчості. А “Серця трьох” - це новий напрям. Досі я, безперечно, не писав нічого подібного і майже переконаний, що й надалі не писатиму. І я зовсім не маю наміру приховувати, що пишаюся цим твором. А тепер я радив би читачеві, який любить стрімкий розвиток дії, обминути усі ті вихваляння, що містить передмова, заглибитися в оповідь і хай він насмілиться потім сказати мені, що від моєї книги легко відірватися.

Для допитливих дозволю собі дещо пояснити. У міру того як кінематограф ставав найбільш популярною формою розваги в усьому світі, запас фабул та інтриг, створений світовою белетристикою, став швидко вичерпуватися. Будь-яка кінокомпанія за допомогою двох десятків режисерів протягом певного часу здатна екранізувати всю літературну спадщину Шекспіра, Бальзака, Діккенса, Скотта, Золя, Толстого і десятків менш плідних письменників. А оскільки таких кінокомпаній сотні, то неважко зрозуміти, що незабаром вони зможуть залишитися без сировини, з якої фабрикують кінокартини.

Право на екранізацію всіх романів, оповідань і п’єс, виданих або які мають бути виданими тими чи іншими видавництвами або особами, уже давно куплено й оформлено договорами. Коли ж трапляється матеріал, право власності на який минуло за давністю літ, то він екранізується з такою ж швидкістю, з якою матроси, опинившись на березі із золотим піском, кидаються збирати самородки. Тисячі сценаристів - а точніше, десятки тисяч, бо немає такого чоловіка, жінки чи дитини, що не вважали б себе цілком дозрілими для написання сценарію, - отже, десятки тисяч сценаристів нишпорять по літературі (як застереженої так і незастереженої) і висмикують журнали ледве не з друкарської машинки, сподіваючись поживитися якоюсь новою сценкою, фабулою або історійкою, придуманою їхніми побратимами по перу.

Проте задля справедливості слід зазначити, що зовсім нещодавно, у ті дні, коли сценаристів ще не вельми поважали, вони виснажували себе працею за п’ятнадцять-двадцять доларів на тиждень, а траплялося, що скупі директори платили їм поштучно: десять-двадцять доларів за сценарій, та ще в п’ятдесяти випадках зі ста не видавали сценаристам і тих грошей, які їм належали. Бувало й так, що товар, украдений сценаристами, у свою чергу, крали в них не менш безсовісні і безсоромні люди, котрі працювали в штаті. Так було тільки вчора, а сьогодні я знаю сценаристів, у яких є по три машини і по два шофери, котрі посилають своїх дітей у найдорожчі школи і взагалі мають стійку платоспроможність.

Значною мірою саме через брак белетристичної сировини і почали цінувати і поважати сценаристів. На них з’явився попит, вони здобули визнання, їм стали краще платити, а від них вимагати продукцію значно вищої якості. Почалися нові пошуки матеріалу, що вилилися, зокрема, у спроби залучити відомих письменників для роботи в кіно. Але те, що людина написала двадцять романів, ще не може бути запорукою, що вона здатна написати гарний сценарій. Якраз навпаки: досить швидко з’ясувалося, що успіх у белетристиці - гарантія провалу на екрані.

Але тут втрутилися господарі кінокомпаній. Поділ праці - насамперед. І ось, зв’язавшись із могутніми газетними об’єднаннями чи з окремими особами, що і відбулося в цьому випадку, - я маю на увазі “Серця трьох”, - вони замовляють висококваліфікованим сценаристам (котрі навіть заради порятунку власного життя не зуміли б написати роман) сценарій, який романісти (навіть заради порятунку власного життя не спромоглися б написати сценарій) перетворюють потім на роман.

Отже, приходить м-р Чарлз Годард1 до якогось Джека Лондона і говорить йому: “Час дії, місце дії і дійові особи визначені; кінокомпанії, газети і капітал до наших послуг. Тепер домовляймося”. І ми домовилися. Наслідок - “Серця трьох”. Ні в кого не може виникнути сумніву в майстерності м-ра Годарда після того, як я перелічу його твори, а перу його належать: “Пригоди Поліни”, “Пригоди Елейн”, “Богиня”, “Збагачуйся, Волінгфорде” та ін. Крім того, ім’я героїні цього роману - Леонсія - теж він вигадав.

Перші кілька епізодів він написав на своєму ранчо в Місячній Долині. Але писав він швидше, ніж я, і закінчив свої п’ятнадцять епізодів на багато тижнів раніш за мене. Хай не введе вас в оману слово “епізод”. На перший епізод витратили три тисячі футів плівки, А на наступні чотирнадцять - по дві тисячі футів на кожний. У кожному епізоді пересічно дев’яносто сцен, а це разом близько тисячі трьохсот сцен. Отже, ми працювали одночасно, кожен над своїм шматком. Коли я писав якийсь розділ, я, звісно, не міг враховувати того, що відбувається в наступному чи через дванадцять розділів, оскільки я цього не знав. Не знав цього і м-р Годард. Звідси неминучі наслідки: не можна сказати, щоб оповідь в “Серцях трьох” відрізнялася особливою стрункістю, хоча вона, безумовно, не позбавлена логіки.

Уявіть собі мій подив, коли я, будучи на Гаваях, раптом одержую від м-ра Годарда поштою з Нью-Йорка чотирнадцятий епізод сценарію (а я в цей час опрацьовував десятий епізод) і бачу, що мій герой одружений зовсім не з тією жінкою! І в нашім розпорядженні усього лише один епізод, коли можна її позбутися і зв’язати мого героя законним шлюбом з єдиною жінкою, з якою він має одружитися. Як це зроблено - прошу подивитися в останньому розділі чи п’ятнадцятому епізоді. Можете не сумніватися, що м-р Годард нараяв мені, як це зробити.

Справа в тім, що м-р Годард - майстер щодо розвитку дії і геній стосовно її швидкості. Розвиток дії аж ніяк не хвилює його. “Показати”, - спокійно зазначає він в авторській ремарці кіноактору. Очевидно, актор “показує”, бо м-р Годард відразу починає нагромаджувати одну дію на одну. “Відобразити горе!” - наказує він, або “сум”, або “гнів”, або “щире співчуття”, або “бажання убити”, або “прагнення самогубства”. От і все. Так і має бути - інакше коли б він завершив роботу і написав свої тисячу триста сцен?

Проте можете собі уявити, як довелося мені, бідоласі, котрий не міг обмежитися чарівним словом “відобразити”, а мав описати - і до того ж досить докладно - усі ті настрої і положення, що одним розчерком пера намітив м-р Годард! Хай йому чорт! Діккенсу не здавалося надмірним витратити тисячу слів на описування і найтонше окреслення сумних переживань того чи іншого героя. А от м-р Годард говорить: “Відобразити” - і раби кіноапарата роблять усе, що потрібно.

А розвиток дії! Свого часу я написав кілька пригодницьких романів, проте навіть у них разом не було стільки дії, як у “Серцях трьох”.

Зате тепер я знаю, чому кінематограф має таку популярність. Я тепер знаю, чому “Пани Барнес із Нью-Йорка” і “Гончар із Техаса” розійшлися мільйонами примірників. Я тепер знаю, чому якась пихата агітаційна промова може зібрати куди більше голосів, аніж доблесний вчинок чи задум державного діяча. Перероблення сценарію м-ра Годарда на роман було для мене цікавим досвідом - і досить повчальним. Ця праця по-новому висвітлила давно осмислені мною соціологічні узагальнення, підвела під них нову основу і зміцнила їх. Після цієї спроби своїх сил як письменника у новій для себе царині я почав розуміти душу народу глибше, аніж розумів досі, і усвідомив, яким високим мистецтвом жесту і міміки має володіти демагог, котрий залучає голоси виборців на свій бік за допомогою уміння грати на колективній душі мас. Я буду вельми здивований, якщо ця книга не набуде масового розповсюдження. (“Показати здивування”, - сказав би м-р Годард, або - “Відобразити масовий розпродаж”.)

Коли в основі цієї авантюри, іменованої “Серця трьох”, лежить співробітництво, то принцип співробітництва захоплює мене. Проте боюся, що такого колегу, як м-р Годард, можна здибати не частіше, ніж одного на мільйон. Ми жодного разу не прохопилися навіть словом, у нас не було жодної суперечки чи дискусії. Але в такому разі я також не просто спільник, а мрія! Хіба не я дозволив йому беззастережно “відображати” усе, що йому заманеться, протягом 15 епізодів сценарію, 1300 сцен і 31 000 футів плівки і, зрештою, 111 000 слів, що склали роман? і все ж тепер, коли я закінчив цю працю, я вельми був би радий, коли б не розпочинав її, - з однієї простої причини: мені хотілося б самому прочитати книгу і подивитися, як вона читається. А мене це вельми цікавить. Вельми.


Джек Лондон

Вайкікі, Гавайські острови,

23 березня 1916 року


Давня піратська пісня1
Шукачам пригод і долі

Я таку пораду дам:

Йдіть корсарами на море,

Де привілля всім вітрам.


Приспів:

Нас в морські бої і шторми

Не пройме переполох, -

Станем спинами до щогли,

Проти тисячі удвох!
Приготуємо пістолі -

Й в справжнє судно, не в міраж,

Пошлемо з гармати ядра

Й підемо на абордаж!


Приспів:
Гей, корсари, славмо вітер,

За кормою водоверть!

Пожаліємо матросів, -

Капітану ж буде смерть!


Приспів.
Із захопленого судна

Забираймо лиш вино,

Чарівних жінок і злото, -

Решта хай іде на дно!


Приспів:
Джордж Стерлінг2

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка