Сценарій виховного заходу вчителя початкових класів вищої категорії, методиста



Скачати 104.54 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір104.54 Kb.

Сценарій виховного заходу

вчителя початкових класів

вищої категорії, методиста

Ковкіної Лідії Олександрівни



Тема. День Матері.

Мета. Удосконалювати на­вички виразного читання,

ро­звивати зв'язне мовлення, вчи­ти писати

твори з елементами опису за опорними

словами; зба­гачувати активний словниковий запас;

виховувати любов до мистецтва слова і любов та

повагу до Матері красою ху­дожнього слова.



Девіз уроку. Шануй Матусю і в свято, і в будень!

Обладнання. Плакати, фото мам, фонозапис, ілюстрації, роздатковий

матеріал.



Хід заходу

1-й учень.

Що то є за днина,

Що то є за свято,

Що сюди зійшлося

Гостей так багато?
2-й учень.

Співай, весняна вулиця,

Веселе дзень-дзень-дзень.

Ви знаєте! Ви чули це?

Сьогодні мамин день!
Вчитель. Жінка – матір… Скільки мудрості у змісті величних слів! За кожним жіночим іменем – свята щаслива доля , адже Вона – матінка, мама , матуся – берегиня роду українського. Чи є краще, більш кохане слово Мама?! Божа Матір, Мати-Україна, рідна ненька – це три матері, що освящають наше життя.
День матері відзначається у травні, бо це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у хресну путь свого єдиного сина – спасителя людства. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва і допомоги. У травні, коли Природа – мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів в дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День матері.

Уперше організувала День матері американка із Філадельфії Анна Джарвіс у 1910 році. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції , Норвегії, Данії, Німеччині, Чехо-Словаччині. Серед української громади День матері вперше відсвяткував у 1928 році Союз українок Канади. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Відтоді в другу неділю травня День матері відзначили дуже широко. За радянських часів ця традиція обірвалася. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій , зокрема Союзу українок та Жіночої громади, свято повернулося в Україну.

(Святково прибрана зала. На заднику сцени – ікона Божої Матері у вишиваному рушнику , збоку на полотнищі – заповідь Господня: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні були твої на землі». У центрі – портрет Т.Г.Шевченка і його слова: І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі».

На сцені - 4 столики, накриті вишитими скатертинами. На стола - квіти і житні колоски. За столиками сидять ведучі, вчителі. Ансамбль дівчат виконує пісню П.Дворського «Мама Марія». На сцену виходять хлопчики й дівчата із запаленими свічками і стають біля образу Матері божої.)




Читець:

Пречиста Мати,

Просять діти вірні:

- Сповни наші просьби,

Сердечні, покірні.

Дай, щоб ми, невинні,

В мирі зростали,

Тебе і твого Сина

Завжди прославляли.

Зволь нам, Божа Мати,

Силу й долю дати,

Для рідного краю

Жити й працювати.
Ведучий. З прадавніх часів у багатьох народів існував культ Матері. Основним ореолом оповитий він у християнстві. Образ Божої Матері ніби ввібрав у себе всі радощі і трагедії, всі втіхи і болі материнства, став й самозреченості, незламної сили духу, яку у важку годину може явити материнське серце.
Ведуча. Слово «мама» росте разом з нами тихо. Як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. І зі звуку – сльозинки народиться одного дня на світ святе слово «мама» , мовлене устами дитини. Тільки не дано нам запам’ятати цю мить , як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мати. Це – мить , і це – вічність, бо мама живе завжди з нами і в нас та в наших дітях. У найтяжчу годину стогоном виривається з грудей тільки одне слово – як остання надія на порятунок: «Мамо!» То подає голос наша душа, то мати захищає свою дитину. Слово «мама» - великеє, найкращеє слово.
Ведучий. Берегине наша! Це ти ніжною колисковою оберігала мій сон у дитинстві. Це ти навчала мене жити за законами любові і правди. Це ти не давала мені спіткнутися на життєвих дорогах , будила совість, берегла від ганьби. І я стаю на коліна перед любов’ю і добротою, перед мужністю і ніжністю твоєю.
Ведуча. Мама Україно! Берегиня долі народної! Це ти в часи лихоліть підносила дух дітей своїх, трунком степів і гір поїла, сповнюючи їх гордістю і відвагою. Це твої згорьовані очі йшли за нами по всіх великотрудних дорогах, не давали забути, хто ми, чиї діти. Низько вклоняємося тобі, захиснице, великомученице наша.
Учитель. Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій , багатій, щедрій землі українській. Це земля наших предків. Тут кор. інь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій, які сьогодні відроджуються. Одна з них – свято Матері, що відзначається у другу неділю травня.
Учениця.

Хоча б яку ти вибрав із доріг,

Хоча б якими ти пішов шляхами,

Та через терни горя й бід

Ти повертаєшся до мами.

Ці теплі руки і вуста,

Що так в дитинстві зігрівали.

Це ніжне серце, ніби птах,

Завжди з тобою мандрував

Спіши до неї крізь літаю

Шануй, люби, не дай тужити,

Бо лиш вона – і рідна, і свята

З тобою вічно буде жити.

Ведуча. У світі немає поета , який уславив би і возвеличив мати, як це зробив Тарас Шевченко.
Ведучий. А скільки віршів присвятив своєї матері Андрій Малишко. З любов’ю , тихим смутком змальовує своїх батьків в «Зачарованій Десні» Олександр Довженко. Тихою і ніжною любов’ю до матері, нареченої пройняті всі романи Михайла Стельмаха. З образом матері виникають в уяві вишивані рушники, рідна хата, чорнобривці, що п’янко пахнуть хатнім вікном.
(Учні виконують пісню «Чорнобривці»)
Учениця. Берегиня – це та , хто береже нашу оселю, оберігає від лиха. Це моя і твоя мати. Прокидаючись у ранці, ми снідаємо і біжимо до школи, на роботу, часто забуваючи подякувати. Засипаючи увечері бачимо над собою її лагідні очі, забуваючи іноді сказати тим очам слова любові чи навпаки лагідне» на добраніч». Мати ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама заради нас жертвує всім - навіть життям!
(Ансамбль дівчат виконує пісню «Мамо, вечір догора…»)
Учитель. Стає уже доброю традицією, що хлопчики та дівчатка у другу неділю травня вітають своїх матерів, читають вірші, співають пісень, виявляючи шану і любов до них. Тож і ми сьогодні наймолодші наші учні побажають своїм матусям здоров’я, щастя, любові, ласки і ніжності.
(На сцену виходять хлопчики й дівчатка. Звучить мелодія дитячої колискової).

Учитель. Гадаю, усім нам сьогодні хочеться послухати мамину добру казку, що в дитинстві до кожного заглядала в «шибку сивини очима», і колискову, яку співала нам ненька. А, може, хтось з мам виконати колискову, яку колись співала своїй донечці чи синочку?

( Мама виконує колискову).

Хлопчик.

Як дітей колишеш ти недремно,

То не раз змахнеш краплину поту.

Що ж, прислів’я мовить недаремно:

«Хто не мав дітей – не мав клопоту».

Дівчинка.

Ой, щоб спало, щастя знало.

Ой, щоб росло, не боліло,

На серденько не кволіло.

Соньки – дрімки в колисоньки,

Добрий розум в голівоньки.

Цієї пісні не може бути без мами – найдорожчої, найріднішої для кожної з нас людини.
Хлопчик. Заплющ очі , прислухайся, і ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, знайомий і рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.
Дівчинка.

Мамо! Немає милішого слова,

Пензель, перо надихались тобою,

Вічна ти в пісні – з болем, любов’ю.


Хлопчик.

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.
Дівчинка.

Я часто ночами згадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі вам, мамо,

Спасибі вам, мамо за вічну любов

І щедру незміряну ласку.


Хлопчик.

Схилялось над ліжком привітно чоло,

Дрімали натомлені очі…

Спасибі вам ,мамо,

І довгі недоспані очі.


Хлопчик.

Народжений я любов’ю

Хай світяться повік ім’я!

Зичу доброго вам здоров’я,

Берегине, нене моя.
Дівчинка.

Ти нелегке життя прожила, моя мамо.

В мозолях твої чесні спрацьовані руки.

Скільки ти, моя рідна, не спала ночами.

Аби нас довести до ума, до науки.
(Діти вручають квіти матерям, гостям і виконують пісню «Виший ,мамо, сорочку» - слова Л.Михайлова, музика М.Романишина. )
Ведучий. Немає нічого більшого і палкішого, ніж любов материнська. Послухаємо про це легенду.

Був у матері єдиний син – добрий і вродливий. Дуже любила його мати. По краплинці збирала росу для вмивання , найтоншим шовком вишила сорочки. Виріс син і одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, все сиділа в сінях. А потім у клуню переселилася. Але й це не заспокоїло жорстоку молоду жінку. Каже вона чоловікові:»Коли хочеш, щоб я жила стобою, убий матір, вийми з грудей серце».

Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо…А не послухаю піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, синку, роби так , як велить серце». Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір , поклав серце в жар. Спалахнув сучок і тріснув , полетіла жаринка, вдарила в обличчя. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось він росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш…»

Заридав син схопив в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так, гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною і не вичерпаною була та любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і щасливим, що ожило серце, загоїлося рана. Підвелася мати і притиснула кучеряву голову сина до грудей. Осоружною стала синові його дружина – красуня, не міг повернутися до неї. Не вернулася додому і мати. Пішли вони удвох степами широкими та й стали двома могилами високими. Тож недаремно кажуть у народі , що материнська любов найсвятіша.



(Ведуча читає вірш В.Симоненка «Лебеді материнства». Ансамбль виконує пісню на музику О.Білаша «Сину, качки летять»).
Ведучий. У народі кажуть: «Не та мати, що породила, а та, що добру навчила!» А ще : « Не та мати, повила, а та, що до розуму довела». Українська народна мораль суворо засуджувала розпусту, дівочу легковажність, гнівно картала матерів - зозуль, які залишали напризволяще своїх дітей чи, народивши дитину, не дбали про її подальшу долю.
Ведуча. Ставлячи такі вимоги до жінки – матері, народна мораль водночас вимагала шанобливого ставлення до неї і з боку дітей. У народі мовиться: «Материнська молитва з дна моря дістане». Справіку вважалося , що немає нещаднішої людини , ніж та, на яку впала материнське прокляття , і не буде успіху у справі , яка розпочата без материнського і батьківського благословення.
Ведучий. У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір на зорях - вранішніх і вечірніх. І сама вона давно стала зорею незгасною, немеркнучою, що світить звідусіль – з усіх доріг і відстаней. Адже тільки мати була, є і залишиться для нас живим символом рідного дому, рідної землі. Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, вітчизна.
Ведуча. Стоїть на землі мати і молиться за своїх синів і дочок, за нас із вами. І перші слова її молитви: «Пошли, Боже, діткам щастя і здоров’я , віру в завтрашній день, людяності і милосердя, доброти їхньому серцю, світлого розуму голові, пошли їм бажання працювати, примножувати багатство роду, народу, не зазіхати на чуже добро». Чуєте? Молиться мати на за себе, а за нас, тому що вона Мати.
(Ансамбль виконує пісню «На калині мене мати колихала»).
Учитель. Матір’ю , ненькою здавна називав наш народ українську землю! «Земле моя! Всеплодющая мати!» - звертався до рідної землі Іван Франко. Ненькою звав Україну великий Тарас. Своє синівське право побути насамоті з матір’ю – Україною відстоював у віршах Василь Симоненко. Чекати сина – хоч і того світу – просив Україну Василь Стус. За неї – за рідні матір – ішли на бій українські вояки УПА та солдати Радянської Армії. Її ім’ям , як святим причастям , освячували свої уста сини і доньки України, падаючи в боях, конаючи в казематах і тюрмах. І стояли на шляхах застиглі в чеканні українські матері, виглядаючи з трудних доріг своїх дітей, яких за прикладом Богоматері благословили на боротьбу.
(Учениця читає уривок з оповідання О.Довженка «Мати»).
Ведучий. Священна заповідь шанувати отця і матір так само, як молитва до Бога, сама стала молитвою і через віки втілилася в Тарасовому слові :

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає.

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють.

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.
Учитель. Імення Матері , як дух , завжди кликало українців , зрослих на материнській любові, до молитви перед образом Пречистої Матері Божої . І ми звертаємо свій зір на Неї , наступниці нашої, як змалечку кличемо маму , коли нам щось заболить, бо знаходимо у святому материнстві Пречистої риси своїх матерів.
Молитва про матір.
Учень.

Пам’ятаймо, любі друзі,

Пам’ятаймо завжди з вами,

Що для нас у всьому світі



Найдорожчі – наші мами!


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка