Сценарій позакласного заходу з нагоди відзначення 70-річчя визволення села Мала Антонівка від фашистських загарбників



Скачати 81.33 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір81.33 Kb.
Малоантонівське НВО

«середня загально-освітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок»

Сценарій позакласного заходу з нагоди

відзначення 70-річчя визволення села Мала Антонівка

від фашистських загарбників.

Вчитель: Давиденко Т. С.

2014 р.
Мета: Поглибити знання учнів по героїчне минуле нашого народу та нашого міста, допомогти усвідомити велич подвигу у вирі Другої світової війни, виховувати в учнів пошану і повагу в тих, хто ціною свого життя здобув перемогу.
Обладнання: святково прибрана зала, відео проектор та мультимедійний екран з слайдами (фотографії у роки війни), магнітофон з аудіо-записами пісень. На сцені: військова палатка, макет вогнища, макети мішків з піском, буханка чорного хліба, свічки.
Голос Левітана

Відео


Тихо лунає музика, голос за кулісами:
Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому…

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

Крізь руки у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом…

І мама мовчазно – бліді, мов стіна…

І тато поволеньки кажуть: «Війна…»


Вчитель. На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули значення чорного слова «війна».

Минуло вже 70 років. Все далі відходять грізні і важкі роки війни, проте не згасає пам'ять про тих, хто віддав своє життя і захистив свою землю від ворогів. Немає такого міста, чи села, де б у жорстокі боротьбі не проливалася кров воїнів. І серед тих, хто йшов дорогами війни були чоловіки та жінки, старі люди та малі діти. Війна забрала в них все, але кожному з них хотілося вижити.



Ведучий 1. Трагічний ранок 22 червня 1941 року. У короткому часі хвиля руйнувань і смерті накрила величезний обшир. Перші фашистські бомби впали на українську землю. 16 серпня гусениці ворожих танків уже скреготіли дорогами нашого села. Попереду було лихо, кров і сльози. Почалася найстрашніша війна для нашого народу. Жителі села, так як інші жителі країни, стали як один на боротьбу з фашистськими загарбниками. В 1941 р. було мобілізовано до лав Червоної Армії 160 жителів нашого села.
По дорослому мужні, сміливі, але все ще діти, яким як і всім хотілося миру, домашнього тепла і маминих рук.

(На сцені біля макету вогнища та палатки сидить хлопець і зачитує листа-трикутника, який щойно написав)

« Матусю, мама, люба моя ненька.

Пише тобі листа твій рідний син. В мене все добре. Вчора був важкий день. Серйозне завдання, але ми його виконали. Ввечері прийшло ще двоє, також з села. Як же мені не вистачає твоїх ласкавих слів втіхи, твоєї підтримки, твоїх рідних очей, ласкавої посмішки, ніжних рук. Я мрію тебе побачити, обійняти тебе не у сні, а насправді. Сподіваюся ця мить настане, проте не тепер. Зараз я мушу бути тут, виконувати свій обов’язок громадянина, захищати свою землю. Твій Юрко».


Бідна жінка буде довіку

Сина свого виглядати,

Не зарадить ніхто тому лиху,

Не побачить його більше мати.

Крикам і стонам в душі її бути

Назавжди, до поки жива,

І тих розлук їй повік не забути,

Бо матір лишилась сама.

Минають роки, а вона пам’ятає,

Хоч посивіла та все ще страждає:

«Сина не має, сина не має,

Синочка більше нема!»

Сина забрала жорстока й кривава,

чорна й холодна війна….


Ведучий 2. Окупувавши Київську область, німці перетворили її на сировинний придаток Німеччини, природні і виробничі багатства якого використовувалися для зміцнення її могутності. Почалося масове вивезення до Німеччини на примусові роботи працездатної молоді. З Київської області було відправлено до Німеччини майже 170 тис. осіб, а з села Мала Антонівка – 154 чоловіка, із них 30 відправлено в концтабори.

В 1942 році з дозволу Узинського гестапо розпочалось навчання, але вже у жовтні 1943 року було видане розпорядження про закінчення навчання, і в школі відкрили військовий шпиталь для поранених німців. За спогадами старожилів, шпиталь існував до грудня 1944 року. А померлих окупантів ховали тут же.

Арешти, розстріли, вивезення та примусові роботи до Німеччини, пограбування рідної землі – таким був режим окупації.


  1. Лише одна веде туди дорога,

В задимлену сувору давнину

Хоча вона така важка і довга _

Через бої, через усю війну.


  1. Катами мучена, розп’ята

Ти не скорилась ворогам

Ти знала : прийде час розплати ,

Впаде на голови катам.


  1. Ти знала: мучитись недовго,

Що заясніє небозвід .

Що зійде сонце , зійде сонце

І все дивилася на схід.


  1. У далину, де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим

Дивились, виплакали очі

На Україну, рідний дім.

Ведучий 1. З документів відомо, що 29 грудня 1943 року розпочалися жорстокі бої за село Антонівку. А вже 6 січня 1944 року о 10 годині вечора село було повністю визволено від загарбників. Жителі села з великою радістю із сльозами на очах зустрічали своїх визволителів.

Під час визволення села загинуло 24 воїни Червоної армії, яких було захоронено на присадибній ділянці громадянина Чорноброва Максима Романовича. У 1974 році їхній прах було перенесено на сільське кладовище в братську могилу, над якою стоїть нерухомо солдат, схиливши голову. На обеліску викарбовано слова «Ніхто не забутий ніщо не забуте».



Учень:

Стоїть обеліск, і на нім імена,

Які вкарбувала священна війна.

Стоїть обеліск над печаллю могил,

Бійців з Придніпров’я і з галицьких сіл.

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа.

Що в селах Вкраїни синів тих нема.

Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,

Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх із собою забрала війна,

Що їхні серця дуже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.
Ведучий 2. Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забуваємо ми воїнів нашого села. В роки Великої Вітчизняної війни захищали рідну землю 160 жителів села Мала Антонівка, але 95 сімей не дочекалися своїх синів, батьків, жінки навіки розпрощалися з своїми чоловіками, діти залишилися сиротами.Золотими літерами вписані їх прізвища та імена в книзі „Пам’яті”.

Вірш „Пам’ятайте”

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.
Все далі і далі відходять грізні роки Великої вітчизняної війни, але ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто, не задумуючись, віддав своє життя в ім’я Свободи. У наших серцях ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і зовсім невідомих, - тих, хто боронив свій отчий край.

Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. Вшануймо їх хвилиною мовчання.



Хвилина мовчання


Учень:

Ми пам’ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової,

Щоб сонце сяяло золоте,

Щоб не окоп чорнів на ниві –

Хліба цвіли, мов килими.

І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми!

Учень:

Ми не бажаємо війни!

Хай над містами і нивами

Сіяє сонце з вишини,

Щоб ми росли щасливими!
Учень:

Ми хочемо без воїн жити.

Хай буде мир на всій землі!

Мир – це квіти у сонячних росах.

Мир – це радість малих і дорослих.

Мир – це усмішка в очах матусі.

Мир – це лани золотаво-русі.

Мир – це потоки весняні сині.

Мир – це дружній танок при гостині.
Мир – це все, що у світі найкраще,

Не забувайте цього нізащо!


Учень:

Хай літають завжди журавлі,

Колоски видзвонюють налиті.

Ми за те, щоб мир був на землі

Для усіх малят на цілім світі!
Учень:

Хай живуть спокійно люди,

Сонце лагідно сія,

Хай лунає всюди-всюди

Пісня радісна моя.

Визволена Україна сяяла посмішками щасливих людей, що зуміли вижити, вистояти, а далі відбудовувати мирне життя Батьківщини.


Звук незабутній перемоги

Лунає досі у серцях.

Блиск переможної дороги

Дарує радість у роках.

Героїв мало вже лишилось,

Покрила скроні сивина,

І щастя у серцях з'явилось,

Лише в душі гримить війна.

На грудях ордени, медалі,

В строю їх чутно тихий дзвін.

Ім’я їх в українській долі –

За це їм наш низький уклін.



Будемо пам’ятати , свою історію, своє минуле, щоб мати майбутнє.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка