Сценарій літературного свята Оформлення сцени. Музичний супровід. Юнак-ведучий



Дата конвертації02.05.2016
Розмір91.9 Kb.
Сценарій свята до 200-річчя з Дня народження Шевченка

УКЛІН ТОБІ, ТАРАСЕ!

Сценарій літературного свята

Оформлення сцени. Музичний супровід.



Юнак-ведучий:           

Кобзарю наш, Тарасе всемогучий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б'ющий у неправду, наче грім!

Дівчина-ведуча:   

Де ж слів таких узяти

Й такої простоти,

Щоб про Дніпро широкий

Так заспівать, як ти?

Хор «Реве та стогне Дніпр широкий…»
Юнак-ведучий:    До слова запрошується начальник відділу освіти Криворізької районної державної адміністрації Людмила Володимирівна Кравчик    

   





Юнак-ведучий: 

   Моя Україно, народ мій коханий,



Брати-українці, мої земляки!
Мерщій поєднаймо серця полум'яні
На вічні роки і прийдешні віки.
Моя Україно, народ мій коханий,
Брати-українці, мої земляки!
Здоров'я і щастя вам, рідні краяни,
Добробуту, миру на довгі роки!
Дівчина-ведуча:   

Єднаймося, браття! Хай чиста іскрина
Запалить любов'ю гарячі серця,
Й піснями наповниться вся Україна
Від щастя, якому не буде кінця!

Пісня
Юнак-ведучий:           

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Дівчина-ведуча:    З усіх повітів Київщини — повіт Звенигородський видається природною красою, більша частина повіту, найпаче південно-східний куток, горбковата, хвиляста… Моренці лежать трохи що не біля самої межі Канівського повіту по дорозі з Шендерівки, а Кирилівка трохи на південь за вісім верств від Моринець. З початку 18-ого століття і Кирилівка, і Моринці належали до Вільшанського „ключа» величезних маєтностей… коронної княгині Яблоновської. Згодом Вільшанські маєтності перейшли до рук Василя Енгельгарда.
Малий Тарас:        

Там матір добрую мою,

Ще молодою — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..



Мати:       

 Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби.

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово, і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди — з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зігне

Мене на довгій панській ниві.

Тарас: Наша бідна, старенька біла хата з солом’яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати на припічку яблуні з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї терплячої, моєї ніжної неньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня…

(Звучить мелодія).

Під музику виходять три старшокласниці у білому вбранні: Доля (у терновім вінку, боса).

Муза, Слава.

Доля:        

 Я тиха доля, доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала „люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність.

Разом з Тарасом         

Свічку їй несла.


Тарас:    

В того доля ходить полем,

Колоски збирає.

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Муза:        

Ходімо, хлопче, я шлях твій освічу і

До волі стежку протопчу»

Слава:      

Я, хлопчику,  твоя Мінливая зоря.

Зі мною, я знаю -

Доведеться йти на іспит.

А може, й на тортури, та одначе,

Ніхто не відбере твій тихий світ,

Що в глибині душі сміється й плаче.

(Виводять хлопчика Тараса. Тарас-юнак тримає в руках документ, перечитує, схвильовано роздивляється.)

Ведучий: 22 квітня 1838 рік. Зі спогадів художника-земляка Сошенка: „Зараз до моєї кімнати плигає через вікно Тарас, мало мене не звалив з ніг, кидається мені на шию і         гукає: „Воля!»

Тарас: Воля! Воля! Учуся малювати: нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога — велике щастя бути вільним… Самому тепер не віриться, а дійсно так було. Я з брудного горища, я, мізерний мацапура, на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв.

Ведучий: Треба з усією категоричністю підкреслити, що Шевченка було звільнено не лише за гроші, виручені від лотереї, проведеної в царській сім’ї…Ці гроші внесли друзі Тараса -найімовірніше те ж саме „велике й людинолюбне тріо» — Брюллов, Жуковський та Вієльгорській.

Ведуча: У 1840 році з’явився „Кобзар» Шевченка. Молодий митець вів цікаве і напружене життя, хотів побільше дізнатись, побачити. Але, незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають „на папері сумними рядками».

Ведучий: І ось настав 1843 рік, коли Тарас вперше після довгої розлуки відвідав Україну.

Ведуча: За словами письменника з діаспори Василя Барки: „Найбільша духовна драма Шевченка: перед зором, в омріяному „земному раю» на Україні йому відкривається пекло».

Тарас:                

І я прозрівати

Став потроху… Доглядаюсь, -

Бодай не казати.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не  співаю,

А вию совою.



Ведучий: З-під гнівного Шевченкового пера народжуються безсмертні творіння людського духу : „Кавказ», „Єретик», „Великий льох», „Наймичка», „І мертвим, і живим…», „Заповіт».

Катерина (проходить з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе):

Утік!.. Нема!..

Сина, сина

Батько отцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики!голубчики!

Візьміть за собою…

Візьміть його… бо покину,

Як батько покинув…

 

Наймичка (входить):

.. .А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілося б на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

Заходить Марко.

…Марку!

Прости мене!



Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку! Я …я твоя мати…

Ведучий:

Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла…

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить — то співає,

То страшно голосить.
Ведуча: Шевченко особливо багато їздив по Україні під час другої поїздки на батьківщину 1845 року. Він часто зустрічався з селянами і скрізь бачив сльози і муки. (На сцену виходять змучені селяни з косами, серпами, граблями. Серед них і Тарас Григорович);  - Ох, і тяжка наша доля у кріпацькому ярмі.

Селяни:             

Пани-кати…

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають,

Бо нічим обуть княжат недорослих!

Дівчина:         

   … а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію в військо оддають!

Жінка:              

  …а онде під тином

Опухла дитина, голодная мре,

А мати пшеницю на панщині жне.



Дід:                     

Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?



Дівчина:         

Чи довго ще на сім світі катам панувати? 



Шевченко (тихо і гнівно):     

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкують незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори.

Селяни:     Ех, Тарасе, такі вірші до добра тебе не доведуть!

Шевченко: А що може бути гіршого ніж таке життя?

Селяни: У москалі оддадуть…

(заходять Доля, Муза, Слава з чорними хустками на плечах).



Доля: Не забарився присуд таланту, правді щирості. І присуд цей найжорсткіший. Не писати і не малювати.

Муза:                  

Холодні стіни каземату

І зверхні окрики катів.

А руки прагнуть малювати:

Душа волає щирих слів.

А де ж папір? Його й шматочка

-Заборонили навісні.

О, як мережив він рядочки,

А малював би ночі й дні.

Слава:           

Такі поети не вмирають,

Їх пам’ятатимуть віки

Прийде забрати каземату

Вкраїна серцю дорога,

Садок вишневий коло хати

І схилить гілку до чола.

Загоїть рани, сльози витре,

Загляне в душу аж до дна…

Шевченко (у формі солдата):

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За нею душу погублю! (задумується)

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучуся… але не каюсь!



Муза: Я була вірною тобі і ніколи не покидала тебе, Тарасе. І коли ти був солдатом, самотнім і забутим, здається, цілим світом, я теж була поряд. Це я допомогла тобі створити 100 віршів, 7 поем, повісті, щоденник, цілий ряд картин.

Слава:           

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує! Знать до Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!..

Доля:            

І знов мені не привезла

Нічого пошта з України…

За грішнії. Мабуть, діла

Караюсь я в оцій пустині

Сердитим Богом. Не мені

Про теє знать, за що караюсь,

Та и знать не хочеться мені.



Ведучий: у листі до М.Осипова Шевченко писав: „А я уже сивий і лисий стаю. Ви пишете, що живите в землянці і бідуєте на зразок Робінзона Крузо. Так уявіть, що я вам заздрю.»

Ведуча: Серпень 1857 року. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю.

Доля (знімає чорну хустку): співець-патріот, мученик, засланець так мріяв ще повернутися на омріяну Україну, подивитися на її широкополі лани, вилити там своє горе.



Шевченко (звертається до Долі):

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сироті стала…

… Ми не лукавили ч тобою.

Ми просто йшли; у пас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!              (виходять).



Слава: „Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.» Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу — Каменяр.

Муза: тебе чують, Тарасе, і крізь століття, і голос твій їм душі окриля. 

Виступ Косяк Н.М.

Ведучий: 

Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України. Шевченко ставить Україну, її незалежність, вище над усе. Тож вчімося у нього любові до України!

Пропонуємо вашій увазі виступ учениці 10-го класу КНЗ «Лозуватська ЗШ №1 імені Т.Г. Шевченка» Бялковської Вікторії, яка стала переможцем у районному конкурсі виразного читання творів Шевченка.

Виступ Бялковської Вікторії

Ведуча:

Через двісті вагомих літ 
Читаємо Шевченків «Заповіт». 
Соборно жито засіваймо, 
Соборно правду пожинаймо, 
Соборно волю бережімо, 
Соборно славу вознесімо. 
Соборно чужого научаймось, 
Соборно й свого не цураймось, 
Соборно думу засіваймо, 
Соборно Бога в серці маймо.
На сцені Лауреат Всеукраїнських конкурсів «Дзвени, бандуро!», викладач районної музичної школи по класу бандури Марина В'ячеславівна Тищенко.
Виступ бандуристки
Ведучий:

Провісник волі, великий титане,

Справдились думи пророчі твої,

Приймай же данину любові і шани

Од вольних народів нової сім’ї.

Ведуча:

І став для нас Шевченко заповітом,
Безсмертним, як саме людське життя.
Ми будем славить перед цілим світом
Живе й святе Шевченківське ім’я! 
Виступ шкільного ансамблю


Ведучий:

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.





 

 

 

 


Ведуча:

Немає тих доріг, де закипалась мука,

Де відчай і журба ходили, мов брати,

Нові шляхи кладуть твої онуки,

Нове життя прийшло у їх хати.


 

    

 

 

 


Ведучий:

І бачиш ти із Канівського схилу,

Як новий день над світом устає,

Як сивий Дніпр свою могутню силу

По жилах дротяних народу віддає.


 

  

 

 

 


Ведуча:

Як береже твої, Тарасе, заповіти

Сім'я народів вільна і нова.

Любов'ю і теплом зігріта

Розквітла Україна трудова.


 

  

 

 

 


Ведучий:

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.





Гімн школи






База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка