Саморегуляція поведінки особистості як один із компонентів самосвідомості



Скачати 499.28 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації11.09.2017
Розмір499.28 Kb.
  1   2
Саморегуляція поведінки особистості як один із компонентів самосвідомості

           Завершаючою ланкою цілісного процесу самосвідомості є саморегуляція особистістю складних психічних актів, власної поведінки. Під саморегуляцією в  структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе, причому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.

Феномен “саморегуляція” став предметом пильної уваги багатьох дослідників, серед них – О.А. Конопкін. Завдяки його дослідженням на прикладі сенсомоторної діяльності були виділені індивідуально-типологічні особливості регуляторних процесів планування (ставлення мети), моделювання ситуацій досягнення, програмування дій, оцінювання результатів та корекції, тобто процесів, які реалізують основні компоненти системи саморегуляції активності і діяльності особистості.

Автор розглядає усвідомлену саморегуляцію як “…системно- організований процес внутрішньої психічної активності людини щодо ініціації, побудови, управління, підтримування різними видами і формами довільної активності, безпосередньо прийнятими  людиною цілями” [4].

           У функціональному плані в саморегуляції поведінки можна виділити часові межі або часові фактори, які визначають два основних типи саморегуляції поведінки:

         Перший тип ( тактичний) – це саморегуляція, яка має чіткі часові межі свого здійснення: передбачає управління  поведінкою протягом короткого проміжку часу в конкретних ситуаціях діяльності або спілкування і обумовлена конкретним поведінковим актом, дією або вербальними проявами.

         Другий тип (стратегічний) – це саморегуляція поведінки протягом довготривалого часу; вона пов’язана з плануванням особистістю ціленаправлених змін в самій собі. Ця форма базується на досвіді самопізнання механізмів оволодіння своїми внутрішніми резервами, які направлені на найбільш повну реалізацію себе а також забезпечує підпорядкування мотивів протягом всього життя, побудову ієрархії мотивів і вирішення конфліктів між індивідними і соціальними мотивами і мотивами духовними, індивідуальними на користь останніх.

 Проведений аналіз психологічних досліджень даного компоненту самосвідомості дозволяє виділити різні механізми саморегуляції. Дане питання було джерелом дослідження багатьох вчених:

 І.Д. Бех зазначав, що виникнення і формування регулятивних механізмів саморегуляції суб’єкта пов’язано з його здатністю розчленовувати в часі спонукально-операційну і виконавчу частини поведінкового акту [1].

 Вагомий внесок у розробку проблеми саморегуляції поведінки особистості зробив М.Й. Боришевський, який вважав, що механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як:

        самооцінка- це результат мислительних операцій ( порівняння, аналізу та синтезу), в якому постійно присутній емоційний компонент ( суб’єктивне переживання; домагання особистості – їх основна функція полягає у корекції прийнятих цілей, задач; соціально-психологічне очікування (очікувана оцінка), яка виконує функцію посередника між самосвідомістю  особистості і її соціальним оточенням в процесі саморегуляції поведінки;

          образ “Я” – як результат самопізнання; як головна мета життєдіяльності особистості; як психологічне утворення, яке забезпечує головну функцію саморегуляції  – функцію цілепокладання; як узагальнений, глобальний механізм саморегуляції на особистісному рівні.

Автор наголошував, що  саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації. [2].

 Цікавою є думка дослідниці Т.В. Кириченко, яка виділяє найсуттєвіші механізми процесу саморегуляції в підлітковому віці: рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, мотивація схвалення, потреби у досягнення успіху. При цьому, автор наголошує, що всі виділені механізми перебувають у постійній взаємодії. ”Психологічні механізми складають інтегративну сукупінсть психічних властивостей індивіда, що визначають рух до регуляції його дій, вчинків, поведінки і групуються на зразках, еталонах, цінностях індивідуального та суспільного характеру” [3].

На особливу увагу заслуговує дослідження Ю.А. Миславського, яким встановлено, що система саморегуляції формується і розвивається лише в процесах спілкування, яке забезпечує певні форми активності і розвитку особистості на різних вікових етапах [ 5].

 З точки зору Е.М. Пенькова, саморегуляція поведінки особистості повинна бути розглянена тільки у взаємодії “суспільство-особистість” і “особистість-суспільство”, тому що кожна особистість повинна вміти передбачувати характер реакції на свої дії, вчинки з боку суспільства [6].



Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що  саморегуляція поведінки  є інтегративною властивістю особистості, яка об’єднує в собі інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. Загалом можна констатувати,  що саморегуляція – це єдність соціальних та психологічних проявів свідомості і самосвідомості особистості.

Методика психологічної релаксації і відновлення


Функціональний стан (ФС) людини — це інтегральний комплекс наявних характеристик тих функцій і якостей людини, які прямо або опосередковано зумовлюють виконання діяльності. Функціональний стан організму знаходить свій вираз у виконанні ритмічних процесів. Протікання ритмічних процесів в організмі служить визначальним фактором ФС людини. До цього часу у людини знайдено більше 300 процесів, які підкоряються цикадному ритму і кількість накопичення факторів постійно зростає.

Наприклад, Д. В. Кандиба [10] виділяє такі основні режими роботи психофізіології людини.



Нормальний режим — відповідає стану психофізіології здорової 25—40 річної людини в активному стані (стані неспання).

Віковий режим — відповідає стану психофізіології здорової людини у звичному стані неспання у віці до 25 років і після 40 років.

Режим природного сну — відповідає стану психофізіології здорової людини у сні і поділяється на три субрежими залежно від віку: до 25 років, від 25 до 40 років, більше 40 років.

Передпробуджувальний режим — відповідає двом станам психофізіології здорової людини з урахуванням віку: а) в період неповного природного засинання; б) у період неповного природного пробудження.

Релаксаційний режим — відповідає стану психофізіології здорової людини в пасивному стані неспання на фоні загальної м'язової та емоційної релаксації з врахуванням віку.

Мобілізаційний режим — відповідає стану психофізіології здорової людини у надактивному мобілізуючому стані психіки на фоні загального м'язового й емоційного збудження з урахуванням віку.

Спортивний режим — відповідає стану психофізіології конкретної здорової людини з підвищеною руховою активністю.

Передпатологічний режим — відповідає стану психофізіології конкретної здорової людини з незначними порушеннями здоров'я або пониженою руховою активністю.

Патологічний режим — відповідає стану психофізіології конкретної людини з серйозними порушеннями здоров'я або людини з надмірно заниженою або завищеною руховою активністю; людини" яка перебуває під дією надмірного психофізіологічного навантаження.

Біологічно критичний — відповідає стану психофізіології конкретної людини, яка перебуває в біологічно критичній ситуації.

Гіпосенсорний режим — відповідає стану психофізіології конкретної людини, яка перебуває в умовах повного або часткового інформаційного голоду.

Гіперсенсорний режим — відповідає стану психофізіології конкретної людини, яка перебуває в умовах стресової (надмірної) інформаційної дії.

Режим гальмування — відповідає стану психофізіології людини з визваним розлитим гальмуванням кори головного мозку, отриманого самостійно, за допомогою зовнішньої інформації або за допомогою спеціаліста. У цьому режимі виникає функціональне роз'єднання як мозкових структур, так і окремих популяцій клітин, вони переходять на автономний режим діяльності за принципом біологічної саморегуляції.

Режим психофізіологічного зосередження — відповідає стану психофізіології людини зі звуженою свідомістю та стійкою концентрацією пасивної уваги на якомусь зовнішньому або внутрішньому об'єкті.

СК-режим ("стан Кандиби") — відповідає стану психофізіології конкретної людини, яка перебуває в специфічно закодованому стані організму, який характеризується високою психофізіологічною керованістю з етапами автоматизму. Цей стан об'єднав усі види трансу, подав їх в єдиному процесі та єдиній психотехнології. У цьому режимі збільшуються міжцентральні функціональні зв'язки, налагоджується регуляція фазових відношень ритміки різних мозкових утворень.

Сутінковий режим — відповідає стану психофізіології людини, свідомість якої звужена до сутінкової.

Неусвідомлений режим — відповідає стану психофізіології людини, яка перебуває у несвідомому стані, наприклад, комі.

Анабіозний режим — відповідає стану психофізіології людини, яка перебуває в анабіозному стані, наприклад, у йоганідрі.

Передсмертний стан.

Емоційно духовні стани, які трапляються в релігії як екстазійні.

Ведучим цикадним ритмом у людини (і вищих тварин) є ритм активності та спокою, неспання та сну. В період активності, у звичних умовах (вдень), у нашому організмі підвищуються процеси витрачання енергії, яку затрачають на виконання фізичної та розумової роботи. У період відпочинку, вночі, активізуються процеси відновлення, тобто організм відновлює все те, що зруйновано в активну фазу його життєдіяльності. Тому відпочинок не є пасивним станом. Відпочинок, особливо сон, — це також робота.

Чим повноціннішим є відпочинок (відновлення), тим вищий рівень активності може виявити організм (руйнування). Якщо недостатній відпочинок, то починають переважати процеси енергетичного виснаження і функціональний стан втоми переростає у стан перевтоми, що суттєво знижує ефективність діяльності.

Отже, оскільки людина як живий організм функціонує за законами ритму, то можна виділити два підходи до забезпечення необхідних функціональних станів високої активності: 1) мобілізуючі методи безпосередньо перед початком періоду активності та протягом нього; 2) методи, які спрямовані на повне відновлення сил у періоди відпочинку.

Не принижуючи значення методів мобілізації, детальніше розглянемо методи відновлення сил працівника.

Достатній, своєчасний і повноцінний сон можна було б назвати кращим засобом досягнення повного відновлення сил і забезпечити функціональний стан високої активності. Однак робочі перевантаження, хронічне нервове напруження та інші стреси — фактори, які призводять до перевтоми і спричиняють розлад сну, потребують додаткових методів отримання організмом повноцінного відпочинку.

Найбільш енергомісткий процес у працівника в період активності — нервове напруження. Є різні способи зниження його рівня. У процесі еволюції (розвитку) нервова напруга постійно поєднується з м'язовою. Одним із способів досягнення психологічного розслаблення є м'язова релаксація, тобто повноцінне розслаблення м'язів тіла.

Початки наукової розробки м'язової релаксації пов'язані з іменем Е. Джекобсона. Він вважав, що існує пряма залежність між тонусом скелетної мускулатури та різними формами негативного емоційного збудження і створив систему соціальних вправ — техніки "прогресивної релаксації". Це курс систематичного тренування за довільним послідовним розслабленням усіх м'язів тіла. Під релаксацією розуміємо не тільки сам процес зняття працівником нервово-психологічного стану, що за своїм характером протилежний активності, який допомагає відновити сили й енергію.

До методів релаксації деякі автори відносять й аутогенне тренування (АТ) за Шульцом, не протиставляючи методу Джекобсона. Однак відмінності між ними суттєві. За методом Шульца, релаксація спричиняється шляхом самонавіювання і слугує базою для подальших самонавіювань.

Послідовність етапів процедури і методів проведення занять з релаксації і відновлення сил людини. Аутогенне тренування (від гр. autos — сам, genos — проходження) — "самопороджуюче тренування", у процесі якого людина сама собі надає необхідну допомогу.

АТ складається з двох ступенів — нижчого та вищого. Нижчий ступінь (АТ-1) розрахований для зняття нервово-емоційного напруження, попередження виробничої втоми, яка розвивається в процесі діяльності, виховати стійкість до стресу, фрустрації в несприятливих умовах виробничого середовища, для заспокоєння, нормалізації функцій в організмі.

АТ-1 має не тільки лікувальний, а й профілактичний ефект, тому що м'язова діяльність пов'язана з емоційною сферою людини. При нервово-емоційному збудженні головний мозок шле на периферію підвищений потік інформації у вигляді нервових імпульсів. Чим сильніше напружені м'язи, тим більше імпульсів іде в зворотному напрямі до головного мозку, спричиняючи вогнище підвищеної збудливості. Розслаблення (релаксація) мускулатури — показник позитивних емоцій, стану спокою, урівноваженості, відпочинку, добре формуються і закріпляються нові, бажані умовні рефлекси. Розслаблення розцінюють як самостійний фактор, який зменшує емоційне напруження. Допоміжний фактор готує умови для перехідного стану, від стану неспання до сну. Зміна напруження та релаксації — один із методів тренування рухливості основних нервових процесів: гальмування та збудження.

АТ-2 використовують для того, щоб ввести людину в особливий стан "аутогенної медитації", під час якої виникають своєрідні переживання, які ведуть, на думку Шульца, до "самоочищення" організму від хвороби.



Медитація — міркування. Концентрація уваги (повне зосередження уваги на відповідному об'єкті концентрації). Зупинка процесів сприймання і мислення, чуттєва ізоляція людини від зовнішнього середовища. Органи відчуттів створюють у ЦНС високий рівень власних, внутрішніх "шумів", ускладнюючи процес асоціації та інтеграції. Тимчасово вилучають з пізнавальних процесів функції пам'яті. Їх вилучають і під час медитації. Можна якнайповніше використати асоціативні й інтегральні процеси.

"Вищі ступені" АТ-2, за Шульцом (аутогенне медитація-самоспоглядання). Для досягнення вищого ступеня рекомендують:

1) вправи, при яких заплющити очі, повернути очне яблуко догори, не відкриваючи очей, дивитися в одну точку, яка розміщена приблизно на середній частині черепа;

2) вправи з візуалізації уявлень. Пов'язані з уявленнями однотонного кольору, дальших образів конкретних предметів. Вправу виконують протягом 30—60 хв. і вона є виконаною тоді, коли людина може викликати в себе яскраві уявлення будь-якого кольору, а також образ предметів, образ іншої людини;

3) викликати у себе стан марення (поєднання інтенсивного занурення), під час якого такі абстрактні поняття, як, наприклад, краса, щастя, справедливість пов'язані з відповідними зоровими образами;

4) викликати своєрідний стан сновидного розщеплення свідомості (глибокого занурення), під час якого той, хто займається, сам себе запитує (наприклад, "Що я роблю неправильно? В чому зміст роботи?") і відповіді на них отримує у вигляді зорових сновидних образів, тобто викликає сомнамбулічну стадію гіпнозу. Цей процес, малодосліджений для виконання відповідних завдань. Отже, у процес виконання швидше втягується інтуїція, яка допомагає відновленню нервово-психічних функцій людини.

Щоб опанувати АТ-1, треба не менше трьох місяців щоденних занять по 10—30 хв. На опанування АТ-2 потрібно не менше восьми місяців. Основні сім форм АТ-1, які можна назвати класичними:

1) Я зовсім спокійний.

2) Моя права (ліва) рука (нога) дуже важка.

3) Моя права (ліва) рука (нога) дуже тепла.

4) Серце б'ється спокійно і сильно.

5) Дихання зовсім спокійне, мені дихається легко.

6) Сонячне сплетіння випромінює тепло.

7) Чоло приємно-холодне.

Виконання кожної вправи варто розглядати як дослід, експеримент, який ставиться на самому собі. Вивчати будь-який прийом АТ треба за такою схемою: а) початкове (експериментальне) виконання вправи (заняття ГТР); б) визначення результатів шляхом самоспостереження (на кожному занятті); в) перевірка достовірності результатів (три самостійні заняття); г) перевірка повторюваності результатів за допомогою цілеспрямованого викликання самонаказом (не менше чотирьох самостійних занять).

Отже, АТ розглядають як набір прийомів свідомої психічної саморегуляції. Основа такої "загальної психічної культури". Використовуючи ступені АТ-1, поліпшується увага, воля, удосконалюється здатність до саморегуляції емоційних станів і моделювання певного настрою.

Найважливіша задача АТ — опанувати власними емоціями. АТ — це опанування прийомами саморегуляції напруження м'язів і судин шляхом систематичних вправ, яскравих образних уявлень, які діють на психічний стан. Основний шлях тренування — самонавіювання. При АТ шляхом мисленнєвого повторення певних формул вмовляння вдається змінювати багато фізіологічних функцій організму, наприклад, температуру тіла, частоту серцебиття, нормалізувати систему кровообігу та дихання.

Самонавіювання не зводиться до процесу зайвої волі, до багаторазового повторення певних логічних слів. Скільки б разів ви механічно не повторювали, що у вас не болить голова, вона не перестане боліти. Виявляється, що є такі способи, якими можна ліквідувати цей біль. Вам відомо, яку велику роль у нашому житті відіграє центральна нервова система й особливо кора головного мозку. В середині півкуль є дуже важливий відділ. У ньому, як на пульті управління, розміщені центри, які керують настроєм (емоціями), сприйняттям болю і глибокого сну. Це так звана підгорбова ділянка — ділянка, яка пронизана кровоносними судинами і тісно пов'язана з іншими відділами нервової системи організму. Вона легко реагує на будь-які хвилювання та зовнішні подразники. Якщо діють несприятливі подразники, то в підгорбовій ділянці звужуються судини, погіршується кровопостачання, порушується її зв'язок з усім організмом. У людини змінюється настрій, виявляється загальна слабість.

Мета АТ — полегшити і нормалізувати цю ділянку. Навчившись розширювати судини в одному з органів тіла, можна рефлекторно викликати їх розширення і в головному мозку. Спочатку реагує той відділ мозку, в якому найбільше судин (підгорбова ділянка). У результаті — покращується кровопостачання і нормалізується діяльність мозку, що налагоджує фізіологічні функції організму в цілому і покращує загальний стан.

Інструкція для суб'єкта дослідження:

Завдання 1. Сидіть (лежіть) спокійно, не рухайтесь. Перевірте, чи зручно вам, чи не турбує вас що-небудь, чи немає зайвого напруження (якщо так, то необхідно усунути). Під час проведення досліду не можна розмовляти і відволікатися на сторонні подразники.

Слухайте уважно, що вам буде сказано, спробуйте зосередитися на тому, про що йтиметься. Виконуйте те, що скажуть.

Спробуйте чітко уявити собі або відчути, якщо запропонують, наприклад, розслабити м'язи руки, відчути важкість руки.

Слухайте уважно і думайте про те, що ви почуєте, і виконуйте те, що скажуть.

Очі розплющіть. Сидіть (лежіть) спокійно. Слухайте уважно, виконуйте те, що вам буде запропоновано, і намагайтеся яскраво уявити, виявити в собі такі образи: ви перебуваєте на галявині в лісі, ви гуляєте і сіли відпочити на пеньок, світить яскраве сонце, а в лісі прохолодно і спокійно. Вдихаючи струмінь повітря, яке приємно холодить ніздрі, ви відчуваєте прохолоду і на шкірі чола. Промовляйте про себе: шкіра прохолодна. Уявіть це (пауза в 10—15 с). Розплющіть очі. Дайте відповідь на контрольні запитання.



Контрольні запитання

Чи вдалося вам викликати уявлення про те, що ви перебуваєте серед природи, в лісі?

Чи вдалося вам відчути прохолоду повітря? Чи відчули прохолоду на шкірі чола?

Виконати вправу три — чотири рази.

АТ-1. Система вправ

Я відчуваю спокій.

Я відчуваю глибокий спокій.

Я відволікаюсь від усякої поспішності.

Я звільняюсь від внутрішнього напруження.

Розслаблююсь.

Мені все байдуже.

Для мене це не дуже важливе.

Все інше — поза мною.

Відчуваю спокій. Розслаблююсь.

Все навколишнє — далеко і байдуже.

Заглиблююсь у внутрішню тишу.

Всі мої думки спрямовані на спокій.

Я зовсім спокійний.

Ніщо не може мені заважати.

Спокій і рівновага наповнюють мене.

Я не роблю нічого, зовсім нічого — нехай все заспокоїться. Віддаюсь спокою, рівновазі, розслабленню. Спокій огортає мене, як прозоре м'яке пальто. Спокій відгороджує.

Я зовсім один (одна) зі своїм внутрішнім спокоєм. Розслаблюю м'язи правої руки. Права рука важка.

Яскраво відчуваю важкість правої руки. Права рука стає ще важчою.

Вона важка, як свинець. Важкість правої руки велика. Важкість правої руки величезна. Не можу її підняти. Розслаблюю м'язи лівої руки. Ліва рука важка.

Яскраво відчуваю важкість лівої руки. Ліва рука стає ще важчою. Вона важка, як свинець. Важкість лівої руки велика. Важкість лівої руки величезна. Не можу її підняти. Розслаблюю м'язи правої ноги. Права нога важка.

Яскраво відчуваю важкість правої ноги. Права йога стає ще важчою. Вона важка, як чавун. Важкість правої ноги велика. Важкість правої ноги величезна. Не можу нею рухати. Розслаблюю м'язи лівої ноги. Ліва нога важка.

Яскраво відчуваю важкість лівої ноги"

Ліва нога стає ще важчою.

Вона важка, як чавун.

Важкість лівої ноги велика.

Важкість лівої ноги величезна.

Не можу нею рухати.

Розслабляю м'язи живота.

М'язи живота м'які.

Розслабляю м'язи грудної клітки.

Дихаю вільно.

Розслабляю м'язи обличчя.

Яскраво відчуваю розслаблення м'язів обличчя.

Чоло гладке. Зовсім рівне.

Нижня губа відвисає.

Повіки налилися свинцем.

Все тіло повністю розслаблене і безвладне.

Все тіло важке, як мішок із піском.

Тепла хвиля тече по правій руці.

Доходить до кисті руки.

Тепло охоплює праву руку. Виходить на шкіру.

Яскраво відчуваю приємне тепло по всій правій руці. Хвиля тепла тече по лівій руці. Доходить до кисті руки. Тепло охоплює ліву руку. Виходить на шкіру.

Яскраво відчуваю приємне тепло по всій лівій руці.

Хвиля тепла тече по правій нозі.

Доходить до стопи.

Тепло охоплює праву ногу.

Виходить на шкіру.

Яскраво відчуваю приємне тепло по всій правій нозі. Хвиля тепла тече по лівій нозі. Доходить до стопи. Тепло охоплює ліву ногу. Виходить на шкіру.

Яскраво відчуваю приємне тепло по всій лівій нозі. Відчуваю тепло, хвиля тепла, яка тече до сонячного сплетіння. Хвиля тепла з сонячного сплетіння розповзається по животу. Живіт наповнюється теплом.

У всій порожнині живота відчуваю приємне тепло.

Тепло проникає з живота в грудну клітку.

У грудній клітці відчуваю приємне тепло.

Грудна клітка наповнюється приємним теплом.

Відчуваю тепло у всьому тілі.

Все моє тіло наповнене приємним теплом.

Внутрішнє тепло відчуваю у всьому тілі.

Яскраво відчуваю тепло в цілому тілі.

Тепло таке приємне, як дуже тепла ванна.

Мені добре.

Відчуваю себе легко і вільно. Я зовсім спокійний.

Серце б'ється ритмічно і спокійно, ритмічно і спокійно.

Дихаю повільно.

Чоло приємно-холодне.

Відчуваю приємну прохолоду на чолі.

Мені добре, мені добре.

Коротший варіант АТ-1

Моя увага зосереджена на моєму обличчі. Моє обличчя спокійне. М'язи чола розслаблені.

М'язи очей розслаблені. М'язи щік розслаблені.

Губи і зуби розтиснені. Моє обличчя як маска.

Увага на руки! Мої пальці розслаблені.

Кисть руки розслаблена. Мої плечі розслаблені.

Мої руки повністю розслаблені.

Моє обличчя спокійне і нерухоме.

Увага на ноги! Мої підошви розслаблені.

Мої стопи і гомілки розслаблені. Мої бедра розслаблені.

Мої ноги повністю розслаблені.

Все моє тіло спокійне і нерухоме.

М'язи шиї і потилиці розслаблені. Моя спина розслаблена.

Груди і живіт розслаблені. Все моє тіло нерухоме.

Моє лице і все моє тіло спокійне і нерухоме.

Моє лице і все моє тіло повністю розслаблені.

Моя права рука важка. Моя права рука стає все важчою.

Моя ліва рука важка. Моя ліва рука ще важчає.

Мої руки важкі.

Мої руки дуже важкі.

Мої ноги важкі. Мої ноги дуже важкі.

Мої руки і ноги важкі.

Мої руки і ноги дуже важкі.

Все моє тіло важке.

Моя права рука тепла. Моя права рука дуже тепла.

Моя ліва рука тепла. Моя ліва рука дуже тепла.

Мої руки дуже теплі.

Мої ноги теплі. Мої ноги і руки теплі.

Мої ноги і руки дуже теплі.

Мій живіт став теплим.

Все моє тіло важке і тепле.

Я дихаю легко і спокійно. Моє серце б'ється спокійно і рівно.

З центра тіла випромінюється енергія, яка розходиться по всьому тілу.

Дихання ритмічне. Серце б'ється спокійно.

Все моє тіло важке і тепле.

Моє чоло стало прохолодним. Моє чоло прохолодне. Дихання ритмічне. Серце б'ється спокійно.

З центра тіла тепла промениста енергія розходиться по всьому тілу. Моє чоло прохолодне. Я відпочиваю. Я почуваю себе зовсім спокійно.

Розплющивши очі, я почуваю себе бадьорим, спокійним і повним сил.

Скорочений варіант АТ-1

Я відчуваю спокій.

Я відчуваю глибокий спокій.

Розслаблююсь.

Всі мої думки спрямовані на спокій.

Я сам (сама) зі своїм внутрішнім спокоєм.

Розслаблюю м'язи рук.

Руки стають теплішими і теплішими.

Відчуваю тепло в моїх руках.

Розслаблюю м'язи ніг.

Ноги стають теплішими і теплішими.

Яскраво відчуваю тепло в мої ногах.

У всій порожнині живота і грудей відчуваю приємне тепло.

Яскраво відчуваю приємне тепло у всьому тілі.

Мені добре. Відчуваю себе легко і вільно.

Серце б'ється ритмічно і спокійно. Дихаю повільно.

Я абсолютно спокійний (спокійна). Мені добре.

Ще коротший варіант

Я відчуваю повний спокій.

Я повністю розслабився і спокійний.

Все моє тіло повністю розслаблене.

Серце б'ється ритмічно і спокійно.

Дихаю легко і вільно.

Мені добре. Я заспокоївся і відпочив.



Установки для використання психічної саморегуляції

А. Розвиток потрібних якостей

Хоробрість, рішучість, самостійність, ініціативність. Сила волі, наполегливість у досягненні мети. Працелюбність.

Впевненість у собі та своїх силах, об'єктивне їх оцінювання. Уміння терпіти (втому та пов'язані з нею неприємні відчуття). Уміння концентрувати думку та увагу, переключати їх з одного предмета на інший.

Уміння та здатність засвоювати нові навички, професійні дії, рухи. Уміння пристосовуватися до постійно зростаючих навантажень. Уміння долати психологічні бар'єри.

Оптимізація рівня емоційного збудження (заспокоєння, мобілізація функціональних резервів організму).

Контроль за напруженим і розслабленим рухом м'язів, мімікою обличчя, диханням.

Активізація відпочинку та відновлення процесів в організмі (самонавіювання, сон, відпочинок).

Критичне ставлення до своїх недоліків, чесність та безкомпромісність у виконанні своїх обов'язків.

Почуття гордості за свою роботу, відповідальності за доручену справу, задоволення від її виконання.

Б. Позбавлення негативних рис

Невпевненість у собі, нерішучість. Неспокій, тривога, страх. Боягузтво. Лінощі.

Самовпевненість, зазнайство, переоцінювання своїх можливостей.

Нестійкість уваги, настрою.

Дратівливість.

Нав'язливі стани (думки, відчуття, дії). Порушення сну.

Головний біль. Запаморочення голови.

Диспептичні явища (порушення апетиту, нудота, блювота, розлад органів травлення).

АТ-1. Сім формул

Я зовсім спокійний.

Права (ліва) рука дуже важка.

Права (ліва) рука дуже тепла.

Серце б'ється надмірно і ритмічно.

Дихання зовсім спокійне. Мені дихається легко.

Сонячне сплетіння випромінює тепло.

Чоло приємно-прохолодне.

Заключна частина

Я відпочив.

Моя нервова система заспокоїлася.

Я почуваю себе зовсім здоровим.

Думки в голові стають чіткішими.

Голова стає свіжою, ясною.

Я повністю відпочив.

Метод керованої саморегуляції

Метод керованої саморегуляції використовують для підготовки людини до напруженої діяльності, яка відбувається, зниження стресових і монотонних навантажень, експрес-самореабілітація, скорочення термінів і підвищення якості професійного навчання, ефективності психотерапії; підтримки оптимального функціонального стану й оптимізації працездатності людини.

Технологія методу. Якщо клієнтові запропонували зосередити свою увагу на певному образі і він успішно це робить, то відбувається занурення у гіпноз. Суть. Як знайти для конкретного клієнта оптимальний варіант, який відповідав би його психічному стану; ключовий образ, який би він легко фіксував і який би став для нього гіпногенним.

Треба навчати клієнта не окремих реакцій, як в АТ-1, а рівнем власного навіювання для переорієнтації функціонального стану відповідно до психологічної моделі діяльності, яку розробляють для використання ключового сигналу у вигляді визначеного завдання.

В умовах фіксованої уваги, яка простежується в стані підвищеного навіювання (СПН), формується установочна односкерованість в діях аналізаторних систем, яка супроводжується підвищенням порогів реагування на сигнали, які не входять до системи установки, тобто виконується режим монодомінантної організації діяльності, де системотворчим фактором є змістовна частина установчого уявлення — модель дійсності, яка реалізується із захопленням психічних і фізіологічних рівнів в умовах вибіркового відключення зворотного зв'язку людини з середовищем, яке корегує розвиток процесів. Це відбувається блокуванням конкуруючих сигналів під дією емоційного подразника.

Отже, діючий сигнал, до структури якого входить два узгоджені на основі психологічної установки компоненти — емоціогенний (енергетичний) та інформаційний (установчий), володіє скеровуючим (гіпногенним) ефектом для людини.



Засвоєння методу саморегуляції відбувається так:

Після пояснювальної бесіди про завдання і суть методу саморегуляції пацієнта просять стати прямо, руки опущені вздовж тулуба, ноги разом, голову ледь відхилити назад, дивитися прямо перед собою трохи вище рівня очей в одну точку (кружечок синього кольору), тримаючи його в уяві без напруження. Рекомендують щоб погляд, м'язи обличчя і рук були ненапружені. Уявіть собі, що це захоплююча дитяча гра, коли немає страху за помилку і всі враження щирі, відкриті.

Вказівки, які спрямовані на фіксацію уваги пацієнта й обмеження його довільних рухів, супроводжуються мовними повідомленнями, які закріплюють у ритмі навіювання. Стоїте прямо, ноги разом, руки опущені вздовж тулуба, голова трохи відкинута назад, очі дивляться прямо в одну точку, м'язи обличчя і рук намагайтесь не напружувати. З кожним прораховуванням до п'яти ваші повіки наливаються приємною важкістю, злипаються, вам хочеться заплющити очі.

Повідомляють, що всі сигнали, які відволікають (шум, сторонні думки тощо) не заважають, а навпаки, підсилюють почуття наростаючого спокою, поглиблюють стан підвищеного навіювання. Такими психологічними прийомами досягають ефект переведення конкуруючих сигналів у систему установочної домінанти.

Використовують й інші навіювання, які звичайно застосовують для підвищення рівня навіювання в психотерапевтичній практиці, адаптуючи, відповідно до реакцій пацієнта. Наприклад, якщо помічено нестійкість уваги, яка супроводжується рухами очей або пальців, тривожність і виражається в підсиленні ковтального рефлексу або підвищенні частоти дихання — всі ці ознаки, які простежуються, треба обговорити, бо вони допомагають поглибити стан, який називають режимом саморегуляції. Так виконується процес безперервного втримування уваги пацієнта в системі, яка формується, зворотного зв'язку — рапорту.

У процесі дії стежать за розвитком характерних для стану підвищеного навіювання ознак: очі мимоволі заплющуються (зрідка залишаються відкритими, проте нерухомими; в таких випадках не треба наполягати на необхідності заплющувати очі, оскільки це може супроводжуватися небажаним підвищенням рівня тривоги), вираз обличчя стає нейтральним, набуває маскоподібної форми, ковтальний рефлекс припиняється і мимовільні рухи зникають.

При виникненні зазначених симптомів проводять індикацію наявності стану підвищеного навіювання шляхом контрольного навіювання: повідомляють, що права рука стала надзвичайно легкою і її тягне догори, додаючи, що під час піднімання руки глибина стану підсилюється.

Потім підходять до формування у пацієнта умовно-рефлекторного ключа для самостійного відтворення стану підвищеного навіювання з метою саморегуляції.

Для цього використовуємо систему формул постнавіювання, суть яких зводиться до такого: "Тепер, завжди і в будь-якій ситуації в положенні сидячи, стоячи чи лежачи, з шумом і без нього, дивлячись в одну точку прямо перед собою, залишаючись нерухомим на цей момент, у думці полічити до п'яти й автоматично увійти в режим саморегуляції, який наступатиме швидше і ставатиме глибшим з кожною наступною вправою". Перед тим як використовувати ключовий сигнал — лічбу до п'яти, дивлячись в одну точку, треба сформулювати установочне завдання у вигляді образного портрета бажаних реакцій організму або моделі діяльності, яка відпрацювала. У формулі образних уявлень потрібно передбачити час виходу з режиму саморегуляції, який автоматично закінчується в точно визначений їм момент. Наприклад, "Я наприкінці робочого дня дивлюсь на одну краплинку (голубе кільце 1 см) про себе подумки рахую до п'яти, у мене (вас) автоматично настане стан глибокого м'язового розслаблення і відпочинку, повіки важчають і заплющуються, по всьому тілу розіллється тепло і важкість. Зникнуть негативні емоції, які накопичилися протягом дня, підтримується бадьорий настрій. Детальніше розглядатиму питання, які вимагають екстреного вирішення, це допоможе швидше і глибше заснути після робочого дня. Стан глибокого відпочинку автоматично закінчиться через 15 хв., коли я полічу в зворотному порядку — від 5 до 1. У голові прояснюється, я відчую свіжість і легкість, дійшовши до цифри 1 очі розплющуються — я добре відпочив і сповнений сил".

Залежно від формули установочного завдання, ви поряд із самоконтролем можете зберегти потрібні контакти зі зовнішніми сигналами. У режимі саморегуляції можете сформулювати відтерміновані в часі реакції, дію яких очікують у заданий час після виходу з режиму саморегуляції. Так ви можете підвищити свою стійкість до емоційних подразників, збільшити або за бажанням зменшити свою навіюваність до зовнішніх подразників, уявивши в режимі саморегуляції свою майбутню реакцію на них. Щоразу, виходячи з режиму саморегуляції, пам'ятайте про необхідність уявити себе радісним, переповненим сил та енергії. Ваше самопочуття з кожним разом поліпшуватиметься все більше і більше.

Після навчання постнавіювання пацієнта виводять відповідним навіюванням зі стану підвищеного навіювання і пропонують виконати контрольне завдання — визначити СПН на 2, 3 або 5 хв. і реалізувати в режимі саморегуляції запропоноване установочне завдання. Наприклад, рекомендують уявити, що права рука, а потім ліва рука стане легкою.

Пацієнт виконує інструкції. Використовуючи ключовий сигнал, ми стежимо, щоб очі заплющилися, руки піднялися догори. Враховуючи, що мовний контакт з пацієнтом збережений, оскільки завдання на відключення він не отримав, проводимо додаткове підкріплююче навіювання, яке спрямоване на закріплення виробленої здібності. Ви самі реалізували у себе режим саморегуляції і викликали його за допомогою рефлекторної реакції підйому руки. Ви можете так само викликати у себе й інші потрібні вам реакції та стани. Перевірте. Уявіть собі, що ваша права рука зовсім втратила чутливість до болю, а ліва — зберегла її. Уявіть, що ефект обезболювання збережеться ще протягом 10 хв. після того, як ви вийдете з режиму саморегуляції. Тепер створіть у своїй уяві те, що через 10 с ваші очі розплющаться, і ви переконаєтеся в досягнутому ефекті.

Після виходу пацієнта зі СПН демонструють ефект отримання ним аналгезії шляхом поколювання голкою почергово поверхні правої і лівої руки.

Чим відрізняється метод саморегуляції від звичайного вольового само-налаштовування. Чи недостатньо для самоорганізації мати тільки чітку мету і поводити себе відповідно до неї.

По-перше, саморегуляція нас гармонізує і внутрішньо розслабляє. Внутрішня воля і гармонія відкривають у кожного з нас джерело духовної рівноваги.

По-друге, використовуючи метод, ми отримуємо цілісну, повнішу реалізацію вольового налаштовування — з підключенням усіх внутрішніх потенційних можливостей психіки й організму. У людини формується відповідна установочна психологічна модель діяльності. Вона може бути несвідомою, якщо стане звичкою. До психологічного налаштовування додалось психофізіологічне налаштовування. Це означає, що всі функції організму налаштовані в заданому напрямі і для психологічної моделі утворюється адекватно вегетативне забезпечення, тобто вольова установка, і до неї підключаються відповідні їй фізіологічні процеси. Перебудова організму відбувається дуже швидко, інколи протягом кількох секунд. Усе залежить від тренування.

Стан саморегуляції є станом рівноваги між психічними та фізіологічними функціями організму, відпочиває душа та тіло.

Пам'ятайте про інерцію початкового стану власної нервової системи. Якщо ви у депресії, то підвищення тонусу самопочуття настане лише тоді, коли застосовуєте волю, творчість, уяву, сформуєте для себе картину активного стану. Введете себе в "нейтральний стан". Визначтесь з метою. Перш ніж використовувати саморегуляцію, потрібно добре усвідомити чого хочемо! Якщо не знаємо, то включається перешкода саморегуляції.

Використовуючи саморегуляцію, треба знати, що є довільні та вегетативні функції організму. Довільні можна викликати до дії одним лише вольовим наміром (м'якість рук, ніг, тулуба та ін.), а для включення вегетативних (тиск, терморегуляція, потоутворення) — потрібно уявити відповідні подразники цих функцій через образ (слиноутворення — образ торта, долька лимона, яку беремо до рота). Саморегуляція слугує розвитку зв'язків між волею і неусвідомленим механізмом організму.

Керування емоціями

Важливу роль в ефективному самоуправлінні відіграв усвідомлення своєї життєвої мети і співвідношення з нею конкретних цінностей. Це нормалізує власний стан, економить душевні сили. Критичну ситуацію розглядають не в порівнянні з іншою подією, а оцінюють на фоні загальної перспективи, наприклад, власного життя людини або всього людства.

За законом Йеркса-Додсона, діяльність не досягає успіху, коли людина чогось не хоче або вона хоче цього дуже сильно. Для досягнення оптимального ефекту в діяльності бажано трохи послабити мотивацію, щоб зняти перезбудження. Допомагає довільне перенесення уваги, концентрація його не на значимості результату, а на аналізі причин, технічних деталях завдання і тактичних прийомах.

Для створення оптимального емоційного стану, передусім, потрібне правильне оцінювання значимості події, оскільки на людину діє не стільки інтенсивність і тривалість реальних подій, скільки їхня індивідуальна цінність. Якщо подію розглядають як надзвичайну, то цей фактор малої інтенсивності може спричинити дезадаптацію організму у дуже короткий термін. Треба пам'ятати, що при сильному емоційному збудженні людина неадекватно оцінює ситуацію: хороший прогноз стає оптимістичнішим, а поганий — ще сумнішим.

Тільки поінформованість дає змогу правильно визначити особистісну значимість події. Тому ефективним засобом стриманості є передбачення, чим більший обсяг інформації ви маєте, тим менша ймовірність емоційного зриву. Звідси випливає, що треба збільшувати обсяг відомостей про хвилюючу вас проблему. Поінформованість повинна бути різною. Корисно раніше підготувати відступні стратегії — це зменшує зайве збудження і робить імовірнішим успіх виконання завдання на провідному напрямі. Запасні стратегії зменшують термін ортимання несприятливих рішень і допомагають створенню оптимального фону виконання завдання. За деяких обставин потрібно відмовитись від зусиль одразу досягти мети, усвідомити ситуацію і свою поразку, зберегти сили для нової спроби за сприятливіших обставин.

У випадку поразки можна зробити загальну переоцінку значимості ситуації як-от "і не дуже то хотілося". Зменшення суб'єктивної значимості події допомагає відійти на раніше підготовлені позиції, готуватися до наступного штурму без значних втрат здоров'я. У глибоку давнину на Сході люди просили в молитві: "Боже, дай мені сили, щоб зробити те, що я можу зробити, дай мені мужність, щоб змиритися з тим, чого я зробити не можу, і мудрість відрізнити перше від другого".

Спроби вплинути на дуже схвильовану людину марні. Це зумовлено тим, що з цієї інформації, яку повідомляють схвильованому співбесіднику, вія вибирає, сприймає, запам'ятовує, враховує тільки те, що відповідає його домінуючому емоціональному стану. Тому прагнення заспокоїти людину, переконуючи її, що не варто сумувати, образа не така вже і велика, що кохання не заслуговує тих почуттів, які маєте, можуть спричинити лише образу й уявлення, що його не розуміють. Коли людина перебуває в стані сильного збудження, треба допомогти їй розрядити емоції, не перебиваючи роздратовану людину, краще дати їй виговоритися до кінця, бо вона підвищуватиме голос, зірветься. Людина виговориться, її збудження зменшиться. Тоді нею можна керувати, пояснити їй що-небудь. Вона стає доступною, чує не тільки себе, може усвідомити власні поклики і прийняти правильне рішення. Фізичну основу тимчасового неприйняття контраргументації при перезбудженні становить вогнище збудження в корі мозку, яке володіє здатністю гасити всі інші вогнища, робити людину глухою до того, що не відповідає її настрою.

Ніхто не застрахований від нещасних випадків, непоправних втрат, важких ситуацій. Треба не обтяжуватись переживаннями, не концентруватися на них, не піддаватися депресії і байдужості, а діяти, шукати вихід, пробувати нові варіанти. Людина, яка живе надіями на майбутнє, легше переносить страждання в цей момент. Будь-які зміни спрямованості думок відволікає людину від душевного потрясіння і допомагає вийти з прострації, шукаючи шляхи до життєвої мети. Пережити горе допоможе виконання відповідних звичаїв і ритуалів, форма поведінки також зменшує емоційне навантаження. Людину треба спонукати до будь-якої діяльності, навіть не дуже доцільної.

Несприятливий вплив поривних перевантажень збільшується зі збільшенням фізичних "недовантажень". Тому корисно дати підсилене фізичне навантаження, пристрасть "загнати у м'язи".

Формування вогнища нової домінанти можна придушити або послабити: порадитися, виговоритися, поплакати, послухати музику, заставити усміхатися.

Для екстреного зняття напруги застосовують загальне розслаблення м'язів (релаксація).

Важливо пам'ятати, що особливо шкідливими є не активні реакції, які спрямовані на подолання або послаблення впливів, а пасивно-охоронні, які спрямовані на очікування труднощів і породжують напружене почуття тривоги. Посилюють патологічні виявлення: інфаркт, виразка шлунка, злоякісні пухлини. Пасивність виявляється в почутті безнадії, безперспективності. Активні реакції призупиняють розвиток патологічних станів і зменшують їх вираження. Активність може виявитися й у вигляді реальних вчинків, у формі фантазування, складання планів. Поява відомостей про способи подолання труднощів полегшує перехід до активного реагування.

Як підсилити емоції? (Це потрібно у тих випадках, коли втрачається працездатність і послаблюються творчі можливості). Підсилити емоції можна шляхом подолання дефіциту інформації, необхідної для досягнення поставленої мети при фіксованому рівні потреби або шляхом підсилення потреби. Близька мета — розчарування і пасивність. Треба ставити далеку мету, досягнення якої стало органічною потребою людини. Ще Н. А. Горіх писав: "Не будуйте маленьких планів, вони не мають чарівної властивості хвилювати кров". Мета організує діяльність. Значна мета створює підвищений емоційний фон.

Колективне співпереживання також підсилює емоції. Емоції загрозливі. Поспішність одного стає сильним психологічним стимулом для інших.

Важливий спосіб емоційного розвантаження і зняття психічної напруги — активізувати почуття гумору. С. Л. Рубінштейн вважав, що суть гумору не в тому, щоб бачити і відчувати комічне там, де воно є, а в тому, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним; розуміють здатність ставитись до чогось хвилюючого як до малозначного, недостойного серйозної уваги. Гумор відображає переоцінку подій. Після сміху у людини м'язи менш напружені (релаксація), нормалізується серцебиття, спадає тривога, "стаціонарний обіг піднесений". Однак всяка переоцінка — це співвідношення зважування деяких цінностей.

Переоцінку можна організувати, якщо перенести акцент з розгляду ситуації як сильно значимої на сприймання її як менш суттєвої і травмуючої, що досягається при співвідношенні її з головними життєвими цінностями. Коли людина вже визначила для себе, що для неї головне, тобто вибрала свій шлях, вона визначила, що інші події і цінності для неї менш значимі, тому не варто ставитись до них як до катастрофи. Усвідомлення власних головних цінностей у напружених обставинах полегшує переоцінку ситуативно-травмуючих обставин, тоді виникає можливість ставитись до них з гумором.

Емоційно-стресова психотерапія як основа лікувального процесу при хронічному алкоголізмі та неврозах.

Поряд з усуненням симптомів і синдромів як факторів виявлення хвороби, велике значення має налагодження повноцінної гармонії життєдіяльності клієнта. Як відомо, повноцінна життєдіяльність — основа і мета життя, вона формує сенс буття людини. Навіть досягнення найважливішої мети без повноцінної діяльності не дає почуття щастя, сенсу буття, знецінює ці досягнення, робить життя нецікавим.

Повноцінна життєдіяльність робить людину життєздатною і життєдіяльною, тобто дає змогу їй розвиватися й існувати, незважаючи на труднощі в зовнішньому середовищі, у засобах самовираження своєї внутрішньої сутності. Як свідчать психологічні спостереження, така повноцінна життєдіяльність робить людину автономною, стійкою до того, до чого вона не може адаптуватися, допомагає перенести центр ваги життєвих обставин на інші явища. Саме типові для нашого часу труднощі соціальної адаптації призвели до того, що чисельною стала група людей з перед клінічними та клінічними проявами алкоголізму та неврозів. На практиці відновлення певних функцій організму, психологічних процесів ще не є виходом зі стадії лікування. Усунення моносимптомів в акцентованих неврозом не дає стабільності або оздоровлення, бо попередня форма життєдіяльності, взаємовідносини з середовищем, в які особистість повертається, призводить до цих симптомів і синдромів.

У психотерапевтичній літературі не приділено належної уваги питанням життєдіяльності людини, особливостям функціонування її на соціально-психологічному рівні, в якому виявляється сутність людини, особливості її психічної сфери. Без глибокого розуміння процесу життєдіяльності, її закономірностей неможливе повноцінне лікування хворих на хронічний алкоголізм, невроз. Психологічна корекція повинна знайти підхід до хворої людини і розробити методи ефективної лікувальної дії на неї з розумінням всієї складності організації психіки.

Як свідчать клінічні дослідження, у багатьох хворих в результаті виховання, особливостей впливу на них мікросередовища їхня життєдіяльність була однотонною. Відсутність в арсеналі душевних процесів життєдіяльності, які робили б їх життєстійкими, надаючи сенс життя в її непатологічних рамках.

У процесі життєдіяльності людина задовольняє свої функціональні базові потреби, які формуються впродовж життя, під впливом мікросередовища й основних факторів. Задоволення цих потреб пов'язано не тільки з активністю людини, а й з характером, формою її виконання. Безперешкодне задоволення потреб не дає людині відчуття повноцінності життя. Тільки зазнавши відповідного напруження в процесі досягнення мети отримуєш повне задоволення.

Але проблема не зводиться тільки до цього — важливий відповідний темп життєдіяльності, відповідність психофізіологічним особливостям індивіда, законам душевного життя (роботі чуттєвої, вольової, інтелектуальної та інших сфер). Сповільнення темпу (як і дефіцит діяльності однієї зі сфер) призводить до суму, почуття незадоволеності, пригнічення. Невміння реалізувати цей темп розумними, цілеспрямованими, найадекватнішими засобами у всіх сферах життєдіяльності створює вакуум. Прискорення темпу, надмірна інтенсифікація спричиняють втому, перенасичення. Суттєвою є можливість компенсації однієї зі сфер життєдіяльності іншою. Важливо, щоб зовнішні дії "стикались" з інтимною стороною життя особистості, зачіпаючи її "я", викликали почуття глибини існування, повноти реалізації особистості. Всі ці компоненти має враховувати психолог. Об'єктом дії є не стільки хвороба (акцентуація, відхилення від норми), скільки особистість з її способом життя.

Процес життєдіяльності треба розглядати у всіх його сферах: повнота життєвих проявів забезпечує почуття життя, надає їй сенсу, допомагає ставитись до життя як до цінності (тобто породжує бажання жити, навіть якщо якісь мрії, надії індивіда залишаються недосяжними, цінувати ті, що є). Різноманітність життєвих проявів полегшує реалізацію компенсаторної функції в системі життєдіяльності індивіда. Наприклад, інтелектуальна сфера взаємозв'язана з емоційною і вольовою сферами. Через свою діяльність вона може компенсувати якоюсь мірою емоційну сферу. За допомогою інтелектуальної діяльності реалізують престижні функції.

Схему класифікації життєдіяльності особистості умовно можна подати так. (Одночасно спробуємо акцентувати увагу на питаннях, які особливо цікаві для роботи практичного психолога-педагога з погляду дослідження окремих сфер життєдіяльності учня).

Емоційна сфера, В яких чуттєвих виявленнях реалізує себе особистість, які емоції є для неї визначальними?

Інтерес — хвилювання.

Радість.

Здивування.

Горе — страждання.

Гнів.


Відраза.

Презирство.

Страх.

Як часто виникають, сила. Діапазон чуттєвих виявлень.



Включеність у життя, почуття включеності в життя мікросередовища, сім'ї, суспільства, на роботі. В чому це виявляється? Чи живе людина інтересами навколишнього світу, відчуває втягнутість у нього. Наскільки широка і різноманітна (або навпаки) ця втягненість? Ієрархія діяльності, яке хобі переважає нині? У здорового та акцентуйованого втягнутість різна.

Взаємовідносини з людьми, спілкування, яке дає змогу вилити навколишнім свій душевний стан, пережити почуття, що тебе зрозуміли інші, збудити деякий рух душі. Спілкування підтримує динаміку душевного життя. Надлишок спілкування створює бажання усамітнитися, недостача спілкування, навпаки, нудьгу, бажання спілкуватися, вилити душу тощо.

Родинні зв'язки, почуття. Почуття великої любові, турботи, переживання про рідних, їхню долю. Батьківські почуття, переживання за дітей, прагнення жити їхнім життям, надіями, турботами. Особливе почуття співпереживання з ними.

Моральна сфера. Система моральних понять, уявлень і норм, які реалізуються завжди, відображаючи особистісні особливості індивіда. Сформовані моральні норми, зокрема які оберігають від моральних страждань, мук сумління (сумління — різна за змістом у людей і залежить від позицій особи, особливостей її престижної групи, минулого досвіду, поняття про себе).

Втілення себе в якійсь справі (трудовій діяльності, захопленнях). Йдеться не просто про роботу, а про реалізацію особистісних потенцій у праці, про установку на творчість, створення нового, переживання почуття гордості від зробленого, про розуміння ролі своєї праці. Діяльність є фактором внутрішньої рівноваги, зняття напруження або, навпаки, усунення бездіяльності. Через захоплення людина також реалізує себе в чомусь, втілює свої внутрішні потреби самовираження, реалізуючи себе в чомусь реальному.



Сексуальна сфера, динаміка її функціонування, створення ритму збудження, насолода, задоволення, спокій. Важливим є створення здорового ритму, який не викликав би відчуття пригніченості або навпаки незадоволення. Емоційне задоволення, взаємні впливи почуттів, уміння привнести в сексуальну сферу естетичну насолоду, творче сприйняття обставин, партнера, здатність створювати нові комбінації, ракурси сприймання та ін. Своєчасне переключення діяльності з сексуальної сфери на інші. Уміння не затримуватися на ній, не звинувачувати себе в прагненні відчувати ще якісь необмірковані почуття — дуже важливий фактор у формуванні правильного функціонування в цій сфері.

Естетична сфера, особливості самореалізації в ній особистості. Розвиток естетичного сприйняття, особливості почуття прекрасного, сприймання природи.

Сфера матеріального забезпечення. Рівень потреб, місце цієї сфери в загальному плані життя. Інстинкт самозбереження, турбота про своє майбутнє, почуття надійності життя, впевненість або невпевненість, переживання.

Вольова сфера, міра її розвитку. Досвід вольової діяльності, радість почуття вольових напружень (зусиль), переборювання перешкод.

Престижна сфера, її функції і реалізація. В чому виявляється почуття гордості, самоповаги, престижного задоволення та ін.? В чому реалізує людина своє уявлення про престиж: у трудовій діяльності, досягненні мети, вольової діяльності, в уподобаннях, у собі як особистості, яка має особливі властивості, у власному статусі в мікросередовищі, в тих враженнях, які він справляє на оточення, у задоволенні своїх потреб? Шляхи самоутвердження. В чому утверджується людина, як не у своїх очах, в очах оточення: на роботі, сім'ї, матеріальному забезпеченні, накопиченні речей тощо?

Інтелектуальна сфера, особливості її виявлення. Згасання, збіднення інтелектуальної діяльності призводить до суму, порушення психічної рівноваги. Важливо підтримувати інтенсивність інтелектуальної сфери діяльності, постійно відтворювати, оновлювати свою потребу пізнання.

Сфера відпочинку, особливості відновлення балансу своїх сил, засіб підтримки своєї життєдіяльності. Пасивний відпочинок (сон, просто відпочинок), активний відпочинок. Почуття втоми. Особливості підтримки тонусу діяльності організму.

Ця схема сфер життєдіяльності людини дає, на наш погляд, змогу практичному психологу-педагогу не абстрактно, інтуїтивно, а конкретно, цілеспрямовано нормалізувати життєдіяльність учня. Здійснювати аналіз життєдіяльності учня за всіма сферами. Ми наочно бачимо специфіку функціонування їх у суспільстві, своєму мікросередовищі, а також особливості організації їх душевного життя. Чи може життєдіяльність у такому вигляді забезпечувати (суб'єктові діяльності, пацієнтові, співбесіднику) повноцінне вираження і відчуття життя, подавати почуття сенсу буття, реалізувати свою сутність у діяльності, повноцінну адаптацію до оточення, і водночас захисні механізми повинні мати в чомусь автономію душевного життя, стабільність його у відношенні якихось явищ зовні та ін. Наприклад, в емоційній сфері, який діапазон чуттєвих проявів у повсякденному житті? Можуть виявлятися почуття егоїстичного характеру, але немає зовсім альтруїстичних, або не виявляються почуття ніжності, поваги, співпереживання, доброти, доброзичливості. В інтелектуальній сфері немає прагнення зрозуміти інших, подивитись на все, в тому числі і на себе їхніми очима. Вона заповнена тільки думками про себе, немає думок про інших, їх інтереси. І в той же час ця людина жаліється на почуття самотності, нерозуміння її зі сторони оточуючих. Хіба вона може в такому випадку розраховувати на співчуття, допомогу, співпереживання тощо?

Детальний аналіз життєдіяльності співбесідника за всіма сферами, корекція в процесі рівноваги психокорекції, колективної групової психотерапії сприймаються співбесідником емоційно-значимо, зачіпає його глибинну сутність, сприяє виникненню емоційно-стресового стану, який у свою чергу, породжує психічну перебудову життєдіяльності, життевідчуття, мобілізує духовні сили людини.

Розглянуті способи саморегуляції і відновлення вимагають тонкого розуміння, проникнення в них, систематичності та наполегливості в опануванні ними. Треба прийняти рішення і налаштуватися на велику та серйозну роботу щодо вдосконалення регулятивних механізмів психіки і не очікувати несподіваних результатів. У цьому складному процесі самовдосконалення та відновлення можна умовно виділити декілька етапів.

Перший етап — це самопізнання, вивчення свого фізичного та психічного "я" з чітко визначеним завданням: усвідомити якомога більше того, що може слугувати інструментом саморегуляції або її об'єктом. Початковим механізмом цього специфічного самопізнання є бажання зробити собі краще: і для себе, і для інших, бажання, яке буде реалізовуватися. Таке бажання переростає у можливість.

На другому етапі детальніше вивчають конкретні соматичні та вегетативні виявлення емоцій і структурні одиниці самосвідомості. На підставі цього вивчення створюється ідеальна програма саморегуляції та відновлення, яка є індивідуально-своєрідним поєднанням сенсорно-перцептивних (образи, вторинні образи) і мисленнєвих (поняття) компонентів. Використовуючи цю програму, поступово переходять від конкретних зовнішніх і внутрішніх виявлень емоційних змін. Відбувається це за допомогою спеціальних поступово ускладнених вправ (наприклад, розслаблення окремих груп м'язів після попереднього напруження або тренування чіткості відтворення образу предмета вслід за його сприйманням та ін.). У ході самопізнання та тренування невизначеність і неусвідомленість ознак емоційних станів зменшується, процес саморегуляції та самовідновлення стає удоскналенішим, оскільки удосконалюються конкретні інструменти самоуправління: образи, вторинні образи, поняття, переживання і дії. У ході своє" матеріалізації програма уточнюється і доповнюється. Критерієм корисності методів є практика. На основі чіткого відбору і багаторазових випробувань прийоми, які використовують, класифікують, найдієвіші створюють групи прийомів для регуляції специфічних станів і різні комбінації цих груп, тобто фактична програма саморегуляцій і відновлення до різних життєвих ситуацій.

Третій етап — робота над скороченням часу, який витрачається на саморегуляцію і відновлення, максимальна автоматизація. На завершальних етапах удосконалюють здатність попереджати можливість покращення оптимуму емоційного стану (збудження), на основі чого ще до виникнення тривожних симптомів відбувається така психологічна самопідготовка, завдяки якій негативні моменти не виникають взагалі. Отже не виникає необхідності у саморегуляції та відновленні. Передбачити і підготуватися — один із основних принципів, які забезпечують успіх.



Ключові поняття теми

Резервні можливості особистості, психічний розвиток, індивід, суб'єкт праці, особистість, індивідуальність, психотехнології, активне акмеолого-психологічне консультування, психотравмуючі фактори, група ризику, саморозвиток, програма саморозвитку людини, нейролінгвістичне програмування, соціально-психологічний тренінг, психологічна релаксація та відновлення.



Формалізована структура змісту теми




  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка