С проба здобуття незалежності І. Мазепою



Скачати 137.78 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір137.78 Kb.
#24373
Тема: Спроба здобуття незалежності І. Мазепою.

Мета: розкривати процес становлення особистості І. Мазепи, характеризувати чинники, що мали суттєвий вплив на формування його суспільно-політичних поглядів та моральних установок; розвивати вміння визначати мотиви діяльності політичного діяча, на основі аналізу історичних джерел; виховувати повагу до борців за політичну самостійність України, почуття гордості за минуле нашої вітчизни.

Тип уроку: комбінований.

Основні поняття: еліта, маківеалізм, стратегія, тактика, дипломатія.

Обладнання: монографія про Івана Мазепу, документальний фільм про українського гетьмана.

Очікувані результати.

Після цього уроку учні зможуть:

- визначати основні етапи процесу становлення особистості Івана Мазепи;

- характеризувати чинники, що мали суттєвий вплив на формування суспільно-політичних поглядів та моральних установок майбутнього гетьмана;

- розкривати контекст та причини швидкого кар’єрного сходження І. Мазепи на службі в гетьманів П. Дорошенка та І. Самойловича;

- висловлювати власне ставлення до мети, поставленої українським гетьманом на початку свого правління та вибору шляхів її досягнення;

- робити аргументовані висновки щодо впливу Івана Мазепи як особистості на становлення української еліти кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст.



Перебіг уроку.

І. Організація класу до уроку.

Перевірка готовності учнів та обладнання до уроку.



ІІ. Актуалізація опорних знань учнів та мотивація навчальної діяльності.

Гра "Вгадайте, про кого йдеться".

Виступ вчителя.

- Ім’я особистості, життєвий шлях якої є темою цього уроку я оголошувати зараз не буду. Це повинні зробити ви, після того, як заслухаєте характеристику, дану йому відомим істориком Сергієм Павленком.

"Практично двадцять років свого правління… [він] шукав можливості позбутися принизливого рабського статусу. Його особисте бажання стати у всьому вільним нероздільно поєднувалося із перспективою України як самостійної держави. Лише у ній він міг реалізувати себе як володар.

Ця його невгамовна енергія вільнолюбства раз-по-раз проривалась у вигляді тих чи інших опозиційних дій щодо Московії, таємній дипломатії, заходах для об’єднання Лівобережжя та Правобережжя України. Він творив довкола себе старшинське середовище, віддане йому, здатне сприйняти ідею вільної України як рятівну необхідність. Посіяні ним зерна сумнівів щодо доцільності залежного статусу Гетьманщини, необхідності перемін, попри жорстоке придушення повстання… [організованого ним] і ретельне винищення всіх інформаційних носіїв про задуми його ініціаторів, час від часу проростали життєдайними паростками пробудження нації…

Без [цього] повстання…, яке мов дзвін сколихнуло буття України, дуже важко уявити собі рух за її волю. Воно стало безцінним уроком для тих політиків, які за сприятливого збігу обставин відродили Українську державу." [Павленко, с.414-415].

При потребі вчитель надає додаткову інформацію, спрямовуючи учнів до висновку, що йдеться про гетьмана Івана Мазепу.



Випереджальне завдання на рефлексію.

- Напишіть на стіках, які отримав кожен учень, що ви очікуєте дізнатися на сьогоднішньому уроці. Ці стіки знадобляться вам наприкінці уроку.



ІІІ. Засвоєння нових знань та формування умінь і навичок.

1. Родинні корені.

Розповідь учителя.

- У біографії Івана Мазепи дуже багато загадок. І найперша з них – рік його народження. З цього приводу історики наводять різні версії – від 1626 р. до 1639 р.

Найбільш імовірною датою народження керманича України вважають 20 березня 1639 р. (запис народження гетьмана в Кременецькому молитовнику можна прочитати і як 20 березня 1632 р. і як 20 березня 1639 р.).

Майбутній гетьман народився на хуторі Кам'янець (зго­дом село Мазепинці) поблизу Білої Церкви в родині Адама-Степана та Марії Мазеп.



Історична цікавинка.

Слово «мазепа» — східного походження. У перській мові воно буквально означає —«хребтоногий», переносно — «неповороткий». Оскільки І. Мазепа хворів на подагру (спадкова хвороба ніг, під час загострення якої хворий шкутильгає), то можна припустити, що ця не­дуга, котра давала про себе знати у зрілому віці, була специфічною прикметою його сім'ї, а відтак — у певний час дала назву роду.

Є відомості про родоводи батьків І. Мазепи із середини ХVІ ст., які доводять не тільки його приналежність до українсько-првославної етно-релігійної спільноти, а й шляхетне походження майбутнього гетьмана.

Батько майбутнього гетьмана Адам-Степан Мазепа брав участь в антипольському повстанні, яким у 1638 р. була охоплена Київщина і під час придушення якого був засуджений на інфамію (позбавлення шляхетської честі, а також громадянських прав) та смертну кару за звинуваченням у вбивстві в травні цього ж року. Проте, вирок не було виконано. Імовірно, від страти Адама-Степана Мазепу врятувала 18-20-річна Марія Мокієвська, погодившись вийти за нього заміж. Вбивці в Україні тоді прощалися, якщо у такий спосіб їх рятували дівчата. (Цікавий факт – Іван Мазепа, імовірно був зачатий саме в червні 1638 р., тобто орієнтовно через місяць після вбивства). Сергій Павленко у монографії "Іван Мазепа" припускає що Адам-Степан Мазепа та Марія Мокієвська зблизились у ході повстання, проте у червні Мазепі довелося втікати на Запоріжжя. Лише у липні 1645 р. йому вдалося отримати від короля охоронний лист на 6 місяців, протягом яких він мав право законно і безпечно перебувати на території Речі Посполитої і вживати заходів для скасування вироку. Цей документ був виданий у зв’язку із замиренням із родичами вбитого та сплатою дочці пені за вбитого батька.

У березні 1654 р. у відписках київських воєвод Адам-Степан Мазепа згадується вже як білоцерківський отаман [Павленко, с.12-19].

2. Формування світоглядних орієнтирів та моральних установок майбутнього гетьмана у процесі соціалізації.

Враховуючи обмежений обсяг посібника, автори наводять тут лише узагальнену картину процесу соціалізації І. Мазепи. Для вчителів, які хочуть ознайомитися із даним питанням детальніше, рекомендуємо прочитати книгу С. Павленка "Іван Мазепа".



Основні етапи соціалізації Івана Мазепи.

1.) 1639 – 1657 рр. – від народження майбутнього гетьмана до завершення його навчання у Києво-Могилянському колегіумі.

Національ­на приналежність, ідеали оточення Мазепи в цей період не могли не накласти сво­го відбитку на духовні орієнтири майбутнього гетьмана. Він став ревним українцем, вірним православній церкві. Під час навчання у Києво-Могилянському колегіумі Іван Мазепа не тільки здобув освіту, що дозволила йому на одному рівні спілкуватися із найбільш освіченими людьми того часу, а й захопився твором "Володар", авторства Ніколо Макіавеллі – засновника науки політики. Це мало вирішальний вплив на діяльність Мазепи після обрання його гетьманом. Він послуговувався тезою Макіавеллі про те, що політика та мораль не сумісні, тому володар держави має чинити все, що буде корисним для її посилення, незважаючи на моральні перестороги.



2.) 1657 – 1663 рр. – час навчання артилерійської справи в голландському місті Девентер та перебування при дворі польського короля.

В цей період молодий Мазепа розширював свій світогляд, здобував нові знання та досвід під час навчання в Нідерландах та перебування при дворі польського короля. Потрапляння в оточення керманича Речі Посполитої, втягнення в придворні інтриги, очевидно, сприяли формуванню звички тверезо мислити, не переоцінювати моральних якостей свого оточення, покладатися лише на себе, розуміючи, що зрадити правителя країни може будь-хто.



3.) 1663 – 1669 рр. – повернення Мазепи з Польщі в Україну та продовження навчання у Франції та Італії.

Повернувшись в Україну Мазепа отримав невеликий перепочинок від придворних інтриг, зміг продовжити самовдосконалення, виїхавши на навчання до університетів Франції, Німеччини, Італії. Він підняв свій освітній рівень, розширив світогляд, набув практики спілкування Латиною, Французькою, Німецькою, Італійською мовами, що в подальшому позитивно вплинуло на його політичну кар’єру та спрямування внутрішньої і зовнішньої політики після приходу до влади.

Наступні питання розглядаються шляхом заслуховування доповідей учнів, завдання підготувати які вони отримали на попередньому уроці.

Теми доповідей.

3. Служба у гетьманів Петра Дорошенка та Івана Самойловича.

4. Обрання Мазепи гетьманом Лівобержжя.

5. Таємна дипломатія гетьмана Івана Мазепи.

(Враховуючи, що це питання є надзвичайно важливим для розуміння логіки дій гетьмана у майбутньому, автори вважають за потрібне навести матеріал, що допоможе під час підготовки доповіді).

10 серпня 1689 р. гетьман Лівобережної України із великим почтом прибув в Москву. Справа в тому, що Софія була регентшею при своїх братах Петрі та Іванові. Проте, вона шукала способу утвердитися на престолі і усунути братів від влади. Очевидно оточення царівни Софії викликало українців як суттєву допоміжну силу для вирішення двірцевого конфлікту. Зустріч українського гетьмана із начальником стрілецького приказу Федором Шакловитим, прибічником Софії свідчить про те, що її партія намагалися залучити Мазепу на свій бік. Проте гетьман зайняв вичікувальну позицію.

Восени 1689 р., становище гетьмана істотно похитнулось у зв’язку з двірцевим пе­реворотом у Москві та усу­ненням від влади прибіч­ників Софії, зокрема, його патро­на Василя Голіцина.

Після перемоги прибічників Петра Мазепа мав підстави вважати, що нова влада захоче змістити українського гетьмана, особливо враховуючи його добрі стосунки із В. Голіциним. Проте оточення нового правителя все ж не наважилося на цей крок, оскільки було далеким від справ Гетьманщини і не знало чим може закінчитися арешт її керманича.

Непевність становища Мазепи підсилювалась і реві­зією конфіскованих скарбів Івана Самойловича. Уже в грудні 1689 р. гетьман звіту­вав перед переможцями двірцевого перевороту, куди і ко­му він передавав конфіскова­не. Згодом у Гетьманщину були відряджені ревізори для повторного обліку майна екс-гетьмана. Фактично ос­таннє означало, що нові пра­вителі не довіряють Мазепі.

Згадані обставини, зрозуміло, не заспокоювали Батурин «при­хильністю Петра І», а змушували вдаватися до пошуку шляхів збереження існуючої гетьманської влади, захисту від зазіхань на неї клану Наришкіних.

У Мазепи та його оточення було три напря­ми вирішення кризової ситуації: 1) повстання; 2) більш вигідна протекція іншої держави; 3) загострення українського питання в зацікавлених сусідніх державах для унеможливлення заміни гетьмана. Якщо перше й друге вимагало ґрунтовної підготовки, великої кількості однодумців, що на той момент не виглядало реальним, то третє не потребувало якихось особливих зусиль. Прагнення зберегти владу змушувало гетьмана діяти рішуче са­ме в цьому напрямі. Восени 1689 р. гетьман, перебуваючи піс­ля падіння Голіцина у невизначеному статусі піднаглядного, розгляд справи якого на певний час відклали для додаткового вивчення, міг зберегти свої владні повноваження лише актив­ною таємною дипломатією.

Ще у вересні 1689 р. в Москві відбулася таємна зустріч французького резидента де ля Невіля з Іваном Мазепою. Пер­ший, проїжджаючи Польщу, відвідав польського короля Яна Собеського. Від нього він отримав доручення не тільки пере­дати листи царям, а й побачитися з Мазепою, переконати йо­го прийняти польську протекцію.

Обережний гетьман тоді не дав французу ствердної відпові­ді. Але пропозиції короля, схоже, в умовах серйозної небезпе­ки його зацікавили. У скрутні дні листопада—грудня 1689 р. зв'язок із Варшавою як союзником міг переінакшити плани Москви щодо зміщення гетьмана та посилення контролю над ним і гетьманатом.

У листопаді 1689 р. до польського короля прибув чернець Соломон. Покоєвий Яна Собеського Подольський повідомив 16 грудня резидента Москви стольни­ка Івана Волкова, що прибулець привіз листа від Мазепи, щоправда, без його підпису, але з гетьманською великою печаткою.

За цим листом було відправлено ще кілька подібних. У них Мазепа скаржився на утиски москвитян, просив протекції й допомоги у боротьбі з царями, запевняючи при цьому, що татари будуть на його боці.

Польського короля така пропозиція зацікавила, проте, він мав намір підпорядкувати собі Україну чужими руками, а тому зайняв вичікувальну позицію. Татари також не були готові до війни проти Московії. Тож створення антимосковської коаліції не вдалося. Проте гетьман однієї мети все ж досяг: нові правителі вже не думали про його зміщення, а турбувалися про те, як зберегти контроль над Гетьманщиною.

Підозри із себе Мазепа зняв тим, що оголосив місію Соломона провокацією власних недругів, які мали намір очорнити його в очах царів. Схожу версію висунув польський двір, котрий бачив у гетьманові союзника і узгоджував свої свідчення із ним.

Мазепа добре розумів, що без належної підготовки та згуртування сил акція здобуття нового статусу України приречена на поразку. Тому він здійснював зовнішню політику у кількох напрямах. Щоб парті Наришкіних не позбавила його влади, гетьман завбачливо відтягував вирішення ними цього питання передусім шляхом нагнітання напруженості на українських теренах, що робило невигідним за таких умов його зміщення.

Ще протягом кількох років після його обрання гетьманом в оточенні Мазепи бракувало злагодженої і незрадливої команди, яка б не вагаючись пішла разом із підлеглим військом за ним. Людність України в силу різних обставин також здебільшого посідала антигетьманську позицію. Своїми власними інтересами жило Запоріжжя. Все це потрібно було з’єднати, згуртувати, щоб у вирішальний момент домінували наказ гетьмана, одностайність, а не страх чи зрада.

Підготовка антимосковського повстання вимагала формування команди однодумців, встановлення добрих стосунків із запорожцями, перегляду боєздатності діючих військових формувань сердюків та компанійців, суттєвого поліпшення життя населення. Тому домінуючі позиції в уряді та оточенні Мазепи починають посідати правобережці, з якими гетьман співпрацював в часи роботи у Петра Дорошенка. Так само відбувається ротація старшин і на полових урядах (обозні, писарі, осавули, хорунжі). На відповідальні посади гетьман призначає перевірених людей, значкових товаришів.

За підрахунками Є. Черкаської, в часи свого гетьманства Мазепа підписав понад 1000 поземельних універсалів. У такий спосіб він також вербував прихильників. Вони як власники володінь були зацікавлені у збереженні влади гетьмана, оскільки його зміщення тепер зачіпало їхні майнові та фінансові інтереси. Новий керманич і його команда урядовців могли здійснити невигідний переділ землі, володінь, у результаті якого більшості довелося б виявляти енергійні зусилля для повернення втраченого.

У 1691 р. Мазепа підписав універсал, згідно з яким ніхто із землевласників не повинен був накладати на підлеглих занадто великих робіт і поборів та пригнічувати поспільство, селянам дозволялося подавати на можновладців скарги до суду. С. Павленко однозначно трактує цей документ як ознаку підготовки до повстання, захід спрямований на забезпечення стабільності в суспільстві напередодні такої акції.

Велику надію гетьман покладав на створення регулярної армії, функції якої виконували комапанійські та сердюцькі полки. Кількість охотницьких полків на початку 90-х рр. ХVІІ ст. зростає до 8. Ідея «самостійництва» для козаків цих полків була не тільки знайома, а й жадана, бо в охотники вони потрапили здебільшого у зв’язку з вимушеними обставинами – після ліквідації українських інституцій на Правобережжі. Мазепа дбав про те, що регулярні військові формування постійно отримували гроші та одяг.

У січні 1691 р. старший канцелярист генеральної військової канцелярії Петро Сулима (Петрик) відбув із таємною місією на Запоріжжя й до Криму. Швидко здобувши на Січі авторитет і ставши там військовим канцеляристом, Сулима розпочав антимосковську акцію. Він поширював чутки по те, що має у себе якийсь таємний лист від гетьмана Мазепи, котрий поділяє з ним усі його плани та дії, розсилав по Гетьманщині послання про те, що він не прагне гетьманства, бо гетьман уже є. У грудні 1692 р. Петрик зустрівся із кримським ханом і передав йому два листи, начебто, від гетьмана Мазепи та генерального писаря Кочубея. У листах була пропозиція організувати спільний виступ проти Московії. На перший погляд, усе це неправдиві заяви, метою яких було викликати козаків на боротьбу та заручитися підтримкою кримського хана, а там, мовляв, видно буде. Проте, є документальні дані, які вказують, що ініціатором цього повстання був І. Мазепа.

Справа в тому, що гетьман проводив свою таємну дипломатію з урахуванням імовірності її провалу, а тому завжди мав шанс на спростування найтяжчого звинувачення. Легальний контакт гетьманського посла Пантелеймона Радича з представниками влади Криму відбувся у лютому 1691 р. під час обміну полоненими. На думку С. Павленка місія для погодження планів України й Криму щодо Московії відбувалась у два етапи. Спочатку офіційний представник Батурина Радич повідомляє про наступний приїзд Петрика й радить довіряти його листам, а вже потім приїжджає старший канцелярист із відповідною документацією. Якби Радич робив і перше і друге одноосібно, то в разі провалу (шпигуни Московії були і в Криму) гетьман навряд чи знайшов би якісь аргументи на свій захист.

Універсали Сулими вказують на високий інтелектуальний рівень їх автора. Довірена особа гетьмана мала досить активну політичну позицію, гнучкий розум і рішучість. Саме йому було довірено передати кримським зверхникам позицію українського уряду й вести переговори від його імені про умови союзницької співпраці. У листах та договорах Петрика присутні фрази та ідеї, які через 16 – 20 років повторять гетьман і його прибічники у боротьбі за звільнення України. Договір Петрика 1692 р. з кримським ханом зобов’язував південного союзника не втручатись у внутрішнє життя і вольності козаків, не брати з купців додаткового податку, спільно виступати під час воєнних дій. Це не випадковість. Петрик оприлюднив ідеологію мазепинців задовго до її вияву. Посвячений у визвольні плани як один із найдовіреніших висуванців гетьмана, старший канцелярист мав презентувати їх у перебігу дипломатичної місії.

Великомасштабна антимосковська акція, задумана в Батурині все ж не вдалася. Мазепа, дізнавшись про початок повстання не мав можливості взяти участь у його розвитку. Справа у тому, що в квітні 1692 р. він повинен був відбути до Москви для слідства у справі Соломона. Проте, гетьман відправив замість себе велике посольство на чолі із чернігівським полковником Яковом Лизогубом. Перебування однодумців Мазепи у ролі заручників позбавляло його можливостей для маневру, змушувало виконувати царські вказівки навіть усупереч інтересам Гетьманщини. За таких обставин Петрик взяв ініціативу у свої руки. Проте, він не зміг мобілізувати всі суспільні сили України для боротьби за її свободу. Окрім того, успіх акції значною мірою залежав як від Кримського ханства, так і від Османської імперії. Татари щороку були змушені відправляти десятки тисяч солдатів на війни, які проводив султан, тому, навіть, прихильно ставлячись до наміру українців вести війну із Московією, все ж не могли надати все своє військо для успішної акції.

Попри те, що антимосковське повстання зазнало поразки, підготовка до нього й діяльність Петрика позитивно вплинули на зміцнення автономних інститутів Гетьманщини, позицій гетьмана.

Отже, надмірна обережність супроводжувала Мазепу протягом усього часу його правління. Такий спосіб поведінки диктували йому обставини, за яких гетьман змушений був діяти з обмеженими владними можливостями. Самійло Величко у своєму літописі справедливо називав гетьмана "Махієвелем і хитрим лисом". Сам Мазепа так формулював свої принципи, запозичені з авторитетного для нього твору "Володар" Ніколо Макіавеллі: "Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як собака" [Павленко, с.127-175].

6. Антимосковське повстання.

Розповідь учителя.

- Північна війна загострила критичні настрої в Гетьманщині. Старшини й гетьман ремствували з приводу зловживань москвитянського командування під час використання козацьких полків. Щорічні походи призводили до зубожіння козацьких господарств, втрати прибутків. Козаки були злі на Московію. Належало знайти вихід із такого становища.

Низка документальних свідчень дає історикам підстави стверджувати, що Іван Мазепа ще із 1703 р. вів переговори із поляками та шведами про участь України в антимосковській коаліції.

Враховуючи, що дане питання вивчалося учнями в курсі історії України, вчитель лише узагальнює знання учнів у ході бесіди.

- Доповніть перелік обставин, які змушували гетьмана перейти на бік Карла ХІІ.

- Розкажіть про хід антимосковського повстання.

- Проаналізуйте причини поразки повстання.

ІV. Закріплення нових знань учнів.

Сформувати "Асоціативний кущ" за темою "Іван Мазепа" (методика проведення – див. 7 клас, урок 10).



V. Підсумки уроку.

Рефлексія.

Вчитель малює на дошці піраміду.

- На початку заняття ви записували на стіках свої очікування від цього уроку. Зараз закріпіть ці стіки на дошці. Отже, якщо очікування справдилися – закріпіть свій стік на вершині піраміди, яка символізує ваші досягнення на уроці, якщо не зовсім справдилися, посередині піраміди, а якщо взагалі не справдилися – біля основи.



VІ. Домашнє завдання.

Написати статтю про Івана Мазепу для публікації в стінгазеті у кабінеті історії (групова робота).

Скачати 137.78 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка