Розвиток самостійної пізнавальної діяльності та формування предметних компетенцій при вивченні фізики та математики



Скачати 153.15 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір153.15 Kb.
Приймак Т.Ф.

РОЗВИТОК САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА

ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ПРИ ВИВЧЕННІ
ФІЗИКИ ТА МАТЕМАТИКИ

Всебічний розвиток людини здійснюється завдяки процесам навчання і виховання. Фізика та математика, як навчальні предмети, відіграють важливу роль у змісті освіти. Розуміючи, що вивчення точних наук дається дітям важче, ніж гуманітарних, доводиться застосовувати різноманітні методи навчання. Розвиток інтересу учнів на уроках фізики та математики – актуальне питання, адже зацікавити учнів стає дедалі складніше.

Усі здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Тому активізація пізнавальної діяльності учнів повинна починатися з вмілого використання прийомів і методів, різних засобів, що забезпечують високу активність учнів у навчальному процесі, глибоке та повне засвоєння учнями матеріалу, розглядуваного на уроці.

Питання розвитку самостійної пізнавальної діяльності та формування предметних компетенцій є одним з найважливіших серед актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики, адже його реалізація сприяє формуванню вмінню вчитися, а вміє вчитися той учень, який:



  • сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем;

  • проявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;

  • організовує свою працю для досягнення результату;

  • відбирає або знаходить відповідні знання та способи діяльності для виконання завдання;

  • виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

  • усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалення;

  • має вміння й навички самоконтролю й самооцінки.

Процес навчання органічно поєднує в собі педагогічну діяльність учителя і навчально-пізнавальну діяльність учнів. Зміст і структура цієї діяльності зумовлюються методами навчання, які, в свою чергу, пов’язані з логічною структурою змісту навчального матеріалу та пізнавальними можливостями учнів.

В основі цілеспрямованої педагогічної діяльності вчителя знаходяться взаємозв’язані процеси „розуміння – пояснення – розуміння”. Якщо реалізуються інформаційно-стверджувальні методи навчання, тоді пояснення змісту нового матеріалу на основі розуміння його вчителем має бути логічно послідовним і несуперечливим, що й зумовлює розуміння його учнями. Під час реалізації проблемно-пошукових методів навчання пояснюється не зміст нового навчального матеріалу, а зміст пізнавальної задачі, розв’язування якої породжує нові знання. При цьому вчитель керує пошуками рішення пізнавального завдання на підґрунті актуалізованої системи опорних знань.

„Здавалося б, найекономніше просто повідомити знання учням. Однак це не так. Дані передового педагогічного досвіду і спеціальних психологічних експериментів свідчать про те, що ефективнішими є такі методи керування, які забезпечують поступове зростання самостійності учнів у набуванні знань, у виконанні мислених завдань. За таких методів учні засвоюють знання глибше і краще навчаються думати” (Г.С.Костюк)

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини.

Необхідною умовою ґрунтовного засвоєння учнями основних положень фізики і математики є пробудження в них інтересу до вивчення предметів, до самостійної роботи. Інтерес учнів до вивчення фізики і математики розвивається під час організації їх відповідної самопідготовки на уроці і вдома, застосування різних форм (залежно від індивідуальних особливостей) творчої діяльності і поступове їх ускладнення, „обнародування” будь-яких досягнутих успіхів.

Будь-яка робота дає позитивні результати тоді, коли вона є системою, що задовольняє певні вимоги. Так, самостійна навчально-пізнавальна діяльність повинна:



  • допомагати учням засвоювати предмет глибоко і міцно;

  • розвивати їхні пізнавальні здібності;

  • формувати вміння самостійно розширювати і поглиблювати знання та застосовувати їх на практиці;

  • відповідати основним принципам дидактики, а саме: доступності, систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомості, творчій активності, навчанню на високому рівні;

  • завдання, що входять до системи самостійної діяльності, мають бути різними за дидактичною метою та змістом;

  • послідовність виконання класних і домашніх самостійних робіт повинна бути такою, щоб виконання одних робіт логічно випливало з попередніх і підготовляло учнів до виконання наступних.

Навчання – це процес активної взаємодії вчителя й учня, коли активізується пізнавальна діяльність учнів і створюються умови для розвитку їх здібностей.

Сьогодення потребує створення таких умов навчання, за яких учні відчувають свої значущість, успішність, інтелектуальний потенціал. Стає дедалі очевиднішим: головна стратегія педагогічної діяльності має бути спрямована на те, щоб учень, який був донедавна об’єктом навчання став його активним суб’єктом, тобто необхідне застосування таких прийомів, які спонукають учнів до навчальної діяльності, створюють умови для усвідомлення матеріалу; тобто проблемні, евристичні, розвивальні методи навчання через відкриття, через самостійне дослідження, через організацію пошукової діяльності. Саме ці підходи активізує продуктивна технологія в розвивальному варіанті.

Продуктивне навчання спрямоване на організацію навчальних занять, які сприяють створенню під керівництвом учителя проблемних ситуацій, й активну самостійну діяльність учнів з їх розв’язання, у результаті чого відбувається розвиток розумових здібностей особистості та творче оволодіння знаннями, навичками, уміннями. Пізнавальна самостійність учнів у навчанні визнається й визначається як готовність особистості до оволодіння знаннями власними силами. А пізнавальна активність полягає в тому, що учень, аналізуючи, порівнюючи, синтезуючи, узагальнюючи та конкретизуючи фактичний матеріал, сам шукає та одержує нову інформацію. Розумовий процес - складний процес, який, як правило, починається із виникнення проблеми.

Вивчаючи навчальний предмет, учні повинні засвоїти систему наукових понять, закономірностей і законів, оволодіти способами розв’язання теоретичних і практичних завдань. Проте цей процес може бути ефективним лише внаслідок активної навчальної діяльності самого учня, для чого він має оволодіти різними навчальними діями, прийомами розумової діяльності, прийомами навчальної роботи.

Виділяють дві групи прийомів пізнавальної діяльності:

► загальні, які не залежать від конкретного змісту навчального матеріалу, його специфіки; видозмінюються від змісту матеріалу; до них належать:



  • виділення головної думки;

  • узагальнення;

  • доведення і спростування;

  • класифікація.

► окремі (специфічні), розраховані на вивчення матеріалу окремих предметів чи навіть окремих тем даного предмета.

Всяка діяльність має визначену мету. Основна мета роботи вчителя по активізації пізнавальної діяльності учнів – формування предметних компетенцій та розвиток їх творчих здібностей. Досягнення цієї мети дозволяє розв’язати багато завдань навчання: забезпечити міцні й усвідомлені знання виучуваного матеріалу; підготувати учнів до активної участі у виробничій діяльності, умінню самостійно поповнювати знання, втілювати в життя науково-технічні рішення, освоювати нові спеціальності, дати вищим навчальним закладам добре підготовлених абітурієнтів, здібних творчо оволодіти вибраною професією. Предметна компетенція – це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь, навичок із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації, тобто здатність діяти на основі отриманих знань і вмінь.

Компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання (оскільки стосується особистості учня й може бути реалізованим та перевіреним тільки в процесі виконанням конкретним учнем певного комплексу дій) та передбачає доцільну та оптимальну єдність, взаємопроникнення та доповнення складовими різних підходів, бо в основі як компетентнісного, так і діяльнісного підходів лежить ідея активного діяльнісного характеру змісту освіти.

У процесі реалізації компетентнісного підходу навчально-пізнавальна діяльність спрямована на формування в учнів здатності до поєднання взаємо відповідних пізнавальних ставлень та практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії.

У контексті компетентнісного підходу навчально-пізнавальну діяльність можна трактувати як особливий процес, безпосередньою метою якого є засвоєння учнем спеціально структурованих (організованих) наборів знань, умінь, навичок, ставлень, цінностей.

Підвищення ефективності уроку – одна з найважливіших проблем сучасної дидактики. Найкращих результатів можна досягти на уроках, де учні дістають максимальну навчальну інформацію в результаті самостійної пізнавальної діяльності. На таких уроках учитель керує пізнавальною діяльністю учнів, а не подає їм готову інформацію, тобто організовує діяльність з дотриманням неперервності між усіма етапами навчального процесу, зокрема, між:



  • самовизначенням діяльності на уроці, коли створюються умови для виникнення внутрішньої потреби розпочати діяльність;

  • актуалізацією знань та вмінь, достатніх для вироблення нового способу дій, що вимагає тренування відповідних мисленнєвих операцій;

  • постановкою проблеми (учні співвідносять свої дії з нормою – алгоритмом, поняттям – і на цій основі визначають причину утруднення);

  • побудовою проекту виходу з утруднення (школярі „відкривають” нове знання);

  • первинним закріпленням.

Систематичне залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності на різних етапах навчання дає можливість розвинути їх творчі здібності, прищепити відповідні уміння і навички поповнювати знання.

Свою діяльність на уроках і в позаурочний час спрямовую на те, щоб:

▪ навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою завдання;

▪ вчити учнів використовувати найраціональніші способи роботи, які сприяють успішному оволодінню матеріалом;

▪ формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, відповідально та свідомо ставитися до процесу навчання.

Для того, щоб ввести учнів у світ наукових проблем, озброїти їх методами наукового дослідження завжди прагну:

♦ залучати учнів до самостійної пізнавальної діяльності,

♦ диференціювати процес навчання4

♦ відводити значну роль самостійній роботі кожного;

♦ забезпечувати емоційну підтримку учнів, створюючи кожному ситуацію успіху на основі індивідуалізації навчальних програм;

♦ забезпечувати переважно дослідницькі методи навчання.

Форми роботи на уроці намагаюсь урізноманітнити так, щоб кожна дитина відчула необхідність своєї присутності на уроці, щоб кожного захопити своїми предметами, щоб в школярів не згасало бажання вчитися і самовиховуватися. На уроках математики школярі одержують завдання: скласти математичну казку, кросворди, картки-завдання, зробити і захистити модель геометричної фігури; крім того традиційними на уроках стали такі форми роботи: лото, знайди помилку, мозкова атака, хокей, естафета, доміно.

Уроки фізики – це уроки не лише спостережень, а й експериментів; причому спочатку на основі життєвого досвіду учні висувають гіпотези з теми, що вивчається, а потім перевіряють їх експериментально.

Основними чинниками пізнавальної активності учнів є:



  • приваблива й доступна новизна навчального матеріалу;

  • глибоко й різнобічно аргументований історичний матеріал;

  • розмаїття самостійних робіт;

  • проблемний виклад навчального матеріалу і створення проблемних ситуацій;

  • розкриття і показ новітніх досягнень науки і техніки;

  • стимулювання готовності учнів до участі у процесі навчання;

  • підвищення рівня психологічного комфорту в колективі класу.

Учень у процесі пізнавальної діяльності:

● слухає пояснення вчителя;

● читає підручник;

● виконує експериментальні завдання;

● розв’язує задачі;

● працює з дидактичним матеріалом.

Серед всіх пізнавальних психологічних процесів провідним є мислення. Воно впливає на всі пізнавальні процеси. Активізувати пізнавальну діяльність учнів у процесі вивчення того чи іншого матеріалу – це означає перш за все активізувати мислення. Розвивати пізнавальні можливості учнів означає також формування у них мотивів навчання. Учні повинні не тільки навчитися розв’язувати пізнавальні завдання, у них має бути бажання розв’язувати ці завдання.

При роботі з розвитку пізнавальної діяльності учнів у навчанні завжди пам’ятаю, що в розумовій діяльності учнів виділяються три рівні:

♥ рівень розуміння;

♥ рівень логічного мислення;

♥ рівень творчого мислення.

Глибоке розуміння учнями матеріалу є умовою засвоєння його і разом з тим умовою розвитку їх мислення, їх пізнавальних здібностей. Саме в процесі розуміння учень засвоює досвід проведення логічних роздумів, аналіз, синтез, абстракцію, досвід виконання різних розумових дій. Повторюючи роздуми вчителя і підручника, учень засвоює методи розумової діяльності. Тому глибоке розуміння учнями матеріалу і є передумовою самостійного розв’язування ними пізнавальних завдань, першою сходинкою їх пізнавальної активності.

Логічне мислення – процес самостійного розв’язування пізнавальних завдань. На цьому рівні пізнавальної діяльності учні повинні вміти самостійно аналізувати об’єкти, що вивчаються, порівнювати результати окремих дослідів, тощо. Щоб навчання максимально сприяло розвитку учнів, завдання повинні дещо випереджати їх рівень розвитку і лежати в зоні їх найближчого розвитку. У процесі мислення учень самостійно дійде нових висновків.

Методом розвитку мислення є:

• евристична бесіда;

• евристичні лабораторні роботи;

• логічно-пошукові завдання, спостереження;

• різного роду задачі;

• експериментальні завдання;

• деякі методи роботи з підручником.

Творче мислення визначається певною структурою розумового пошуку з рядом послідовних дослідних прийомів і операцій, спрямованих на постановку і розв’язання проблеми, тобто на:


  • створення і усвідомлення проблемної ситуації, початковий її аналіз, і формулювання проблеми;

  • пошук шляху розв’язання проблеми ( він здійснюється в процесі детального аналізу проблеми на основі тих завдань, що мають учні; при необхідності знання про об’єкт, що вивчається дослідження його можна поповнити, вивчаючи відповідну літературу чи виконуючи необхідні експериментальні роботи);

  • застосування знайденого принципу до розв’язання проблеми і його перевірка.

При спонуканні учнів до самостійної пізнавальної діяльності значне місце відводиться формуванню мотивів навчання. Мотиви до здобуття знань можуть бути різними, і визначаються вони рядом специфічних факторів:

  • самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;

  • організацією освітнього процесу;

  • суб’єктними особливостями школяра (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями, тощо);

  • суб’єктними особливостями педагога;

  • специфікою навчального предмета.

Виділяється п’ять рівнів навчальної мотивації:

► високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності (у таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найуспішніше виконувати всі запропоновані шкільні вимоги; учні чітко виконують усі вказівки вчителя, сумлінні і відповідальні);

► гарна шкільна мотивація (учні успішно справляються з навчальною діяльністю; подібний рівень мотивації є середньою нормою);

► позитивне ставлення до школи, але школа приваблює таких дітей поза навчальною діяльністю (спілкування з друзями, учителями; пізнавальні мотиви у таких дітей сформовані меншою мірою і навчальний процес їх мало приваблює);

► низька шкільна мотивація (учні відвідують школу неохоче, воліють пропускати заняття, на уроках часто займаються сторонніми справами, мають проблеми в навчальній діяльності);

► негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація ( школярі мають труднощі у навчанні, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, вчителями)

Найдієвішим мотивом є зацікавленість предметом, адже „...вчення, позбавлене всякої зацікавленості і взяте тільки силою, вбиває в учня бажання до навчання, без якого він далеко не піде” (К.Д.Ушинський). Та зацікавленість, спричинена несподіваним результатом досліду, цікавим фактом, звертає увагу учня на матеріал уроку, але не переноситься на інші уроки. Це нестійка, ситуаційна зацікавленість. Завдання полягає в тому, щоб підтримувати зацікавленість і намагатися сформувати стійкий інтерес до предмета, у якому учні розуміють структуру, логіку курсу, методи пошуку, що використовуються, і доведення нових знань. Відтак і в навчанні їх захоплює сам процес одержання нових знань, а самостійне вирішення проблем і розв’язування нестандартних задач приносить задоволення. Чітка постановка пізнавальних завдань уроку – один із шляхів мотивації навчання, а переконливе пояснення матеріалу, чітка структура уроку, використання в навчальному процесі різних самостійних робіт є потужним засобом розвитку пізнавальних інтересів. До методів захопленого викладення матеріалу відносяться:

♦ ілюстрація положень науки подіями сучасності;

♦ використання уривків творів художньої літератури, легенд.

♦ використання приладів з техніки;

♦ використання парадоксів;

♦ звернення до раптових зіставлень;

♦ розгляд прикладів, узятих з життя;

♦ аналіз предметних фокусів, ігор, тощо;

♦ наведення прикладів використання розглядуваних закономірностей в житті, в мистецтві, в побуті, в техніці;

♦ проведення екскурсів в історію науки;

♦ передбачення фантастичних ситуацій (що було б, якби...).

Інтерес учнів до учіння, розвиток їх самостійної пізнавальної діяльності формуються за допомогою наступних прийомів:



  • побудова захоплюючих далеких і близьких перспектив та планів, досягнення яких неможливе без міцного засвоєння певних знань;

  • постановка цікавого і значущого для учнів завдання, розв’язання якого можливе лише на основі вивченої теми;

  • бесіда про теоретичну і практичну значущість виучуваного матеріалу;

  • розповідь про те, як розв’язувалась певна проблема в історії розвитку науки;

  • створення проблемної ситуації і формулювання проблеми.

Школа сьогодні вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимальне включення їх в у різноманітні види роботи.

Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, не можливі поза функціонуванням його думок, почуттів мотиваційної і вольової сфери. „Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків” (В.О.Сухомлинський).

Говорячи про самостійну роботу учня маємо на увазі той розподіл навчальних завдань, який у першу чергу враховує розвинутість такої риси особистості як самостійність. Саме самостійність є тією важливою і необхідною проміжно ланкою переходу пізнавальної активності школяра в творчу. Учень в такому разі підноситься до нового якісного рівня в оволодінні науковою інформацією і перетворюється з учня, який відповідає в того, який діє творчо.

Для розвитку самостійної пізнавальної діяльності визначаються такі форми організації навчання, які сприяли б:



  • прищепленню учням інтересу і творчого підходу до вивчення предмета;

  • всебічному розвитку самостійності і активності;

  • розвиткові логічного мислення;

  • формуванню умінь застосовувати набуті знання на практиці;

  • вихованню в учнів умінь і навичок, необхідних для самостійного вивчення предмету.

  • раціональному розподілу і використанню навчального часу;

  • забезпеченню міжпредметних зв’язків і зв’язку викладання предмета з виробничим навчанням;

  • подоланню труднощів у процесі навчання через диференційований підхід до учнів.

До активного самостійного мислення, використання своїх знань з пізнавальною і практичною метою учнів спонукає евристична бесіда. Під час бесіди вчитель, відтворенням потрібних знань, спостережень, використанням життєвого досвіду, порівнянням певних фактів тощо, спонукає учнів знайти відповідь на поставлене запитання, тобто відкрити нові для себе знання. Готуючись до евристичної бесіди, необхідно насамперед визначити головні ознаки нового поняття, що вивчатиметься на уроці, дібрати дидактичні засоби ( наочність, відповідні опорні знання тощо), потрібні для сприймання нового матеріалу, продумати систему запитань, що підведуть учнів до самостійного встановлення основних ознак розглядуваного явища і на їх основі – до засвоєння правильних уявлень. В евристичній бесіді пізнавальна діяльність учнів спрямовується так, щоб вони самостійно зробили висновок з нового матеріалу, сформулювали правило, вивели формулу тощо. Важливим етапом, що розвиває логічне мислення учнів та їхні розумові здібності є активна участь у бесіді, тобто активне використання своїх попередніх знань для самостійного формування нових наукових понять. Це, в свою чергу вимагає, щоб у період підготовки до бесіди відповідні знання учнів були актуалізовані.

Про сформованість уміння самостійно здійснювати навчально-пізнавальну діяльність можна судити з огляду на :

• характер активності учня в діяльності (аналіз пошукових дій – раціональність дій, що супроводжуються міркуваннями, доцільність їх здійснення, використання продуктивних засобів діяльності, наявність або відсутність одноманітних непродуктивних маніпуляцій);

• ставлення до труднощів;

• наявність або відсутність зусиль щодо спрощення ціле покладання діяльності;

• форму вияву творчої ініціативи;

• наявність зацікавленого (байдужого) ставлення до процесу діяльності та її результатів.

Самостійність трактується як узагальнена характеристика активності школяра, що виявляється в його:



  • незалежності (вмінні без прямого керівництва й допомоги ззовні, власними зусиллями досягти поставленої мети);

  • творчій ініціативі (схильності реалізувати своє починання, виявляючи винахідливість, оригінальність);

  • критичності (здатності аналізувати ситуацію або наслідок праці, щоб дати їм оцінку, виділити достоїнства й вади).

Ще стародавні мислителі обґрунтували важливість добровільного, активного і самостійного оволодіння знаннями. Самостійність мислення спонукає до самоаналізу, самоосвіти, самопізнання, саморозвитку, що приводить у кінцевому результаті до розвитку особистості, здатної приймати рішення. Тому самостійна пізнавальна діяльність учнів набуває все більшого значення, бо без неї неможливо досягти як особистої мети. Так і суспільно обумовленої.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка