Розвиток людського ресурсу



Скачати 466.55 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір466.55 Kb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ÊȯÂÑÜÊÈÉ ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÈÉ ÅÊÎÍÎ̲×ÍÈÉ ÓͲÂÅÐÑÈÒÅÒ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

ГУРОВА ЮЛІЯ СЕРГІЇВНА

УДК 339.9:331.522.4




РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ

І МІЖНАРОДНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇН

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство

і міжнародні економічні відносини

ÀÂÒÎÐÅÔÅÐÀÒ

äèñåðòàö³¿ íà çäîáóòòÿ íàóêîâîãî ñòóïåíÿ

êàíäèäàòà åêîíîì³÷íèõ íàóê

КИЇВ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор

Поручник Анатолій Михайлович,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

завідувач кафедри міжнародної економіки


Офіційні опоненти:

доктор економічних наук

Сіденко Світлана Володимирівна,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, провідний науковий співробітник відділу глобальних систем сучасної цивілізації

кандидат економічних наук, доцент



Базилюк Ярослава Борисівна,

Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач сектору зовнішньоекономічної стратегії відділу економічної і соціальної стратегії



Провідна установа:

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин, м. Київ



Захист відбудеться 30 січня 2007р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.06 Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49–Г, ауд. 601.



Автореферат розіслано 26 грудня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, доцент Л.Л.Антонюк


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Світова економіка на сучасному етапі переживає процеси фундаментальної трансформації, які знаходять свій прояв, з одного боку, у поглибленні інтернаціоналізації виробництва та обміну, соціалізації економіки, зростанні взаємозалежності країн та їхній регіональній інтеграції, формуванні глобальної регуляторної системи, утвердженні міжнародних універсальних стандартів життя, а, з другого, – у посиленні асиметрії глобального розвитку, загостренні суперечностей між державами за монопольне володіння економічними ресурсами та конкурентної боротьби на міжнародних ринках. Це обумовлено як існуючою нерівномірністю нагромадження капіталу в різних точках світового господарства, так і формуванням якісно нових конкурентних умов діяльності суб’єктів господарювання на інтернаціо–нальному рівні та зміною ієрархії факторів міжнародної конкурентоспроможності національних економік. Як свідчить досвід високорозвинутих країн світу, упродовж другої половини ХХ ст. традиційні джерела їхньої національної могутності – розмір території країни, її природні ресурси, чисельність населення, військовий потенціал, рівень економічного розвитку та геостратегічні переваги – поступово втрачали свою “виключність” у забезпеченні високого конкурентного статусу національних економік, натомість на перший план висувалися такі фактори, як наявність потужного інноваційного потенціалу держав, швидкість опанування ними науково–технологічною моделлю економічного розвитку, а також якість людського ресурсу та умови його відтворення.

Не випадково, що у країновому рейтингу глобальної конкурентоспроможності провідні позиції займають ті держави, які досягли високих показників людського розвитку на основі, насамперед, крупномасштабних інвестицій в людський капітал та інтелектуальне “насичення” масових професій. Це забезпечує країнам, по–перше, зростання продуктивності праці в різних сферах народного господарства; по–друге, нарощення інтелектуального потенціалу та стійкі темпи економічного зростання; по–третє, перманентну модернізацію структури економіки відповідно до змін кон’юнктури на світових ринках.

Найбільш повно умови та фактори міжнародної конкурентоспроможності національних економік, процеси формування глобального конкурентного середовища та диверсифікації методів конкурентної боротьби країн на світових ринках, розроблено у працях зарубіжних вчених: С.Агабекова, Г.Азоєва, Т.Бентлі, Р.Вернона, Е.Віотті, М.Гальвановського, Г.Грубера, Ч.Джонсона, М.Енрайта, С.Ємельянова, П.Зав’ялова, В.Жуковської, Р.Кантера, В.Коллонтая, С.Коуена, П.Кругмана, В.Леонтьєва, Ф.Ліста, А.Маршалла, В.Марцинкевича, Дж.Мура, Б.Нейблаффа, М.Познера, М.Портера, Д.Рікардо, П.Самуельсона, А.Сміта, І.Спиридонова, С.Уінтера, І.Трофімової, Р.Флоріди, А.Шуваєва, Й.Шумпетера, Ф.Хайєка, Г.Хамела, О.Юданова та ін.

Що стосується України, то проблеми конкурентоспроможності її економіки досліджуються в контексті міжнародної економічної діяльності нашої держави та пошуку нею шляхів ефективної інтеграції в систему світового господарства у працях таких вітчизняних вчених, як: А.Аблов, В.Андрійчук, Л.Антонюк, Я.Базилюк, М.Беззуб’як, О.Білорус, В.Будкін, І.Бураковський, Л.Гальперіна, А.Гальчинський, В.Геєць, Б.Губський, М.Дудченко, Я.Жаліло, Г.Климко, А.Колот, А.Кредісов, Д.Лук’я–ненко, Ю.Макогон, Ю.Мацейко, С.Мочерний, О.Мозговий, В.Новицький, О.Новікова, Є.Панченко, Ю.Пахомов, А.Поручник, О.Рогач, В.Рокоча, А.Румянцев, Є.Савельєв, В.Савчук, В.Сіденко, С.Сіденко, А.Філіпенко, Т.Циганкова, О.Шнипко, О.Шнирков, І.Школа та ін. В їх роботах розкриваються класичні та новітні теорії конкуренто–спроможності, характеризується сучасне глобальне конкурентне середовище та його вплив на модифікацію сутності і форм конкуренції, аналізуються зарубіжні методики оцінки конкурентоспроможності суб’єктів світового ринку, а також досліджуються регіональна, інноваційна та соціальна компоненти конкурентоспроможності країн.

Разом з тим, в наукових працях як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників ряд аспектів даної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими та обґрунтованими. Так, потребує подальшого дослідження сучасна субординація факторів міжнародної конкурентоспроможності національних економік з виокремленням в їхній системі такого провідного компоненту, як людський ресурс, котрий в умовах формування постіндустріальної моделі розвитку світового господарства перетворюється на визначальний чинник забезпечення високого конкурентного статусу країн. На сьогодні відсутнє наукове визначення категорії “людський ресурс” та не розкрито його взаємозв’язок з однопорядковими категоріями. Крім того, нагальною необхідністю є оцінка сучасного стану людського ресурсу України та обґрунтування напрямів його якісного вдосконалення в контексті підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни.

Таким чином, комплексне дослідження впливу людського ресурсу на міжнародні конкурентні позиції національних економік за умов глобальних структурних трансформацій є дуже важливим як в теоретичному, так і в практичному плані, що обумовило вибір теми дисертації, її мету та завдання.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно плану науково–дослідних робіт кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана в рамках міжкафедральної науково–дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту. Особисто автором в рамках дисертаційної теми підготовлено розділ “Людський ресурс як пріоритетний компонент міжнародної конкурентоспроможності країн”. Крім цього, автор брала участь у виконанні наукового дослідження “Формування високого конкурентного статусу України в умовах економічної глобалізації (номер державної реєстрації 0105U001887) на замовлення Міністерства освіти і науки України, в якій нею особисто розроблено рекомендації щодо підвищення конкурентоспроможності людського ресурсу України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз на базі новітніх концепцій людського ресурсу його ролі у формуванні високого конкурентного статусу національних економік в умовах глобалізації.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлено наступні конкретні задачі:



  • розкрити методологію дослідження категорії “людський ресурс”;

  • визначити субординацію факторів міжнародної конкурентоспроможності національних економік та місце людського ресурсу в їх системі;

  • розкрити залежність рейтингу міжнародної конкурентоспроможності країн від рівня інтелектуалізації їхнього національного виробництва;

  • проаналізувати вплив людського ресурсу на формування стратегічних конкурентних переваг країн;

  • оцінити сучасний стан людського ресурсу України за критеріями міжнародної конкурентоспроможності;

  • обґрунтувати основні напрями розвитку та якісного вдосконалення людського ресурсу України в контексті формування високого конкурентного статусу держави.

Об’єктом дослідження є процеси формування конкурентних переваг національних економік в умовах глобалізації.

Предметом дослідження є умови та чинники розвитку людського ресурсу національних економік та його впливу на міжнародну конкурентоспроможність країн.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на використанні принципу єдності теорії і практики, прогнозування розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції, загального та часткового. Методологічною основою дисертації є історико–логічний метод (при дослідженні категорії “людський ресурс” та класифікації теорій, що розкривають його зміст, а також розкриття еволюції становлення й розвитку світової та вітчизняної наукової школи дослідження людського ресурсу: п.1.1); системно–структурний аналіз економічних процесів та явищ (при дослідженні процесів транснаціоналізації людського ресурсу на мікро–, державному, регіональному та глобальному рівнях: п.2.3); аналіз та синтез (при дослідженні сучасних форм прояву інтелектуалізації виробництва у суспільному відтворенні, з’ясуванні ролі людського ресурсу у формуванні стратегічних конкурентних переваг країн та впливу інвестицій в людський ресурс на показники інтелектуального та освітньо–кваліфікаційного рівня населення: п.1.2, 2.1, 2.2); метод кількісного та якісного порівнянь (при оцінці якісних та кількісних характеристик людського ресурсу України за міжнародними критеріями його конкурентоспроможності: п.3.1); статистичний та графічний методи (під час обробки та узагальнення статистичних даних та їх відображення у найбільш інформативній формі – таблиці, рисунки, діаграми тощо: п.1.2, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).

Джерельною та статистичною базою роботи були монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів, матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, міжнародних організацій (ОЕСР, групи Світового банку, ПРООН, МОП), Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) та Лозанського Інституту менеджменту та розвитку (IMD), результати наукових досліджень Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України та ін.



Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у тому, що в роботі на основі дослідження теоретичних концепцій людського ресурсу розкрито його сутність та роль у формуванні стратегічних конкурентних переваг національних економік у глобальному конкурентному середовищі, а також обґрунтовано напрями якісного вдосконалення людського ресурсу України як визначальної умови досягнення державою високого конкурентного статусу.

Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:



Вперше:

  • розкрито методологічну сутність і проведено класифікацію основних теорій та концепцій, що розкривають зміст поняття “людський ресурс” у філософсько–антропологічному, економічному, соціологічному та управлінському аспектах, і на цій основі виокремлено шість історичних етапів його дослідження з домінуючою для кожного з них теорією та визначальними критеріями: І–й етап (стародавні часи – до ХVІІ ст.) філософські концепції та вчення – переважно філософське трактування ролі людини у створенні багатства з превалюванням моральних цінностей у суспільній та економічній діяльності індивіда; ІІ–й етап (ХVII ст. – перша половина XVIII ст.) кількісна економіка – вартісна оцінка продуктивної функції людини; ІІІ–й етап (друга половина XVIII ст. – ХІХ ст.) класична політекономія – трактування людини та її здібностей як своєрідного основного капіталу; IV–й етап (кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст.) неокласичні теорії – трактування ролі людини у виробничих процесах через призму морально–психологічних та біхейвіористичних мотивів трудової діяльності; V–й етап (перша половина ХХ ст.) теорії управління персоналом: теорії потреб та когнітивні теорії – особистісні риси індивідів як фактор їхньої мотивації та прийняття управлінських рішень; VІ–й етап (друга половина ХХ ст. – дотепер) теорія людського капіталу – взаємозалежність розвитку людини та продуктивності її праці, людські параметри у визначенні результативності економічних процесів;

  • доведено, що найбільш адекватно сучасний зміст і роль суб’єктивного фактора в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності країн відображає інтегративна теорія людського ресурсу, яка, на думку автора, повинна органічно поєднати такі елементи існуючих концепцій, як базові людські потреби в якості рушійних мотивів трудової активності та вплив на формування трудового менталітету працівника (теорії потреб та когнітивні теорії), природні й набуті продуктивні здібності та характеристики людини, інвестиції в людський розвиток (теорія людського капіталу) з виокремленням провідної ролі інтелектуального компоненту та здатності особистості до творчої, креативної діяльності;

  • обґрунтовано прогресивну природу інтелектуалізації виробництва у процесі відтворення суспільного продукту та формуванні ключових факторів забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн–лідерів світового господарства на основі зниження сировинної та енергетичної складової у вартості ВВП, домінування високо–технологічних галузей та сфери високоінтелектуальних послуг у структурі ВВП та зайнятості робочої сили, формування сектору творчої (креативної, культурної) індустрії, превалювання сфери інформаційно–комунікаційних технологій (ІКТ) у створенні ВВП та доданої вартості у бізнес–секторі, експортної переорієнтації на високотехнологічні товари та послуги, зростання частки інтелектуальної робочої сили у структурі зайнятості та ін.

Отримало подальший розвиток:

  • факторний аналіз міжнародної конкурентоспроможності країн завдяки, по–перше, виокремленню в ієрархічній субординації факторів власне людського ресурсу, по–друге, розкриттю через призму “людського” виміру змісту тих факторів (технології, досконалість стратегій підприємств, якість бізнес–середовища, кінцеве споживання, вартість та якість життя, охорона здоров’я, вартість та характеристика робочої сили, зайнятість, освіта, суспільні цінності, чисельність науково–технічного персоналу та ін.), які прийняті за визначальні в існуючих нині методиках оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн (ВЕФ, IMD, Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті та дослідницької організації “Європейський бізнес–форум”);

  • комплексна оцінка сучасного стану людського ресурсу України та факторів, що впливають на його якісні характеристики за міжнародними критеріями конкурентоспроможності. Розкрито його асиметричний характер, який визначається, з одного боку, високим освітнім та кваліфікаційно–фаховим рівнем українського населення, потужною генетичною основою для динамічного розвитку найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки та ін.; а з другого, – декваліфікацією та професійною переорієнтацією працівників, істотним погіршенням структури зайнятості та втратою кадрового потенціалу національної економіки, депопуляцією та старінням населення, високим рівнем захворюваності й інвалідизації, що є наслідком затяжної економічної кризи та негативно відбивається на конкурентоспроможності української нації;

  • обґрунтовано напрямки розвитку та якісного вдосконалення людського компоненту міжнародної конкурентоспроможності України через реалізацію Національної стратегії розвитку людського ресурсу, як умови досягнення нею високого конкурентного статусу.

Удосконалено:

– класифікацію інвестицій в людський ресурс, в якій поряд з загальновизнаними інвестиціями в освіту та підвищення кваліфікації працівників, витратами на систему охорони здоров’я та фундаментальні наукові розробки та ін. виокремлено витрати на ідеологічне виховання громадян, як необхідної передумови формування міжнародної конкурентоспроможності нації на основі консолідації нації навколо національної ідеї, виховання у громадян країни патріотизму, почуття відповідальності та гордості за свою працю й її результати.



Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих автором у дисертації теоретичних положень, висновків та рекомендацій полягає в тому, що вони можуть бути методологічною базою для розробки ефективного механізму реалізації політики України у сфері розвитку людського ресурсу нації, зокрема при вирішенні проблем структурної оптимізації та врегулювання професійно–кваліфікаційного дисбалансу національного ринку праці, нарощування професійно–освітнього та інтелектуального рівня населення держави, створення ефективної системи післядипломної, безперервної освіти дорослого населення та ін.

Пропозиції автора щодо обґрунтування стратегічних напрямків державної політики у сфері підготовки кадрів в Україні використано у практичній роботі Апарату Ради національної безпеки і оборони України при підготовці загальнодержавних документів економічного та соціального спрямування, а також доповідних записок Президентові України (довідка про впровадження №6/9–3888–6–6 від 06.10.2006р.). Окремі положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи щодо структурної оптимізації та врегулювання професійно–кваліфікаційного дисбалансу національного ринку праці, використано у поточній роботі Київського ресурсного центру Громадської організації “Об’єднання учасників програми перепідготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва” (довідка про впровадження №02/35 від 19.09.2006р.). Одержані результати дисертаційного дослідження знайшли своє впровадження при розробці теми наукового дослідження “Формування високого конкурентного статусу України в умовах економічної глобалізації” (довідка про впровадження Науково–дослідного інституту економічного розвитку №13/04 від 15.09.2006р.). Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи використано у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Міжнародна економіка”, “Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств” та “Транснаціональні корпорації” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (довідка про впровадження №0858/01 від 29.09.2006р.).



Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладено в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на 4–х міжнародних та всеукраїнських наукових, науково–теоретичних та науково–практичних конференціях, зокрема: V міжнародній конференції молодих вчених “Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей” (30–31 травня 2003р., м. Миколаїв, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили комплексу “Києво–Могилянська академія”); міжнародній науковій конференції “Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку” (25 лютого 2003р., м. Київ, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України); всеукраїнській міжвузівській науковій конференції студентів та молодих науковців “Управління регіональним економічним розвитком в контексті сучасних процесів міжнародної інтеграції” (16–18 листопада 2005р., м. Івано–Франківськ, Івано–Франківський національний технічний університет нафти і газу); ІХ міжнародній науково–практичній конференції “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти” (30 травня 2006р., м. Київ, Українська академія зовнішньої торгівлі).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно і у співавторстві у 8 працях, у тому числі у розділі 1 монографії, 3 статтях у наукових фахових виданнях і 4 публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських наукових, науково–теоретичних та науково–практичних конференцій. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто дисертантові, становить 3,5 д. а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 190 сторінок комп’ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 8 рисунків на 5 сторінках, 8 таблиць на 4 сторінках та 8 додатків на 9 сторінках, список використаних джерел налічує 195 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, задачі, об’єкт і предмет дисертаційної роботи, визначено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.



У розділі 1 “Методологія дослідження людського ресурсу в системі факторів міжнародної конкурентоспроможності країн” розкриваються методологічні підходи до визначення категорії “людський ресурс”, досліджено еволюцію суб’єктивного фактора в процесі соціально–економічних та гуманітарних трансформацій глобального розвитку, а також визначено субординацію факторів міжнародної конкурентоспроможності національних економік та місце людського ресурсу в їх системі.

Проведений у дисертації глибокий теоретичний аналіз, а також узагальнення та структуризація основних концепцій, які розкривають зміст поняття “людський ресурс” у філософсько–антропологічному, економічному, соціологічному та управлінському аспектах, дозволили автору виокремити основні етапи досліджень з даної проблематики за домінуючими критеріями: переважно філософське трактування ролі людини у створенні багатства з превалюванням моральних цінностей у суспільній та економічній діяльності індивіда (філософські концепції та вчення: Аристотель, Ксенофонт, Т.Аквінський, Епікур, Платон, Сократ та ін.); вартісна оцінка продуктивної функції людини (кількісна економіка: У.Петті, Д.Міль, А.Кетле, А.Лавуазьє та ін.); трактування людини та її здібностей як своєрідного основного капіталу (класична політекономія: А.Сміт, Д.Рікардо, Д.Міль, К.Маркс, Е.Енгель, Ж.Сей, І.Тюнен, І.Фішер та ін); трактування ролі людини у виробничих процесах через призму морально–психологічних та біхейвіорис–тичних мотивів трудової діяльності (неокласичні теорії: А.Маршалл, Д.Кейнс, П.Самуельсон, К.Макконнелл, Д.Гелбрейт, М.Фрідмен, А.Голдмен та ін.); особистісні риси індивідів як фактор їхньої мотивації та прийняття управлінських рішень (теорії потреб: А.Маслоу, К.Альфредер, Ф.Герцберг, Д.Мак–Клеланд та ін. та когнітивні теорії: В.Врум, Д.Кемпбелп, Е.Локк, Е.Лоулер, П.Портер та ін.); взаємозалежність розвитку людини та продуктивності її праці, людські параметри у визначенні результативності економічних процесів (теорія людського капіталу: Г.Беккер, Т.Шульц, Е.Денісон, Е.Лезер, Дж.Мінцер, Ш.Розен, Ф.Уелч, Б.Чизвік та ін.).

Дослідивши вищеназвані концепції людського ресурсу, автор стверджує, що хоча феномен людського ресурсу традиційно був одним з ключових об’єктів наукових досліджень зарубіжних та вітчизняних вчених, сам термін “людський ресурс” дотепер не отримав широкого поширення у науковій термінології, а серед вітчизняних та зарубіжних вчених не існує на сьогодні єдиної думки щодо сутності цього поняття та його співвідношення з рядом інших взаємопов’язаних однопорядкових категорій, таких як “людський капітал”, “людський потенціал”, “людський розвиток” та ін. Виходячи з цього, дисертант доводить, що категорію “людський ресурс” можна віднести до неологічних понять, які з’являються лише сьогодні на потребу формування категоріального апарату для адекватного відображення сучасних трансформацій, пов’язаних з переходом розвинутих країн світу до постіндустріального суспільства.

В роботі обґрунтовано, що за умов формування глобального конкурентного середовища пояснити сучасний зміст і визначальну роль суб’єктивного фактора у забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності країн може інтегративна теорія людського ресурсу, яка б органічно поєднала в собі такі критерії з новітніх теорій, як базові людські потреби в якості рушійних мотивів трудової активності та вплив на формування трудового менталітету працівника (теорії потреб та когнітивні теорії), природжені й набуті продуктивні здібності та характеристики людини, інвестиції в людський розвиток (теорія людського капіталу) та виокремлювала провідну роль інтелектуального компоненту та здатності особистості до творчої, креативної діяльності. Саме така теорія, на думку актора, найбільш цілісно та адекватно відображає модернізацію, якої зазнає людина в епоху інтелектуалізації та сайєнтифікації виробництва, з одного боку, як його суб’єкт, а з другого, – як об’єкт та кінцева мета.

Дисертант здійснює і ретроспективний аналіз наукових досліджень з проблематики людського ресурсу у вітчизняній економічній думці. На основі виділених критеріїв – домінування певного наукового підходу (економічного, соціологічного, психологічного, філософського та ін.), рівень розвитку національних продуктивних сил та виробничих відносин, рівень розвитку національної господарської культури та трудових традицій, усвідомлення ролі освіти в економічному розвитку суспільства, ступінь суверенності України в реалізації національних економічних інтересів – автор виокремив три історичні етапи в еволюції становлення та розвитку вітчизняної наукової школи дослідження людського ресурсу: І–й етап (XVIIІ – початок ХХ ст.); ІІ–й етап (ХXст.); ІІІ–й етап (1991р. – теперішній час).

Оскільки об’єктом дисертаційної роботи є процеси формування конкурентних переваг національних економік в умовах глобалізації, то автор досліджує методологічні засади міжнародної конкурентоспроможності національних економік та розкриває місце людського ресурсу в системі факторів міжнародної конкурентоспроможності. Розкривши сучасні підходи зарубіжних та вітчизняних економістів до кваліфікації категорії “конкурентоспроможність країни”, дисертант виявив її багатофакторність і довів, що за умов становлення постіндустріальної моделі економічного розвитку істотно модернізується концепція міжнародної конкурентоспроможності національних економік та система факторів, які її обумовлюють, з висуненням на перший план таких чинників, як потужність інноваційного потенціалу держав та їх можливості опанувати науково–технологічну модель економічного розвитку. Між тим, як зазначає автор, вищеназвані фактори є похідними від якості людського ресурсу національної економіки, оскільки в епоху інтелектуалізації та сайєнтифікації виробництва визначальну роль у виробничому процесі починає відігравати не стільки фізична, скільки інтелектуальна праця індивідів, від якої залежить поступальний розвиток будь–якої національної економіки, завоювання та утримання нею передових позицій у світових інноваційних процесах і, як наслідок, – забезпечення високого конкурентного статусу.

Автор доводить, що в сучасному глобальному середовищі конкурентоспроможними можуть бути лише ті країни, які спроможні забезпечити високі якісні кондиції національного людського ресурсу через створення сприятливих умов для всебічного, творчого розвитку людини на основі масштабних інвестицій в людський капітал та інтелектуальну “насиченість” масових професій. Дану тезу дисертант підтверджує, зокрема, рейтингами глобальної конкурентоспроможності країн ВЕФ, згідно яких лідируючі позиції за загальним індексом конкурентоспроможності утримують ті держави, котрим належать і провідні місця у рейтингу індексу людського розвитку (рис.1).

Рис.1. Країнові показники загального індексу конкурентоспроможності

та індексу людського розвитку держав ОЕСР

Виходячи з цього, у дисертаційній роботі обґрунтовано, що, з одного боку, в субординованій системі факторів міжнародної конкурентоспроможності власне людський ресурс можна виокремити в якості самостійного, ключового фактору забезпечення високого конкурентного статусу держав, а, з другого, через призму “людського” виміру можна проаналізувати ті фактори, які є визначальними в існуючих нині методиках оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн. Так, в дисертаційній роботі через призму “людського” виміру проаналізовано наступні фактори міжнародної конкурентоспроможності країн: у методиці ВЕФ – технології; в методиці IMD – кінцеве споживання, вартість та якість життя, охорона здоров’я, вартість та характеристика робочої сили, характеристика населення, зайнятість, безробіття, освіта, суспільні цінності, чисельність науково–технічного персоналу; в методиці Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті – досконалість стратегій підприємств та якість бізнес–середовища; в методиці дослідницької організації “Європейський бізнес–форум” – ефективність промислового виробництва, динамізм ринку, політика країни щодо нововведень та соціально–політичний стан.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка