Розвиток емоційно-вольового компоненту соціальної сфери культури мислення молодшого школяра



Скачати 98.79 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір98.79 Kb.
#46382
ЛАРИСА КРАВЧУК,

викладач кафедри методики і психології

дошкільної та початкової освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка.



Розвиток емоційно-вольового компоненту

соціальної сфери культури мислення молодшого школяра
Оскільки на сучасному етапі розвитку суспільства активізація людського фактору виступає як одна з умов подальшого суспільного прогресу, успішність особистості в соціумі визначається не тільки сумою певних знань, але й умінням встановлювати зв’язки з оточуючими людьми, обмінюватися думкою щодо певної проблеми, дискутувати, знаходити аргументи і контраргументи, брати на себе відповідальність, виконувати різноманітні соціальні ролі. Як зазначає Рут Чарні, сьогодення вимагає від людини вміння вийти за межі своєї особистості та „знаходити зв’язки з іншими і почуватися членами багатьох груп – своїх близьких, колективу та всього світу”[12, с. 32 ].

Виходячи зі сказаного, у центрі уваги сучасної освіти мають бути не тільки навчальні предмети, але й способи мислення і діяльності, які б сприяли формуванню в дитини молодшого шкільного віку особистісного бачення світу та здатності вступати в діалог з ним, вироблення умінь самостійно приймати рішення, навичок самовиховання і саморегуляції відношень, цілеспрямованості у діях і вчинках. Такі вміння вимагають високого рівня розвитку культури мислення, сутністю якої є адекватне відображення людиною в поняттях та інших розумових формах об’єктивної логіки буття і свого особистого існування.

Підґрунтям культури мислення молодшого школяра як дисципліни розуму, є цілісна і гнучка система знань, умінь і навичок, сформована в навчальній діяльності, що сприяє пізнанню оточуючого світу, самого себе та організації взаємодії з іншими людьми. Дисципліна розуму передбачає наявність уміння аргументовано доводити власну думку і переконувати в її правильності, вислухати та зрозуміти точку зору іншої людини, оцінити власні ідеї, вибрати найкращу, що сприяє процесу соціалізації молодшого школяра, розвиткові його навчальних, а в дорослому житті і професійних успіхів, творчих досягнень.

Формування культури мислення дитини молодшого шкільного віку включає розвиток мотиваційної, пізнавальної та соціальної сфер особистості. Однією зі складових соціальної сфери особистості молодшого школяра є емоційно-вольові якості, до яких відносимо:



  • наполегливість, організованість, чуйність, виявлення поваги до думки інших людей, емоційну стійкість у контакті, що означає дотримання морально-етичних норм і правил взаємодії;

  • здатність підпорядковувати особисті цілі й бажання спільній справі;

  • намагання завершити почату справу, здатність брати на себе відповідальність у різних навчальних і життєвих ситуаціях;

  • почуття власної гідності та самоповаги [6, 55].

Традиційним для вітчизняної психології є об’єднання емоцій і волі в єдину емоційно-вольову сферу. На взаємодію вольових і емоційних процесів вказували психологи І.Д. Бех, Л.С. Рубінштейн, В.І. Селиванов, А.І. Щербаков та ін. Виходячи зі сказаного, процес емоційно-вольового розвитку особистості молодшого школяра ми розглядаємо, з одного боку, як теоретично обґрунтовану, послідовну зміну актів, у ході якої вирішуються завдання розвитку особистості, з іншого – як єдиний механізм саморегуляції, який сприяє досягненню актуальної для початкової освіти мети формування молодшого школяра як самоорганізуючого суб’єкта.

Молодший шкільний вік характеризується підвищеною чутливістю, сприйнятливістю, розвитком соціальних емоцій: вчинки набувають певного сенсу, встановлюється емоційна єдність з іншими людьми, формується здатність співчувати, виникає потреба передавати свої переживання іншим, дитина починає оволодівати мовою почуттів. Зміни в емоційній сфері молодшого школяра впливають на характер його поведінки: дитина стає більш стриманою у вираженні своїх емоцій, зростає розуміння характеру переживань інших людей та здатність до співпереживання їхнього емоційного стану. В цьому віці відбувається інтенсивний розвиток морально-етичних почуттів, які набувають більш стійкого характеру, ніж у дошкільному. Формуються соціально позитивні переживання зокрема такі, як співчуття, співпереживання, прихильності, що призводять до появи мотивів таких вчинків, добровільної відмови від задоволення, чогось цінного для себе заради благополуччя іншої людини.

Емоційне переживання - могутній організатор поведінки молодшого школяра. Так, Л.С.Виготський указував на тісний зв’язок переживання із середовищем, внутрішнім змістом та психічним розвитком особистості і розглядав емоції як систему попередніх реакцій, які повідомляють організму найближче майбутнє його поведінки і допомагають організувати форми цієї поведінки. На думку вченого, та форма поведінки молодшого школяра, яка пов’язана з емоціями, є найбільш міцною і стійкою. „Жодна моральна проповідь не виховує так, як живий біль, живе почуття, і в цьому значенні емоції є спеціальним пристроєм, через який найлегше впливати на поведінку” [3; 140].

Багатство емоцій – важлива умова розвитку особистості молодшого школяра. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ дитини, зрозуміти закономірності її етичного розвитку. Тільки через стійке емоційне ставлення дитина молодшого шкільного віку засвоює етичні норми поведінки, в неї формуються вольові елементи діяльності, формуються певні етичні звички та форми поведінки.

Осмислюючи досягнення психологічної науки, П.Т.Юркевич сформулював думку про те, що „знання тільки тоді засвоюються людиною, коли вони, зігріті її почуттями, переживаннями, падають на її серце. Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини”[14 ;8].

Психологічні дослідження М.Й.Боришевського [8], А.А.Валантинаса [1], А.Валлона [2], А.Г.Ковальова [4], С.Л.Рубінштейна [9], Т.Х.Шингарова [13], П.М.Якобсона [16] та ін. свідчать про те, що етичні знання стануть частиною загальної системи етичних поглядів особистості і переростуть в її етичні переконання, коли вони знайдуть відображення в її емоційно-почуттєвій сфері.

Як зазначає М.Й Боришевський, емоційний компонент несе в собі домінуюче психологічне навантаження, оскільки саме в ньому виражається ставлення особи до етичних норм і вимог і визначає його як „своєрідне внутрішнє мірило моральної сприйнятливості особи” [8 ; 21].

Важливим показником емоційно-вольового розвитку є виявлення вольових якостей як властивостей особистості.

Аналіз теоретичної та експериментальної спадщини вчених (М.Я.Басов, К.Н.Корнілов, С.Л.Рубінштейн, І.П.Павлов, Л.С.Виготський, І.М.Сеченов, В.І. Селиванов) показав, що вольова поведінка дозволяє людині змінювати оточуючу дійсність з опорою на знання законів розвитку природи і суспільства. Виявлення волі являє собою такого роду активність людини, яка пов’язана з участю в ній свідомості. Воля у розумінні вчених – це здатність людини, яка проявляється у самодетермінації і саморегуляції нею своєї діяльності і різноманітних психічних процесів.

  Л.С.Виготський [3] вважав грубою помилкою відрив інтелектуальної сторони свідомості особистості від афективної, вольової. Вивчаючи цей взаємозв’язок, С.Л.Рубінштейн зазначав, що емоція перебуває в єдності з інтелектом, мисленням, впливає на мотивацію, інтенсивність і глибину переживань.

Емоції і почуття – є одночасно пасивним і активним процесом. Залежність характеру емоцій від зовнішніх впливів і від внутрішнього стану організму визначає їх пасивність. Разом з тим, цей процес активний, оскільки завжди готує та спонукає людину до певної діяльності. „У цій активній стороні пасивно-активного стану потреби і містяться перші зародки волі, нерозривно пов’язані ще із сенсорною і афективною чутливістю, у якій первинно відображається потреба”[10, 244]. Розглядаючи волю і емоції як дві форми прояву однієї і тієї ж афективної психічної діяльності, вчений вважав, що насправді ми маємо справу з двома процесами – інтелектуальним і афективним, який включає волю, почуття і емоції [10 , 269].

Характеризуючи волю як результат високого ступеня вираженості в свідомості людини раціонального та емоційного компонентів у засвоєнні певних етичних норм, М.Й Боришевський наголошує, що саме воля допомагає людина втілити етичні знання і почуття у вчинки.

На зв’язок емоційного переживання змісту етичної вимоги з вольовою сферою особистості молодшого школяра вказував В.О.Сухомлинський. Адже саме емоційно-вольовий компонент моральної самосвідомості є дієвим чинником у перетворенні етичного наміру на конкретний вчинок. Емоційна невихованість народжується там, де благородні душевні пориви не поєднуються з вольовими зусиллями, де людина не спонукається до творення добра і щастя для інших [13].

Воля як особлива динамічна характеристика мотивів, форма психологічної активності людини є внутрішнім регулятором поведінки і виступає у ролі вирішального чинника, який впливає на вибір і практичну реалізацію поведінки людини. Виконуючи регулятивну функцію, воля впливає на боротьбу мотивів у процесі діяльності і з метою збереження, ствердження обраної мети. Вона є стрижнем структурної організації особистості [9, 58]. Вказуючи на складну природу вольової регуляції поведінки, С.Д.Максименко стверджує, що „воля – це діяльнісна сторона розуму і морального почуття”[7, 293].

Розглядаючи вольову та імпульсивну дії людини та процес їх здійснення, І.П.Павлов зазначав, що перша з них відрізняється тим, що всяка спонука сприймається виважено, при цьому враховуються зовнішні умови і етичні правила, а також наслідки дій [5, 43].

Оскільки воля у своїй розвиненій формі є когнітивно-афективним синтезом, то це забезпечує психомоторну (спонукально-дійову) функцію думки. Адже мало усвідомити, тобто подумки вибрати ту чи іншу мету, направленість поведінки, їх потрібно реалізувати. Для цього необхідно володіти певною внутрішньою активністю, цілепокладаючим устремлінням до досягнення вибраної мети. При цьому в багатьох випадках необхідним є подолання відповідних як внутрішніх, так і зовнішніх перешкод.

„Задачею вольового акту, - зазначає Д.Н. Узнадзе, - є перетворення установки, яка вироблена в плані об’єктивації, в актуальну установку – в силу, що спрямовує активність людини у певну сторону” [15, 275]. Потрібно вміти підпорядковувати своєму раціональному вибору почуття, емоції, здійснювати свідомий контроль над реакціями психофізіологічного стану, що є однією з важливих сторін дії механізму саморегулювання суспільної поведінки особистості. Тому у психологічному розумінні воля – це усвідомлене хотіння, що переходить у дію.

Таким чином, воля є необхідною якістю особистості, цінність якої визначається етичною направленістю: вона визначає спосіб вирішення протиріч між бажаним і розумним, індивідуальними і суспільними інтересами, нормою і відхиленнями від неї. Як стверджував В.О.Сухомлинський, щоб відбулося становлення морально-етичної особистості, необхідно розвивати її „найтонші сфери духовного життя – розум, почуття, волю, переконаність”[11, 421].

Формування емоційно-вольового компоненту соціальної сфери культури мислення дитини молодшого шкільного віку передбачає розвиток умінь до самоорганізації свого життя і діяльності, самообмеження деяких безпосередніх прагнень і потреб. Відсутність такого уміння є причиною невідповідності між бажаною і реальною поведінкою, породжує внутрішній конфлікт особистості.

Вивчення теоретико-методологічних і психолого-педагогічних аспектів розвитку емоційно-вольової сфери особистості дало змогу виявити внутрішні фактори, які впливають на її розвиток у молодшому шкільному віці: формування цілісної структури навчальної діяльності, морально-етична спрямованість особистості, розвиток мотиваційної сфери особистості, розвиток процесів уваги і пам’яті, адекватна самооцінка, загальний розвиток особистості молодшого школяра.

Внутрішні фактори дають змогу визначити критерії емоційно-вольового розвитку дитини молодшого шкільного віку: мотиваційно-цільова орієнтація; сформованість компонентів навчальної діяльності; стійкість вольового зусилля; емоційний тонус навчальної діяльності; виявлення вольових якостей.

Вивчення особливостей емоційно-вольової сфери молодшого школяра дає підставу стверджувати, що емоційно-вольовий розвиток дитини молодшого шкільного віку буде більш ефективним за умови врахування у педагогічному процесі таких зовнішніх факторів:



  • позиція педагога по відношенню до дитини – з позиції „над дитиною” переходить у позицію „разом з дитиною”; формування класного колективу на засадах морально-етичних стосунків;

  • урахування суспільної думки, яке виступає у ролі емоційного зараження;

  • створення атмосфери доброзичливості, взаєморозуміння;

  • забезпечення емоціональним насиченням загальної діяльності;

  • збереження і розвиток позитивних емоцій дитини;

  • створення спеціальних ситуацій самопізнання;

  • організація морально-етичної освіти молодших школярів;

  • навчання молодших школярів основ самоорганізації, самовиховання, стимулювання себе в процесі вольової дії за допомогою позитивних емоцій;

  • демонстрація учням їхнього просування до мети;

  • цілеспрямована робота з виховання вольових якостей дітей молодшого шкільного віку;

  • використання в педагогічному процесі ігрових форм.

Отже, будучи соціальною істотою, дитина молодшого шкільного віку формується в процесі засвоєння системи цінностей. Для того щоб знання, цінності і норми реалізувалися в практичних вчинках і діях, необхідно їх емоційно-вольове засвоєння, перетворення в особистісні погляди, переконання, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовому компоненті соціальної сфери культури мислення. Без цілеспрямованого розвитку емоційно-вольової сфери як єдиного механізму саморегуляції неможливе становлення самосвідомості особистості молодшого школяра, його самоорганізації, самовизначення і самоствердження.

Література:

1. Валантинас А.А. Взаимосвязь эмпатии и усвоения нравственных норм детьми младшего школьного возраста. Автореферат дис. канд. психол. наук. – К., 1988. – 16 с.

2. Валлон А. Психологическое развитие ребенка. – М.: Просвещение, 1967. – 194 с.

3. Выготский Л.С. Педагогическая психология/ Под ред. В.В.Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. – 480 с.

4. Ковалев А.Г. Воспитание чувств. – М.: Педагогика, 1971. – 195 с.

5. Ковалев А.Г. Воспитание ума, воли и чувств у детей. – Минск, 1974. – 142 с.

6. Митник О. Дисципліна розуму – складова мистецтва мислення молодшого школяра // Початкова школа. – 2007. - № 4. – С. 55 – 59.

7. Панферов В.Н. Психология человека. Душа и тело. Организм и психика. Функции психики. Структура: Учебное пособие. СПб.: Михайлов, 2000. – 154 с.

8.Развитие нравственных убеждений школьников/Под ред. М.И.Боришевского. – К.: Рад. шк., 1986. – 181 с.

9.Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1976. – 416 с.

10.Узнадзе Д.Н. Психологические исследования. – М.: Наука, 1966. – 452 с. 11.Фридман Л.М. Психология воспитания. – М.: ТЦ „Сфера”, 1999. – 208 с.

12. Чарні Р. Вчимо дітей піклуванню. – 1992. - с.

13.Шингаров Т.Х. Эмоции и чувства как формы отражательной действительности. – М., 1971. – 220 с.

14.Юрас І.І.Педагогічна концепція Памфіла Даниловича Юркевича. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 64 с.



15.Якобсон П. М. Психология чувств. – М.: АПН РСФСР, 1958. – 381 с.

16.Якобсон П.М. Почему надо воспитывать чувства детей. – М.: Просвещение, 1964. – 74 с.

Скачати 98.79 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка