Розділ Поняття рекреаційних ресурсів України,їх екологічний аналі



Скачати 480.04 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.04.2016
Розмір480.04 Kb.
1   2   3

1.2 Екоогічний стан природних рекреаційних ресурсів України.

В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об’єктивних умов та суб’єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а основа їхнього виділення – конкретні ландшафти з індивідуальним набором сприятливих для відпочинку характеристик та природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцевості та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.


Природні умови з огляду на їхню циклічність та періодичність необхідно розглядати окремо для зимових та літніх видів відпочинку.
Основа територіальної організації туризму – наявність на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їхні типи: природні, історико-культурні та соціально-економічні.
Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб’єкта рекреації.
Рельєф залежно від ступеня розчленованості сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.
Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюють з урахуванням теплового стану людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь іонізації. Кліматичні дані є основою для розрахунку середньорічної кількості сприятливих для кліматотерапії днів [6].
Гідрологічні складові потенційної рекреаційної зони також є сприятливим рекреаційним чинником. Потенційні експлуатаційні запаси термальних вод у цілому по Україні за способами експлуатації становлять [6]:
- при фонтанному способі – 23,2 тис.м3/добу,
- насосному – 125 тис.,
- з підтримкою пластових тисків – 273 млн. м3/добу.
Гідротермальна енергія досягає 687,2 млн. і 441 млн. Гкал/добу. Термальні води розміщені в Україні у двох артезіанських басейнах – Причорноморському і Закарпатському.
Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об’єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.
Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.
Компоненти ландшафтних комплексів, їхні властивості можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.
Історико-культурні рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля – основа життєдіяльності етносу, тому пам’ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп.
Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри “продукції” рекреаційної діяльності залежать від різновиду рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об’єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів.
Рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи:
1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку;
2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність;
3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури.
Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної рекреаційної зони та її спеціалізацію. Рекреаційна зона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.
Потреби суб’єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів. До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам’яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам’ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.
У разі рекреаційного планування необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних комплексів – важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Стійкість – це здатність протистояти дії сил, що намагаються вивести територіальну систему зі стану рівноваги. Стійкість до рекреаційних навантажень залежить від багатьох природних факторів: крутості схилів, типу ґрунтового покриву, складу і віку трав’яного, чагарникового та деревного покриву, кліматичних характеристик тощо, а також різновиду рекреаційних занять та кількості рекреантів. Критичне рекреаційне навантаження на досліджувану територію не повинне перевищувати очікуваного потоку туристів, тобто оптимальної ємкості території. Потрібно зазначити, що не можна визначити загального навантаження, якщо невідомий прогнозований термін перебування суб’єкта відпочинку на рекреаційній території та тривалості самовідновлення пошкоджених рекреаційною діяльністю елементів природних комплексів. Коли розриваються зв’язки між компонентами природного комплексу, порушуються процеси обміну речовин та енергії, відбувається рекреаційна дигресія. Вона виявляється в погіршенні санітарного стану, естетичного вигляду території, в розвитку несприятливих процесів (площинної ерозії, зсувів) із-за тривалого неконтрольованого використання рекреаційної території. Конструювати виділену для провадження рекреації територію треба з урахуванням просторово-часових параметрів, що допоможе організувати рекреаційну діяльність на цій території ефективніше, правильно розподілити рекреаційне навантаження.
Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього середовища та динамічного використання складових природних комплексів за умов інтенсивного рекреаційного використання.
Ландшафтознавець може бути в цій ситуації проектувальником, який дає рекомендації щодо облаштування території, на підставі всебічного вивчення взаємозв’язків між природними компонентами на основі ландшафтних карт. Ландшафтні карти відображають об’єктивну структуру природного комплексу, дають синтетичне уявлення про природні умови території.
Отже, на характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються.

1.2 Туристично-пізнавальні та заповідні території



Туризм в Україні може перевернути ваші уявлення про відпочинок. Залежно від схильностей та вподобань людини лише за одну поїздку до України можна охопити низку туристичних та оздоровчих напрямків [12].
Від часів язичницьких капищ минулого до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та лишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво - Печерська Лавра – видатні, проте далеко не єдині історико - архітектурні пам’ятки віри та духовності.
Архітектурні пам’ятки України можуть розповісти сиву історію античних міст - держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори сучасних зодчих.
Заповідниками в наш час оголошуються території, що мають загальнодержавне значення. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.
Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% території країни. Враховуючи, що лише 44% лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7% території країни.
Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2004 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4% території країни (таблиця 1.1.). З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів.

Розділ 2.Загальна характеристика районів рекреації Західної України. З метою розвитку рекреаційних зон в Україні у 1999 було прийнято Закон України “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”. Метою створення СКЕЗ „Курортополіс Трускавець” є стимулювання інноваційної і інвестиційної діяльності, спрямованої на проведення економічного експерименту в компактній соціально-економічній територіально-галузевій системі зі стимулюванням інноваційної діяльності в сфері лікування і рекреації, інвестиційної активності в напрямах, що забезпечують розвиток санаторно-курортного комплексу, комунального господарства та сервісної інфраструктури (торгівля, громадське харчування, туризм, організація відпочинку, зв’язок, транспортне і готельне обслуговування) курорту і піднесення його до світових стандартів оздоровчих курортних комплексів [1].
Варто відмітити, що основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у досягненні максимально повного задоволення потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів та зростанні якості послуг у цій сфері, які на даний час перебувають у незадовільному стані.
Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України потребують залучення додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивного розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшення питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни, адже природні рекреаційні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7 відсотка території країни. Враховуючи, що лише 44 відсотки лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7 відсотка території країни. Для захисту та збереження природних рекреаційних зон у 1994 році Верховною Радою України була прийнята Програма перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні. Основною метою прийняття Програми є збільшення площі земель країни з природними рекреаційними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття.
Відповідно до Програми перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, площа природно-заповідного фонду динамічно зростала. Проте його частка в загальній площі території України, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура природоохоронних територій не повною мірою відповідають міжнародним стандартам, стратегії планування території країни, крім того, внаслідок розвитку в Україні переважно сировинно-видобувних - найбільш екологічно небезпечних - галузей промисловості та надмірної розораності ґрунтів значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок з природними ландшафтами, що ускладнює, а інколи й унеможливлює просторові процеси біологічного обміну на ценотичному та генетичному рівнях, притаманні живій природі.
Сприятливі передумови для збільшення площі земель з природними рекреаційними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у земле¬користуванні, забезпечуються шляхом:
- вилучення земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;

- вилучення із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;

- надання переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;

- встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об’єктів;

- збільшення території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь, промислових та житлових зон;

- необхідного виконання Україною міжнародних зобов’язань у галузі охорони довкілля.


Реалізація Програми перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні розрахована на період до 2015 року. Це дасть можливість розширити і збільшити обсяг рекреаційних ресурсів в подальшому та покращити

2.1.Розвиток туристично-рекреаційної мережі на прикладі Бережанського району Тернопільської області.
Західний рекреаційний район охоплює межі Бережанського та Підгаєцького району. Такий поділ було здійснено виходячи із того, що ці райони мають однорідний видовий склад рекреаційних ресурсів: вони входять у межі природного утворення Подільського горбогір'я (інакше – Опілля), а серед суспільно-історичних ресурсів переважають ті, які є основою для сакрального, подієвого та розважального туризму (частка сакральних об'єктів від загальної кількості суспільно-історичних ресурсів району становить 26%, а подієвих ресурсів – 60%.).
Незважаючи на найменші кількісні показники туристичного потенціалу в області, за щільністю суспільно-історичних туристичних ресурсів Західний район несуттєво поступається атрактивному Центральному району, а за щільністю природних ресурсів значно перевищує показники Центрального району (див. табл. 1), таке становище зумовлене малою площею Західного туристичного району.
Щільність музейних установ у Західному районі найвища в області (1 музей на 100 км²), тому вони є перспективними для розвитку пізнавально-екскурсійної діяльності. Особливої уваги в Західному регіоні заслуговує місто Бережани як основний туристичний центр. Туристичними поселеннями можна вважати також с. Посухів (г. Лисоня), села Рай, Жуків та Вербів Бережанського району, місто Підгайці.
Місто Бережани – історичне місто, тут можна оглянути краєзнавчий музей, музей книги, музей переслідуваної церкви та музей Б. Лепкого, які розміщені у споруді міської Ратуші (1811), а також архітектурний ансамбль міста (споруди XVI-поч. XX століть), центральною спорудою якого є Бережанський замок. У місті діє готель "Едем", у центрі міста діють ресторанні заклади "Анатоль" та "Заїжджий двір". Щодо природних умов, то місто цікаве тим, що знаходиться у західній частині Подільської височини, яку називають Опіллям. Недалеко від міста знаходиться мальовничий став, що посилює рекреаційний потенціал міста для відвідувачів різного віку і занять. Таким чином, Бережани – одне із найбільш атрактивних для пізнавального туризму міст області. Неподалік нього знаходиться село Рай. Воно відоме палацово-парковим ансамблем (1709), водоспадами, джерелами та ставками [3]. Траса місцевого сполучення веде на північ від міста до села Жуків, де розташований музей родини Лепких. Незначна відстань до райцентру дозволяє туристичній інфраструктурі міста поширюватися на село, тут також діє садиба сільського зеленого туризму "У мальвах". Цей об'єкт входить до складу Кластеру сільського туризму "Мальовнича Бережанщина" [2]. кологічний стан довкілля в цілому в Україні.

Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку рекреаційного туристичного комплексу Тернопільської області.

Одним із провідних напрямів стратегії розвитку Тернопільської області є

розвиток туристично-рекреаційного комплексу. Дослідження доводять, що

розвитку ринку туристичних послуг регіону перешкоджають такі фактори:

недосконала інфраструктура, відсутність ефективної регіональної політики в

галузі туризму, низька якість туристичних послуг. Зумовлені ці фактори,

насамперед, малими інвестиціями у розвиток матеріальної бази туризму,

невідповідністю туристичних закладів області міжнародним стандартам,

неефективністю використання туристичних ресурсів, відсутністю інноваційних

проектів з питань розвитку перспективних напрямів туризму, галузевої

статистики, туристичного іміджу регіону, недостатньою забезпеченістю

туристичної галузі висококваліфікованими працівниками тощо.

Ключові слова: туризм, розвиток туризму, Тернопільська область.

Розглядаючи територію Тернопільської області як один з

найсприятливіших для розвитку туризму регіонів України, зважаючи на

розташування туристичних центрів, особливості їх транспортного зв’язку із

обласним центром і сучасних туристичних попиту і пропозиції, виокремлено

на території області чотири туристичні райони: Північний, Центральний,

Південний і Західний. Ці туристичні райони, є складовими більших за

масштабами туристичних регіонів у територіальній організації національного

ринку туристичних послуг.

Північний туристичний район охоплює Кременецький і Шумський

адміністративні райони. Він має частково виражену паломницьку та екскурсійну

спеціалізацію, передусім завдяки розташуванню тут центру православної віри та

визначних історико-культурних, природних пам’яток (центри – Почаїв,

Кременець). Зважаючи на те, що розвитку інших видів туризму перешкоджає

недостатньо розвинена та не якісна інфраструктура (обмаль готелів й

санаторно-курортних закладів, мала їх місткість – 400-450 місць / 1000 осіб

населення, відсутність структурних підрозділів сфери сервісу при установах

розміщення туристів зокрема автостоянок, хімчисток, перукарень тощо, мало

закладів відпочинку та дозвілля тощо), туристи корист переважно послугами музеїв, частково – готелів, їдалень і купують

непродовольчі товари (переважно сувенірна продукція у Почаєві та Кременці )

на загальну суму близько 2 млн. грн. щороку.

Перспективність району як території поширення, окрім згаданих

паломницького та екскурсійного, інших видів туризму, обмежена станом

туристичної інфраструктури. Перспективними для розвитку сільського зеленого

туризму є такі населені пункти, як Підлісці, Стіжок і Білокриниця: в яких

поодинокі сільські садиби вже готові приймати туристів, тут є мальовничі

краєвиди, природні заказники різного походження тощо; лікувально-

оздоровчого та рекреаційного – Андруга, Кутянка, в яких є певна оздоровчо-

туристична інфраструктура та цікаві природні об’єкти; сентиментального –

Кременець, Кушлин, Лопушне, де сконцентровані козацькі поховання, старі

дерев’яні храми; релігійного – Комарівка, Обич, Кути, Почаїв, де розташовані

цікаві релігійні об’єкти; екологічного – Града, Сураж, Руська Гута, що

приваблюють поціновувачів живої природи, збереженої у заповідних урочищах,

пам’ятках садово-паркового мистецтва та заказниках Кременецького горбогір’я,

особливо із створенням національного природного парку “Данилів Град”.

Аналіз сучасної ситуації на ринку туристичних послуг району дає підстави

стверджувати, що ядром розвитку туризму залишатиметься м. Кременець як

найбільший за людністю населений пункт, в якому концентрується діяльність

туристичних агентств району.

Західний туристичний район охоплює Бережанський, Підгаєцький та

Монастириський адміністративні райони, формується із Бережанського та

Підгаєцько-Монастириського туристичних підрайонів, окреслення зумовлено,

передусім, різницею у щільності інфраструктури. Через низку забезпеченість

закладами розміщення туристів, санаторного лікування та відпочинку,

ресторанного господарства та дозвілля район поки що не може привабити

велику кількість туристів.

Туристичні ресурси Західного туристичний району, за умови поліпшення

наявної та будівництва нових об’єктів інфраструктури, дають підстави

прогнозувати розвиток району як території поширення релігійного (на базі

численних давніх дерев’яних і кам’яних культових споруд у Монастириській,

Григорові, Новосілці, Шумлянах), екскурсійного (місця, що пов’язані з

видатними особами краю – Коржова, Велеснів, Поручин, Завалів) та

етнографічного (за рахунок осередків народних промислів – різьби по дереву,

виробництва керамічних і скляних виробів у Гончарівці, Новій Гуті, Бережанах,

Гутиську) туризму. Ядром Західного туристичного району залишатиметься м.Бережани як

найбільший районний центр і найбільш забезпечений закладами розміщення

туристів населений пункт цієї частини області. В межах Підгаєцько-

Монастириського туристичного підрайону ядрами можуть стати містечка

Коропець та Устя-Зелене, які вже формуються як багатопрофільні центри і в

майбутньому можуть стати центрами водного туризму та рекреації.

Південний туристичний район, розташований у межах Гусятинського,

Чортківського, Бучацького, Борщівського та Заліщицького адміністративних

районів, має чітко виражену спеціалізацію на спелеологічному та водному

туризмі та частково виражену – на сільському зеленому, лікувально-

оздоровчому та рекреаційному. Таке різноманіття напрямів розвитку туризму

пояснюється різноплановістю туристичних ресурсів району, щільність яких

сягає 55 одиниць /100 км., наявністю майже у всіх підрайонах переліку

необхідних закладів туристичної інфраструктури та дозвілля, клубів, бібліотек,

музеїв, історико-культурних об’єк Дві найбільші водні артерії Південного туристичного району – Дністер та

Збруч – концентрують на своїх берегах сучасні та майбутні центри водного

туризму (Звенигород, Касперівці, Скала-Подільська, Устечко, Заліщики,

Мельниця-Подільська), які можуть стати повноцінними пунктами в системі

лінійних водних маршрутів області. На Збручі та Дністрі можна організовувати

тури як для екстремалів, так і для дітей, використовуючи прилеглі пізнавальні

об’єкти . Ядром розвитку туризму, як Центрального туристичного району, так і всієї

Тернопільської області, є м. Тернопіль. Воно є центром екскурсійного, подієвого,

комерційно-ділового та рекреаційного туризму. Через нього пролягають усі

основні транспортні шляхи, в тому числі державного значення. У поєднанні з

чистотою довкілля, наявністю історико-культурних об’єктів та закладів дозвілля

це приваблює значну кількість туристів. У Тернополі працюють більше 60

туристичних агентств і туроператорів внутрішнього та в’їзного туризму, тому в

структурі туристичного споживання переважають послуги готелів, з організації

подорожей, нерегулярного та регулярного пасажирського транспорту,

інфраструктури залізничного транспорту, ресторанів, барів тощо. Відновлення

Тернопільського ставу як осередка змагань з моторного та вітрильного спорту

сприятиме поширенню в області водного туризму. Туристичне споживання є значним також у Теребовлянському підрайоні.

Окрім унікальних туристичних ресурсів тут є старовинне історичне місто

Теребовля. Найбільшими туристичними центрами Теребовлянського підрайону є

селище Зарваниця – духовний центр греко-католицької віри, місце паломництва

християн, та с. Заздрість, де розташована меморіальна кімната - музей Йосипа

Сліпого. У структурі туристичного споживання Теребовлянського підрайону

переважають послуги готелів, кемпінгів, місць короткотермінового проживання

та харчування, що служать базою для розвитку паломницького та релігійного

туризму. На базі мінеральних вод смт. Микулинці працюють оздоровчі установи,

тому у вартості спожитих туристами послуг підрайону близько 75% становлять

послуги санаторіїв і закладів відпочинку. Географічна близькість підрайону до

обласного центру дає змогу частіше використовувати цю територію в

екскурсійних програмах як для вітчизняних, так і для іноземних громадян.

Більшість екскурсійних маршрутів пролягає через замкові споруди підрайону: в

Микулинцях та Буданові вони використовуються як заклади відпочинку, у Теребовлі, створено музей, а в Підгорі можна ознайомитись з руїнами замку-

монастиря. Важливу роль у розвитку туристично-рекреаційних комплексів в регіонах відіграють органи державної влади обласного та районного рівнів. У цьому зв'язку, актуальною є проблема оцінки перспектив розвитку туризму, в регіонах для вибору оптимального варіанту його державної підтримки. З одного боку, подібні регіони повинні бути привабливі для потенційних туристів і володіти унікальними туристичними ресурсами, які можуть стати центром тяжіння масового туриста, з іншого - мати можливості поліпшення якості пропонованого туристичного продукту та задоволення вже існуючого на нього попиту для досягнення максимального економічного ефекту. Іншими словами, регіон повинен вибиратися таким чином, щоб він був затребуваний туристами і відпочиваючими і при цьому характеризувався, принаймні, середнім по країні рівнем поточного стану рекреаційно-туристичного комплексу. У цьому випадку державна підтримка такого регіону принесе найбільш швидку і максимальну економічну віддачу. Таким чином, необхідно визначити типи регіонів, найбільш придатних для розвитку туризму як основного або додаткового імпульсу розвитку територій. Для вирішення цієї проблеми пропонується використовувати методи типологічних угруповань, які розроблені в рамках теоретичної статистики і широко застосовуються в регіональних дослідженнях.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка