Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка5/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте структуру земельних угідь України.

2. Порівняйте розораності території та сільгоспугідь України й інших країн.

3. Яким документом регулюються земельні відносини в Україні?

4. Як змінилися організаційно-правові форми власності із проведенням земельної реформи?

5. Які наслідки ерозійних процесів на землях України?

6. Які негативні явища спостерігаються на ґрунтах України?

7. Перерахуйте основні причини погіршення якості ґрунтів України.

8. Як заохотити землекористувачів та землевласників раціонально використовувати землю?

9. Які економічні важелі необхідно застосовувати для ефективного використання земель сільськогосподарського призначення?

10. Перерахуйте пріоритетні напрямки наукових досліджень з питань раціонального землекористування.

11. Назвіть тематику досліджень провідних науково-дослідних установ з питань оптимізації землекористування.

12. Яким чином передбачається оптимізувати площу ріллі в структурі земельного фонду країни?

2.2. Деградація ґрунтів, її суть, причини виникнення та заходи щодо попередження

• Поняття про деградацію ґрунтів

• Причини деградації ґрунтів

• Вплив рівня сільськогосподарського освоєння території на якість ґрунтів

• Санітарний стан ґрунтів України

• Техногенне ущільнення та деградація ґрунтів

• Основні шляхи припинення деградаційних процесів у ґрунті

Деградація ґрунтів – це зменшення їх родючості або втрата властивостей, характерних їм як природному тілу (підкислення, засолення, вилуговування, ерозія, підтоплення, заболочення, забруднення, опіщанення тощо).

Ступінь деградованості ґрунтів буває слабкою, середньою та сильною. На слабодеградованих ґрунтах ознаки погіршення їх властивостей ледь помітні, проте рівень врожайності тут зменшується на 10%. На середньодеградованих ґрунтах ознаки погіршення їх властивостей настільки чітко окреслені, що зумовлюють перехід до іншого типу чи різновиду. Зменшення врожайності при цьому сягає 50%. Продуктивність вирощуваних культур на сильнодеградованих ґрунтах зменшується більш ніж на 50%. При

цьому можуть зберігатися морфологічні ознаки ґрунтової відміни, проте вони стають малопридатними для вирощування культурних рослин.

Господарська діяльність людини (антропогенний фактор) є основною причиною деградації ґрунтів.

Коли господарська діяльність людини не перевищує екологічно допустиме навантаження на грунт, він не деградує. Але варто переступити цей поріг, як грунт починає деградувати. Потрібно чітко усвідомити, що деградовані землі дуже важко, а іноді зовсім неможливо відродити.

Видатний вчений К.А. Тімірязєв зазначав, що „володіння землею – не право лише чи привілей, а важкий обов’язок, що загрожує відповідальністю перед судом нащадків”. За якісним складом земельних угідь Україна продовжує займати одне з провідних місць у світі, на її території зосереджено 8% світових запасів чорноземів.

Земельні ресурси та в цілому сприятливі кліматичні умови створюють належний потенціал для високоефективного ведення землеробства, інших галузей АПК, але екстенсивний підхід до використання основного засобу сільськогосподарського виробництва – землі – призвів до її деградації на значних площах. Упродовж багатьох років розширення площі сільгоспугідь та ріллі було чи не єдиним заходом збільшення виробництва продукції. В гонитві за додатковими центнерами продукції розорювалось усе: крутосхили, захисні зони вздовж водоймищ та пасовищ, узбіч доріг.

Особливо великими темпами відбувалося погіршення земельних угідь країни в 90-х роках минулого століття у зв’язку із загостренням кризових явищ в економіці України. Через відсутність коштів було припинено впровадження системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території, зрошувані землі стали занедбаними, на них не здійснювались меліоративні заходи; землеробство велося за різко від’ємним балансом органічної речовини, основних біогенних елементів, що зумовило втрату близько 10% його енергетичного потенціалу.

Характерним для всіх регіонів України стало скорочення запасів гумусу та зменшення вмісту рухомих форм фосфору та калію в грунті, оскільки упродовж багатьох років кількість внесених у грунт добрив була набагато меншою, ніж виносилась вирощуваними рослинами. Наприклад, в Миколаївській області у 1996 році на 1 га ріллі вносили в грунт лише по 6 кг мінеральних та 0,8 тонни органічних добрив, а в 2000 році – відповідно, 4 кг та 0,1 тонни на один гектар, що в 50-80 разів менше, ніж рекомендує наука.

Непоправної шкоди земельному покриву України завдають ерозійні процеси. Так, річні втрати грунту по країні, як вже зазначалося, сягають близько 600 млн. тонн, що еквівалентно втраті майже 120 тис. га земель з гумусовим горизонтом товщиною 50 см.

При цьому у втраченому грунті міститься понад 18 млн. тонн гумусу та велика кількість елементів живлення рослин, що в кілька разів перевищує їх винос вирощуваними культурами.

Через відсутність ефективних грунтоохоронних заходів площа еродованих ґрунтів у країні невпинно зростає.

Що потрібно зробити для припинення деградаційних процесів у ґрунтах України і на цій основі домогтися різкого зростання виробництва с.-г. продукції?

Деякі вчені, зокрема Булигін С.Ю., Сайко В.Ф., пропонують скоротити площу ріллі в Україні приблизно на 10 млн. га шляхом переведення малопродуктивних земель (деградованих, малорозвинених, низькотехнологічних і т.ін.) в сіножаті, пасовища та під заліснення.

Булигін С.Ю. пропонує в першу чергу вивести з ріллі малорозвинені та малопродуктивні ґрунти, а також всі землі в обробітку на схилах крутістю понад 2°. Внаслідок цього площа ріллі в Степу зменшиться на 2,9 млн. га (20,4%), в Лісостепу – на 3,1 млн. га (30,4%), в Поліссі – на 0,3 млн. га (11,6%), в цілому по Україні – на 63 млн. га (23,8%).

Досвід багатьох країн Заходу свідчить про нагальну потребу переходу до ландшафтного принципу господарювання на землі, при якому досягається найкращий виробничий, економічний та природоохоронний ефект. Це означає, що в межах водозбірних площ повинні створюватись агроландшафти, де були б збалансовані такі його складові, як площа сільгоспугідь, рілля, луки, пасовища, багаторічні плодово-ягідні насадження,

ліси, лісосмуги, водні джерела. Співвідношення між ними обумовлюється природнокліматичною зоною, рельєфом місцевості, ґрунтовим покривом тощо.

Істотне скорочення площі ріллі дасть змогу не розпилювати кошти на значний об’єм, а сконцентрувати їх на найкращих ґрунтах, що залишаться після реорганізації, і з’явиться можливість збільшити внесення на одиницю площі кількості органічних і мінеральних добрив, засобів меліорації та захисту рослин і т.ін.

Не менш важливою проблемою є покращення санітарного стану грунту, в який попадає надзвичайно велика кількість забруднювачів. Це природні та антропогенні забруднювачі, фізичні й хімічні. До основних видів забруднювачів ґрунтів належать: важкі метали, радіоактивні елементи, неорганічні сполуки металів, органічні синтетичні речовини, пестициди, мінеральні добрива, різні органічні відходи, біологічні забруднювачі.

Зараз значна частина території України забруднена радіонуклідами після аварії на ЧАЕС. До цих забруднювачів у першу чергу належать стронцій і цезій, що швидко засвоюються рослинами, особливо на бідних органічними та мінеральними речовинами ґрунтах. Оскільки період напіврозпаду цих елементів становить, відповідно, 28 та 33 роки, їх токсична дія може тривати досить тривалий час.

Значний екологічний тиск на грунт здійснюють агрохімікати. Хімізація землеробства не викликає сумніву, але при невдалому доборі хімічних елементів, надмірному їх внесенні, невірному виборі строку та способу внесення значна частина хімікатів не виконує свого прямого призначення.

За даними Яблокова А., при сучасних технологіях внесення 97-99% інсектицидів і фунгіцидів та 80-95% гербіцидів потрапляє в грунт, водоймища, повітря. Негативна дія мінеральних добрив полягає в тому, що при систематичному внесені їх у грунт накопичуються шкідливі малорухомі речовини – важкі метали (миш’як, кадмій, хром, кобальт, мідь, свинець, ванадій, цинк тощо). З кожною тонною внесеного на поля фосфору в

грунт потрапляє до 160 кг фтору, висока концентрація якого змінює напрям біологічних процесів у грунті.

Великої шкоди ґрунтам завдають так звані кислотні дощі, які виникають через викиди в повітря промисловими підприємствами та автотранспортом різних газів і сполук сірки, нітратів, вуглецю, які, з’єднуючись з вологою повітря, утворюють кислоти. Останні потрапляють у грунт і вступають в реакцію нейтралізації з речовинами лужної природи, утворюючи відповідні солі.

Одним із небажаних наслідків підкислення ґрунтів є те, що радіонукліди і важкі метали можуть з нерозчинних форм переходити в розчинні і споживатись рослинами. Так, при рН=6,0 і менше ртуть повністю переходить у розчинні форми.

У закислених ґрунтах погано розвиваються с.-г. культури, особливо бобові та олійні. Сьогодні надзвичайно гостро постає питання про зменшення негативного впливу так званої фізичної деградації грунту, яка пов’язана з надмірно інтенсивним його обробітком важкою технікою. Маса трактора потужністю 73-92 кВт зі шлейфом знарядь сягає 15 т.

Сучасні технології вирощування с.-г. культур, за даними Рабочева І.С. та ін., потребують багаторазового проходження по полю машинно-тракторних агрегатів. Так, при вирощуванні озимої пшениці біля 30% площі поля піддається дворазовій дії техніки, 20% – шестиразовій, 2% – восьмиразовій і лише 2% поля при цьому не ущільнюється. Бондарєв А.Г. вважає, що в середньому за вегетацію більша частина полів піддається 2-4 разовому проходженню с.-г. техніки. Медвєдєв В.В. та ін. повідомляють, що за останні 40-50 років кількість проходів тракторів по полях при виконанні технологічних операцій у типовій зерно-буряковій сівозміні збільшилась більш ніж у 1,5 раза, а середня маса машин майже подвоїлась. Питомий тиск на грунт сучасних машин в 1,5-2,0 раза перевищує допустимі норми. Це призводить до того, що фізична деградація відбувається не тільки в орному, а і в підорному шарах грунту. Деформація розповсюджується як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках.

Надмірне ущільнення ґрунту призводить до багатьох негативних наслідків: збільшується щільність, брилуватість; опір ґрунту проникненню кореневої системи та обробітку; питома маса вологи, яка не може бути використана рослинами; забур’яненість; зменшується об’єм водо- та повітряно-провідних шпарин; погіршується поживний режим грунту; різко падає врожайність с.-г. культур; збільшуються ерозійні процеси та втрата з продуктами ерозії поживних речовин.

Які ж заходи необхідно здійснити, щоб припинити подальшу фізичну, хімічну, біологічну та екологічну деградацію ґрунтів України, стабілізувати їх родючість, оздоровити їх санітарний стан і на цій основі домогтися отримання високої та стабільної врожайності культур?

Передусім, необхідно налагодити моніторинг ґрунтів, без якого неможливо здійснювати заходи по їх покращенню.

Потрібно розробити дійовий механізм відповідальності та санкцій до землевласників і землекористувачів, які своєю діяльністю спричиняють погіршення стану земельних угідь.

В Україні зараз налічується 2,5 млн. га зрошуваних земель, на створення яких витрачено біля 5 млрд. доларів. Продуктивність цих земель залишається низькою, тому їм необхідно приділити підвищену увагу, здійснивши, передусім, необхідні меліоративні заходи.

Полемічним залишається питання про використання техногенно забруднених земель. Є пропозиції щодо їх вилучення з с.-г. обороту. Але такий підхід доречний по відношенню до малопродуктивних земель. Що стосується високородючих ґрунтів, то тут варто знайти можливість їх безпечного використання наступними шляхами: вирощуванням рослин, що накопичують у своїй біомасі незначну кількість токсикантів; фітомеліорацією за допомогою рослин, які здатні вивести з врожаєм велику кількість того чи іншого забруднювача з наступною їх утилізацією, а також опрацюванням агротехнічних заходів, які спроможні створити умови для формування кореневої системи рослин поза забруднених ґрунтових прошарків; внесенням речовин, які зв’язували б важкі метали і радіоактивні речовини в незасвоювані рослинами форми тощо.

Неабияке значення в попередженні деградації ґрунтів має вдосконалення технології вирощування рослин, а головне – дотримання їх, особливо таких складових, як мінімалізований обробіток грунту, оптимальні строки, способи та норми внесення органічних і мінеральних добрив, проведення заходів захисту рослин від бур’янів, шкідників, хвороб.

До цього блоку питань відносяться також: вдосконалення ходових систем мобільної с.-г. техніки, технічних засобів для внесення агрохімікатів, покращення якості та зменшення токсичних властивостей пестицидів і мінеральних добрив.



КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що таке деградація грунту?

2. Які ступені деградації грунту Ви знаєте?

3. У чому причина освоєння значної частини земельного фонду України для с.-г. використання?

4. Які наслідки для грунту мала значна розораність земельних угідь?

5. Як впорядкувати землекористування в Україні?

6. У чому полягає небезпека радіаційного забруднення земель?

7. Який тиск на грунт здійснюють агрохімікати?

8. У чому полягає негативна дія на грунт кислотних дощів?

9. Що таке фізична деградація грунту? Причини її виникнення.

10. Чи є сенс використовувати с.-г. угіддя, що зазнали істотного техногенного забруднення?

11. Які заходи потрібно здійснити в масштабі держави для попередження подальшої деградації грунту?



2.3. Ерозія земель як одна з найважливіших причин їх деградації

• Шкода від ерозійних процесів

• Види ерозії

• Характеристика основних видів ерозії

• Поширення ерозійних процесів в Україні

• Зональні особливості прояву ерозії в Україні

Ерозія – це процес руйнування ґрунту вітром, водою та іншими факторами з переміщенням продуктів ерозії за межі її виникнення.

Вона обумовлюється як природними, так і антропогенними факторами.

Про розмір ерозійних процесів на ґрунтах України та збитки від неї можна мати уяву з наступних даних: на виробництво 1 т продукції рослинництва (в умовному зерні) від ерозії втрачається біля 7 т ґрунту. Загальні щорічні збитки від ерозії складають по країні 3,45 млрд. гривень, а втрати чистого прибутку – 2 млрд. гривень.

Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, внаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю (табл. 2.3.1).



Таблиця 2.3.1

Залежність врожайності культур від ступеня еродованості земель,

% до не еродованих

Культура

Степ

Лісостеп


Слабо-

еродовані

Середньо-

еродовані

Сильно-

Еродова

ні

Слабо-

Еродова

ні

Середньо-

еродовані

Сильно-

Еродова

ні

Озима

пшениця


90


74

62

86

63

44


Озиме жито

98

85



93

85

57

Ярий ячмінь

85

64

50

81

57

51

Овес

79

58

45

79

63

50

Горох

92

86

55

85

64

51

Кукурудза

82

60

44

77

49

27

Ц. буряк

81

62



79

53

49

Соняшник

78

58









Еспарцет

89

85

83



84

77

Люцерна

92

84

78



83

79

Із змиванням кожного сантиметра гумусового горизонту потенціальна врожайність зерна знижується на 0,5-2 ц/га, а з втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії в ґрунті зменшуються на 0,9-1,1 кДж/га.

Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, вміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Змиті ґрунти протягом вегетації рослин випаровують більше вологи і вбирають незначну її кількість. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт. В еродованих ґрунтах запаси вологи зменшуються на 14-22%, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Навіть на слабоеродованих ґрунтах недобирається, як правило, до 15%

урожаю зернових (Тарарико О.Г., 1983).

Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія ґрунтів не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері. Використовувані рослинами елементи живлення у процесі ерозії відчужуються з малого біологічного колообігу, тобто фактично назавжди втрачаються для землеробства. Сумарні втрати поживних речовин ґрунтом збільшуються пропорційно змиву його твердої фази. Багато дослідників зазначають, що азот ґрунтом найбільше втрачається внаслідок ерозії. При змиві 1 см верхнього шару ґрунту з 1 га ріллі, зокрема на середньо-та сильнозмитих ґрунтах, виноситься понад 5 т мінеральних поживних речовин (у стандартних туках) і 10 т гумусу.

Втрати поживних речовин (у стандартних туках) від ерозії по Україні щороку становлять: сульфату амонію – 629 тис. т, суперфосфату – 290, калійної солі – 210 тис. т. За підрахунками, такої кількості добрив досить для вирощування 875 тис. т зерна. Із дерново-підзолистих ґрунтів з легким механічним складом елементи живлення виносяться переважно з рідким стоком, тобто з водою, а на чорноземах – з твердим, тобто із змитим ґрунтом. Втрати поживних речовин збільшуються при внесенні підвищених доз мінеральних добрив і залежать від способу їх загортання в ґрунт. Наприклад, найбільше азоту втрачається при підживленні посівів озимої пшениці на схилах по талому снігу. При цьому вміст нітратного азоту в 1 л талих вод може збільшуватись у 5-8 разів порівняно з кількістю його при основному внесенні добрив.

У Луганській області слабозмиті ґрунти містять валового азоту, а відповідно, і гумусу, на 10-20% менше порівняно з незмитими. Якщо в півтораметровому шарі повнопрофільного чорнозему звичайного валового азоту міститься 4,2 т/га, то в сильно змитому – 2,9 т/га. Те саме можна сказати і про вміст фосфору, калію, а також про суму увібраних основ. Якщо у верхньому шарі незмитого чорнозему їх сума становить 35,5, то в сильнозмитому – 17 мг-екв на 100 г ґрунту. Зниження вмісту кальцію і магнію у вбирному комплексі послаблює водостійкість структури і протиерозійну стійкість ґрунтів.

Пиловими бурями на відкритих полях ґрунт видувається за кілька днів на глибину 3-5, а іноді 10 см. Внаслідок цього зменшується товщина гумусового шару, погіршуються водно-фізичні властивості ґрунту. За даними Херсонської зональної агрохімлабораторії та Запорізької обласної сільськогосподарської дослідної станції, у 1960 р. внаслідок вітрової ерозії вміст гумусу в орному шарі ґрунтів зменшився на 0,5-1,3%.

Все це сповільнює біохімічні процеси в ґрунті і знижує його родючість.

За даними Скородумова О.С., слабозмиті ґрунти містять у середньому гумусу 69-86, а середньозмиті – 51-63% від його вмісту в нееродованих аналогах (табл. 2.3.2).

За даними колишнього Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського, товщина гумусового горизонту слабозмитих ґрунтів порівняно з повно профільними зменшується від 35 до 60%.




Таблиця 2.3.2

Вміст і запаси гумусу в ґрунтах

Ґрунти

Вміст (% від сухого ґрунту) по шарах, см


Запаси

в шарі

0-100 см,

т/га

0-20

20-40

40-60

60-80

80-100


Темно-сірі опідзолені

середньосуглинкові



незмиті

слабозмиті

середньо змиті


2,3

2,1


2,0


2,2

1,7


1,4


0,9

0,9


0,6


0,7

0,5


0,5


0,5

0,4


0,4


198

168


148


Чорноземи опідзолені

середньосуглинкові



незмиті

слабозмиті

середньозмиті

3,9

3,3


3,0

3,5

2,5


1,8

2,8

1,7


1,4

2,4

1,2


1,2

1,8

1,0


1,0

432

252


194

Чорноземи типові

грубопилуваті

середньосуглинкові

незмиті

слабозмиті

середньозмиті


4,7

4,5


4,3

4,4

4,0


3,6

4,0

3,6


3,0

3,8

3,0


2,4

3,6

2,6


1,7

615

531


450

Чорноземи звичайні

легкосуглинкові



незмиті

слабозмиті

середньо змиті

5,1

4,8


4,3

4,6

4,4


3,7

3,4

3,1


1,8

3,1

2,4


1,3

2,0

1,5


1,3

546

486


372

Чорноземи південні

важкосуглинкові



незмиті

слабозмиті

середньозмиті

3,2

2,9


2,8

2,4

2,4


1,5

1,2

1,2


1,2

0,9

0,9


0,6

0,7

0,6


0,6

255

240


210

Темно-каштанові

важкосуглинкові



незмиті

слабозмиті

середньозмиті

3,6

3,3


2,4

2,9

2,4


1,3

1,2

1,2


0,8

1,2

0,9


0,7

0,8

0,6


0,4

291

276


168

Із збільшенням ступеня змитості ґрунтів зменшується їх ємність вбирання в орному шарі. При цьому ступінь насичення чорноземів кальцієм підвищується, а магнієм, навпаки, зменшується. Від вмісту органічної речовини та її розподілу по ґрунтовому профілю залежить вміст у ґрунті поживних речовин. Порівняно з іншими елементами вміст калію в еродованих ґрунтах зменшується менш помітно. Наприклад, за даними Черемисінова Г.А. (1962), в Полтавській області в змитих сірих лісових ґрунтах порівняно з повнопрофільними вміст гумусу після ерозії зменшився на 44%, азоту – на 43, фосфору – на 40, а калію – на 13%.

Отже, еродовані ґрунти менш родючі порівняно з нееродованими, що є однією з основних причин зниження врожайності вирощуваних на них сільськогосподарських культур.

Великої шкоди навколишньому середовищу завдає ерозія і тим, що змиті частинки ґрунту, розчинені у воді поживні речовини, пестициди, потрапляючи в озера, водойми та річки, порушують їх гідролітичний режим, спричиняють розвиток синьо-зелених водоростей. Залежно від факторів руйнування розрізняють наступні види ерозії: водну, вітрову, агротехнічну, технічну, пасовищну.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка