Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка44/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   57

6.7. Велика рогата худоба

У країнах світу скотарство забезпечує від 30 до 50% валового виробництва м’яса і до 87% молока. Загальне виробництво молока сягає понад 470 млн. т. Рентабельно вести галузь скотарства за умови різних форм організації та власності господарств (великомасштабне на індустріальній основі, традиційне колективне, фермерське тощо) можна тільки при добре налагодженому відтворенні стада. Плодючість тварин є най-більш важливим показником рентабельності галузі, кількісного і якісного росту популяції. Ефективне відтворення стада визначається цілим комплексом біологічних, зооінженерних, ветеринарних і організаційно-господарських факторів.

На будь-якому рівні розвитку скотарства, а за умови великомасштабного індустріального особливо, процес відтворення стада тісно пов’язаний з племінною роботою, з підвищенням продуктивності, раціональним використанням маточного поголів’я. Світовий і вітчизняний досвід підтверджує, що в умовах будь-якої ферми можна щорічно отримувати і вирощувати від кожних 100 корів по 95 і більше телят. У середньому майже третя частина корів має коефіцієнт повторюваності й міжотельного періоду 0,31-0,5 і більше, що свідчить про наявність у кожному стаді груп тварин, у яких висока плодючість і продуктивність обумовлені спадково. Коефіцієнт спадкування ознак плодовитості тварин становить 4% у корів і 8% у плідників.

Походження великої рогатої худоби. Тур – дикий предок великої рогатої худоби.

Вони існували в Європі. Останні тури зустрічалися у 1599 році в Якторовському лісі в Польщі (24 тварини). Остання самка тура померла у 1627 році. Вперше одомашнена велика рогата худоба на території Індії, Китаю, Передньої і Середньої Азії понад 8-9 тисяч років тому, а потім в Європі (5-6 тис. років тому). Глибокі закономірні соціальні зміни, які призвели до загибелі рабовласницького і феодаль-

ного ладів, сприяли виродженню і зникненню поколінь худоби ранніх епох. З прихо-

дом капіталізму під впливом розвитку промисловості, землеробства, застосування штучного добору почалася нова епоха скотарства. Нині на планеті понад 1000 порід великої рогатої худоби.

Щодо походження полорогих у зоологів і палеозоологів єдиної точки зору немає. Одні вважають, що у всіх представників підсімейства був єдиний предок; інші, навпаки, вважають, що кожне підсімейство є самостійним родом. Таксономічний ряд Bovina визначають шляхом їх схрещування, але гібридні самці народжуються безплідними, а самки – плідними. Отже, всі ці тварини мають спільного предка. Вони сформувались у процесі еволюції як організми, природовідповідні тій чи іншій природно-кліматичній зоні.

Підсімейство Bоvine об’єднує п’ять підсімейств:

1. Власне велика рогата худоба – туріна.

2. Яки, поширені в Тібеті, Памірі, Алтаї та Куель-Луні.

3. Бібоси, поширені в Індії та на Зондських островах.

4. Бізони, поширені в преріях Північної Америки, а зубри населяли ліси Європи.

Нині ті й інші занесені до Міжнародного червоного списку, зустрічаються тільки

в заповідниках і зоопарках. У біосферному заповіднику “Асканія-Нова” одержа-

ні зубро-бізони.

5. Буйволи, поширені у вологих субтропіках Азії, Африки, Європи.

Підряд жуйних об’єднує шість сучасних родин:

1. Оленьки – парнокопитні, підряд жуйних, довжина тіла 45-100 см, маса тіла 2-15

кг. Роги відсутні. У самців у верхній щелепі є довгі ікла. Зустрічається 4 види в

Африці. Є об’єктом мисливства.

2. Кабарга.

3. Олені.

4. Жирафи.

5. Вилорогі (антилопи).

6. Полорогі (роги ростуть на кісткових виступах, не змінюючись протягом життя).

Розрізняють понад 180 видів. Поширені на всіх материках, окрім Антарктиди, освоїли всі природно-кліматичні зони.

У процесі одомашнення збільшилася жива маса тварин (у корів від 300 до 1000 кг,

бугаїв від 700 до 1500 кг) та довжина тулуба при одночасному зменшенні висоти в холці. Змін зазнали й інші ознаки. Зменшилась маса голови та довжина рогів, вуха стали довші й менш рухливі, тварини втратили гостроту слуху та зору. Мускулатура стала менш щільною внаслідок розвиненої жирової і рихлої тканин; масть стала яскравішою і різноманітною, оскільки втратила захисну роль.

Різкі зміни в годівлі сприяли збільшенню місткості травного тракту та перетравлюванню великої кількості соковитих, грубих та інших кормів. Значно збільшилось вим’я у корів та зросли надої. У диких тварин маса молочної залози становила 1-1,5 кг, або 0,2-0,3% від маси тіла, а продуктивність була в межах 300-400 кг молока на рік. Лактація у диких тварин тривала 3-5 місяців, домашніх – 10-12 місяців.

Спостерігаються зміни і в розвитку м’ясної продуктивності тварин. Підвищились плодючість, скороспілість, зникла сезонність прояву статевих функцій.



Біологічні особливості. Велика рогата худоба представлена групою тварин сімейства бикових (бик домашній, буйвол, бізон, зубр, бантенг, гаял, як, зеб). Найбільш поширений бик домашній, або велика рогата худоба (Bos taurus, або Bovine). Велика рогата худоба походить від тура. Одомашнена вона в період неоліту. Основні центри одомашнення – Південна і Західна Азія, Північна Африка, Європа. Привабливі ознаки для одомашнення цих тварин такі: крупні розміри тіла (маса самок від 200 до 600 кг, самців – від 300 до 1100 кг і більше), що забезпечують значну кількість продуктів харчування і великих розмірів шкіру для виготовлення одягу тощо; наземний спосіб життя, що забезпечувало їх доступість для стародавньої людини; високорозвинена нервова система, що забезпечує легке формування вторинних рефлексів; відсутність агресії стосовно людини тощо. Привабливість цих тварин як молочних сформувалася значно пізніше.

Велика рогата худоба відноситься до класу ссавців, ряду жуйних (Ruminantia). Жуйні – підряд парнокопитних ссавців. Ці тварини пристосовані до харчування рослинним кормом, часто досить грубим. Шлунок у жуйних складний (рубець, сітка, книжка, сичуг). Рослинна маса потрапляє до рубця неперетравленою, а лише зволоженою слиною.

Жуйка – фізіологічний процес відригування і пережовування корму, який вже потрапив до рубця; жуйка сприяє подрібненню, розм’якшенню грубого рослинного корму; у рубці важливе місце займає біологічне травлення з допомогою рубцевої мікрофлори, жуйний період сягає 6-8 годин. Жуйні мають полі роги, широке носове дзеркало, чотиридійкове вим’я, добре розвинутий підгрудок, довгий хвіст, який закінчується кисточкою (щіточкою). У них відсутні приобітальні і копитні залози. Лобна кістка у них має пазуху, що проникає в роги. У великої рогатої худоби верхніх різців немає, їх замінює широка мозолиста чи рогова пластинка.

Дикі жуйні поширені на всіх материках, окрім Австралії й Антарктиди. Тривалість життя великої рогатої худоби сягає 20-36 років. Період росту триває до

п’яти років. Будова тіла: скелет могутній, внутрішній; шлунок чотирикамерний, легені парні і знаходяться в грудній клітці, кровоносна система замкнута і складається з великого і малого кіл кровообігу, серце чотирикамерне, статева система з чітко вираженим статевим деморфізмом; період тільності становить 280-285 днів, телята народжуються живою масою від 18 до 45 кг, система органів виділення представлена нирками, добре розвинуті нервова і ендокринна системи, а також шкіра, яка вкрита волоссям; могутня м’язева система. Ноги сильні, 3-й та 4-й пальці добре розвинуті; 2-й та 5-й вкорочені, іноді відсутні.

Відтворювальна функція великої рогатої худоби значною мірою залежить від ряду фізіологічних факторів, наприклад, від нормальної функції нервової системи організму тварини, сезонності розмноження, імунних факторів (вироблення спермоаглютининів, біологічної несумісності тощо).

Підвищення відтворювальної здатності тварин в умовах великомасштабної селекції здійснюється шляхом оцінки і відбору племінних плідників. Необхідно враховувати, що чим більш інтенсивно здійснюється селекція тварин на підвищення продуктивності, тим більшою мірою знижується плодючість.

Гетерозис підвищує плодючість тварин. Так, за умови міжпородного схрещування плодючість може підвищитись до 10%, а за умови гібридизації, окрім плодючості, суттєво підвищується і маса новонароджених. Приблизно на 100 отелень є 1-3 випадки народження двійнят, на 13-14 тисяч отелень – народження трійні, а на 120-130 тисяч отелень – народження чотирьох телят. В англійському графстві Суссекс на фермі Дж. Челорена від шестирічної корови Белтан Бренді джерсейської породи менш ніж за два роки було одержано 7 телят: у грудні 1973 та в листопаді 1974 років вона народила двійнят, а в листопаді 1975 року – трій-

нят. У 1974 році в Україні в колгоспі ім. Петровського Вінницької області корова народила чотирьох бичків однієї масті, найкрупніший з них мав масу 10, а найдрібніший – 9 кг.

Від цієї корови надоювали за добу по 20 кг молока. У червні 1975 року в італійського фермера корова Бянкдга фризької породи в третьому отеленні народила п’ятьох телят масою по 15 кг. У 1986 році в колгоспі “Україна” Нововоронцовського району Херсонської області корова Зірка за другим отеленням народила четверо телят (три бички і теличку) масою 15-18 кг. При першому отеленні вона народила двійнят і за лактацію дала 3287 кг молока з вмістом жиру 3,5%. Корови, які народжують двоє і більше телят, є унікальними тваринами і являють собою цінний матеріал для науки і селекції.

Результати досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених свідчать, що до 20% випад- ків безпліддя великої рогатої худоби обумовлено спадковими факторами, а до 80% – умовами середовища, впливом клімату, сезону року, зоотехнічними та ветеринарними факторами.

Корови статевої стиглості досягають у віці 8-9 місяців, господарської – при досягненні живої маси 70-75% від дорослих, добре розвинутих тварин породи, а повної стиглості – у віці 25-27 місяців. У середньому добре розвинуті ремонтні телиці мають живу масу у віці 6 місяців 170 кг, 12 місяців – 280 кг, у 18 місяців – 380-400 кг, а первістки – 500-525 кг. За період тільності (285 діб) телиця має приростати 180-230 кг, а під час отелення втрачає 11-15% своєї живої маси.

Тривалість статевого циклу у корів становить 19-21 добу, а статевої охоти – до 36 годин. Овуляція найчастіше здійснюється через 10-14 годин після згасання зовнішніх ознак охоти.

Породний склад. У світі розводять біля 1000, в Росії – понад 40 (у тому числі 12 м’ясних), в Україні розводять 34 породи (у тому числі 18 молочних, 7 молочно-

м’ясних, 9 м’ясних) великої рогатої худоби. В Україні велика рогата худоба представлена такими основними породами: молочні і комбіновані – голштинська, чорно-ряба (32,1%), червона степова (37,5%), симентальська (22,6%), лебединська, швицька, білоголова українська, червона польська, бура українська, бура карпатська, пінцгау, сіра українська; м’ясні – волинська, придніпровська, шароле, лімузинська, абердинангуська, шортгорнська, санта-гертруда, бельгійська голуба, буфало та інші.

Бажанийтип тварин м’ясного напряму має такі ознаки: крупні, довгоростучі, мають високу енергію росту, характеризуються високою оплатою корму, мають нежирне високоякісне м’ясо при високому коефіцієнті м’ясності (відношення м’яса до кісток) і достатньо високу молочність.

В Україні 17,7 млн. голів великої рогатої худоби. В останні роки зростає чисельність чорно-рябої худоби. Широко використовується для поліпшення молочних порід голштинська порода канадської та американської селекції. У той же час скорочується чисельність симентальської, червоної степової і червоних прибалтійських порід.



Основні породи:

молочного напряму – голштино-фризька, чорно-ряба, червона степова, білоголова українська, червона польська, ангельнська, червона датська, голландська, українська червона, чорно-ряба та інші;

комбінованого напряму – симентальська, сіра українська, лебединська, бура карпат- ська, пінцгау та інші;

м’ясного напряму – герефордська, абердин-ангуська, санта-гертруда, кіанська, шароле, казахська білоголова, українська волинська, подільська та інші.

Господарська характеристика. Розведення великої рогатої худоби – одна з найбільш важливих галузей світового тваринництва. Цих тварин розводять в усіх країнах. Найвища культура скотарства в країнах Західної Європи, Північної Америки. У багатьох європейських країнах удій від корови перевищує 4000-6000 кг, а в деяких країнах Азії він становить 500-900 кг молока.

У світі понад 222 мільйони корів з середнім надоєм 2200 кг за лактацію. Загальне виробництво молока становить понад 470 млн. т. Для Європи і розвинених країн світу в останні роки характерне зменшення кількості корів при зростанні їх молочної продуктивності. У багатьох країнах набуває інтенсивного розвитку м’ясне скотарство. Застосовують прив’язну, безприв’язну, боксову, комбіновану системи утримування. Використовують тварин як основний засіб виробництва до 12-15 років. Як репродуктивних тварин телиць використовують з 14-16, а плідників – з 14-18 місяців.

Господарська цінність великої рогатої худоби значною мірою визначається тим, що вона, поїдаючи рослинний корм, відходи рослинництва і харчової промисловості, забезпечує людину цінними продуктами харчування і сировиною. Від великої рогатої худоби одержують молоко, м’ясо, використовують як робочу силу, з боєнських матеріалів виготовляють м’ясне і кісткове борошно, ендокринні препарати, ліки, стеарин, клей, мило. Шкіра є дуже цінною сировиною. Окрім того, тварини продукують органічні добрива.

У порівнянні з іншими видами тварин велика рогата худоба відрізняється найбільш високою молочною продуктивністю – у середньому 3,5-5 тис. кг молока за лактацію з вмістом жиру від 3,5 до 6%. Від окремих корів, зокрема голштинської породи, одержують по 20 тис. кг молока протягом року. Світовою рекордисткою є корова Урбе Бланка з Куби. Вона мала максимальний добовий надій 110,9 кг молока, найвищий одноразовий надій становив 41,2 кг, а за лактацію 365 днів від неї надоїли 27674,2 кг при середньодобовому надої 75,8 кг молока. Вихід молочного жиру за цю лактацію у неї становив 1051 кг. За календарний рік на 1 кг своєї живої маси Урбе Бланка виробила 46,2 кг молока, або 1,76 кг молочного жиру. Після цієї лактації вона народила бичка живою масою 37 кг. Корова Бічер Арлінди (США) за лактацію 365 днів дала молока 25248 кг.

Корови Бірдж Бірх (Англія) і Енил Петсі (США) мали добовий удій по 90 кг. Корова Бризвуд Петсі Бар (США) дала за рік 1013 кг молочного жиру. Корова костромської породи в Росії за 13 лактацій дала 120247 кг молока. Але слід звернути увагу, що на траві і сіні без концентратів можна одержувати тільки 3-4 тис. кг молока за лактацію.

Молоко належить до найцінніших продуктів харчування людини – за вмістом повноцінних амінокислот, вітамінів, ферментів, мінеральних речовин. Воно засвоюється на 98%. Без молока неможливо виростити повноцінне молоде покоління людей, тому що лактоза молока, інші його складові беруть участь у формуванні мієлінової оболонкиголовного мозку дитини, впливають на розвиток розумової здібності.

Спостерігається постійне зростання виробництва молока. У 1950-1970 роках виробництво молока зростало на 9 млн. т, а у наступні роки – на 4,2-6,4 млн. т за рік. Для зростання виробництва молока і м’яса перш за все необхідно збільшити виробництво кормів і поліпшити їх якість, впроваджувати біотехнології (штучне осіменіння, трансплантацію зигот тощо).
6.8. Свинарство

Археологічні дослідження показують, що свиня була одомашнена людиною після собаки. А лише потім здійснювалось одомашнення кіз, овець, великої рогатої худоби, коней. Свинарство є важливою галуззю тваринництва, а свинологія (наука про свиней) – галуззю зооінженерної науки.

Народи, які населяють Європу, Азію, Північну і Південну Америки, у тому числі й

наші предки, які жили по Дніпру, Дону, Волзі, в своєму харчуванні широко використовували свинину. І тільки тяжкі хвороби людей, які використовували м’ясо свиней, заражених трихінельозом, спонукали іудійців і мусульман прийняти релігійний закон, що забороняє використовувати свинину для харчування.

Аристократія Стародавнього Риму високо цінила і широко використовувала свинину як продукт харчування. Вже в ті часи була виведена неаполітанська порода свиней з дуже високими смаковими якостями м’яса і сала.

В Англії з середини ХVІІ сторіччя – періоду зародження й інтенсивного розвитку капіталізму, будівництва фабрик і заводів, розбудови крупних міст – виникла нагальна необхідність заміни пізнозрілих галузей тваринництва на скорозрілі, яким є свинарство.

Свинарство забезпечує людину таким цінним продуктом харчування, як сало. У 100 г сала лише 60 мг холестерину. Тоді як у яловичині його 67 мг, у телятині 80 мг, у пташиному м’ясі 113 мг, у маргарині 186 мг, у маслі 244 мг, у яєчному білку 1560 мг, риб’ячому жирі 570 мг. В ньому є практично всі незамінні амінокислоти, жиророзчинні вітаміни, значна кількість жирних кислот, зокрема ліноленової, лінолевої, арахідонової.

Сало володіє лікувальними властивостями (зокрема, здір – внутрішнє сало), здавна його застосовують для лікування туберкульозу, а в Китаї – для профілактики онкологічних захворювань. Останнім часом сало використовують для виведення радіонуклідів з організму. Імунологи вважають, що сало підвищує імунітет. Щоденна норма споживання сала має становити в середньому 50 г.



Біологічні особливості свиней. До родини свині відносять велику лісову свиню, карликову свиню, камерунську китичковуху (річкову) свиню, бородавочника, бабіруса, дикого кабана тощо. Свині – одні з найбільш скоростиглих сільськогосподарських тварин. Розведення свиней дозволяє виробляти велику кількість м’яса у досить стислі терміни. Від однієї матки можна протягом року одержувати 18-20 ділових поросят, які при відгодівлі можуть давати 1,5-2 т свинини. Від свиней при затраті 5-6 ц кормових одиниць на 1 ц приросту дуже вигідно одержувати м’ясо. Тому свині у виробництві м’яса багатьох країн світу становлять майже 60%.

Перші свині на нашій планеті з’явились мільйони років тому. На сьогодні на Землі зустрічається 9 видів тварин, яких відносять до родини свині. Це велика лісова, карликова, камерунська китичковуха (річкова), бородавочник, бабірус, дикий кабан тощо.

Характерною ознакою зовнішнього вигляду свиней є витягнута морда, що закінчується п’ятачком. Свині – це всеїдні тварини, які відносяться до парнокопитних. Вони невибагливі, спокійні, сильні, але у хвилини небезпеки можуть перетворюватись у сміливих і лютих звірів.

Основний центр одомашнення свиней – територія сучасного Китаю та Південно-Східної Азії. Це відбулося в епоху неоліту, за 5-3 тисячі років до нашої ери. Розведенням свиней займались у Стародавніх Китаї, Індії, Греції, Римі. Про це свідчать міфи, фрески, малюнки на вазах, статуетки, твори стародавніх істориків і мандрівників. Вважають, що в деяких країнах Стародавнього Світу займались навіть виведенням порід.

Нині існує понад 600 порід свиней різних напрямків продуктивності (м’ясні, сальні, беконні, м’ясо-сальні). Свиня за багатьма параметрами подібна до людини. У неї майже такі самі кровоносні судини, стільки ж у крові гемоглобіну, білків, аналогічні розміри кров’яних тілець, схожа будова шкіри. Молочні зуби так само змінюються на постійні. Схожі системи травлення та виділення. Внутрішні органи за розмірами нагадують людські.

Серце свині важить у середньому 320 г, людини – 300 г, б’ється воно з частотою у свині 62-80 ударів за хвилину, а у людини 60-90. Маса легенів, відповідно, становить 790-900 г, печінки – 1600 і 1800 г, нирок – 250 і 280 г. Тому свині можуть бути модельними тваринами для проведення фізіологічних досліджень.



Особливості біології розмноження свиней. Свині – багатоплідні тварини, у пометі може бути від 6 до 32 поросят. Світовий рекорд за цим показником одержаний у Китаї і становив 42 живих поросят за один опорос. Тривалість життя свиней у середньому – 12-15 років, хоча відомі випадки, коли, наприклад, в Угорщині, свиноматка жила 22 роки, 42 рази поросилася і за життя наро-

дила 414 поросят. Статевої та господарської стиглості свині досягають у віці 7-8 місяців. Тривалість статевого циклу у них становить 18-25 днів, а статевої охоти – 3-5 діб.

Стиглі фолікули починають овулювати з другого дня від початку охоти. Тривалість життя яйцеклітин після овуляції становить 6-10 годин. Свині здатні давати потомство у всі сезони року, але найкращих поросят одержують від зимового поросіння. Сезонність розмноження відсутня у всіх порід свиней. Господарської стиглості свині досягають при масі тіла 100 кг.

За способом природного парування свині відносяться до тварин з маточним способом введення сперми. Садка і еякуляція у кнурів триває 7-15 хвилин, під час якої виділяється від 250 до 1000 мл сперми.

Сперма кнурів має концентрацію 0,1-0,5 млрд./мл. Об’єм сперміїв до загального об’єму еякуляту становить 3-7%. Ступінь розбавлення сперміїв секретами додаткових статевих залоз становить 90-100 разів. Тривалість життя сперміїв у статевих органах самок 46-48 годин.

Поросність у свиней триває 112-116 днів. Жива маса новонароджених нормальних життєздатних поросят складає 0,8-1,4 кг. Протягом року матка може пороситись 2-2,5 раза. Станки для поросіння облаштовують розмірами 1,5 х 2,2 м2. До цих індивідуальних станків маток переводять за 10-15 днів до передбачуваного поросіння. В умовах товарних крупних ферм кількість поросят під маткою вирівнюють до 10, а тих маток, які вивільнюються, готують до парування.

Період відгодівлі свиней поділяють на три наступні фази:

− 1 фаза – від 1 до 65 днів, коли поросята від 1 кг досягають 45 кг живої маси;

− 2 фаза – від 66 до 115 днів, коли підсвинки від 45 кг досягають 84 кг живої маси;

− 3 фаза – від 116 до 210 і більше днів, коли свині від 84 кг досягають 120 кг і біль-

ше живої маси.

Чисельність поголів’я свиней у світі сягає майже 1173 млн. Китай має біля 40% свиней (понад 335 млн. голів) від загального їх поголів’я у світі, виробляє біля 32% від світового виробництва свинини.

Основні породи свиней наступні: велика біла, українська степова біла, українська степова ряба, миргородська, ландрас, п’єтрен, уельс, полтавська м’ясна, дюрок, йокширська та інші. Протягом 25-30 останніх років на території України зникли такі породи свиней: мангалицька, кролевецька, придніпровська. Втрачені генотипи відзначалися конституціональною міцністю, стресостійкістю, високою якістю м’яса, досить низькими потребами в протеїні, доброю адаптацією до місцевих кліматичних умов і невибагливістю до кормів.

Різко скоротилась чисельність таких порід, як великої чорної, миргородської, української степової рябої, уельської і північнокавказької. В Україні нині функціонує 86 племінних заводів і понад 540 племінних господарств.



Корми для свиней. Свині відносяться до всеїдних тварин. Їм можна згодовувати різноманітні корми, що розподіляються наступним чином:

концентровані – всі зернові, насіння рослин, жмихи, макуха, висівки;

тваринного походження – м’ясне, кров’яне, м’ясокісткове і рибне борошно, ці-

льне молоко і вивійки, риба тощо;

соковиті – зелена трава, коренебульбоплоди, силос, сінаж тощо;

грубі – сіно, полова, трав’яне борошно;

мінеральні – крейда, солі заліза, кухонна сіль, червона глина, вугілля з деревини,

кісткове борошно тощо.

Варто звертати увагу на недопущення забруднення кормів металами, радіонуклідами, токсинами.

Виробництво свинини на промисловій основі. Переведення свинарства на промислову основу докорінно змінює весь процес виробництва свинини. В результаті спеціалізації та концентрації створюються господарства- репродуктори, де одержують молодняк свиней; господарства-відгодівельники, де тільки відгодовують підсвинків. На комплексах, що мають закінчений оборот стада, одержання поросят і відгодівля їх зосереджуються на різних відділках або в окремих цехах. Це дає можливість забезпечити тварин кожної виробничої групи необхідними приміщеннями, створити там оптимальні умови мікроклімату, застосовувати повноцінну їх годівлю. Внаслідок цього від тварин одержують високі показники продуктивності.

На великих промислових комплексах стадо свиней поділяють на такі групи:

− селекційна кількістю 20-25% від кількості маток;

− виробнича племінна – 75-80% маток;

− матки, яких перевіряють за багатопліддям, молочністю та іншими материнськи-

ми ознаками;

− основні кнури – до 2% від кількості маток;

− ремонтний та племінний молодняк;

− відгодівельна група.

Від свиноматки одержують по 1,5-2,2 опоросу (по 20 поросят за рік живою масою від 0,8 до 1,2 кг), середньодобовий приріст складає 600 і більше грамів.

Характерним для комплексів є поточність та ритмічність виробництва. Це дає мож-

ливість максимально використовувати приміщення, механізми, робочу силу і давати

дешеву продукцію рівномірно протягом року. На промислових комплексах є умови

забезпечити високу культуру виробництва, створити добрі умови праці для обслуговуючого персоналу.

Свиноферми і комплекси будують за спеціальними типовими проектами. На кожній типовій фермі згідно з проектом розміщують основні приміщення (свинарники) і допоміжні (для машин, обладнання, переробки кормів та виготовлення кормових сумішей, адміністративні, очисні споруди тощо).

Для типових свинарників характерна висока щільність розміщення поголів’я, комплексна механізація основних виробничих процесів та висока економічна ефективність. Тут створюються оптимальні умови мікроклімату.

Привабливою є так звана павільйонна забудова території, коли свинарники розміщують окремо відповідно до санітарних і екологічних вимог. На великих комплексах з метою зниження вартості приміщень, скорочення зовнішніх комунікацій та ефективності використання механізмів застосовують свинарники зблокованого типу.

У свинарстві застосовують наступні технології:

− однофазна – молодняк вирощують і відгодовують у тих же приміщеннях і стан-

ках, де він народився;

− двофазна – молодняк вирощують до 105-120 днів після народження у тих примі-

щеннях, де він народився, а після цього ставлять на відгодівлю в інші приміщен-

ня (ця технологія передбачає обов’язкове погніздове вирощування молодняку);

− трифазна – молодняк після відлучення переводять у групи дорощування (віком

2-4 місяці), після цього його переводять в інші приміщення на відгодівлю. Ця

технологія широко впроваджується у спецгоспах і свинокомплексах.

З розвитком фермерства та ростом кількості свиней у присадибних господарствах слід розробляти досконалі проекти ефективного ведення галузі й у таких умовах.

1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка