Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка43/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   57

Конституція тварин (від лат. constitutio – стан, організація, побудова) – це сукупність морфологічних і функціональних особливостей тварин, які визначають їх реакцію на вплив факторів зовнішнього середовища. Це характер пристосування організму тварини як цілого до виконання у відповідних умовах зовнішнього середовища життєво важливих і господарсько-корисних функцій.

Виражається конституція в певних співвідношеннях частин тіла, характеру фізіологічних реакцій організму, у спрямованості продуктивності і типу обміну речовин. Залежить конституція від спадковості та умов розвитку на всіх етапах онтогенезу (індивідуального розвитку).

Початок вчення про конституцію поклали Гіппократ (близько 460-377 рр. до н.е.), Гален (131-211 рр.). Відомо понад 50 різних класифікацій конституції організму, що грунтуються на особливостях будови тіла, обміну речовин, типу діяльності нервової та ендокринної систем тощо. Виділяють п’ять конституційних типів сільськогосподарських тварин:

− грубий щільний;

− грубий рихлий;

− міцний;

− ніжний щільний;

− ніжний рихлий.

Для сільськогосподарських тварин у поняття “конституція” входить також характер їхньої продуктивності (молочний, м’ясний, сальний, вовновий тощо).

Екстер’єр – це зовнішні форми будови тіла тварин, що розглядаються з метою визначення конституції, продуктивності та племінної якості. При оцінці тварин за екстер’єром визначають наступне: тип конституції, породність та типовість; індивідуальні особливості, що відрізняють дану тварину від інших; вікову мінливість, кондиції, стан здоров’я, здатність до тієї чи іншої продуктивності. Термін “екстер’єр” ввів у науку французький біолог Клод Буржель. Професор М.І. Придорогін є одним із фундаторів вчення про екстер’єр. Він обгрунтував, що у тварин різного напряму продуктивності різні статі мають різне значення.

Графічні профілі при вивченні екстер’єру запропонував академік Ю.Ф. Лискун. Суть їх полягає в тому, що статі екстер’єру тварини бажаного типу приймаються за 100%, а показники статей інших тварин прирівнюються до них.

Оцінка тварин за екстер’єром передбачає обов’язкове виявлення у них вад, напри-

клад, таких як сліпота, вкорочення верхньої чи нижньої щелеп, павукоподібність кінцівок, однокопитність у парнокопитних, відсутність шерсті, карликовий зріст, пуп очна грижа, атрофія м’язів спини тощо. Тварин з такими вадами вибраковують.



Інтер’єр це внутрішня будова організму, що визначає як екстер’єр, так і консттуцію.

Племінна справа це система заходів, наукова і практична діяльність, спрямована на виведення нових порід і удосконалення існуючих, підвищення їх генетичного потенціалу, які були б здатні в конкретних природних і технологічних умовах давати найбільшу кількість високоякісної продукції на одиницю спожитих кормів при тривалому зберіганні здоров’я і нормальної відтворювальної функції.

Для здійснення племінної роботи сформувалась певна організаційно-господарська

структура, що включає науково-дослідні інститути і спеціальні господарства.

Племінний завод – це вузькоспеціалізоване господарство, що займається виробництвом племінних тварин, які значно перевищують своїми господарсько-корисними якостями середній рівень породи і здатні стійко передавати ці якості потомству. Племінний завод має стадо тварин тієї чи іншої породи, що характеризується стійкою спадковістю та високим рівнем продуктивності. Племінні заводи удосконалюють існуючі, і там, де це необхідно, створюють нові породи.

Племінне об’єднання це установа, що організовує племінну роботу в області, керує племпідприємствами, племінними заводами і господарствами-репродукторами, організовує оцінку племінних плідників за якістю потомства, організовує і забезпечує проведення штучного осіменіння сільськогосподарських тварин в господарствах різної форми власності, займається реалізацією і купівлею племінної продукції як на вітчизняному, так і міжнародному ринках.

Племінне підприємство це господарство, що комплектує склад плідників з племінних заводів і господарств-репродукторів та обслуговує товарні господарства, забезпечує поліпшення породних і продуктивних якостей тварин за рахунок використання плідників-поліпшувачів. Племінне підприємство допомагає господарствам в організації племінного обліку, формуванні маточного стада й здійсненні інших заходів племінної роботи.

Елевер це господарство, де утримують маток-рекордисток, одержують від них потомство, забезпечують оптимальні умови вирощування та оцінки плідників для племінних підприємств.

Контрольні корівники були впроваджені в 1965 році науковими установами в колишньому СРСР в систему племінної роботи як структурні утворення, де здійснюється оцінка бугаїв за якістю дочок.

Селекція. Слово “селекція” походить від лат. “selectio” – відбір. Селекція – це наука і практика, що розробляє шляхи і методи виведення нових порід, одержання гібридів з корисними для людини властивостями, добре пристосованих до тих або інших умов, не сприйнятливих до хвороб тощо. Практична селекція різних видів тварин досить успішно велась із стародавніх часів, хоча тваринники тих часів не мали наукових знань, котрими озброєний сучасний селекціонер. Селекція в ті часи базувалася на вмінні спостерігати, емпіричних констатаціях протягом віків. В основі племінної справи лежить селекція.

Селекція займається виведенням нових та вдосконаленням існуючих порід

тварин. Селекція – це важливий розділ зооінженерії, що вивчає методи створення порід тварин з потрібними людині господарсько-корисними ознаками. Основні напрямки селекції: відбір тварин за рівнем продуктивності, плодючості та багатопліддя, скоростиглістю, резистентністю до захворювань, технологічністю тощо.

Основні методи селекції наступні: відбір, добір, гібридизація, метагенез. Відбір здійснюють за генотипом (за походженням) та фенотипом (за індивідуальними ознаками). Тому всі племінні тварини повинні мати індивідуальні номери, клички, занесені до племінних книг родоводів (інформація про походження). Відбір буває природним та штучним. У свою чергу штучний відбір поділяють на несвідомий, стихійний, масовий або індивідуальний, а також методичний, гніздовий, народний, системний.

Розрізняють підбір гомогенний (однорідний) та гетерогенний (різнорідний); індивідуальний (вища його форма – “заказний” підбір), груповий та великомасштабний. Застосовується індивідуальний, масовий та технологічний відбір. Підбір може бути з використанням інбридингу (різні рівні спорідненого парування) та аутбридингу, за умови якого паруються неспоріднені тварини.

Для здійснення відбору і підбору проводиться бонітування (комплексна оцінка за екстер’єром, інтер’єром та показниками продуктивності) тварин і поділяють їх на класи, наприклад, у скотарстві: еліта-рекорд, еліта, І клас, ІІ клас, ІІІ клас. За результатами розподілу тварин за класами формуються селекційне ядро, виробнича група та брак (або негативний відбір – виявлення тварин з ознаками, які не задовольняють селекціонера і тому виранжовуються). На підставі бонітування розробляється план племінної роботи з породою.

Розрізняють селекцію системну, що базується на структурі та структурній закономірності всієї системи, а не лише на функціонуванні якої-небудь однієї підсистеми, що визначає її як селекцію від “цілого до частки”. Елементами системної селекції є чистопородне розведення, схрещування, системний відбір і добір. Схрещування розрізняють чистопородне та міжпородне, виділяючи такі форми: ввідне, поглинальне, промислове, інбридинг, гібридизація.

Окремо виділяють народну селекцію, що базується на принципі, що тільки від кращого можна одержати краще, отже, все краще слід лишати на плем’я. Виділяють гніздову селекцію, що полягає в об’єднанні великої кількості тварин з одного або декількох населених пунктів в один масив, вся племінна робота з котрим здійснюється за однією програмою і під керівництвом одного фахівця. В умовах нинішньої перебудови сільського господарства і наявності різних форм власності доцільно мати зоотехніка-селекціонера не в кожному господарстві, а одного на певний кущ сіл чи зону.

Слід визначити його статус, функціональні обов’язки, удосконалити форми

облікової документації, договірні обов’язки сторін тощо. Зараз особливе значення має великомасштабна селекція. Це система племінної роботи, спрямована на інтенсивне генетичне поліпшення масивів худоби; пов’язана в єдине ціле діяльність племінних і товарних господарств. Вона базується на досягненнях популяційної генетики, інтенсивному використанні плідників-поліпшувачів при централізованому управлінні селекційним процесом з широким використанням комп’ютерної та електронно-обчислювальної техніки. Великомасштабна селекція базується на новітніх досягненнях науки і техніки щодо одержання, кріогенного консервуван-

ня і тривалого зберігання сперми плідників, можливостей її транспортування, ефективного використання штучного осіменіння тварин і трансплантації зигот.

Ефект селекції визначає селекційний диференціал – це перевага показників продук- тивності відібраних тварин над рівнем середньої продуктивності по стаду. Іншими словами, селекційний диференціал – це різниця між показниками продуктивності дочок плідника і показниками продуктивності матерів цих дочок.


6.6. Корми та годівля тварин

Кормами називають продукти рослинного і тваринного походження та промислового синтезу, придатні для годівлі сільськогосподарських тварин. Вони повинні бути нешкідливими для здоров’я та добре поїдатися тваринами. Корми рослинного походження є основними, інші – доповнюють раціон за вмістом компонентів, що підвищують його біологічну цінність і поліпшують використання поживних речовин.

Зелені корми – це трави пасовищ, сіножатей і сіяних культур, які використовують на корм тваринам у свіжому вигляді. У середньому трави містять 70-85% води. У сухій речовині трави є 12-20% сирого протеїну, 2-5% жиру, до 30% сирої клітковини, 6-9% сирої золи. Перетравність органічної речовини трав близько 70-75%. Поживність 1 кг трави в середньому становить 0,18-0,20 кормової одиниці та 14-28 г перетравного протеїну. Протеїн трав має високу біологічну повноцінність, він багатий на каротин (40-60 мг/кг), вітаміни Е, К та групи В.

Поживність та поїдання зеленого корму залежить від фази вегетації рослин. Після цвітіння в них різко зменшується вміст протеїну, каротину, збільшується кількість клітковини, інкрустуючих речовин – лігнину, кутину, суберину, які знижують перетравність корму.

Для безперебійного забезпечення тварин зеленими кормами протягом весняно-літньо-осіннього періоду розробляють зелений конвеєр. В його систему включають спеціальні посіви на зелений корм озимого жита, озимої пшениці, багаторічні сіяні та природні трави, вико-вівсяні або горохо-ячмінні суміші першого та другого строків посіву, кукурудзу на зелений корм, гичку цукрових і кормових буряків, післяукісні, післяжнивні посіви. Для збільшення вмісту протеїну в зеленому кормі застосовують сумісні посіви злакових і бобових трав.

Соковиті корми. До них належать коренебульбоплоди, силос, сінаж. Коренебульбоплоди – кормові і цукрові буряки, бруква, турнепс, морква, куузіку, картопля, топінамбур – високоцінні корми для всіх видів сільськогосподарських тварин. Основну масу поживних речовин коренебульбоплодів становлять безазотисті екстрактивні речовини, переважно цукор і крохмаль (9-19%). Більшість коренебульбоплодів містить вітаміни групи В, вітамін С, а морква – каротин. Поживність 1 кг коренебульбоплодів коливається від 0,1 до 0,3 кормової одиниці. Коренебульбоплоди сприятливо діють на процеси травлення, мають молокогінні властивості.

До соковитих кормів належать і баштанні культури – гарбузи, кормові кавуни і кабачки. Вони характеризуються високим вмістом води (85-90%), багаті на вуглеводи, каротин (крім кабачків), вітаміни групи В і С. Загальна поживність їх 0,07-0,12 кормової одиниці в 1 кг корму.

Силос є основним соковитим кормом у раціонах великої рогатої худоби та овець взимку. Суть силосування зводиться до перетворення цукрів корму бактеріями в органічні кислоти (переважно молочну), завдяки чому утворюється кисле середовище (рН 4-4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

На травах, поки вони ростуть, є безліч різних мікроорганізмів, які при закладанні маси в сховище спочатку бурно розвиваються і при наявності кисню окислюють цукор до води і вуглекислого газу, внаслідок чого втрачається 6-12% поживних речовин. Якщо ж маса закладається у сховище повільно і трамбується погано, температура підвищується до 50-60 .С і вище, втрати поживних речовин сягають 40%.

Для одержання доброякісного силосу необхідно, щоб у сировині була достатня кількість цукрів, масу слід подрібнювати, ретельно трамбувати та ізолювати від доступу повітря, а траншею треба закладати за 3-4 дні. Вологість силосованої маси для злаків 65-70%, для бобових трав – 60-65%. Крупне подрібнення рослин з високою вологістю запобігає втраті соку. Рослини вологістю менше 75% подрібнюють до 1-2 см, 75-80 – до 5-6 і понад 89% – до 8-12 см, якщо стебло не дуже грубе, бо тоді залишається багато з’їдків.

Починають згодовувати силос із злакових через чотири тижні після закладання, із бобових – через шість.

Для свиней і птахів готують комбінований силос. Основними компонентами є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-воскової та воскової стиглості, гарбузи, варена або сира картопля, отава багаторічних трав, трав’яне борошно тощо.

Доброякісний силос має ароматно-фруктовий, слабокислий запах, зелений або жовтувато-зелений колір, зберігає структуру листочків і стебел рослин, охоче поїдається тваринами. Неякісний силос має неприємний запах, чорно-бурий колір, порушену структуру.

При заготівлі сінажу консервування корму здійснюється за рахунок фізіологічно сухої маси при відсутності кисню. У такому середовищі не розвиваються гнильні та оцтовокислі бактерії, дріжджі, пліснява. Молочнокислі бактерії підкислюють його до рН 4,8-5,1. При цьому в сінажі нагромаджується близько 1% органічних кислот.

Технологія заготівлі сінажу така: траву косять і залишають у валках для пров’ялювання. Бобові трави плющать. Коли злакові трави мають вологість 55%, а бобові 60%, їх згрібають, подрібнюють і перевозять до сховищ. Тут масу ретельно трамбують і після заповнення сховища герметично закривають.

Застосування сінажу в годівлі корів, овець, молодняку жуйних дає можливість максимально механізувати і автоматизувати роздавання корму. Він сипкий, в два рази легший за силос, а за поживністю займає проміжне місце між сіном і силосом.

Грубі корми. До них належать сіно, солома, полова, стебла кукурудзи та деякі інші відходи рослинництва з високим вмістом клітковини, а також трав’яне борошно. Сіно одержують шляхом висушування трави до вологості 15-17% в польових умовах та штучно з допомогою спеціальних агрегатів. Поживність сіна становить у середньому 0,4-0,5 кормової одиниці і залежить від ботанічного складу трав, умов їх вирощування та заготівлі. Сіно злакових трав має в середньому 7-12% протеїну, бобових і бобово-злакових – 12-17%. Жиру в сіні 1-1,2%, клітковини – 25-30% і без азотистих екстрактивних речовин (БЕР) – 38-42%.

Згідно з діючим стандартом сіно ділять на чотири види: сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово-злакове і сіно природних сіножатей.

Солома і полова містять велику кількість клітковини (35-45%), мало протеїну

(злакових культур 4-5%, бобових – 6-7%). Солома бідна на фосфор і каротин. Поживність 1 кг соломи озимих зернових 0,20-0,22, ярих – 0,23-0,33 кормової одиниці. Згодовують солому великій рогатій худобі, вівцям, коням. Якщо вона входить до раціону в значних кількостях, її потрібно ретельно готувати до згодовування.

Трав’яне борошно виготовляють із свіжоскошеної подрібненої трави при висушу- ванні на агрегатах. Поживність його близька до концентратів, а за вмістом вітамінів, мінеральних речовин перевищує їх у 2-3 рази. В 1 кг свіжоскошеного трав’яного борошна міститься 150-200 мг і більше каротину. Каротин у трав’яному борошні швидко окислюється, і щоб його зберегти, при заготівлі борошна вносять антиокислювачі –сантохін, ділудин та інші. Виготовляють трав’яне борошно розсипним або гранульованим.

Концентровані та інші корми. До концентрованих кормів належать зерно і продукти його переробки, залишки борошномельного, олійного виробництва, сухі дріжджі та інші сухі відходи харчової промисловості. Зернові корми діляться на дві групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та інші) і бобові (горох, люпин, соя, боби кормові, вика, сочевиця).

До складу зерна злакових входить 8-12% протеїну, 2-3% жиру (овес і кукурудза – 4-6%), 60-70% крохмалю і 2-4% золи. Протеїни злакових мають порівняно невисоку біологічну цінність, оскільки бідні на лізин, метіонін та інші незамінні амінокислоти.

Зернобобові містять 25-35% протеїну високої біологічної цінності, до 50% крохмалю, 4,5-7% клітковини. Бобові включають у раціон сільськогосподарських тварин для балансування їх за протеїном. Особливо цінний для тварин протеїн сої. Однак у бобових, зокрема в сої, люпину, є шкідливі речовини (антиферменти, алкалоїди, глюкозиди та інші), тому перед згодовуванням їх потрібно піддавати термічній обробці.

Висівки, борошняний пил, зернову січку одержують при переробці зерна на борошно і крупи. Використовують їх головним чином у комбікормовій промисловості.



Відходи олійного виробництва – макуха і шрот – цінні білкові корми. Вміст протеїну в них становить 30-50%, жиру в макусі 4-8%, а у шроті – 1-2%. Згодовують макуху і шрот як у чистому вигляді, так і в складі сумішок з іншими концентратами і комбікормів. Макухи і шроти, що мають алкалоїди (бавовникові – госипол), наркотичні речовини (конопляні, макові), отруйні речовини (рапсові), перед згодовуванням пропарюють, а з раціонів вагітних тварин і плідників виключають зовсім.

Відходи бродильних виробництв – барда, пивна дробина, пивні дріжджі – водянисті корми низької поживності, але деякі з них відносно багаті на протеїн, вітаміни групи В. Барда містить до 94% води, пивна дробина – 65-75%. Сухі кормові дріжджі містять до 50% протеїну, багаті на вітаміни групи В, а після опромінення ультрафіолетовими променями – і на вітамін Д.

Відходи цукрового виробництва – жом і меляса – вуглеводисті, бідні на протеїн і фосфор корми. Жом містить близько 90-95% води, меляса – 20%. Для зберігання жом силосують або сушать. Сухий жом – це вуглеводистий концентрований корм.

Відходи крохмального виробництва – жмаки – бувають картопляні, кукурудзяні і пшеничні. Картопляні жмаки – низькопоживний водянистий корм. Застосовується при відгодівлі великої рогатої худоби (10-15 кг на 100 кг живої маси) свіжим або силосованим. Сухі кукурудзяні й пшеничні жмаки – це цінні високопротеїнові концентровані корми.

Корми тваринного походження. До них належать молоко, збиране молоко, сироватка, сколотини, м’ясне, м’ясо-кісткове та кров’яне борошно, технічний (нехарчовий) жир, рибне та китове борошно, рибний фарш та інші. Ці корми містять біологічно повноцінний протеїн. До їх складу входять різноманітні вітаміни, особливо групи В, в тому числі і В12, мінеральні речовини.

Молоко є найбільш легкозасвоюваним, повноцінним і незамінним кормом у годівлі молодняку сільськогосподарських тварин. Збиране молоко одержують при переробці молока на вершки. У ньому залишається майже весь білок, цукор і 0,1-0,2% жиру. Згодовують його тваринам свіжим або заквашеним.

На деяких молочних заводах відходи від переробки молока сушать. Одержані високоцінні сухі продукти використовують у комбікормовій промисловості для виготовлення замінників незбираного молока (ЗНМ).

М’ясне, м’ясо-кісткове та рибне борошно і фарш із відходів риби містять 40-65% високоякісного протеїну і багаті на мінеральні речовини, особливо кальцій і фосфор. Для підвищення енергетичної поживності раціону тваринам згодовують нехарчовий жир. Він має бути свіжим, прогірклий жир негативно впливає на обмін речовин і продуктивність тварин.



Кормові добавки і препарати. При недостатній кількості окремих мінеральних елементів у кормах до раціонів у відповідних сполуках додають мінеральні добавки. Всім видам сільськогосподарських тварин у раціони включають кухонну сіль, при нестачі кальцію – крейду, вапняк, черепашку; кальцію і фосфору – знефторений фосфат, монокальційфосфат, трикальційфосфат, преципітат, кісткове борошно та інші; при нестачі одного лише фосфору – моно- і дінатрійфосфат, моно- і діамонійфосфат; при нестачі сірки – сульфат натрію (глауберову сіль). Із мікроелементів використовують солі заліза, міді, цинку, марганцю, кобальту, йоду тощо. Згодовують їх у суміші з макроелементами, концентратами та іншими наповнювачами у вигляді мінерально-вітамінних, білково-мінерально-вітамінних добавок або окремих солей.

Вітамінні препарати. При нестачі вітамінів у кормах, особливо взимку, а в умовах промислового тваринництва і влітку, в раціони включають відповідні вітамінні препарати, які виробляє промисловість. Із них найбільш поширені риб’ячий жир (в 1 г – до 500 інтернаціональних одиниць вітаміну А і до 100 інтернаціональних одиниць вітаміну Д), масляний концентрат вітаміну А активністю 100-500 тис. інтернаціональних одиниць в 1 мл, сухий препарат вітаміну А (250-350 тис. ІО в 1 г), вітамін Д3 (відеїн 225 тис. ІО в 1 г), опромінені сухі дріжджі (10-20 тис. ІО в 1 г). Налагоджено виробництво синтетичних вітамінів Е, К, групи В (тіаміну, рибофлавіну, пантотенової кислоти, холіну, пиридоксину та інших) і мікробного синтезу – В12.

Кормові антибіотики. Це продукти життєдіяльності деяких груп мікроорганізмів. Антибіотики позитивно впливають на обмін речовин і стимулюють приріст живої маси, особливо у молодняку. Їх рекомендують згодовувати при вирощуванні і відгодівлі молодняку всіх видів. Не рекомендують включати антибіотики в раціони корів, племінного молодняку, курей-несучок і за 2-3 тижні перед реалізацією відгодівельного поголів’я. Найбільший ростовий ефект дають бацитрацин, гризин, тетрациклін та інші. Промисловість випускає бацилихін, кормогризин, біовіт тощо.

Азотисті добавки. При нестачі протеїну в раціонах жуйних використовують синтетичні азотисті сполуки – сечовину, амонійні солі, синтетичну аміачну воду та інші. Мікрофлора рубця використовує азот цих сполук для синтезу протеїну власного тіла, який у процесі травлення використовується організмом тварин. Сечовину згодовують у суміші з концентрованими кормами, включають у комбі-

корм (2-2,5%), у розчин меляси, яким здобрюють грубі корми і силос, добавляють у

силосну масу при силосуванні тощо. Не можна давати сечовину у водному розчині або погано перемішану з концентратами. Згодовувати її починають поступово від 5-10 г на день, добавляючи протягом 8-10 днів до встановленої норми. Якщо зроблена перерва в згодовуванні сечовини навіть на 2-3 дні, потрібно починати згодовування знову з малих доз. Сечовиною замінюють у раціонах корів до 20-25%, а при відгодівлі – 25-30% протеїну.

Синтетичну аміачну воду використовують для амонізації кислих кормів, органічні кислоти яких з аміаком утворюють амонійні солі. На 1 т жому або силосу добавляють 12-13 кг 25% аміачної води. До амонізованих кормів тварин теж привчають поступово, починаючи з 5-10 кг.

У годівлі жуйних використовують і амонійні солі вугільної кислоти (бікарбонат амонію), сірчаної кислоти (сульфат амонію), фосфорної кислоти (моно- і діамонійфосфат). При згодовуванні цих солей потрібно дотримуватись таких же самих правил, що й при згодовуванні сечовини.

На основі сечовини і зернових кормів виготовляють амідо-концентратні добавки

(АКД). Для цього зерно злаків у суміші з сечовиною і бентонітом натрію в співвідношенні, наприклад, 75 : 20 : 5 пропускають через екструдер.

Комбікорми. Це сухі кормові суміші заводського виробництва, в які входить багато компонентів, підібраних із врахуванням науково обгрунтованих потреб тварин у поживних речовинах. При використанні комбікормів продуктивність тварин підвищується на 10-12 і навіть 25-30%.

Промисловість випускає повнораціонні комбікорми, комбікорми-концентрати, білково-вітамінно-мінеральні добавки (БВМД), білково-вітамінні добавки (БВД) і премікси. Повнораціонні комбікорми збалансовані за всіма поживними речовинами для певної групи тварин (наприклад, свиней, птахів тощо).

Комбікорми-концентрати призначені для доповнення основного раціону з грубих і соковитих кормів необхідною кількістю протеїну, мінеральних речовин, вітамінів. Їх виготовляють окремо для годівлі великої рогатої худоби, овець, коней і свиней.

БВД призначені для покриття нестачі протеїну і вітамінів у раціонах, а до складу БВМД входять і мінеральні речовини. Премікси – це мінерально-вітамінні добавки. Розрізняють вітамінно-антибіотикові і мінеральні премікси. До преміксів інколи включають і синтетичні амінокислоти – лізин і метіонін. Випускають премікси з наповнювачем (кормове борошно, висівки, сухі дріжджі). До складу кормових сумішей включають 1-2% преміксу. Випускають комбікорми розсипними, гранульованими або брикетованими.



Нормування годівлі сільськогосподарських тварин. Нормованою називають годівлю, яка забезпечує потребу тварин у поживних речовинах, необхідних для одержання від них певної кількості продукції при ефективному використанні кормів і збереженні здоров’я. Годівлю тварин нормують насамперед за кормовими одиницями, перетравним протеїном, кухонною сіллю, кальцієм, фосфором і каротином.

За одну кормову одиницю прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості, при згодовуванні якого зверх підтримуючого раціону у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 ккал енергії.

Крім того, раціони великої рогатої худоби контролюють за вмістом сухої

речовини, клітковини, жиру, за співвідношенням окремих груп вуглеводів, за вмістом цукру та його співвідношенням з перетравним протеїном, співвідношенням між кальцієм і фосфором, вмістом ряду мікроелементів тощо. Раціони свиней і птахів додатково контролюють за вмістом незамінних амінокислот і вітамінів групи В. Щоб визначити норму годівлі, користуються спеціальними таблицями, складеними з врахуванням живої маси, віку, вгодованості, а для корів – ще й місяця лактації, надою і жирності молока, для свиноматок – кількості поросят у гнізді, вівцематок – приросту ягнят і напряму вовнової продуктивності.

Відповідно до встановленої норми годівлі складають раціон. Раціон – це набір і кількість кормів, які споживає тварина за певний проміжок часу (добу, сезон, рік). Якщо раціон повністю задовольняє потребу тварини в необхідних поживних речовинах, то він називається збалансованим.

Раціон складають із доброякісних кормів, які відповідають природі живлення тварин, в нього повинні входити різноманітні корми, які в поєднанні сприятливо впливають на процеси травлення, відповідають структурі кормовиробництва в господарстві і є доступними і по можливості дешевими.

У практиці годівлі можливі різні співвідношення кормів у раціоні залежно від типу годівлі, що склалася в господарстві. Визначають типи годівлі, виходячи із структури раціону, під якою розуміють співвідношення окремих груп кормів, виражене у відсотках до загальної поживності раціону. Типи годівлі тварин прийнято характеризувати питомою масою концентратів у раціоні (концентратний – кількість концентратів у структурі раціону більше 40%, напівконцентратний – кількість концентратів у раціоні 25-39%, малоконцентратний – кількість концентратів у раціоні 11-24%, об’ємистий – кількість концентратів у раціоні 0-10%), співвідношенням між грубими і соковитими кормами (сухий – співвідношення між грубими і соковитими 90 : 10%, малосоковитий – 75-89 : 25-11%, напівсоковитий – 50-74 : 50-26%, соковитий – співвідношення між грубими і соковитими кормами в раціоні менше 50% грубих до більше 50% соковитих).

На основі цих типів виділяють 16 проміжних: концентратний сухий, концентрат ний малосоковитий, об’ємний, помірно об’ємний і т.д. Бувають типи годівлі: сухий, вологий або комбінований. На великих фермах застосовують не індивідуальну, а групову годівлю. При цьому формують більш-менш однакові групи тварин, визначають норму і складають раціон з розрахунку на середню тварину. На промислових комплексах і птахофабриках складають не раціони, а розробляють кормову суміш. Її згодовують досхочу, регулюючи залежно від поїдання склад, щоб тварини одержували необхідну кількість поживних речовин.

1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка