Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка42/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   57

6.3. Системоутворюючі фактори тваринництва

Загальне поняття про систему. Система у широкому розумінні слова – це щось ціле, що являє собою єдність закономірно розміщених і функціонуючих у тісному взаємозв’язку частин. Система (грец. Systema – ціле, що складається з частин, сполучення) – це багато компонентів, які знаходяться у певному співвідношенні і взаємозв’язках між собою, утворюють певну взаємозалежну цілісність. Суть і загальні закономірності будь-якого рівня складності і типу системи вивчає наука систематологія.

Для пізнання закономірностей зміни системи і визначення вірогідних позитивних чи негативних наслідків цих змін важливе значення має вияснення особливостей взаємодії головних складових частин системи. Це здійснюється методом системного аналізу, яким повинні володіти всі фахівці вищої кваліфікації.

Виділяють матеріальні, виробничі і абстрактні системи. Серед матеріальних систем

є системи неживої і живої природи.

У живій природі організми окремих рослин і тварин часто розглядають як системи. У неживій природі виділяють системи фізичні, хімічні, геологічні, космічні тощо. У біології розглядають як самостійні системи популяції, таксономічні одиниці, види, екосистеми (що включають елементи живої і неживої природи).

Серед виробничих систем найбільш складною, багатогранною і дуже важливою для життя людини є система агропромислового комплексу, сільського господарства взагалі і, зокрема, тваринництва. Вони залежать від всього комплексу системоутворюючих факторів – біологічних, екологічних, природно-кліматичних, економічних, організаційногосподарських, соціально-демографічних, науково-технічних, політичних тощо. Якраз ці компоненти повинні враховуватись при здійсненні системного аналізу цих систем.

Абстрактні системи – це поняття, теорії, закони, закономірності, гіпотези. Системоутворюючі фактори сільського господарства досить грунтовно і всебічно з позицій систематології викладає академік РАН А.А. Ніконов у своїй монографії “Спирали многовековой драмы: аграрная наука и политика России (ХVIII-XIX вв.), надрукованій видавництвом “Энциклопедия российских деревень” у 1995 році. Система продуктивного тваринництва має прямий зв’язок з атмосферою, ґрунтом, водою, рослинністю, діяльністю людини, зокрема суспільним досвідом, наукою і технікою тощо.

Біологічні системоутворюючі фактори тваринництва. Ефективний розвиток тваринництва вимагає глибокого знання законів природи, анатомії і фізіології організму тварин; закономірності їх росту, розвитку і розмноження. Тваринництво вимагає забезпечення реалізації закону оптимуму, зокрема зоогігієнічних параметрів (температури, освітленості, вологості, складу і швидкості руху повітря, вмісту у повітрі NH3, H2S тощо).

Біологічні особливості живого організму тварин вимагають своєчасного виконання тих чи інших робіт. До таких робіт у першу чергу відносяться виявлення тварин у стані статевої охоти і їх осіменіння, пов’язані з підготовкою самок до родів (отелення, окотів, поросіння тощо), годівля, стрижка овець, доїння, переробка тваринницької продук-ції тощо. Своєчасність виконання робіт у тваринництві забезпечує економічний ефект, продуктивність праці, збереження якості продукції тощо.

До біологічних системоутворюючих факторів тваринництва слід віднести види і породну належність тварин. Так, культурні породи за однакових умов забезпечують вищий рівень продуктивності (у тому числі і праці людини), ніж примітивні.

Оскільки сільськогосподарські тварини одночасно є основним засобом виробництва і продуктом виробництва (м’ясо, жир, яйця, шкіра, вовна тощо), тваринникові необхідно знати тривалість життя тварин і фактори, що її визначають, а також вікові зміни тварин і якість їх продукції тощо. Глибоких знань біології тваринного організму вимагає забезпечення нормальних умов для реалізації ними функції відтворення (запліднення, плодючість, багатопліддя, прояв материнської домінанти тощо). Тільки знання біології тварин дозволить забезпечити реалізацію такого феномену, як резистентність, профілактику і лікування захворювань.



Природно-кліматичні системоутворюючі фактори тваринництва. Природно-кліматичні системоутворюючі фактори тваринництва значною мірою визначають вибір природовідповідних видів, порід, типів і матеріалів для будівництва тваринницьких приміщень та їх обігрів, технологію виробництва, зокрема способи утримування тварин тощо. Наприклад, клімат значною мірою впливає на продуктивність тварин, резистентність, формування сезонності розмноження. Клімат і природно-кліматичні умови визначають особливості кормової бази та рівень годівлі. Природні катаклізми (сильні морози чи спека, буреломи і смерчі, град і зливи, ожеледиці) прямо чи опосередковано впливають на тварин майже так, як і на рослин.

Слід відзначити, що людина певною мірою може обмежувати вплив природно-кліматичних факторів на сільськогосподарські тварини, але це вимагає змін технологій виробництва і обсягів додаткових матеріальних витрат, що підвищують собівартість тваринницької продукції, а іноді знижують її якість (наприклад, утримування вовнових порід овець у закритих приміщеннях).

Природно-кліматичні фактори визначають зміни технології виробництва за сезонами (наприклад, літній пасовищний і зимовий стійловий), продуктивності тваринництва (несучість у птахівництві), естральний і анестральний періоди репродуктивної функції тощо. Природно-кліматичні фактори визначають тривалість вегетаційного періоду у рослин, а цей період обумовлює тривалість пасовищного періоду тощо. Тривалість зимового періоду визначає потреби щодо заготівлі кормів та планування їх витрат.

Природно-кліматичні умови майже всіх регіонів України (Полісся, Лісостеп, Степ,гірські регіони Карпат і Криму) є придатними для розведення основних галузей тваринництва, зокрема скотарства, вівчарства, свинарства, конярства, птахівництва, бджільництва тощо).



Економічні системоутворюючі фактори тваринництва. Ефективний розвиток продуктивного тваринництва вимагає дотримання законів ринку. На тваринництво значною мірою впливають хвилі розвитку економіки, вони можуть бути кризові, низькі, середні і високі. Так, економічна криза в Україні обумовила зниження поголів’я овець майже в 15 разів (приблизно з 16 мільйонів у кінці 80-х років минулого століття до менше одного мільйона у 2000 році) лише за 10-12 років.

На структуру галузі тваринництва, його спеціалізацію впливає рента, зокрема місце розташування господарства щодо промислових центрів, переробної промисловості, крупних міст тощо.

До економічних системоутворюючих факторів можна віднести кваліфікацію працівників, від якої залежить раціональне використання тварин, продуктивність праці і якість продукції. Некваліфікований працівник може псувати продукцію (наприклад, стригаль у вівчарстві перетворює вовну у січку і ранить шкіру овець) і завдавати значної шкоди здоров’ю тварин, унаслідок чого знижується якість продукції та економічна ефективність галузі.

Важливе значення у тваринництві має якість техніки. Наприклад, крупна техніка не має такої ефективності, як у промисловості. Часто розташування тваринницьких ферм та їх розміри визначають транспортні витрати на перевезення кормів, робітників тощо і значно підвищують собівартість тваринницької продукції.

Серед економічних системоутворюючих факторів необхідно відзначити паритет-

ність цін на тваринницьку і промислову продукцію, форми заохочення до праці, кредитну систему, конкуренцію.

Слід відзначити, що на крупних фермах і в умовах крупних господарств за умов надмірної концентрації дуже ускладнюється система управління, зростають невиробничі витрати тощо.

Організаційно-господарські системоутворюючі фактори тваринництва. Організаційно-господарські системоутворюючі фактори тваринництва досить тісно межують з економічними. Серед них необхідно виділити наступні: розміри господарства, дотримання технології і виробничої дисципліни, своєчасність і якість виконання робіт, організація праці, розумне і раціональне використання місцевих умов, матеріальна зацікавленість у результатах праці тощо. Наприклад, в Україні на молочних фермах навіть у кращих рентабельних господарствах затрати праці на 1 ц молока становлять 2,4-5,8 люд./год., тоді як у США – 0,9-0,66 люд./год. Зниження затрат праці в молочному скотарстві можливе за умови комплексного управління наступними чинниками:

− технологіями кормовиробництва і годівлі корів;

− відтворенням стада, здоров’ям корів і вирощуванням молодняку;

− впровадженням сучасних технологій та нових машин і обладнання;

− удосконаленням організації праці та впровадження науково обгрунтованих норм

праці.


Соціально-демографічні системоутворюючі фактори тваринництва. Соціально-демографічні системоутворюючі фактори значною мірою впливають на вибір і розвиток будь-якої галузі виробництва, у тому числі й тваринництва. До таких факторів, перш за все, відносяться наступні: кількість населення, густота заселеності; відсоток працездатних, пенсіонерів, інвалідів і хворих; соціальна структура, справедливість і раціональність.

Важливими факторами є суспільний досвід, культура, організованість і самодисципліна працюючих у галузі тваринництва. З цими факторами тісно пов’язані рівень освіченості, професіоналізму і кваліфікації.

При цьому людина повинна розглядатись і як природний об’єкт, який залежить від умов середовища (комплексу природно-кліматичних факторів, що певною мірою визначають характер людини), а також як суспільна істота, яка характеризується закономірностями суспільних відносин.

Науково-технічні системоутворюючі фактори у тваринництві. Розвиток науки і техніки визначають науково-технічний прогрес кожної галузі виробництва і суспільства. Науковий потенціал – це сукупність здібностей і здатності країни, її регіонів, галузей, підприємств, господарств і організацій здійснювати діяльність, що залежить від людей, їх інтелектуальних здібностей, рівня культури і освіченості, професіоналізму, компетентності, володіння необхідною інформацією і методиками її реалізації на практиці. До наукового потенціалу відносять наукову продукцію – результати наукових досліджень і розробок, що мають ту чи іншу цінність. Ефективність наукової діяльності залежить від великого комплексу факторів, серед яких можна вказати наступні: державна політика і відповідне фінансування та матеріальне забезпечення науки, структура науки й освіти та їх органічний взаємозв’язок з виробництвом.

Суттєвим недоліком є часто ізольоване функціонування науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів, у результаті чого неефективно використовуються кадри, подовжується період від наукових інноваційних розробок до ознайомлення з ними студентів, до їх впровадження у виробництво тощо. У колишньому СРСР, в Україні, як і в Росії, всупереч історичному і світовому досвіду відбулося роз’єднання науки й освіти, у тому числі аграрної. А в роки всеохоплюючої кризи 90-х років знизився попит на наукову продукцію, послабився зв’язок виробництва і науки; можливість обміну науковою інформацією на місцевому, регіональному, національному і міжнародному рівнях.

Недооцінка науки як інтегрального критеріального фактора розвитку суспільства є характерним явищем для слабко розвинутих країн, це суттєва ознака примітивних систем господарювання.

До науково-технічної групи системоутворюючих факторів у тваринництві відноситься проблема, на яку звернув увагу академік А.С. Серебровський ще в 30-ті роки минулого століття, – збереження порід сільськогосподарських тварин. Вже у 1974 році на Міжнародному конгресі прикладної генетики в Мадриді детально обговорювалися заходи, спрямовані на припинення процесу виснаження генетичних ресурсів домашніх тварин. Наприклад, у Китаї порівняно недавно було 130 порід свиней, а станом на 2000 рік їх розводять біля 56 порід. В Україні генофонд свиней представлений 15 породами, у тому числі поголів’я великої білої породи становить 84,4%, української степової білої – 9,7%, української м’ясної і миргородської – по 1,6%, полтавської м’ясної – 1,2%, всіх інших – 1,5%. Вчені дійшли висновку, що захист генофонду селекційних утворень доцільно підтримувати популяцією у вихідному стані, створювати спеціальні банки генетичного матеріалу, колекційні стада і заповідники. Заходи збереження генофонду порід, що рекомендуються FAO, обгрунтовуються наступним:

1. У перспективі вимоги людей до продукції тваринництва і зміни системи її вироб-

ництва в залежності від ринкової кон’юнктури важко передбачити, тому можуть відбутися якісні зміни параметрів функціонування організмів тварин, що будуть різко відрізнятися від сучасних.

2. Породні популяції акумулювали інтелект людини, тому заслуговують на збере-

ження як важливих елементів науково-культурної спадщини.

3. На певному етапі аборигенні породи, будучи малоефективними при чистопород-

ному розведенні, можуть з користю використовуватись у певних програмах схрещування.

4. В експериментальних умовах утримування високоадаптовані аборигенні породи

можуть конкурувати з культурними породами, які більш вимогливі до умов утримання та годівлі.

5. Локальні породи, як правило, пов’язані з історією регіону їх мешкання, є складо-

вою частиною загального процесу розвитку тваринництва. Тому вони мають виховне значення, у тому числі як раритети, як пам’ятники науки і культури, як об’єкти туризму тощо.

6. Аборигенні породи характеризуються високою природовідповідністю, резистент-

ністю до інфекційних захворювань тощо. Вони можуть бути використані у процесі формування трансгенних тварин.

7. Локальні породи мають особливу цінність у визначенні генетичних і фізіологіч-

них зв’язків з новими селекційними формуваннями.



Політичні системоутворюючі фактори тваринництва. До політичних системо- утворюючих факторів, що визначають розвиток тваринництва, необхідно віднести форму власності на засоби виробництва, статус селянина (право і можливість одержати вищу освіту, розподіл виробленої продукції тощо), суспільні умови в країні і світі (мир, війна, революція, законність і соціальна справедливість тощо).

Ці фактори визначають ефективність, структуру, технологію тваринництва.

У тваринництві не можна керувати тільки політичними методами (націоналізуючи, забороняючи, підпорядковуючи, даючи наряди, вказівки чи розпорядження), нехтуючи економічними законами, біологічними і природно-кліматичними факторами.

Нині важливим фактором підвищення ефективності тваринництва є розміщення переробної промисловості на селі, на тваринницьких фермах. Необхідно, щоб вона належала виробникам тваринницької продукції. Це буде фактором закріплення висококваліфікованих кадрів на селі, зміцнить соціальну і побутово-культурну інфраструктуру села (дороги, дитячі та освітні заклади, лікарні, будинки культури, бібліотеки тощо), позитивно змінить соціально-демографічну структуру села.



6.4. Технологія виробництва продукції тваринництва

Суть і значення технології. Технологія (грец. tecyne – вміння, майстерність, мистецтво + logos – вчення) – система методів і заходів раціональної організації того чи іншого виробництва. Технологія – це наука, спрямована на виявлення фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей з метою визначення і використання на практиці найбільш ефективних, економічних, екологічних та природовідповідних процесів. Інтенсивна технологія – це та, що забезпечує високу продуктивність праці, напружене використання основних засобів виробництва тощо. Технологія – це сукупність методів виробництва (підготовки, обробки, виробництва, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу), що здійснюються в процесі виробництва.

Технологія – це синтетична наука, яка базується на взаємопов’язаній і науково обгрунтованій системі, зокрема організаційно-економічних, зооінженерних, ветеринарних, технічних заходів раціонального ведення галузі тваринництва, що забезпечують одержання продукції високої якості та необхідних обсягів за умов мінімальних витрат кормів, праці та інших матеріальних ресурсів. Завдання технології як науки – виявлення фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей з метою визначення найбільш природовідповідного, економічно ефективного, екологічно раціонального високопродуктивного виробництва при високій якості вироблюваної продукції і раціональному використанні засобів виробництва з найменшими витратами енергії та забезпечення його високої культури і безпечності щодо людини і природи виробництва.

Всяка технологія повинна забезпечувати, по-перше, безпечні умови праці для людини і підвищувати її продуктивність і культуру; по-друге, виробництво якісної продукції без шкоди для здоров’я тварин; по-третє, не здійснювати руйнівного впливу на довкілля.

Технологія базується на комплексі біологічних наук (морфологія, фізіологія, генетика, розведення, годівля, зоогігієна, етологія тварин, біотехнологія тощо; технічних наук (механізація, електрифікація, комп’ютерні технології, будівництво тощо); соціальноекономічних наук (організація, управління, економіка, техніка безпеки тощо); інтегральних наук (екологія, систематологія, еволюційна теорія, безпека життєдіяльності тощо).

Сучасні технології виробництва продукції тваринництва включають багатовекторні і комплексні питання утримування, розведення, годівлі, відтворення стада тварин; будівництво, облаштування, реконструкцію та експлуатацію тваринницьких приміщень та об’єктів; механізацію, електрифікацію, автоматизацію різноманітних процесів виробництва; комп’ютеризацію племінного та виробничого обліку, організацію та економіку виробництва в галузі тваринництва.

Технологія характеризується динамічністю, вона постійно змінюється під впливом факторів науково-технічного прогресу. Бажано, щоб технологія була природовідповідною щодо певних природно-кліматичних умов і зональних особливостей виробництва.

Удосконалення технології супроводжується реконструкцією приміщень та будівництвом нових, модернізацією систем машин і механізмів та їх використанням за новим призначенням. Наприклад, прогресивні технології виробництва молока включають наступні складові:

− вирощування високопродуктивного ремонтного молодняку;

− прив’язне утримування з доїнням корів у доїльних залах;

− фізіологічно відповідне машинне доїння;

− потоково-цехову технологію утримування корів;

− безприв’язне утримування корів у боксах, комбібоксах на глибокій підстилці в

приміщеннях для відпочинку, доїльних та вигульних майданчиках;

− засоби механізації виробничих процесів заготівлі, транспортування, приготуван-

ня, роздавання кормів, водопостачання, доїння корів, первинної обробки молока,

видалення гною тощо;

− підтримання в тваринницьких приміщеннях оптимальних параметрів мікроклі-

мату (температури, освітлення, вологості, складу та швидкості руху повітря, бак-

теріальної забрудненості);

− автоматизацію прив’язування та відв’язування корів;

− організацію праці (наприклад двозміна);

− ветеринарно-санітарне забезпечення;

− удосконалення порід тварин;

− поліпшення відтворення стада;

− підвищення резистентності тварин тощо.

Основні технології сучасного тваринництва. Вони можуть бути:

− екстенсивні, що характеризуються низьким рівнем продуктивності праці, але дуже надійні і мало енерго- та ресурсовитратні;

− інтенсивні, що використовують досягнення науки і спрямовані на одержання максимальних обсягів продукції за мінімальні обсяги часу. Інтенсивні технології

в тваринництві – це, перш за все, інтенсифікація біологічних процесів. Чим більш інтенсивно вони протікають в організмі тварини, тим ефективніше здійснюється перетворення продуктів рослинництва у багаті енергією продукти тваринництва та цінну для людини сировину. Інтенсивні технології у тваринництві базуються, перш за все, на спрямованому впливі на розмноження і ріст тварин;

− індустріальні, для яких характерні високий рівень механізації, безперервність виробництва незалежно від сезонів року, потоковість і ритмічність виробництва;

− поточно-цехові, коли тварини, відповідно до їх фізіологічного стану, переводять-

ся з одного виробничого цеху до іншого;

− енергозберігаючі, що забезпечують мінімальне використання енергії;

− ресурсозберігаючі, що забезпечують мінімальне використання ресурсів на роз-

будову приміщень, обладнання, транспортних витрат тощо.

Всі вони базуються на комплексі біологічних (морфологія, фізіологія, генетика, годівля, розведення сільськогосподарських тварин тощо), технічних (механізація, електрифікація тощо), інтеграційних (систематологія, екологія, еволюційне вчення, біотехнологія тощо), соціально-економічних наук (економіка, організація і управління, безпека життєдіяльності тощо).

У тваринництві виділяють прогресивні технології, наприклад, у галузі молочного скотарства – це поточно-цехова, у свинарстві – трифазова, у птахівництві – конвеєрна тощо.



Потоково-цехова технологія виробництва молока. Вона передбачає розподіл і утримування молочного стада однорідними технологічними групами згідно з фізіологічним станом тварин, що забезпечує можливість тваринникам спеціалізуватися на виконанні операцій, властивих для тварин певного цеху виробництва. Це забезпечує диференційований, більш висококваліфікований догляд, утримування і годівлю корів залежно від фізіологічного стану та продуктивності. Піонерами розробки і впровадження цієї технології були науковці науково-дослідного інституту тваринництва степових районів України “Асканія-Нова” М.О. Макушенко, В.М. Давиденко, В.Б. Блізніченко, І.В. Тищенко та інші.

Вказана технологія передбачає оптимальні розміри ферми щодо кількості корів: 400, 600, 800. За умови цієї технології формуються наступні цехи:

− запуску та сухостійних корів, де тварин утримують 50-60 днів;

− отелення та вирощування, де корів утримують до 20 днів і телят – до 15-20-

денного віку;

− роздоювання та осіменіння корів, де тварин утримують до 100 днів;

− виробництва молока, де тварин утримують до 150 днів – до запуску.

Засоби механізації на фермі мають повністю забезпечувати приготування кормів у кормоцехах для диференційованої годівлі груп корів різного фізіологічного стану; транспортування та роздавання кормів; механічне доїння корів; первинну обробку молока; напування тварин; видалення і транспортування гною; оптимальний мікроклімат у приміщеннях.

Ця технологія включає прогресивні зооветеринарні заходи: спрямоване вирощування ремонтних телиць, виділяючи такі періоди:

− молозивний – до 10 днів;

− молочний – до 6 місяців;

− період інтенсивного росту і розвитку – від 6 до 15 місяців;

− період парування чи осіменіння – від 15 до 18 місяців: виховання нетелів, їх пра-

вильна підготовка до отелення; проведення диспансеризації всіх корів-рожениць

у пологовому відділенні; проведення осіменіння в оптимальні терміни після оте-

лення; спеціальна підготовка кадрів для роботи в кожному цеху, оскільки в них

передбачається внутрішньогрупова спеціалізація й пристосування технології до фізіологічного стану та рівня продуктивності тварин.
6.5. Вчення про породи тварин. Племінна справа в тваринництві

При розведенні й удосконаленні сільськогосподарських тварин людина має справу не з ізольованими одна від одної тваринами, а з цілісними, певним чином впорядкованими групами – породами. У зоології таксономічною одиницею, що утворюється природою, є вид (Species). Сучасне поняття про породу почало формуватися в середньовіччя, коли людина для поліпшення одних груп тварин почала широко використовувати схрещування. У ці ж часи була розроблена досить чітка система чистопородного розведення. Одним із перших і більш повних визначень породи було зроблено Г. Зеттегастом, М. Вількенсом. Найбільш сучасне визначення породи було зроблено К. Кронахером та М.А. Кравченком.



Порода цілісна група тварин одного виду спільного походження, що формується під впливом виробничої і творчої діяльності людини в певних господарських і природних умовах, кількісно достатня для тривалого розведення та вдосконалення “в собі”, має господарську і племінну цінність, чітко специфічна за типом, кількісними та якісними показниками продуктивності. Порода – достатньо велика (не менше 5-6 тисяч маток) група тварин, які відрізняються характерними біологічними та господарськокорисними якостями, що створюються і розвиваються працею людини в певних природно-господарських умовах. Це складна система генотипів, які мають спільне походження.

Порода – динамічна система, яка формується і розвивається людиною в конкретних природних і економічних умовах. Вона характеризується своїми стандартами щодо кількісних і якісних показників продуктивності тварин, що стійко (як і екстер’єрні, інтер’єрні ознаки) передаються потомству.

Порода – поняття історико-зооінженерне. Без планомірної безперервної роботи з нею людини порода втрачає свої ознаки. Порода – продукт праці людини, який виникає та прогресує на базі уже наявних порід під впливом конкретних соціально-економічних факторів у певних грунтово-кліматичних і господарських умовах у результаті тривалої і цілеспрямованої селекційної роботи.

Коли змінюються соціально-економічні умови і мета, заради яких розводиться порода, то змінюється й сама порода. Породи почали створюватись у стародавні часи. Так, за багато сотень років до нашої ери були створені породи арабських коней, китайських свиней і шовкопрядів, цигайських овець, індійських курей тощо. До стародавніх порід відносять арабську, варварійську, бельгійську породу коней; староголландську породу великої рогатої худоби; мериносових і каракульських овець; китайських і неаполітанських свиней та інші.

Для породи характерна заводська структура (наявність внутрішньопородних типів, заводських ліній і родин), консолідованість і водночас варіабільність за основними господарсько-корисними ознаками, придатність до певної технології утримання. З метою прогресивного розвитку породи систематично проводять цілеспрямований відбір та підбір (добір), поліпшують годівлю та умови утримання.

Чисельність тієї чи іншої породи обумовлюється багатьма факторами, зокрема адап-

тованістю до зони розведення, рівнем продуктивності й якістю продукції, технологічністю, відтворювальною функцією, стійкістю до захворювань тощо.

Важливим при роботі з породою є ведення племінних книг, публічна оцінка тварин

та аукціони.

Основні засади теоретичної концепції новітньої теорії породоутворення можна звести до наступного:

− радикальна реконструкція наявного генофонду із якнайкращим залученням кра-

щого у світі матеріалу;

− розробка сучасних методів одержання “на замовлення”, вирощування, випробу-

вання, оцінка і використання плідників;

− опрацювання нових методів ідентифікації та об’єктивної незалежної оцінки фе-

но- і генотипу племінних тварин;

− стандартизація ростових констант для ремонтного молодняка, відповідних сис-

тем і схем його вирощування;

− розробка заходів щодо збереження генофонду традиційних локальних порід че-

рез визначення господарств-репродукторів, спермо-, ембріо- та генобанків;

− розкриття теоретичної і практичної суті використання кросбридингу, інбридингу

при виведенні порід, типів, ліній;

− ініціювання та теоретичне обгрунтування створення синтетичних популяцій і

синтетичних ліній;

− започаткування нової для тваринництва науки – біотехнологічної селекції, тео-

ретичного визначення поняття “порода”.

Класифікацію порід сільськогосподарських тварин проводять за наступними ознаками:

− за рівнем досконалості та кількістю вкладеної в їх оформлення людської праці

(примітивні і культурні);

− за типом продуктивності (м’ясні, молочні, вовнові, яєчні тощо) – спеціалізовані

чи комбіновані;

− за природовідповідністю (північні, південні, степові, гірські тощо);

− за широтою ареалу поширення (міжзональні, зональні та місцеві).

Породи сільськогосподарських тварин є величними пам’ятками матеріальної і духовної культури народу. Це є плід багатовікової праці людини. Наприклад, так можна характеризувати наступні стародавні породи сільськогосподарських тварин: єгипетська та українська сіра велика рогата худоба, арабська, ахалтекінська та українська степова породи коней, китайська та українська довговуха породи свиней, каракульські та цигайські вівці тощо.


1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка