Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка4/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Як агропромислове виробництво впливає на забруднення довкілля?

2. Яким чином можна зменшити забруднення довкілля продуктами ерозії?

3. У чому проявляється негативний вплив мінеральних добрив на навколишнє середовище, і як звести цей вплив до мінімуму?

4. Яким чином можна зменшити забруднення довкілля пестицидами?

5. Чи гарантує чистота ґрунту від токсикантів отримання екологічно безпечних продуктів харчування?

6. Чи можна на забруднених ґрунтах отримати екологічно чисту продукцію?

7. Яких загальних вимог потрібно дотримуватись, щоб отримувати екологічно безпечну продукцію?

8. Яким чином можна зменшити негативний вплив на продукцію рослинництва мінеральних добрив і пестицидів?

9. У чому причина значних енергетичних витрат у вітчизняному агропромисловому виробництві?

10. Назвіть основні шляхи скорочення енерговитрат в агропромисловому виробництві.

11. Яким чином можна призупинити зменшення енергозапасів у ґрунті?


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 764 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. І перероблене. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

3. Артиш В.І. Шляхи забезпечення аграрних підприємств с.-г. технікою // Економіка АПК. – 2003. – №8. – С. 31-34.

4. Бабич А.О. Світові земельні, продовольчі, кормові ресурси. – К.: Аграрна наука, 1998. – 86 с.

5. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: міфи й істина // Економіка АПК. – 2003. –№9. – С. 3-8.

6. Горлинич О.В. Напрямки розвитку організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві // Економіка АПК. – 2003. – №5. – С. 45-50.

7. Горська О.В. Проблеми АПК України в контексті Європейської інтеграції // Економіка АПК. – 2003. – №1. – С. 132-134.

8. Зубець М.В. Напрямки економічного зростання агропромислового комплексу України. – К.: Аграрна наука, 1999. – 47 с.

9. Качан Є.П. та ін. Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К.: Вища школа, 1997. – 374 с.

10. Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання // Економіка АПК. –2004. – №1. – С. 3-11.

11. Крисальний О.В. Україна та її агропромисловий комплекс. – К.: Урожай, 1993.– 48 с.

12. Лотоцький І.І. та ін. Проблеми сучасного села // Економіка АПК. – 2003. – №2.– С. 142-143.

13. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1994. –415 с.

14. Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки і проблеми // Економіка АПК. – 2003. – №5. – С. 3-7.

15. Національна програма розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1990-2010 рр. // Економіка АПК. – 1999. – №6. – С. 3-49.

16. Рейтинг регіонів за підсумками діяльності агропромислового комплексу України в 2000 році. – К.: Мінагрополітики України, 2001. – 23 с.

17. Руснак П.П., Андрійчук В.Г., Черево Г.В. та інші. Економіка підприємства // За ред. П.П. Руснака. – Біла Церква, 2003. – 256 с.

18. Ситник В.П. Екологічний аспект агропромислового комплексу // Вісник аграрної науки. – 2002. – №9. – С. 55-57.

19. Стан аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні: Аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження. – К.: МФК, 2002. – 42 с.

20. Сургай Г.І. Сільське господарство України: уроки минулого і сучасний аграрний курс. – К.: Либідь, 1991. – 179 с.

21. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” №1529/99 від 3 грудня 1999 р.

22. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції: Практичний посібник / За ред. П.Т. Саблука. – К.: ІАЕ, 2000. – 556 с.

23. Хорунжий М.Й. Аграрна політика: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 240 с.

24. Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 282 с.

25. Яковенко В.П. Розвиток матеріально-технічної бази АПК. – Вісник аграрної науки. – 2004. – №4. – С. 45-49.


РОЗДІЛ 2 ОХОРОНА ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

2.1. Сучасний стан земель, що використовуються в сільськогосподарському виробництві

• Структура земельного фонду України

• Негативні процеси на землях сільськогосподарського призначення

• Заходи щодо покращення використання сільськогосподарських угідь

• Наукове опрацювання заходів раціонального землекористування

• Оптимізація площі ріллі в агроландшафтах

Сільськогосподарське виробництво – одна з найбільших галузей народного господарства, що залучає природні ресурси в економічний обіг. За даними Держкомзему України станом на 1 січня 2003 року, площа сільськогосподарських земель становила 43022,3 тис. га, або 71,3% до загальної території держави, у тому числі сільськогосподарських угідь – 42030,2 тис. га (69,6%), а ріллі – 32544,1 тис. га (53,9%). Для порівняння: розораність території США становить 15,8%, а сільськогосподарських угідь – 35,9%; розораність території Великобританії, Франції і ФРН коливається в межах від 28,1 до 31,8%, а рілля – від 40 до 57,8%.

З прийняттям Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року Земельного кодексу держава одержала потужний інструмент для регулювання не тільки земельних відносин з метою забезпечення прав на землю громадян, а й раціонального використання та охорони земель. Вперше селянину надано у приватну власність земельну ділянку не тільки як просторовий об’єкт, який має економічну оцінку, а як природний ресурс із певними фізико-хімічними властивостями.

Усі відомості про земельні ділянки, їх місцерозташування та правовий режим використання встановлюються єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт, державним земельним кадастром, який ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. В Україні таким органом є Державний комітет України по земельних ресурсах. За його даними станом на 1 січня 2003 року, із загальної території України (60354,8 тис. га) землі (суша) становлять 57933,8 тис. га, або 96%, а територія, що вкрита поверхневими водами, – 2423,5 тис. га, або 4%. Загалом же земельний фонд України розподілений наступним чином: сільськогосподарські угіддя – 42030,3 тис. га (69,6%), ліси та інші лісовкриті площі – 10413,5 тис. га (17,2%), забудовані землі – 2456,3 тис. га (4,1%), відкриті заболочені землі – 947,2 тис. га (1,6%), відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам’янисті місця, піски, яри, інші) – 1039,0 тис. га (1,7%) (рис. 2).

Таке співвідношення з точки зору раціонального природокористування не є збалансованим і веде до виснаження землі. Пошук оптимальних показників залишається вкрай важливою і складною проблемою. За міркуваннями деяких фахівців, для України землі сільськогосподарського призначення повинні займати близько 60-65%, ліси –17%, промислові та інші землі 10%, землі природоохоронно-оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення – 10%. Площа полезахисних лісосмуг має

бути збільшена майже у 2,6 раза, причому на Поліссі їх площа повинна становити 63- 67 тис. га, в Лісостепу – близько 310 тис. га, у Степу – 764-770 тис. га.

Структура сільськогосподарських угідь України надана на рис. 3.



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image1.jpeg

Із проведенням земельної реформи в Україні сталися зміни організаційно-правових форм власності на землю і господарювання на ній, в результаті чого збільшилася кількість приватних землекористувачів. Нині у приватній власності перебуває 30178,0 тис. га земель, що становить 50% загальної площі держави. Сільськогосподарським товариствам належить 13774,1 тис. га земель, кооперативам – 3662,2, колективним нереформованим сільськогосподарським підприємствам – 411,1, селянським (фермерським)

господарствам – 2967,7 тис. га, з них сільськогосподарські землі становлять, відповідно: 3487,5; 312,2 і 2934,2 тис. га.

Одержавши у користування землю, сільськогосподарський виробник самостійно обирає шляхи отримання максимального прибутку від земельної ділянки. Частіше при цьому відбувається порушення технології раціонального землекористування, не дотримуються сівозміни. В Україні досить тривалий час землеробство велось і ведеться досі на крутосхильних землях, де вирощують не тільки зернові культури суцільного висіву,

але й просапні. Наслідком такої безгосподарної діяльності є посилення ерозії ґрунтів.

Площа еродованої ріллі протягом останніх 25 років збільшилася на третину і щорічно розширюється на 90-100 тис. га, при цьому втрачається 600 млн. т ґрунту і до 20 млн. т гумусу, вміст якого в ґрунтах знизився на 20%. Однак витрати на протиерозійні та інші ґрунтоохоронні й землемеліоративні роботи постійно зменшуються. Такі землі необхідно виводити з інтенсивного використання і включати їх у ґрунтозахисні сівозміни з великою питомою масою багаторічних трав. Схили понад 7. потрібно заліснювати.

Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їхнє переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкуватозернистої структури, водопроникності та ін.

Крім цього, в ґрунтах спостерігаються й інші негативні явища: збільшилися площі засолених земель; триває техногенне забруднення територій. Зокрема, внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами забруднено понад 4,7 млн. га сільськогосподарських угідь і майже 70 тис. га взагалі виведено із землекористування.

Сільськогосподарські угіддя перенасичені пестицидами та іншими хімікатами, попри те, що останнім часом внаслідок низки економічних проблем внесення мінеральних добрив і пестицидів значно скоротилося. Всі наведені фактори негативно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, а через неї – на продуктивність

тварин, отже, й на аграрне виробництво в цілому.

На фоні зазначених проблем, враховуючи багатоплановість експлуатації землі як об’єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність та невідтворюваність, особливої актуальності набувають питання раціонального використання сільськогосподарських угідь у процесі аграрного виробництва та їх охорони.

Разом з тим слід відзначити, що проблема охорони землі та попередження її деградації є достатньо опрацьованою з екологічно-правового погляду. Але проблема раціонального використання сільськогосподарських земель в аграрному виробництві на сьогодні залишається досить актуальною.

Раціональне використання землі в аграрному виробництві вимагає, щоб кожне підприємство, кожен землевласник чи землекористувач орієнтувався на дбайливе господарське використання земельних ресурсів з найбільшою вигодою. Вимоги раціонального використання, закріплені в правових формах, набувають характеру загальнообов’язкових приписів і зводяться до: забезпечення використання сільськогосподарських угідь відповідно до цілей, пов’язаних з веденням сільського господарства або необхідністю переробки виробленої продукції рослинництва та тваринництва; захисту земель від ерозії, заболочення, засолення, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами, іншими несприятливими природними і техногенними процесами; забезпечення збереження родючості ґрунтів; консервації деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь та ін.

Слід підкреслити, що раціональне використання землі означає не тільки отримання максимальної кількості необхідної сільськогосподарської продукції, а й підтримання її родючості. Беручи до уваги, що в разі неправильного використання землі, порушення агротехнічних правил та вимог якість земель знижується, сільськогосподарські підприємства повинні застосовувати певні організаційно-господарські, агротехнічні, меліоративні, гідротехнічні та ін. заходи щодо збереження родючості землі, а також недопущення погіршення її якості.

Великого значення у забезпеченні раціонального використання та охорони земель, зокрема й у процесі аграрного виробництва, набуває економічне стимулювання. Воно забезпечується шляхом заохочення або застосування специфічних земельно-правових санкцій, що полягають у примусовому припиненні чи обмеженні прав порушника на користування землею.

У спеціальній літературі зазначається, що зацікавленість землевласників і землекористувачів у здійсненні заходів, спрямованих на попередження негативних процесів, що погіршують стан земель, може бути досягнуто тільки за умови, що такі дії будуть для них економічно вигідними. Спроби викликати певну зацікавленість лише шляхом закріплення відповідних обов’язків навряд чи спонукатимуть землевласників та землекористувачів до певних дій. Тим паче, що заходи, пов’язані з попередженням погіршення якості земель, їх забруднення, псування чи деградації, вимагають значних матеріальних витрат (на придбання нової техніки, будівництво захисних споруд, розробку планів зі збереження родючості ґрунтів тощо).

Отже, застосування на практиці заходів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель забезпечує зацікавленість сільськогосподарських підприємств як землевласників або землекористувачів у здійсненні природоохоронних заходів, що є для них економічно вигідним. Підприємства, що здійснюють заходи з попередження деградації земель, підтримують родючість ґрунтів на належному рівні.

Такий підхід для них є економічно вигідним і з точки зору надання якихось пільг чи компенсації деяких витрат з боку держави (наприклад, зменшення податку на землю), і з точки зору підвищення ефективності їхньої виробничо-господарської діяльності, бо в результаті все це забезпечить збільшення обсягу продукції, що виробляється, зменшення її собівартості, а також зростання цін на екологічно чисту сільськогосподарську продукцію, яку в результаті виконання цих заходів можна отримати.

Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва. Від того, наскільки раціонально вона використовується, залежить кількість виробленої сільськогосподарської продукції. Щоб отримувати стійкі та високі врожаї в Україні, треба проводити заходи щодо поліпшення використання сільськогосподарських угідь і покращення їх родючості. Такими заходами, зокрема, є: науково обґрунтоване розміщення сільського господарства по природно-економічних зонах, проведення поглибленої і стійкої спеціалізації сільського господарства із збільшенням виробництва в кожній зоні і кожному районі того виду продукції, для якого природні умови є найсприятливішими і який може забезпечити найбільшу прибутковість. Особливу увагу слід зосередити на проведенні заходів щодо поліпшення лук і пасовищ, меліорації і зрошення площ, очищення лук від чагарників, вапнування кислих та гіпсування солонцевих ґрунтів; усунення ґрунтової ерозії. Основним завданням є докорінне поліпшення, підвищення родючості меліорованих земель, ліквідація відставання у їх господарському освоєнні, забезпечення високої віддачі продукцією, виробленою на зрошуваних і осушених землях. Повсюдно має бути забезпечене комплексне освоєння меліорованих площ, а там, де можливо, концентрація їх у спеціалізованих господарствах для організації високоефективного землеробства.

У кожному господарстві України використання наявних земель має бути ефективним. Для цього потрібно проводити глибокий аналіз використання землі, завданням якого є вивчення структури земельних угідь у господарстві та виявлення можливостей для їх поліпшення.



Для поглибленого аналізу структури земельних угідь використовують такі показники:

1) співвідношення площ природних кормових угідь і ріллі;

2) рівень розораності сільськогосподарських угідь, що показує, яку частку становить рілля в загальній площі сільськогосподарських угідь;

3) частку посівних площ від площі ріллі в обробітку;

4) частку багаторічних насаджень у площі сільськогосподарських угідь, зміна якої порівняно з минулими роками віддзеркалює трансформацію ріллі та інших сільськогосподарських угідь під сади, виноградники та інші багаторічні насадження;

5) частку зрошуваних і осушених земель від площі усіх земель і сільськогосподарських угідь.

Важливо встановити, як змінювалися в господарстві площі меліорованих земель за останні роки, який їх відсоток від загальної площі сільськогосподарських угідь і якою є частка зрошуваної ріллі в загальній площі зрошуваних сільськогосподарських угідь, а також як фактично використовувалися зрошувані землі.

Найважливіша властивість землі – родючість ґрунту – докорінно відрізняє її від інших засобів виробництва, проте продуктивність землі залежить не тільки від природної родючості, а й від того, як її використовують. Організація раціонального використання землі, безпосередньо пов’язана з розробкою і впровадженням науково обґрунтованих систем і заходів щодо її використання, можлива лише на основі детального вивчення їх за системою земельного кадастру: аналіз даних щодо обліку земельного фонду, бонітування ґрунтів, грошова оцінка землі (нормативна та експертна), кадастровий номер земельної ділянки, цільове призначення, геодезичні та геометричні характеристики земельної ділянки, дані про забруднення земельної ділянки, дані про власників та користувачів, правовий статус земельної ділянки (право власності, право оренди, право іпотеки, земельні сервітути, планувальні обмеження тощо).

Питання раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони є не лише великою сільськогосподарською, правовою і організаційною, а й складною науковотехнічною проблемою. Політична та економічна реформи зумовили необхідність перегляду не тільки основ земельного законодавства, а й концептуальних основ організації раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. Зміна пріоритетів і переорієнтація в концепції організації системи використання землі викликані як внутрішніми, так і зовнішніми факторами – введенням різних форм власності та господарювання на землі, виникненням приватної власності на земельні ділянки, дозволом їх продажу і купівлі, обміну, дарування й інших операцій, невідкладністю заходів екологічного оздоровлення регіонів країни тощо. Крім того, структура використання земель, яка нині склалася, не відповідає сучасним господарським та екологічним вимогам. Зокрема, вид і способи використання земель сільськогосподарського призначення перестали відображати оптимальне співвідношення між природними умовами, цільовим призначенням земель та рівнем розвитку продуктивних сил, що й призвело до негативних тенденцій зміни якісного складу земельних ресурсів, особливо сільськогосподарських земель, більша частина яких втрачає родючість (дуже низький і середній вміст гумусу), має підвищену кислотність або засоленість, піддається водній чи вітровій ерозії.

Наукові дослідження у сфері землевпорядкування мають важливе значення особливо для сільськогосподарського виробництва. Вони різняться великою складністю і своєрідністю, оскільки основним об’єктом дослідження є земля, а виробничий процес відбувається в надзвичайно різноманітних та несталих ґрунтово-кліматичних і погодних умовах, адже технологія сільськогосподарського виробництва диференціюється насамперед залежно від місцевих природних умов, а потім уже від біологічних особливостей культур і зоологічних видів та порід тварин.

Тому основним завданням наукових досліджень повинна бути розробка заходів щодо організації найповнішого й ефективного використання землі, створення умов для підвищення культури землеробства і впровадження новітніх технологій, охорони земель, звичайно, з урахуванням місцевих природних та економічних умов. Для цього потрібно зосередити зусилля провідних вчених-аграрників на вивченні проблемних питань, які вирішує держава, й створити для їхньої роботи належні умови.

Отже, вимоги до науки відносно раціонального використання земельних ресурсів визначаються як необхідністю забезпечення відтворення родючості ґрунтів і поновлення їхніх попередніх властивостей та якостей, так і збереженням або поновленням сприятливих ландшафтів.

Виходячи з цього, основні напрями науково-технічних досліджень у системі землевпорядкування та раціонального землевикористання визначаються довгостроковими цілями:

− стабілізація природного середовища створенням системи природостабілізуючих і особливо охоронних територій, здатних підтримувати їхній екологічний баланс;

− організація адміністративно-територіальних утворень для забезпечення формування екологічно сталих землекористувань;

− наукове обґрунтування напрямів управління соціально-господарським і природно-ресурсним потенціалом території;

− забезпечення ефективного використання й охорони земель у реформованих господарствах ринкового типу в різних зонах України;

− розвиток ринку землі та її економічна оцінка при переході України до ринкових умов;

− визначення земель, виведених із активного обробітку, під біологічну консервацію за видами й ступенем деградації, моделювання способів її проведення залежно від ознак і видів деградації ґрунтів;

− запобігання в перспективі деградації земель;

− поновлення втрачених внаслідок нераціональної господарської діяльності та деградації попередніх властивостей і якостей земельних угідь, що відповідають оточуваним природним умовам, зокрема родючості ґрунтів, та збереження земель від ерозії біологічною консервацією;

− перехід до ресурсозберігаючих технологій і системи господарського використання земель;

− розробка інформаційно-логічних моделей баз даних державного земельного кадастру, створення “Єдиного реєстру державних актів на приватну власність на землю”, в тому числі на районному та обласному рівнях;

− опрацювання методики здійснення грошової оцінки земель із використанням сучасних комп’ютерних технологій;

− розробка тарифів оплати земельно-кадастрових робіт і послуг, які виконують державні органи земельних ресурсів та підприємницькі структури;

− створення концентрації єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру;

− створення планово-картографічного забезпечення в електронному вигляді для цілей земельної реформи;

− удосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази, розробка законів і законодавчих актів, визначених Прикінцевими положеннями нового Земельного кодексу.

Саме для вирішення цих довгострокових проблемних завдань в Україні створена і діє Науково-технічна рада (НТР), до складу якої входять найдосвідченіші фахівці та науковці, керівники відомств, їх підрозділів, обласних управлінь земельних ресурсів, представники громадської асоціації землевпорядників “Земельна реформа”.

Інститутом ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського УААН під керівництвом доктора сільськогосподарських наук, член-кореспондента УААН С.Ю. Булигіна розроблено механізм економічного стимулювання власників землі та землекористувачів у галузі охорони земель і визначення втрат при погіршенні якісного стану земель, встановлено критерії оцінки небезпеки прояву ерозійних і дефляційних процесів, опрацьовано систему відповідних нормативів та параметрів надійного протиерозійного захисту.

Національний аграрний університет у 2001 р. здійснював науково-дослідні роботи з питань економічної оцінки землі в умовах переходу України до ринкових відносин (керівник проекту – доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Глушко В.П.) та розробки зональної моделі охорони земель і раціонального використання їх у сільськогосподарських ландшафтах (керівник проекту – доктор сільськогосподарських наук, академік УААН Тарарико О.Г.).

Дослідження Національного аграрного університету (НАУ) дають можливість використовувати розроблені методичні підходи й автоматизовані інформаційно-комп’ютерні технології при функціонуванні ринку землі на всіх ієрархічних рівнях управління: регіон, район, область. Особливої вагомості набудуть автоматизовані підходи до визначення ціни землі в умовах повної реалізації земельного ринку: купівляпродаж, оренда, застава, іпотека, оподаткування.

Інститут землеробства УААН у 2001 р. проводив і нині проводить науково-дослідні роботи із опрацюванням практичних заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів в агроландшафтах України, зокрема:

− заходів щодо оптимізації господарського механізму раціонального екологічно врівноваженого землекористування у процесі здійснення земельної реформи;

− моделі раціонального використання земельних ресурсів в агроландшафтах та практичних заходів щодо їх реалізації у реформованих сільськогосподарських підприємствах України;

− модельного блоку оптимізації структури сільськогосподарських угідь і сівозмін з урахуванням спеціалізації реформованих сільськогосподарських підприємств.

Метою дослідження є розробка зональних моделей раціонального використання земельних ресурсів в агроландшафтах у ринкових умовах на основі оптимізації структури землекористування в напрямі зменшення розораності земель і збільшення штучних та природних фітоценозів, що сприятиме переходу від екстенсивного до інтенсивного розвитку галузі землеробства, зменшенню енергоспоживання, розробці нових принципів організації території землекористування, структури сільськогосподарських угідь, посівів, сівозмін для реформованих сільськогосподарських підприємств. Це дасть змогу поряд із високопродуктивним використанням земельних ресурсів забезпечити охорону і збереження ґрунтового покриву й усього навколишнього середовища.

Таким чином, поєднання діяльності науковців і виробничників надасть нового імпульсу в реалізації завдань щодо покращення використання землі, забезпечить широкий розвиток приватної власності на землю, допоможе створити потужний приватний сектор, розвивати іпотеку землі, високотоварні сільськогосподарські підприємства ринкового типу, а це в масштабах держави сприятиме розвитку аграрного сектора економіки

в цілому.

Надзвичайно важливим питанням у справі покращення використання земель сільськогосподарського призначення є істотне зменшення відсотка орних земель, який на сьогодні є найбільшим у світі. Передбачається вже найближчим часом вивести з ріллі малопродуктивні землі, крутосхили, землі на щільних породах тощо – всього біля 10 млн. га.

Проте найбільш вірогідним ця робота бачиться в контексті створення збалансованих агроландшафтів; лише при такому підході визначиться структура земельних і сільськогосподарських угідь та відсоток ріллі в них.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка