Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка35/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   57

5.5. Виноградарство

• Виноградарство як галузь рослинництва та наука

• Історія виноградарства та виноробства в Україні

• Особливості технології вирощування винограду



Виноградарство як галузь рослинництва та наука. Виноградарство – галузь рослинництва, яка займається вирощуванням винограду для споживання свіжих ягід і забезпечення харчової промисловості сировиною. Як галузь науки виноградарство вивчає біологічні особливості виноградної рослини, її відношення до навколишнього середовища та розробляє способи спрямованого управляння ростом і розвитком винограду для одержання високих урожаїв необхідної якості.

Виноградарство як наукова дисципліна грунтується на досягненнях біологічної науки і тісно пов’язана з ботанікою, фізіологією рослин, екологією, грунтознавством, агрохімією, біохімією, агрометеорологією, загальним землеробством, меліорацією, ентомологією та фітопатологією, механізацією й автоматизацією виробництва, економікою, маркетингом.

Як галузь агропромислового комплексу України виноградарство має велике господарське значення. Це зумовлюється цінними поживними та лікувально-оздоровчими властивостями свіжого винограду і продукції, що одержують з нього (кишмиш, ізюм, вина, олія, оцет, корми та ін.), невибагливістю винограду до грунту та його меліоративною роллю під час освоєння схилових, кам’янистих і піщаних земель, не придатних для інших культур, високою економічною ефективністю.

Поживна цінність та смакові якості винограду насамперед зумовлюються вмістом цукру в ягодах, якого нагромаджується від 12 до 30% залежно від сорту та умов вирощування. Цукри винограду складаються в основному з найбільш легкозасвоюваних – глюкози та фруктози. За енергетичною цінністю 1 кг винограду при цукристості 18-28% становить 750-800 ккал, тобто забезпечує 25-30% добової потреби людини в енергії. Поживна якість 1 кг винограду вища, ніж 1 л молока або 1 кг картоплі, яблук, груш чи персиків.

Крім цукру, у ягодах винограду багато міститься органічних кислот (винної, яблучної, лимонної, бурштинної, щавлевої, саліцилової та ін.), що дає можливість використовувати його як дієтичний продукт. Органічні кислоти поліпшують апетит та травлення їжі, запобігають утворенню каменів у нирках. Виноград містить необхідні для організму людини вітаміни групи В (тіамін), В1 (аневрин), В2 (рибофлавін), В6 (піридоксин), В7 (біотин), С (аскорбінова кислота) та інші, а також солі, які містять макроелементи (кальцій, калій, фосфор, натрій, магній, сірка, залізо), та понад 20 мікроелементів, що відіграють важливу роль в організмі лю-

дини. Важливі також інші біологічно активні речовини: ферменти, амінокислоти, фітонциди, ароматичні, дубильні, фенольні.

Пектинові речовини, що в значній кількості містяться у шкірочці сортів із забарвленими ягодами, зв’язують у нерозчинні солі радіоактивні метали, які виводяться з організму. Завдяки високій калорійності та наявності біологічно активних речовин виноград допомагає при недокрів’ї, розладі нервової системи, порушенні обміну речовин в організмі. Лікування виноградом (ампелотерапія) дає добрі результати при шлункових, ниркових, легеневих захворюваннях та порушенні серцево-судинної діяльності.

Для лікування насамперед використовують високоякісні столові сорти винограду, виноградні соки (освітлені та з м’якушем), кишмиш, ізюм. Науково обгрунтована норма споживання свіжого винограду на одну людину становить 8-10 кг на рік.

Основну масу (85-90%) вирощуваного винограду використовують для виробництва вин, соків, концентратів (виноградний мед, сироп, бекмес, вакуум-сусло, порошки), компотів, маринадів, варення, мармеладу та ін. Велику кількість корисних продуктів можна одержати, якщо провести глибоку утилізацію залишків винограду. Здерев’янілі пагони, які видаляють під час обрізування кущів, використовують для виробництва кормових дріжджів, будівельних матеріалів (оздоблювальні плити, шпалерні кілки). При обламуванні зайвих зелених пагонів та

чеканців кущів зелену масу використовують як цінний корм (не гірший від люцерни).

На корми використовують також висушену шкірку ягід та насіння (кормове борошно). Із залишків винограду після переробки на вино одержують спирт, енотанін, енобарвник, олію, оцет, винну кислоту тощо (рис. 27).

Важливою біологічною властивістю винограду є сильний ріст розгалуженої кореневої системи та надземної частини, що зумовлює добрий розвиток кущів на малопродуктивних (схилових, кам’янистих, піщаних) землях. Площа таких земель у південних областях України, в Криму та на Закарпатті становить понад 150 тис. га. Освоєння їх під виноградники шляхом поліпшення родючості (внесення добрив, мікрозрошення), впровадження ефективних заходів боротьби з водною та вітровою ерозією дасть можливість раціонально використовувати високий біокліматичний потенціал цих земель.

Виноградарство – важлива і високоприбуткова галузь сільськогосподарського виробництва. Так, у сільськогосподарських підприємствах Одеської області плодоносні виноградники, займаючи 2% площі сільськогосподарських угідь, дають 15% грошових надходжень і понад 20% прибутку від реалізації продукції рослинництва. Рівень окупності виробничих витрат у виноградарстві майже у півтора раза вищий, ніж у середньому по рослинництву.

Історія виноградарства та виноробства в Україні. На основі палеонтологічних знахідок встановлено, що виноград був відомий уже в третинному геологічному періоді розвитку Землі (близько 55 млн. років тому). Батьківщиною культурного винограду (Vitis vinifera) вважають Малу Азію. Відомо, що ще 4-6 тисячоліть тому його вирощували в Середній Азії, Закавказзі, Єгипті та Месопотамії.

На території України – в Криму, районах північного та північно-західного Причорномор’я виноградарство і виноробство були дуже поширені в V-VIII ст. до нашої ери, коли там з’явилися грецькі колонії Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей, Тиритака, Мирмекій (Керченський півострів), Ольвія (біля с. Парутиного Миколаївської обл.), Тіра (біля м. Бєлгород-Дністровський Одеської обл.) та ін.

У творах Гомера, Есхіла, Геродота, Страбона є відомості про розвиток виноградарства і виробництва у південних регіонах нашої країни. Після завоювання римлянами Криму та північного Причорномор’я виноградарство і виноробство занепали. Тільки в XIII-XIV ст. у колишніх грецьких колоніях виноградарство та виноробство були відновлені італійськими колоністами з Генуї. Проте падіння Візантії, а пізніше (XVII ст.) завоювання турками генуезьких колоній надовго загальмували розвиток виноградарства, і особливо виноробства (воно заборонено Кораном), у Криму та на півдні України.

Наприкінці XVIII ст. після приєднання Криму до Росії (1783 р.) та звільнення від турецького ярма земель північного Причорномор’я починається новий етап розвитку виноградно-виноробної галузі. Із заснуванням міста Одеси почало зароджуватися виноградарство одеського регіону та всієї Таврійської губернії. У перші десятиріччя XIX ст. створюються виноградні розсадники на Південному березі Криму, які відіграли важливу роль у розвитку виноградарства в Україні. В цей час площі виноградників досягли 8,5 тис. га.

Добре почало розвиватися виноградарство і виноробство після призначення генерал-губернатором Новоросійського краю князя М.С. Воронцова. За його ініціативою безкоштовно роздавалися вільні землі та виноградні чубуки для закладання виноградників. Він домігся від уряду відміни акцизного збору на вино та впорядкування податкової системи, що значно активізувало торгівлю вином і розвиток виноробної галузі. З ім’ям князя М.С. Воронцова пов’язано створення першокласних виноградників на Південному березі Криму та унікального району виноробства. Він був одним з ініціаторів організації біля м. Ялти Нікітського ботанічного саду. В 1828 р. тут організовано виноградно-виробниче учбове та дослідно-показове господарство “Магарач” (нині Інститут винограду і вина “Магарач” УААН), яке значно вплинуло на поширення кращих сортів винограду та створення вітчизняних марок вин.

Значну роль у розвитку виноградарства і виноробства в задністровських районах Одещини відіграло показове виноградно-виноробне господарство, яке було створено в тридцятих роках XIX ст. общиною виноробів із французької Швейцарії у с. Шабо. Наприкінці 80-х років XIX ст. колоністи із Шабо були піонерами в освоєнні під виноградники Нижньодніпровського піщаного масиву.

Протягом XIX ст. виноградарство і виноробство України розвивалося прискорено. Галузь набувала промислового значення. Вина України експортувалися й одержували світове визнання. В 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі ігристе вино (типу шампанського) видатного російського винороба князя Л.С. Голіцина із с. Новий Світ (біля м. Судака) одержало найвищу нагороду – кубок “Гран-прі”, а столове вино із сорту Рислінг рейнський з маєтку князя Трубецького (с. Козацьке на Херсонщині) удостоєно золотої медалі.

Видатний учений-виноградар Василь Єгорович Таїров з 1892 р. почав видавати щомісячний журнал “Вестник виноделия”, на сторінках якого висвітлювалися наукові основи ведення виноградарства і виноробства. В 1905 р. у м. Одеса на суспільних засадах В.Є. Таїров відкриває “Виноробну станцію російських виноградарів і виноробів” – першу в Росії та Україні науково-дослідну установу з виноградарства та виноробства (нині Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова УААН). Станція відіграла важливу роль у впровадженні прищепної культури європейських сортів винограду на філоксеростійких підщепах та поліпшенні якісного стану виноградарства і виноробства України.

На початку ХХ ст. виноградарство України зазнало великої кризи, пов’язаної з поширенням філоксери та розрухою, викликаною Першою світовою і громадянськими війнами. За короткий час площі виноградників скоротилися в 4,2 раза. Якщо в 1913 р. площа їх становила 53,9 тис. га, то в 1919 р. залишилося 12,8 тис. га.

У 20-ті роки почалося відновлення площ виноградників. Але нові виноградники закладали, головним чином, низькоякісними саджанцями гібридів – прямих утворювачів.

У передвоєнні роки були організовані виноградні розсадники, де почали вирощувати щеплені саджанці європейських сортів. Це дало можливість швидко збільшувати площі промислових виноградників. У 1940 р. вони становили 103,2 тис. га. Одночасно було створено матеріально-технічну базу для промислового випуску вин і коньяків. Під час Великої Вітчизняної війни знову загинули значні площі виноградників, які вдалося відновити лише через 10 років. Найбільші темпи закладання виноградників (у середньому 54,4 тис. га щорічно) спостерігалися у 1956-1960 рр. За цей час загальна їх площа досягла майже 350 тис. га. Однак нерідко виноградники закладали низькоякісним садивним матеріалом з порушенням вимог агротехніки, що призвело до загибелі насаджень на значних площах. Великої шкоди кореневласним насадженням завдала філоксера. Дещо стабілізувалися площі та валовий збір винограду на початку 80-х років, проте непродумані рішення по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом (1985 р.) та невирішення ряду важливих питань у зв’язку із запровадженням у народному господарстві ринкових відносин призвели до кризового стану виноградарства і виноробства.

За 1985-1995 рр. площа насаджень скоротилася ще на 100 тис. га і на початок 1996 р. становила 155 тис. га, з них 138 тис. га – у колективних і державних господарствах, 16,6 – на присадибних і дачних ділянках, 0,4 тис. га – у фермерських господарствах. Крім того, майже припинилося оновлення виноградників, різко зменшилося виробництво саджанців винограду, вина, погіршилася якість виноградно-виноробної продукції. Рівень споживання винограду і вина в 1995 р. становив, відповідно, 0,1 кг та 1,7 л на душу населення.

З метою стабілізації і нарощування обсягів виробництва та постачання населенню винограду і винопродукції, підвищення їх якості урядом України затверджена концепція та основні напрями державної підтримки розвитку виноградарства і виноробства.

Передбачено площі виноградників довести до 200 тис. га, а валовий збір винограду – до 1042 тис. т. Для виконання цього завдання планується щорічно закладати 7,4 тис. га нових виноградників. У концепції розвитку виноградарства і виноробства особливу увагу звертають на такі фактори:

− оптимізацію розміщення виноградарства для стабілізації урожаїв та підвищення

якості продукції, а також використання схилових і піщаних земель під виноград;

− одержання виноградно-виноробної продукції, вільної від залишків пестицидів,

радіонуклідів, нітратів, важких металів та інших шкідливих речовин;

− розробку екологічно чистих технологій, що забезпечують одержання високих і

сталих урожаїв при значному скороченні обсягів застосування хімічних препаратів;

− переведення розсадництва на виробництво сертифікованого садивного матеріалу

на основі високопродуктивних клонів підщепних і прищепних сортів винограду,

вільних від системних захворювань;

− розробку і впровадження нового покоління екологічних і біологічно безпечних

машин, які дають можливість значно підвищити рівень механізації у виноградар-

стві та розсадництві й зменшити енергоємність виробництва;

− створення технологічного обладнання для виробництва високоякісних вин і но-

вих видів винопродукції, конкурентоспроможних на світовому ринку;

− розробку принципів функціонування ринку винограду і вина, проведення марке-

тингових досліджень, створення автоматизованого центру науково-технічної та

економічної інформації у виноградарстві й виноробстві, ефективне кадрове за-

безпечення галузі, прийняття Верховною Радою України Закону про виноград та

вино з метою правового захисту виробників і споживачів винопродукції, поліп-

шення екологічного стану довкілля.



Особливості технології вирощування винограду. Організація території. Вона повинна ґрунтуватись на науково обґрунтованих проектах. Визначають найбільш раціональні розміри кварталів і дільниць, їх конфігурацію, розміщення мережі доріг і лісосмуг, місця розчинних вузлів тощо. Перед закладанням виноградників роблять детальне ґрунтове та агрохімічне обстеження території.

Передпосадковий обробіток ґрунту. На ділянці, призначеній для садіння винограду, виконують наступні попередні роботи: Очищення ґрунту від злісних бур’янів, пеньків, чагарників, дерев, вирівнювання поверхні, покращення родючості та окультуреності ґрунту.

Перед закладанням виноградників під плантажну оранку вносять 40-100 т/га гною, 2-3 т/га фосфорних і 1-2 т/га калійних добрив у залежності від природної родючості ґрунту. Глибина плантажної оранки на чорноземних і каштанових ґрунтах – 65-70 см.

В зоні неукривного виноградарства ширину міжрядь встановлюють у залежності від родючості ґрунту, умов вологозабезпеченості та біологічних особливостей сорту в межах 3-4 м, а відстань в рядах – 1,75-2,50 м. Укривні виноградники закладають по схемі 2,5-3,0х1,5-2,0 м.

Опори. У звичайних виноградних насадженнях дротяну шпалеру на залізобетонних, металевих або дерев’яних стовпах встановлюють не пізніше ніж на другий рік після садіння винограду, а високоштамбових – у перший рік садіння.

Догляд за молодими виноградниками. Ґрунт увесь час утримують у розпушеному стані та вільному від бур’янів. Систематично проводять боротьбу з шкідниками та хворобами рослин. У перші 3 роки навесні проводять катарівку.

На прищеплених насадженнях вилучають також подвійну поросль. Щорічно кущі

обрізують і формують.

Обрізування та формування кущів винограду. Обрізування полягає у щорічному видаленні або вкороченні однорічних пагонів і більш старих частин з метою формування та регулювання росту й плодоношення куща. Основним засобом формування кущів для укривних виноградників є без штамбові формування віяльного типу з однобічним розміщенням рукавів при повному вкритті кущів і двобічним – для окучування кущів без зняття лози зі шпалери.

Високоштамбову неукривну систему формування кущів рекомендують для відносно морозостійких сортів (Рислінг рейнський, Каберне-Совіньон, Ркацетелі, Аліготе, Піно сірий, Сапераві, Совіньон, Фетяска, Одеський чорний та ін.) в районах, обмежених з півночі ізолінією середніх із абсолютних мінімумів температури повітря 20 °С. Кущі формують за типом двостороннього кордону висотою 120 см з вільним звисанням пагонів.



Обламування зелених пагонів та інші операції з зеленими частинами виноградних кущів. Під час обломки на безштамбових формуваннях віяльного типу видаляють усі слаборозвинуті пагони, що розвинулися на верхівці та багаторічних частинах куща; добре розвинені пагони залишають для утворення на кущах нових рукавів або заміни рукавів зі слабким приростом та врожаєм.

На високоштамбових насадженнях одно- та дворічного віку при обламуванні на кущах залишають один пагін. По всій висоті штамбу виламують пасинки. При сильному рості пагона для прискорення виведення формування (після досягнення пагоном необхідної довжини для створення штамбу) його прищіплюють і з двох верхніх пасинків формують плечі кордону, які підв’язують горизонтально до дроту у протилежні сторони.

Удобрення виноградників. Добрива за науково обґрунтованого їх застосування підвищують врожайність виноградників у середньому на 15-20%, а в умовах достатнього зволоження – значно більше. З основним удобренням вносять 90-120 кг/га азоту та калію, 120-180 кг/га фосфору на глибину 35-40 см у зону розміщення основної маси коріння раз у 2 роки.

Для посилення росту пагонів, підвищення врожайності та покращення його якості потрібно щорічно в період вегетації 1-2 рази підживлювати виноград повним мінеральним добривом з розрахунку 20-3 кг/га азоту, фосфору та калію. Добрива необхідно вносити на глибину 25-30 см на відстані 50-60 см від ряду кущів. Варто широко застосовувати кореневі рідкі підживлення плодоносних виноградників. Оптимальні терміни для рідких підживлень: початок вегетації, зав’язування ягід і початок дозрівання винограду. При перших двох підживленнях вносять по 30 кг/га азоту, фосфору та калію, а при третьому – тільки по 30 кг/га фосфору та калію; глибина заробки рідких добрив 35-40 см. Крім того, один раз в 4 роки рекомендується восени проводити глибокий обробіток ґрунту (поновлення плантажу) з внесенням 20 т/га гною сумісно з фосфором (120 кг/ га), азотом і калієм (по 20 кг/га) на глибину 50-60 см.

Зрошення винограду включає проведення вологозарядового (900-1200 м3/га) та 1-3 вегетаційних поливів (600-900 м3/га), які забезпечують нормальний розвиток рослин, сприяють більш інтенсивному проходженню фізіологічних процесів, які формують врожай. Вологозарядовий полив проводять восени. Найефективнішими способами поливу виноградників є підгрунтовий та крапельний.

В залежності від біологічних особливостей сорту навантаження кущів гронами слід збільшувати у 1,5-2,0 раза у порівнянні з суходільними насадженнями. Ефективність зрошення значно зростає, якщо воно поєднується з підвищеними нормами органо-мінеральних добрив, зокрема азоту – 90, фосфору – 180, калію – 120 кг/га щорічно.

Механізація технологічних процесів у виноградарстві. Для освоювання земельних ділянок під виноградники застосовують комплекс будівельних, дорожніх і меліоративних машин: бульдозери, грейдери, корчувачі, планувальники тощо. Для передплантажного розпушування важких і кам’янистих ґрунтів використовують начіпний глибоко-розпушувач РН-80Б або інші знаряддя. Плантажну оранку виконують начіпним плантажним плугом ППН-50 або причіпним ППУ-50А.

Садіння винограду здійснюють за допомогою ручного гідробура ГБ-3528. Для встановлення шпалери на виноградниках застосовують стовбостави ЗСВ-2, а для розмотування та натягування дроту – машину УНП-6 і ручну лебідку ЛРД-85. Ремонт виноградників (садіння кущів і заміну стовпів) проводять машиною КРК-60.

Ґрунт на виноградниках обробляють універсальними машинами ПРВН-2,5 А або

ПРВН-3 з набором різноманітних пристосувань до них для обробітку ґрунту між кущами, поновлення плантажу, нарізання поливних борозен, оранки та ін. Розкривають виноградні кущі комбінованою пневмомеханічною машиною ПММ-2,5. Обрізання виноградних кущів виконують за допомогою ручних секаторів або агрегатів пневмосекаторів ПАВ-8, розрахованих на 6-8 чоловік. Підв’язування виноградної лози можна полегшити, застосовуючи човники ЧВ-000, для роботи яких потрібен паперовий шпагат. Для підбирання зрізаної лози промисловість випускає машину ЛНВ-1,5 А, а для чеканки виноградних кущів – машину ЧВЛ-1.

Мінеральні або органічні добрива на виноградниках вносять пристосуванням ПУХ-1. Для захисту виноградників від шкідників і хвороб промисловість випускає обприскувач ОН-400, обпилювач ОШУ-50. На виноградниках, крім того, використовують садові обприскувачі ОВТ-1В та ОВС-А. Розчин отрутохімікатів приготовляють за допомогою пересувного агрегату АПЖ-12 або стаціонарної станції ЕЗС-1.

Вивозять зібраний врожай з міжрядь і навантажують у транспортні засоби агрегатом АВН-0,5. Для механізованого збирання на високоштамбових насадженнях створені виноградозбиральні комбайни “Дон”, КВР-1 та ін.



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image1.jpeg

Використання винограду

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Сформулюйте поняття виноградарства як галузі рослинництва.

2. Дайте визначення виноградарству як науки.

3. Яку цінність мають виноградні ягоди?

4. Коли почали культивувати виноград в Україні?

5. Плодоовочівництво та виноградарство

6. Назвіть найвідоміших вчених, які зробили вагомий внесок у розвиток виногра-

дарства країни.

7. Перерахуйте основні положення концепції розвитку виноградарства в Україні

на найближчу перспективу.

8. Як організовують територію під виноградники?

9. Як обробляють грунт для закладання виноградників?

10. Який догляд здійснюють на молодих виноградниках?

11. Розкажіть про основні принципи обрізування та формування кущів винограду.

12. Як удобрюють виноградники?

13. Як поливають виноградні насадження в умовах зрошення?

14. Які засоби механізації застосовують на виноградних плантаціях?
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Барабаш О.Ю., Федоренко В.С., Гапоненко Б.К. та ін. Овочівництво і плодівни-

цтво. – К.: Вища школа, 1987. – 317 с.

2. Барабаш О.Ю. та ін. Овочівництво і плодівництво. – К.: Вища школа, 1987. –

320 с.

3. Бондаренко Г.Л. Довідник по овочівництву. – К.: Урожай, 1987. – 271 с.



4. Власюк С.Г. та ін. Садівництво і виноградарство: Навчальний посібник. – К.:

Вища школа, 1996. – 379 с.

5. Грицаєнко А.О. Плодівництво: Підручник. – К.: Урожай, 2000. – 429 с.

6. Дудник М.О., Коваль М.М. та ін. Виноградарство. – К.: Урожай, 1999. – 288 с.

7. Куян В.Г. Плодівництво: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1988. –

298 с.


8. Лихацький В.І. Баштанництво: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2002. –

165 с.
РОЗДІЛ 6 СИСТЕМА ВЕДЕННЯ ТВАРИННИЦТВА



6.1. Продуктивне тваринництво, йогозначення в житті людини

На нашій планеті налічується понад 1,5 мільйона видів тварин. Вони є важливим компонентом навколишнього природного середовища, беруть участь у біосферному коловороті речовин і енергії, впливають на формування рослинного покриву, природну родючість грунтів, біологічні властивості води, здійснюють запилення рослин тощо.

Тваринний світ виступає як природний ресурс, що використовується для потреб народного господарства і населення в якості харчових продуктів, технічної і фармацевтичної сировини, а також для наукових, освітніх, спортивних, виховних і естетичних потреб.

Тварини є природними санітарами середовища, ефективними біологічними індикаторами його повноцінності.

Тварини як гетеротрофні організми представляють вищі поверхи піраміди життя в умовах планети Земля.

Нині тваринний світ людина поділяє на диких, синантропних і продуктивних сільськогосподарських тварин. Дикі тварини людина використовує як компонент природи, для мисливства, рибництва та інших цілей. Деякі синантропні тварини досить ефективно використовуються людиною, наприклад, коти, а деякі, навпаки, використовують людину, наприклад, пацюки, таргани. Звичайно, зі значною мірою умовності, диких тварин поділяють на корисних, нейтральних і шкідливих. Особливо важливе місце в житті людини займають сільськогосподарські тварини.



Тваринництво – галузь сільськогосподарського виробництва, яка забезпечує:

− людину – цінними продуктами харчування (м’ясо, молоко, яйця, жири, мед

тощо);

− легку промисловість – сировиною (м’ясо-молочна переробна промисловість,



вовна, шкіра, пух, пір’я, хутро, кістки, роги, копита тощо);

− тваринництво – деякими видами кормів (м’ясо-кісткове борошно, риба то-

що);

− землеробство – найдешевшими і цінними органічними добривами;



− медицину і ветеринарну медицину – гормонами та іншими біологічно акти-

вними речовинами, деякими ліками (з цією метою використовують органи

ендокринної системи тварин);

− мікробіологічну промисловість – сировиною.

Ряд видів сільськогосподарських тварин є надійною робочою силою, начебто живими машинами. Тварини слугують об’єктом наукових досліджень, літератури, мистецтва. За цими показниками особливо виділяються молочне та м’ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та конярство. Доля цих галузей у виробництві тваринницької продукції складає більше 90% від загальної продукції тваринництва.

Розвитком тваринництва значною мірою визначається повноцінність харчування людини, оскільки всі продукти тваринництва характеризуються високою енергетичною та поживною цінністю.

Тваринництво завжди здійснювало значний вплив на суспільство. Воно обумовило перехід від матріархату до патріархату. Тваринництво забезпечило умови виробляти більше продукції, ніж це потрібно для сім’ї, таким чином воно сприяло розвитку торгівлі й накопиченню багатств. Тваринництво сприяло розвитку землеробства, оскільки деякі види тварин використовували для оранки грунту. Тваринництво впливало на розвиток військової справи, культури.

Сільськогосподарські тварини одночасно є продуктом і унікальним основним засобом виробництва. Вони характеризуються здатністю рости, розвиватися, розмножуватися, самовідновлюватися, саморегулюватися, самозахищатися і самоудосконалюватися.

Тваринництво, як і рослинництво, є першоджерелом матеріальних цінностей людини. Воно значною мірою впливало на суспільний розвиток і на науково-технічний прогрес.

Ефективність тваринництва визначається його природовідповідністю, рівнем продуктивності, племінною цінністю тварин, випереджаючим розвитком рівня повноцінного кормозабезпечення, рівнем розвитку ветеринарії тощо. Ефективність тваринництва залежить від наступного:

− вдалого вибору породи, вмілого поєднання розведення різних видів;

− раціонального використання вітчизняного і світового генофонду методами

схрещування, штучного осіменіння та трансплантації;

− використання гетерозису, що проявляється при схрещуванні та гібридизації

різних порід і видів і дозволяє без додаткових витрат підвищити продуктив-

ність тварин;

− вдалого добору технології виробництва та оптимальних розмірів ферм;

− повноцінного спрямованого вирощування ремонтного молодняку;

− підвищення кваліфікації тваринницьких кадрів;

− забезпечення умов для збереження здоров’я та профілактики тварин від різ-

них захворювань тощо.

Теоретичною основою тваринництва як галузі сільського господарства є зооінженерія (від “зоо” тварина + “інженерія” – вміння, розуміння, майстерність) – наука про історію одомашнення, розведення, годівлю, утримування і використання сільськогосподарських тварин. Термін “зоотехнія” (зоо – тварина + технія – майстерність) ввів у науку французький вчений Ж. Бодеман (1848). Зоотехнія – це енциклопедична наука.

Вона включає два розділи – загальну та спеціальну зоотехнію. Розділ загальної зоотехнії включає селекцію, розведення, годівлю, біотехнологію зі штучним осіменінням і трансплантацією ембріонів, утримування сільськогосподарських тварин з основами зоогігієни. Розділ спеціальної зоотехнії включає скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво, бджільництво, рибництво, звірівництво та інші галузі тваринництва.

Сучасна зоотехнія розробляє нові та удосконалює існуючі технології виробництва продуктів тваринництва на промисловій основі. Зоотехнія тісно пов’язана з агрономією, біологією, ветеринарною медициною, будівництвом, технікою тощо.

Зародження зоотехнії відноситься до стародавніх часів. Перші описи порід і вказівки щодо ведення тваринництва зустрічаються в працях Аристотеля (ІV ст. до н.е.). Особливо значний розвиток зоотехнія як наука отримала у ХVІІ-ХІХ сторіччях, коли тваринництво з натуральної галузі господарства перетворилося в товарну. У цей період розробляються сучасні наукові основи племінної роботи, годівлі та утримання тварин.

Існують два шляхи ведення тваринництва:

екстенсивний – передбачає збільшення виробництва тваринницької продукції за

рахунок росту поголів’я тварин;

інтенсивний – передбачає збільшення виробництва продукції за рахунок впрова-

дження прогресивних технологій, удосконалення організації виробництва, без збіль-

шення поголів’я тварин.

Структура тваринництва (строкатість). Строкатість тваринництва тієї чи іншої країни визначається:

− природно-кліматичними умовами;

− кормовими ресурсами і кормовою базою;

− традиціями населення;

− ступенем досягнення й доступності знань і науково-технічного прогресу;

− кваліфікацією і вміннями тваринників;

− розвитком ветеринарної медицини, культурою, економічними умовами, полі-

тичним устроєм тощо.

Структура сучасного тваринництва визначається видами тварин, виробничим призначенням тварин (товарне, племінне), напрямками продуктивності (м’ясне, молочне, вовнове, робоче, комбіноване тощо). Тваринництво може мати і внутрішньогалузеву структуру, наприклад, за статтю, за віком, за виробничим прзначенням тощо.

Нині світове тваринництво представлено такими основними галузями:

− скотарство (молочне, м’ясне, комбіноване, шкіра, кістки, роги, робоча сила, ор-

ганічні добрива); у світі розводять понад 1000, а в Україні – 34 породи великої

рогатої худоби;

− свинарство (м’ясне, сальне, беконне, комбіноване, шкіра); у світі розводять по-

над 600, в Україні – 16 порід свиней;

− вівчарство (вовнове, м’ясне, молочне, смушкове, овчинне, органічні добрива,

комбіноване); у світі розводять понад 700, а в Україні – 22 породи овець;

− конярство (робоче, м’ясне, молочне, спортивне, комбіноване, шкіра, шерсть

грив); у світі розводять понад 650 порід коней;

− птахівництво (яєчне, м’ясне, пір’яно-пухове, комбіноване) представлено розве-

денням курей, качок, гусей, індиків, голубів, фазанів, перепілок, цесарок, страу-

сів); у світі є понад 240 порід сільськогосподарських птахів;

− верблюдівництво (робоче, м’ясне, молочне, шерсть та шкіра, комбіноване);

− буйволівництво (м’ясне, молочне, робоче, шкіра, органічні добрива);

− яківництво;

− козівництво (молочне, м’ясне, вовна, пух, шкіра, органічні добрива); у світі по-

над 20 порід кіз;

− ослівництво (робоче, м’ясне, шкіра, органічні добрива);

− кролівництво (м’ясне, хутрове); у світі понад 60 порід кролів;

− хутрове звірівництво;

− бджільництво (мед, віск, прополіс, запилення рослин, отрута як ліки);

− рибництво (дає продукти харчування для людини і корм для тварин);

− слонярство робоче;

− оленярство (м’ясо, шкіра, хутро, робоча сила);

− розведення шовкопрядів;

− собаківництво (службове, робоче, шкіра).

Це структура за видовою строкатістю, але її можна подавати ще і за напрямком продуктивності, віковим і статевим складом, племінним і товарним тваринництвом. Свою структуру має і кожна окрема галузь тваринництва.

Розведення буйволів, кіз та овець забезпечує 1/12 частку світового виробництва молока.

Навіть на сьогодні тварини як тяглова і робоча сила в світовому господарстві займають до 80%. Чисельність робочої худоби сягає 250 млн. голів, у середньому одна тварина на 17-18 осіб планети. Робочі тварини екологічно чисті, мобільні, витривалі, пристосовані до різних природно-кліматичних умов. Природовідповідність видів і порід тваринництва – один з важливих і перспективних факторів його розвитку. Перспективними вважаються ті галузі тваринництва, які не є конкурентами людини за продукти харчування.

1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка