Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка31/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   57

4. Етап овочівництва радянського періоду. Разом із колективізацією розпочалося утворення великих спеціалізованих овочевих господарств. Так, на півдні України, зокрема на Херсонщині, на початку 30-х років створюються радгосп “Овочевий”, елітнонасінницьке господарство Приозерне, с.-г. колонія, введено в експлуатацію 9 тис. га зрошуваних земель, побудований найкращий в Європі переробний комплекс – консервний завод, завод склотари, переробні цехи. До 1940 р. площа під овочевими культурами в степовій зоні України збільшилася до 500 тис. га, а валовий збір овочів сягав 1,5 млн. т.

До 1990 року посівні площі залишалися на тому ж рівні, але валові збори зросли до7,5 млн. т, тобто урожайність овочів була на рівні 150 ц/га. При цьому індивідуальний сектор давав 25% продукції, суспільний – 75. Зростання врожайності було тісно пов’язане з ростом площ зрошуваних земель. Найпотужнішими господарствами по виробництву овочевої продукції були такі, як “Городній велетень” – в Херсонській обл., радгосп “Берестовий” – в Донецькій області,

а по закритому грунту – Київська овочева фабрика, Броварський тепличний комбінат.

5. Етап сучасного розвитку овочівництва. Розпочався на початку 90-х років і характеризувався різким спадом виробництва овочів. В окремі роки площа під овочевими культурами скорочувалась до 400 тис. га, валові збори – до 5 млн. т, а врожайність – до 100 ц/га. Починаючи з 2000 року, площі під овочевими культурами зросли до 520 тис. га. Але по валових зборах (5,4 млн. т) і за врожайністю (130 ц/га) доки ще не досягнуто рівня кінця 80-х років.

Етап характеризується тим, що виробництво овочів переміщується в індивідуальний сектор (80%), а доля суспільного сектора скоротилася до 20%. По грунтово-кліматичних зонах розміщення посівних площ овочевих культур роз-

поділяється таким чином: Степ – 45%, Лісостеп – 35%, Полісся – 16%, Гірські Карпати – 4%.

Структура посівних площ по культурах в Україні така: капуста – 17%, огірок – 12%, томат – 21%, морква – 8%, цибуля ріпчаста – 13%, буряк – 8%, інші – 21%.

Овочівництво України – одна з найбільш трудомістких галузей сільського господарства, в середньому тут витрачається більше 1000 люд./год. на 1 га. Трудомісткість вирощування овочевих рослин у відкритому грунті в 40 разів вища, ніж зернових, і в 3 рази вища, ніж картоплі. Тому і собівартість овочів висока. Причиною зниження виробництва і збільшення витрат є розбалансованість ринку збуту овочів, низька платоспроможність заготівельних, переробних, торгових організацій і населення.

Тому значну частину виробленої продукції реалізують самі виробники. На сьогодні асортимент овочевої продукції й обсяг її виробництва в загальному пе-

реліку видів рослин не відповідає вимогам збалансованого харчування населення. У

північних поліських і лісостепових районах споживання овочів обмежується в основному капустою білоголовою, буряком столовим і морквою, що займають до 80% посівних площ. На півдні, навпаки, капуста білоголова є найбільш дефіцитним овочем. У господарствах до мінімуму зменшені площі під перцем, баклажаном, капустою кольоровою, зеленими і цінними малорозповсюдженими овочевими рослинами.

Зовсім недостатній обсяг виробництва зеленого горошка, капусти савойської, брюссельської і кольрабі, салату качанного, шпинату і кукурудзи цукрової. Недостатньо також виробляється білих коренеплодів – петрушки, пастернаку, селери.

В 90-х роках минулого століття в Україні істотно зменшилися внесення під овочеві рослини органічних і мінеральних добрив, неефективно використовуються зрошувані землі. Внаслідок цього в господарствах суспільного сектора врожайність зменшилася з 14,6 т/га в середньому за 1986-1990 роки до 7,4 т/га – на початку XXI століття.

Вкрай незадовільний стан із забезпеченням насіння овочевих рослин. В останні роки в Україну постійно завозиться насіння дворічних овочевих рослин (капуста білоголова, морква, буряк столовий), а також томату, гороху овочевого.

До реєстру сортів рослин України включено більше половини гібридів овочевих закордонної селекції.

Однак більшість сортів і гібридів, що надходять із-за кордону, не пристосовані до грун- тово-кліматичних умов країни, в результаті чого не формують високої врожайності.

Крім того, дуже важко організувати вітчизняне насінництво іноземних гібридів. Через недостатнє забезпечення господарств засобами захисту рослин багато овочів гине від хвороб і шкідників.

Стан овочівництва захищеного грунту, що інтенсивно розвивався в 70-х роках минулого століття, також не відповідає сучасним вимогам. У 1999 році в Україні налічувалось 628 га теплиць під склом і 863 га – під плівкою. Під овочеві рослини (огірок, томат, перець солодкий, баклажан, зелені) було зайнято 580 га скляних теплиць і 150 га – плівкових, що становить, відповідно, 84 та 17% від їх загальної кількості та площі.

Якщо виробництво овочів у захищеному грунті в 1991 році складало 265 тис. т, то зараз воно зменшилося в 3 рази. За останні роки врожайність овочевих рослин у скляних теплицях скоротилася з 26 до 14-16 кг/м2. В несезонний період одержують 6-7 кг овочів на душу населення, що в 3-4 рази менше фізіологічної норми споживання (27 кг).

Тому споживання овочів у багатьох районах залишається вузько сезонним, залежним від масового надходження продукції з відкритого грунту. Розміри теплично-парникових господарств дуже обмежені і не покривають потреб у свіжій овочевій продукції в зимововесняний період. Весняні теплиці використовуються лише на 30%.

Ріст цін на енергоносії, поліетиленову плівку, мінеральні добрива за низької врожайності призвів до збитковості більшості тепличних комбінатів. З 56 діючих у 1997 році тільки 17 комбінатів були прибутковими. У галузі практично припинилося введення нових культиваційних споруджень. А більшість зимових теплиць, що експлуатують-ся тривалий час, вимагають реконструкції. Тому площа розсадних видів рослин складає лише 1% посівної площі овочевих, тоді як наукою рекомендується 45%.

Вихід з такого становища можливий за рахунок проведення реконструкції існуючих тепличних комбінатів і переведення їх на енергозберігаючі технології, що дасть можливість збільшити врожай овочевих рослин у теплицях у 2-3 рази.

Стабілізація виробництва овочів, належне забезпечення ними переробної промисло-

вості і населення, недопущення подальшої загибелі галузі можливі за умови поновлення і створення нових могутніх спеціалізованих господарств по виробництву овочів.

Найважливішою умовою збільшення виробництва овочів є розміщення їх на території країни відповідно до потреб населення і наявності комплексу умов, необхідних для ефективного їх вирощування. Збільшення врожаю повинно бути здійснене на основі підвищення культури землеробства, широкого використання досягнень аграрної науки і забезпечення посівів високосортним селекційним і поліпшеним насінням.

На початку XXI століття індивідуальне городництво дає істотні обсяги овочів в Україні, але в основному це чисто натуральне виробництво з величезними витратами людської праці. Воно також вимагає турботи держави: необхідні зовсім інші сорти, якісне насіння, малогабаритна техніка, нові конструкції теплиць, засобів захисту рослин. Город – підмога в постачанні овочами, а не основний їх постачальник.

Майбутнє бачиться за розумним сполученням великих спеціалізованих господарств з індивідуальним городництвом. Невідкладне завдання в овочівництві – створення в умовах ринку інтегрованих структур, що поєднують у собі виробництво, переробку, зберігання і збут продукції.

Кращі господарства Степу України при зрошенні щорічно отримують високі врожаї – по 400-500 ц/га овочевих культур. В останні роки виникли такі потужні фірми по виробництву і переробці овочів, як “Чумак” Херсонської області, “Владіс” Запорізької, фермерське господарство “Владам” Миколаївської області. Високі врожаї у спорудах закритого грунту (по 20-35 кг/м2) отримують на Київській овочевій фабриці “Пуща Водиця”, Харківській овочевій фабриці та ін.

Наукове забезпечення овочівництва. Овочівництво – це наука, яка вивчає біологічні особливості овочевих культур і розробляє технології їх вирощування на основі прогресивних агротехнічних заходів і сучасних сортів та гібридів з метою отримання високого і якісного врожаю з мінімальними витратами праці і ресурсів.

Науково-дослідна робота по овочівництву і баштанництву в цілому по Україні

координується Інститутом овочівництва і баштанництва УААН (м. Харків). Вчені

інституту і його мережі дослідних станцій провели велику роботу по створенню но-

вих сортів і гібридів овочевих і баштанних культур, розробці сучасних технологій їх

вирощування.

В Інституті південного овочівництва і баштанництва УААН (м. Херсон) розроблено та вдосконалено методики селекційного процесу та на їх основі створено 40 сортів баштанних культур і один сорт арахісу. З них районовані 23 (14 сортів кавуна, 4 сорти дині, 3 сорти гарбузів, сорт кабачка та сорт патисону), 5 з яких є національними стандартами.

Створені сорти користуються широким попитом не лише в Україні, а і за її ме-

жами: в Росії, Молдові, Середній Азії. Для істотного збільшення обсягів виробництва овочів та повного задоволення ними населення зусилля наукових установ спрямовані на вирішення таких основних завдань:

1. Створення нових високопродуктивних, стійких проти біотичних і абіотичних фа-

кторів сортів і гібридів з високими біологічно цінними та лікувальними властивостями.

2. Розробка ресурсозберігаючих технологій виробництва овочевих і баштанних

культур для різних грунтово-кліматичних зон України і одержання продукції різних

напрямків використання.



Розміщення овочевих культур у сівозміні. Залежно від спеціалізації господарства, структури посівних площ і природноекономічних умов зони в овочевих господарствах впроваджують такі типи сівозмін: овочеві, овоче-кормові, овоче-зернові.

Ранні овочі на невеликих площах вирощують здебільшого у припарникових сівозмінах. В спеціалізованих овочевих господарствах у різних природнокліматичних зонах України сівозміни різняться між собою.

У Степу найбільш сприятливі умови для вирощування теплолюбних культур, тому тут у структурі посівних площ помідори займають 32-35%, а в Херсонській області – 54,3%, тоді як капуста, огірки – 11-18%. У західних районах України, навпаки, в структурі посівних площ овочевих культур переважають капуста (до 30-36%) та огірки (22-41%). У приміських господарствах в овочевих сівозмінах значні площі відводять під зелені культури. У зонах консервної промисловості в сівозмінах переважають культури, продукцію яких використовують для переробки і консервування.

Спеціальні овочеві і овоче-кормові сівозміни застосовують у спеціалізованих господарствах овочевого і овоче-молочного напряму, де овочеві культури займають великі площі. В овочевих сівозмінах здебільшого всі поля зайняті овочевими культурами. В овочеві сівозміни часто вводять одне поле зернових (для підсіву) і одне або два поля багаторічних трав, що значно зменшує засміченість їх насінням бур’янів, а також запобігає поширенню шкідників і хвороб. В овоче-кормових сівозмінах овочеві культури займають переважно 2-3 поля, що становить 30-40% від площі сівозміни.

Спеціальні овочеві сівозміни можуть бути двох типів – з насиченням зеленими та ранньостиглими сортами культур і з набором культур з тривалим періодом вегетації.

Сівозміни першого типу поширені здебільшого у приміських господарствах на легких за механічним складом грунтах, які швидко прогріваються. Сівозміни другого типу (частіше овоче-кормові) розміщують на заплавних грунтах, торфовищах або поблизу джерел води. При поглибленні спеціалізації у деяких господарствах немає можливості розмістити 1-3 основні культури в овочевих сівозмінах, тому ними займають 1-2 поля польової сівозміни.

При розміщенні овочевих культур у сівозміні враховують біологічні особливості їх, зону вирощування, спеціалізацію господарств. Орієнтовні схеми чергування культур для різних зон України наведено нижче.

Степ I. 1 – ярі зернові з підсівом люцерни; 2 – люцерна; 3 – люцерна; 4 – огірки, капуста; 5 – помідори; 6 – збірне поле (зелений горошок, зелені культури та ін.); 7 – цибуля, часник; 8 – помідори, перець, баклажани; 9 – столові коренеплоди. II. 1 – ярі зернові з підсівом люцерни; 2 – люцерна; 3 – люцерна; 4 – огірки, кабачки, патисони; 5 – помідори, перець, баклажани; 6 – цибуля, столові коренеплоди; 7 – збірне поле (зелені культури, капуста кольрабі, кукурудза); 8 – помідори. III. 1 – помідори; 2 – капуста; 3 – столові коренеплоди; 4 – огірки; 5 – помідори, перець, баклажани; 6 – зелений горошок; 7 – збірне поле. IV. 1 – капуста; 2 – помідори; 3 – цибуля, часник; 4 – огірки; 5 – збірне поле.

Лісостеп I. 1 – ярі зернові з підсівом багаторічних трав; 2 – багаторічні трави; 3 – капуста, помідори; 5 – огірки; 6 – збірне поле. II. 1 – ярі зернові з підсівом багаторічних трав; 2, 3 – багаторічні трави; 4 – огірки; 5 – помідори; 6 – цибуля, столові коренеплоди; 7 – капуста; 8 – збірне поле. III. 1 – сумішки на зелений корм; 2 – огірки; 3 – помідори; 4 – капуста; 5 – збірне поле. IV. 1 – картопля рання (після неї люцерна); 2, 3 –люцерна; 4 – озима пшениця; 5 – огірки, помідори; 6 – кукурудза на силос; 7 – озима пшениця; 8 – капуста, цибуля, столові коренеплоди.

На грунтах, які запливають і де овочеві культури висівають пізніше, можна чергувати їх так: 1 – капуста; 2 – помідори; 3 – вико-вівсяна сумішка на зелений корм; 4 – капуста; 5 – огірки; 6 – столові коренеплоди.



На Поліссі в овочеві сівозміни вводять поле багаторічних трав, а на супіщаних грунтах – кормовий люпин. З багаторічних бобових трав сіють конюшину червону і люцерну, а на малогумусних карбонатних грунтах – еспарцет. У цій зоні велику питому масу в сівозміні мають капуста й огірки, тому овочева сівозміна може мати таке чергування культур: I. 1 – люпин; 2 – огірки; 3 – капуста; 4 – столові коренеплоди; 5 – люпин; 6 – капуста; 7 – збірне поле. II. 1 – бобово-злакова сумішка на зелений корм, сіно; 2 – огірки; 3 – помідори; 4 – цибуля, зелені культури; 5 – капуста; 6 – огірки; 7 – коренеплоди. III. 1 – ярі зернові з підсівом багаторічних трав; 2 – багаторічні трави; 3 – огірки; 4 – капуста; 5 – збірне поле; 6 – сумішка на зелений корм, повторні посіви; 7 – капуста; 8 – коренеплоди. IV. 1 – ярі зернові з підсівом багаторічних трав; 2 – багаторічні трави; 3 – огірки, кабачки, патисони; 4 – капуста; 5 – цибуля, коренеплоди; 6 – зернові; 7 – огірки; 8 – капуста; 9 – збірне поле.

В овочевих сівозмінах Прикарпаття доцільно мати 2 поля багаторічних трав.

Орієнтовна схема овочевої сівозміни в приміській зоні з максимальним насиченням

ранніми овочевими культурами може бути такою: 1 – ранні огірки, кабачки, патисони; 2 – підзимні посіви столових буряків, моркви, петрушки і кропу, повторно – перець, баклажани, помідори, зелені культури; 3 – рання і кольорова капуста, повторно – зелені культури; 4 – збірне поле з насиченням повторними культурами.

На заплавних грунтах та осушених торфовищах у сівозміні 3 поля відводять під багаторічні трави, 2-3 – під пізні овочеві культури і 1-2 – під кормові (буряки, ярі на зелений корм, кукурудза на силос).

При обмеженій кількості овочевих культур їх розміщують у польовій сівозміні. Наприклад, у господарствах, які вирощують помідори і зелений горошок для консервних заводів, застосовують таке чергування культур: 1 – зелений горошок; 2 – озима пшениця; 3 – помідори; 4 – ярі зернові.



Особливості обробітку грунту під овочеві культури. Система обробітку грунту під овочеві культури майже така, як і під польові. При цьому слід брати до уваги те, що овочеві культури утворюють велику вегетативну масу і порівняно невелику кореневусистему. Це зумовлює значно більшу вимогливість їх до родючості і вологості грунту.

Деякі овочеві культури мають дрібне насіння, яке висівають на глибину 0,2-2 см. Тому для них треба старанно обробляти верхній шар грунту. Насіння окремих культур містить ефірну олію, внаслідок чого погано вбирає вологу і повільно проростає (сходи з’являються на 10-20-й день після сівби). За цей період з’являється багато бур’янів, які швидко переростають культури та пригнічують їх. Все це свідчить про те, що основним завданням системи обробітку грунту в овочевих сівозмінах є створення глибокого орного шару, посилення аерації, нагромадження достатньої кількості поживних речовин, зменшення забур’яненості полів, знищення шкідників і збудників хвороб, а також вирівнювання поверхні грунту. Лише такий обробіток грунту сприяє дружному проростанню насіння, росту і розвитку рослин та забезпечує високу врожайність овочевих культур.

Деякі овочеві культури (коренеплоди, цибуля, часник, хрін, катран) формують продуктивні органи в грунті, тому для інтенсивного росту й утворення якісної товарної продукції необхідні глибока оранка і розпушування грунту. Під час обробітку загортаються рослинні рештки попередників і органічні добрива, знищуються бур’яни, шкідники і збудники хвороб, створюються сприятливі умови для мікробіологічних процесів у грунті. Розвиток кореневої системи овочевих культур значною мірою залежить від стану грунту. Чим краще розроблений грунт, тим сприятливіші умови для її розвитку.

Залежно від грунтово-кліматичних умов зони, агробіологічних особливостей культур, попередника, механічного складу і стану грунту, а також забур’яненості полів і строку сівби система обробітку може бути різною.

Грунт під овочеві культури починають обробляти восени, відразу після збирання попередника. На полях, засмічених одно- і дворічними бур’янами, проводять дискування на глибину 7-8 см, а на засмічених коренепаростковими бур’янами (осотом, березкою польовою та ін.) лущення роблять два рази: перше – дисковими лущильниками на глибину 7-8 см, а другий (через 10-15 днів) – лемішними на глибину 14-16 см.

Своєчасне лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів, які знищують зяблевою оранкою.

Для вирівнювання поверхні грунту в умовах зрошування 1-2 рази за ротацію сівозміни проводять експлуатаційне планування планувальниками П-2,8, ПА-3, П-4. Глибина зняття шару грунту не повинна перевищувати 5-7 см.

Поля, засмічені пирієм повзучим, лущать також два рази: перший – лемішними лущильниками на глибину залягання кореневищ, другий – через 10-15 днів (як тільки на поверхні грунту з’являться шильця пирію) дисковими лущильниками у двох напрямах, щоб добре порізати кореневища. Після з’явлення проростків поле орють глибоко плугами з передплужниками. Передплужники встановлюють на 2-3 см глибше, ніж при лущенні. При такому обробітку грунту кореневища загортаються на глибину і гинуть.

Зяблеву оранку під овочеві культури проводять плугами з передплужниками. Глибина її залежить від типу грунту і товщини гумусового горизонту. За даними науководослідних установ, збільшення глибини зяблевої оранки до 35-45 см позитивно впливає на знищення бур’янів, а в окремих випадках і на врожайність овочевих культур. Післядія глибокої оранки проявляється протягом кількох років.

На грунтах з глибоким гумусовим горизонтом ефективна пошарова оранка з одно-

часним внесенням органічних добрив; 1-2 рази за ротацію оранку проводять на глибину 35-50 см. Це зменшує забур’яненість верхнього шару грунту, сприяє нагромадженню у ньому вологи, стимулює мікробіологічні процеси та створює сприятливі умови для розвитку кореневої системи рослин. Якщо грунт пересушений, перед оранкою поле поливають (400-600 м3/га води). Грунти з неглибоким орним шаром (підзолисті) орють на всю глибину з одночасним поглибленням на 10-15 см. Під оранку вносять мінеральні та органічні добрива.

Для вирівнювання і очищення верхнього шару грунту від бур’янів, нагромадження

в ньому вологи та поживних речовин велике значення має напівпаровий обробіток.

Суть його полягає у проведенні ранньої зяблевої оранки з боронуванням і коткуванням у строки, коли температурні умови сприятливі для проростання насіння бур’янів.

Через 10-15 днів після зяблевої оранки, як тільки з’являться сходи бур’янів, проводять культивацію на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням і коткуванням. За літньоосінній період потрібно провести 2-3 культивації. Щоб зменшити запливання грунту, останню культивацію проводять без боронування і коткування.

Такий обробіток грунту найбільш доцільно застосовувати під дрібнонасінні овочеві культури (моркву, петрушку, цибулю, буряки, редиску тощо). Під розсадні культури при напівпаровому обробітку грунту культивації слід проводити на глибину 10-12 см (на глибину висаджування рослин).

Щоб запобігти змиванню орного шару, на схилах крутістю понад 2 градуси зяблеву оранку доцільно поєднувати зі щілюванням. Заплавні грунти, які часто затоплюються паводковими водами, орють навесні в міру їх підсихання.

Торфові та торфоболотні грунти орють на глибину 30-35 см, а ті, що мають неглибокий орний шар, – на повну глибину з грунтопоглибленням на 10-15 см раз у 2-3 роки.

Оранку з грунтопоглибленням краще проводити у літній період, щоб до замерзання звільнити верхній шар його від шкідливих для рослин закисних сполук. Розпушують торфовища дисковими знаряддями та звичайними боронами. Для поліпшення воднофізичних властивостей на торфовищах застосовують кротовий дренаж. Це посилює аерацію і мікробіологічні процеси, що сприяє нагромадженню у грунті доступних для рослин поживних речовин і підвищенню врожайності на 30-40 ц/га та більше.

На перезволожених грунтах під овочеві культури застосовують профілювання площі – створюють грядки, гребені. Висота їх за рахунок нарізання борозен досягає 20-25 см. При профілюванні відстань між центрами гребенів становить 50-90, ширина грядок – 80-120 см. Профілювання сприяє також скорішому просиханню і прогріванню грунту навесні.

Для повторних і літніх посівів оранку проводять відразу після збирання попередників з одночасним боронуванням і коткуванням. Запізнення з оранкою призводить до пересихання грунту.

Завданням весняного обробітку грунту є збереження вологи, боротьба з бур’янами, створення сприятливих умов для сівби і висаджування розсади, проростання насіння та інтенсивного росту і підвищення продуктивності рослин. На грунтах, які швидко пересихають, його починають з боронування зябу (закриття вологи) важкими боронами.

На добре підготовлених восени грунтах такі культури, як горох, цибулю, редиску, петрушку, кріп, салат, висівають відразу після боронування. Для кращого розпушування грунту агрегат комплектують з двох рядів борін.

При надмірному зволоженні, особливо на важких грунтах, весняний обробіток починають з культивації зябу з боронуванням. Це сприяє кращому прогріванню і підсиханню верхнього його шару. При потребі поверхню грунту вирівнюють шлейфборонами чи спеціальними вирівнювачами-волокушами.

Гребенисту поверхню грунту доцільно вирівнювати агрегатом, у якому в першому ряді розміщують шлейф-борони, а в другому – зубові. Якщо грунт швидко підсихає, агрегат для обробітку грунту комплектують з середніх або важких борін, шлейф-борін і райборін. За 2-3 дні до сівби проводять передпосівну (4-6 см) культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням.

Вирівнюванням і розпушуванням верхнього шару грунту створюються сприятливі умови для дружного проростання насіння та приживання розсади. Слід зазначити, що весняні культивації, оранку і переорювання зябу проводять тіль-

ки в агрегаті з боронуванням, а при потребі – і з коткуванням. Проведення цих операцій без боронування і коткування призводить до утворення брил, що значно ускладнює сівбу і догляд за рослинами, а також сприяє пересиханню верхнього шару грунту. На таких площах сходи з’являються нерівномірні та зріджені.

Під пізні овочеві культури (огірки, помідори, пізню капусту та ін.) після закриття вологи проводять ще 3-4 культивації з одночасним боронуванням і коткуванням. Кожну наступну культивацію проводять через 10-12 днів (у період масової появи сходів бур’янів) після попередньої. Передпосівну культивацію для дрібнонасінних культур роблять на глибину 4-6 см, а для крупнонасінних – на глибину його загортання або висаджування.

Слідом за передпосівною культивацією проводять сівбу чи висаджують розсаду. Запізнення з сівбою (навіть на 1-2 дні) призводить до значної втрати грунтом вологи, що, в свою чергу, подовжує період з’явлення сходів і є причиною поганого приживання розсади.

Особливо велике значення в передпосівному обробітку грунту при сівбі дрібнонасінних культур має до- і післяпосівне коткування. Воно сприяє ущільненню грунту, підняттю вологи у верхній шар та з’явленню дружних і рівномірних сходів. Для ущільнення і вирівнювання грунту перед сівбою та після неї використовують здебільшого котки з гладкою поверхнею (ЗКВГ-1,4) та кільчасто-зубчасті (КБН-3,0; ККН-2,8).

Деякі овочеві культури висівають під зиму і взимку. Для цього грунт готують восени – проводять ранню оранку і 2-3 культивації з боронуванням і коткуванням. Передпосівну культивацію проводять перед замерзанням грунту з одночасним шлейфуванням і боронуванням.

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка