Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка30/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   57

Заготівля коренеплодів і баштанних культур. Коренеплоди (кормовий і цукровий буряк, морква) і плоди баштанних культур (кабаки, кабачки, гарбузи) є цінним дієтичним і молокогінним кормом, одним із основних джерел цукру в раціонах тварин. Найбільш раціонально їх застосовувати при насиченні грубими кормами з високим вмістом азотних речовин в раціоні.

Цукровий буряк використовується в основному для годівлі свиней, кормовий – великої рогатої худоби, а морква та кабаки – для усіх видів сільськогосподарських тварин і птиці.

У зв’язку з великим вмістом води (80-88%) та вуглеводів (4-12%) коренеплоди та баштанні культури важко зберігати тривалий час у свіжому вигляді. Цукровий і кормовий буряк, а також моркву потрібно зберігати у бурякосховищах, а при їх відсутності – в траншеях і буртах шириною 2,5-3 м, висотою 1,2-1,5 і довжиною 20-30 м. Оптимальна температура зберігання +1 – +3 .С. Особливо чутлива до підвищення температури морква, яка при температурі +10 .С може зіпсуватись.

4.2.3. Природні кормові угіддя

Значення природних кормових угідь у забезпеченні свійських тварин кормами все більш зростатиме у зв’язку з виведенням із ріллі і переведенням у пасовища приблизно 9 млн. га орних земель.

На сьогоднішній день продуктивність більшості природних кормових угідь дуже низька – вона складає 20-50 ц/га зеленої маси, або 5-10 ц/га низькоякісного корму. Термін їх використання обмежений. В основному це схилові землі різних експозицій. Пасовищна рослинність представлена здебільшого злаковими, різнотравно-злаковими та іншими асоціаціями. На схилах південної та південно-східної експозицій степової зони переважають полин, ковила, типчак і низькопродуктивні ефемери, а на північних – різнотравно-злакова рослинність.

Дещо більшою продуктивністю характеризуються сінокісні угіддя, оскільки вони здебільшого розміщені в заплавах річок і на понижених елементах рельєфу, де кращий водний режим. Рослинність тут представлена здебільшого злаковими і злаковоосоковими асоціаціями.

На природних кормових угіддях, а також на землях, що відводяться під залуження, потрібно створити високопродуктивні сінокоси і культурні пасовища на основі використання природної рослинності, посіву культурних видів багаторічних трав, що дозрівають у різний час. Проведенням докорінного або поверхневого поліпшення природних кормових угідь можна в 3-4 рази підвищити їх продуктивність, значно покращити якість корму, запобігти ерозійним процесам.

При встановленні способу поліпшення необхідно прийняти до уваги видовий склад вегетуючих рослин. На ділянках із задовільним, не забур’яненим отруйними і шкідливими рослинами травостоєм, потрібно проводити поверхневе поліпшення. Там, де ще збереглися злакові трави (пирій повзучий, різні види стоколосів, м’ятлик), які займають не менше 40-50% площі, а ступінь покриття грунту становить не менше 40%, можна обмежитись поверхневим внесенням азотних добрив у дозі 60-80 кг/га діючої речовини, що може удвічі збільшити врожайність зеленої маси і сіна.

Якщо злакові трави представлені низькопродуктивними ефемерами, які не мають практичного значення, але хоча б у невеликій кількості (20-30%) збереглись пирій повзучий, стоколос безостий, восени варто провести розпушування на 18-20 см без обертання скиби з прикочуванням. Після такого обробітку упродовж 1-2 років природним шляхом створюється травостій із злакових трав з врожайністю 80-100 ц/га зеленої маси.

На ділянках із зрідженим травостоєм або малопридатною для корму рослинністю доцільно восени провести культивацію долотоподібними робочими органами та бороною БИГ-3А. Ранньою весною треба ці площі підсіяти багаторічними травами.

При поверхневому поліпшенні важливою та обов’язковою умовою є зниження отруйних і шкідливих рослин. Зі шкідливих рослин найчастіше зустрічаються дурнишник, ковила, тирса, липучка, льнянка звичайна, полин гіркий; з бур’янів – осот, лобода татарська, чортополох та ін.; з отруйних – здебільшого молочай лозний.

Основним заходом боротьби з ними є профілактичний – підкошування до обсіменіння.

При докорінному поліпшенні вживають заходів до повного знищення природної рослинності та створення культурного травостою із сіяних багаторічних трав. Характер обробітку грунту при докорінному поліпшенні природних кормових угідь і земель, що відводять до залуження, залежить від характеру рельєфу, крутості та ступеня змитості схилів. На всіх схилах і днищах балок цілину дискують до повного знищення природного травостою, а потім орють. Поличкова оранка застосовується на схилах з добре вираженим гумусовим горизонтом (на всю його товщину).

Безполичкове розпушування доцільно проводити на середньо- та сильноеродованих грунтах, де існує небезпека виникнення ерозійних процесів. Найкращий термін обробітку – друга половина літа, що дозволяє, з одного боку, використати пасовище у першій половині літа, а з іншого – якісно обробити грунт, очистити поле від бур’янів, накопичити вологу.

На землях, що відводяться під залуження, обробіток виконується одразу після скошування або стравлювання зеленої маси. У подальшому в літньо-осінній період грунт культивують при появі бур’янів чи відростанні трав або боронують після опадів.

Навесні роблять боронування і одразу сіють багаторічні трави. Якщо поверхня грунту добре вирівняна з осені, сівбу здійснюють без попереднього боронування. Одразу після сівби грунт прикочують кільчасто-шпоровими або гладкими котками.

При доборі трав потрібно враховувати біологічні особливості рослин, грунтові умо-

ви ділянок, умови зволоження, спосіб використання травостою, вид тварин тощо.

Наприклад, в умовах Степу на схилах західних і північних експозицій варто висіва-

ти люцерну (8-10 кг/га) в суміші з пирієм сизим (10-12 кг/га) або стоколосом безостим (10-12 кг/га). На схилах східної та південної експозицій висівають еспарцет (40-50 кг/ га) в суміші із житняком (8-10 кг/га) і стокосом безостим (10-12 кг/га).

На тих ділянках, де травостій передбачається використовувати на сіно, сівбу багато- річних трав треба проводити смугами: один прохід сівалки – злакові трави, один – бобові. Це дозволяє проводити окремо догляд за різними травами, в т.ч. більш раціонально використовувати добрива. Збирання таких посівів здійснюють під кутом до напрямку посіву.

При залуженні схилів під пасовища трави і трави-сумішки потрібно підбирати таким чином, щоб вони характеризувались високою стійкістю до витоптування, продуктивним довголіттям і утворенням великої кількості листків у нижньому ярусі. Серед трав, що відповідають цим вимогам, можна назвати такі: волоснець ситниковий, житняк, стоколос прямий і безостий, пирій сизий і повзучий.

Для організації пасовищеобороту на одній ділянці треба висівати ранньостиглі злакові трави, на другій – середньостиглі, на третій – пізньостиглі. Випас спочатку проводиться на ранньостиглих травах, потім на середньостиглих і нарешті – на пізньостиглих. Другий цикл стравлювання проводиться по отаві у тій же послідовності. При такій організації на створеному пасовищі худобу можна безперервно випасати упродовж 60- 70 днів.

Ділянки під багаторічними травами у пасовищному обороті мають бути різними за величиною. Для розрахунку площ під травами різних термінів достигання потрібно користуватись даними про терміни надходження пасовищної маси (табл. 4.2.5).



Таблиця 4.2.5

Орієнтовні терміни надходження пасовищної маси та вихід її у відсотках

від загального врожаю в умовах Степу України

Група трав

за Стиглістю


Квітень

Травень

Червень

Липень


3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

Ранньостиглі

50







40







10










Середньостиглі




45







35







20







Пізньостиглі







70







30













Розрахунок площ під травами різної скоростиглості ведеться за формулою
Х= х n;

де Х – необхідна площа; 0,5 – добова норма пасовищної маси на 1 корову, ц; К – кількість корів, голів; а – врожайність пасовищної маси, ц/га; b – вихід пасовищної маси від загального врожаю за розрахунковий період, %; n – числа днів випасу.

Варто відзначити, що в середньому тварини пасуться на пасовищі 4-5 годин і за цей

час з’їдають не більше 0,5 ц зеленої маси, тому на ніч їм потрібно давати зелену масу з розрахунку 20-25 кг на голову.

При цілодобовому випасі цей коефіцієнт дорівнюватиме 0,8. Число днів випасання не може бути більшим за 12, оскільки за цей час трави починають колоситись і грубіють. Наприклад, площа пасовища під пізньостиглими травами

для 200 корів дорівнюватиме:

Х= х 12 = 17,8 га,
під середньостиглими х 12 = 36,0 га,
під ранньостиглими х 12 = 37,2 га,

(при врожайності зеленої маси відповідно по періодах: 100, 110 та 80 ц/га).

Таким чином, для 200 корів потрібно мати пасовище загальною площею 91,0 га.

На схилах степової та лісостепової зон основним лімітуючим екологічним фактором життя рослин є волога. На суцільних посівах багаторічних трав, хоча вони й добре захищають грунт від змиву, стік води через ущільнення грунту досягає значних розмірів.

Через нестачу вологи трави зріджуються і зменшують врожайність. У зв’язку з цим доцільно багаторічні трави на схилах восени щілювати на глибину 40-50 см через 6- м. З метою зменшення втрат вологи можна на схилах крутістю до 5. висівати трави стрічковим способом по схемі 15 х 55 см. Міжряддя восени розпушують долотоподібними робочими органами на глибину 14-16 см; у весняно-літній період обробіток міжрядь спрямований на знищення бур’янів; після чергового стравлювання грунт розпушують долотами.

Такий спосіб створення і догляду за пасовищами поліпшує водний режим грунту, подовжує термін використання травостою. Крім того, такі посіви дають

можливість використовувати пасовища для отримання насіння. Перезалуження таких пасовищ проводиться без переорювання схилів через 10-12 років за рахунок посіву трав у міжряддя, а міжрядний обробіток ведеться по старих посівах трав.

Висока продуктивність і довговічність поліпшених кормових угідь і відведених під залуження земель залежить від правильного догляду та раціонального використання. У перший рік життя трави не скошують для запобігання затримки їх вкорінення. На другий рік залуження зелену масу варто скошувати, і лише з третього року можна на цих пасовищах випасати худобу.

Злакові трави дуже чутливі до внесення активних добрив. Їх потрібно вносити на початку вегетації трав у дозі 60-80 кг/га д.р. Один раз у 3 роки разом з азотними потрібно вносити фосфорні добрива в дозі 60 кг/га д.р. На грунтах, бідних на калій, необхідно вносити калійні добрива в дозі 40-60 кг/га д.р.

4.2.4. Концентровані корми

Ці корми – найбільш багате джерело протеїну та енергїї в раціоні. Тому при згодовуванні їх у непідготовленому вигляді спостерігаються набагато більші втрати, ніж при використанні інших кормів.

Найбільш ефективним способом використання концентратів є згодовування їх у вигляді комбікорму, за рахунок чого продуктивність тварин зростає на 15-20%. Для жуйних тварин у складі комбікорму третину зерна можна замінити на трав’яне борошно, борошно із гички, сухим жомом, амідомінеральними добавками та іншими компонентами. Замінену частину зернового корму можна використати для приготування комбікорму для свиней і птиці.

Неодмінною умовою раціонального використання зерна у складі зерносумішок і комбікормів є подрібнення його до розміру часточок не більше 1,5-2,0 мм для ВРХ та до 1 мм – для свиней.

Щоб зменшити втрати і більш економно витрачати комбікорми та зерносумішки, їх краще згодовувати зволоженими (одна частина концкормів на три частини води). Комбікорм не потребує варіння, а лише запарювання при температурі 60-70 .С. Його варто застосовувати у вигляді кормосумішок, які включають солому, силос, коренеплоди та інші корми.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Як у цілому повинна вирішуватись проблема виробництва та заготівлі кормів?

2. Які питання стоять перед кормовиробництвом у великих спеціалізованих сільсь-

когосподарських підприємствах?

3. У чому цінність зелених кормів?

4. Які Ви знаєте типи зелених конвеєрів?

5. Які вимоги ставляться до зеленого конвеєра?

4. Система ведення рослинництва та кормовиробництво

6. Як розрахувати потребу в кормах для зеленого конвеєра?

7. Які культури придатні для силосування?

8. У яких фазах розвитку використовують основні силосні культури?

9. Які основні вимоги для отримання повноцінного силосу?

10. Які культури використовують для отримання сіна?

11. Коли скошують рослини на сіно?

12. За яких умов можна отримати високоякісне сіно?

13. Що таке сінаж, і як його готують?

14. Як зберігають коренеплоди та баштанні культури?

15. Охарактеризуйте основні види природних кормових угідь.

16. Як проводять поверхневе поліпшення природних кормових угідь?

17. У чому суть докорінного поліпшення природних кормових угідь?

18. Як краще використовувати концентровані корми для годівлі тварин?
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Архипенко Ф.М. Кормовиробництво в умовах спеціалізації. – К.: Урожай, 1988.

– 95 с.

2. Білоножко М.А. та ін. Рослинництво: Навчальний посібник. – К.: Вища школа,



1990. – 291 с.

3. Бабич А.О. та ін. Довідник по заготівлі і зберіганню кормів. – К.: Урожай, 1989.

– 176 с.

4. Вавилов Н.И. Пять континентов. – Л.: Наука, 1987. – 213 с.

5. Зінченко О.І. та ін. Рослинництво: Підручник. – К.: Аграрна освіта, 2001. –

591 с.


6. Зінченко О.І. Біологічне рослинництво: Навчальний посібник. – К.: Вища шко-

ла, 1996. – 236 с.

7. Зинченко А.И. Полевое кормопроизводство: Учебное пособие. – К.: Вища шко-

ла, 1987. – 261 с.

8. Кант Гюнтер. Биологическое растениеводство: возможности биологических

агросистем. – М.: Агропромиздат, 1988. – 206 с.

9. Маткевич В.Т. Кормовиробництво в таблицях: Довідник. – К.: Урожай, 1992. –

224 с.


10. Примак І.Д. Інтенсифікація кормовиробництва. – К.: Урожай, 1992. – 278

РОЗДІЛ 5 ПЛОДООВОЧІВНИЦТВО ТА ВИНОГРАДСТВО

5.1. Овочеві культури

• Значення овочів у харчуванні людей

• Етапи розвитку овочівництва в Україні

• Наукове забезпечення овочівництва

• Розміщення овочевих культур в сівозміні

• Особливості удобрення овочевих культур

• Заходи боротьби з шкідниками і хворобами овочевих культур

• Культурозміни і рамозміни



Значення овочів у харчуванні людей. Овочі – це соковиті органи трав’янистих рослин (коренеплоди, бульбоплоди, пагони, стебла, листки, бруньки, суцвіття, плоди, цибулини та ін.) одно-, дво- та багаторічних культур, які використовують як продукти харчування у свіжому чи переробленому вигляді.

Багато видів овочевих рослин можна споживати прямо у сирому вигляді: огірки, помідори, капуста, морква, цибуля, часник тощо. Інші види частіше споживають у їжу після теплової переробки (варка, смаження) – картопля, кабачки, баклажани, цукрова кукурудза.

Для подовження терміну споживання у сирому вигляді застосовують соління і квашення – капуста, огірки, помідори.

Для консервування придатні майже всі види овочевих культур, деякі з них викорис-

товують тільки у консервованому вигляді – горох, квасоля.

Продукти глибинної переробки – це соки, пасти, пюре, нордек, бекмес, цукати.

Овочі – цінний дієтичний продукт. Вони містять увесь комплекс поживних речовин, а саме: вуглеводи, білки, жири, вітаміни, органічні кислоти, мікроелементи.

Раціональне харчування здорової людини повинне відповідати правильному співвідношенню енергії споживаної та витратної. На підтримку життєдіяльності організму витрачається різна кількість енергії в залежності від віку, статі, професії людини.

Енергетична цінність овочів (калорійність) – це кількість енергії, що утворюється при окислюванні жирів, білків і вуглеводів. При енергетичних витратах організму в 12,5 тис. кДж середньодобовий набір овочів повинен складати 250-300 г, у тому числі не менше половини в сирому вигляді, і 300 г картоплі. У денному раціоні овочі і бульбоплоди повинні складати в середньому 15-20% від загальної енергетичної забезпеченості їжі.

За енергонасиченістю овочі можна поділити на 2 групи:

1) високоенергетичні – це овочі, що мають високу калорійність, підвищений вміст

вуглеводів і білків; найбільш калорійні (у кДж): часник (444), картопля (348), горошок зелений (301), хрін (297), боби (244), петрушка (189), цибуля ріпчаста (180);

2) низькокалорійні – це більшість овочів: патисони (67), огірки (63), салат (59); вони

містять велику кількість сухих речовин, білку, а основним компонентом є вода.

Низька калорійність овочів набуває особливого значення в останнє десятиліття, перетворившись з недоліку в завидну перевагу. Людині, що веде малорухомий спосіб життя, схильній до повноти, важлива можливість одержати відчуття ситості (об’ємні овочеві блюда швидко насичують), у той же час не перевищивши квоту калорійності добового раціону, запропоновану медициною. Саме завдяки малій калорійності овочі знаходять широке застосування в лікувальному харчуванні людей з надлишковою масою. Огірки, томати, кабачки, баклажани, салат, капуста кольорова і білоголова містять невелику кількість вуглеводів і корисні при цукровому діабеті.

Якщо харчуватися м’ясом і жирами без овочів, то білок буде засвоюватися на 79-80%, а жири і мінеральні речовини – на 82 і 60%. Супроводжуючи м’ясо овочами, ми підвищуємо їхню засвоюваність на 11-30%. Картопля, уживана з зеленими овочами і молоком, попереджає появу не тільки подагри, але й гіпертонії.

Незважаючи на низьку енергетичну цінність, значення цієї групи дуже високе і полягає в постачанні необхідних речовин, які відсутні в інших продуктах харчування.

Овочі є джерелом вітамінів, які позитивно впливають на обмін речовин, фізіологічні функції й підвищення захисних властивостей організму: аскорбінова кислота підвищує стійкість до багатьох хвороб, цинги, зменшує вміст холестерину в крові.

Провітамін А (каротин) нормалізує зір і процеси росту.

Вітаміни групи В дуже важливі для вагітних жінок.

Вітамін РР (нікотинова кислота) стимулює роботу органів травлення, нервової системи.

Овочі є джерелом біологічно активних речовин. Ефірна олія поліпшує смак, підвищує апетит, покращує травлення. Пектинові речовини мають радіопротекторні властивості. Клітковина покращує процеси виведення шкідливих речовин з організму.

Мінеральні солі, зокрема Fe, входять до складу крові (капуста, шпинат, морква); Ca зміцнює скелет (капуста, петрушка, кріп).

Систематичне вживання овочів має також профілактично-лікувальну роль, а саме:

− цибуля, часник, хрін, редька містять фітонциди, які вбивають шкідливі мікроор-

ганізми;


− капуста, зелені овочі – корисні при лікуванні недокрів’я, атеросклерозу, ожирін-

ня, онкологічних хвороб;

− коренеплоди регулюють кров’яний тиск.

“В овочі сили великі” – так визначено їхнє значення в “Ізборнику Святослава” – творі, що вважається першою енциклопедією. Сказано це ще в ХI столітті, однак останні дослідження вчених цілком підтверджують правоту стародавнього трактату. Мінімум калорійності плюс максимум біологічної цінності – говорить одна з перших заповідей сучасної науки про раціональне харчування.

Дослідженнями Університету Емері (США) встановлено, що люди кам’яного віку споживали в три рази менше жирів, ніж сучасні жителі планети. Дієта первісних людей складалася на 65% з овочів і фруктів і на 35% з м’яса диких тварин.

Вона містила тільки 5% жиру, тоді як в уживаній нині яловичині міститься 25-30% жиру.

Наукою розроблені зразкові норми споживання овочів на одну людину в рік. Стосовно до України річна потреба людини в овочах складає 161 кг, картоплі – 110 кг.

Етапи розвитку овочівництва в Україні. Овочівництво – це галузь рослинництва, яка займається вирощуванням овочевих культур для безперебійного забезпечення потреб населення і переробної промисловості у свіжій продукції.

Овочівництво в своєму розвитку пройшло ряд історичних етапів, основні з яких такі:



1. Етап примітивного землеробства. На території України цей період розпочався ще у кам’яний вік (2-4 тисячоліття до н.е.). Людина вибирала рослини з найбільшими плодами й насінням, кращими смаковими якостями, при цьому часто відбиралися рослини з аномальними ознаками, але корисними відхиленнями. Поступово від збирання переходили до вирощування окремих культур, і в історичних джерелах цей період відомий під назвою Трипільська культура.

2. Етап овочівництва періоду феодальних відносин. Розпочинається з утворення держави Київська Русь. В цей період на Дніпровських заплавах почало розвиватися городництво: більше всього вирощували ріпку і цибулю. Остання мала ритуальне значення. Так, аравійський письменник Ібн Фадлан писав, що російські купці приносили цибулю в жертву своїм богам. Смоленський князь Ростислав Мечиславович, як пишеться в літопису 1150 р., подарував єпископу Мануїлу “на горе город з капустником, женою и детьми”. В цей час овочівництво як галузь розвивалось дуже повільно.

3. Етап овочівництва періоду розвитку капіталістичних відносин почався із середини XIX ст. В цей час інтенсивно зростали площі під овочевими культурами, особливо навколо великих міст – в районі Донбасу, на півдні. Овочівництво стає товарним і рентабельним. Розширюється набір овочевих культур, з’являються такі, як картопля, помідори, гарбузи та інші.

Поширюється овочівництво закритого грунту. На початку ХХ ст. під Києвом у селах Куренівка та Пригорне нараховувалось 60 тис. парникових рам – в основному котловинного типу на біологічному обігріві (кінський гній); поширилися також односхилові та двосхилові теплиці, в яких, крім розсади, огірків і зелених культур, вирощували перець, баклажани, ранню і кольорову капусту.


1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка