Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка3/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57

Технічне забезпечення

Технічне забезпечення виробництва на першому етапі здійснюватиметься за рахунок підтримання в працездатному стані наявного машинно-тракторного парку з частковим його оновленням. Для цього буде організовано виробництво необхідних агрегатів і запасних частин для тракторів, зернозбиральних комбайнів, інших технічних засобів, налагоджено їх ремонт і технічне обслуговування.

На другому етапі здійснюватиметься переоснащення сільського господарства новою високопродуктивною технікою переважно вітчизняного виробництва.

Виробництво нової техніки забезпечуватиметься за рахунок структурної перебудови та перепрофілювання наявних підприємств сільськогосподарського, меліоративного та лісогосподарського машинобудування, освоєння виробництва сучасної елементної бази

конструкцій сільськогосподарських машин. Це забезпечить підвищення технічного рівня вітчизняних машин, зокрема їх надійність. Для сільськогосподарського виробництва на найближчу перспективу пріоритетними є його забезпечення тракторами високої потужності, зернозбиральними комбайнами, кормозбиральною технікою, буряко-

збиральними комбайнами, комбінованими машинами для обробітку ґрунту, сівалками точного висіву, машинами високого технічного рівня для захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб.

До 2005 року намічається довести рівень механізації виробничих процесів у рослинництві до 90%, у тваринництві – до 80%. До 2010 року вдосконалюватиметься система створених комплексів машин та розроблятимуться засоби для принципово нових технологій сільськогосподарського виробництва з одночасним впровадженням засобів автоматизації. Сільськогосподарські товаровиробники забезпечуватимуться технікою відповідної якості, надійності та конкурентоспроможності.

Починаючи з 2001 року, передбачається:

− створення 10 базових моделей тракторів класів від 0,6 до 5 тонн/сил та доведення їх середньорічного виробництва до 17 тис. штук;

− розроблення вітчизняних зернозбиральних комбайнів пропускною спроможністю зернової маси 3-5, 5-7, 7-9, 9-12, 12 і більше кілограмів за секунду з класичною і роторною схемами молотильно-сепаруючого агрегату та їх середньорічне виробництво по 3 тис. штук з подальшим нарощуванням обсягів виробництва до 7 тис. штук на рік;

− створення самохідних і причіпних бункерних бурякозбиральних комплексів із середньорічним виробництвом їх 1,2 тис. штук;

− розроблення самохідних і причіпних енергонасичених кормозбиральних комбайнів високого і середнього класу типу “Марал” і “Полісся” та причіпних фермерських кормозбиральних машин з нарощуванням виробництва їх до 1,5 тис. штук на рік;

− вирішення питання забезпечення агропромислового комплексу ґрунтообробною і посівною технікою, комплексами і обладнанням для тваринництва, птахівництва, харчової і переробної промисловості. До 2010 року відповідно до Програми виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для агропромислового комплексу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. №403, буде розроблено та освоєно виробництво понад 700 одиниць сільськогосподарської техніки. Пріоритетним завданням на найближчі роки для підприємств сільськогосподарського машинобудування є створення завершеного циклу виробництва техніки та обслуговування її споживачів за схемою: маркетинг – розробка – виробництво – сертифікація –реалізація – фірмове обслуговування – експорт.

У цілому стратегія державної промислової політики до 2010 року в галузі сільськогосподарського машинобудування спрямовуватиметься на забезпечення випереджаючих темпів випуску наукоємної продукції високого технічного рівня, створення нових конкурентоспроможних зразків техніки, підвищення якості та ефективності виробництва, зорієнтованого на задоволення потреб внутрішнього ринку, нарощування експортного потенціалу за рахунок збереження традиційних та освоєння нових ринків.

На машинобудівних підприємствах військово-промислового комплексу здійснюватиметься реструктуризація та приватизація структур, які виробляють сільськогосподарську техніку, створюватимуться холдингові компанії.

У процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств їх ремонтні майстерні, машинні двори, пункти технічного обслуговування та прокату техніки трансформуватимуться в кооперативні підприємства з прокату техніки, зберігаючи цілісність інфраструктури інженерно-технічної служби. Водночас на селі створюватимуться приватні та кооперативні структури технічного сервісу для надання послуг селянським (фермерським) господарствам і окремим споживачам, пункти прокату техніки, підприємства з діагностування і технічного обслуговування, ремонту окремих складних систем машин. Розвиватиметься фірмове технічне обслуговування товаровиробників на основі створення ринкової інфраструктури – технічних центрів, дилерських та прокатних пунктів, машинно-технологічних формувань, фірмових магазинів, заводів-виробників. Підвищиться відповідальність за реалізацію технічних засобів, запасних частин та ремонтних матеріалів, організацію гарантійного ремонту і технічного обслуговування машин протягом всього періоду експлуатації, відновлення та продаж частково спрацьованих машин, надання виробничих послуг.

Здійснюватиметься державна підтримка виробництва кращих зразків сільськогосподарської техніки на спільних із зарубіжними фірмами машинобудівних підприємствах з наступним, протягом 3-5 років, освоєнням її елементної бази вітчизняними заводами. Створюватиметься взаємопов’язана система матеріально-технічного забезпечення АПК за схемами: завод – сільськогосподарський виробник; завод – дилер – товаровиробник; завод – агротехсервісні структури – товаровиробник; завод – лізінгові компанії –товаровиробник. Економічні взаємовідносини між цими структурами базуватимуться на суворому дотриманні паритетності – рівний прибуток на вкладений капітал. Здійснюватиметься придбання, насамперед, зарубіжної техніки, аналоги якої не виробляються в Україні.

Ресурсозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур базуватимуться на широкому використанні біологічних факторів (високопродуктивні імунні сорти і гібриди, стимулятори росту, азотфіксуючі та фосфоромобілізуючі препарати та ін.), агрохімікатів нового покоління, сучасної високопродуктивної техніки, вдосконалених технологічних операцій тощо.

Для забезпечення ефективного використання грунтово-кліматичного та біологічного потенціалів сортів і гібридів нового покоління передбачається, що в системі основного обробітку ґрунту в зонах Лісостепу та Степу домінуватиме комбінована, поличково-безполичкова система різноглибинного обробітку ґрунту, включаючи й нульовий.

У зоні Полісся оновлення систем обробітку ґрунту в сівозмінах здійснюватиметься переважно шляхом використання широкозахватних комбінованих агрегатів, дискових борін і важких культиваторів.

У всіх грунтово-кліматичних зонах передбачається одноразове здійснення допосівної підготовки грунту під ярі культури високопродуктивними комбінованими агрегатами, що замінюють від 3 до 5 одноопераційних знарядь.

У зв’язку з обмеженням застосування засобів хімізації та виходячи із завдань екологічної безпеки надалі надаватиметься перевага локальному внесенню мінеральних добрив, пестицидів і регуляторів росту.

У тваринництві впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій буде здійснюватися шляхом:

− прискореного розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства;

− розширення площі культурних пасовищ з метою переведення м’ясної і молочної худоби на маловитратну технологію пасовищного утримання;

− використання сучасного доїльного обладнання;

− використання у птахівництві кросів птиці з підвищеною конверсією корму та продуктивністю, режимів переривчастого освітлення та напування птиці за допомогою ніпельних поїлок замість проточних, обігрівання птиці інфрачервоними випромінювачами замість централізованих котелень.
Таблиця 1.3.2

Основні прогнозні показники розвитку сільського господарства України

на 2005-2010 роки


Показник

Рік

2005

2010

Валова продукція сільського господарства

у порівняльних цінах 1996 року, млн. гривень,

у тому числі:


30360

32000


рослинництво

17680

18600

тваринництво

12680

13400

Виробництво основних видів сільськогосподарської

продукції, тис. тонн









зернові культури (у вазі після доробки)

37000

40000

цукрові буряки (фабричні, у заліковій вазі)

24500

26000

олійні культури – всього,

2850

2900

у тому числі: соняшник

2400

2400

картопля

18500

19000

овочі

6500

6700

плоди та ягоди

2400

2500

550


20000

14000


виноград

500

молоко

18500

яйця, млн. штук

13000

вовна у фізичній вазі, тонн

6250

8000

Реалізація худоби та птиці, тис. тонн:







у живій вазі

3000

4000

у забійній вазі

1870

2520

Виробництво







молока, тис. тонн

18500

20000

яєць, млн. штук

13000

14000

вовни у фізичній вазі, тонн

6250

8000

зернових культур (у вазі після доробки)

37000

40000

цукрових буряків (фабричні, у заліковій вазі)

24500

26000

олійних культур – всього тис. тонн

2850

2900

у тому числі соняшнику

2400

2400

картоплі, тис. тонн

18500

19000

овочів, тис. тонн

6500

6700

баштанних, тис. тонн

780

800

Валова продукція переробної та харчової промисловості, тис. тонн







цукор-пісок із цукрових буряків

2830

3010

олія

650

770

Валова продукція переробної та харчової промисловості, тис. тонн







борошно

4200

5000

крупи

480

530

м’ясо і субпродукти І категорії

640

850

масло тваринне

150

200

вино виноградне, млн. дал.

10,5

12


КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Перерахуйте основні напрямки аграрної політики держави у ХХІ столітті.

2. Як передбачено покращити родючість грунтів та їх використання?

3. Які пріоритети має зернопродуктовий підкомплекс України?

4. Як зростатиме виробництво зерна в країні?

5. Чим забезпечуватиметься розвиток зернопродуктового підкомплексу?

6. Яким чином передбачається досягнення прогнозних обсягів виробництва олійних культур?

7. Назвіть основні олійні культури та їх перспективні площі.

8. Як формуватиметься в перспективі цукробуряковий підкомплекс?

9. Назвіть об’єми виробництва цукросировини в перспективі.

10. Назвіть основні показники розвитку м’ясо-молочного продуктового підкомплексу.

11. Які структурні зміни відбуватимуться в розвитку тваринництва?

12. Як повинно збільшуватись поголів’я м’ясної худоби?

13. Як збільшуватиметься виробництво свинини?

14. Який передбачається ріст виробництва м’яса птиці?

15. Які зміни заплановані у виробництві й використанні кормів?

16. Як здійснюватиметься технічне забезпечення АПК?

17. Назвіть основні прогнозні показники розвитку АПК України.



1.4. Охорона довкілля, виробництво екологічно безпечної продукції, енергозаощадження нагальні вимоги до сучасного агропромислового виробництва

• Агропромислове виробництво та охорона довкілля

• Виробництво екологічно безпечної продукції харчування

• Шляхи зменшення енерговитрат у сільському господарстві

Відомо, що на агропромислове виробництво істотно впливають забруднювачі навколишнього середовища: промислові підприємства, теплові та атомні електростанції, транспортні засоби, інші об’єкти. В той же час саме сільське господарство є значним забруднювачем довкілля.

Нераціональне використання земельних ресурсів у поєднанні з недосконалими технологіями вирощування рослин зумовлюють значні втрати ґрунту від різних видів ерозії. При цьому погіршується не тільки якість самих ґрунтів, але відбуваються такі негативні явища, як збільшення площі ярів та улоговин, замулювання водоймищ, забруднення повітря, засипання лісових насаджень.

Специфіка вирощування сільськогосподарських культур передбачає застосування мінеральних добрив і засобів захисту рослин від шкідливих організмів, за допомогою яких можна отримувати високі врожаї вирощуваних рослин. В той же час агрохімікати представляють загрозу для навколишнього середовища – певна кількість шкідливих для живих організмів речовин може засвоюватись вирощуваними рослинами і далі по

ланцюгах живлення надходити в організм людини; хімікати, потрапляючи у ґрунт, впливають також на ґрунтову біоту, вони можуть вступати в реакції з хімічними речовинами ґрунту та взаємодіяти з ґрунтовим вбирним комплексом і ґрунтовим розчином; вказані взаємодії та реакції не завжди є корисними як для ґрунту, так і для рослин, які людина вирощує для задоволення своїх потреб.

Агрохімікати, що вносяться на поля, можуть мігрувати з продуктами ерозії у водойми і викликати їх евтрофікацію.

Хімічні засоби захисту рослин від бур’янів, хвороб і шкідників знищують не тільки шкідливі організми, а й корисні. Хоча аграрна наука вишукує альтернативні мінеральним добривам засоби удобрення полів, а також альтернативні заходи захисту рослин від шкідливих організмів, агрохімікати ще надовго залишатимуться дійовим засобом зростання продуктивності землі.

Тому шкоду від застосування мінеральних добрив і пестицидів може бути зведено до мінімуму за таких умов:

− вдосконалення самих агрохімікатів і зменшення їх токсичності;

− опрацювання екологічно безпечних методів застосування хімічних засобів у сільському господарстві.

При недотриманні необхідних санітарно-гігієнічних заходів значну шкоду довкіллю можуть завдавати відходи тваринницьких ферм і комплексів, особливо рідкі стоки, які, попадаючи у водойми, можуть спричиняти, як і мінеральні добрива, їх евтрофікацію. Гній, гноївка, сеча, пташиний послід, будучи цінним органічним добривом, при неправильному зберіганні та відсутності відповідної підготовки можуть стати джерелом розповсюдження насіння бур’янів і шкідників на полях.

В агропромисловому виробництві працює чималий машинно-тракторний парк, до складу якого входять автомобілі, трактори, комбайни, різні стаціонарні установки тощо. Їх негативний вплив на довкілля полягає у забрудненні нафтопродуктами ґрунту й водних джерел, а вихлопними газами – повітря.

Тому при організації агропромислового виробництва необхідно обов’язково враховувати усі можливі негативні впливи на довкілля та вживати дійових заходів щодо їх попередження або зменшення до безпечних величин.

Виробництво екологічно безпечної та екологічно чистої продукції харчування є сьогодні чи не найважливішою проблемою у світі. Вважається, що вона може бути вирішена шляхом дотримання комплексу організаційно-господарських і агротехнічних заходів, створення видового різноманіття рослин з врахуванням їх позитивного впливу на розвиток корисних комах і репелентних властивостей, застосування мікробіологічних препаратів, використання відварів і настоїв з диких і культурних рослин тощо.

Екологічно безпечна продукція характеризується тим, що вміст різних токсикантів (нітрати, важкі метали, залишки пестицидів, радіонукліди) не перевищує встановлених для них гранично допустимих концентрацій (ГДК).

Екологічно чиста продукція містить незначну кількість токсичних речовин, і призначена вона для дитячого та дієтичного харчування. Екологічно безпечна (чиста) продукція визначається також місцем вирощування рослин. Важко одержати якісну продукцію на полях, розміщених ближче ніж за 10 км

від промислових підприємств, ГРЕС, цементних заводів, а також безпосередньо (ближче 0,5 км) біля автомобільних трас з інтенсивним рухом.

В той же час на практиці нерідко трапляються випадки, коли вміст токсикантів у ґрунті нижчий за ГДК, а вміст їх у вирощуваній продукції перевищує цей показник.

Одночасно мають місце випадки, коли при відносно великих рівнях забруднення ґрунтів якість продукції не виходить за межі існуючих нормативів. У зв’язку з цим при оцінці агроекологічного стану ґрунтів та їх придатності для отримання екологічно безпечної продукції слід обов’язково враховувати особливості міграції шкідливих речовин в об’єктах агроценозу залежно від рівня забруднення ґрунтів, їх вбирної здатності, видів вирощуваних рослин, кліматичних і погодних факторів тощо.

Результати наукових досліджень, виконаних в Інституті агроекології та біотехнології УААН, показали, що коефіцієнти накопичення важких металів відрізняються у 2-5 разів залежно від видів рослин і в 2-10 разів залежно від ґрунтово-кліматичних зон, причому в усіх випадках вони були вищими в зоні Полісся в порівнянні зі Степом та Лісостепом. Подібна закономірність характерна не тільки для важких металів, а й для радіонуклідів, нітратів, залишків пестицидів. Концентрація нітратів в овочах з Полісся, за даними багаторічного моніторингу, в 1,10-4,45 раза вища, ніж в Лісостепу. Порядок

розташування овочевих культур залежно від інтенсивності накопичення важких металів такий: картопля > столовий буряк > морква > капуста (Zn, Cu, Cd), а по свинцю столовий буряк > капуста > картопля > морква.

Міграція токсикантів з ґрунту в рослини відбувається значно інтенсивніше в дерново-підзолистих, супіщаних та торфових ґрунтах, ніж у чорноземах. Щоб отримувати високі врожаї екологічно безпечної продукції, необхідно дотримуватись наступних умов. Перш за все потрібно створити рослинам оптимальні умови для росту та розвитку. По-друге, слід добирати види й сорти рослин, стійкі до шкідливих організмів. По-третє, потрібно використовувати здоровий посівний матеріал. Нарешті, слід дотримуватись санітарно-гігієнічних правил під час проведення усіх технологічних операцій. Людина в процесі своєї діяльності на землі створює одноманітні агробіогеоценози, як правило, з однієї, корисної для неї, рослини.

Такі агроекосистеми, як відомо, у порівнянні з природними екосистемами є набагато менш стійкими до різних чинників середовища, зокрема до шкідливих організмів, які, по-перше, зменшують продуктивність

культурної рослини, а по-друге, змушують застосовувати хімічні засоби для боротьби з ними, що неминуче погіршує якість вирощеної продукції. Тому в останні роки в захисті рослин інтенсивно розвивається біоценотичний напрям. Він ґрунтується на створенні сприятливих умов для розвитку рослин, які негативно впливають на шкідливі організми вирощуваної культури або групи культурних рослин.

Значний ризик для отримання екологічно безпечної продукції, безумовно, створюють агрохімікати, але повна відмова від них з відомих причин не передбачається ні зараз, ні в найближчій перспективі.

Основна небезпека від мінеральних добрив полягає в тому, що вони поряд з необхідними для рослин елементами живлення містять різні шкідливі домішки. Наприклад, з внесенням однієї тонни суперфосфату в ґрунт попадає 160 кг фтору, який може негативно впливати на перебіг біологічних і хімічних реакцій у ньому.

Для того, щоб мінеральні добрива якомога менше погіршували якість продукції рослинництва, необхідно дотримуватись певних вимог, а саме:

− вносити мінеральні добрива в оптимальних кількостях і необхідних співвідношеннях;

− перевагу надавати роздрібним і локальним методам внесення туків, що дає змогу зменшити їх норму на 25-30% від розрахункової;

− забезпечення рослин азотом повинно в першу чергу вирішуватись через впровадження та виведення сортів і гібридів рослин з високою здатністю засвоєння азоту з атмосфери, використання асоціативних мікроорганізмів тощо.

Для того, щоб не заносити на поля значну кількість насіння бур’янів, збудників хвороб, шкідників і потім не боротися з ними шляхом застосування пестицидів, потрібно виконувати такі заходи, як очищення тваринницьких стоків і поливної води від насіння бур’янів, застосовувати гарячий спосіб приготування гною, проводити цілеспрямовануборотьбу з бур’янами не тільки безпосередньо на полях, але й на узбіччях доріг, в лісосмугах, пасовищах тощо. Проблема енергозаощадження в останні кілька десятиріч стала однією із найактуальніших у світі, оскільки інтенсивні темпи розвитку виробничої сфери, в тому числі і сільського господарства, привели до відчутного зменшення традиційних енергетичних ресурсів.

Агропромисловий комплекс України є споживачем значної кількості енергії, окупність якої на сьогоднішній день дуже низька. Варто вказати, що за сучасних умов господарювання кожна вкладена на вирощування культурних рослин одиниця енергії забезпечує її приріст із врожаєм на рівні 30-50%, тоді як цей показник за нормальних умов ведення господарства повинен становити не менше 100%.

Великі витрати енергії та низька її окупність в агропромисловому виробництві пояснюються цілим рядом причин: недосконалість технологічних рішень, погане технічне забезпечення та невисока якість технічних засобів, відсутність необхідної матеріально-технічної бази, неякісне та несвоєчасне виконання технологічних операцій тощо.

Не можна замовчати і ту обставину, що у зв’язку з реформуванням організаційних структур на селі до землі прийшло чимало людей, які не мають відповідної кваліфікації. Тому не дивно, що сьогодні в Україні енергоємність виробленої продукції, а також її собівартість набагато вищі, ніж в розвинених країнах Європи та Америки.

Звісно, за кілька років зробити агропромислове виробництво країни мало витратним нереально, і тут потрібні цілеспрямована робота фахівців, науковців, керівних органів та, безумовно, допомога держави в матеріально-технічному переоснащенні АПК.

Проте навіть за таких скрутних обставин енергоємність агропромислового виробництва можна було б значно скоротити вже сьогодні, якби вітчизняне сільське господарство відмовилось від надто енергоємних технологічних рішень, що досі застосовуються, і впровадило б більш досконалі енерго- та ресурсозаощаджуючі. Покажемо це на прикладі обробітку ґрунту – найвитратнішої ланки в технологіях вирощування рослин. Аграрна наука тривалий час опрацьовує мінімалізовані заходи і системи обробітку ґрунту при вирощуванні окремих сільськогосподарських культур і в сівозмінах, які характеризуються значною енергетичною ефективністю і в той же час забезпечують високу продуктивність рослин.

Багатьма науково-дослідними установами країни (Грабак Н.Х. та ін., 1998) доведена не тільки ґрунтоохоронна, але й висока енергетична ефективність застосування комплексу безполичкових ґрунтообробних знарядь у порівнянні з поличковими. Витрати енергії при їх застосуванні скорочуються на 13-30%.

Впровадженню таких знарядь ніщо не заважає, оскільки їх виробництво освоєно рядом вітчизняних підприємств; до того ж технології вирощування більшості польових культур на фоні такого обробітку ґрунту добре опрацьовані. Із двох існуючих способів зяблевого обробітку ґрунту – напівпарового та поліпшеного – останній є менш енерговитратним; крім заощадження 200 МДж/га енергії, при такому обробітку поля краще очищати від бур’янів.

Наукою опрацьована енергозаощаджуюча технологія основного обробітку ґрунту й догляду за чистим паром після соняшника та інших пізніх попередників, при якій восени ґрунт взагалі не обробляється (схилові землі лише ущільнюють), а основний обробіток виконується навесні важким протиерозійним культиватором. При такому обробітку заощаджується 1200-1400 МДж/га енергії, 25,2-29,4 л/га паливномастильних матеріалів; крім того, при цьому на час сівби озимини краще зберігається волога.

Розрахунки показують, що якби таким чином обробити усі парові площі, скажімо, Миколаївської області, то можна було б заощадити 244 тис. МДж енергії, 3068 т пального, 25,4 тис. нормозмін.

На чорноземних ґрунтах степової та лісостепової зон, де більшість агрофізичних показників ґрунту близькі до оптимальних, за певних умов також можна вилучити основний обробіток ґрунту під більшість зернових-колосових культур, а сівбу виконувати сівалками для прямої сівби (при їх наявності в господарствах). Проведені в Інституті охорони ґрунтів експерименти показали, що пряма сівба в необроблений ґрунт озимої пшениці, озимого жита, ярого ячменю після кукурудзи, під яку ґрунт орали, сприяла отриманню практично такої ж врожайності зерна, як і при традиційному обробітку.

В Україні, судячи з ґрунтових умов, для нульового обробітку придатні майже 1,5 млн. га ріллі. Але практичне застосування його поки що обмежене через технологічну невирішеність ряду питань (внесення добрив, захист рослин від бур’янів, шкідників, хвороб тощо).

Розрахунки показують, що якби в типовій для умов Степу України семипільній сівозміні пар чистий – озима пшениця – кукурудза на зерно – ярі колосові – кукурудза на силос – озима пшениця – соняшник застосовувати рекомендовану науково-дослідними установами диференційовану мінімалізовану систему обробітку ґрунту, можна було б вилучити 18 технологічних операцій, скоротити сумарну глибину всіх обробітків на

133 см, що дало б можливість заощадити 8000 МДж/га енергії. Продуктивність сівозміни при цьому не тільки не зменшується, але й має тенденцію до зростання. Хоча обробіток ґрунту є найбільш енергонасиченим елементом як системи землеробства, так і технологій вирощування рослин, де є реальна можливість для істотного заощадження енергоресурсів, цю проблему можна вирішувати і в інших напрямках. Так, при локальному та роздрібному внесенні мінеральних добрив, завдяки кращому їх використанню рослинами, створюються умови для зменшення розрахункових норм туків на 25-30%.

Оскільки гербіциди містять в собі значну кількість енергії, варто ширше застосовувати на просапних культурах локально (в зону рядка) внесення ґрунтових і страхових гербіцидів. Нові можливості в енергозаощадженні відкривають малооб’ємні та ультрамалооб’ємні способи обприскування рослин, не суцільні, а крайові та вибіркові обробітки посівів пестицидами тощо.

Ґрунт є основним багатством країни, його потенціал за сучасними уявленнями визначається акумульованою в ньому енергією. Її вміст обумовлюють органічні речовини, біота, поживні елементи. Енергоємність ґрунту – це синтезований показник його родючості, про який необхідно постійно дбати шляхом внесення органічних і мінеральних добрив, попередження ерозійних процесів, нормованим навантаженням різними за інтенсивністю культурами та ін.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка