Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка29/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   57

Таблиця 4.2.2

Схема зеленого конвеєра в умовах лісостепової зони для свиней

Культури та

сумішки

в порядку використання

Строк сівби


Строк використання


Початок


Кінець

Земляна груша

Минулих років

1-5.04

5-10.05

Озимі хрестоцвіті – суріпиця, ріпак

Минулого року

15-20.04

5-10.05

Озиме жито, озиме жито з озимою

викою


Те саме


1-5.05

10-15.05

Озима пшениця,

Озима пшениця з

озимою викою


- " -


10-15.05

20-25.05

Люцерна, еспарцет, конюшина першого укосу

- " -


10-15.05

5-10.06

Горох, чина, вика в сумішках з вівсом, ячменем першого строку сівби

10-15.04


5-10.06

20-25.06

Те саме, другого строку сівби

20-25.04


20-25.06

1-5.07

Люцерна, еспарцет, конюшина другого укосу

Минулого року

15-20.06


5-10.07

Кукурудза з

горохом,чиною, викою, соєю



5-10.05


1-10.07

10-20.07

Кукурудза з

горохом, чиною,

викою, соєю після

озимих на зелений корм



15-30.05


15-25.07

25-30.07

Люцерна,конюшина треього укосу

Минулого року


20-25.07

15.08

Кабачки

10-15.05

20-25.07

25 -30.08

Качани кукурудзи в молочно-восковій стиглості

5-10.05


20.08

25-30.08

Кукурудза, овес з горохом,чиною після ранніх ярих

10.06-10.07


15-25.08

20-25.09

Гарбузи


10-15.05

5-10.05

1-10.09

Кормові і цукрові буряки, морква

20-25.04


1-5.09

25-30.10

Озимий ріпак, озимий ріпак з житом, горохом на

випас і на зелений корм



1-10.08


10-15.10

10-15.11

За усередненими даними, які значною мірою варіюють по господарствах в залежності від багатьох факторів, у степовій зоні у травні поступає 35% (по декадах, відповідно, 0, 15, 20) загального врожаю зеленої маси за вегетаційний період, у червні – 33 (15, 10, 8), в липні – 9 (5, 2, 2), у серпні – 7 (3, 2, 2), у вересні – 13 (3, 5, 5), у жовтні – 3 (2, 1, 0).

Для підвищення продуктивності угідь та прискорення початку випасу на них, особливо на схилах південної та південно-східної експозицій, ці угіддя доцільно підживити в ранньовесняний період азотно-фосфорними добривами.

Із сіяних культур на орних землях найбільш ранній зелений корм дає, при успішній перезимівлі, озима суріпиця; озимий ріпак поступається їй по зимостійкості.

Озима суріпиця цінна ще тим, що після її збирання можна висівати пізню яру культуру. Гарантовані врожаї зеленого корму забезпечують посіви озимих зернових. Включення в зелений конвеєр озимого жита, сумішок озимої пшениці з озимою викою, озимого тритікале дозволяє подовжити термін використання корму на 30-35 днів.
Для отримання високоякісного корму в кінці травня й до середини червня доцільно висівати в сумішці з вівсом гірчицю білу та редьку олійну. Це дає можливість використати майже увесь перший укіс багаторічних трав для заготівлі кормів на стійловий період.

У зеленому конвеєрі слід обов’язково виставити як кормові, так і зернові сорти гороху. Для збільшення виходу зеленої маси сорти гороху доцільно висівати з вівсом, редькою олійною, яку можна збирати на кормові цілі до настання фази молочної стиглості насіння.

Сумісні посіви гороху кормового і соняшника забезпечують надходження корму в кінці червня – на початку липня. У другій половині літа головними культу-

рами в зеленому конвеєрі є кукурудза та суданська трава, які висівають у кілька термінів як у чистих, так і змішаних посівах. Щоб забезпечити планомірне надходження кормів, варто використовувати гібриди кукурудзи різної скоростиглості та застосовувати різні схеми сівби.

Покращити якість зеленого корму з кукурудзи можна шляхом сумісного посіву цієї культури з високобілковими культурами (соєю, горохом, буркуном

однорічним тощо).

В посушливих умовах Степу доцільно значно розширити площу посіву соргових культур, які забезпечують більш стабільне надходження кормів, ніж повторні посіви в осінній період. За рахунок добору гібридів, що дозрівають у різні терміни, при своєчасному збиранні вони забезпечують конвеєрне надходження корму в липні-серпні, а за сприятливих погодних умов – і у вересні.

Для поповнення протеїну в зеленій масі у другій половині літа потрібно за сприятливих погодних умов застосовувати поукісні або пожнивні посіви вівса, соняшника, кукурудзи в сумішках з горохом кормового напрямку. У вересні-жовтні надходження зеленого корму забезпечується за рахунок кормових сортів кабаків, буряку, поукісних і пожнивних посівів, отави соргових культур та спеціальних посівів озимого жита й суріпиці для пізньоосіннього використання.

Великі можливості для організації дійового зеленого конвеєра мають господарства, що володіють зрошуваними землями. Специфічними особливостями організації зеленого конвеєра на поливних землях є такі: введення озимих проміжних культур (пшениця, жито, тритікале, суріпиця, ріпак, вика) з поукісною сівбою кукурудзи із суданською травою або кормового буряку, кормової капусти; весняні посіви бобово-злаково-хрестоцвітних і горохово-соняшникових (кукурудзяних) сумішок з поукісним посівом кукурудзи в чистому вигляді або в суміші з високобілковими культурами; посіви кукурудзи, суданської трави, сорго, сорго-суданкових гібридів з отриманням трьох укосів соргових і поукісним посівом бобово-злакових або злаково-хрестоцвітних сумішок; посів кукурудзи; посіви кабаків і кормових буряків, проведення 5-6 циклів стравлювання на культурних зрошуваних пасовищах, багатоукісне (не менше трьох) використання

посівів люцерни.

Для складання зеленого конвеєра насамперед визначають середньодекадне поголі- в’я тварин різних видів і вікових груп, які будуть у господарстві протягом пасовищного періоду. Потребу у зеленому кормі для худоби визначають подекадно на кожен місяць.

Для цього добову норму зеленого корму в кілограмах на одну голову множать на середньодекадне поголів’я. Одержану потребу корму для всієї групи на добу множать на 10, добуток ділять на 100 і дістають потребу зеленої маси в центнерах на декаду.

Так визначають потребу господарства в зеленому кормі на кожен місяць, на весь період і для всіх видів тварин.

Для обчислення потреби в зелених кормах користуються наступними нормами добової потреби тварин в зелених кормах (табл. 4.2.3).



Таблиця 4.2.3

Орієнтовні норми добової потреби в зелених кормах різних видів і груп тварин

(за даними І.С. Попова)

Вид і група тварин

Добова норма

зеленого корму

на голову, кг

Вид і група тварин


Добова норма

зеленого корму

на голову, кг

Корови

50-60

Кнури-плідники

6-8

Нетелі

40-50


Свиноматки з при-

плодом до чотирьох

місяців


4-5


Бики-плідники

30-40

Підсвинки старше

чотирьох місяців



4-5


Молодняк великої

рогатої худоби

старше року


25-30

Вівці дорослі

6-8


Молодняк великої рогатої худоби до року

10-15

Ягнята

3-4


Коні старше трьох років

40-50


Птиця

0,07

Лошата

25-30






Кількість зеленого корму, який заготовляють на природних кормових угіддях, визначають за даними про урожайність їх у попередні роки.

Надходження зеленого корму з полів по декадах та місяцях розраховують відповідно до прийнятої в господарстві схеми зеленого конвеєра.

Знаючи подекадну потребу корму на весь пасовищний період, строки використання окремих культур на зелений корм та урожайність їх, визначають площі посіву культур зеленого конвеєра з таким розрахунком, щоб забезпечити безперервне надходження зеленого корму.

На підставі розрахунків складають розгорнуту схему зеленого конвеєра, в якій зазначають культури зеленого конвеєра, строки сівби і використання, заплановану врожайність, площу посіву, вихід зеленої маси по місяцях і декадах, місце вирощування кормів (поле, сівозміна), повторні посіви.

Продуктивність культур зеленого конвеєра залежить не тільки від рівня агротехніки, а й від способу використання їх. Існує 3 способи використання: пасовищний, укісно-підвізний і комбінований.

Пасовищний спосіб найбільш поширений і дешевий, але при цьому частину кормів тварини затоптують. При другому способі додаткові затрати на скошування і підвезення кормів призводить до подорожчання продукції. При комбінованому способі приводять спасування і годівлю тварин скошеною травою.

4.2.2. Технологія заготівлі та зберігання силосу, сіна, сінажу, кормових коренеплодів і баштанних культур

Силос. Його можна готувати з багатьох культур, зокрема з кукурудзи, соняшника, суданської трави, бобово-злакових сумішок однорічних трав, озимого жита тощо.

Для забезпечення конвеєрного надходження силосної маси протягом тривалого періоду необхідно вірно добирати найбільш врожайні культури та сорти, які дозрівають для силосування в різні періоди. Обов’язковою умовою заготівлі необхідної кількості силосу з врахуванням страхових і перехідних фондів є суворе дотримання технологій вирощування силосних культур.

Орієнтовна схема надходження силосної маси в умовах степової зони України наведена в таблиці 4.2.4.

Таблиця 4.2.4

Орієнтовна схема конвеєра силосних культур у Степу України

Культура

Термін сівби

Декада та місяць

використання

Ранній період силосування

Озиме жито, тритікале

25.VIII-10.IX

II-III(V)

Горох зерновий + ячмінь,

горох кормовий + овес

+ редька олійна


1-10.IV


II-III(V)

Соняшник силосний

+ горох кормовий



20-30.IV


II(VI) – I(VII)

Основний період силосування

Суданська трава

+ кукурудза + соняшник

силосний


20.IV – 5.V

II-III(VI)

Суданська трава

20-30.IV

II(VI) – I (VII)

Сорго-суданковий гібрид

1-10.IV

I (VII)

Соняшник силосний

20-30.IV


III(VII) – I(VIII)

Змішані посіви кукурудзи

та сорго


1-10.V


I -III(VIII)

Середньоранні середньо-

стиглі гібриди кукурудзи



1-10.V


II- III(VIII)

Середньопізні гібриди

кукурудзи



1-10.V


III(VIII) – I(IX)

Кукурудза в суміші з сорго

цукровим


1-10.V


II-III(IX)

Сорго цукрове

10-20.V

II-III(VIII) – II(IX)

Гичка буряка, баштанні

культури




IX

Відходи овочівництва

та рільництва в суміші

з соняшниковими кошика-

ми та кукурудзяними стеб-

лами





IX


Силосування – найбільш простий та ефективний засіб консервування зелених кормів. При дотриманні технології силосування втрати поживних речовин не перевищують 10-15%. Для отримання максимальної кількості поживних речовин кукурудзи кукурудзу потрібно збирати у фазі воскової стиглості зерна, коли питома маса качанів у загальному врожаї сягає 45-50%, суміші гороху з вівсом – у фазі воскової стиглості зерна в 1-2 нижніх ярусів бобів. Оптимальною вологістю вважають 65-70%.

Якщо маса має більш високу вологість, до неї варто підмішувати суху подрібнену солому ячменю, вівса, проса. У правильно закладеному силосі температура не повинна перевищувати 32-37 .С. Кожна силосна траншея повинна бути заповнена за 3-4 дні, маса має бути ретельно утрамбована й герметично вкрита.

Застосування хімічних консервантів сприяє покращенню якості та зберігання корму, зменшення у 2-3 рази втрат поживних речовин. В якості консервантів використовують мурашину, пропіонову, оцетову та бензойну кислоти, КНМК, піросульфат натрію та деякі інші хімічні препарати. Доза їх внесення у силосну масу залежить від виду сировини та препарату і складає для маси, що легко силосується, в середньому відповідно до перерахованих препаратів: 3, 3, 5, 2, 4 л/т та 4 кг/т. Перед внесенням рідкі органічні кислоти потрібно розбавити водою у співвідношенні 1 : 2-3, а в спекотну погоду 1 : 4-5.

Для свиней з метою скорочення витрачання коцкормів та збагачення раціонів доцільно готувати комбінований силос. При цьому потрібно враховувати, що свині погано поїдають і засвоюють корми з високим рівнем клітковини. Основними компонентами комбісилосу можуть бути коренеплоди, вологе зерно кукурудзи або качани, зелена маса багаторічних і однорічних бобових і бобово-злакових трав.

При заготівлі силосу потрібно дотримуватися таких основних технологічних вимог: сировина має бути доброякісною, чистою, добре силосуватись; коренебульбоплоди повинні бути добре очищені від землі; рослинні компоненти повинні бути подрібнені на часточки довжиною не більш 2 см, вологість комбісилосу має бути не меншою, ніж 50-60, і не більшою, ніж 70%; добирати компоненти необхідно таким чином, щоб в 1 кг комбісилосу містилось не менше 0,3 кормової одиниці (к.о.), 20-30 г перетравного протеїну, більше 20 мг каротину і не більше 50 г клітковини (для поросят не більше 30 г).

Так, при використанні 60% качанів кукурудзи, 30% кабаків і 10% зеленої маси люцерни в 1 кг корму міститься: 0,31 к.о., 21 г перетравного протеїну, 22 мг каротину.

Силос необхідно закладати тільки в облицьовані траншеї, а при їх відсутності або нестачі – у земляні, вислані поліетиленовою плівкою.

На початку збирання кукурудзи на зерно, коли листя рослин ще зелене, а стебла досить соковиті (вологість 65-70%), їх силосують у чистому вигляді. Стебла з вологістю 40-50% потрібно силосувати у суміші (1:1) з соковитими або водянистими кормами: кабаками, кормовими гарбузами, гичкою буряків, відходами овочівництва. Якщо на силос ідуть сухі стебла, їх потрібно ретельно подрібнити та ущільнити. Якщо відсутні соковиті корми, сухі стебла кукурудзи необхідно зволожити.



Сіно. Сіно є одним із найкращих видів корму в зимовий період. Високоякісним сіном можна задовольнити потребу тварин в поживних речовинах на 40-50%, а в перетравному протеїні – на 35-45%. На сіно збирають бобові у фазі бутонізації, злакові у фазі колосіння – до початку цвітіння. У цей період трави добре облистяні та містять найбільшу кількість поживних речовин.

Так, в 100 кг люцернового сіна, скошеного у фазі бутонізації, міститься 64 к.о. та 16,9 кг перетравного протеїну; при скошуванні на початку цвітіння – відповідно: 56 к.о. та 13,9 кг перетравного протеїну; у фазі повного цвітіння – 44 к.о. та 10,5 кг перетравного протеїну. При затримці зі скошуванням вміст протеїну зменшується на 1-2% за добу, а клітковини збільшується з 23% до 40%.

При скошуванні трав на сіно в кінці цвітіння втрачається до 42% врожаю, в основному за рахунок старіння та опадання листків; крім того, термін збирання істотно впливає на швидкість відростання отави. Затримка із підбиранням валків скошених трав на 1 день затримує відростання рослин на 2 дні.

Тривалість сінозбирання в кожному укосі не повинна перебільшувати 8-10 днів, тому в господарстві потрібно висівати кілька культур, різних за часом досягнення сінозбиральних умов. Суміші бобових і злакових трав збирають у більш ранні терміни.

Вони більш технологічні при збиранні на сіно, ніж чисті посіви люцерни, еспарцету та інших, швидше підсихають, оскільки рослини у валках мають меншу товщину.

Скошувати траву треба на низькому зрізі – на висоті 5-6 см, а останній укіс – на висоті 8-10 см. З цією метою поля перед сівбою ретельно вирівнюють. Цей захід дозволяє різко зменшити втрати корму, збільшити виробність сінозбиральних агрегатів на 20-25%. Збільшення висоти зрізу на 1 см веде до недобору 3-5% врожаю.

Ділянки з врожайністю до 200 ц/га зеленої маси скошують, як правило, у валки, а при більш високій – у прокоси. Суданську траву доцільно скошувати тільки у валки, оскільки вона дуже швидко відростає і можна не встигнути зібрати сіно з прокосів.

На ділянках з високою врожайністю зеленої маси з полеглим і сплутаним травостоєм доцільніше застосовувати для скошування ротаційні косарки типу КРН-2,1 або КПРН-3.

Для прискорення процесу сушіння скошеної трави варто застосовувати дворазове перевертання валків, що дозволяє краще зберегти поживність корму. Зменшення втрат поживних речовин у сіні може бути забезпечене і за рахунок впровадження прогресивних технологій – пров’янення трав у сонячну погоду шляхом плющування стебел бобових трав і ворошіння трави в прокосах, що забезпечує швидке зменшення вологості рослин до 45-55%; пресування сіна вологістю 22-24% (у траві не повинно бути грубостеблових бур’янів, маса 1 п.м валка повинна складати 1,4-1,6 кг при його ширині не більше 1,4 м.

Застосування активного вентилювання дозволяє навіть у сприятливу погоду збільшити збір сіна на 15-20%, в якому майже повністю зберігається протеїн.

При цьому маса збирається з поля при вологості 40-45%, коли забезпечується висока збереженість листків; досушування необхідно проводити тільки пошарово; довжина скирди 25-35 м в залежності від типу вентилятора.

У процесі зберігання сіна його поживна цінність зменшується. Найменші втрати (5- 10% сухої речовини) відмічаються при зберіганні його в сіносховищах або під наметом. При зберіганні під відкритим небом скирди обов’язково потрібно ставити на підстіжжя з соломи або гілок і накривати соломою. При підвищенні вологості в сіні відбуваються аеробні мікробіологічні процеси, що призводить до його псування і навіть самозапалення. Додавання до сіна з вологістю більше 25% кухонної солі (1-2%) стримує зігрівання та пліснявіння сіна.

При заготівлі сіна можна застосувати хімічні консерванти, що дозволяє збирати його при підвищеній вологості, але не більше 30%. В якості консервантів використовують оцетову кислоту, КНМК (1-1,5% від маси сіна), безводний аміак (1-3%).

Кислоти вносять при підбиранні сіна, аміак – у скирди, вкриті поліетиленовою плівкою, при активному вентилюванні – 3 рази по 15 хвилин. Він збільшує вміст протеїну та сприяє кращому травленню клітковини.



Сінаж. Сінаж виготовляють з прив’яленої трави, вологість якої становить 45-50%. За даними науково-дослідних установ, поживність його дуже висока: 1 кг сінажу відповідає 0,3-0,5 к.о., містить 35-65 г перетравного протеїну і понад 40 мг каротину.

При виготовленні силосу або заготівлі сіна втрати поживних речовин досягають 20-30% і більше. Під час виготовлення сінажу втрачається 8-12% поживних речовин. В сінажі майже повністю зберігається листя і суцвіття. В зимовий період він не замерзає, що дає змогу механізувати процеси вивантаження корму.

У скошеній і прив’яленій траві, вологість якої становить 45-55%, водо утримуюча сила колоїдної системи клітин підвищується і досягає 50-52 атм. Вода клітин стає недоступною для бактерій. Тому прив’ялену траву, вологість якої становить 45-55%, бактерії не розкладають. Проте в ній можуть розвиватися плісеневі гриби.

Оскільки вони є анаеробними організмами, то щоб прив’ялена трава не пліснявіла, її треба ущільнити і зберігати в герметичних сховищах.

За таких умов не пізніше як через 12 год. створюються анаеробні умови і процес молочнокислого бродіння або гниття припиняється. Отже, консервуючою основою сінажу є не кислотність середовища, а фізіологічна сухість маси.

Сінаж – вітамінний корм: 15-20 кг його повністю задовольняють добову потребу дійних корів у каротині. При цьому в шлунку жуйних корів створюється сприятливе цукрово-протеїнове співвідношення (1:1 або 1:1,5), що забезпечує нормальний процес травлення. Сінаж добре поїдають тварини, використання його в раціоні наближає зимовий тип годівлі до літнього.

Сінаж можна виготовляти з різних трав незалежно від вмісту цукру в них. Найдоцільніше виготовляти сінаж з багаторічних бобових трав (конюшини, люцерни), а також з лучних. Бобові трави на сінаж збирають на початку фази бутонізації, злакові – на початку колосіння.

Технологічний процес виготовлення сінажу складається з таких операцій: скошування трав, плющення бобових; прив’ялювання скошеної трави і згрібання її у валки; подрібнення і одночасне навантаження у транспортні засоби або збирання трав з валків у копиці та навантаження їх (без подрібнення); перевезення до місця закладання сінажу; закладання, ущільнення маси і герметичне закриття її в сінажних спорудах.

При виготовленні сінажу скошену траву прив’ялювати треба найскоріше, оскільки це різко зменшує втрати сухої речовини, особливо каротину. Для прискорення прив’ялювання застосовують плющення трави.

В сонячну погоду плющені трави прив’ялюють у покосах протягом 4-6 год., на півдні – 3-4, в хмарну погоду – 10-12 год. Для кращого прив’ялювання траву ворушать у покосах валкоутворювачами ГВК-6,0 або бічними граблями ГБУ-6. Цими граблями можна перевертати валки і розкидати їх після дощу.

Прив’ялену траву з валків одночасно підбирають і подрібнюють на частинки розмі- ром 2-3 см підбирачем-подрібнювачем та КУФ-1,8, силосозбиральним комбайном, а також косарками-подрібнювачами КИК-1,4 (з підбирачем) та КИР-1,5Б. Подрібнену масу з поля до сінажних споруд перевозять автомобілями-самоскидами, самоскидними тракторними причепами.

Під час виготовлення сінажу прив’ялену масу негайно транспортують до сінажних споруд, а закладати його в кожну споруду треба не довше 2-3 днів.

Дозріває сінаж протягом 2-3 тижнів, після чого він має приємний фруктовий запах і

добрі смакові якості. Сінаж, взятий з траншеї, треба згодовувати протягом 1-2 днів, бо при зберіганні в приміщенні довше він пліснявіє і набуває неприємного запаху. Маса 1 м3 сінажу в баштах висотою до 10 м становить 300 кг, в траншеях, де його трамбували трактором, – 400-500 кг.

Основна умова виготовлення високоякісного сінажу – ущільнення його під час закладання в споруду. В баштах заввишки до 10 м для цього використовують вібраційний трамбувальник, а в траншеях – трактори. Траншею закладають так, щоб висота ущільненої маси над стінами траншеї становила 1 м. Зверху сінаж вкривають шаром свіжескошеної подрібненої трави (заввишки 20-30 см), а для герметизації траншеї сінаж вкривають поліетиленовою або хлорвініловою плівкою.

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка