Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка28/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   57

Сівба. Перед сівбою насіння коренеплодів калібрують, обігрівають, протруюють та ін. Калібрування потрібне для того, щоб відібрати для сівби більш крупні фракції посівного матеріалу: 3,5-4,5 і 4,5-5,5 мм кормових буряків; 1,5-2,0 мм і більше 2 мм моркви.

Для підвищення енергії проростання насіння коренеплодів піддають повітряно-тепловій обробці, витримуючи його на відкритому повітрі 3-5 днів, під навісом – 5-7, у сховищі – 10-15 днів. За 2-3 дні до сівби його протруюють гранозаном (3-4 кг/т) або ТМТД (4-6 кг/т). В найраніші весняні строки висівають моркву, турнепс і брукву, а кормові буряки – дещо пізніше, при прогріванні ґрунту до 6-7 °С.

Турнепс можна вирощувати також як післяукісну культуру, висіваючи наприкінці травня.

Кормові буряки сіють з міжряддям 45-60 см, брукву й турнепс – 60 см; моркву – стрічковим способом з відстанню між рядками в стрічці 15 см і між стрічками 45 см, смуговим із смугами – до 20 см і відстанню між смугами 45-60 см, а на торфових ґрунтах – звичайним рядковим способом.

Норма висіву кормових буряків 16-20 кг/га, а при сівбі пунктирними сівалками – 8-12 кг/га; моркви при широкорядній сівбі – 4,5 кг/га, стрічковій – 6 кг/га, широкосмуговій – 6-8 кг/га, суцільній рядковій – 10 кг/га. При сівбі моркви під зиму норми висіву збільшують на 25-30%, брукви – на 2-3 кг/га, турнепсу – на 3-4 кг/га, а при повторній культурі – на 15-20% і більше.

Глибина загортання насіння: кормових буряків – 3-4 см, на важких ґрунтах – 2-3 см; моркви, відповідно, – 2,5-3 і 1,5-2 см; брукви і турнепсу – близько 2 см.



Догляд. Першим заходом догляду за коренеплодами є післяпосівне коткування.

Через 4-6 днів після сівби проводять досходове боронування, під час якого на посівах моркви вносять гербіциди (прометрин 1,5-2,5 кг/га, лінурон 1,5-3 кг/га). Важливим агротехнічним заходом з догляду за посівами є їх проріджування. Мета його – зберегти на час збирання оптимальну густоту рослин на площі. Для кормових буряків вона має становити в районах недостатнього зволоження 45-50 тис./га, достатнього зволоження – 60-80 тис./га; для моркви – при широкорядній і стрічковій сівбі 300-350 тис./га, широкосмуговій – до 700 тис./га; брукви – від 45 до 50 тис./га; турнепсу – 80-100 тис./га.

Кормові буряки проріджують букетуванням за схемами 30 х 25 або 27 х 18 см; брукву й турнепс – за схемою 27 х 18 см. При розбиранні букетів залишають у кожному по 2-3 рослини. Останнім часом частіше застосовують для проріджування рослин вздовжрядні проріджувачі (УСМП-5,4А) або звичайне боронування.

Проріджують посіви кормових буряків у фазі першої пари справжніх листків; брукву й турнепс – у фазі 2-3, а моркву – 4-5 листків. Відразу після проріджування посіви підживлюють мінеральними добривами (N15P20K20) і розпушують ґрунт у міжряддях, одночасно заробляючи добрива на глибину 10-12 см. Дальший догляд за посівами полягає в 1-2 розпушуваннях міжрядь, боротьбі зі шкідниками та хворобами коренеплодів.



Збирання. Збирають коренеплоди у фазі технічної стиглості, використовуючи переобладнані картопле- і бурякокомбайни, різні копачі та спеціальні копачі для викопування коренеплодів (ККГ-1,4). Зберігають коренеплоди поблизу тваринницьких ферм у траншеях, буртах, спеціальних сховищах. Температура в період зберігання 0-2 °С.

4.1.8. Люцерна

Люцерну розміщують у сівозмінах після різних попередників – ярих і озимих зернових, кукурудзи на зерно, технічних та інших культур. Сіють люцерну під покрив і чистими посівами. Тому система обробітку ґрунту спрямована на створення оптимальних умов росту не тільки трав, а й покривної культури. Це, в свою чергу, зменшує енерговитрати на вирощування люцерни, оскільки при цьому одержують додатковий врожай.

Правда, і без покриву люцерна в рік сівби нарощує значну зелену масу. Тому питання, сіяти люцерну під покрив чи без покриву, слід вирішувати в кожному конкретному випадку.

Сорти, районовані в Україні: Веселоподолянська 11, Зайкевича, Надія, Херсонська 7, Херсонська 9, Райдуга, Ярославна, Полтавчанка. Сорти люцерни жовтої мають ще незначне поширення.

Обробіток ґрунту розпочинають негайно після збирання попередника. Він включаЄ одно- або дворазове лущення стерні й наступну зяблеву оранку на глибину 28-30 см.

На солонцях верхній шар дискують бороною або обробляють фрезерним культиватором на глибину до 10-12 см, а глибоке розпушування проводять плугами без полиць.

Якщо люцерну сіють як післяукісну культуру після збирання озимих проміжних культур і ранніх ярих сумішей, тоді після дискування стерні проводять неглибоку початкову оранку (на 16-18 см) з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровим котком.

Удобрення. При врожаї близько 450 ц/га зеленої маси люцерна споживає 300-320 кг/га азоту, 60-80 кг фосфору, 180-200 кг/га калію. Близько 40% кількості азоту рослина виробляє сама за рахунок фіксації його з повітря бульбочковими бактеріями, а решту бере з ґрунту, якщо додатково не вносити добрив. При внесенні добрив частка вилученого азоту з ґрунту і добрив при цьому може становити: 80-100 кг/га з ґрунту і 46-80 кг/га за рахунок мінеральних або органічних добрив. Ефективність добрив посилюється при достатньому зволоженні.

При цьому поліпшується також фіксація атмосферного азоту. Досліди кафедр агрохімії і рослинництва Уманської ДАА показали, що на глинистих опідзолених і звичайних чорноземах та сірих лісових ґрунтах при частковому зрошенні (близько 600-800 м3/га води) в умовах Лісостепу й Полісся норма азоту може становити 100-120 кг/га. Врожайність зеленої маси на фоні внесення 80-100 кг/га фосфору і калію становила 600-700 ц/га за 3 укоси.

У Степу люцерну удобрюють лише на зрошуваних площах з урахуванням запланованого врожаю та родючості ґрунту. Внесені добрива сприяють підвищенню врожайності і поліпшенню якості корму. Зокрема, в рослинах підвищується вміст протеїну і каротину.

Люцерна добре реагує на органічні добрива. Їх вносять як під попередники та передпопередники, так і безпосередньо під культуру восени, перед оранкою на зяб. У зволожених районах Лісостепу й Полісся вносять 40-60 т/га, а в посушливих (Степу) – 30-35 т/га. Ці норми є орієнтовними, їх треба диференціювати з урахуванням типу ґрунту, попередників, районів вирощування та ін.

При рН < 7 зменшується азотфіксуюча здатність бульбочкових бактерій, зростає споживання рослинами азоту з ґрунту. На кислих і слабокислих ґрунтах ефективне внесення щороку 80-120 кг/га мінерального азоту. На нейтральних і лужних ґрунтах його краще вносити перед сівбою від 30-40 до 60 кг/га.

Позитивно впливають на продуктивність люцерни мікродобрива – молібденові, борні, марганцеві та ін. Так, внесення молібденових добрив на дерново-підзолистих, дерново-лучних, сірих лісових ґрунтах, опідзолених і реградованих чорноземах підвищує врожайність трав у перерахунку на сіно до 10-12 ц/га.

Крім того, під впливом молібдену у вегетативній масі рослин на 15-20% збільшується вміст протеїну. Позитивна дія марганцю виявляється при внесенні його на чорноземах і каштанових ґрунтах. Кальцієві добрива рекомендується вносити або використовувати для вапнування, коли верхній шар ґрунту містить менше 0,02% кальцію. Борні добрива широко застосовують на насінницьких посівах.

Сівба. Сіють коренеплоди насінням районованих сортів не нижче другого класу, чистим від насіння бур’янів, особливо карантинних. При наявності в насіннєвій партії 20% і більше твердого насіння його треба скарифікувати на спеціальних машинах СС- 0,5, СКС-1, СКС-2 за 10-12 днів до сівби або безпосередньо перед сівбою.

Перед сівбою насіння провітрюють, прогрівають, інокулюють, збагачують на мікроелементи (молібден, бор, марганець).

На корм люцерну сіють під покрив, без покриву, в чистому вигляді або в травосумішах звичайним рядковим способом з міжряддям 15 і 30-45 см (в посушливих умовах) зерно-трав’яними сівалками СЗТН-47, СЗТ-3,6, СЛТ-3,6, СУТК-47 та ін.

Глибина загортання насіння залежно від його типу – від 1-2 см (важкі запливаючі ґрунти) до 3-4 см (чорноземи, каштанові, швидковисихаючі ґрунти). У всіх зонах оптимальна норма висіву люцерни 8-10 млн. схожих насінин на 1 га, або 16-20 кг/га при 100%-й господарській придатності. При сівбі люцерни під покрив норму висіву покривної культури зменшують на 20%.

У сумішах із злаковими (стоколосом безостим, пирієм безкореневищним, вівсяницею лучною та ін.) на схилах і в кормових сівозмінах висівають 12-14 кг люцерни, або 60-80% від норми висіву в чистому посіві. Насіння злакових трав у суміші може бути не більше 30-40% їх повної норми висіву. Це пояснюється тим, що вони інтенсивно кущаться і при сівбі більшої кількості насіння можуть витісняти люцерну з травостою вже на другому році користування травосумішшю.

Догляд полягає переважно у проведенні осінніх (фосфором і калієм) та весняних підживлень (азотом). Важливими є боронування зубовими, голчастими або дисковими боронами (залежно від щільності ґрунту і густоти посіву) навесні та після першого й другого укосів. На травах другого і наступних років користування важливо застосовувати долотування (від 12-14 до 20 см) і щілювання. На півдні України люцерну слід поливати (300-400 м3/га під 2-й і наступні укоси).

Вирощування люцерни на насіння. Потенціал насіннєвої продуктивності люцерни сягає 10-12 ц/га і навіть більше. Нині реальна врожайність – від 3-4 до 6 ц/га. Основні складові цієї технології:

− мала норма висіву насіння (1,5-2 кг/га);

− широкорядний посів (від 60-70 до 90 см);

− строки сівби: навесні 3-тя декада квітня – перша декада травня або в червні після

озимих проміжних культур, відповідно під покрив ранніх ярих кормосумішей і

кукурудзи на зелений корм, висіяних зниженими нормами висіву;

− безпокривна сівба з використанням гербіцидів або підкошуванням;

− бджолозапилення переважно одиничними дикими бджолами (наприклад, метахі-

ла ротундата) та іншими комахами, для цього посіви треба розміщувати поблизу

природних угідь;

− фосфорне підживлення. Збирання на насіння пряме (вичісуванням) або роздільне з першого (недостатнє зволоження) або з другого укосу (достаток вологи, зрошення); тоді перший укіс у фазі початку бутонізації;

− при дворічному використанні на насіння посіви пестицидами не обробляють,

посіви 3-4-го років до цвітіння обробляють відповідними препаратами;

− використання на насіння зріджених посівів 3-5 років, достатньо навіть 8-12 ку-

щів на м2. Нерідко доводиться обробляти посіви гербіцидами. Це небажано з відомих причин

– вони шкідливо впливають на середовище і корм, дорого обходяться, значно збільшують енерговитрати (на 15-20%). Альтернативні заходи боротьби з бур’янами – формування густого травостою, підкошування, в тому числі в рік сівби.



Збирання врожаю. Застосовують самохідні косарки, іноді при скошуванні люцерни на сіно виконують плющення трави, щоб прискорити її висихання у валках. Використовувати роторні косарки-подрібнювачі не слід, бо вони розщеплюють нижні частини стебел, на яких містяться бруньки, що погіршує і затримує відростання, знижує врожайність зеленої маси.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Сформулюйте поняття “технології вирощування рослин”.

2. Які основні блоки входять до технології вирощування культур?

3. Назвіть попередники озимої пшениці.

4. Як обробляють ґрунт під озиму пшеницю після ранніх попередників?

5. Як обробляють ґрунт у чистому пару?

6. Як обробляють ґрунт під озиму після пізніх попередників?

7. Якою повинна бути система удобрення озимої пшениці?

8. Розкажіть про строки та способи сівби, напрямки висіву, догляд за посівами

озимої пшениці.

9. Охарактеризуйте технологію вирощування ярого ячменю.

10. Охарактеризуйте основні елементи технології і вирощування гороху.

11. Розкажіть про технологію вирощування кукурудзи.

12. Яке місце в сівозміні відводиться соняшнику?

13. Для чого і чим обробляють міжряддя просапних культур?

14. Що таке шаровка та букетування цукрового буряку?

15. У чому полягає система захисту рослин від бур’янів, шкідників, хвороб цукро-

вого буряку?

16. Які Ви знаєте способи сівби люцерни?
4.2. Кормовиробництво

• Умови створення належної кормової бази для тваринництва

• Організація зеленого конвеєру

• Технології заготівлі та зберігання основних видів кормів

• Природні кормові угіддя

Основою виробництва усіх видів тваринницької продукції є надійна кормова база. Посіви кормових культур на орних землях разом із природними кормовими культурами повинні повністю забезпечити тваринництво усіма видами повноцінних кормів.

Проблема заготівлі та виробництва кормів повинна вирішуватись на основі застосування прогресивних технологій, багатофункціональної техніки та сучасного обладнання для виробництва високоякісних екологічно безпечних кормів, підвищення їх протеїнової та енергетичної поживності, зменшення втрат на всіх етапах вирощування, заготівлі, транспортування, зберігання та використання.

Як відомо, в результаті реформування організаційних структур на селі створено різні форми господарств із значним варіюванням земельних площ.

Для великих сільськогосподарських підприємств, де є розвинена тваринницька галузь, з метою створення належної кормової бази потрібно вирішити наступні питання:

− організація спеціалізованих загонів, бригад, ланок для вирощування і заготівлі

кормів;

− створення та освоєння кормових, прифермських сівозмін, що дозволяє лише за



рахунок сівозмінного фактора збільшити збір кормів з сівозмінної площі на 20-

25%;


− внесення під кормові культури достатньої кількості добрив;

− максимальне використання зрошуваних земель для вирощування кормових культур;

− впровадження монокультури кукурудзи на силос і зелений корм у вивідних по-

лях сівозмін біля тваринницьких ферм;

− збільшення площі посіву соргових культур, головних чином у степовій зоні країни;

− використання як парозаймаючих зернобобових сумішок або зернобобових і бо-

бових культур у чистому посіві;

− вирощування цукрових буряків для годівлі свиней з метою економії зернофуражу;

− використання хрестоцвітних культур для ранньовесняного та пізньоосіннього

згодовування тваринам, а також для сумісного силосування з люцерною;

− впровадження в систему зеленого конвеєра вико-вівсяних сумішок для подов-

ження використання бобово-злакових сумішок;

− використання в якості покривної культури для багаторічних бобових трав куку-

рудзи на зелений корм з метою забезпечення та отримання високопродуктивного

травостою та зеленої маси покривної культури;

− інтенсифікація травосіяння, в першу чергу за рахунок бобових багаторічних

трав;

− влаштування силосних і сінажних споруд для належного зберігання і попере-



дження втрат кормів.

4.2.1. Організація зеленого конвеєра для основних видів тварин

Біоенергетична оцінка кормів свідчить, що при однаковому вмісті кормових одиниць в різних кормах їх практична продуктивна властивість відрізняється у 2 рази й більше. Наприклад, згодовування коровам 100 кормових одиниць силосу забезпечує отримання 62 кг молока, а такої ж кількості кормових одиниць зеленої маси – 128 кг.

Більшу частку річного виробництва молока отримують саме влітку, коли в раціонах тварин переважають біологічно найбільш повноцінні зелені корми. Повне забезпечення ними тварин в літній період дозволяє в 1,5-2,0 раза скоротити витрати концентратів, а при добових надоях 12-15 кг молока, за даними досліджень, можна обійтись і без них.

Але для цього потрібно, щоб зелені корми містили в 1 кормовій одиниці не менше 120 г перетравного протеїну, а протягом доби дійна корова отримувала б 60-70 кг такого корму. Перебої в годівлі тварин зеленими кормами неприпустимі, оскільки високоудійні корови після дводенного недокорму майже вдвоє зменшують надої і поновити їх до попереднього рівня можна тільки через 8-10 днів; місячні втрати молока сягають 20- 25%.

Зелені корми в річному кормовому балансі великої рогатої худоби (ВРХ) займають 30-40%, в них містяться усі необхідні для життя організму тварини поживні речовини.

В ранні фази розвитку зелені корми характеризуються високим вмістом вологи, але при цьому суха речовина по енергетичній можливості близька до концкормів (0,8-1,0 к.о.).

По мірі старіння рослин їх енергетична можливість планомірно знижується.

Вміст протеїну в зелених кормах залежить від виду рослин, фази розвитку та умов

вирощування. Найбільш багаті протеїном бобові та хрестоцвітні рослини, менш багаті – злакові. З розвитком рослин вміст протеїну в них зменшується, а клітковини – збіль-шується, що погіршує поїдання їх тваринами та скорочує перетравність корму. У той же час при вмісті у сухій речовині трави менше 15% клітковини продуктивність тварин падає.

Оптимальний рівень клітковини в літніх раціонах тварин 20-25% від маси сухої речовини. В зелених кормах, особливо при внесенні підвищених норм азотних добрив, спостерігається високий вміст нітратів, яке може бути ліквідоване введенням в раціон тварин кормів, багатих на крохмаль і цукор.

Усе це свідчить про нагальну потребу повного забезпечення тварин у високоякісних зелених кормах протягом усього так званого пасовищного періоду, тривалість якого сягає 140-180 днів. Це може бути здійснене тільки при організації дійового зеленого конвеєра, який є основою кормовиробництва.

Розрізняють декілька типів зеленого конвеєра, які складаються тільки з природних пасовищ, тільки із сіяних кормових культур і поєднаних природних кормових угідь та сіяних на орних землях кормових культур. Найбільш поширеним є останній тип.

При складанні зеленого конвеєра необхідно враховувати наступні основні вимоги:

− повне використання природних факторів і ресурсного потенціалу господарства

для отримання максимальної кількості зелених кормів;

− збільшення періоду надходження зеленого корму за рахунок посіву нових видів

кормових культур, зокрема озимих хрестоцвітних та ін.;

− розміщення посівів якнайближче до тваринницьких ферм для використання зеле-

ної маси шляхом випасу та зменшення витрат на транспортування до місця зго-

довування;

− добір найбільш високоврожайних, високопоживних і пристосованих до місцевих

умов культур і сортів;

− внесення під культури зеленого конвеєра достатньої кількості добрив у необхід-

ному співвідношенні;

− застосування різних способів і термінів сівби кормових культур для подовження

періоду їх використання на зелений корм;

− сумісне використання бобових і злакових культур для отримання збалансованих

по всіх показниках, особливо по цукру та протеїну, кормів із вмістом у них не

більше 30% клітковини;

− передбачити на випадок несприятливої погоди страхові запаси силосу і сінажу.

Висівати кормові культури зеленого конвеєру потрібно у такі терміни, щоб до кінця використання однієї була готова для згодовування інша. Необхідно передбачити згодовування тваринам щоденно зеленої маси, як мінімум, двох культур – бобових і злакових або їх сумішок. Площі посіву повинні визначатися з врахуванням врожайності кожної кормової культури в умовах господарства та подекадної потреби в зелених кормах.

При цьому потрібно враховувати, що перехід до годівлі тварин повинен бути поступовим. У перший-другий день тваринам дають грубі корми і тільки після цього – зелені в кількості 10% від добової норми. На 3-4 день кількість зелених кормів збільшується до 20% добової норми, на 5-6 день – до 40%, на 7-8 – до 65%, на 9-10 день – до 85%, одночасно зменшуючи норму грубих кормів зимового раціону за поживністю.

В кінці пасовищного періоду кількість зелених кормів потрібно поступово зменшувати у зворотній пропорції.

Невиконання цієї вимоги може викликати у тварин порушення процесу травлення їжі та зменшення їх продуктивності.

До зеленого конвеєра вводять озимі, ранні та пізні ярі культури, багаторічні трави. Схема зеленого конвеєра, набір культур, їх площі в значній мірі залежать від спеціалізації господарства, його місцерозташування, ґрунтово-кліматичних умов, наявності природних кормових угідь та їх стану, наявності та площі зрошуваних земель, видів і кількості тварин тощо.

Вірно спланований зелений конвеєр повинен забезпечити рівномірне надходження необхідної кількості повноцінних і високоякісних зелених кормів упродовж можливого періоду вегетації кормових культур.

Орієнтовні схеми надходження кормів для умов північного Степу України та Лісостепу наведені в табл. 4.2.1-4.2.2.

Таблиця 4.2.1

Схема надходження кормів у зеленому конвеєрі для ВРХ на незрошуваних землях

Культура

Термін сівби

Орієнтовний термін

використання

Тривалість

використання,

днів

Початок

Кінець

Природні

кормові угіддя





10-20.IV

10-20.X

175


Озима суріпиця

1-20.VII

25.IV

5.V

10

Озима суріпиця

+ озиме жито



20-25.VIII

1.V

15.V

15


Озиме жито

25.VIII-5.IX

10.V

20.V

10

Озиме тритікале

Амфідиплоїд 3-5



25.VII-5.IX


15.V

25.V

10

Озима пшениця

25.VIII-5.IX

20.V

30.V

10

Озима пшениця

+ озима вика



10-20.VIII


25.V

10.VI

15

Озиме тритікале

Амфідиплоїд 44



25.VIII-5.IX


1.VI

15.VI

15

Ярі хрестоцвітні

+ овес


1-10.IV


25.V

25.VI

30

Горох зерновий

+ ячмінь + редь-

ка олійна


1-10.VI


10.VI

20.VI

10

Горох кормовий

+ овес + редька

олійна


1-10.VI


15.VI

25.VI

10

Вика яра + овес

1-10.IV

20.VI

30.VI

10

Горох кормовий

+ соняшник



25-30.IV


25.VI

5.VII

10

Кукурудза +

суданська трава



25-30.IV


1.VII

10.VII

10

Отава суданської

трави





10.VIII

20.VIII

10

Суданська трава

25-30.IV

5.VII

15.VII

10

Кукурудза

5-10.V

10.VII

10.VIII

30

Сорго – судансь-

кий гібрид



5-15.V


10.VII

30.VII

20

Отава гібриду



1.IX

20.IX

20

Кукурудза

25-30.V

5.VIII

30.VIII

25

Сорго цукрове

25-30.V

25.VII

10.VIII

15

Отава сорго



10.IX

30.IX

20

Кормовий буряк

з гичкою


10-15.IV


1.IX

30.IX

30

Кормові кабаки

5-10.V

10.IX

30.IX

20

Озима суріпиця

для осіннього

використання


1-5.VIII


25.IX

15.X

20

Озиме жито для

осіннього

використання


1-5.VIII


10.X

30.X

20

При наявності в господарстві приодних кормових угідь, придатних для викорис-

тання на зелений корм, його розподіляють по декадах і місяцях згідно з динамікою наростання зеленої маси.

1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка