Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка25/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   57

Догляд, збирання врожаю. При сівбі ячменю в посушливі роки для підвищення польової схожості і дружного проростання насіння проводять післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6. У районах з достатньою кількістю вологи, особливо на важких запливаючих ґрунтах, де може утворюватись ґрунтова кірка, її руйнують ротаційними мотиками МВН-2,8 або голчастими боронами БИГ-3А.

У період вегетації застосовують інтегровану систему захисту посівів від хвороб, шкідників та бур’янів. У разі виявлення на рослинах ознак борошнистої роси, іржі посіви у фазі кущіння обприскують обприскувачами ОПШ-15-01, ОМ-320-2, ОВТ-2, ОВТ- 1А цинебом (3-4 кг/га), байлетоном (0,6 кг/га) або тілтом (0,5 л/га).

Водночас обприскують посіви для знищення шкідників: жужелиці – розчином базудану (2,5 кг/га), волатону (0,8 кг/га); шведської мухи – метафосом (0,4-0,6 кг/га), фосфамідом (0,8 кг/га); клопа-черепашки – розчином метафосу (0,7-1 кг/га) та ін. Гербіцидами знищують бур’яни: двосім’ядольні одно- і багаторічні – розчинами амінної солі 2,4 Д, діалену (1,7-2 кг/га) або лонтрелу (0,3-0,6 кг/га). При підсіванні до ячменю люцерни або конюшини бур’яни знищують обприскуванням посівів при появі на травах першого справжнього трійчастого листка гербіцидами 2,4 ДВ (2-3 кг/га), СІС-67Б (2-3 кг/га) або базаграном (2-4 кг/га).

Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне збирання з прямим комбайнуванням. Забур’янені та полеглі посіви високорослих сортів ячменю збирають роздільним способом, скошуючи їх у валки при вологості зерна 30-38%, а зріджені й чисті посіви низькорослих сортів – прямим комбайнуванням при вологості зерна 15-18%.

Після обмолоту зерно ячменю очищають, доводять його вологість до 14-15% і використовують за призначенням.

4.1.3. Горох

Технологія вирощування. Технологія вирощування гороху, як і інших зернобобових культур, полягає у проведенні системи агротехнічних та організаційних заходів, спрямованих на одержання високих врожаїв зерна. Вона передбачає: дотримання науково обґрунтованого розміщення посівів гороху в сівозміні, впровадження високоврожайних сортів, придатних для механізованого вирощування, застосування оптимальних норм добрив, високоякісний основний і передпосівний обробітки ґрунту, науково обґрунтоване використання пестицидів або механічного догляду та комплексу високопродуктивних машин, прогресивну організацію праці.

Попередники. Залежно від зони вирощування горох у сівозміні висівають після удобрених озимих культур, кукурудзи на зерно або силос, картоплі, льону-довгунця, у районах достатнього зволоження – після цукрових буряків.

Не слід сіяти горох після або поблизу (ближче 1 км) інших бобових культур, з якими в нього багато спільних шкідників. Не рекомендується також часто (через кожні 4-5 років) повертати горох у сівозміні на його попереднє місце, щоб запобігти так званій гороховтомі: горох сильно уражується кореневими гнилями, фузаріозом, пошкоджується нематодами, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками, гороховим комариком.

Горох можна вирощувати на зелений корм як післяжнивну культуру, а скоростиглі сорти – як парозаймаючу.

Сорти. Районовані в Україні сорти зернового гороху належать переважно до середньостиглих сортотипів. Серед них поширені: Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Грапіс, Інтенсивний 92, Надійний, Норд, Топаз 2, Світязь, Таловець 50, Харківський 85 та ін.

Серед кормових (укісних) сортів районовано: Богун, Донбас, Зерноградський, Урожайний, Кормовик, Люлинецький 1, Подільський, Резонатор, Усатий 90 та ін.

У виробництві поки що мало невилягаючих сортів, так званих штамбових, вусатих.

Проблема ця давня, проте й досі практично не вирішена в промисловому масштабі.

Такі сорти дають змогу обходитись без роздільного збирання гороху, яке спричиняє

великі втрати зерна, і перейти на пряме збирання.



Обробіток ґрунту. На посівах ґрунту, розміщених після стерньових попередників (озимої пшениці), при наявності однорічних бур’янів проводять одне дискування (ЛДГ- 15) на глибину 6-8 см і звичайну зяблеву оранку на глибину 20-22 см; на дерновопідзолистих ґрунтах – на глибину гумусового горизонту. Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують двічі дисковими лущильниками на 5-7 см або дисковими боронами на глибину 10-12 см; на площах з коренепаростковими бур’янами – перший раз дискують на глибину 6-8 см, другий – через 10-15 днів з лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12-14 см. Зяблеву оранку проводять на глибину 20-22 см.

У Лісостепу й на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур’янів.

У Степу є доцільнішим поліпшений зяблевий обробіток ґрунту, при якому основний обробіток ґрунту переноситься на кінець вересня – початок жовтня.

При вирощуванні гороху після кукурудзи площу після збирання останньої двічі

дискують у поперечних напрямках важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на

глибину 10-12 см і орють на зяб на глибину 22-25 см.

Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебільшого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 20-22 см.

Зважаючи на вологолюбність гороху, високі потреби його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпосівному обробітку ґрунту. Головна мета його ─ максимально зберегти вологу в ґрунті і створити дрібногрудочкувату структуру посівного шару для якісної сівби гороху. Такий обробіток починають відразу після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важкими боронами.

Через день-два, а на півдні – в один день починають передпосівний обробіток ґрунту паровими культиваторами в агрегаті із середніми боронами на глибину 6-8 см.

У посушливу весну передпосівний обробіток ґрунту доцільно проводити комбінованими агрегатами РВК-3,0, РВК-3,6, які за один прохід культивують, вирівнюють, боронують і коткують ґрунт. При цьому зменшуються втрати ґрунтової вологи через випаровування.

На важких запливаючих ґрунтах Лісостепу навесні площу до сівби гороху двічі культивують – на 8-10 і 6-8 см.

Удобрення. Горох, формуючи врожай, виносить з ґрунту значну кількість пожив- них речовин: на 1 ц зерна 4,6-5-6 кг азоту, 1,6-2 кг фосфору, 2-3 кг калію, 2,5-3 кг кальцію, 0,8-1,3 кг магнію і мікроелементи (молібден, бор та ін.). Через це, а також у зв’язку з тим, що в гороху недостатньо розвинена коренева система і короткий вегетаційний період, він добре реагує на внесення добрив.

Оскільки горох є азотфіксуючою рослиною і азотом значною мірою забезпечується завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями, його посіви удобрюють переважно фосфорними та калійними добривами, які сприяють кращому розвитку кореневої системи, підвищують активність бульбочкових бактерій.

Проте на бідних дерново-підзолистих та інших ґрунтах (при вирощуванні

гороху, наприклад, після кукурудзи, яка засвоює з ґрунту багато азоту) під горох слід вносити, крім фосфору і калію, також азот.

Фосфорні і калійні добрива вносять, як правило, врозкид машинами РУМ-5, РУМ-8, ІРМГ-4 – під основний обробіток ґрунту, азотні – під передпосівну культивацію. Фосфорні добрива дозою 10-15 кг вносять також у рядки під час сівби гороху.

Середні норми фосфору та калію – 45-60 кг/га. Для стимуляції життєдіяльності бульбочкових бактерій вносять мікродобрива – в рядки 50-70 кг/га гранульованого молібденізованого суперфосфату. Розчином молібдату амонію можна обприскувати також насіння з розрахунку на 1 т насіння 200-300 г препарату, розчиненого в 5-10 л води.

Обробляти насіння молібденом доцільно одночасно з обробкою його бактеріальним препаратом ризоторфіном у день сівби.

Органічні добрива безпосередньо під горох не вносять, бо вони викликають надмірний ріст вегетативної маси.



Сівба. Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати

треба добре сформоване, добірне за крупністю, чисте, не пошкоджене гороховим зерноїдом (брухусом), висококондиційне насіння 1-3 репродукцій.

Готуючи насіння гороху до сівби, його насамперед слід перевірити на наявність тзерноїда. У разі виявлення останнього пошкоджене насіння видаляють (на бурякових гірках або зануренням посівного матеріалу в 5-10%-й розчин аміачної селітри, в якому таке насіння спливає на поверхню розчину). Занурене здорове насіння промивають водою і провітрюють на сонці до сипкого стану.

Щоб запобігти захворюванню гороху, насіння за 3-4 тижні до сівби протруюють на машинах ПС-10А, ПСШ-5 та інших, використовуючи такі препарати, як фундазол (3 кг/т), тигам (4-6 кг/т) або тачигарен, який особливо ефективний проти кореневих гнилей (1-2 кг/т в 5-10 л води).

Протруєне завчасно насіння обробляють безпосередньо перед сівбою бактеріаль-

ним препаратом ризоторфіном. Одночасно з протруюванням можна застосовувати ризоторфін лише при використанні фундазолу. Інші протруювачі при поєднанні з ризоторфіном знищують бульбочкові бактерії. Застосування ризоторфіну особливо ефективне, коли горох висівають у сівозміні один раз за ротацію.

Горох – культура найраніших строків сівби. У разі запізнення з сівбою на 5-10 днів урожайність зерна гороху знижується в західному Лісостепу на 4-7 ц/га, східному – на 4-9, центральному – на 5-8 ц/га.

Починають сівбу при настанні фізичної стиглості ґрунту – відразу після його передпосівного обробітку.

Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками.

Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливостей сорту, посівних

якостей насіння.

Рекомендовані зональні норми висіву становлять: для південних степових районів України – 0,9-1,2 млн. схожих зерен на 1 га, лісостепових – 1,3-1,4 млн., поліських – до 1,5 млн. Для низькорослих сортів норми висіву збільшують на 0,1-0,2 млн. зерен, а для високорослих приблизно на стільки ж зменшують. Крупнозерні сорти сіють рідше, ніж дрібнозерні. За вузькорядної сівби або при сівбі насіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10-15%. Норму висіву гороху збільшують (на 15-20%) і тоді, коли передбачається його післясходове боронування.

Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 5-6 см, середніх і легких – 6-7 см. При пересиханні посівного шару, враховуючи, що горох не виносить на поверхню сім’ядолі, насіння, насамперед крупнозерних сортів, можна загортати на глибину 8-10 см.

Догляд. Першим заходом догляду за горохом є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом.

Цей захід забезпечує також більш якісне збирання гороху жатками. Для коткування використовують гладкі котки СКГ-2,2 або 3ГКВ-1,4 в агрегаті з посівними борінками для створення мульчуючого шару ґрунту або кільчасто-шпорові 3ККШ-6.

Якщо немає гербіцидів, до появи сходів проводять одне-два боронування для знищення бур’янів у фазі “білої ниточки” і зменшення випаровування ґрунтової вологи.

З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зубовими або сітчастими боронами БЗСС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та іншими. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3-4 листки (до утворення вусиків).

Щоб запобігти значному обламуванню соковитих рослин, боронування слід проводити вдень не раніше 11-12 год., в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають.

У посівах гороху одно- і двосім’ядольні бур’яни знищують також гербіцидами 2М-4ХМ (2,5-3,8 кг/га) або 48%-м базаграном (3-4 л/га), обприскуючи рослини водними розчинами у фазі 3-4 листків; при виявленні бульбочкових довгоносиків (10-15 шт. на 1 м2) сходи гороху обприскують 30%-м метафосом (0,5-0,7 л/га), 50%-м поліхлоркамфеном (1,6-3 л/га за препаратом). Рекомендується обприскувати горох на початку бутонізації препаратом ТУР з розрахунку 3-6 кг/га д.р. При застосуванні ТУРу поліпшується розвиток кореневої системи гороху, збільшується кількість бобів на рослинах, гине попелиця. Цим препаратом можна також обробляти насіння гороху (1,5-3 кг/т) або вносити його під передпосівну культивацію дозою 6 кг/га за д.р.

Під час бутонізації та на початку цвітіння горох обприскують розчином 20%-гометафосу (0,5-1 л/га) для знищення зерноїда. Повторюють обприскування через кожні 6-8 днів (на початку цвітіння) зменшеною нормою препарату (на 40-50%). Можна використовувати також 40%-й фосфамід (0,5-1 л/га) та інші засоби, які одночасно знищують горохову попелицю та горохового комарика.

Проти аскохітозу, антракнозу горох обприскують 1%-м розчином бордоської ріди-

ни; проти борошнистої роси використовують цинеб (2-4 кг/га).

Збирання. Боби гороху дозрівають нерівномірно – спочатку нижні, потім у верхніх ярусах. Строки збирання визначають, зважаючи на стан дозрівання (пожовтіння) 60- 75% нижніх і середніх бобів на рослинах, у яких формується найкрупніше, добірне насіння. Починають збирання, коли насіння в пожовклих нижніх і середніх бобах затвердіє (матиме вологість 30-35%), набере форми й забарвлення, типових для сорту. Чекати, поки дозріють верхні боби, які становлять приблизно третю частину усіх бобів на рослині, не можна, бо через розтріскування нижніх бобів втрачається найцінніше зерно.

Не слід також поспішати із збиранням, коли на рослинах дозріло близько половини бобів, що призводить до недобору врожаю за рахунок недозрілого насіння, маса 1000 штук якого на 10-30 г менша, ніж дозрілого.

Збирають горох переважно роздільним способом. Скошують косарками КС-2,1, КЗН-2,1, які обладнані пристроями ПВ-2,1 і здвоювачами валків ПБ-4 або жатками ЖРБ-4,2 та ін. На 3-4-й день після скошування й підсихання валків, коли вологість зерна досягне 16-19%, їх підбирають і обмолочують зерновими комбайнами з підбирачами ППТ-3А, ППТ-3. Обмолочують при зменшеній частоті обертів барабанів молотарок до 400-500 об./хв., що запобігає травмуванню зерна.

На півдні України при вирощуванні короткостеблових сортів гороху, що не обсипа-

ються, застосовують також однофазове збирання, яке проводять при повній стиглості бобів з вологістю насіння 15-16%.

Обмолочене й очищене насіння зберігають при вологості 14-15%.



Технологія вирощування гороху без застосування гербіцидів. Безгербіцидну технологію запропонували науковці Черкаського НВО “Еліта”. Суть її полягає в тому, що при вирощуванні гороху проти бур’янів застосовують агротехнічні, а не хімічні заходи. Починають роботи з високоякісного зяблевого обробітку ґрунту і продовжують їх після сівби гороху.

Обов’язково проводять досходове боронування через 4-5 днів після сівби гороху середніми боронами у два сліди на підвищеній швидкості (7-8 км/год) і післясходове боронування у фазі зміцнілих сходів легкими та у фазі 2-3 листків середніми боронами. Боронуваннями знищується 80-85% бур’янів, тому не треба застосовувати гербіциди.

Внаслідок післясходового боронування знищується значна частина рослин гороху (200-300 тис. шт./га), тому норму висіву за цією технологією збільшу-

ють на 200-300 тис. зерен на 1 га. Всі інші заходи догляду за посівами гороху такі самі, як при загальноприйнятій технології.



4.1.4. Кукурудза

Попередники. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу можна отримати при розміщенні кукурудзи після озимої пшениці по чистому пару або бобових багаторічних трав. У північно-західному Степу, де більш сприятливі умови зволоження, кукурудза забезпечує високу врожайність після другої озимини по багаторічних травах і гороху, а також після цукрових буряків.

На родючих ґрунтах при достатньому удобренні і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3-4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У Південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник______, цукрові буряки).

Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження – цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно.

Кукурудза у сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні – для озимих.



Обробіток ґрунту. Кукурудза, розвиваючи велику кореневу систему, 70% якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глибину оранки. У зв’язку з цим основний обробіток ґрунту включає глибоку зяблеву оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків.

На чистих полях обмежуються одним лущенням на 6-8 см, на забур’янених корене-

вищними бур’янами проводять дворазове лущення важкими дисковими боронами БДТ- 3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6-8 см. На полях, забур’янених багаторічними коренепаростковими бур’янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6-8 см, а другий – лемішними ППЛ-10-25 при появі розеток бур’янів на глибину 12-14 см. Якщо проростання бур’янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком.

На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками на глибину 25-30 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся

– на 20-22 см з поглибленням орного шару до 35-40 см (краще двоярусними плугами

ПНЯ-4-40).

Для повного знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур’янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциду – амінної солі 2,4Д у дозі 4,0-6,0 кг/га за препаратом (у 200-300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур’янів вносять раундап (4-5 кг/га за препаратом) або фосулен (3-6 кг/га в 150-200 л води).

При розміщенні кукурудзи після кукурудзи краще проводити основний обробіток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27-32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками.

У районах поширення ерозійних процесів застосовують безполичковий обробіток

ґрунту, який після ранніх культур включає лущення плоскорізними культиваторами на 8-10 см, повторні обробітки такими ж знаряддями протягом літа на 10-12 см (при засміченні полів багаторічними бур’янами) або голчастими боронами (якщо переважають однорічні бур’яни) та розпушування на 28-30 см наприкінці вересня.

Пізно восени схилові землі щілюють на глибину 50-60 см через 4-6 м.

Рано навесні, як тільки настає фізична стиглість ґрунту, вирівнюють поверхню ріллі важкими зубовими боронами, спрямовуючи агрегати під кутом 45° до напрямку оранки.

Під час весняної підготовки ґрунту застосовують основні (базові) гербіциди проти однорічних злакових і двосім’ядольних бур’янів – так звані гербіциди ґрунтової дії, наприклад, ерадикан в дозі 4,5-8 л/га, прімекстра (4-5 кг/га), трофосупер (2,5-3,4 л/га), харнес (1,5-3 кг/га) та ін. Вносять їх при настанні оптимальних строків сівби кукурудзи і не пізніше як через 15-20 хв. загортають у ґрунт, найчастіше культиваторами.

Замість ґрунтових застосовують технологічні гербіциди, які вносять безпосередньо під передпосівну культивацію. Це, зокрема, дуал (1,6-2,1 кг/га), ротаприм (6-8 кг/га), ацетал (3-4 кг/га) та ін. Їх вносять у вигляді водних розчинів з витрачанням 200-300 л води на 1 га.



Удобрення. Під кукурудзу використовують органічні і мінеральні добрива. Гній або торфогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30-40 т/га.

Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище.

Для вирощування кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-

підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північно-західних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40-50 т/га, на чорноземах Лісостепу – 30-40 т/га, на чорноземах звичайних, південних, каштанових ґрунтах півдня – 25-30 т/га.

Рідкий гній вносять з розрахунку 80-100 т/га і негайно загортають у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20-30 т/га гною.

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10-12 см перед внесенням базового гербіциду.

При розкиданні добрив їх загортають у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.

На Поліссі і в західних районах Лісостепу на достатньо зволожених ґрунтах легкого механічного складу восени вносять фосфорно-калійні добрива, а навесні – азотні.

У рядки дають фосфорні добрива (P10-15), а на Поліссі – складні гранульовані (нітрофоски, нітроамофоски) також у нормі за фосфором 10-15 кг/га. Рідкі азотні добрива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами.

Кукурудзу здебільшого не підживлюють. Проте в разі потреби вносять азотні добрива у фазі 5-6 листків, а на Поліссі – повне мінеральне добриво з розрахунку

N30P30K30.

Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50-80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся – N40P100K120, чорноземах глибоких правобережного Лісостепу – N90P80K80, чорноземах глибоких опідзолених, сірих лісових ґрунтах правобережного Лісостепу – N90P90K90, чорноземах опідзолених, сірих лісових ґрунтах лівобережного Лісостепу – N70P70K70 , чорноземах звичайних Степу – N60P60K60, на чорноземах південних – N60P60K30.

Під кукурудзу вносять також мікродобрива як безпосередньо у ґрунт – при зрошенні разом з поливною водою в поєднанні з гербіцидами (гербігація), так і при передпосівній обробці насіння або одночасно з позакореневим підживленням рослин.

В останні роки практикують внесення у ґрунт так званих комплексонів (спеціальних кислот), за допомогою яких мікроелементи перетворюються на біологічно активні форми, та комплексонатів – сполук комплексонів з мікроелементами. Ці сполуки вносять у ґрунт у суміші з мінеральними добривами, застосовують для передпосівної обробки насіння, а також позакореневого підживлення рослин.

Серед мікродобрив під кукурудзу використовують: бормагнієві (30-35 кг/га), сульфат цинку (0,8-1 кг на 1 т насіння), сульфат марганцю (0,7-0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5-1,5 ц/га) в рядки; молібденізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40-50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3-5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4-5 років).
Підготовка насіння до сівби. Сівба. Насіння кукурудзи готують до сівби на спеціалізованих калібрувальних заводах, де його доводять до високих посівних кондицій: висушують до вологості 13-14%, калібрують (за товщиною, шириною та довжиною) на фракції, інкрустують, протруюють вітаваксом 200 (2 кг/т), максимом 025 (1 кг/т) та іншими препаратами.

Відповідно до державного стандарту насіння товарних гібридів (F1) має задовольняти таким нормам якості: мати типовість мінімум 98%, схожість не

менше 92%, чистоту не менше 98%, насіння сортів (pH 1-3) не менше 87% та чистоту не менше 98%. Особливо високої якості має бути насіння при сівбі кукурудзи в допустимо ранні строки.

Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на 10 см до 10-12°С, а холодостійкі гібриди і сорти – до 7-9°С, використовуючи сівалки СПЧ-6М, СУПН-8 та ін. Основний спосіб сівби пунктирний з міжряддям 70 см.

Вища продуктивність посівів кукурудзи забезпечується при дотриманні густоти середньостиглих гібридів і сортів: у південних посушливих районах Степу 25-30 тис. рослин на 1 га, у центральних, більш вологих степових районах – 35-40 тис., у північних – 40-45 тис., у Лісостепу і на Поліссі – 55-65 тис., на зрошуваних землях Степу –70-75 тис. рослин на 1 га. При вирощуванні скоростиглих гібридів та сортів кількість рослин на 1 га збільшують на 20-25%, а високорослих пізньостиглих – зменшують на 15-20% порівняно із середньостиглими. Кукурудзу на силос вирощують з більшою густотою рослин, ніж на зерно, приблизно на 15-20%.

Норми висіву насіння встановлюють з урахуванням рекомендованої густоти рослин (шт./га), маси 1000 зерен (г), посівної придатності (%). Для отримання рекомендованої густоти рослин на час збирання норму висіву насіння збільшують: у районах Степу – на 30%, Лісостепу – на 30-40%, Полісся – на 40-50%.

У Лісостепу і на Поліссі при сівбі кукурудзи на вологих і важких ґрунтах насіння загортають на глибину 4-5 см, на легких ґрунтах і при підсиханні посівного шару – 6- 7 см. У степових районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі ґрунту насіння загортають на глибину від 6-8 до 10 см.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка