Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка24/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   57

Таблиця 4.1.1

Оптимальний валовий вміст поживних речовин у рослинах

на різних етапах органогенезу, % на абсолютну суху речовину

Фаза

N

P2O5

K2O

Кущіння (надземна маса)

4,9-5,5

0,55-0,60

3,5-4,2

Трубкування (те саме)

4,6-5,0

0,45-0,50

2,8-3,4

Колосіння (листки)


3,1-4,5

0,35-0,45

2,4-2,0


Тканинна діагностика. Для господарств, які вирощують зерно цінних і сильних пшениць, у 20-30 місцях пшеничного масиву по діагоналі зрізують 100-120 рослин і з них відбирають середній зразок у кількості 20 продуктивних стебел для аналізу в польовій експрес-лабораторії ОАП-1.

На кожному стеблі вище другого міжвузля зрізують пластинку товщиною 1,5-2 мм і кладуть на предметне скло, на яке поряд із зрізом наносять одну краплю 1%-го розчину дифеніламіну, другим склом видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном і забарвлюється у колір тієї чи іншої інтенсивності. Порівнюючи одержаний колір з еталонною кольоровою шкалою, встановлюють, якому балу відповідає колір.

При кількості балів менше 3,5 позакореневе підживлення неефективне і його не проводять. При оцінці 3,5-4,5 проводять 2 підживлення, вносячи N30 у період колосіння

– цвітіння та N30 – при наливанні зерна, при оцінці 4,5-5,5 слід провести одне підживлення з внесенням N30 у фазі колосіння-цвітіння.

Найбільш рівномірно рослини забезпечуються азотом при внесенні 30% розрахованої або середньої норми (30-60 кг/га азоту) наприкінці II – на початку III етапу органогенезу, 50% норми (60-90 кг/га азоту) – на IV етапі та 20% норми (близько 30 кг/га азоту) на VIII-IX етапах органогенезу. На бідних ґрунтах та після стерньових попередників рекомендується вносити азот в амонійній формі (NH4), який менше вимивається (до 30 кг/га), а також під основний обробіток ґрунту. Внесення підвищених норм азотних добрив за один раз до сівби пшениці (особливо на родючих ґрунтах) може викликати надмірний ріст вегетативних органів і різке зниження морозозимостійкості.

Підживлюють пшеницю сипкими азотними добривами за допомогою розкидачів або їх водними розчинами за допомогою обприскувачів (ОВТ-ІА, ОПШ-15 та ін.).

Мінеральні добрива застосовують також при сівбі пшениці у рядки. На чорноземних ґрунтах обмежуються внесенням у рядки лише азотних добрив у дозі 10-15 кг/га на бідних підзолистих ґрунтах і вносять повне мінеральне добриво по 10-12 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді складних гранульованих добрив – нітрофоски, амофоски, нітроамофоски.

Урожайність озимої пшениці підвищується від застосування мікроелементів – марганцю, молібдену, бору та ін. Вносять мікроелементи під основний обробіток ґрунту в рядки, під час сівби пшениці обробляють ними насіння перед сівбою.

Під озиму пшеницю, розміщену у сівозміні після стерньових попередників, кукурудзи, доцільно застосовувати бактеріальні добрива, зокрема азотобактерин, бактерії якого (азотобактер) засвоюють вільний азот повітря. Використовують перегнійноґрунтовий азотобактерин, який змішують із злегка зволоженим насінням, витрачаючи на гектарну норму насіння 3 кг азотобактерину та 3-5 л води.

Підготовка насіння, сівба. Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високожиттєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівняністю, типовою для сорту масою тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур’янів, особливо карантинних, та інших домішок.

Сівба таким насінням забезпечує високу і дружню схожість, інтенсивне формування кореневої системи, вузла кущіння і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю до несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1-3 репродукціям зі схожістю для м’якої пшениці не менше 92%, твердої – 87%, чистотою від насіння бур’янів та інших домішок для обох видів пшениці не менше 98%, сортовою чистотою не менше 98%, вологістю не більше 14-15,5%.

Перед сівбою насіння сортують за розміром і вирівняністю: очищають від насіння бур’янів та інших культурних рослин і домішок, протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкідників, обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

Свіжозібране насіння у північно-західних районах України, особливо в сиру прохолодну погоду, слід перед сівбою прогріти на сонці протягом 5-6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20-30°С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8-10 днів, що прискорює післязбиральне достигання насіння і підвищує його енергію проростання.

Протруюють насіння, доведене до стандартної вологості (14-15,5%), за 2-3 тижні або за 2-4 дні до сівби з використанням машин і комплексів ПС-30, ПС-10А, КПС-10, КПС-40.

Проти збудників найбільш поширених хвороб (кореневих гнилей, твердої сажки, борошнистої роси, бурої листкової іржі) застосовують такі хімічні препарати, як 15%-й байтан-універсал (2 кг/т), 75%-й вітавакс (2,5-3 кг/т), 50%-й фундазол (2-3 кг/т), 80%-й ТМТД (1,5-2 кг/т), гранозан (1,5 кг/т) та ін. Для одночасного захисту від хвороб і ґрунтових шкідників насіння обробляють комплексним препаратом – гама-гексаном (2 кг/т).

Для поліпшення якості протруєння препарати краще застосовувати у вигляді суспензій, зволожуючи їх водою з розрахунку 10 л на 1 т насіння.

Максимальний контакт насіння пестицидами досягається при додаванні суспензій NaКМЦ (натрієва сіль карбоксилметилцелюлоза) з розрахунку 0,1-0,2 кг/т або ПВС (полівініловий спирт) 0,5 кг/т. Цей спосіб підготовки насіння дістав назву інкрустації.

Встановлено, що максимальної продуктивності пшениця досягає при кількості рослин на час збирання 300-400 штук/м2 з наявністю 500-600 продуктивних стебел з добре сформованим колоссям.

Формуванню оптимальної густоти ґрунту рослин на одиниці площі сприяють ґрунтові умови, біологічні особливості сорту, строки та способи сівби, інші фактори. Наприклад, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву і залежна від неї норма висіву на ґрунтах середньої родючості вищі, ніж у посушливих південних і східних регіонах, де для густих посівів не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Проте і в районах достатнього зволоження при вирощуванні пшениці на високородючих ґрунтах або при застосуванні високих норм добрив не слід загущувати посіви, особливо висококущистих сортів, бо це може викликати їх вилягання і зниження врожайності. Подібна взаємозалежність норм висіву і родючості ґрунту спостерігається також у посушливих районах, коли при сівбі пшениці на високородючих грунтах вищої врожайності досягають за рахунок деякого загущення посіву із застосуванням підвищених норм висіву.

При встановленні норм висіву потрібно враховувати кущистість і високорослість сорту. Як правило, висококущисті і високорослі сорти, які формують густий стеблостій, схильний до вилягання, висіваються рідше ніж менш кущисті й високорослі сорти, стійкі до вилягання. Норми висіву залежать від строків сівби пшениці. При запізненні із сівбою їх підвищують, щоб зменшити загрозу можливого зрідження посіву внаслідок загибелі недостатньо розвинених рослин з настанням заморозків. Норми висіву підвищують при сівбі пшениці після стерньових попередників, на площах, недостатньо очищених від бур’янів, та при вузькорядному або перехресному способі сівби.

Визначаючи норму висіву, обов’язково враховують якість насіння – його схожість, чистоту, масу.

Науково-дослідними установами України розроблені середні норми висіву пшениці для кожної ґрунтово-кліматичної зони України, які за сприятливих умов забезпечують рекомендовану для них густоту посіву.

Відповідно до рекомендацій оптимальні норми висіву для середньорослих сортів, вирощуваних на ґрунтах середньої родючості, становлять (млн. шт. схожих зерен на 1 га): у районах степової зони – 4-4,5, лісостепової – 4,5-5, поліської – 5-5,5.

Залежно від конкретних умов і попередників норми посіву уточнюють.

Норму висіву (в кг/га) обчислюють за встановленою посівною придатністю насін-

ня, користуючись формулами:

ПП = , %
Нв = , кг/га,

де ПП – посівна придатність насіння, %; С – схожість насіння, %; Ч – чистота насін-

ня, %; Нв – норма висіву, кг/га; Н – норма висіву рекомендована, млн. шт./га; М – маса 1000 зерен, г.

Строк сівби. Найкраще перезимовує озима пшениця з добре сформованим вузлом кущіння, 3-4 пагонами та добре розвиненою кореневою системою. Залежно від сорту така кількість пагонів утворюється за 50-60 днів (від сівби до припинення активної вегетації, коли середньодобова температура встановлюється на рівні 5°С), протягом яких набирається сума температур 560-580°С. Цього досягають при сівбі її в оптимальні (календарні) строки, встановлені для кожної ґрунтово-кліматичної зони: на Поліссі – 1- 15 вересня, в Лісостепу і західних районах – 5-20 вересня, в передгірних – 5-25 вересня, гірських – 1-10 вересня, у Степу – 5-25 вересня, АР Крим – 15 вересня – 5 жовтня.

У ці строки, як правило, середньодобова температура становить 15-17°С. На родючих ґрунтах після кращих попередників з достатнім внесенням добрив та при достатніх запасах вологи в посівному шарі пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, особливо сорти твердої пшениці, високорослі сорти м’якої, і знизити морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються злаковими мухами (шведською гессенською та ін.). Починають сівбу пшениці на гірших попередниках, а закінчують на кращих.

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядним з міжряддями 7,5 см, перехресним з міжряддями 15 см, розосередженим, гребеневим, борозенчастим та ін. Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см.

Для одержання дружних і рівномірних сходів глибина загортання насіння на добре оброблених і вологих ґрунтах не повинна перевищувати 3-5 см, а на важких ґрунтах її зменшують на 1-2 см, на легких збільшують до 6-8 см.



Догляд за посівами. У період вегетації посіви озимої пшениці пошкоджуються шкідниками – мишоподібними гризунами, клопами-черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та ін., уражуються хворобами – сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями, засмічуються багато- та малорічними бур’янами. Тому надійний догляд за посівами є важливим резервом підвищення їх продуктивності.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При виявленні на посівах 8- 10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150-200 г (склянка) аміачної води або розкиданням біля колоній принад з фосфідом цинку, витрачаючи його 150-400 г/га, чи зернового бактероденциду 1-2 кг/га, з появою жужелиці, підгризаючих совок посіви обприскують 40%-м базудином 2-2,5 кг/га або його аналогами, при появі попелиць, злакових мух проводять обприскування 40%-м фосфамідом (БІ-58) 0,8 кг/га, 40%-м метафосом 0,4-0,6 кг/га. Посів, уражений борошнистою росою, обприскують 50%-м фундазолом 0,5-0,6 кг/га або байлетоном 0,6-0,8 кг/га (200-300 л/га).

Взимку і напровесні постійно спостерігають за ходом перезимівлі пшениці і при необхідності організують захист її від вимерзання, випрівання тощо.

Навесні посіви пшениці оглядають, визначають стан їх після зимівлі, ступінь зрідженості та приймають рішення щодо доцільності їх залишення для подальшої вегетації.

Якщо весна рання, у ґрунті достатньо продуктивної вологи (до 200 мм у шарі 1 м), погода прохолодна (10-12°С), то при наявності на 1 м2 не менше 150 добре розкущених рослин на Поліссі, 180 в Лісостепу та 200 в Степу або не менше 250 рослин, які почали нормально кущитись, пшеницю на I-III етапах органогенезу підживлюють невисокими нормами азотних добрив. Слаборозвинену пшеницю при густоті близько 200 рослин на 1 м2 у Лісостепу і на Поліссі підсівають, а в Степу пересівають високоврожайними ярими культурами. При пізньому поновленні вегетації нормально розвинені посіви підживлюють підвищеними нормами азоту і організують старанний догляд.

Пшеницю, яка зосені не розкущилася або розкущилася, але вийшла із зими із загиблою вегетативною масою, а також посіви, які навесні виявилися наполовину зрідженими, пересівають незалежно від зволоження ґрунту. Підсівають пшеницю, як правило, ярим ячменем, використовуючи для цього дискові сівалки, впоперек до напрямку сівби пшениці з нормою висіву 60-80 кг/га, пересівають в умовах сухої весни кукурудзою, при достатньому зволоженні ґрунту – ярим ячменем.

Система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає захист рослин від вилягання, бур’янів, хвороб та шкідників.

На початку трубкування (IV етап органогенезу) схильні до вилягання сорти пшениці обприскують ретарданом ТУР у дозі 3-4 кг/га за діючою речовиною (розчиненим у 200-300 л/га води), який гальмує ріст стебла, і рослини стають стійкішими проти вилягання. При ранньому поновленні вегетації пшеницю обробляють ТУРом двічі – наприкінці цвітіння і через 8-12 днів від початку трубкування. Одночасно пшеницю обприскують також проти кореневих гнилей та інших хвороб фундазолом, байлетоном (по 0,6-0,8 кг/га) або тозонітом (0,5 кг/га).

Для продовження вегетації і фотосинтезу озимої пшениці, збереження верхніх 1-2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливанні зерна, від ураження борошнистою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами пшеницю обробляють тілтом (0,5 кг/га), тозонітом (0,5 кг/га) або іншими рекомендованими препаратами. Проти шкідників застосовують метафос (0,5-0,8 кг/га), метатіон та інші препарати.

Збирання врожаю. Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають забур’янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30- 32%.Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщиною 12-18 см, шириною до 1,8 м при висоті зрізу середньо- і низькорослих сортів 15-20 см, високорослих та густих – 25-30 см. За такої висоти стерні валки швидше просушуються.

При двофазному збиранні полеглої забур’яненої пшениці використовують бобові жатки (ЖБА-3,5), бо під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Через 2-4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2, ППТ-3А.

Роздільне збирання проводять протягом 2-4 днів, після чого переходять на пряме комбайнування, яке починають при вологості зерна 18-20%. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі до обсипання, неполеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива.

Комбайни при збиранні старанно регулюють з тим, щоб звести до мінімуму втрати зерна (не більше 1%), травмованість (насінного зерна не більше 1%, продовольчого до 2%).

Швидкість агрегату при прямому комбайнуванні становить 6-7 км/год, на обмолоті валків – 4,5-5 км/год.

Необхідно стежити за режимом роботи комбайна. При обмолоті вологої хлібної маси, коли зерно вимолочується важко, обмолот проводять при підвищених обертах барабана і меншому зазорі деки. При сухій хлібній масі зерно легко вимолочується, але більше травмується, тому обмолот слід проводити при менших обертах барабана і більшому зазорі між декою і барабаном. Уранці та ввечері пшеницю обмолочують також при підвищених обертах барабана, а вдень – при менших. Втрати зерна при збиранні не повинні перевищувати 0,5%, а травмованість – 2%.



4.1.2. Ярий ячмінь

У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують сприятливі умови для нормального розвитку ячменю, важливим є розміщення його в полях сівозміни з достатньою родючістю і чистим від бур’янів. Тому кращі його попередники – просапні культури (картопля, коренеплоди, кукурудза, під які вносять органічні і мінеральні добрива), а міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур’янів та нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин.

Добрими попередниками для ячменю є також озимі після удобрених зайнятих або чистих парів. Високої якості кормове і продовольче зерно можна отримати при розміщенні ячменю по пласту багаторічних трав, після зернобобових культур. Проте ці попередники, як правило, використовують, передусім, під пшеницю.

У степових і лісостепових районах ярий ячмінь висівають зазвичай після кукурудзи, озимої пшениці, а в районах бурякосіяння – після цукрових буряків, особливо в роки достатнього зволоження, у поліських районах – після кукурудзи на силос, картоплі, озимих, висіяних після люпину. Сам ячмінь, будучи скоростиглою культурою, є добрим попередником для ярих культур, а у вологі роки – для озимих, а також цінною покривною культурою для багаторічних трав.



Сорти ярого ячменю. В Україні районовано такі сорти ярого ячменю вітчизняної і зарубіжної селекції: Абава, Адапт, Адрієнн, Бонер, Галатея, Гонар, Гостинець, Дніп-

ровський 257, Екзотик, Звершення, Карат, Миронівський 92, Надія, Незалежний, Одеський 151, Перун, Подолян, Рось, Роланд, Терен, Харківський 112 та ін.



Обробіток грунту. Ячмінь виявляє підвищені вимоги до обробітку ґрунту. Грунт має бути чистим від бур’янів. Залежно від попередника, грунтової відміни і погодних умов грунт готують по-різному. При розміщенні ярого ячменю після зернових та зернобобових культур система зяблевого обробітку грунту включає лущення стерні та оранку на зяб. Лущити стерню треба одночасно із збиранням попередника.

Якщо поле засмічене однорічними бур’янами, частіше обмежуються лише одним лущенням дисковими лущильниками (ЛД-10, ЛДГ-15) на глибину 5-7 см. При сильній забур’яненості через 3-4 тижні після першого проводять друге лущення на 10-12 см дисковими боронами. Після збирання кукурудзи поле лущать важкими дисковими боронами (БДТ-7А, БД-10) на глибину 8-10 см. На полях, засмічених гірчаком, осотом, пирієм, лущення також проводять двічі: на площах, забур’янених кореневищними бур’янами (пирієм), – дисковими боронами (БДТ-7, БДТ-3) на глибину 10-12 см; на полях з коренепаростковими бур’янами (осот) перше лущення проводять на глибину 6-8 см, друге через 15-20 днів – лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12-14 см.

Зяблеву оранку плугами з передплужниками проводять на глибину 20-22 см, а на полях, засмічених осотом, – 25-27 см, гірчаком – до 30 см.

Після таких просапних культур, як картопля, цукрові буряки, зяблеву оранку проводять на глибину 20-22 см і часто без попереднього лущення. У районах Степу України оранку на зяб найкраще проводити наприкінці вересня; в Лісостепу на полях, засмічених багаторічними бур’янами, – наприкінці вересня – на початку жовтня; однорічними – на початку серпня з подальшим напівпаровим обробітком поля; на Поліссі – через 2-3 тижні після своєчасного лущення.

У районах недостатнього зволоження з можливою вітровою ерозією при обробітку ґрунту під ярий ячмінь часто застосовують безполичкові грунтообробні знаряддя. При цьому лущення здійснюють плоскорізними культиваторами на 8-10 см; подальший обробіток ґрунту виконують або такими ж культиваторами (при наявності багаторічних бур’янів), або голчастими боронами (при переважанні однорічних бур’янів).

Восени такі поля обробляють плоскорізними розпушувачами на глибину 20-22 см.

На ґрунтах зі сприятливими фізичними властивостями основний обробіток ґрунту можна обмежити глибиною 10-12 см, а в ряді випадків і вилучити його зовсім.

Весняний обробіток ґрунту під ячмінь на пухких ґрунтах складається з раннього боронування важкими боронами, на важких – з боронування і культивації з одночасним боронуванням на глибину загортання насіння (5-6 см). Поля, чисті від післяжнивних решток, обробляють агрегатом з послідовно з’єднаних важких, середніх і легких борін.

Починати обробіток ґрунту слід при настанні його фізичної стиглості.

Удобрення. Засвоєння кореневою системою ячменю поживних речовин ґрунту невисоке, тому він дуже добре реагує на внесення добрив. Наприклад, на Ерастівській дослідній станції при внесенні мінеральних добрив у дозі N60P60K60 приріст урожаю ячменю в середньому за п’ять років становив 7,2 ц/га, а на Чернігівській на такому самому фоні – 8,7 ц/га.

При удобренні посівів ячменю необхідно враховувати його потребу в поживних речовинах на різних ґрунтах. Так, на підзолистих і сірих лісових ґрунтах, деградованих на опідзолених чорноземах, сіроземах і каштанових ґрунтах він особливо добре реагує на азотні і фосфорні добрива. Калій найбільш ефективний на піщаних і осушених торфових ґрунтах, фосфор – на глибоких чорноземах.

Пивоварний ячмінь необхідно добре забезпечувати передусім фосфорно-калійними добривами, завдяки яким зерно накопичує більше крохмалю, а продовольчий і кормовий – азотними.

Ячмінь позитивно реагує не тільки на безпосереднє внесення добрив, а й на їх післядію. Тому при вирощуванні ячменю посіви його удобрюють мінеральними добривами, а органічні добрива вносять під попередники.

Норми мінеральних добрив найбільш доцільно розраховувати на заплановану врожайність або відповідно до зональних рекомендацій.

Висока врожайність забезпечується при використанні мінеральних добрив з урахуванням післядії органічних у таких приблизно нормах і поєднаннях: при основному внесенні на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових ґрунтах Полісся – N60P45K45, лівобережного і центрального Лісостепу – N45P30K30, на чорноземах центрального і північного Степу – N45P30K30, каштанових і солонцюватих ґрунтах південного Степу – N45P45. При сівбі ячменю після неудобрених попередників норми мінеральних добрив збільшують на 25-30%.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, азотні – краще локально під передпосівну культивацію.

Мінеральні добрива вносять також у рядки під час сівби ячменю: у Степу і Лісостепу – гранульований суперфосфат з розрахунку 10-15 кг/га фосфору, на Поліссі – повне мінеральне добриво (по 10-15 кг/га азоту, фосфору і калію).

З мікродобрив вносять ті, що містять мідь, бор і марганець. Так, на болотистих і торфових ґрунтах, що поширені в районах Полісся, слід вносити під ячмінь мідні добрива у вигляді мідного купоросу (25 кг/га) або піритного недогарку (3-5 ц/га). На чорноземах ефективні марганцеві плями, які вносять по 2-3 ц/га під зяблеву оранку, та марганізований гранульований суперфосфат – у ря дки під час сівби ячменю в дозі близько 50 кг/га. Кислі ґрунти обов’язково вапнують, особливо при вирощуванні пивоварного ячменю (підвищується маса 1000 зерен і вміст крохмалю в зерні).

У вологі роки в період кущіння проводять азотне підживлення з розрахунку 20-30 кг/га.



Сівба. Сіють ячмінь відсортованим, очищеним, кондиційним насінням високих репродукцій, яке відповідає вимогам держстандарту. Перед сівбою насіння протруюють ТМТД (2 кг/т), гранозаном (1,5-2 кг/т), вітаваксом (3-3,5 кг/т), фундазолом (2-3 кг/т) або іншими протруювачами із застосуванням плівкоутворювачів ПВС (0,5 кг/т) абоNaКМЦ (0,2 кг/т).

Сіяти ячмінь необхідно в ранні строки. Запізнення із сівбою на 5-7 днів призводить до зниження врожаю в умовах України на 4-6 ц/га, у посушливі роки – на 10-14 ц/га, а в пивоварного ячменю підвищується плівчастість зерна, зменшується його крупність і знижується вміст крохмалю.

Норма висіву ячменю залежить від кліматичних і ґрунтових умов, рівня культури землеробства, способів сівби, якості насіння, особливостей сорту та інших факторів.

Орієнтовані норми висіву ячменю 1-3-ї репродукції в основних ґрунтово-кліматичних зонах України коливаються в таких межах: у поліських і західних районах – 4,5-5 млн. схожих зерен на 1 га, в Лісостепу, центральних і північних районах Степу – 4-4,5, у південних і південно-східних степових районах – 3,5-4 млн. зерен на 1 га.

Для сортів, схильних до вилягання, висококущистих норми висіву зменшують приблизно на 0,5 млн. шт./га, для стійких до вилягання і менш кущистих – збільшують на таку ж величину.

При сівбі ячменю після кращих попередників застосовують меншу норму, ніж після гірших, а при запізненні із сівбою або при сівбі в сухий ґрунт – більшу. За вузькорядної сівби беруть на 0,5-1 млн. схожих зерен більше, ніж при сівбі звичайним рядковим способом.

Під ярий ячмінь часто підсівають у сівозміні багаторічні трави: конюшину, люцерну, еспарцет. Норми висіву багаторічних трав під покрив ячменю залежно від зони становлять: конюшини – 14-20 кг/га, люцерни – від 10-12 до 18-20, еспарцету – від 60-80 до 100 кг/га.

Суміші слід висівати зернотрав’яними сівалками СЗТ-3,6, СЗ-3,6А, які

окремо висівають насіння ячменю і трав.

Глибина загортання насіння ячменю становить на важких глинистих ґрунтах 3-4 см, на легких – 5-6, у посушливих степових районах – 6-7; конюшини й люцерни – 2-3, еспарцету – 3-4 см.


1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка