Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка23/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   57

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

  1. Що передбачає методологічна схема підходу для синтезу та проектування складних динамічних систем?

  2. Що являють собою концептуальні визначення А1, В1, С1 ?

  3. Охарактеризуйте в загальних рисах архітектоніку СТЗ та її складові підсистеми.

  4. На яких досягненнях створюються загальні умови технічної бази СТЗ?

  5. Як Ви розумієте ергатичні вирішальні або людино-машинні системи в агротех- нологіях?

  6. Що забезпечує інтегральне нормування при створенні СТЗ?

  7. Для чого необхідні знання раціонального та ресурсозаощаджуючого господарювання при створенні СТЗ?

  8. Що може забезпечити комп’ютеризовану технологію ведення землеробства в умовах ризику?

  9. Хто приймає рішення про виробництво сільськогосподарської продукції?

  10. Яка основна мета ведення СТЗ?

  11. Що являє собою агротехнологічна електронна карта (АТЕК)?

  12. Звідки береться інформація для СТЗ?

  13. Які прилади використовують в СТЗ?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Айзенберг Я.Є. та ін. Методологія, інформатика та інженерне забезпечення точного землеробства в Україні // Вісник аграрної науки. - 2002. - № 1. - С. 22-28.

  2. Арешников Б.А. Природоохранная технология защиты растений. - К.: Урожай, 1989,- 167 с.

  3. Ален А.П. Прямой посев и минимальная обработка почвы. - М.: Агропромиз- дат, 1985. -208 с.

  1. Бойко П.1. та ін. Сівозміни в землеробстві України. - К.: Афарна наука, 2002. - 146 с.

  2. Войтюг Д.Г. та ін. Проблеми застосування технологій точного землеробства в АПК // Вісник аграрної науки. -2002. - №8. -С. 25-28.

  3. Воробьев С.А. Севообороты интенсивного земледелия. - М.: Колос, 1979. - 368 с.

  4. Вавилов Н.И. Теоретические основы селекции. - М.: Наука, 1987. — 511 с.

  5. Гордієнко В.П. та ін. Землеробство: Навчальний посібник. - К.: Вища школа,

  1. -264 с.

  1. Гордієнко В.П., Малієнко А.М., Грабак Н.Х. Прогресивні системи обробітку фунту. - Сімферополь, 1998. - 275 с.

  2. Городний Н.М. Агрохимия: Учебное пособие. - К.: Вища школа, 1990. -207 с.

  3. Дегодюк С.Г. та ін. Екологічні основи використання добрив. - К.: Урожай, 1988. -232 с.

  4. Жемела Г.П. Добрива, урожай і якість зерна. - К.: Урожай, 1991. - 133 с.

  5. Загальне землеробство: Термінологічний словник / За ред. В.О. Сщенко. — Умань, 2002.- 173 с.

  6. Кравченко М.С. та ін. Землеробство: Підручник. — К.: Либідь, 2002. — 496 с.

  7. Кравченко М.С. та ін. Практикум із землеробства. - К.: Мета, 2003. - 318 с.

  8. Картамышев Н.И. и др. Развивать теорию, совершенствовать практику обработки почв // Земледелие. - 1986. - №2. - С. 12-17.

  9. Кант Г. Земледелие без плуга. - М.: Колос, 1980. - 158 с.

  10. Круть В.М. Влагосберегающие приемы обработки почвы и ухода за черным паром // Земледелие. - 1987. -№10. - С. 40-42.

  11. Конке Г., Бертан П. Охрана почвы. - М.: Сельхозиздат, 1962. — 343 с.

  12. Корнеева Н.П. Направление биологических процессов в связи с различным физическим состоянием пашни: Сборник работ по агропочвоведению и почвенной микробиологии. - М.; Л.: Пшцепромиздат, 1936, —С. 112-116.

  13. Кисіль В.І. Формування екологічно безпечного виробництва в Україні // Вісник афарної науки. - 2003. - №2. - С. 10-12.

  14. Канивец В.И. Результаты и задачи исследований в области почвенной микробиологии // Использование достижений микробиологической науки в повышении эффективности земледелия: Сборник научных трудов. - К., 1989. — С. 5-9.

  15. Лісовий М.П. Методологія та основи концепції захисту рослин в Україні // Вісник афарної науки. - 2002. — №9. - С. 25-28.

  16. Лисовал А.П. и др. Система применения удобрений: Учебное пособие. - К.: Вища школа, 1989. — 317 с.

  17. Лісовал А.П. Система застосування добрив: Підручник. - К.: Вища школа, 2002. -316с.

  18. Ломакин М.М. Мульчирующая обработка почвы на склонах. - М.: Агропромиз- дат, 1988. - 184 с.

  19. Литвинов Б.М. Справочник по защите растений. - Харьков: Прапор, 1989. —283 с.

  20. Лобода Н.В. и др. Справочник по семеноводству. - К.: Урожай, 1991. - 350 с.

  21. Лысогородов С.Д., Кириченко В.П. Формирование урожая полевых культур при орошении. - М.: Афопромиздат, 1991. - 223 с.

  22. Лебедь С.М. та ін. Сівозміни при інтенсивному землеробстві. - К.: Урожай,

  23. Медведев В.В. Плотность сложения почв. - Харьков, 2004. — 243 с.

  24. Мишустин Е.М., Жуковская П.Н. Влияние вспашки на деятельность почвенной микрофлоры // Советская агрономия. - 1948. - №3. — С. 33-38.

  25. М’якушко В.К. Сільськогосподарська екологія. — К.: Урожай, 1992.-261 с.

  26. Носко Б.С. та ін. Довідник працівника агрохімслужби. - К.: Урожай, 1991. — 26 с.

  27. Ольховська-Буркова А.К. та ін. Інтегрована система захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур’янів. -К.: Урожай, 1990.-276 с.

  28. Осапов В.И. Справочник по орошаемому земледелию. - К.: Урожай, 1989. — 252 с.

  29. Пабат І.А. Ґрунтозахисна система землеробства. - К.: Урожай, 1992. - 158 с.

  30. Рабочее И.С. и др. Машинная обработка почвы и борьба с ее переуплотнением. - М.: Знание, 1980. - 61 с.

  31. Сайко В.Ф. Землеробство в сучасних умовах // Вісник аграрної науки. - 2002. - №5. -С. 5-10.

  32. Сайко В.Ф. Землеробство на шляху до ринку. - К., 1997. - 45 с.

  33. Сусидко П.И., Писаренко В.Н. Защита овощных культур без применения пестицидов. - М., 1991.-262 с.

  34. Тараріко Ю.О. Науково-методичне обґрунтування розробки моделей сталих агроекосистем // Вісник аграрної науки. - 2003. - № 10. - С. 50-54.

  35. Торопкина A.J1. Биологические процессы в условиях различной плотности сложения сероземных: Тезисы докладов Всесоюзной конференции по с.-х. микробиологии 26-30 марта 1963 г. - Л., 1963. - С. 83-84.

  36. Ушкаренко В.О. Зрошуване землеробство. - К.: Урожай, 1994. — 325 с.

  37. Філіп’ев І.Д. та ін. Як програмувати врожай. — К.: Урожай, 1990. - 96 с.

  38. Фисюнов А.В. Сортные растения. — М.: Колос, 1984. - 320 с.

  39. Шемавньов В.І., Ковалевська Н.А., Мороз В.В. Насінництво польових культур: Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: ДДАУ, 2004. - 232 с.

  40. Якубенко Б.С. Оптимізація агроландшафтів Лісостепу України // Вісник аграрної науки. - 2003. - №6. — С. 58-62.


РОЗДІЛ 4 СИСТЕМА ВЕДЕННЯ РОСЛИННИЦТВА ТА КОРМОВИРОБНИЦТВО

4.1. Прогресивні технології вирощування основних польових культур

• Озима пшениця

• Ярий ячмінь

• Горох


• Кукурудза

• Соняшник

• Цукрові буряки

• Кормові буряки

• Люцерна

Технологія вирощування культур – це послідовне застосування всього комплексу робіт, пов’язаних з отриманням продукції рослинництва.

Вона залежить від біологічних особливостей культур, ґрунтово-кліматичних і пого-

дних умов, технічного оснащення та організаційно-господарських можливостей тощо.

Сучасні технології в рослинництві передбачають використання досягнень науки і передового виробничого досвіду, своєчасне та якісне виконання усіх технологічних операцій.

Основними блоками в технологіях вирощування культур є: попередники, добір сорту, гібриду, обробіток ґрунту, підготовка насіння та сівба, системи удобрення та захисту рослин, збирання врожаю.

Розглянемо технології найпоширеніших польових культур.

4.1.1. Озима пшениця

Попередники. Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмісту вологи в ньому та його чистоти від бур’янів. У зв’язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів.

Попередники для озимої пшениці добирають з урахуванням району вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на попередник. У посушливих та напівпосушливих південних районах її висівають, насамперед, після тих попередників, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту і після яких обробітком ґрунту створюються сприятливі умови вологозабезпечення сходів, у районах достатнього зволоження

– після тих, які забезпечують оптимальні строки сівби, сприятливий поживний режим ґрунту і мінімальну його засміченість бур’янами.

За даними наукових досліджень та виробничої практики, кращими попередниками для пшениці в Степу України є чорні та зайняті пари, горох, однорічні та багаторічні трави, при зрошенні – люцерна, у Лісостепу – зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс, на Поліссі – зайняті та сидеральні (люпинові) пари, горох, рання картопля, льон-довгунець. Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7-10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників.

Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці є кукурудза та силос, ріпак, гречка та деякі стерньові попередники, зокрема озима пшениця, посіяна після чорного пару або багаторічних трав.

Дослідженнями встановлено, що добрий врожай пшениці можна одержати і після гірших попередників. Проте це завжди пов’язано з додатковими витратами добрив, гербіцидів, засобів захисту рослин від хвороб, шкідників.

Серед інтенсивних сортів, районованих у Степу, особливо високою реакцією на попередники відзначається Безоста 1, Одеська напівкарликова та інші коротко- і середньостеблові сорти, які при сівбі після кращих попередників забезпечують приріст урожаю до 15-20 ц/га. У Лісостепу до таких сортів належать Донська напівкарликова, Вікторія одеська, Киянка, на Поліссі – Ганна, Миронівська 33 та інші.

Сорти високорослі, схильні до вилягання, доцільно висівати після задовільних попередників.



Обробіток ґрунту. Основною метою обробітку ґрунту в посушливих районах є збереження вологи на час сівби пшениці, у районах достатнього зволоження – боротьба з бур’янами, якісна заробка післяжнивних решток і добрив, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи, багаторічних трав і внесенні органічних добрив, створення дрібногрудочкуватого посівного шару – з перевагою (не менше 80%) грудочок діаметром 1-3 см.

Захід, спосіб і глибина обробітку ґрунту залежить в основному від попередника, наявності вологи, забур’яненості, ґрунтових умов. Після ранніх попередників проводять лущення ґрунту на 5-7 см, мілкий обробіток на глибину від 8 до 16 см.

В районах достатнього зволоження та на легких за механічним складом ґрунтах можна провести оранку на глибину не більше 20-22 см. Подальший обробіток упродовж літа полягає у боронуваннях, суцільних культиваціях паровим культиватором для знищення бур’янів і доведення посівного шару до дрібногрудочкуватого шару.

Після пізніх попередників, враховуючи обмеженість у часі між збиранням врожаю попередньої культури та сівби озимини, можна обмежитись кількаразовим дискуванням на глибину 6-8 см або обробітком комбінованим агрегатом на мінімально можливу глибину.

Орати у цьому випадку недоцільно в усіх зонах країни навіть з позицій енерговитрат.

Після багаторічних трав потрібно провести дискування на глибину 10-12 см, а потім суцільну глибоку культивацію для підрізання кореневих систем у горизонтальному напрямку. Непогані результати досягаються при обробітку цього попередника комбінованим агрегатом АКП- 2,5 або АКП –5,0 на 10-12 см. На Поліссі та в північному Лісостепу після дискування можна здійснити оранку на 20-22 см. Подальший обробіток ґрунту аналогічний тому, що проводиться після ранніх попередників.

Класична схема обробітку чорного пару (в Степу та деяких районах Лісостепу) полягає в наступному: лущення ґрунту на 5-7 см, оранка на 28-30 см, ранньовесняне боронування, пошарові культивації на глибину від 10-12 до 6-7 см, а також боронування після опадів.

Парові площі в ерозійно небезпечних районах можна обробляти так, як це описано в розділі 2.4.

На зайнятих парах, які рано звільняються від врожаю парозаймаючої культури та забур’янені кореневищними бур’янами (пирієм повзучим, гострецем, хвощем польовим), а також після запирієних стерньових попередників проводять дворазове дискування на глибину залягання кореневищ (10-12 см) та оранку з коткуванням після появи “шилець” пирію на глибину до 25-27 см. Пирій іноді знищують також вичісуванням (частіше на Поліссі). Ефективне застосування на вегетуючих рослинах гербіцидів: раундапу – 3,5-4 кг/га, ф’юзелату – 3-4 кг/га.

При наявності коренепаросткових бур’янів (осоту, березки польової та ін.) поле перший раз дискують на глибину 6-8 см, вдруге лущать поличковими лущильниками або плоскорізами при відростанні розеток бур’янів на глибину 10-12 см і проводять оранку на глибину 20-22 см. У Степу після стерньових попередників, забур’янених кореневищними бур’янами, на темно-каштанових, солонцюватих ґрунтах важкого механічного складу обробіток дисковими лущильниками проводять на глибину 8-10 см, а на полях з коренепаростковими бур’янами дискування слід поєднувати з розпушуванням плоскорізами на глибину 12-14 см.

Проти коренепаросткових бур’янів у фазі розеток використовують також гербіциди: 2,4 ДА 1,2 кг/га, 2М-4Х 1,5 кг/га, безорлон 1,4 кг/га.

Оранку під пшеницю закінчують не пізніше як за 3-4 тижні до настання оптимальних строків сівби. При запізненні з оранкою ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитися, що створює загрозу розриву кореневої системи пшениці внаслідок його осідання. Про це особливо слід пам’ятати при сівбі після кукурудзи на силос (не запізнюватися з її збиранням і підготовкою ґрунту).

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненням ложе для розміщення насіння та шару дрібногрудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього парові культиватори, обладнані стрілчастими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту – з коткуванням котками ЗККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять на глибину загортання насіння 4-6 см.

На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-6, ВИП-5,6 та ін., на легких – обмежуються боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5-7 см.



Застосування добрив. Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що у ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости врожаю за рахунок добрив можуть сягати 10-16 ц/га і більше.

На удобреному фоні у пшениці формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущіння 6-9 тис. м2/га, трубкування – 20 тис., колосіння 40-45 тис., молочної стиглості – 10 тис. м2/га, підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білку на 1-3%, сирої клейковини – на 3-6% і більше, підвищуються маса 1000 зерен, скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні – під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2%, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20-25 т/га, дерновопідзолистих, сірих опідзолених – 30-35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 або роторним розкидачем „Буран”, відразу після внесення його приорюють.

Мінеральні добрива вносять на заплановану врожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени, і вони втрачають морозо- та зимостійкість, рослини в посівах загущуються, взаємозатінюються від надмірного кущіння і знижують продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх знижується, як і при нестачі азоту.

На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах Полісся застосовують найвищі порівняно з іншими зонами норми мінеральних добрив (90-120 кг/га азоту, фосфору і калію з перевагою азоту і калію). Із фосфорних добрив на кислих ґрунтах використовують фосфоритне борошно. На чорноземах Лісостепу вносять по 60-90 кг/га мінеральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, виключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення в них азоту, фосфору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових культур та багаторічних бобових трав застосовують повні мінеральні добрива з підвищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними азотних, після кукурудзи – з підвищенням норм азоту, після картоплі та цукрових буряків – калію.

При застосуванні добрив потрібно враховувати біологічні особливості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сортів, стійких проти вилягання, і менші – при використанні під високорослі сорти, схильні до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущіння рослин і сприяє швидшому наростанню вегетативної маси із сформованим вузлом кущіння, витривалої до перезимівлі.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (pH 5,5 і менше) використовують фізіологічно лужні мінеральні добрива (натрієву або кальцієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солонцюватих – фізіологічно кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Проте в господарствах не завжди вистачає добрив для того, щоб забезпечити ними рослини при формуванні максимальної продуктивності. Тому слід керуватися рекомендаціями про застосування норм мінеральних добрив, які експериментально встановлені дослідними установами для одержання достатньо високих урожаїв озимої пшениці, виходячи з конкретних умов вирощування.

Середніми нормами добрив вважаються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від родючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив вносять розкидачами НПУ-0,5, ІПМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомендованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відміну: при вирощуванні пшениці у південних районах та солонцюватих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерновопідзолистих ґрунтах Полісся – збільшують, норми фосфорних добрив збільшують на звичайних і карбонатних чорноземах Степу.

Азотні добрива вносять при сівбі та в період вегетації пшениці. Застосовують їх з використанням показників проведення діагностик живлення – ґрунтової, листкової і тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.



Ґрунтова діагностика. Полягає у визначенні в ґрунті доступних для рослин мінерального азоту (нітратної та аміачної форм), рухомих форм фосфору й легкорозчинного калію. Для цього відбирають буром у 5-10 місцях пшеничного поля по діагоналі проби ґрунту, а з них – один змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналізують на вміст основних поживних речовин, здебільшого азоту. Зразки слід відбирати рано навесні після розмерзання ґрунту в шарі 0-100 см через кожні 20 см (на дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтах) або з шару 0-60 (до 80) см – на чорноземах.

За результатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в кореневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці.

Доведено, що для одержання 60 ц/га зерна пшениці в кореневмісному шарі треба мати рано навесні 160 кг/га мінерального азоту. Якщо є більше 160 кг/га азоту, то підживлюють навесні азотними добривами лише рідкі посіви пшениці.

Листкова діагностика. Здійснюється для проведення другого підживлення пшениці – на IV етапі органогенезу. У фазі кущіння або на початку трубкування в суху погоду відбирають для аналізу зразки 20-30 рослин по діагоналі поля. Середній зразок має становити 100 г. Визначають у зразках рослин вміст N, P2O5, K2O у відсотках. Знаючи оптимальний вміст N,P,K (наведених у табл. 4.1.1), встановлюють доцільність підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють.

1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка