Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка2/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що таке агропромисловий комплекс, та які його завдання?

2. Яке місце займає сільське господарство в економіці України?

3. Назвіть сфери АПК.

4. Охарактеризуйте ресурсне забезпечення АПК.

5. Назвіть основні заходи щодо підвищення ефективності АПК України.



1.3. Концепція розвитку сільського господарства україни у ХХІ столітті

• Основні шляхи збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції

• Заходи щодо покращення родючості та використання грунтів

• Розвиток зернопродуктового підкомплексу

• Розвиток олійно-жирового підкомплексу

• Розвиток цукровобурякового підкомплексу

• Розвиток м’ясо-молочного продуктового підкомплексу

• Технічне забезпечення АПК

Розвиток агропромислового комплексу України як законодавчо визнаної пріоритетної сфери національної економіки повинен спрямовуватись на забезпечення продовольчої безпеки держави та зростання її експортного потенціалу. Аграрна політика повинна створювати умови для стабілізації та збільшення обсягів виробництва і реалізації конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів. Основними шляхами здійснення цього є:

– формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення вільного розвитку підприємництва та малого бізнесу, різнобічних ефективних організаційно-правових форм господарювання з максимальним використанням можливостей кооперації та орендних відносин власності на землю та засоби виробництва;

– забезпечення опосередкованого державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій в умовах ринкових відносин;

– державна підтримка розвитку агропромислового комплексу на основі освоєння цільових державних програм;

– забезпечення захисту вітчизняних товаровиробників, формування інфраструктури ринку, входження агропромислового комплексу з конкурентоспроможною продукцією і продовольчими товарами у світове співтовариство;

– удосконалення ринкових механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи та податкової політики, формування інфраструктури ринку, спрямування інвестицій на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва і харчової промисловості;

– прискорений розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для забезпечення агропромислового комплексу сучасною технікою, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медицини, агросервісного обслуговування сільськогосподарських виробників;

– продовження земельної реформи та створення ринку землі;

– раціональне використання земель, їх охорона, вжиття заходів для екологічної безпеки, оптимізації структури угідь, відновлення використання зрошувальних і осушувальних систем, нарощування обсягів захисного лісорозведення;

– освоєння новітніх ресурсозберігаючих технологій виробництва екологічно безпечної сільськогосподарської продукції та охорони довкілля;

– розвиток інтеграційних процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промисловій переробці з метою виробництва високоякісних конкурентоспроможних продуктів харчування, здешевлення витрат з переробки і реалізації продукції споживачу;

– здійснення державної науково-технічної політики, поліпшення наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвиток селекції та насінництва сільськогосподарських культур і селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві;

– прискорення соціального відродження села, створення повноцінного середовища для проживання населення в сільських населених пунктах.

Яку ж перспективу має агропромисловий комплекс України у ХХІ столітті? Земля – наше основне багатство. За якісним складом земельних угідь країна займає одне з провідних місць у світі. Але екстенсивний та споживацький підходи до використання землі упродовж тривалого часу призвели до багатьох негативних наслідків.

Проблема покращення використання грунтів у країні знаходиться у контексті земельної реформи, яку було започатковано Постановою Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18.12.1990 року і основні положення якої викладені у Земельному кодексі України.

Поряд із впорядкуванням організаційних відносин при користуванні землею намічені заходи щодо припинення деградаційних процесів на грунтах України, покращення їх родючості та використання, основними з яких є наступні:

– Перехід до ландшафтного методу господарювання на землі, при якому досягається найкращий виробничий, економічний та природоохоронний ефект. Суть його полягає в тому, що в межах водозбірних площ повинні створюватися аграрні ландшафти, де були б збалансовані такі його складові, як площа сільгоспугідь, рілля, луки, пасовища, сіножаті, багаторічні плодово-ягідні насадження, ліси, лісосмуги, водні джерела тощо. Співвідношення між ними повинно зумовлюватися природно-кліматичною зоною, грунтовим покривом, рельєфом і т.ін. Створення агроландшафтів приведе до істотного

скорочення площі ріллі, а це дасть змогу сконцентрувати кошти й матеріальні засоби на кращих орних землях.

– Істотне покращення культури ведення землеробства, стабілізація, а в подальшому підвищення родючості грунтів при раціональному використанні місцевих грунтовокліматичних ресурсів і засобів інтенсифікації через технології вирощування сільськогосподарських культур.

– Припинення втрат гумусу шляхом скорочення до допустимих меж ерозійних процесів, зменшення інтенсивності його мінералізації через недосконалу агротехніку, внесення органічних речовин тощо.

– Планомірне поповнення органічних речовин у грунті за рахунок збільшення норм внесення органічних добрив, повернення в грунт до 70% біомаси вирощуваних рослин, посіву бобових культур.

– Істотне збільшення норм внесення мінеральних добрив – до 270-330 кг на гектар, що забезпечить формування високих врожаїв не за рахунок природної родючості грунту.

У справі покращення родючості грунту велике значення мають також такі заходи, як дотримання сівозмін, диференційоване навантаження сільськогосподарськими культурами різних технологічних груп земель, застосування технологій, які б сприяли залученню атмосферного азоту для живлення рослин тощо.

Перед агропромисловим комплексом України стоїть нелегке завдання – упродовж 10-15 років вийти на рівень розвинених країн світу. Наскільки це відповідальний крок, свідчить той факт, що сьогодні на одного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, у нас виробляється у 10-15 разів менше продукції, ніж у розвинених країнах світу.

Які ж конкретні завдання стоять перед основними підкомплексами АПК в найближчій перспективі?

Зернопродуктовий підкомплекс

З метою забезпечення збалансованого розвитку агропромислового комплексу та розв’язання продовольчої проблеми найближчими роками повинно збільшуватись виробництво високоякісного зерна для повного задоволення внутрішніх та експортних потреб держави. Вдосконалюватиметься структура виробництва зерна.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці буде зосереджено у степовій та лісостеповій зонах, де природні умови (із впровадженням новітніх технологій вирощування) сприяють формуванню зерна високої якості. На Поліссі збільшуватиметься виробництво озимого жита, ячменю, гречки. Обсяги виробництва пшениці будуть визначатися внутрішніми потребами регіону.

Серед зернофуражних культур, крім ячменю, передбачається збільшити площі кукурудзи як в традиційних, так і в нових регіонах її вирощування, насамперед за рахунок скорочення посівних площ пшениці на фуражні цілі. Прогнозується поступовий перехід на використання в усіх зонах зерна більш скоростиглих гібридів кукурудзи, які б забезпечували повне визрівання качанів уже в першій декаді вересня і не потребували б післязбирального його сушіння. В 2010 році валовий збір зерна кукурудзи становитиме понад 8 млн. тонн, що повністю задовольнить потребу тваринництва у зерні цієї культури.

Для розв’язання проблеми виробництва білка будуть збільшені площі зернобобових культур, у першу чергу гороху і сої, що має важливе значення для поліпшення родючості земель. У 2010 році частка фуражного зерна зросте до 35-40, продовольчого – до 60- 65%.

Стабілізація виробництва зерна і поліпшення його якості здійснюватимуться на основі забезпечення його валового виробництва у 2001-2005 роках до 37 млн. тонн, а в 2006-2010 роках – до 40 млн. тонн. При цьому на останньому етапі обсяги виробництва продовольчої пшениці становитимуть 28-24 млн. тонн.

У 2010 році прогнозований баланс виробництва зерна становитиме 40 млн. тонн. З цієї кількості передбачається для харчових цілей населення 7 млн., тваринництва – 16,1 млн., насінництва – 4,2 млн., промислової переробки – 1,7 млн. та експорту – 10,7 млн. тонн.

На більш віддалену перспективу науковці прогнозують виробництво по Україні 60,3 млн. тонн зерна (табл. 1.3.1).



Таблиця 1.3.1

Виробництво зерна в Україні на перспективу

Культура

Посівна площа, тис. га

Врожайність, ц/га

Валовий збір млн.. тонн

Зернові: всього

15000

40,2

60,3

в т.ч пшениця

6000

45,5

27,3

жито, тритікале

600

38,2

2,3

ячмінь (озимий та ярий)

3500

37,9

13,3

овес

800

35,8

2,9

кукурудза

1100

53

1 5,8

горох

1600

29,2

4,7

круп’яні

600

22,2

1,3

інші зернові

800

34,4

2,7

З метою повного забезпечення харчової промисловості сировиною розширюватимуться посівні площі цінних твердих сортів пшениці.

Розвиток зернового виробництва забезпечуватиметься шляхом:

− використання досягнень генетики і біотехнології, селекції і насінництва та впровадження нових сортів і гібридів рослин, що характеризуються підвищеною посухо- та холодостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників, більш високою потенційною врожайністю. Передбачається щороку заготовляти насіння зернових культур у державний насіннєвий страховий фонд у розмірі 5% загальної потреби та зберегти систему виплати часткової компенсації придбаного насіння еліти і батьківських форм за рахунок коштів бюджету;

− розширення застосування інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці на зерно на площі 5 млн. га;

− здійснення заходів для інтенсифікації виробництва зерна, доведення обсягів внесення мінеральних добрив у 2005 році до 0,8, а в 2010 – до 1 млн. тонн діючої речовини.



Олійно-жировий підкомплекс

Для досягнення прогнозних обсягів вирощування олійних культур та лікарських рослин, виробництва продуктів їх переробки та створення умов для експорту цієї продукції передбачається:

− стабілізувати у період до 2005 року виробництво олійних культур на рівні 2,85 млн. тонн, у тому числі соняшнику – 2,4 млн., ріпаку – 0,45 млн. тонн, а виробництво олії за рахунок збільшення переробки сировини на вітчизняних підприємствах довести до 650 тис. тонн;

− зменшити площі посіву соняшнику до науково обгрунтованих і розширити посівні площі сої, ріпаку та рицини;

− з 2006 року розширити площі посіву ріпаку до 500 тис. га і збільшити обсяги експорту його олії;

− впровадити інтенсивні технології вирощування олійних культур на площі не менш як 1,1-1,2 млн. га, забезпечити вирощування високопродуктивних гібридів вітчизняної та зарубіжної селекції на 90 відсотках площ;

− виробити 9-10 тис. тонн гібридного насіння соняшнику для посіву в 2005-2010 роках;

− запровадити нові технології виробництва з насіння високоолійних сортів ріпаку пально-мастильних матеріалів, ширше залучати до цього вітчизняних та іноземних інвесторів;

− проводити реструктуризацію олійно-жирового підкомплексу з метою підвищення конкурентоспроможності олійно-жирової промисловості, істотного збільшення обсягів її виробництва;

− реалізувати механізми економічної інтеграції виробників насіння олійних культур і олійно-жирової продукції, поступового переходу від бартерних до грошових розрахунків, від експорту насіння олійних культур до експорту продуктів їх переробки.

Передбачається до 2010 року з 2,9 млн. тонн насіння олійних культур використати на насіннєві цілі 20 тис. тонн, переробити на вітчизняних підприємствах 2 млн. 330 тис. тонн, що дасть змогу повністю задовольнити потреби держави у продукції олійножирової промисловості, збільшити виробництво олії до 770 тис. тонн, а експорт довести до 350 тис. тонн.

Цукробуряковий підкомплекс

Виробництво цукросировини та цукру збільшуватиметься шляхом впровадження сучасних технологій вирощування цукрових буряків, створення кооперативних та інтегрованих систем.

Передбачається впровадження двоступеневої ринкової структури з 5-7 регіональних формувань типу кооперацій, холдингових компаній, агропромислово-фінансових груп та низових акціонерних товариств з виробництва цукросировини за участю цукрових заводів.

Регіональні ринкові формування створюватимуться на основі добровільної реалізації ряду функцій науково-технічного забезпечення, інвестиційної, фінансової та зовнішньоекономічної діяльності.

На першому етапі структурної перебудови в кожному бурякосіючому регіоні створюватимуться базові акціонерні товариства, засновані цукровими заводами, колективними господарствами, фермерами, районними агрохімічними підприємствами, машинно-технологічними станціями, комерційними банками, іноземними інвесторами. Площа вирощування цукрових буряків в інтегрованих структурах займатиме понад 120 тис.

гектарів, на другому етапі – не менш як 600 тис. га, на третьому етапі – в усіх бурякосіючих регіонах закінчиться створення інтегрованих структур, удосконалюватимуться технології вирощування і переробки цукросировини та економічні взаємовідносини між ними. Здійснюватимуться заходи щодо стабілізації площ посіву цукрових буряків, виробництво цукру становитиме не менш як 3 млн. тонн.

У 2005 році валове виробництво цукрових буряків досягне 24,5 млн. тонн, у 2010 році – 26 млн. тонн. З метою створення умов для розвитку цукробурякової галузі, стабільного забезпечення потреб населення і вітчизняного виробництва у цукрі передбачається: запровадження у 2001-2005 роках прогресивних сучасних технологій вирощування цукрових буряків з доведенням урожайності коренів до 40-45 тонн з гектара; збільшення виходу цукру з буряків до 82 відсотків; забезпечення за участю міжнародних фінансових організацій та внутрішніх ресурсів фінансування програми реструктуризації цукробурякового підкомплексу, що дозволить вивести з експлуатації 50-58 малопотужних цукрових заводів, перепрофілювавши їх на виробництво іншої продукції. Це дасть змогу стабілізувати виробництво цукру-піску з буряків до 3 млн. тонн в 2010 році, збільшити експорт до 1,5-1,6 млн. тонн на рік.

Мясо-молочний продуктовий підкомплекс

Пріоритетне значення надаватиметься розвиткові тваринництва, продукція якого, включаючи продукти переробки, на кінець 2010 року становитиме близько 70 відсотків вартості споживчого кошика за раціональними нормами харчування.

Виробництво (реалізація на забій) худоби і птиці живою масою зросте в 2010 році порівняно з 1998 роком на 1,4 млн. тонн, або у півтора раза, і досягне 4 млн. тонн за рахунок збільшення поголів’я великої рогатої худоби до 15,8 млн. голів (на 35%), свиней – до 15 млн. голів (на 52%), птиці – до 225 млн. голів (на 74%) та підвищення його продуктивності.

Структурні зміни у виробництві м’ясних ресурсів відбуватимуться у напрямі прискореного розвитку свинарства і м’ясного скотарства, створюватиметься мережа репродуктивних господарств м’ясної великої рогатої худоби і свиней вітчизняних та зарубіжних порід, а також м’ясного птахівництва. У 2005 році в структурі ресурсів м’яса питома маса яловичини, свинини і м’яса птиці (живою масою) становитиме, відповідно, 50, 30 і 15 відсотків.

З метою прискорення розвитку галузі м’ясного скотарства, збільшення обсягів виробництва яловичини і забезпечення населення м’ясопродуктами передбачається поступове нарощування поголів’я м’ясної худоби і доведення у 2010 році поголів’я м’ясного напряму до 1,3 млн. голів, виробництво яловичини м’ясних порід – до 800 тис. тонн.

Поголів’я м’ясної худоби збільшиться шляхом:

− інтенсивного відтворення існуючих вітчизняних та зарубіжних м’ясних порід і типів великої рогатої худоби;

− створення і розведення нових вітчизняних симентальської та південної м’ясних порід;

− часткового завезення великої рогатої худоби окремих м’ясних порід для створення нових або поліпшення існуючих порід;

− виділення у господарствах молочного напряму низькопродуктивних корів, придатних для відтворення, а також понадремонтних телиць молочних і молочно-м’ясних порід та утримання і вирощування цього поголів’я за технологією м’ясної худоби;

− перепрофілювання господарств у зоні радіоактивного забруднення на ведення м’ясного скотарства.

Збільшення виробництва свинини здійснюватиметься за рахунок нарощування поголів’я та підвищення його продуктивності, поліпшення кормової бази, удосконалення генетичних якостей тварин, застосування більш ефективного технологічного обладнання, відновлення роботи свинарських комплексів і великих ферм.

Виробництво м’яса птиці зросте у 2,2 раза (з 270 тис. тонн у 1998 році до 600 тис. тонн у 2010 році) за рахунок відновлення роботи селекційно-генетичних центрів, племінних птахозаводів та репродуктивних господарств, впровадження високопродуктивних кросів птиці, забезпечення її годівлі високоякісними повноцінними комбікормами, зменшення витрат кормів на одиницю продукції.

Посилиться захист вітчизняного товаровиробника шляхом вдосконалення механізму регулювання імпорту м’ясних продуктів. Нарощування виробництва молока в 2010 році до 20 млн. тонн відбудеться за рахунок збільшення поголів’я та підвищення продуктивності корів до 4000 кг молока за рік, поліпшення маточного поголів’я та формування спеціалізованого висопродуктивного молочного стада, організації годівлі за науково обгрунтованими нормами та впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій.

Збільшиться закупівля молока за рахунок розширення заготівельної інфраструктури переробної промисловості шляхом створення мережі кооперативів із заготівлі та надання послуг приватному сектору передусім з придбання та обслуговування доїльного та холодильного обладнання, ветеринарного обслуговування, забезпечення кормами і генетичними ресурсами.

Передбачається створити мережу незалежних лабораторій для контролю за випуском продукції гарантованої якості та її безпекою.

Виробництво яєць в усіх категоріях господарств у 2010 році зросте на 69% і досягне 14 млрд. штук за рахунок збільшення поголів’я курей-несучок та підвищення їх продуктивності.

Максимальне збільшення виробництва харчових яєць планується шляхом:

− збільшення загального поголів’я курей-несучок до 33,3 млн. голів;

− підвищення продуктивності курей-несучок до 225 яєць на рік;

− поліпшення годівлі птиці, впровадження високопродуктивних кросів яєчних курей вітчизняної і частково імпортної селекції;

− відновлення роботи племінних і промислових птахогосподарств, які тимчасово припинили виробництво;

− технічного переозброєння виробничих потужностей на основі енергозберігаючого обладнання.

Значна увага приділятиметься відновленню галузі вівчарства. В 2010 році виробництво вовни передбачається довести до 8 тис. тонн, що в 2 рази більше, ніж у 1998 році, поголів’я овець за цей період збільшиться на 45%, а настриг вовни з однієї вівці – з 3 до 3,5 кг. Це забезпечуватиметься шляхом:

− широкого використання порід овець з комбінованою продуктивністю, які забезпечують виробництво в розрахунку на вівцю по 2-2,5 кг вовни в митому волокні, 20-25 кг м’яса живою масою та 5 кг бринзи на вівцематку з наданням пріоритету виробництву дієтичної ягнятини та молодої баранини;

− запровадження ринкового регулювання виробництва продукції вівчарства шляхом квотування закупівлі вовни, овчин, каракулю та смушків;

− опрацювання та впровадження системи протекціоністських заходів щодо захисту конкурентоспроможної продукції вітчизняного виробництва, сировиною для якої є вовна, овчини, каракуль і смушки;

− створення асоційованих об’єднань товаровиробників з підприємствами для переробки на тверді та м’які сири з подальшим фасуванням в тару одноразового використання.

За умов дефіциту енергоносіїв значна увага приділятиметься відродженню галузіконярства. Поголів’я коней зросте в 2005 році до 850 тис. голів, а в 2010 році – до 900 тис. голів.

Крім конярства як тяглової сили, розвиватимуться такі його додаткові напрями:

− племінний, спрямований на збереження і поліпшення існуючих в Україні порід;

− спортивний, що забезпечуватиме розвиток кінного спорту, активних форм відпочинку населення і туризму, сприятиме збільшенню експортного потенціалу.

Передбачаються такі зміни у кормовиробництві:

− збільшуватиметься частка пасовищних кормів у раціонах годівлі тварин;

− виробництво преміксів і білково-вітамінних добавок буде сконцентровано на провідних підприємствах комбікормової промисловості. Розшириться виробництво комбікормів у господарствах, що дасть змогу зменшити транспортні витрати і здешевити їх виробництво до 30%;

− відновиться робота підприємств з виробництва амінокислот, ферментних препаратів і білкових кормів для забезпечення комбікормових заводів з виробництва білково-вітамінних добавок і преміксів.



Меліорація земель та водне господарство

Лімітуючим фактором стійкості землеробства є недостатня вологозабезпеченість у південних регіонах і періодичне перезволоження грунтів у західних і поліських. Майже половина ріллі розташована в посушливій, а четверта частина – в перезволоженій зоні.

У несприятливі роки (з посухою, повенями) втрати сільськогосподарської продукції становлять майже 20% її загального валового виробництва.

У країні нараховується 5,8 млн. га меліорованих земель, що становить 14% земельних угідь. На них виробляється чверть продукції рослинництва (овочів – 60%, кормів – 28%, рису – 100%, льоноволокна – 36%, зерна – 12,5%). Останнім часом меліоративне будівництво не здійснюється. Старіють меліоративні фонди, не проводиться їх реконструкція, технічне переоснащення та ремонт, зменшується парк дощувальної техніки.

Передбачається здійснити у 2001-2005 роках комплексну реконструкцію зрошувальних систем на площі 158 тис. га, у 2006-2010 роках – 342 тис. га, відбудову і реконструкцію осушувальних систем у 2001-2005 роках – на площі 50 тис. га, 2006-2010 роках – 110 тис. га.

Важливим напрямом розвитку меліорації земель є реконструкція та вдосконалення існуючих систем, розробка та організація серійного виробництва нових типів дощувальної та поливної техніки, приведення до оптимального співвідношення меліоративних засобів поліпшення властивостей земель і підвищення їх родючості, застосування прогресивних водозберігаючих технологій та режимів зрошення.

Визначальними принципами водозабезпечення стануть:

− пріоритетність соціальної сфери водокористування, забезпечення населення якісною питною водою;

− оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів з урахуванням оцінки стану водних ресурсів, прогнозування їх змін у різні періоди та самовідновного потенціалу водних джерел;

− запровадження водозберігаючих технологій у галузях економіки;

− використання водних об’єктів переважно у природному стані;

− поглиблення співробітництва із сусідніми країнами у сфері використання та охорони транскордонних водних систем.

З метою зменшення щорічних збитків від залпових дощових паводків передбачається розробити Комплексну державну програму захисту населених пунктів, виробничих об’єктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії води у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року, згідно з яким намічається побудувати до 2010 року 5,4 тис. км споруд регулювання русел річок і 4,3 тис. км захисних дамб і берегоукріплення. Фінансування зазначених капіталовкладень буде здійснюватись за рахунок довготермінових кредитів, власних коштів, асигнувань державного бюджету та інших джерел. Планомірний розвиток аграрного сектора економіки неможливий без забезпечення його необхідними технічними засобами і розвиненої інфраструктури.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка