Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка19/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   57

Особливості обробітку грунту в умовах зрошення. Якщо в незрошуваному землеробстві одним з основних завдань обробітку грунту є нагромадження і зберігання вологи, то в зрошуваному – створення оптимальних умов для аерації грунту, покращення його діяльного стану та боротьба з бур’янами.

Вище зазначено, що поливна вода, діючи на грунт, змінює його фізичні властивості, інтенсивність та напрям хімічних і мікробіологічних процесів, умови накопичення і розкладання органічної речовини. При тривалому зрошенні грунти набувають ознак лужності, що проявляється у збільшенні глибини гумусового горизонту, горіхуватості та призмовидності структури, змінах механічного складу, зі зниження лінії скипаннявід карбонатів.

При поливах дощуванням руйнується структура грунту, він розпилюється, внаслідок чого після кожного циклу перезволоження – просихання на поверхні грунту утворюється щільна злита кірка.

Істотною особливістю зрошуваного грунту в порівнянні з незрошуваним є чітка пластична деформація і розвиток процесів утворення брил. На межі орного і підорного шарів грунту формується щільний водонепроникний прошарок, який не руйнується під час звичайного обробітку і в кілька разів зменшує водопроникність грунту.

При зрошенні створюються сприятливі умови не тільки для розвитку культурних рослин, а й для бур’янів.

Основне і поточне планування рельєфу поля. Капітальне планування зрошуваних масивів потрібно для рівномірного розподілу води на поверхні поля, полегшення проведення поливів, підвищення продуктивності праці тощо.

Планування проводять на полях, вільних від вирощуваних рослин: навесні – до сівби; влітку і восени – після збирання врожаю довгобазовими планувальниками П-4, ПЛ- 3 та ін.

Не можна планувати надто зволожений грунт. Не варто також надмірно зрізувати грунт, бо це може призвести до строкатості поля по товщині гумусового горизонту.

Після планування здійснюють вирівнювання родючості, для чого в місця зрізів вносять додаткову кількість мінеральних або органо-мінеральних добрив. Для поліпшення родючості грунту застосовують також сидерати та фітомеліорацію.

Щоб запобігти строкатості родючості грунту, яка виникає при глибоких зрізуваннях його, спочатку знімають верхній родючий шар грунту, вирівнюють оголений підорний шар, а потім родючий грунт знову наносять на вирівняну поверхню.

Поточне або екплуатаційне планування проводять щороку, краще восени, іноді перед сівбою культур довгобазовим планувальником, волокушами та іншими знаряддями.



Зяблевий обробіток грунту. На зрошенні зяблевий обробіток включає лущення і оранку. На забур’янених коренепаростковими бур’янами полях грунт лущать двічі – на глибину від 10 до 14 см. Після картоплі, буряків, овочевих культур грунт, як правило, не лущать, а проводять оранку одразу після збирання врожаю. Після високостеблових культур грунт лущать для подрібнення рослинних решток.

В умовах зрошення зростає ефективність глибокого зяблевого обробітку, завдяки чому підвищується водопроникність грунту, скорочуються втрати води на поверхневий стік і випаровування.

Глибина оранки може коливатися в межах від 20-22 до 35-40 см у залежності від грунтової відміни, ступеня солонуватості, глибини залягання соленосних горизонтів, вирощуваних рослин. Оскільки в умовах зрошення після багаторічних трав висівають не тільки озиму пшеницю, а й рис, овочі, кукурудзу, важливо якісно розробити дернину, після чого провести глибоку оранку.

В сівозмінах доцільно чергувати глибоку оранку із звичайним м’яким і поверхневим обробітком.



Обробіток грунту під озимі культури. Після люцерни проводять оранку на 20-22 см, дискування або плоскорізну культивацію на 10-20 см. Ефективний також обробіток комбінованими агрегатами: ОПТ-3-5, АКП-2,5 та ін. на 12-14 см.

Досліди показують, що зменшення глибини обробітку після цього попередника не веде до істотного зменшення врожайності озимої пшениці.

Після кукурудзи на силос та інших попередників грунт обробляють дисковою бороною на 10-12 см або орють плугом на 25-27 см. Тут також ефективне зменшення глибини обробітку до 8-14 см. Але на важких запливаючих грунтах скорочення глибини обробітку веде до зменшення врожайності на 6-9 ц/га. Після основного обробітку грунту проводять вологозарядковий або передпосівний полив. Далі грунт боронують і культивують.

Передпосівний обробіток грунту під ярі культури. Завдання цього обробітку такі самі, як і в богарних умовах – вирівнювання поверхні, збереження вологи, створення сприятливих фізичних властивостей грунту та умов для якісної сівби.

Під ранні культури виконують боронування і передпосівну культивацію на глибину

посіву; під пізні – боронування і дві передпосівні культивації. Першу з них, особливо на важких за механічним складом та запливаючих грунтах, доцільно виконати на глибину від 14 до 18 см чизель-культиваторами, важкими протиерозійними культиваторами та іншими знаряддями.

Обробіток під післяукісні та післяжнивні посіви. Після озимих і ранніх ярих, зібраних на зелений корм, грунт лущать на 10-12 см і орють на 18-22 см. Після цього його культивують, висівають післяжнивну або післяукісну культуру та поливають. При сухому грунті полив роблять перед передпосівною культивацією.

Ефективне також використання сівалок для прямої сівби або стернових для висіву таких культур в необроблений грунт.



Догляд за посівами. Основні завдання: руйнування грунтової кірки після поливів і

дощів, підтримання оптимальних фізичних властивостей грунту, знищення бур’янів.

Післяпосівне коткування виконують, як і на богарі. Ранньовесняне боронування озимих ефективне не завжди. Ярі зеонові і зернобобові боронують до і після появи сходів.

Посіви люцерни минулих років боронують, а потім розпушують бороною БП-8, культиватором КРН-4,2 з долотами або БИГ-3А. На дуже ущільнених посівах грунт дискують. Післяпосівний обробіток просапних культур такий же, як і на богарі, проте глибина культивації міжрядь більша.

Для кращого поглинання поливної води на просапних культурах, якщо дозволяє висота рослин, нарізати в міжряддях щілини на глибину 35-45 см.

Особливості застосування добрив на зрошуваних землях. Добривам належить особлива роль у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур при зрошенні на різних грунтах і в різних кліматичних умовах. Добрива підвищують врожай озимої пшениці в умовах зрошення на 13-17 ц/га, ярої пшениці – на 8-13, рису – на 17-39, кукурудзи (зерно) – на 19-38, цукрових буряків – на 124-270, помідорів – на 127-280, капусти – на 138, картоплі – на 33-77, сіна люцерни – на 45-161 ц/га (Радов О.С., Столипін Є.І., 1978).

Зв’язок ефективності добрив з умовами зволоження добре ілюструють дані за 16 років дослідів, проведених з 1971 по 1986 рр. на Миколаївській обласній державній сільськогосподарській дослідній станції. Добрива, внесені в оптимальних нормах під культуру, дали такі прирости врожайності: озима пшениця (зерно) на фоні поливів при вологості грунту 70% НВ – 23,1 ц/га, при вологості 80% НВ 28,4; кукурудза, відповідно, – 39,7 і 46,7; люцерна другого року життя (сіно) – 51 і 80, цукрові буряки (коренеплоди) – 319 і 424 ц/га.

На зрошуваних землях підвищується не тільки ефективність внесених добрив, але на їх фоні одночасно зростає і ефективність зрошення. При внесенні добрив утворюються сприятливі умови для більш повного використання рослинами зрошувальної води. У цьому суть синергізму цих факторів урожаю.

З підвищенням вологості грунту витрата води на одиницю врожаю збільшується, але добрива при всіх умовах вологості зменшують її. При оптимальній вологості грунту добрива знижують транспіраційний коефіцієнт сильніше, ніж при недостатньому водозабезпеченні.

При внесенні добрив на 1 т врожаю витрачається води на 24-80% менше, ніж без добрив. Відповідно до цього добрива помітно знижують коефіцієнт водоспоживання рослин, причому одна й та сама зрошувальна норма дає більший приріст урожаю на фоні добрив, ніж без них.

Так, за багаторічними даними Миколаївської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, внесені під цукрові буряки добрива (90 т/га гною + N200P160K60) зменшили витрату води на 1 т урожаю коренеплодів від 167,1 до 105,3 м3/т, або на 63%; при внесенні під озиму пшеницю N90P90 коефіцієнт водоспоживання зменшився від 1262 до 765 м3/т зерна, або на 61%; при підживленні люцерни другого року життя нормою N90 витрати води на 1 т сіна зменшилися від 733 до 460 м3.

Таким чином, зрошення і удобрення взаємопов’язані у своїй дії на рослини. Добрива необхідні для економного і повного використання культурними рослинами зрошувальної води.

Значення добрив у зрошувальному землеробстві полягає також і в тому, що вони поліпшують якість у цьому відношенні суміші мінеральних добрив з органічними.

Фосфорні й калійні добрива сприяють нагромадженню вуглеводнів у насінні, плодах та інших органах рослин, у тому числі цукру в коренеплодах цукрових буряків і крохмалю в бульбах картоплі. Відмічається підвищення цукристості коренеплодів цукрових буряків під впливом марганцю.

Основний фактор високої ефективності добрив на зрошуваних землях – поліпшення водного режиму грунту і вологозабезпеченості рослин.

Зрошення сприяє високій засвоюваності рослинами поживних речовин, які при підвищеному зволоженні грунту легко переходять у розчин і поглинаються корінням рослин.

Оптимізація вологості грунту сприяє також кращому розвитку кореневої системи: її потужність і загальна поверхня поглинання різко зростають, що дає змогу більш повно використовувати поживні речовини грунту. Прискорений ріст рослин і створення густої рослинної маси при зрошенні, в свою чергу, служать однією з передумов активного поглинання ними розчинних поживних речовин.

Зрошення створює сприятливі умови для застосування підживлень, які без зрошення в посушливій зоні не дають ефекту або малоефективні.

При підживленні вносять переважно азотні добрива. Слідом за підживленням проводять полив. Ефективний спосіб підживлення – внесення добрив з поливною водою. У простішому випадку для цього рівномірно випускають розчин добрив з бака в тимчасовий зрошувач. Позакореневі підживлення рослин, які найбільш поширені в умовах зрошення, проводять за допомогою підживлювачів, змонтованих на дощувальних агрегатах.

Внесення добрив з поливною водою все більше поширюється в степових районах, зменшуючи витрати на проведення підживлення.

З високим ефектом на поливних землях можна застосовувати також зелене добриво – сидерати. Вирощують їх частіше в післяжнивний період і заорюють восени. Норми добрив встановлюють згідно з біологічними особливостями культур, грунтовими умовами, режимом зрошення, агротехнікою, запланованою врожайністю.

В Степу України, де розміщуються основні площі поливних земель, переважають чорноземи звичайні, південні й каштанові грунти різного ступеня солонцюватості.

Найбільш ефективне тут сумісне застосування азотних і фосфорних добрив. Менша потреба – в калійних добривах. Оптимальне співвідношення елементів живлення (N:P:K) для каштанових грунтів і чорноземів південних 1:0,7:0,1; для чорноземів звичайних 1:0,8:0,1 (табл. 3.7.1).



Оптимальна норма внесення гною на зрошуваних землях Степу 40-60 т/га. При внесенні гною щорічно в нормі 7-10 т на 1 га сівозмінної площі каштанових грунтів досягається бездефіцитний баланс гумусу. Внесення добрив під усі культури сівозміни –одна з відмін зрошуваного землеробства від богарного.

Таблиця 3.7.1

Орієнтовні норми добрив під сільськогосподарські культури при зрошенні

в Степу України (Інститут зрошуваного землеробства УААН), кг/га

Культура

Чорнозем південний

Темно-каштанові грунти

N

P2O5

K2O

N

P2O5

K2O

Озима пшениця

90-120

60-90

0-30

90-150

60-90

0-30

Післяжнивні (кукурудза + овес + горох)

60

40

0

60-90

40-60

0-30


Кукурудза (зерно)

120-150

90

0-30

105-180

60-90

0-30

Кукурудза на силос

120-150

90

0-30

150-180

60-90

0-30

Сорго (зерно)

100-120

90

0-30

150-180

60-90

0-3020

Ярий ячмінь

30-60

100-120

0-90

30-60

100-120

30-60

Цукрові буряки

120-140

140-160

30-60

140-180

160-180

60-90

Кормові буряки

180-240

90-120

30-90

200-260

90-120

60-90

Соя

40-60

60-90

30-60

30-60

40-60

0-30

Люцерна

30-60

100-120

0-90

30-60

100-120

30-60

Вирішуючи питання про місце внесення органічних добрив (гною, компосту, сидератів та інших), враховують народногосподарську цінність культур, реакцію їх сортів на пряму дію і післядію органічних добрив, а також тривалість періоду післядії і норми добрив.

Мінеральні добрива застосовують, встановлюючи норми, час і способи їх внесення згідно з особливостями біології сільськогосподарських культур, грунтовими і кліматичними умовами, місцем у сівозміні. На високому фоні живлення ефективні мікродобрива – молібден, бор, марганець та інші, які вносять з гноєм та іншими добривами в невеликих нормах – бору 1-2 кг/га, марганцю 5-10, міді 1-3, цинку 2-4, молібдену 150-400 г/га.

Система удобрення на зрошуваних землях. Система удобрення культур в сівозміні – це план застосування добрив в усіх полях впродовж її ротації з урахуванням родючості грунту, біологічних особливостей добрив. До цієї системи належать: основне, допосівне, припосівне удобрення, підживлення.

Основне удобрення вносять, як правило, під основний обробіток грунту; при цьому використовують всю кількість або більшу частину фосфорних і калійних добрив.

Орієнтовні системи обробітку та удобрення культур у зрошувальній сівозміні наведені в табл. 3.7.2.

Особливості боротьби с бур’янами в умовах зрошення. На зрошуваних землях боротися з бур’янами складніше, ніж на богарних. Тут проростає більше насіння бур’янів, посилюється регенерація багаторічників, прискорюється ріст і стає більшою їх плодовитість, при підрізанні бур’яни легко приживаються завдяки наявності вологи. У вологолюбних злакових рослин збільшується кущистість. У зрошуваних сівозмінах немає чистих парів.
Таблиця 3.7.2

Орієнтовні системи обробітку грунту та удобрення в зрошуваній сівозміні

на чорноземах південних і темно-каштанових грунтах

Культура


Обробіток грунту

Літньо-осінній

(зяблевий)

Передпосівний

Післяпосівний


1

Озима пшениця



а) дискування на 8-10 см в двох напрямках,

оранка на 20-22 см;

б) без обробітку N60-90 P50-80


Культивація

з боронуванням

на 5-7 см

Р10 при сівбі



Боронування навес-

ні БЗТС-1,0 або БІГ- 3А (при потребі)

N30-60


1

Кукурудза

післяжнивна


а) пряма сівба сівалками KINZE, C3C-2,1Л;

б) лущення стерні на 5-7 см, оранка на 20- 22 см, боронування після поливу



а) пряма сівба сівалками KINZE, C3C- 2,1Л;

б) культивація на 6- 8 см з боронуванням




а) пряма сівба сівалками KINZE, C3C- 2,1Л;

б) до- та піля сходове боронування

Б3СС-1,0; культивація міжрядь перед

поливом з нарізан-

ням щілин, розпу-

шування міжрядь

після поливів


2

Кукурудза

на зерно


Лущення на 8-10 см Оранка на 20-30 см Гній 40-60 т/га

N90-120 P60-90



Боронування навес-

ні в 2 сліди,культи-

вація на глибину від 10 до 16 см, передпосівна культивація

на 6-8 см з борону-

ванням

Р10 при сівбі



Як при догляді за

післяжнивною кукурудзою




3

Ярий ячмінь

з підсівом люцерни


Лущення на 8-10 см Оранка на 20-22 см

N30-60 P100-120 K30-60



Боронування навес-

ні в 2 сліди, культивація на 5-7 см з боронуванням




Боронування після

збирання потравної

культури


4-5

Люцерна




N30-60 (1 рік)

Р30-60 (2 рік)

(підживлення)




Боронування голча-

стими боронами або розпушування культиваторами з долотами навесні і після кожного скошування + нарізання щілин перед поливом



6

Озима пшениця




а) дискування на 8-

10 см, оранка на 20- 22 см, культивація з

боронуванням;

б) дискування на 8-

10 см, розпушування

на 12-14 см, культивація з боронуванням

N60-90 P50-80


Культивація на 5-

7 см з боронуванням

Р10


Боронування

навесні


N30-60

6

Бобово-злакова

сумішка

післяжнивно



а) дискування на 8-

10 см, оранка на 20-22 см, боронування після

посіву;

б) пряма сівба СЗПП- 4, Грет плейн, МЗС- 2,1А



N60 Р30

Культивація на 6-7

см з боронуванням

Р10






7

Кукурудза

на силос


Лущення стерні на 5- 7 см, оранка на 28- 30 см.

Гній 40-60т/га,

N90-120 P60-90, К30-60


Як під кукурудзу на зерно

Р10



Як при догляді

за післяжнивною

кукурудзою

N30-60



8 Озима пшениця

Як у полі 1

Як у полі 1

Як у полі 1

8 Бобово-злакова

сумішка

післяжнивно


Як у полі 6

Як у полі 6

Як у полі 6


9

Кукурудза

на силос


Як у полі 7


Як у полі 7

Як у полі 7

При тривалому зрошенні поступово змінюється видовий склад бур’янів. Зникають або стає менше ксерофітів, з’являються гігрофіти, а на затоплюваних ділянках – гідрофіти.

В польових сівозмінах переважать вологолюбні бур’яни, пристосовані до тимчасового перезволоження: просянка, щириця звичайна, біла і лободовидна, мишій сизий і зелений, лобода, вівсюг, багаторічники. З багаторічних коренепаросткових бур’янів на зрошуваних землях найбільш шкідливі: осот рожевий, молочай татарський, берізка, гірчак степовий звичайний, а з кореневищних – гумай, пирій повзучий. На рисових чеках поширені бур’яни, які витримують шар води на поверхні грунту (просо півняче, рисове та крупноплідне, бульбокомиш, очерет, рогіз, частуха, ряска, водорості).

На зрошуваних землях бур’яни розповсюджуються на деякі відстані не лише так, як на богарних, а й з поливною водою. З одним м3 води на поля може бути занесено від 3 до 6,5 тис. насінин бур’янів. При поливній нормі 600 м3/га води на 1 м2 потрапляє близько 120 насінин. З поливною водою на поля може заноситись насіння таких бур’янів, яких раніше тут не було.

Небезпечним джерелом забур’янення є бур’яни на узбіччях каналів.

Запобіжні заходи боротьби з бур’янами. В умовах зрошення виникає потреба в про-

веденні таких запобіжних заходів боротьби з бур’янами, як чищення поливної води від насіння бур’янів, знищення бур’янів по берегах каналів, очищення каналів від мулу, який містить значні запаси насіння бур’янів.

Для очищення води застосовують заплави, щити, відстійники, за допомогою яких за межі розподільчих каналів відводиться 85-90% насіння бур’янів, що плаває у воді. При поливі дощувальними установками вегетативні органи розмноження багаторічних бур’янів затримуються сіткою водозабірних пристроїв, а насіння бур’янів – перемичками.

По берегах тимчасових зрошувачів бур’яни знищують до цвітіння дво-, триразовим скошуванням їх роторною косаркою, а по берегах постійних зрошувачів створюють дерновий покрив з суміші багаторічних бобових і злакових трав. Знищують бур’яни по берегах каналів гербіцидами, обприскуючи їх до початку активного росту восени або рано навесні. Для видалення бур’янів застосовують цепові волоки, граблі, екскаватори, рамові різаки, плавучі самохідні косарки, землечерпалки та інші машини і знаряддя.

Слід мати на увазі, що мул, який викидається з дна каналів під час їх очищення, може містити значну частину схожого насіння бур’янів.

Винищуючі заходи. Дієвим заходом боротьби з бур’янами є правильна сівозміна, тому що на зрошуваних землях багато видів бур’янів пристосовані до певних сільськогосподарських культур. Велике значення мають культури, здатні пригнічувати бур’яни (озимі, багаторічні трави, загущені посіви пожнивних та поукісних культур). Певне знищення бур’янів відбувається і при ретельному догляді за просапними культурами.

У комплексі заходів боротьби з бур’янами основна роль належить системі зяблевого обробітку грунту й догляду за посівами.

При малорічному типі забур’яненості система заходів повинна сприяти знищенню вегетуючих бур’янів до їх обсіменіння і провокувати сходи з наступним знищенням.

Коренепаросткові бур’яни знищуються багаторазовим підрізуванням їх кореневої системи. На дуже засмічених ними полях механічні заходи боротьби доповнюються хімічними, із застосуванням гербіцидів групи 2,4-Д та іншими з аналогічною дією.

Там, де переважають кореневищні бур’яни, система заходів спрямовується на розрізання кореневищ на можливо дрібніші частини з наступним зниженням їх методом висушування, удушення, виморожування.

При змішаному типі забур’яненості найпершим завданням є знищення переважаючих типів бур’янів.

Ефективність боротьби з бур’янами в системі зяблевого обробітку грунту посилюється при поєднанні його з провокаційними або вологозарядовими поливами, які провокують проростання насіння бур’янів, що потім знищуються механічними обробітками. Такі поливи виконують як до, так і після оранки. Однак на полях, засмічених кореневищними і коренепаростковими бур’янами, де полив може сприяти приживленню відрізків коренів і кореневищ, доцільно спочатку здійснити зяблеву оранку. На брилуватій ріллі в посушливу погоду коренепаросткові бур’яни послаблюються, а кореневищні гинуть. Вологозарядовий полив при цьому проводять пізніше.

Бур’яни знищуються і в системі передпосівного обробітку грунту під пізні культури. З цією метою на важких та ущільнених грунтах проводять одночасно із сівбою ранніх культур чизельне розпушування на глибину до 16 см, що створює сприятливі умови для проростання насіння бур’янів.

Знищуються бур’яни також під час весняного боронування посівів озимих, до- та післясходового боронування ярих культур, обробітку міжрядь просапних культур.

В умовах зрошення значна роль в боротьбі з бур’янами покладається на післяукісні та післяжнивні посіви. Завдяки додатковому обробітку грунту і видаленню з поля разом з врожаєм бур’янів, які не обсіменилися, потенційна забрудненість грунту може зменшитись у 1,5-1,8 раза.

Для боротьби з бур’янами широко застосовують і хімічні методи. Крім загальновідомих заходів внесення гербіцидів на зрошенні, їх застосовують також разом з поливною водою.

Рисові поля. Для боротьби з суходільними бур’янами в посівах рису регулюють шар води, яка пригнічує деякі види. Вологолюбні бур’яни більш чутливі до глибини затоплення, ніж рис. При значному засміченні поля цими бур’янами сходи рису затоплюють з таким розрахунком, щоб шар води був на 5-7 см вищим, ніж бур’яни. На затоплених полях насіння бур’янів не проростає, а сходи при температурі 20-22°С гинуть через відсутність кисню. Рис же витримує короткочасне затоплення до 7-8 днів шаром води до 20-25 см. Такий захід придатний для боротьби лише з суходільними бур’янами.

Система заходів боротьби з бур’янами на рисових полях передбачає запровадження сівозмін, в яких рис вирощується на одному полі не більше 2-3 років підряд, а також є інші культури, які здійснюють фітоценотичне пригнічення бур’янів, обробіток грунту, запобігання внесення насіння бур’янів з гноєм, насінням рису, зрошувальною водою, хімічне прополювання тощо. Нищівну боротьбу з бур’янами в рисовій сівозміні проводять в меліоративному полі (зайнятому пару), їх знищують тут під час механічного обробітку грунту після збирання ранніх парозаймаючих культур.

На засмічених бульбокомишем полях зяблеву оранку роблять на глибину 12-14 см.

Після такої оранки вивернута на поверхню частина коренів бульбокомишу взимку вимерзає, а життєздатне коріння знищується після проростання культивацією перед сівбою рису.

При засміченні поля кореневищами очерету або рогози навесні роблять культивацію з пружинними лапами для вичісування підземних органів бур’янів.

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка