Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка18/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   57

Сортозміна та сортооновлення. Насінництво вирішує два взаємопов’язані завдання. Перше з них – розмноження високоякісного сортового насіння нових, введених у виробництво сортів до розмірів, що забезпечують потребу господарств у ньому. Проте в процесі масового розмноження і тривалого вирощування якість сортів погіршується.

Тому друге завдання насінництва – збереження сортових і врожайних якостей насіння всіх рекомендованих до вирощування сортів. Відповідно до цих завдань у насінницькій роботі здійснюються два основних процеси – сортозміна і сортооновлення.



Сортозміна – це повна заміна на виробничих посівах одного старого сорту на інший, новий, сорт. Наприклад, у 2001 році (за даними Державного сортовипробування) рекомендовано вирощувати новий сорт озимої пшениці Селянка, а старий сорт Тіру зняти з виробництва.

Як правило, нові сорти істотно перевищують старі за врожайністю та іншими селекційно цінними ознаками. Тому сортозміну необхідно проводити швидко, протягом одного, максимум – двох років. Оперативна зміна сорту дозволяє швидше і повніше використати біологічні, господарські переваги нового сорту й одночасно позбавитись тиску хвороб і шкідників, які супроводжували старий сорт.

Сортозміна здійснюється в рік рекомендації нового сорту. Насінницька робота зі старим сортом припиняється заздалегідь, за 1-2 роки до сортозміни.

Прискорене впровадження нових сортів у виробництво залежить від успішної робо-

ти кожної з ланок насінництва, повільне здійснення сортозміни – показник поганої організації насінництва. Селекціонерами розроблені заходи прискореного розмноження насіння на початкових етапах впровадження нових сортів у виробництво. Один із них – підвищення коефіцієнта розмноження насіння, тобто відношення кількості одержаного насіння до висіяного.

У 60-ті роки минулого століття академік Ремесло В.М. задля прискореного впровадження у виробництво сорту озимої пшениці Миронівська 808 рекомендував для підвищення коефіцієнта розмноження знижувати норму висіву насіння до 50 кг/га. На підтвердження викладеного сорт Миронівська 808 у рік районування (1963 р.) займав площу в 12,5 тис. га, а в 1968 – уже понад 7 млн. га.

Одна з причин повільного впровадження нових сортів полягає в тому, що вже в перші роки значна кількість насіння йде на товарні цілі, а не використовується на насіння.

Щоб прискорити впровадження у виробництво, вирощене насіння нових сортів треба передавати якомога більшій кількості господарств на розмноження.



Сортооновлення – це заміна сортового насіння низьких репродукцій, в якого погіршилися сортові та біологічні якості, на насіння того самого сорту, але вищих репродукцій. Сортооновлення проводиться елітою або першою репродукцією в строки, прийняті науково-дослідною установою в зоні її діяльності.

Використання високоякісного сортового насіння у виробництві впродовж багатьох років погіршує його сортові і насіннєві якості в результаті механічного та біологічного засмічення, ураження хворобами, шкідниками, порушення агротехніки та умов зберігання.

Строки сортооновлення залежать від рівня організації насінництва в господарстві: за умов високого рівня насінництва сортові якості насіння зберігаються протягом багатьох років до шостої і сьомої репродукції, при низькому рівні вони втрачаються вже в перших репродукціях.

Урожай сортів залежить від дії багатьох факторів, тому завданням насінництва є збереження генетичного потенціалу продуктивності сорту.

Єдиної думки щодо значення репродукцій у науковій літературі немає. Деякі дослідники стверджують, що за врожаєм між репродукціями сортового насіння істотної різниці практично не спостерігається. Інші вважають, що врожай знижується від еліти до віддалених репродукцій.

Вплив репродукції на якість насіння досліджували вчені Миронівського інституту селекції і насінництва пшениці ім. M.В. Ремесла УAAН. Досліди проводили за схемою, яка забезпечувала порівняння якості елітного насіння і насіння репродукцій, вирощеного не в господарствах, а на полях Інституту, тобто в ідентичних умовах.

Одержані дані свідчать про те, що посівні якості – маса 1000 зерен, енергія проростання, лабораторна схожість насіння еліти і наступних репродукцій – були майже однакові (табл. 3.6.3). Значне зниження врожайності в порівнянні з елітою розпочинається вже з 3-ї репродукції – на 2,6 ц/га, 4-ї – на 3,4 ц/га, 6-ї – на 4,4 ц/га.

При сівбі насінням 3-ї та наступних репродукцій зменшувались кількість продукти-

вних стебел на одиницю площі, число й маса зерен у колосі, що знижувало масу зерна з одного квадратного метра і з одного гектара.

Для визначення біологічних властивостей насіння озимої пшениці залежно від репродукції вивчали енергію паростка. Досліди показали, що суха маса 100 паростків із насіння еліти важила 0,72 г, 3-ї репродукції – 0,67, маса корінців 100 рослин, відповідно, 0,64 та 0,58 г.



Таблиця 3.6.3

Посівні якості та врожайність озимої пшениці Миронівська 808 у залежності

від репродукції (середнє за 1965-1971 рр.)

Репродук-

ція


Маса 1000

зерен, г


Енергія

проростання,

%


Схожість,

%


Середня врожайність, ц/га

Еліта

Репродук-

цій

±до еліти

Еліта

39,1

93

99

46,1

46,1




1

39,1

99

99

46,1

45,5

–0,6

2

39.2

98

98

46,1

44,6

–1,5

3

40,5

90

99

46,1

43,5

–2,6

4

38,9

85

98

44.9

41,5

–3,4

5

40,2

93

97

44,6

41,0

–3,6

6

38,1

84

99

44,5

40,1

–4,4

При використанні насіння репродукцій в господарствах відбувається погіршення його якості під впливом біологічного та механічного засмічення, пошкодження хворобами, шкідниками, низького рівня агротехніки. Ці фактори знижують урожайні якості насіння. Шляхом добре організованого насінництва можна уповільнити цей процес, але зупинити його не можна.

Тому необхідне періодичне сортооновлення. Строки сортооновлення для різних культур не однакові і залежать від біології культури та рівня насінництва.

У країнах із високорозвиненою економікою насінництво ведеться на промисловій

основі. Господарства – виробники сільськогосподарської продукції не займаються насінництвом, а одержують його щорічно зі спеціалізованих насінницьких фірм, що забезпечує щорічне сортооновлення.

В Україні при добре налагодженому насінництві за радянських часів проводилось щорічне сортооновлення насінням еліти на ділянках розмноження: на насіннєвих ділянках висівали першу, на товарних площах – другу репродукції.

У зв’язку з реформуванням аграрного сектора Міністерство аграрної політики і

Українська академія аграрних наук у 1999 році затвердили новий порядок сортооновлення.

По зернових (крім кукурудзи і сорго), олійних культурах дозволено в сільськогосподарських підприємствах сівбу проводити насінням не нижче 4-ї репродукції, соняшнику – 1-ї репродукції сортів та першого покоління гібридів. По кукурудзі, сорго вирішено в сільськогосподарських підприємствах сівбу проводити насінням гібридів 1-го покоління і сортів не нижче 3-ї репродукції.

Бурякосіючим господарствам, за їх заявками, цукрові заводи забезпечують відпуск фабричного насіння 1-ї репродукції сортів і гібридів 1-го покоління, занесених до Реєстру сортів рослин України.

По картоплі на товарних посівах використовується насіння не нижче 4-ї репродукції.

По ярому та озимому ріпаку оригінальне та елітне насіння вирощують науково дослідні установи, 1-шу репродукцію – насінницькі господарства. Насіння першої репродукції продається товарним господарствам для щорічного сортооновлення.

Сівбу овочевих, баштанних культур і кормових коренеплодів у сільськогосподарсь-

ких підприємствах дозволено проводити насінням гібридів покоління і сортів репродукції. Вирощене в насінницьких формуваннях насіння на спеціальних насіннєвих фабриках доводиться до посівних кондицій, встановлених Державним стандартом, і через фірмові магазини та філії реалізується товаровиробникам.

Подальше вдосконалення насінництва в Україні здійснюватиметься у напрямку технічного переоснащення галузі та об’єднання господарств – виробників насіння в асоціації. Це дозволить посилити контроль за якістю насіння, оптимізувати обсяги його виробництва.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Яка роль сорту в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур?

2. Що таке насінництво як наука?

3. Що є теоретичною основою насінництва?

4. Охарактеризуйте насінництво як галузь сільськогосподарського виробництва.

5. Початок розвитку насінництва в Україні. З якою культурою він пов’язаний?

6. Коли й які дослідні та селекційні станції першими в Україні розпочали селекцію

і насінництво цукрових буряків, пшениці, вівса, інших культур?

7. Які дослідні та селекційні станції внаслідок бурхливого розвитку переросли в

сучасні великі селекцентри України?

8. Назвіть етапи розвитку насінництва України за часів Радянського Союзу.

9. Які особливості має організація насінництва на промисловій основі?

10. Охарактеризуйте систему насінництва в Україні: головні ланки цієї системи та

зміст їх роботи.

11. Закон „Про насіння і садивний матеріал”. Які правові відносини передбачені

між виробниками і споживачами насіння?

12. За яким принципом і на які категорії підрозділяється сортове насіння?

13. Яку категорію насіння виробляють у науково-дослідних установах, в елітних

господарствах, у насінницьких господарствах?

14. Які допустимі рівні сортової чистоти, ураження хворобами, а також насіннєвих

якостей – чистоти, схожості, вологості – визначені ДСТУ 2240-93 для різних

категорій м’якої, твердої пшениці, ячменю, інших культур?

15. Як організована система насінництва в розвинених країнах Європи, в США?

16. Що таке сортозміна, яке значення вона має?

17. Що таке сортооновлення?

18. Від чого залежать терміни сортооновлення?

3. Основні принципи ведення землеробства

3.7. Особливості ведення землеробства в умовах зрошення

• Значення зрошення як фактора інтенсифікації землеробства

• Основні особливості систем зрошуваного землеробства

• Родючість зрошуваних земель та заходи щодо її покращення

• Вплив зрошення на грунт

• Сівозміни на зрошуваних землях

• Особливості обробітку грунту в умовах зрошення

• Особливості удобрення рослин при зрошенні

• Особливості боротьби з бур’янами в умовах зрошення

Значення зрошення як фактора інтенсифікації землеробства. Штучне зволоження грунту шляхом зрошення в умовах гострого дефіциту вологи визначене одним із провідних напрямків інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Оптимальна взаємодія зрошення, хімізації та комплексної механізації сприяє інтен-

сивному використанню рослинами тепла, світла, поживних речовин, вологи, що врешті-решт, забезпечує ефективне використання землі й отримання високих і стабільних врожаїв культур. Завдяки різнобічній оптимізуючій дії зрошення на поливних землях одержують урожайність у 3-4, а в посушливі роки у 5-10 разів вищу, ніж в богарних умовах.

Так, за багаторічними даними Інституту зрошуваного землеробства, врожайність основних культур на поливних землях склала: озимої пшениці – 84 ц/га, кукурудзи на зерно – 131, кормових буряків – 2657 ц/га.

Цінність зрошення полягає ще в тому, що тут створюються реальні умови для отримання двох врожаїв окремих культур.

Розробка наукових основ і теоретичне узагальнення виробничого досвіду вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур на поливних землях – основне завдання зрошуваного землеробства як науки.

Одне з найважливіших конкретних завдань цієї науки – створити агротехнічні фони, на яких зрошення досягає найвищої ефективності. Друге конкретне завдання зрошуваного землеробства – система агротехнічних заходів, яка забезпечує найбільш економне використання поливної води, поживних речовин, тепла та світла.

Основні особливості систем зрошуваного землеробства. Особливістю системи землеробства на зрошуваних землях є те, що вона діє в умовах недостатнього природного зволоження, де поливами усувається обмежувальна дія дефіциту вологи на врожайність сільськогосподарських культур. Ріст урожайності досягається завдяки підвищенню та оптимальному фону зволоження ефективності використання рослинами світла, тепла, поживних речовин, а також дії агротехнічних заходів.

В системі зрошуваного землеробства повинні оптимально вирішуватись завдання енерго- та ресурсозбереження. Так, нормування зрошувальної води та добрив не повинно перевищувати біологічні потреби рослин для формування запланованої врожайності, а норми засобів захисту рослин – порушувати екологічну рівновагу середовища.

Енергозаощадження досягається також при внесенні з поливною водою добрив, меліорантів, гербіцидів тощо.

Система зрошуваного землеробства повинна забезпечити найбільший вихід сільськогосподарських продуктів з кожного гектара поливної площі при найменших витратах праці й коштів. Для цього потрібно добирати культури й сорти, що відзначаються найвищою продуктивністю при зрошенні і дають високий економічний ефект. При зрошенні відкривається можливість вводити в сівозміну проміжні культури, одержувати на окремих полях по 2-3 врожаї на рік, встановлювати оптимальні умови водоспоживання рослин, оптимізувати обробіток грунту, системи удобрення, догляду за рослинами тощо.



Родючість зрошуваних земель та заходи щодо її покращення. Покращення родючості зрошуваних земель досягається окультурюючою дією на грунт рослин, особливо багаторічних трав, які залишають у грунті добре розвинену кореневу систему і післязбиральні рештки, а також впливом органічних та мінеральних добрив, що діють в умовах оптимального зволоження грунту.

Нерегульоване зрошення може призвести до засолення, заболочування, ерозії грунту, забруднення скидними водами водоймищ. Тому однією з найважливіших сторін науково обгрунтованої системи зрошуваного землеробства є розробка комплексу заходів по захисту навколишнього середовища.

В більшій частині Причорноморського степу на поливних землях вирощують: озиму пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, зернобобові, люцерну, кормові суміші бобово-злакових культур, картоплю, овочі, сою та інші культури. Тут в основному введені плодозмінні сівозміни і вирощування культур здійснюється на основі інтенсивних технологій. На узбережжі Чорного моря, в Присивашші та в інших районах, які розташовані невисоко над рівнем моря, розвивається рисосіяння.

Зрошувальна вода прискорює грунтові процеси, але одні з них, наприклад, мінералізація гумусу, можуть випереджати інші, такі як гуміфікація поверхневих і кореневих решток. Результат залежить від агротехніки вирощування культур та умов зрошення.

Потужна коренева система рослин, що формується в умовах оптимального режиму зрошення і живлення, розпушує грунт, розчленовує його на дрібні агрегати, які цементуються заново утвореним гумусом.

При правильному проведенні комплексу організаційно-господарських, агротехнічних і меліоративних заходів родючість зрошуваного грунту залишається на високому рівні і може навіть поліпшуватись.

За багаторічними дослідженнями Сухорукової Г.С. та ін. (1990), проведеними на півдні України, розширене відтворення гумусу темно-каштанового грунту досягалось при періодичному внесенні гною: 40 т/га – через кожні 4 роки на п’ятий; 100 т/га – через 6 років на 7; 200 т/га – через 9 років на 10; 300 т/га – через 12 років на 13.

Вплив зрошення на грунт. Вплив води на грунт досить різноманітний: вода змінює фізичний стан грунту, інтенсивність та хід хімічних, біологічних процесів, хід руйнування та накопичення гумусу тощо. Ці зміни в кінцевому результаті визначають повітряний, тепловий та поживний режим грунту.

Зміна фізичних умов проявляється насемперед у руйнуванні структурних агрегатів великими масами крапельної води, що призводить до запливання грунту, утворення кірки, зменшення його водопроникності й повітроємності.

Негативні наслідки відбуваються в основному при надмірному й нерегульованому зрошенні. При правильному ж виборі способу поливу, суворому регулюванні води, яка подається на поле, і відповідній агротехніці негативні наслідки зрошувальної води на грунт можуть бути неістотними. Так, руйнування структурних агрегатів, що спостерігається при затопленні грунту, майже повністю усувається при капілярному його зволоженні. Область зіткнення великих мас краплинної води і грунту можна обмежити при поливі по глибоких вузьких борознах малим струменем, при поливі по щілинах тощо. Щілювання корисне і при поливах дощуванням – воно запобігає утворенню також на поверхні поля зливання родючого шару грунту.

Вода, що фільтрується вглиб, виливає мулуваті часточки з орного шару в підорний.

При цьому на певній глибині утворюється ущільнений прошарок, важкопроникний для води, повітря і коренів рослин. Ущільнений прошарок доводиться періодично руйнувати поглибленням рівня обробітку. Неправильне зрошення може стати причиною виникненння іригаційної ерозії.

Для її запобігання важливо дотримуватись правила: подача поливної води повинна відповідати швидкості її вбирання грунтом. Варто також покращувати водопровідність грунту відомими методами.

Надлишок поливної води проникає глибоко в грунт і сприяє підняттю рівня підгрунтових вод. При піднятті їх на висоту 1,5-2 м від поверхні розвивається лучний процес грунтоутворення. Водоспоживання вирощуваних рослин різко зростає, врожайність при правильній агротехніці підвищується. Якщо ж підгрунтові води підіймаються надто високо, може настати заболочування кореневмісного шару грунту й різке погіршення його родючості. Щоб уникнути заболочування, необхідно застосувати ряд заходів, утому числі боротьбу з фільтрацією в каналах шляхом будівництва колекторно- дренажних систем.

Зрошення може позитивно впливати на фізико-механічні властивості грунту. Грунт, який знаходиться в стані фізичної стиглості, легко обробляється, добре кришиться, набуваючи дрібногрудочкової структури.

Зрошення різнобічно впливає на хімічний склад грунту. Поливна вода насамперед діє як розчинник і як середовище, в якому легко відбуваються хімічні процеси. Із збільшенням у грунті кількості води зменшується концентрація грунтового розчину і підвищується розчинна дія.

Зволоження кореневмісного шару грунту супроводжується вимиванням вглиб розчинних поживних речовин, що найчіткіше спостерігається по нітратах. Через деякий час після поливу розчинні поживні речовини висхідними потоками води знову підіймаються у верхні шари грунту.

Зрошення впливає на хімічні властивості грунту ще й тому, що в зрошуваній воді завжди міститься та чи інша кількість солей. У поливній воді можуть бути як корисні, так і шкідливі для рослин солі, що викликають осолонцювання грунтів.

На зрошуваних землях може виникати так зване вторинне засолення грунту, коли підгрунтові засолені води підіймаються в кореневмісний шар грунту. Під впливом тривалого зрошення в грунтовому вбирному комплексі помітно підви-

щується абсолютний вміст обмінних іонів натрію та магнію і зменшується кількість

обмінного кальцію.

З агрономічної точки зору дуже важливий вплив зрошення на мікробіологічні процеси в грунті. Для життєдіяльності мікроорганізмів, як і рослин, необхідна певна вологість грунту, яка нерідко відповідає оптимальній вологості для рослин. При вологості в’янення діяльність мікроорганізмів послаблюється. Наявність у грунті оптимальної кількості вологи збільшує загальну кількість мікроорганізмів, посилює їх діяльність.

На біологічні процеси в грунті значно впливає режим зрошення, норми і способи поливів, їх частота, глибина зволоженого шару.

Зрошення змінює склад живих організмів, що мешкають у грунті: зникають землериї, розмножуються черв’яки. Осінні поливи сприяють виморожуванню шкідників, що зимують у грунті. Змінюється склад шкідників і хвороб сільськогосподарських культур.

Зрошення, нарешті, значно змінює мікроклімат у приземному шарі (температура повітря, вологість грунту тощо).



Сівозміни на зрошуваних землях. Зрошувані землі, як правило, використовуються досить інтенсивно: на них можна отримувати 2-3 урожаї на рік і вирощувати цінні технічні культури, корми, овочі, картоплю, зерно. При цьому дуже зростає значення сівозмін, які в умовах зрошення мають свої особливості. Так, тут відпадає потреба в чистих парах для накопичення вологи, збільшуються площі багаторічних трав, з’являється можливість вирощувати сидеральні культури на зелене добриво.

При зрошенні змінюється значення окремих попередників. Культури, які висушують і виснажують грунт і в незрошуваних умовах є поганими попередниками, при зрошенні стають задовільними і навіть добрими попередниками завдяки можливості відновити запаси вологи за допомогою поливів і внесенню добрив.

В умовах зрошення деякі культури (кукурудза, рис та ін.) можна вирощувати кілька років підряд; тут створюються сприятливі умови для отримання врожаю проміжних культур. Це підвищує ефективність зрошуваних земель, яка оцінюється індексом їх використання і коефіцієнтом використання вегетаційного періоду.

Індекс використання зрошуваної землі показує, на якій частині площі сівозміни вирощується 2 чи 3 врожаї за рік, і визначається діленням площі посіву усіх культур на загальну площу сівозміни. Так, якщо в сівозміні немає культур, які дають другий врожай, індекс використання дорівнює одиниці. Якщо 2 врожаї одержують на 40% площі, то індекс дорівнює 1,4 і т.д.

Введення в сівозміну проміжних культур і культур з тривалим вегетаційним періодом дає можливість підвищити і коефіцієнт використання вегетаційного періоду. Можливий потенціал використання вегетаційного періоду на всіх полях сівозміни приймається за 100%. Фактичний вегетаційний період вирощуваних культур у днях, виражений у % від можливої кількості днів вегетації, визначає коефіцієнт використання вегетаційного періоду місцевості.

Для підвищення продуктивності зрошуваних земель, раціонального добору і співвідношення культур необхідно узгодити структуру посівнихплощ з вологозабезпеченістю. Для цього використовують рекомендації з раціонального

режиму зрошення і перетворену формулу розрахунку гідромодуля

d =

де d – відсоток культури або групи культур з одночасним поливом, %; g – гідромодуль системи, л/сек на 1 га; t – період поливу, м3/га; k – коефіцієнт змінності роботи дощувального агрегату.

Нижче наведені основні типи сівозмін різної спеціалізації на зрошуваних землях:

• Польова сівозміна зернового напряму

1-2 – багаторічні трави;

3 – озима пшениця + післяжнивні;

4-6 – кукурудза на зерно;

7 – озимий ячмінь + літній посів багаторічних трав.

• Рисова сівозміна

1 – кукурудза на з/корм + багаторічні трави;

2-3 – багаторічні трави;

4-6 – рис.

• Бурякова сівозміна

1 – ярий ячмінь;

2-3 – люцерна;

4 – озима пшениця + пожнивні;

5 – цукрові буряки;

6 – кукурудза на силос;

7 – цукрові буряки.

• Кормова сівозміна

1 – кукурудза на з/корм з підсівом багаторічних трав;

2-4– багаторічні трави;

5 – озимі бобово-злакові сумішки + післяукісно кукурудзу на силос;

6 – кукурудза на силос.

• Овочева сівозміна

1 – кукурудза на з/корм з підсівом багаторічних трав;

2-3 – багаторічні трави;

4 – озима пшениця;

5 – помідори, перець, баклажани;

6 – огірки, кабачки, капуста;

7 – столові коренеплоди, цибуля.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка