Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка16/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   57

Рис. 13. Система хімічного захисту рослин пшениці і ячменю

c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image2.jpeg

Рис. 14. Система хімічного захисту рослин кукурудзи

c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image3.jpeg

Рис. 15. Система хімічного захисту рослин соняшника

c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image4.jpeg


c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image4.jpegc:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image4.jpeg


c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image4.jpeg


c:\documents and settings\admin\рабочий стол\media\image4.jpeg

Рис. 16. Система хімічного захисту цукрових буряків

Плануючи заходи боротьби зі шкідливими організмами, передусім потрібно надавати перевагу найбільш дешевим і менш шкідливим для вирощуваних рослин і довкілля.

Це, в першу чергу, стосується хімічних заходів боротьби. Їх застосовують тоді, коли їм нема альтернативи серед інших заходів боротьби.

Проводячи захист рослин від шкідливих організмів, обов’язково потрібно враховувати економічний поріг шкодочинності, а саме – наскільки витрати на проведення того чи іншого заходу окупляться додатково отриманою прдукцією.

Експериментальними даними встановлені орієнтовні значення економічного порогу шкодочинності для окремих шкідливих організмів. Так, для малорічних бур’янів він складає (шт./м2):

− озимої пшениці – 5-6

− цукрових буряків – 6

− кукурудзи та зернових – 4

− кукурудзи на силос – 7-8

− гороху – 13

− ячменю – 16

Карантин рослин. Карантин рослин передбачає систему заходів, спрямованих на попередження завозу в країну нових видів шкідників і хвороб, бур’янів, а також на виявлення, обмеження і ліквідацію осередків розмноження вже прониклих на територію країни іноземних видів або тих видів, які в країні мають локальний характер розповсюдження. У зв’язку з цим розрізняють зовнішній і внутрішній карантин рослин.

Усі вантажі карантинного значення, що ввозяться в країну, повинні піддаватись огляду, карантинній експертизі.

При встановленні зараження їх дезінфікують або знищують.

На завершення наведемо орієнтовну систему інтегрованого захисту рослин

(табл. 3.5.1).

Таблиця 3.5.1

Орієнтовна система інтегрованого захисту рослин від бур’янів

у польовій 7-пільній сівозміні Степу України

Поле, культура


Термін застосування заходів

У системі основного

обробітку ґрунту

Перед сівбою або

під час сівби

У післяпосівний період

Пар чистий




Пошарові культива-

ції у весняно-літній

період у поєднанні з 1-2 обприскування-

ми гербіцидами су-

цільної дії





Озима пшениця




Формування опти-

мального стебло-

стою


Створення сприятливих

умов для росту та розвитку рослин




Кукурудза

на зерно



Боронування голча-

стими боронами і

культивації плоско-

різним культивато-

ром в системі по-

ліпшеного зяблево-

го обробітку ґрунту


Передпосівна куль-

тивація, стрічкове

внесення гербіциду

при сівбі




До та після сходів і боронування; обприскування

страховим гербіцидом,

культивація міжрядь,останнє з окучуванням в

рядках


Ярий ячмінь




Формування опти-

мального стебло-

стою


Створення сприятливих

умов для росту й розвитку рослин, обприскування

гербіцидом вибіркової дії

у фазі кущіння – початок

трубкування


Горох

Як під кукурудзу на

зерно



Оптимальна норма

висіву насіння




Обприскування гербіцидами одразу після сівби з

наступним боронуванням



Озима пшениця

Культивації та бо-

ронування голчас-

тими боронами


Формування опти-

мального стебло-

стою


Створення сприятливих

умов для росту й розвитку рослин шляхом прико-

реневого підживлення;

обприскування гербіцидом у фазі кущіння – початок трубкування



Соняшник

Як при вирощуван-

ні кукурудзи на

зерно


Як при вирощуванні

кукурудзи на зерно




Як при вирощуванні ку-

курудзи на зерно,

але без застосування

страхових гербіцидів




КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Від яких шкідливих організмів треба захищати культурні рослини?

2. Як знищують бур’яни за допомогою обробітку ґрунту?

3. Яким чином внесення добрив підвищує стійкість рослин до шкідливих організ-

мів?

4. Які шкідливі організми відокремлюються від зерна та насіння під час його очи-



щення та сортування?

5. Як впливає сівозміна на фітосанітарний стан полів?

6. Наведіть приклади впливу строків збирання врожаю на засміченість та чисель-

ність шкідників.

7. Як регулювати чисельність шкідливих організмів способами збирання врожаю?

3. Основні принципи ведення землеробства

8. Наведіть аргументи на користь ранніх або пізніх термінів сівби культур у змен-

шенні чисельності шкідників, бур’янів, збудників хвороб.

9. Як зменшити шкодочинність деяких шкідників відповідними способами сівби?

10. У чому суть біологічного методу боротьби зі шкідливими організмами?

11. Які Ви знаєте корисні організми та біопрепарати?

12. Що таке інтегрована система захисту рослин?

13. Які Ви знаєте фізичні методи боротьби зі шкідливими організмами?

14. Які Ви знаєте механічні заходи боротьби зі шкідливими організмами?

15. Назвіть класи пестицидів за об’єктами використання.

16. Як класифікують пестициди за способом проникнення в організми шкідників?

17. Охарактеризуйте дію системних і контактних гербіцидів.

18. Охарактеризуйте гербіциди суцільної та вибіркової дії.

19. Які Ви знаєте способи застосування пестицидів?

20. Що таке карантин рослин, і які його види Вам відомі?

21. Перерахуйте відомі Вам запобіжні заходи захисту рослин від шкідливих організмів.

22. Що таке економічний поріг шкодочинності?

23. Які заходи захисту рослин є пріоритетними і чому?

3.6. Система насінництва

• Насінництво як наука та галузь сільськогосподарського виробництва

• Історія розвитку насінництва в Україні

• Сучасна організація насінництва в Україні

• Сортозміна та сортооновлення

Насінництво як наука та галузь сільськогосподарського виробництва. Урожайність сільськогосподарських культур залежить не тільки від рівня агротехніки на даному полі, а й від правильно підібраних сортів, від багатьох їх ознак і властивостей.

Сорт – найдешевший засіб підвищення врожайності, поліпшення якості продукції, зниження її собівартості. І саме це є головною метою вирощування кожної культури.

Сорт є сукупністю споріднених рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції. Йому притаманні певні спадкові морфологічні, біологічні, високі господарськоцінні ознаки та властивості. Проте потенційні можливості сорту можуть бути реалізовані лише за високої якості насіння – чистосортності, схожості, стійкості до ураження хворобами і шкідниками. Будь-який добре відселектований сорт стійко зберігає свої спадкові якості в ряді поколінь. Однак у процесі розмноження з різних причин спостерігається зниження показників якості насіння, що призводить до погіршення сорту.

Збереження сортових якостей можливе тільки при добре налагодженому насінництві.

Насінництво – це наука про розмноження сортів сільськогосподарських культур при збереженні всіх морфологічних, біологічних і господарсько-цінних ознак. Насінництво безпосередньо пов’язане з селекцією – наукою про створення сортів і гетерозисних гібридів. Воно реалізує досягнення селекції шляхом прискореного розмноження і впровадження у виробництво нових сортів. У процесі насінництва можливе значне покращення сорту, як це успішно використовував академік Пустовойт В.С. у роботі з соняшником. Академік Лук’яненко П.П. створив знаменитий сорт пшениці Безоста 1.

Теоретичною основою насінництва є положення генетики – науки про спадковість і мінливість. Через насіння передаються генетичні ознаки сортів. Однак посівні, врожайні якості насіння залежать не тільки від генетичної основи, а й від умов розвитку материнської рослини, на якій формується насіння, від абіотичних факторів – кліматичних умов даного регіону – і біотичних, які обумовлюються ступенем агротехніки, розмноженням хвороб і шкідників при вирощуванні насіння. Тому в процесі вивчення й організації насінництва слід враховувати досягнення рослинництва, фізіології рослин, біохімії, фітопатології, ентомології тощо.

Вченими доведено, що при сівбі високоякісним насінням нових рекомендованих сортів урожаї підвищуються на 20-25%.

Біологічний потенціал поля визначається генетичними особливостями сорту чи гібриду, економічними ресурсами конкретного поля, технологією вирощування.

Зростання врожайності сільськогосподарських культур у світовій практиці забезпе-

чується однаковою мірою як за рахунок агротехніки, так і шляхом впровадження сучасних високоякісних сортів і гібридів.

Як свідчать дані дослідників США, у загальному прирості врожаю сільськогосподарських культур за останні десятиріччя на нові сорти і гібриди припадає 30-50%, зокрема на сорти пшениці – 27, кукурудзи – 34, вівса – 29, ячменю – 34, сорго – 37%.

Результати досліджень вчених Німеччини свідчать про те, що впровадження нових сортів пшениці дає 38% приросту врожайності, вівса – 41, ячменю – 54%. Проте потенціальні можливості сортів і гібридів можуть бути реалізовані лише за добре організованого насінництва, завданням якого є підтримання й збереження біологічних, морфологічних і господарсько-цінних ознак, які притаманні конкретному сорту, гібриду, а також високих посівних якостей і врожайних властивостей насіння.

Організація насінництва окремих культур включає оптимальні умови вирощування материнських рослин, на яких формується насіння, і, безумовно, використання всіх заходів сучасної насінницької технології.

Агротехніка на насіннєвих ділянках повинна забезпечити оптимальні умови для росту, розвитку рослин, для формування на них не просто врожаю, а високоякісного насіння.

Обробіток ґрунту, внесення добрив, знищення бур’янів, хвороб і шкідників необхідно проводити на насіннєвих ділянках першочергово, в оптимальні строки та якісно, щоб забезпечити належний фітосанітарний стан поля, збереження вологи в грунті, особливо важливої в умовах посушливого Степу.

Добре насіння – це один із важливих, незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим насінництво є спеціальною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка забезпечує виробництво високоякісного насіння.

В Україні організована чітка система насінництва, яка базується на тісній взаємодії науки з виробництвом, що забезпечує прискорене розмноження нових сортів і гетерозисних гібридів, збереження чистосортності й типовості, високих посівних якостей і врожайних властивостей, вирощування сортового насіння в кількостях, необхідних для сівби й створення страхових фондів.

З утвердженням різних форм власності в сільському господарстві України зростає роль насінництва. У майбутньому насінництво буде розвиватись на промисловій основі, що передбачає концентрацію й спеціалізацію, підвищення рівня механізації та автоматизації процесів, зниження собівартості насіння.



Історія розвитку насінництва в Україні. Початок розвитку насінництва в Україні припадає на середину – кінець XIX ст. і цілком пов’язаний з розвитком цукрової промисловості.

У ті часи основні площі буряків засівались насінням іноземної селекції, яке завозилось фірмами “Вільморен” (Франція), “Кляйнванцлебен” і “Кнауер” (Німеччина).

Насіння купували велику кількість і за високими цінами.

Пізніше в господарствах цукровиробників розпочалось примітивне насінництво буряків, але якість насіння була низькою. Професор Зайкевич А.Є. писав про необхідність невідкладного розвитку насінництва буряків. В умовах континентального клімату України є всі підстави вирощувати більш якісне насіння, витісняючи з ринку зарубіжне.

У 1884 році було засновано полтавське дослідне поле, де Зайкевич А.Є. розпочав вивчення сортового складу і насінництво цукрових буряків, пшениці, люцерни.

У 1886 р. створюється Немерчанська (Вінницька область) селекційна станція. Тут працював селекціонер Зеленський Е.Ю., який розпочав селекцію і насінництво зернових – озимої та ярої пшениці, жита, вівса, а також цукрових буряків. Уже в 1908 р. з’явилися сорти цукрових буряків Немерчанської станції, в яких цукристість збільшилася з 13,5% у 1886 р. до 18% у 1913 р.

На Немерчанській дослідній станції були виведені сорти пшениці Новий тріумф, Поділля, Банатка.

Перед Першою світовою війною кращі насінницькі господарства виробляли 450-550 тис. пудів насіння буряків. Німецькі фірми теж вирощували в Україні 650-750 тис. пудів насіння, яке вивозили за рубіж як більш якісне. Українські цукрозаводчики платили німецьким фірмам 1500-2500 крб. за 1 ц маточного насіння, а продавали їм фабричне насіння по 15 крб.

З 1923 р. почав селекційну роботу з цукровими буряками і пшеницею Ковалевський Л.І. – автор знаменитого високобілкового сорту озимої пшениці Українка, який був світовим стандартом по хлібопекарських якостях.

У 1888 р. організовано Уладово-Люлінецьку дослідно-селекційну станцію, де з 1898 по 1960 роки працював видатний селекціонер Семполовський Л.Л.

У 1908 р. була заснована Харківська дослідна станція, на якій розпочато селекцію і насінництво озимої і ярої пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соняшнику за участю селекціонерів Бурдіна П.В., Юр’єва В.Я., Єнкіна Б.К. та інших. З ім’ям Юр’єва В.Я пов’язана історія й вся діяльність селекційної станції, яка згодом перетворилася на великий селекцентр – нині Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН.

З 1908 року розпочала селекційну і насінницьку роботу Катеринославська

(Синельниківська) дослідна станція. Засновником її був видатний агроном, вчений,

селекціонер Віктор Вікторович Таланов. Саме він першим у світі розробив систему

державного сортовипробування та районування сільськогосподарських культур.

Значний внесок у розвиток селекції та насінництва зробили академіки Борис Павло-

вич Соколов та Антон Іванович Задонцев.

На базі Катеринославської станції був створений Всесоюзний інститут кукурудзи, нині це Інститут зернового господарства УААН. Гібриди кукурудзи цієї науководослідної установи займають майже 60% загальних посівів кукурудзи в Україні.

У період 1908-1916 рр. розпочали селекційно-насінницьку діяльність Одеська дослідно-селекційна станція (нині відомий селекцентр – Селекційно-генетичний інститут УААН), Миронівська (нині Інститут селекції і насінництва пшениці ім. В.M. Ремесла), а також Білоцерківська, Чернігівська та інші дослідні установи.

Дослідно-селекційні станції швидко розбудовувались і збагачувались економічно, бурхливо розгорталась робота з теорії і практики селекції і насінництва польових культур.

Історія розвитку насінництва в Радянському Союзі розпочалася з “Декрету про насіння” від 13 червня 1921 р., який був розроблений на Шатилівській дослідній станції під керівництвом видатного селекціонера і насіннєвода Петра Івановича Лісіцина.

Згідно з “Декретом...” були закладені організаційні основи майбутньої системи насінництва, відновлювалась робота на дослідно-селекційних станціях, головним завданням яких було вирощування насіння еліти. Водночас з числа найбільш розвинених поміщицьких господарств були виділені насінницькі господарства, де розмножували насіння еліти до першої і другої репродукцій.

У 1923 р. в Україні вперше було організовано Державне сортовипробування, в

1924 р. запроваджена апробація сортових посівів, а в 1926 р. – державний контроль за якістю насіння. Проведено перше районування селекційних і місцевих сортів (1929 р.).

У 1934 р. затверджені перші державні стандарти на сортове насіння польових культур – ГОСТи.

Проте насінництво 30-х років минулого століття в цілому по країні ще перебувало в незадовільному стані. Наприклад, посіви сортовим насінням зернових у 1937 р. займали лише 41,6% від їх загальної площі.

Задля поліпшення селекційно-насінницької роботи 29 червня 1937 р. уряд видає постанову “Про заходи щодо поліпшення насіння зернових культур”, якою була створена єдина чітка система насінництва, що складалась із таких ланок: перша – виведення нових сортів і селекційне розмноження їх, друга – організація державного сортовипробування, третя – розмноження сортового насіння.

Елітне насіння продукували наукові заклади і передавали через Держфонд у створені в кожному адміністративному районі насінницькі господарства – райнасінгоспи.

Ці господарства вирощували насіння до другої репродукції, постачали ним (знову через Держфонд) насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів, а третя репродукція вирощувалась для висіву на виробничих площах цих господарств. Четверта ланка насінництва – планомірне сортооновлення і сортозміна. П’ята (остання) ланка передбачала контроль за якістю насіння. Все це було спрямовано на технологічність процесів у насінництві, на виробництво насіння з високими якісними показниками.

Така система була прогресивною й існувала до 1960 р. Для подальшого вдоскона-

лення насінництва уряд прийняв постанову “Про поліпшення насінництва зернових,

олійних культур і трав”, якою було ліквідовано багатоступінчастість у насінництві. За новою системою елітне насіння (або насіння першої репродукції) з науково-дослідних установ і навчгоспів вищих навчальних закладів надходило безпосередньо на насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів.

Насінницькі господарства забезпечувались державою в першу чергу сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами, пестицидами.

Новий етап розвитку насінництва на промисловій основі розпочинається з 1976 р. Насіння виробляється в спеціалізованих насінницьких господарствах індустріальним методом із використанням насіннєвих заводів такої потужності, щоб вони змогли забезпечити післязбиральну обробку, очистку і сортування, зберігання, передпосівну обробку й реалізацію насіння різних культур і сортів для задоволення потреб усіх господарств району.

При цьому звичайні (ненасінницькі) господарства насінництвом не займалися.

Згідно з цією системою оригінатори нових сортів забезпечували вихідним насінням

районованих сортів елітні господарства при науково-дослідних установах та навчгоспи сільськогосподарських вищих навчальних закладів і технікумів, які вирощують еліту і по деяких культурах – першу репродукцію. Спеціалізовані насінницькі господарства першої групи (по одному в адміністративному районі), які мають насіннєві заводи, сіють еліту або першу репродукцію і вирощують першу, другу репродукції.

Спеціалізовані насінницькі господарства другої групи (по 2-4 в кожному адміністративному районі) сіють першу або другу репродукцію і вирощують насіння другої або третьої репродукції, яке без очистки, прямо з-під комбайна, вивозиться на насіннєві заводи для обробки, сортування, складування, контрольно-насіннєвого аналізу і реалізації рядовим господарствам для висіву на товарних площах.


У зв’язку з нестачею коштів на будівництво насіннєвих комплексів, заводів насінництво на промисловій основі було здійснене не по всій країні, а тільки в окремих районах.

Нині в Україні ведеться пошук нової структури насінництва на промисловій основі з урахуванням проведених в сільському господарстві реформ. В окремих районах і навіть областях створені науково-виробничі об’єднання (НВО). Насінництвом цукрових буряків займається НВО “Цукрові буряки”, створене на базі Інституту цукрових буряків (м. Київ), насінництвом кукурудзи – НВО “Дніпро” – на базі Інституту кукурудзи (нині це Інститут зернового господарства УААН, м. Дніпропетровськ).



Сучасна організація насінництва в Україні. Закон України “Про насіння і садивний матеріал”, введений 20.01.2003 р., регламентує організацію насінництва в державі.

Документ містить основні положення щодо виробництва, реалізації та використання насіння, правових відносин між виробниками і споживачами насіння. За цим Законом виробництвом і реалізацією сортового насіння мають право займатися фізичні та юридичні особи, які за своїми виробничими можливостями відповідають вимогам державної атестації й занесені до “Державного реєстру виробників насіннєвого матеріалу” Міністерства аграрної політики України.

У нашій державі побудована на науковій основі система насінництва, яка забезпечує швидке розмноження, впровадження і виробництво нових сортів, виробництво сортового насіння необхідної якості для проведення сівби і створення страхових фондів.

Система насінництва складається з таких ланок:



1. Виведення нових сортів і гібридів. Виконавці – науково-дослідні установи –

виводять нові сорти, гібриди і передають їх у державне сортовипробування.



2. Сортовипробування. Державна служба з охорони прав на сорти рослин та її під-

розділ – Український інститут експертизи сортів рослин – проводять кваліфікаційну

експертизу сортів на відповідність критеріям охороноздатності:

− відмітності, якщо сорт відрізняється від будь-якого іншого хоча б за однією

ознакою;

− однорідності;

− стабільності, якщо основні ознаки сорту залишаються незмінними після кожного

розмноження.

Окрім визначення ВОС-тесту (відмінність, однорідність, стабільність), сортодослідні станції та лабораторії, які є підрозділами Державної служби з охорони прав на сорти рослин, у різних еколого-географічних зонах України оцінюють сорти впродовж трьох років на врожайність і якість продукції, стійкість до ураження хворобами і шкідниками, до осипання і полягання та ін., кращі сорти рекомендують занести до Реєстру сортів рослин України. Порядок включення сорту до Реєстру визначається Законом “Про охорону прав на сорти рослин” та “Положенням про Реєстр сортів рослин України”, затверджених Кабінетом Міністрів України.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка