Розділ 1 загальні питання агропромислового виробництва взаємодія суспільства та природи у сфері виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості



Скачати 10.94 Mb.
Сторінка11/57
Дата конвертації16.04.2016
Розмір10.94 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   57

Системи землеробства. Під системою землеробства розуміють комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, меліоративних, ґрунтоохоронних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, агрокліматичного й біологічного потенціалу рослин, збереження родючості ґрунту, отримання високих та стабільних врожаїв.

Системи землеробства розвивались і змінювались відповідно до розвитку продуктивних сил суспільства, його соціально-економічних особливостей і науково-технічного прогресу.

Першими обґрунтували з наукової позиції систему землеробства російські вчені Болотов А.Т. і Комов Г.М. наприкінці XVIII ст. Вони розрізняли системи землеробства за способом відтворення родючості ґрунту та співвідношенням посівів зернових і кормових культур.

Значний внесок у цю справу зробили Стебут І.А., Совєтов О.В., Докучаєв В.В., Костичев П.А., Вільямс В.Р., Прянишников Д.М.

За ступенем інтенсивності системи землеробства поділяють на примітивні, екстенсивні, перехідні та інтенсивні.

Примітивні системи землеробства характеризуються незначною питомою масою земель, які використовуються під посіви, і тим, що родючість ґрунту поновлюється природним шляхом під впливом рослин. Розрізняють заліжну, підсічно-вогневу та перелогову системи землеробства.



Заліжна система була поширена дуже давно в країнах, що мали великі земельні площі і незначну заселеність. Відновлення родючості ґрунту при цьому відбувалося тільки за рахунок природних процесів, внаслідок яких під впливом рослинності в ґрунті нагромаджувалися органічні речовини та азот. Крім того, розорані цілинні землі були чисті від бур’янів, що давало можливість вирощувати рослини з меншими витратами праці.

Заліжна система землеробства була найбільш поширеною при первісносуспільному ладі. На той час не існувало ще приватної власності на землю, можна було розорювати кожний раз нову ділянку землі, яка раніше ніколи не оброблялася. Суть заліжної системи полягала в тому, що під посіви використовували ґрунти, які раніше ніколи не оброблялися. Такі ґрунти мали сприятливі фізичні властивості, високий вміст органічних речовин, були чистими від бур’янів і забезпечували високі врожаї. Але з часом забур’яненість зростала, фізичні властивості ґрунту погіршувалися, знижувалася його родючість, що призводило до зменшення врожайності культур. Коли врожайність зменшувалася настільки, що вже не окуповувались витрати праці, використаний земельний масив залишали і починали вирощувати культури на нових ділянках.

У північних лісових районах замість заліжної системи була поширена підсічновогнева (вирубна), при якій культури вирощували на площах після вирубки або спалювання лісу.

Перелогова система майже не відрізняється від заліжної – так само залишали землю після кількох років її використання. Але при такій системі використовували не цілинні землі, а ті, які 10-20 років тому вже використовували (перелоги). Перелогова система почала поширюватись тоді, коли збільшилося населення і виникла приватна власність на землю (використання нових її масивів стало майже неможливим).

Аналогом перелогової системи у північних лісових районах була так звана лісопильна. Вона полягала в тому, що під посіви повторно використовували ділянки через багато років (коли вони заросли вже лісом).



Екстенсивні і перехідні системи землеробства. При цих системах половину і більше придатних земель використовували під посіви. Серед сільськогосподарських культур найбільш поширеними були зернові, зовсім не вирощували в них або дуже мало високопродуктивних кормових і технічних культур.

Для поновлення родючості та окультуреності ґрунту здійснювали такі заходи, як обробіток парів, травосіяння, внесення гною. Використання мінеральних добрив і машин було незначним. Майже не здійснювалися меліоративні заходи.

Серед екстенсивних систем землеробства виділяють парову і багатопільно-трав’яну.

Парова система. Внаслідок збільшення кількості населення та необхідності розширення посівних площ період перелогу поступово скорочувався до одного року. Однорічний переліг почали називати паром, а систему землеробства, при якій родючість ґрунту поновлювалася в паровому полі, – паровою. При цій системі зернові культури вирощували протягом кількох років на одному полі, а потім залишали його на один рік під

пар (пар, озимі, ярі).

Парова, або, як її називають ще, паро-зернова чи трипільна, система була дещо ефективнішою порівняно з примітивними системами землеробства, тому що вона давала можливість значно збільшити питому масу посівних площ (до 2/3 землі, яку обробляли).

Ця система існувала довго у селянських господарствах Росії, характеризуючи її загальну економічну відсталість.

Родючість ґрунту при паровій системі землеробства, як уже зазначалося, поновлювалася в паровому полі, яке обробляли. Певне значення мало і внесення гною. Проте паровий обробіток ґрунту був недосконалий, а гною внаслідок слабкого розвитку тваринництва не вистачало. Урожайність культур при паровій системі була низькою.

Одним з основних завдань пару було очищення ґрунту від бур’янів. Оскільки при паровій системі землеробства пар використовували як пасовище (толока), а оранку проводили влітку, то ґрунт не тільки не очищався від бур’янів, а навпаки – зростала небезпека їх поширення. Внаслідок цього парова система не сприяла розвиткові землеробства – урожайність не перевищувала 7-8 ц/га і повністю визначалася погодними умовами.

При паровій системі землеробства не було умов і для розвитку тваринництва. Кормові культури не вирощували, а пар як пасовище був малоцінним. Крім того, внаслідок низьких врожаїв зернових доводилося збільшувати їх посівні площі, в зв’язку з чим було розорано багато кормових природних угідь, що ще більше погіршило умови розвитку тваринництва. При паровій системі не було умов і для вирощування технічних культур, оскільки висівали тільки зернові.

Багатопільно-трав’яна система. Характерною особливістю такої системи є обмежені площі зернових та інших культур, велика питома маса в сівозміні багаторічних трав (понад 50%). Багатопільно-трав’яна система була поширена в приморських і гірських районах, де сприятливі умови для вирощування трав.

При перехідних системах використовують всі орнопридатні землі, у сівозмінах переважають зернові з багаторічними травами або просапними культурами і чистим паром. Серед перехідних розрізняють дві системи: поліпшену зернову і травопільну.



Поліпшена зернова система. В Україні парові зернові сівозміни почали вдосконалювати ще на початку ХХ ст., впроваджуючи поля просапних (цукрові буряки, картопля, кукурудза, соняшник тощо). Це були вже паропросапні сівозміни (1 – пар, 2 – озимі, 3 – просапні, 4 – ярі). Запровадження їх поліпшило використання земель, оскільки під посіви відводили до 75% ріллі (66% у парових сівозмінах). Продуктивність сівозмін підвищилась також внаслідок запровадження просапних культур. Однак і при такій системі багато угідь відводили під чисті пари (до 25%) і мало висівали просапних, тобто і після запровадження паропросапних сівозмін інтенсивного використання землі не було.

Травопільна система землеробства. З тридцятих років ХХ ст. в усіх районах колишнього СРСР почали широко впроваджувати травопільну систему землеробства, розроблену академіком Вільямсом В.Р., який об’єднав поліпшену зернову і багатопільно-трав’яну сівозміни в одну систему з двома сівозмінами: польовою і лучною. Така система мала на той час прогресивне значення, особливо у період організації великих колективних і державних господарств із значними площами сільськогосподарських угідь.

Організація сівозмін з посівами багаторічних трав і однорічних рослин на луках у кілька разів підвищувала продуктивність кормових угідь. Розвиток тваринництва сприяв збільшенню виробництва гною і підвищував урожайність сільськогосподарських культур у сівозмінах.

Поряд з сівозмінами в травопільній системі землеробства велике значення відводилося обробіткові ґрунту, широко впроваджувалася система зяблевого обробітку, що складалася з лущення стерні та оранки. Значно підвищилася якість обробітку завдяки появі плугів з передплужниками і поглибленню орного шару, особливо на дерново-підзолистих ґрунтах.

Однак травопільна система землеробства мала і недоліки. Її визнавали універсальною, придатною для всіх районів країни незалежно від природних і економічних умов.

Ця система передбачала відведення значних площ під сумішки бобових і злакових багаторічних трав, після яких висівали лише яру пшеницю. Ця особливість травопільної системи землеробства виявилася науково необґрунтованою. Необґрунтованою виявилася також обов’язковість вирощування тільки сумішок бобових і злакових багаторічних трав, тоді як Прянишников Д.М. довів, що чисті посіви бобових не тільки поліпшують структуру ґрунту, а й збагачують його на азот.

Деякі помилкові положення травопільної системи землеробства були наслідком переоцінки структури ґрунту й ролі багаторічних трав у підвищенні його родючості.

Ігнорували дуже важливі агрономічні заходи, зокрема, применшувалася роль використання мінеральних добрив. Висунуто було необґрунтоване твердження про неефективність застосування їх на неструктурних ґрунтах. Не вивчалася в той час і роль гною як джерела органічних речовин для ґрунту, а аеробний спосіб зберігання його, запропонований Вільямсом В.Р., призводив до величезних втрат органічних речовин і азоту.

З гострою критикою травопільної системи землеробства виступали Прянишников Д.М., Тулайков М.М. та інші видатні вчені. Прянишников Д.М. підкреслював, що універсальної системи землеробства для всіх районів не може бути, що при її розробці необхідно виходити з конкретних місцевих природних і економічних умов. Більш перспективною Прянишников Д.М. вважав плодозмінну систему землеробства з сівозмінами, насиченими високоврожайними просапними і бобовими культурами. Для одержання високих врожаїв і підвищення родючості ґрунту Прянишников Д.М. рекомендував збільшувати виробництво і застосування органічних і мінеральних добрив, вирощувати бобові культури. Тому травопільна система не знайшла широкого поширення в нашій країні.



Інтенсивні системи землеробства та їх основні ланки. Інтенсивні системи землеробства передбачають високопродуктивне використання придатних земель для вирощування найбільш цінних і високоврожайних культур, сортів і гібридів, широке запровадження ефективних заходів відтворення родючості ґрунту з урахуванням найновіших досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду. При інтенсивній системі землеробства родючість ґрунту поліпшується внаслідок застосування добрив, удосконалення технологій, структури посівних площ тощо.

Сучасні інтенсивні системи землеробства – дуже складний комплекс, який складається з різних ланок. Загальним завданням їх є створення оптимальних умов для одержання високих і стійких врожаїв при мінімальній собівартості і покращенні родючості ґрунту.

Перша ланка – це раціональна організація території, що включає ґрунтово-ерозійне, агрохімічне та фітосанітарне обстеження території зі складанням відповідних карт і картограм, виділення технологічних груп земель за їх якістю, нарізання сівозмін.

Визначають спеціалізацію господарства, підбирають найбільш врожайні в даних умовах та високоліквідні культури, складають схеми їх чергування в сівозмінах. При доборі культур враховують також попит ринку, наявність технічних засобів для їх вирощування.

Друга ланка – система обробітку ґрунту – повинна бути диференційованою по сівозмінах і культурах і поєднувати глибокий, звичайний, мілкий, поверхневий і нульовий обробітки з використанням як поличкових, так і безполичкових знарядь.

Третя ланка – система удобрення. Вона повинна розраховуватись на запрограмовану врожайність і забезпечувати бездефіцитний баланс гумусу та інших елементів живлення в ґрунті. При складанні системи удобрення дуже важлива збалансованість доз і норм туків, а також окупність добрив урожаєм, особливо при їх нестачі. Так, в умовах Степу прибавка врожаю від внесення добрив складає: озимої пшениці по зайнятому пару та непарових попередниках – 27-53%, ячменю – 39%, однорічних трав – 12-18%, просапних – 10-15%, а озимої пшениці по чистому пару – лише 6,5%.

В екологічно збалансованому землеробстві пріоритетного значення набувають органічні добрива – гній, солома, компост та інші.

Четверта ланка – система захисту рослин від бур’янів, шкідників, хвороб. Вона поєднує профілактичні та винищувальні заходи. При складанні системи захисту рослин потрібно керуватись двома основними принципами – їх екологічна та економічна обґрунтованість.

П’ята ланка – система насінництва – передбачає використання для сівби та садіння найбільш продуктивних сортів і гібридів культурних рослин, які в найбільшій мірі відповідають конкретним ґрунтово-кліматичним умовам.

Шоста ланка – система машин і знарядь. Сільськогосподарська техніка повинна бути високовиробною, забезпечувати якісне виконання усіх технологічних операцій, надійною та зручною в експлуатації.

Сьома ланка – меліоративні заходи, такі як захист ґрунту від деградації, покращення стану зрошуваних (осушуваних) земель, культуртехнічні роботи на ріллі (ґрунтовий дренаж, вилучення каміння, викорчовування чагарників тощо).

Восьма ланка – еколого-економічне обґрунтування систем землеробства. Вона передбачає визначення таких показників, як попередження втрати ґрунту й гумусу, виробництво продукції на одиницю площі, коефіцієнт енергетичної ефективності вирощування культур, собівартість продукції, очікуваний прибуток і рівень рентабельності.

Основними вимогами до сучасних систем землеробства є:

− зональність;

− адаптованість до конкретних ґрунтово-кліматичних умов;

− екологічна безпека;

− енерго- та ресурсозаощадження;

− охорона ґрунтового покриву;

− гнучкість.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Дайте визначення сучасних систем землеробства.

2. Що є теоретичною основою землеробства?

3. Чим є земля в сільському господарстві?

4. Які завдання стоять перед землеробством як галуззю сільськогосподарського виробництва?

5. Що Ви знаєте про формування землеробства в Україні?

6. Яких російських вчених XVIII-ХІХ ст., що зробили вагомий внесок у розвиток землеробства, Ви знаєте?

7. Які вчені на теренах колишнього СРСР плідно працювали над розвитком теоретичних і практичних основ землеробства?

8. Назвіть найвидатніших вчених, які розвивали землеробство як науку в Україні?

9. Що розуміють під системою землеробства?

10. Охарактеризуйте заліжну систему землеробства.

11. Що являли собою вирубно-вогнева та перелогова системи землеробства?

12. Дайте характеристику екстенсивним системам землеробства.

13. Що Ви знаєте про перехідні системи землеробства?

14. Охарактеризуйте інтенсивні системи землеробства.

15. Перерахуйте основні ланки землеробства та вимоги до них.

16. Які вимоги ставляться до сучасних систем землеробства?

3.2. Організація сівозмін за різних умов

господарювання

• Теоретичні основи сівозмін

• Класифікація сівозмін

• Проектування, введення та освоєння сівозмін

• Короткоротаційні сівозміни різної спеціалізації

Теоретичні основи сівозмін. Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування культур і пару в часі та просторі або тільки в часі. Чергування в часі – це щорічні або періодичні зміни культур і чистого пару на одному полі.

Одну з перших теорій сівозмін висунули у XVIII столітті швейцарські ботаніки Пірам і Декандоль. Суть цієї так званої токсичної теорії полягала в тому, що рослини виділяють у грунт речовини, які шкодять цим же рослинам і не шкодять іншим. До кореневих виділень, які вважали токсичними, належали саліциловий альдегід, ванілін, діоксистеаринова кислота та ін.

Дослідженнями з кукурудзою і цукровим буряком, проведеними на Сумській сільськогосподарській дослідній станції, було встановлено, що кукурудза краще росте, якщо її поливати дистильованою водою, і значно гірше, коли додавали до неї кореневі виділення цукрових буряків. Токсично впливають на наступні культури також соняшник, ячмінь, суданська трава.

Існує багато даних про взаємний вплив кореневих виділень рослин – алелопатію, яка є однією з причин необхідності чергування культур в сівозмінах. В дослідах колишньої Української сільськогосподарської академії післяжнивні рештки озимої пшениці зменшували схожість її насіння. Для ячменю і конюшини найбільш токсичними були водні витяжки з решток цукрових буряків.

Наприкінці XVIII століття було розроблено гумусову теорію сівозмін (Комов І.М. ─ в Росії, Теєр Л. ─ в Німеччині), за якою роль чергування культур зводилась лише до накопичення в грунті рослинами органічних речовин.

За хімічною теорією, яка була висунута пізніше, роль сівозміни зводилась виключно до створення кращого поживного режиму в грунті. Найбільше відстоював цю теорію Лібіх Ю., який вивчав відношення окремих рослин до різних речовин. Шульц і Бусенго звертали особливу увагу на баланс азоту в грунті і, виходячи з цього, поділяли культурні рослини на азотоспоживачів і азотозбирачів. Костичев П.А. і Вільямс В.Р. в основу вчення про сівозміну поклали структурну теорію, за якою рослини поділяли на такі, що поліпшують і відновлюють структуру та фізичні властивості грунту (багаторічні трави), і такі, при вирощуванні яких структура руйнується (однорічні рослини).

Окремі вчені виділяли і такі причини зменшення врожайності при повторній культурі, як зміна реакції грунту, розвиток при беззмінній культурі спецефічної і шкідливої для рослин грибної мікрофлори, бактерій, шкідників, специфічних бур’янів тощо (біологічні теорії).

В жодній із зазначених вище теорій роль сівозмін не розглядається в комплексі, а складні питання зводились до одного можливого, хоча і важливого, фактора.

Комплексну оцінку сівозмін зробив Прянишников Д.М. Згідно з його класифікацією виділяють 4 основи правильного чергування культур: 1) хімічна (вплив правильного чергування культур на умови живлення); 2) фізична (вплив правильного чергування культур на структуру, фізичні властивості та вологість грунту); 3) біологічна (вплив правильного чергування на зменшення забур’яненості, чисельності шкідників та ураженості хворобами); 4) економічна (організаційно-господарське значення сівозміни).

Розглянемо основні терміни, що вживаються при розгляді питань, які стосуються сівозмін.



Структура посівних площ – співвідношення площі посівів різних польових культур. Здебільшого виражається у відсотках. Може бути загальною і в межах певної групи культур: зернові (в тому числі озимі та ярі), технічні, олійні, кормові, овоче-баштанні, картопля тощо.

Сільськогосподарські угіддя – землі, що використовуються в сільськогосподарському виробництві (рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні плодові насадження).

Рілля, або земля в обробітку, – сільськогосподарські угіддя, що систематично обробляються для вирощування культур.

Схема чергування культур у сівозміні – перелік культур або їх груп та парів у порядку чергування на полях сівозміни або в часі.

Ротація сівозміни – період, протягом якого вирощувані культури і пар проходять через кожне поле сівозміни або змінюють одне одне на одному полі.

Ротаційна таблиця – план розміщення культур і парів на полях та по роках на період ротації сівозміни.

Беззмінна культура – вирощувана рослина, що культивується на одному полі тривалий час.

Монокультура – єдина культура, що вирощується в господарстві (може перериватись чистим паром).

Повторна культура – культура, що вирощується на одному й тому ж полі два-три рази підряд.

Збірне поле – поле, в якому висівають не одну, а декілька культур.

Попередник – культура, яку вирощували в полі у попередньому році.

Проміжна культура – культура, що вирощується в інтервалі часу, вільного від вирощування основних культур сівозміни (пожнивна, поукісна).

Покривна культура – культура, під яку підсівають багаторічні трави, іноді однорічні культури.

Підпокривна культура – культура, що висівається під покрив основної культури.

За допомогою вірно побудованих сівозмін можна регулювати вміст органічних і мінеральних речовин у грунті, вести боротьбу з хворобами, бур’янами і шкідниками вирощуваних рослин тощо.

Різні культури споживають з грунту поживні речовини у певних співвідношеннях, про що свідчать такі дані:

Культура N P2 O5 K2O

Зернові 2,0 1 1,5

Картопля 2,5 1 4,0

Цукрові буряки 2,5 1 3,0

За умов правильного чергування у сівозміні культури краще забезпечуються поживними речовинами грунту порівняно з беззмінним вирощуванням рослин.

Різні культури характеризуються неоднаковою здатністю засвоювати поживні речовини з малорозчинних сполук грунту. Так, малорозчинні фосфати грунту краще засвоюють гречка, люпин, гірчиця і гірше – зернові, цукрові буряки, льон.

Різні культури споживають поживні речовини не з однакових шарів грунту, що пов’язано не з однаковим розміщенням в ньому кореневої системи. Наприклад, коріння цукрових буряків проникає на глибину понад 3 метри, люцерни – до 3 метрів, озимих та ярих зернових – до 2 метрів. Отже, правильне чергування культур, за виразом Ротмістрова В.Г., забезпечує коренезміну, завдяки чому рослини споживають поживні речовини з різних прошарків грунту.

Після різних культур у грунті залишаєтся неоднакова кількість поживних речовин. Так, за даними Інституту землеробства УААН, при вирощуванні кукурудзи протягом 7 років на одному місці нітратного азоту в орному шарі навесні було 42 мг, а в сівозміні, після озимої пшениці, – 60; рухомого фосфору, відповідно, – 160 і 185, обмінного калію – 276 і 309 мг на 1 кг грунту.

При вирощуванні у сівозміні культури краще використовують поживні речовини з добрив, що пояснюється поліпшенням загальних умов їх живлення.

Для збільшення вмісту органічних речовин у грунті дуже важливе значення мають кореневі і післяжнивні рештки, що залишаються після вирощування рослин. Найбільше рослинних решток залишається у грунті після багаторічних трав. Багато накопичують їх зернові, особливо озимі. Так, за даними Драбівської дослідної станції, після багаторічних трав першого року використання залишалося 75 ц/га рослинних решток, озимої пшениці – 53-60 ц/га. Значно менше решток залишають просапні культури.

За впливом різних культур на баланс гумусу в грунті Раус К. поділяє їх на такі, що збіднюють або збагачують його на гумус. Ці зміни він запропонував визначати в гумусових одиницях (ГО). За одну гумусову одиницю Раус приймає 8-10 т стійлового гною.

За його розрахунками, картопля при врожайності 250 ц/га зменшує вміст гумусу в грунті на 1,5 ГО; кукурудза на силос (врожайність 400 ц/га) – 2,0; цукрові буряки (врожайність 400 ц/га) – 2,5 ГО. До культур, які збагачують грунт на гумус, він відносить люцерну, яка здатна збільшити вміст гумусу в грунті на 3,0 ГО. При вирощуванні бобово-злакової суміші багаторічних трав вміст гумусу збільшується на 2, а гороху – на 0,1 ГО.

Різні культури неоднаково впливають на структуру грунту та його фізичні властивості, зокрема на водотривкість агрегатів. За даними Тімірязєвської сільськогосподарської академії, після 43 років беззмінного чорного пару в орному шарі грунту було менше 2% водотривких агрегатів, після беззмінного посіву картоплі – 18,5%, жита і вівса – 27,5%, конюшини – 39,2%. Водопроникненість грунту значно збільшується після переорування багаторічних трав, завдяки чому краще використовуються атмосферні опади.

Неоднаково впливають різні культури і на запаси вологи в грунті. За даними Національного аграрного університету (м. Київ), витрати вологи 3160 см шару грунту протягом вегетації в середньому за 5 років становили: під еспарцетом на один укіс – 230; кукурудзою на зелений корм – 235; горохом – 292; ячменем – 365; озимою пшеницею – 392; кукурудзою на зерно – 458; цукровим буряком – 526 мм.

Характерним для окремих культур є неоднакове висушування грунту по його профілю, що пов’язано не з однаковою глибиною проникнення кореневої системи. На найбільшу глибину висушують грунт цукрові буряки (до 2 м), а в посушливих районах – до 3,5 м; багаторічні трави (до 2 м). Озима пшениця висушує грунт до 1,8 м, горох і ячмінь – до 1 м, однорічні трави на зелений корм – до 0,8 м. В умовах степу в посушливі роки соняшник використовує вологу на глибину до 4 м.

Вплив окремих культур на вологість грунту залежить і від часу збирання врожаю. Кожна культура має певну грунтозахисну здатність, що визначається такими показниками, як надземна та коренева маса, спосіб сівби, проективне покриття та ін.

По грунтозахисній здатності культури розподіляються таким чином: багаторічні трави (84-95%), озимі (69-83%), ярий ячмінь (41-50%), однорічні трави, горох (37-47%), цукрові буряки (47% на схилах до 3°), соняшник (34-37%), просо, овес (32-42%), кукурудза (32-35%), пар чорний (0%), стерня озимих (21-51%).

Правильне чергування культур у сівозміні має велике значення для боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами рослин. Відомо, що рослини-паразити (вовчок, повитиця) живуть лише на певних видах культур і найсприятливіші умови для їх розвитку створюються при беззмінному вирощуванні соняшнику, тютюну тощо. Правильним чергуванням культур можна позбутися цих паразитів.

Щодо бур’янів-непаразитів, то окремі групи їх поширені переважно серед певних груп культур. Наприклад, вівсюг засмічує овес та інші ярі зернові, тому найбільше його буде в полях, де ярі висівають після ярих.

Велике значення для боротьби з бур’янами мають чисті пари і просапні культури, якщо там застосовують належну агротехніку.

Деякі культури (озима пшениця, озиме жито) можуть здійснювати біологічне пригнічування бур’янів.

Дуже велика роль сівозміни в боротьбі з шкідниками і хворобами культур. Так, буряковий довгоносик відкладає яйця і розмножується в основному на посівах цукрових буряків; тому їх не можна вирощувати кілька років підряд. На беззмінних посівах соняшнику поширюється несправжня борошниста роса, склероцинія, суха гниль кошиків.

Посіви озимої пшениці сильно пошкоджуються жужелицею, зерновою совкою, клопом-черепашкою. Беззмінні посіви бобових пошкоджуються бульбочковим довгоносиком.

У беззмінних посівах культури уражуються грибними і бактеріальними хворобами. Наприклад, пшениця, вирощена на одному полі протягом 1-3 років, дуже уражується фузаріозом, ячмінь – попелицею, кукурудза – пухирчастою сажкою. Озима пшениця після пшениці дуже уражується бурою листковою іржею.

Отже, сівозміна – найбільш ефективний захід боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

Правильне чергування культур часто має вирішальне значення і в регулюванні мікробіологічної діяльності в грунті.

Потрібно зазначити, що відповідною агротехнікою (обробітком грунту, внесенням добрив, застосуванням гербіцидів тощо) можна послабити негативний вплив беззмінних посівів. Однак повністю замінити правильне чергування культур іншими заходами агротехніки неможливо.

В інтенсивному сільськогосподарському виробництві основною стає фіто санітарна роль сівозміни як важливого біологічного фактора захисту рослин від хвороб, шкідників, бур’янів і захисту грунту від забруднення шкідливими токсичними речовинами.

Сучасна класифікація сівозмін наведена в табл. 3.2.1.

Проектування та введення сівозмін. Проекти сівозмін розробляються одночасно із складанням плану внутрішньогосподарського землевпорядкування, в якому вирішуються усі питання, пов’язані з напрямком і спеціалізацією господарства, структурою посівних площ, балансом продукції тощо. Серед багатьох питань проект внутрішньогосподарського землевпорядкування передбачає раціональну систему землеробства, план впровадження сівозмін і систему заходів по вирощуванню сільськогосподарських культур.

Роботу з проектування нових або вдосконалення існуючих сівозмін виконують у два етапи: підготовчий і власне проектування сівозмін, їх впровадження і освоєння.

Під час підготовчого періоду вивчають кліматичні та грунтово-гідрологічні умови господарства. Результати аналізу цих матеріалів використовують для правильного добору і розміщення сільськогосподарських культур на території господарства, обгрунтування структури посівних площ.

Таблиця 3.2.1

Класифікація сівозмін за Воробйовим С.А.

Тип

сівозміни

Ознаки

Вид сівозміни

Ознаки

Приклад


Польові


Більше ½ займають зернові та технічні культури

Зернопарові

Більше 1/2 площі займають зернові, частину – пар

Пар – пшениця – пшениця –

кукурудза на зерно – ярий ячмінь



Зернопаропросапні


Крім зернових (більше 1/2) та пару, не менше 1 поля займають просапні незернові культури

Пар – пшениця – пшениця –

кукурудза – ярі колосові –

зернобобові – пшениця –соняшник


Зернопросапні

Зернові займають більше ½ площі, а решту – просапні


Кукурудза на силос – озима

пшениця – кукурудза на зерно –

кукурудза на силос – озима

пшениця – ярий ячмінь – горох –

пшениця – соняшник


Зернотрав’яні


Більшу частину площі займають зернові та непросапні технічні

культури, решту – багаторічні трави



Багаторічні трави –багаторічні

трави – пшениця – однорічні трави на зелений корм – пшениця – ячмінь

з підсівом багаторічних трав


Зернотрав’янопро

сапні


(плодозмінні)


Зернові займають не більше ½ площі, а решту – просапні та бобові культури

Багаторічні трави – багаторічні

трави – озима пшениця – горох –

озима пшениця – кукурудза з підсівом багаторічних трав


Просапні


1/2 і більше зайнято просапними культурами, а решта – іншими

однорічними культурами




Однорічні трави – коренеплоди –

кукурудза на зерно – кукурудза

на силос


Трав’янопросапні


Вирощують переважно просапні культури, а 2 і більше полів

зайнято травами




Багаторічні трави – багаторічні

трави – багаторічні трави – картопля – коренеплоди – капуста – горох + овес з підсівом багаторічних трав



Кормові


Більше 1/2

площі займають кормові культури




Плодозмінні

Зернові займають не більше ½ площі, а решту – інші


Багаторічні трави – багаторічні

трави – озимі – кормові коренеплоди – однорічні трави на зелений корм – озимі – кукурудза

на зелений корм – бобово-злакова

сумішка з підсівом багаторічних трав



Просапні

1/2 площі та більше займають просапні, а решту – інші культури

Однорічні трави – кормові буряки – кукурудза на силос – озимі на

зелений корм



Трав’янопросапні


Вирощують переважно просапні культури, багаторічні

та однорічні трави



Багаторічні трави – багаторічні

трави – озимі на зелений корм –

кукурудза на силос – кукурудза

на зелений корм з підсівом

багаторічних трав


Травопільні

Більше 1/2 площі відводять

під багаторічні трави




Багаторічні трави – багаторічні

трави – багаторічні трави – озимі на зелений корм – однорічні трави з підсівом багаторічних трав



Спеціальні


Сівозміни,

що вимагають

специфічних

умов


та агротехніки


Овочеві

Коноплярські

Рисові

Тютюнові


Махорочні

Баштанні


Грунтоохоронні

Всю або 1/2 площ займають

провідні культури




Забезпечують захищеність поверхні

грунту на 65-95% залежно

від крутого схилу


З кліматичних показників берутья до уваги: середні дані про кількість і розподіл опадів у часі, температура і вологість повітря, роза вітрів, тривалість вегетаційного та безморозного періодів, наявність, тривалість снігового покриву та його товщина, глибина і тривалість промерзання грунту, запаси продуктивної вологи в грунті навесні, періодичність виникнення несприятливих умов (посухи, суховії, приморозки, сильні вітри тощо).

Характеристика грунтових і гідрологічних умов повинна передбачити розподіл грунтів за типами, різновидами, ступенем деградованості, еродованості, рельєфом; в окремі масиви виділяють орні, осушені, меліоровані, рекультивовані землі. До уваги беруть і глибину залягання грунтових вод, водні джерела, характер підстилаючих порід тощо. Важливо знати і фітосанітарний стан окремих земельних масивів для правильного планування агротехнічних заходів.

На цьому ж етапі аналізують врожайність культур в умовах господарства, виділяють ті з них, які мають найвищу продуктивність, дають високий економний, грунтоохоронний і агротехнічний ефект. Поряд з цим, у разі потреби, намічають введення в сівозміни нових культур, які раніше не вирощували в господарстві.

Після цього починається другий етап – власне проектування сівозміни, її впрова-

дження та освоєння.

На кожній технологічній групі земель організовують окремі сівозміни, які насичують різними за інтенсивністю культурами, по мірі погіршення якості земель питома маса інтенсивних культур зменшується.

При визначенні кількості полів у сівозміні в основному враховують площу культур, що висіваються, та їх біологічні особливості. Беруть до уваги і природні межі земельного масиву. Важливо, щоб кожна культура або їх групи розміщувалися в одному або кількох полях. Розмір поля залежить і від типу сівозміни. В спеціалізованих сівозмінах розмір поля менший, ніж в польових. При визначенні кількості полів і сівозмін дуже важливо досягти однорідності кожного поля. Якщо це неможливо, поля ділять на робочі ділянки, в кожній з яких грунти близькі за родючістю та крутістю схилу.

Розміри полів сівозміни, які впроваджуються, по можливості мають бути рівновеликими. Допустиме відхилення від середнього розміру поля має бути в межах 5%, і лише в окремих випадках – 10%. Бажано・90C, щоб поля мали прямолінійну форму: на схилах напрям меж полів повинен бути близьким до напрямку горизонталей. Після цього складають науково обгрунтоване чергування культур у сівозміні, керуючись даними, наведеними в табл. 3.2.2.

Таблиця 3.2.2

Попередники сільськогосподарських культур в різних зонах України

Культура

Степ

Лісостеп

Полісся


Озима

пшениця



Пар чистий, пар зайнятий, пар кулісний, горох, соя, баштанні, багаторічні трави

першого і другого року використання, кукурудза на зелений корм і на силос, гречка, озимі на зелений корм,зернобобові сумішки, соняшник,

просо, озима пшениця


Пар зайнятий, багаторічні трави другого

року на один укіс,

горох, кукурудза на

зелений корм, силос, озима пшениця, вико-вівсяна та вико-житня сумішки, гречка, озима пшениця



Льон-довгунець, люпин на зелений корм і силос, кукурудза на

зелений корм

і силос, конюшина,

вико-вівсяні суміш-

ки, горох, рання картопля, озимі

на зелений корм




Озиме жито

Ті самі, що й для озимої

пшениці



Зернобобові,

кукурудза на силос,

ярий ячмінь, овес,

гречка



Люпин на силос,

картопля ранніх

і середніх строків

достигання,

кукурудза на силос, люпин на зерно, (південніше) озима

пшениця, ярий

ячмінь, овес


Озимий яч-

мінь



Ті самі, що в озимої пшениці, за винятком самої озимої пшениці







Яра пшениця


Кукурудза на силос, цукрові та кормові буряки, овочі, зернобобові


Картопля, кукурудза на силос і зерно, цукрові буряки,зернобобові, озима пшениця

Озима пшениця, баштанні, горох, кукурудза на силос, зернобобові, картопля

Ярий ячмінь


Кукурудза на зерно та силос, озима пшениця, баштанні, горох, просо, цукрові буряки

Кукурудза, цукрові

буряки, озима

пшениця


Цукрові та кормові буряки,кукурудза, картопля


Овес


Озимі, кукурудза на зерно і силос, цукрові та кормові буряки

Озимі, кукурудза на

зерно і силос, цукрові та кормові буряки,картопля



Озимі, кукурудза на силос, цукрові та кормові буряки,

картопля


Просо


Озимі, цукрові та кормові

буряки, соя, ярі зернові,

кукурудза


Озимі, цукрові

та кормові буряки,

картопля, ярі зернові,кукурудза





Гречка


Горох, озимі, цукрові

та кормові буряки, кукурудза на зерно і силос



Горох, озимі, цукрові та кормові буряки, кукурудза на силос і зерно

Озимі, картопля,

льон, люпин на зерно




Горох

і чина



Кукурудза на зерно

і силос, цукрові та кормові буряки, озимі зернові, гречка,

ярий ячмінь


Кукурудза на зерно і силос, цукрові та

кормові буряки, озимі зернові, гречка, ярий ячмінь



Кукурудза на силос, буряки, озимі, гречка, ярий ячмінь


Квасоля,

кормові бо-

би, соя, нут


Озимі та просапні культури

Озимі та просапні

культури



Озимі та просапні

культури



Люпин








Сидеральний пар,

після озимих

і просапних культур


Цукрові

буряки



Озима пшениця після чорного пару, зайнятого пару, зернобобові


Озима пшениця після зайнятого пару та гороху, зернобобові

Озима пшениця після багаторічних

і однорічних трав, льону, зернобобові



Кукурудза


Озимі зернові, кукурудза на зерно і силос, ярий ячмінь, цукрові та кормові буряки


Озимі зернові, кукурудза на силос і зерно, цукрові та кормові буряки, ярий ячмінь

Озимі зернові, цук-

рові буряки, ярий

ячмінь, кукурудза

на силос



Соняшник

Озима пшениця, кукурудза на зерно, ярий ячмінь

Озима пшениця,

кукурудза на зерно,

ярий ячмінь





Картопля





Озимі пшениця

та жито, цукрові буряки, баштанні, кормові культури



Озима пшениця

та жито, люпин,

кормові культури


Льон








Конюшина, карто-

пля, коренеплодні

культури, озимі, ярі

ячмінь та овес



Багаторічні

трави



Чистий посів, а також

під покрив кукурудзи,

на зелений корм, однорічні

трави на зелений корм, ярі та озимі на зелений корм, яра пшениця, ячмінь, овес, озимі

на зерно, просо


Чистий посів,

а також під покрив

кукурудзи на зелений корм, однорічні трави на зелений корм, ярі та озимі на зелений корм, яра пшениця, ячмінь, овес, озимі на зерно, просо


Чистий посів,

а також під покрив кукурудзи на зелений корм, однорічні трави на зелений корм, ярі та озимі на зелений корм, пшениця, ячмінь, овес, озимі на зерно, просо


Яким має бути співвідношення культур в господарстві, вирішує землекористувач або землевласник, виходячи з таких міркувань, як пристосованість кожної культури до конкретних грунтово-кліматичних умов, попит ринку, рентабельність вирощування тощо.

Проектуючи ту чи іншу сівозміну, дуже важливо передбачити її гнучкість, як то: коригування в разі необхідності співвідношення озимих і ярих колосових, ярих ранніх і пізніх культур в межах певних груп.

Складання проекту внутрішньогосподарського землевпорядкування завершується розробкою систем агротехнічних заходів у кожній сівозміні та в кожному полі (обробіток грунту, удобрення, сівба, догляд за посівами, захист рослин від бур’янів, шкідників, хвороб тощо).

Сівозміна вважається впровадженою, коли проект перенесено в натуру.

Освоєння сівозміни – це перехід до розміщення сільськогосподарських культур після попередників, передбачених схемою чергування. Слід зазначити, що після землевпорядкування розміщення культур по полях може суттєво відрізнятись від запроектованого. Для освоєння сівозміни потрібний певний період, на який складається план освоєння запроектованої сівозміни. Для цього складають спеціальну перехідну таблицю, де записують номери і площу полів, культури, які вирощували в кожному полі за останні два роки, із зазначенням їх площі, а також планове розміщення культур по полях і по роках на цей період. При складанні плану переходу враховують також засоби заходу рослин, внесені добрива, обробіток грунту на полях, які проводили протягом останніх двох років. Ці дані називаються історією полів. План переходу складається і тоді, коли землекористування господарства не змінюється, а коригується структура посівних площ або схема чергування культур.

При освоєнні сівозміни потрібно забезпечити необхідне виробництво сільськогосподарської продукції, перехід до запроектованої сівозміни здійснити не пізніше ніж за три роки, а в сівозмінах з 3-4 полями багаторічних трав – за 3-4 роки.

При переході до запроектованої сівозміни слід дотримуватися наступних правил:

у визначених графах перехідної таблиці в перший рік освоєння сівозміни потрібно записати культури, які вже висіяли і змінити їх розміщення неможливо

(багаторічні трави, озимі);

− після кращих попередників розміщують найвибагливіші та найбільш цінні культури (озимі, технічні культури);

− по можливості поля займають однією культурою, а в збірних полях розміщують

культури, близькі за агротехнікою та за біологією, цінністю як попередників для

наступних культур;

− на початку освоєння сівозміни культури треба групувати на полях і розміщувати

їх після попередників так, як це передбачено схемою чергування культур;

− під чистий пар виділяють найбільш забур’янені і виснажені поля;

− в останній рік засвоєння всі культури повинні бути згруповані на полях відповідно до схеми чергування культур у сівозміні, займати визначену кількість полів

при дотриманні їх меж і розміщенні після передбачених попередників.

Після освоєння сівозміни складається план розміщення культур протягом ротації. План розміщення сільськогосподарських культур на полях у часі на період ротації записують у таблицю, яку називають ротаційною. В перший рік ротації розміщення культури на полях таке саме, як і в рік освоєння сівозміни, а в наступні роки їх розміщують згідно зі схемою чергування культур в сівозміні.

Якщо в силу тих чи інших обставин виникає потреба внести певні зміни в структуру посівних площ, це потрібно зробити, не порушуючи прийнятого принципу чергування в поточному та наступному роках.

Зміни в сівозмінах іноді спричинені вимушеним пересівом озимих і багаторічних трав, які випали при несприятливих умовах зимівлі. При цьому потрібно старанно підбирати культури для пересіву. Наприклад, якщо випала озима пшениця, по якій передбачалось висівати цукрові буряки, то для пересіву слід підбирати культуру, яка була б добрим попередником для них. Нею може бути горох або ячмінь, але не просо та кукурудза. Поле, де випали багаторічні трави, краще пересівати бобово-злаковими сумішками на зелений корм чи сіно, горохом та кукурудзою на зелений корм.

В усіх випадках повинна бути можливість максимально збільшувати площу посіву озимих культур в разі виникнення сприятливих умов для цього. Те саме стосується і зменшення площі озимини в разі несприятливих умов.

Після впровадження і освоєння сівозміни настає етап її дотримання. З метою контролю в кожному господарстві ведеться книга історії полів сівозмін. Цей агрономічний документ відображає історію кожного поля сівозміни, досягнутий рівень агротехніки, результати впливу запроектованої сівозміни на родючість грунту і врожайність культур.

На завершення наведемо приклади короткоротаційних сівозмін для фермерських господарств різної спеціалізації степової зони:

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   57


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка