Робоча програма навчальної дисципліни



Скачати 415.87 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації18.04.2016
Розмір415.87 Kb.
  1   2   3


Вищий навчальний заклад

Університет економіки та права «КРОК»

Кафедра суспільних наук

РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ФІЛОСОФІЯ»

напрям підготовки

або спеціальність «Міжнародний бізнес»
факультет міжнародних відносин
РОЗРОБНИК

О.О. Маруховська – професор кафедри суспільних наук, кандидат філософських наук, доцент





РОЗГЛЯНУТО ТА СХВАЛЕНО кафедрОЮ СУСПІЛЬНИХ НАУК

 Університет «КРОК», 2015 рік

 О.О. Маруховська, 2015 рік
Київ – 2015 рік
Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета: вивчення специфіки філософського знання та засвоєння світоглядно-гуманістичного змісту історії та теорії філософії, онтології, гносеології, антропології та аксіології; засвоєння основних філософських шкіл, течій і напрямків розвитку світової та вітчизняної філософії; надання знань з філософії як світогляду людини, сукупності поглядів на світ у цілому та ставлення людини до цього світу.

Завдання: вивчення філософії, сприяння гуманізації освіти через засвоєння досягнень сучасної філософії, розвиток здібностей до самостійного аналізу складних явищ суспільного життя, оволодіння вмінням поєднувати професійні знання з високою філософською культурою творчого мислення та пов’язувати загальнофілософські проблеми з вирішенням завдань економічної теорії та практики.

У результаті засвоєння курсу студенти повинні ЗНАТИ:

– специфіку філософії як важливої форми суспільної свідомості, історичного типу світогляду;

– основні філософські школи, течії та напрямки, концепції та теорії різних етапів розвитку світової та вітчизняної філософії;

– філософський зміст проблеми буття та свідомості; характеристику основних форм буття та існування матерії;


  • сутність, основні принципи, закони та альтернативи діалектики;

  • поняття, структуру та основні принципи гносеології як теорії пізнання;

  • багатоманітність концепцій походження людини як фундаментальної проблеми філософської антропології.



ВМІТИ:

    • застосовувати понятійно-категоріальний апарат філософії у пізнанні навколишнього світу та розумінні сучасних проблем людського буття;

    • аналізувати специфіку філософії як важливої форми суспільної свідомості та історичного типу світогляду;

    • розрізняти основні функції, цілі та завдання філософії, показувати місце і роль філософії у сучасному суспільному житті;

    • класифікувати та характеризувати основні філософські школи, течії та напрямки різних етапів розвитку світової та вітчизняної філософії;

    • здійснювати порівняльний аналіз сутності основних течій та напрямків різних етапів розвитку світового і вітчизняного історико-філософського процесу;

    • пояснювати світоглядно-гуманістичний зміст історії та теорії філософії, онтології, гносеології, антропології та аксіології;

    • визначати зв'язок загальнофілософських проблем з розв’язанням задач економічної теорії та практики;

    • характеризувати сутність загальнолюдських, духовних і матеріальних цінностей, визначати їх роль у життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації;


Програма навчальної дисципліни

Вступ

Актуальність і необхідність вивчення навчальної дисципліни «Філософія» у навчальних закладах України. Місце і роль дисципліни «Філософія» в циклі дисциплін гуманітарної підготовки.


РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ

Тема 1. Філософія як світогляд

Філософія та світогляд. Філософія як світоглядне знання. Поняття світогляду. Світогляд як найзагальніше усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому. Відношення “людина-світ” як основна світоглядна проблема. Світогляд як форма духовно-практичного освоєння світу та самовизначення людини в ньому.

Основні структурні рівні світогляду. Основні риси світогляду. Соціально-історичний, універсальний, ціннісний, інтегративний та практичний характер світогляду. Основні елементи світогляду. Світогляд як систематизований комплекс принципів, знань, ідеалів, установок, поглядів, цінностей і т. п.

Історичні типи світогляду: міф (міфологія), релігія, науковий світогляд, філософський світогляд. Міфологія як найдавніша первісна світоглядна форма існування суспільної свідомості. Особливості та функції міфа. Релігія – форма суспільної свідомості. Основні риси релігійного світогляду: 1) теїзм – віра в потойбічне, надприродне Божественне буття; 2) монотеїзм – єдинобожність; 3) креаціонізм – Бог як першотворець і першопричина світу; 4) геоцентризм – Бог як центр світобудови і т. ін. Взаємозв’язок міфології, релігії та філософії. Філософія як теоретична форма світогляду. Науковий світогляд як філософськи осмислене знання.



Тема 2. Філософія як наука

Філософія як теоретична форма світогляду, форма суспільної самосвідомості та специфічний тип знання і спосіб пізнання. Філософія як знання “софійного” типу (“любомудрія”). Філософія як “любов до мудрості” (Піфагор). Універсальність філософського знання.

Філософія як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, культури. Філософія як систематизоване знання про сутнісні проблеми буття світу й можливості людського пізнання, яке визначено в наукових поняттях і категоріях. Предмет філософії – світ у цілому (природа, суспільство, мислення) у своїх найзагальніших закономірностях. Ідея предметного визначення філософії як “цариці наук”. Відокремлення від філософії природничих, суспільних, технічних та гуманітарних наук.

Проблема основного питання філософії. Основне коло філософських питань. Специфіка філософського усвідомлення світу. Основні теми філософських роздумів: світ і людина, сутність і зміст людського існування. Основне питання філософії як філософська проблема: відношення мислення до буття. Історичні форми його постановки та вирішення. Матеріалізм та ідеалізм як два головних напрями історичного розвитку філософії.

Характеристика основних напрямків філософії. Монізм – дуалізм – плюралізм. Агностицизм і гносеологічний оптимізм у вирішенні питання про можливості пізнання світу. Діалектика і метафізика.

Структура філософського знання. Методологія філософії. Історія філософії як характеристика основних етапів історичного розвитку світової філософії від зародження філософської думки до сьогодення. Онтологія як вчення про буття, його сутність, форми й принципи. Гносеологія як теорія пізнання, що вивчає закономірності пізнавальної діяльності людини. Антропологія – як вчення про походження людини та її взаємовідносини зі світом і суспільством. Аксіологія, праксіологія. Етика, естетика. Соціальна філософія, філософія права, політики, культури, освіти, науки, історії (історіософія), футурологія.

Основні функції філософії. Місце і роль філософії у сучасному суспільному житті. Філософія як спосіб прояснення смислу буття в світі. Сутність загальнолюдських цінностей у філософії. Людина як найвища цінність. Філософське обгрунтування гуманізму. Філософські проблеми сучасності та їх зв’язок з фундаментальними питаннями людського буття. Роль філософії у формуванні національної самосвідомості та загальнолюдських цінностей, у національно-державному будівництві та розбудові демократичної правової держави.
МОДУЛЬ І. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ.

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ЕТАПИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ.

Тема 3. Давньоіндійська та давньокитайська філософія.

Культурно-історичні передумови виникнення і розвитку філософії Стародавнього Сходу. Суттєві особливості східної філософської культури та її відмінність від західної.

Основні передумови виникнення філософії у Стародавній Індії. Специфічні риси давньоіндійської філософії. Стисла характеристика основних етапів розвитку давньоіндійської філософії. Веди – основна релігійно-міфологічна пам’ятка стародавньої Індії. Основні школи давньоіндійської філософії: веданта, санкхья, ньяя, йога, вайшешика, міманса, чарвака-локаята. Релігійно-філософські вчення: джайнізм, буддизм.

Зародження філософії у Стародавньому Китаї. Специфічні риси філософії Стародавнього Китаю. Стисла характеристика основних шкіл філософії Стародавнього Китаю. Даосизм як найдавніше філософське вчення Стародавнього Китаю (засновник Лао-цзи). Основні філософські поняття даосизму: “дао” і “де”. Даосизм про начало буття, діалектику та ідеал мудреця. Конфуціанство як філософське, етико-політичне вчення (засновник Конфуцій – Кун-Фу-цзи). Морально-етичні настанови у філософії Конфуція. Конфуцій про людину та її виховання. Легізм (школа “законників”) як соціально-філософське вчення Стародавнього Китаю (школа Фа-цзя). Формування філософських вчень Стародавнього Китаю:школа “моістів” (засновник Мо-цзи), школа “номіналістів”, натурфілософська школа (прихильники вчення про “інь” та “ян”).


Тема 4. Антична філософія

Поняття античної філософії. Головні особливості античної філософії. Основні етапи розвитку античної філософії.

Характеристика основних філософських шкіл І та ІІ класичного етапу розвитку античної філософії. Мілетська та елейська філософські школи. Філософські ідеї Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена, Геракліта, Демокріта. Піфагорійський союз.

Характеристика основних філософських шкіл І та ІІ класичного етапу розвитку античної філософії. Школа софістів – Протагор (“людина як міра усіх речей”). Сократ – найвидатніший мислитель Стародавньої Греції. Етичний антропологізм та раціоналізм Сократа. Школа кініків (аскетизм Діогена). Платон – засновник об’єктивного ідеалізму (“лінія Платона”). Система філософських поглядів Платона. Вчення Платона про “ідеальну державу”. Фундаментальні філософські праці Платона: “Апологія Сократа”, “Держава”, “Закони”. Платонова Академія. Аристотель засновник філософської школи перипатетиків (“Лікей”). Система філософських поглядів Аристотеля. Фундаментальні філософські праці Аристотеля: “Органон”; “Метафізика”; “Етика”; “Політика”; “Афінська політія”.

Характеристика основних філософських шкіл ІІІ елліністичного етапу розвитку античної філософії. Епікурейська школа (Епікур). Школа стоїцизму (Зенон). Школа скептицизму (Піррон). Еклектизм (Антіох).

Характеристика основних філософських шкіл IV римського етапу розвитку античної філософії. Послідовник епікуреїзму – Тіт Лукрецій Кар. Стоїцизм Марка Аврелія та Сенеки. Еклектизм філософії Цицерона. Погляди Цицерона на державу і владу в працях “Про державу”, “Про закони”. Скептицизм (Секст Емпірик). Неоплатонізм (Плотін).




Тема 5. Філософія Середньовіччя

Зародження і розвиток теологічної філософії в період Середньовіччя. Поняття середньовічної теологічної філософії. Загальні характерні риси та особливості середньовічної філософії.

Основні проблеми філософії Середньовіччя: проблеми філософської теології, онтології, гносеології, етики. Головна проблема середньовічної філософії: відношення “Бог – світ”. Ідея Бога: природа і людина як творення Бога; душа і тіло, розум і воля; проблема самосвідомості.

Основні етапи розвитку філософії Середньовіччя: І етап – апологетика (Квінт Тертулліан); ІІ етап – патристика (“батьки церкви” – К. Тертулліан; Аврелій Августін Блаженний “Про град Божий”); ІІІ етап – схоластика (рання, класична, пізня) Іоанн Скотт Еріугена – “батько” схоластики. Фома Аквінський як представник і систематизатор схоластики та засновник томізму – одного з пануючих напрямів католицької церкви (Ф. Аквінський “Сума теології”, “Сума філософії”). Основні характерні риси філософії Фоми Аквінського. Проблеми розуму і віри, сутності та існування.

Основні напрями середньовічної філософії: реалізм та номіналізм. Поняття реалізму (Ф. Аквінський, А. Кентерберійський).
Тема 6. Філософія епохи Відродження

Загальне поняття та передумови епохи Відродження. Перехідний характер філософії епохи Відродження. Формування нової філософської парадигми епохи Відродження (Ренесанс – історична доба “відродження” античності). Відродження античної спадщини у філософії епохи Відродження. Основні етапи розвитку епохи Відродження: раннє (італійське) Відродження; пізнє (північне) Відродження.

Основні характерні риси філософії епохи Відродження. Основні напрямки філософії епохи Відродження: 1) гуманізм (Данте Аліг’єрі “Божественна комедія”; Франческо Петрарка “Книга пісень”; Мішель Монтень “Спроби”); 2) неоплатонізм (Микола Кузанський “Про вчене незнання”; Піко делла Мірандола; Парацельс); 3) натурфілософія, космологія, геліоцентризм (Микола Копернік, Джордано Бруно, Галілео Галілей); 4) реформаційний напрямок (Мартін Лютер, Жан Кальвін, Еразм Роттердамський “Похвала глупоті”); 5) соціально-політичні теорії (Нікколо Макіавеллі “Государ”); 6) утопічний соціалізм (Томас Мор “Утопія”; Томмазо Кампанелла “Місто Сонця”).

Історичне значення філософії епохи Відродження. Ідеї мислителів епохи Відродження та їх вплив на розвиток науки.


Тема 7. Філософія Нового часу

Історичні передумови появи філософії Нового часу. Наукова революція XVII ст. (Ісаак Ньютон) та проблеми філософського пізнання. Особливості філософії Нового часу. Нові парадигми філософії Нового часу.

Основні напрямки філософського мислення Нового часу: 1) емпіризм (засновник Френсіс Бекон “Новий органон”, “Про гідність та примноження наук”; Томас Гоббс “Левіафан”, “Про людину”; Джон Локк “Досвід про людське розуміння”); 2) раціоналізм (засновник Рене Декарт “Міркування про метод”, “Метафізичні роздуми”, “Начала філософії”; Бенедикт Спіноза “Трактат про вдосконалення розуму”; Готфрід Лейбніц “Монадологія”, “Міркування про метафізику”, “Нові досліди про людське розуміння”); 3) сенсуалізм (Джон Локк; Давід Юм “Трактат про людське пізнання”; Джордж Берклі). Емпіризм та раціоналізм як головні методологічні протилежності. Індуктивний метод Ф.Бекона і обгрунтування емпіризму. Матеріалістичне вчення Б. Спінози про субстанцію, атрибути і модуси. Ідеалістичне вчення про монади Г. Лейбніца.

Становлення соціально-політичних поглядів у філософії Нового часу. Представники природньо-правової концепції держави і теорії суспільного договору (Т. Гоббс “Левіафан”; Дж. Локк “Два трактати про державне управління”; Б. Спіноза “Богословсько-політичний трактат”). Гуго Гроцій та його філософія міжнародного права. Теорія громадянського суспільства та держави Дж. Локка.

Філософія французького Просвітництва. Три основних напрямки філософії французького Просвітництва: 1) деїзм (Шарль Луї де Монтеск’є “Про дух законів”; Франсуа Вольтер “Філософський словник”, “Філософія історії”; Жан-Жак Руссо “Про суспільний договір”, “Міркування про походження та основи нерівності між людьми”); 2) атеїстично-матеріалістичний напрямок (Жюль’єн Ламетрі “Трактат про душу”, “Людина-машина”; Дені Дідро “Думки про тлумачення природи”, “Філософські принципи відносно матерії та руху”; Поль Гольбах “Система природи”; Клод Андріан Гельвецій “Про розум”, “Про людину”); 3) утопічно-соціалістичний напрямок (комуністичні теорії – Ж. Мельє, Г. Маблі, Ф. Бабеф; критичний утопічний соціалізм – Сен-Симон, Фур’є, Оуен). Теорія розподілу влади. Історичне значення філософії Нового часу та її вплив на подальший розвиток світової філософії.
Тема 8. Класична німецька філософія

Поняття класичної німецької філософії та її основні риси. Іммануїл Кант як родоначальник класичної німецької філософії. Два періоди філософської творчості: докритичний (натурфілософська проблематика) та критичний (гносеологія, етика, соціально-політичні погляди.) Фундаментальні праці критичного періоду І. Канта “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”. Агностицизм у теорії пізнання І. Канта. Проблема знання та пізнаваності світу в трансцендетальній філософії І. Канта (“річ-в-собі”; “річ-для-нас”). Етичні погляди І. Канта: категоричний імператив (головний моральний закон). Політико-правові погляди І. Канта: ідеї правової держави та громадянського суспільства (“До вічного миру”). Історичне значення філософії І. Канта.

Загальна характеристика філософської системи Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (“Феноменологія духу”, “Наука логіки”, “Енциклопедія філософських наук”). Об’єктивний ідеалізм Г.-В.-Ф. Гегеля (існування абсолютного Духу, абсолютної ідеї як самостійної, об’єктивної, універсальної, духовної субстанції світу). Філософія Гегеля: створення діалектики як теоретичної системи, її історичне значення та обмеженість. Політико-правові ідеї у філософії Гегеля (“Філософія права”, “Філософія історії”). Форми правління та розуміння принципу розподілу влади. Концепція громадянського суспільства та елементи тоталітарної держави у вченні Гегеля.

Антропологічний матеріалізм та гуманізм Людвіга Фейєрбаха (“Основні положення філософії майбутнього”). Метафізичність матеріалізму філософії Л. Фейєрбаха. Психологічний аналіз сутності релігії (“Сутність християнства”). Л. Фейєрбах про суперечність методу і системи Гегеля (“До критики філософії Гегеля”).


Тема 9. Сучасна світова філософія: основні напрями та течії

Плюралізм різноманітних напрямів, шкіл, течій, ідей, принципів у сучасній світовій філософії. Характерні риси сучасної світової філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Ірраціоналістично-песимістична філософія Артура Шопенгауера як основне джерело «філософії життя» («Світ як воля і уявлення»).

Розробка Фрідріхом Ніцше поняття і концепції «воля до влади» («Воля до влади»). Філософське обґрунтування ідеї «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше («Так говорив Заратустра»). Філософія нігілізму та волюнтаризму Ф. Ніцше. Ніцшеанська переоцінка всіх цінностей («Антихристиянин»).

Виникнення позитивізму та три основних етапи його розвитку: позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм. Огюст Конт як основоположник філософії позитивізму («Курс позитивної філософії»). Класифікація наук за О. Контом. Представники «першого позитивізму»: Джон Міль та Герберт Спенсер. Постпозитивізм як третій етап позитивізму та один з етапів розвитку філософії науки (Карл Поппер, Томас Кун «Структура наукових революцій»).

Психоаналіз Зігмунда Фрейда як засновника класичної форми психоаналізу. («Вступ до психоаналізу», «Психологія несвідомого», «Тлумачення сновидінь»). Виділення З. Фрейдом трьох сфер у структурній концепції психіки: «Воно», «Я» та «Над-Я» («Я і Воно»). Теорія З. Фрейда про інстинкти людини. Поняття «лібідо» та «сублімація» як важливі складові елементи фрейдівського психоаналізу.

Виникнення екзистенціалізму як одного з провідних напрямів сучасної світової філософії ХХ ст. Основні проблеми та основні представники екзистенціалізму (Сьорен К’єркегор, Мартін Гайдегер, Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та ін.). Основні різновиди екзистенціалізму: атеїстичний, релігійний, філософська антропологія, персоналізм.
Тема 10. Українська філософія.

Генеза (основні етапи розвитку) української філософської думки: докласична доба, класична доба, новітня українська філософія. Основні риси українського світоглядного менталітету.

Докласична доба української філософської думки. Становлення і розвиток світогляду давніх слов’ян. “Велесова книга”. Запровадження християнства. Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі. Філософські, етичні та соціально-політичні ідеї в поглядах київського митрополита Іларіона (“Слово про закон і благодать”); ченця Києво-Печерського монастиря Нестора (“Повість временних літ”); князя Володимира Мономаха (“Повчання”) та ін. “Слово о полку Ігоревім”.

Становлення філософії українського духу в Києво-Могилянській академії. Просвітницький вплив діячів Києво-Могилянської академії на українську філософську думку (Петро Могила та Феофан Прокопович).

Класична доба української філософії. Григорій Сковорода як засновник української класичної філософії. Основні риси філософії Г. Сковороди.

Проблема людини, свободи та державного устрою України в творчості представників Кирило-Мефодіївського товариства: Миколи Костомарова (“Книга буття українського народу”), Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка та ін. Філософський характер творчості Т.Г. Шевченка: народність, волелюбність, вселюдськість, гуманізм, антикріпосницька спрямованість, антропоцентризм.

“Філософія серця” Памфіла Юркевича. Вчення про буття та екзистенціальні риси у філософії П. Юркевича.

Філософія України в радянський період: а) культурно філософський підйом 20-х років ХХ ст. (“Розстріляне відродження”); б) філософські розвідки у 50-х роках; в) філософська думка в 60-ті роки; г) філософський доробок 70-80-х років ХХ ст. Розробка філософських проблем у сучасній Україні. Місце філософії у відродженні духовної культури українського народу.


МОДУЛЬ ІІ. ТЕОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

РОЗДІЛ III. ОНТОЛОГІЯ.

Тема 11. Онтологія. Філософський зміст проблеми буття.

Загальне поняття онтології як вчення про буття. Основні онтологічні категорії: буття, небуття, суще, субстанція, матерія, існування, реальність. Категорія “буття”: її смисл і специфіка.

Історико-філософська трактовка сутності буття. Розвиток уявлень про буття в історії філософії. Зародження філософської концепції буття (вчення Геракліта і Парменіда). Розвиток змісту поняття “буття” в теоретичних вченнях античної філософії (Платон, Аристотель). Особливості тлумачення буття в філософії Нового часу та німецької класичної філософії. Тлумачення буття в школах сучасної світової філософії.

Зміст категорії “буття”. Сучасне уявлення про буття. Буття і субстанція. Проблема субстанції. Якісна інтерпретація субстанції в різноманітних моделях світу (матеріалізм, об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм, метафізика, діалектика). Три форми кількісної інтерпретації субстанції: монізм, дуалізм, плюралізм.

Основні форми буття: матеріальне буття, людське буття, духовне та соціальне буття. Розмаїття форм буття. Буття речей, процесів і станів природи. Еволюція понять, що означають природне буття (природа, Універсум, Мультиверсум, Всесвіт, Космос тощо).

Світ людського буття та буття людини в світі. Багатоманітність вимірів людського буття. Природне і суспільне буття людини. Поняття суспільного буття. Соціальне буття як єдність індивідуального і суспільного буття. Буття духовного, його суспільні та індивідуальні форми.

Матеріальне буття. Буття і матерія. Формування уявлень про матеріальну першооснову всього існуючого в стародавній філософії. Багатоманітність підходів до поняття “матерія”.

Сучасні уявлення про структуру і рівні організації матерії. Основні елементи (сфери) структури матерії: нежива природа, жива природа, соціум.

Основні форми існування матерії: рух, простір, час. Поняття руху та його основні форми: механічна форма руху, фізична, хімічна, біологічна, соціальна. Рух як невід’ємний атрибут матерії. Простір і час як загальні форми існування матерії. Єдність руху, простору і часу. Соціально-історичний простір і час. Простір і час як форми духовної діяльності.
Тема 12. Свідомість як відображення буття

Розвиток уявлень про співвідношення буття і свідомості, матерії і мислення в історії філософії. Проблема свідомості у філософії та науці. Основні напрями її аналізу в історії філософії.

Проблема походження свідомості та її сутність. Сучасна наука про передумови виникнення свідомості. Основні точки зору на питання про походження свідомості. Властивість відображення як генетична передумова виникнення свідомості. Свідомість – вища форма психічного відображення дійсності. Свідомість і психіка. Психіка і душа. Свідомість і мозок. Свідомість і мислення. Біологічні та соціальні передумови виникнення й розвитку свідомості. Провідна роль соціальних факторів у виникненні свідомості: суспільно-трудової діяльності, колективного способу життя, спілкування та мови.

Сутність та основні властивості свідомості. Свідомість як сформований внутрішній світ, світ суб’єктивної реальності, суб’єктивної рефлексії. Пізнавальна, оцінююча, регулятивна, цілепокладаюча, творча та мотиваційна функції свідомості. Головні ознаки свідомості. Основні закономірності та особливі риси свідомості.

Структура свідомості. Основні структурні рівні свідомості: підсвідомість (несвідоме), усвідомлення, надсвідомість, самосвідомість. Проблема несвідомого у філософії З. Фрейда та сучасному психоаналізі. Основні сфери свідомості з точки зору структури людської діяльності. Основні форми психічного відображення у складі свідомості.

Індивідуальна та суспільна свідомість у структурі свідомості. Індивідуальна свідомість як духовний світ кожної особистості. Суспільна психологія і суспільна ідеологія та їх місце у структурі свідомості.

Виникнення форм суспільної свідомості, взаємодія та суперечності між ними. Характеристика основних форм суспільної свідомості: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, атеїстична, економічна, екологічна, філософська, наукова. Політична свідомість та її зв’язок з економічними інтересами суспільства. Поняття правової свідомості. Правовідношення, праводіяльність, правосвідомість. Естетична свідомість і мистецтво. Особливості релігійної свідомості. Відносна самостійність форм суспільної свідомості. Проблеми формування національної свідомості і самосвідомості.
Тема 13. Діалектика та її альтернативи.

Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Основні історичні форми діалектики. Наївно-стихійна діалектика античних філософів (Геракліт, Зенон). Діалектика як метод пошуку істини та мистецтво діалогу (Сократ). Матеріалістична діалектика К. Маркса. Ідеалістична діалектика («діалектика абсолютної ідеї») в філософській системі Г.-В.-Ф. Гегеля. Сучасні концепції діалектики.

Багатоманітність значень поняття «діалектика». Діалектика як система категорій, законів і принципів. Основні категорії діалектики: загальне, особливе, одиничне; сутність і явище; зміст і форма; можливість і дійсність; необхідність і випадковість; свобода, причина, наслідок, взаємодія; закономірність, імовірність і доцільність. Поняття зв’язку та розвитку. Суперечність як особливий тип зв’язку, єдність протилежностей, джерело руху і саморозвитку.

Основні принципи діалектики. Поняття принципу. Основні принципи як фундаментальні начала діалектики. Принцип всезагального розвитку. Принцип детермінізму – це принцип загального взаємозв’язку та взаємозалежності явищ світу. Принцип об’єктивності і суб’єктивності. Принцип системності і цілісності. Принципи причиннності, історизму та синергізму.

Основні закони діалектики. Поняття закону. Зміст основних універсальних законів діалектики. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. Категорії якості, кількості, властивості, міри. Закон єдності та боротьби протилежностей як ядро діалектики. Поняття тотожності, відмінності та протилежності. Закон заперечення заперечення як відбиття заміни старого новим.

Альтернативи діалектики. Метафізика – антипод діалектики як теорії розвитку. Софістика і еклектика як різновиди метафізики. Догматизм і релятивізм як альтернативи діалектики. Догматизм як закостеніле консервативне мислення. Релятивізм як теоретико-пізнавальна концепція, яка виходить із однобічного з’ясування суті істини. Поняття «негативної» діалектики (Т. Адорно «Негативна діалектика»).

Методологічне значення основних категорій, принципів, універсальних законів та альтернатив діалектики для пізнання і практичної діяльності.

РОЗДІЛ IV. ГНОСЕОЛОГІЯ ТА АНТРОПОЛОГІЯ.

Тема 14. Теорія пізнання. Вчення про істину та її критерії.

Загальне поняття гносеології як теорії пізнання. Основні підрозділи гносеології як теорії пізнання. Два головних підходи до процесу пізнання: гностицизм та агностицизм. Пізнання як специфічна форма ставлення людини до світу. Основні принципи теорії пізнання. Структура пізнання. Основні форми пізнання. Основні засоби чуттєвого та раціонального пізнання. Боротьба сенсуалізму та раціоналізму в історії філософії. Раціональне, нераціональне та ірраціональне в пізнанні. Роль інтуїції в науці.

Філософське розуміння двох нерозривних сторін у структурі пізнавального процесу – суб’єкта та об’єкта пізнання. Поняття суб’єкта, об’єкта, предмета, мети, засобу та результату пізнання. Структура пізнання. Основні форми пізнання. Основні рівні пізнання: емпіричний та теоретичний. Єдність емпіричного та теоретичного пізнання. Форми пізнавальної діяльності.. Соціально-практичні функції пізнання.

Проблема істини як серцевина теорії пізнання. Розвиток уявлень про істину в історії філософії. Класично-традиційне визначення істини Аристотелем як відповідності наших знань дійсності. Прагматична теорія істини. Істина як адекватність наших знань змісту об’єкту пізнання. Істина як кінцева мета, процес та результат пізнання.

Основні характеристики істини. Поняття об’єктивної істини. Форми істини: абсолютна й відносна. Абсолютна істина як повне, остаточне, вичерпне знання про щось. Відносна істина як адекватне, але не остаточне, обмежене знання про щось. Діалектика абсолютного та відносного в істині. Відсутність абстрактної істини, істина завжди конкретна. Істина і заблудження (помилковість, хибність).

Проблема критеріїв істини. Основний критерій істини – практика. Практика як об’єктивний, абсолютний та відносний критерій істини. Проблема істинності самої практики.

Філософська концепція творчості. Розвиток уявлень про феномен творчості в історії філософії. Класифікація видів творчості. Види творчості (за предметом). Типи творчості. Розмаїття конкретних форм творчості (за видами діяльності).

Основні форми наукового пізнання. Три основних види наукових досліджень: фундаментальні теоретичні дослідження, цілеспрямовані теоретичні дослідження, прикладні наукові дослідження. Два рівні наукового пізнання: емпіричний та теоретичний. Загальнонаукові методи наукового пізнання. Специфічні методи емпіричного рівня наукового пізнання. Введення в науковий обіг поняття “парадигма” (Т. Кун “Структура наукових революцій”).


Тема 15. Філософська антропологія та аксіологія

Загальне поняття антропології як науки про походження та еволюцію людини. Два основні напрямки антропології.

Проблема людини в історії філософії. Уявлення про природу людини у стародавній філософії. Погляди стародавніх індійських та китайських мислителів про людину як мікрокосм, частину макрокосму – Всесвіту. Антропологізм давньогрецьких філософів. Етичний раціоналізм Сократа. Сократ як родоначальник філософії людини.. Проблема існування людської особистості в філософських концепціях ірраціоналізму, екзистенціалізму та персоналізму.

Поняття антропогенезу як вчення про походження людини. Багатоманітність концепцій походження людини. Еволюційна концепція походження людини за Ч. Дарвіном. Трудова концепція антропосоціогенезу Ф. Енгельса. Еволюційно-космічна концепція походження людини (О. Чижевський, В. Вернадський, П. Тейяр де Шарден). Синергетична теорія походження людини. Поняття про синергетику як теорію самоорганізації систем.

Буття людини як фундаментальна філософська проблема. Дві концепції людського існування: субстанціалістська та екзистенціальна. Проблема сутності та сенсу людського життя. Метафізичне, діалектичне, прагматичне, позитивістське, персоналістичне тлумачення людини.

Поняття антропосоціогенезу як процесу виникнення і становлення людини і суспільства. Антропосоціогенез як процес формування людини як біосоціальної істоти. Поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”. Багатозначність поняття “людина”. Людина як біосоціальна істота. Людина як “міра всіх речей” (Протагор). Поняття “індивіду” та “індивідуальності”.

Різноманітність вимірів людського існування: індивід, особа, особистість. Багатоманітність визначень поняття “особистість”. Поняття “особи”. Структура особи. Потреби та інтереси особи як рушійні сили розвитку суспільства. Класифікація інтересів людини. Активна й пасивна життєва позиція. Поняття конформізму та нонконформізму. Гуманістичний характер виховання. Особливості виховання молоді.

Історичний розвиток філософських уявлень про цінності. Поняття аксіології як теорії цінностей. Багатозначність поняття “цінності”. Цінності і вибір суб’єктом цілей, засобів, результатів і умов діяльності.

Ієрархія цінностей людського буття. Базові (ключові), загальнолюдські цінності. Вищі цінності. Благо як єдність істини, краси і міри (Платон). Історичні типи ціннісних орієнтацій.

Любов як найвища людська цінність. Моральний зміст любові. Значення слова “любов”. Теорія любові Е. Фромма (“Мистецтво любити: дослідження природи любові”). Любов як відповідь на проблему людського існування.

Цінності в структурі соціуму. Соціальні цінності як соціально-політичні ідеали, ідеї, ціннісні настанови, орієнтації. Засвоєння індивідом створених суспільством соціальних норм і цінностей. Суб’єкт-об’єктна природа цінностей. Цінності і розв’язання глобальних проблем сучасності. Ціннісний вибір сучасного людства.
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка