Рівень розвитку правової культури у акцентуйованих підлітків, схильних до девіантної поведінки Гуд І. М., Булгакова В. О. Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»



Скачати 70.29 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір70.29 Kb.
Рівень розвитку правової культури у акцентуйованих підлітків, схильних до девіантної поведінки

Гуд І. М., Булгакова В.О.

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського»
Основою самореалізації особистості є поєднання максимальної свободи людини із дотриманням нею соціальних норм. Якщо поведінка людини відхиляється від норм, що прийнятні для оточення (тобто є девіантною), суспільство сприймає її як небезпеку для своєї стабільності.

Діапазон проявів девіантної поведінки доволі широкий – від вчинків, що порушують стереотипні уявлення, до кримінальних дій.

Психологічної корекції негативних проявів потребує насамперед соціально дезадаптована особа, поведінка якої не просто відповідає очікуваній більшістю громадян, але й порушує їхні права, що викликає опір, а то й відторгнення такої людини.

Гострота і серйозність проблеми великою мірою зумовлені тим, що дедалі більш загрозливими в сенсі соціальної дезадаптації є діти, особливо підлітки. Чи можливо передбачити і своєчасно визначити тривожні симптоми в розвитку дитини та їх причини?

Проблема девіантної поведінки загострилася і акталізувалася «часом змін» – перехідним станом нашого суспільства, що спричинив загальну кризу в багатьох сферах життя. Очевидно є потреба фахової консультативно-корекційної роботи з девіантами. Серед тих, хто покликаний допомогти, – психологи, соціальні працівники, педагоги, представники правоохоронних органів тощо.

Девіантна поведінка інколи властива підліткам. В підлітковому віці характер є найбільш значущим інтегративним відображенням внутрішньої сутності і тенденцій розвитку особистості. Діагностика структури характеру і його окремих загострених рис (акцентуацій) може служити реальною основою для здійснення індивідуального підходу до особистості підлітка [1, с.15-16].

Акцентуація характеру – надмірне посилення та виявлення окремих рис характеру або їх поєднання, визначається у вибірковому ставленні особистості до однієї психологічної дії, при узгоджені з однією і при повному неприйманні іншої. Різні комбінації надто посилених рис дають різні типи акцентуацій, які представляють собою крайні варіанти норми, що знаходяться на межі з психопатіями. Від них акцентуації відрізняються відсутністю одночасного прояву властивої психопатії тріаді ознак. Акцентуаціям характеру властива вразливість особистості до визначення дії, адресованої до місця найменшого опору, характеру даного типу, при стійкості до інших [1, с. 10].

Поняття акцентуації вперше ввів німецький психіатр та психолог, професор неврологічної клініки Берлінського університету Карл Леонгард. Він же розробив та описав класифікацію акцентуацій характеру.

При акцентуаціях характеру, який найбільш виражений у підлітковому віці – це перехідні психоподібні порушення поведінки («пубертатні поведінкові кризи»). Вони можуть проявлятися у вигляді:


  • делінквентності – у проступках і дрібних правопорушеннях;

  • девіаціях – поведінці, яка відхиляється від норми, але не класифікується як правопорушення, в числі яких: токсикоманія, втеча з дому і бродяжництво; транзиторні сексуальні девіації;

  • психогенні психічні розлади (неврози, реактивні депресії), які розвиваються на фоні різних акцентуацій. На цьому рівні прояву акцентуацій з’являються основи говорити про ранні захворювання [2].

Соціальні норми є інструментом цілепокладання, проектування управлінських і виховних рішень. Так само природно вони стають інструменто прогнозування, стимулювання творчої та соціальної активності людини, а також соціального контролю і корекції поведінки, що відхиляється від норми. Девіантна поведінка певної особи несе загрозу іншим людям, порушує баланс стосунків у суспільстві. Вона буває руйнівно-деструктивною або аутодеструктивною, залежно від спрямованості. Водночас треба зважати на те, що самі соціальні норми застарівають, а отже, не відповідають новим реаліям життя. У цьому разі порушення соціальних норм буде поштовхом до позитивних зрушень. Тому відхилення від соціальних норм можуть бути не тільки негативними, коли вони порушують функціонування системи, а й позитивними, якщо стимулюють її прогресивний розвиток. У цьому полягає діалектика феномену порушення соціальних норм.

Ми поставили перед собою мету: визначити вплив акцентуації характеру на девіантність поведінки.

Для цього були використані методики: «Акцентуація характеру» Леонгарда-Шмішека, «Визначення схильності до відхилень в поведінці» (А.Н.Орел), а також «Шкала правової культури» (О. Я.Чебикін, В.О.Булгакова), «Методика агресивності» Басса-Дарки [6].

Дослідження було проведено в двох 9-х класах на базі Фрунзівського НВК, в якому прийняло участь 37 школярів у віці 14-15 років, з них 26 дівчат та 11 хлопців.

За результатами дослідження ми отримали результати, які були піддані кореляційному аналізу.

За результатами аналізу було визначено, що такі типи акцентуацій, як гіпертимний, застарягаючий, педантичний, тривожний, дистимний та екзальтований у школярів не призводять до формування схильності до девіантної поведінки, оскільки отримані значення коефіцієнтів кореляції є статистично незначущими; збудливий тип акцентуації посилює схильність до всіх видів девіантної поведінки. Всі отримані коефіцієнти є статистично значущими. Теж саме можна сказати й про циклотимний тип, який не пов’язаний лише зі схильністю до адиктивної поведінки. Демонстративний тип акцентуації формує схильність до агресій та насильства, а також посилює вольовий контроль емоційних реакцій.

Дослідження рівня розвитку правової культури, яке було проведено за допомогою «Шкали правової культури» (О. Я. Чебикін, В. О. Булгакова), показало, що у 7-ми досліджуваних-школярів виявився високий рівень розвитку правової культури, у 31 – середній рівень, низький – у 8-ми.

Аналізуючи результати, одержані за методикою по вивченню акцентуації характеру з даними, одержаними за шкалою по вивченню рівня розвитку правової культури, ми виявили, що низький рівень правової культури, пов’язаний з збудливим, циклотимним і демонстративним акцентуаціями характеру.

Таким чином, за результатами нашого дослідження доцільно зробити висновок, що можна виділити три типи акцентуацій, які пов’язані зі схильністю до девіантної поведінки у школярів: циклотимний, демонстративний та збудливий.

Результати аналізу зв’язків між показниками, отриманими за методиками «Діагностики показників та форм агресії» (А. Баса – А. Дарки) та «Визначення схильності до відхилень в поведінці» (А. Н. Орел) показали, що схильність до девіантної поведінки кореляційно пов’язана з негативізмом, фізичною, вербальною та непрямою агресією. Роздратування пов’язане зі схильностями до саморуйнування (r = 0,52), агресії і насильства (r = 0,46) та делінквентної поведінки (r = 0,42). Образа – із схильністю до саморуйнування (r = 0,30), делінквентною поведінкою (r = 0,26) та вольовим контролем емоційних реакцій (r = 0,32). Індекс ворожості пов’язаний зі схильностями до саморуйнування (r = 0,39), агресій і насилля (r = 0,38) та схильністю до делінквентної поведінки (r = 0,32). З вольовим контролем емоційних реакцій пов’язано й почуття провини (r = 0,30). Цікаво, що підозрілість не корелює зі схильністю до девіантної поведінки (статистично значущих показників не виявлено).

Наводимо результати аналізу зв’язків між показниками, отриманими за методиками «Особливості реагування в конфліктній ситуації К. Томаса» та «Визначення схильності до відхилень в поведінці» А. Н. Орел.

Як свідчать результати кореляційного аналізу, такий стиль реагування у конфлікті, як суперництво, пов’язаний зі всіма формами девіантної поведінки (всі показники статистично значущі й кореляція досить сильна). І, навпаки, співпраця не пов’язана із жодним з видів відхиленої поведінки.

Вивчаючи типи акцентуацій характеру у підлітків, можна виявити групи ризику можливого подальшого розвитку девіантної поведінки для яких дуже важливою є робота психолога.

У роботі з девіантами часто застосовується групова психологічна корекція, теоретичні засади якої розробляли багато вчених-психологів, зокрема, Н. Рудестам, Д. Сміт, Д. Карвасарський, С. Ледер та ін. Групова психокорекція не становить самостійного напряму психокорекції, а є лише її специфічною формою. Основним інструментом впливу тут виступає група, на відміну від індивідуальної психокорекції, де таким інструментом є тільки психолог. Специфіка групової психокорекції полягає в цілеспрямованому використанні в корекційних цілях групової динаміки, тобто всієї сукупності стосунків і взаємодій, що виникають між учасниками групи з психологом включно.

Завдання групової соціально-психологічної корекції полягає в тому, щоб клієнт розкрив, проаналізував, усвідомив та опрацював свої хибні установки, емоційні та поведінкові стереотипи [3, с.356-361].

Одним з завдань є формування позитивного ставлення до себе. У підлітків з девіантною поведінкою переважає негативний образ «Я», тому потрібна спеціальна психологічна корекція, яка спрямована на розвиток їхнього позитивного ставлення до себе, розуміння важливості мати позитивний образ себе. Формування позитивного образу «Я» неможливе без уміння підлітка правильно сприймати негативні відгуки про себе інших. Наступний напрям психокорекційної – усвідомлення впливу негативних відгуків інших на самооцінку.

Спеціальні вправи тренінгової програми формують усвідомлення своєї індивідуальності, своїх позитивних якостей і можливостей. Крім тренінгових занять, програма передбачає також зміну соціальної ситуації розвитку підлітка. Це відбувається завдяки залученню третіх осіб: вчителів, батьків, інших значущих дорослих [5].

Дуже важливо навчити підлітків вміти аналізувати події свого життя, свої досягнення і невдачі. Для цього можна використати методику «Лінія життя», підліткам слід запропонувати роздивитися життєві лінії одне одного. Під час обговорення учасники зможуть дізнатися, які події відмітили інші, усвідомити розмаїття життєвих цінностей і стилів поведінки в ситуації успіху і в ситуації подолання перешкод або невдач.



Наступним етапом в роботі з підлітками є навчання регулювання своїх емоцій і почуттів [3, с.405-409].
Література:

  1. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард. – Киев: Вища школа, 1981.

  2. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. – М.: Медицина, 1983.

  3. Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки: навч посібник / Н. Ю. Максимова. – К.: Либідь, 2011. – 520 с.

  4. Психолог № 1 (529), січень 2013. / Всеукраїнська газета для психологів, учителів, соціальних педагогів.

  5. Психологічні тренінги в школі: 2-ге вид., виправлене / упоряд. Т. Шаповал. – К.: Шк. світ, 2010. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

  6. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие / Е. И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 1996. – 529 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка