Рішенням вченої ради комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського»



Сторінка4/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.74 Mb.
1   2   3   4   5

Інформаційно-комунікаційні технології:
засоби ефективної організації навчально-пізнавального процесу

Ці та інші вищезазначені потреби вчителів сьогодні, на жаль, задовольняються частково, і це концентрує велику увагу на багатьох проблемних питаннях інформатизації освіти. У зв'язку з цим ми вважаємо, що комунікаційні та інформаційні технології доцільно розглядати як засоби ефективної організації навчально-пізнавального процесу, які відкривають нові можливості вдосконалення процесу навчання.

На думку Г. Коджаспірової, інформаційні технології навчання розвиваються за такими напрямами:

1) універсальні інформаційні технології (текстові редактори, графічні пакети, процесори електронних таблиць системи: управління базами даних, моделювання, експертні та ін.);

2) комп’ютерні засоби телекомунікації;

3) комп’ютерні навчальні і контролюючі програми, комп’ютерні підручники;

4) мультимедійні програмні продукти.

Під новими інформаційними технологіями навчання Ю. Машбиць розуміє технології, які в навчально-виховному процесі використовують засоби інформатизації навчання, в першу чергу, – це комп’ютер.

В. Лапінський виокремлює такі напрями впровадження у навчальний процес засобів інформаційно-комунікаційних технологій:



  • розробка єдиних науково-методичних підходів до вирішення задач інформатизації навчання;

  • підготовка педагогічних кадрів до освоєння засобів інформаційно-комунікаційних технологій та їх впровадження в навчальний процес;

  • підготовка студентів до використання сучасних засобів навчально-пізнавальної діяльності та отримання знань;

  • розробка окремих методик використання сучасних інформаційних технологій навчання в навчальному процесі.

З розвитком сучасних технологій, появою систем супутникового зв’язку значно зросли й можливості телекомунікаційних систем. Поєднання комп’ютерної, мультимедійної техніки з системами супутникового зв’язку, як наслідок, призвели до появи нового терміна – інформаційно-телекомунікаційні технології.

За В. Імбер, інформаційно-телекомунікаційні технології навчання – це сучасні способи подання інформації та роботи з нею за допомогою комп’ютерів і засобів зв’язку (телефону, радіо, телебачення, супутникового зв’язку і т. ін.) для реалізації навчально-виховного процесу та забезпечення інтенсифікації навчання.

Л. Шехтман визначає основні послуги, які можуть надавати інформаційно-телекомунікаційні системи:


  • аудіо - і відеозв’язок;

  • аудіо - і відеоконференції;

  • електронна пошта;

  • інформаційне забезпечення;

  • розрахунки, математичне моделювання і комп’ютерне забезпечення через вихід в єдину комп’ютерну мережу;

  • юридичні послуги;

  • підвищення рівня інтелекту: мультимедіа, віртуальна реальність;

  • наближення до симбіозу «людина – комп’ютер»: інтерактивний режим з використанням усіх програмних можливостей;

  • інтеграція в міжнародну телекомунікаційну мережу – вихід в Internet;

  • створення єдиного (регіонального, національного, світового) інформаційного простору.

На думку В. Лопати, створення інформаційно-телекомунікаційного середовища – одне із найважливіших завдань сьогодення. Без його розв’язання неможлива побудова інформаційного суспільства і впровадження новітніх інформаційних технологій у сферах виробництва, бізнесу, науки, освіти. Саме інформація стає нині стратегічним ресурсом, а найбільший успіх супроводжує тих, хто активно використовує і пропонує сучасні засоби і послуги інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Готовність учителя до використання

сучасних електронних засобів навчання
Система післядипломної педагогічної освіти, в свою чергу, не може не враховувати ці сучасні тенденції в освіті, що допомагають навчальній взаємодії (електронна пошта, можливості мультимедіа, відеоконференції, Internet, локальні мережі, тощо). Однак, незважаючи на актуальність та певну «педагогічну популярність» цих технологій, на даний момент існує потреба в підготовці вчителів до впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. Ще більш гострою проблемою на сьогоднішній день є питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників в умовах глобальної інформатизації суспільства. Очевидно, що професійна підготовка вчителів-предметників не відповідає сучасному рівню інформатизації суспільства. Тому, однією з головних цілей інформатизації освіти є підвищення кваліфікації вчителів, які б володіли високим рівнем інформаційної культури, були б готові застосовувати інформаційно-комунікаційні технології у навчально-виховному процесі.

Розвиток сучасних електронних засобів навчання, інформаційних та комунікаційних технологій призвели до появи значної кількості програмних продуктів, які використовуються в педагогічному процесі. Електронні засоби навчання являють собою технологічне забезпечення навчального процесу, засноване на використанні комп'ютерних і телекомунікаційних технологій. До них належать:

- комп'ютерні навчальні, контролюючі,тренувальні програми;

- демонстраційні програми, що моделюють програми;

- автоматизовані навчальні та інформаційно-довідкові системи;

- інструментальні та комп'ютерні навчальні середовища;

- комп'ютерні імітатори технологічного обладнання, електронні підручники, довідкові розділи пакетів професійних програмних коштів, інструментальні програмні засоби, бази даних і знань, а також комп'ютерні та телекомунікаційні засоби віддаленого доступу: розподілені гіпертекстові, електронна пошта, телеконференції, засоби ідентифікації тощо. Сучасному вчителю, для того, щоб ефективно використовувати такі електронні навчальні ресурси, недостатньо просто володіти інформаційно-комунікаційними технологіями, необхідно також вміти застосовувати нові педагогічні технології, сучасні методи та організаційні форми навчання.

Становлення людини-професіонала – це процес проходження людиною певних етапів, пов'язаних з віковими етапами розвитку людини: (професійної підготовки, адаптації, майстерності, первинної та вторинної професіоналізації), на кожному з яких відбувається формування нових якостей професіонала і психічних властивостей людини, які є умовами переходу суб'єкта на нову стадію розвитку.

Професійний розвиток учителя невіддільний від особистісного. В основі того й іншого лежить принцип саморозвитку, що визначає здатність особистості перетворювати власне життя і діяльність (здатність вирішувати етичні проблеми, за необхідності протистояти середовищу, впливати на нього, можливість творчих проявів). Труднощі, які виникають у професійній діяльності, вчитель повинен розглядати як стимул подальшого вдосконалення, як подолання власних обмежень (меж). Він усвідомлює свої потенційні можливості, перспективи особистісного і професійного зростання, що забезпечує можливість постійного вибору. Здійснення цього вибору (його можливість і необхідність) стимулює становлення свободи і відповідальності одночасно, веде до накопичення досвіду життєдіяльності. Таким чином, у ході професійного становлення особистість «відкриває» нові грані власного «Я». У цьому випадку професійне становлення постає одним із значущих чинників формування та розвитку фахівця.

Очевидно, що така багатогранна робота педагога вимагає від існуючої системи післядипломної педагогічної освіти не тільки перегляду умов формування його психологічної та методичної готовності, але й принципово нових підходів до освітніх програм, які в ідеалі повинні бути розроблені персонально. Педагогічний супровід професійного розвитку вчителя повинен грунтуватися на індивідуально-орієнтованому підході, що реалізується у вигляді педагогічної підтримки й допомоги, діалогових і рефлексивних формах взаємодії та навчання з опорою на особистісні зацікавлення і творчість у навчально-професійній діяльності.

В цілому підтримка розглядається дослідниками як конструктивний чинник, що сприяє подоланню складних життєвих ситуацій з найменшими втратами. Суб'єктами процесу педагогічної підтримки виступають особи, які потребують і приймають її, а також, здійснюють. Таким чином, педагогічна підтримка розуміється як процес міжособистісної суб'єкт-суб'єктної взаємодії, при якому сторона, яка надає допомогу, постає супутником, другом, союзником іншого боку – суб'єкта, що потребує допомоги.

Узагальнення точок зору вчених про цілі педагогічної підтримки дозволяє зробити висновок, що в якості її результату завжди розглядається особистісний ріст людини, який виражається в саморозвитку, самовихованні, самопізнанні, саморозумінні, самореалізації, самоорганізації, у розвитку здатності до самовизначення (особистісного і професійного), до самоконтролю, до соціальної адаптації, до здійснення вибору в кризових ситуаціях. Спільна діяльність суб'єктів педагогічної підтримки реалізується за такими напрямами: діагностика, консультування (групове й індивідуальне), профілактика, навчання, освіта, організація. Практична діяльність є незамінним джерелом живих вражень і спостережень. Закладені в природі людини сили і здібності можна розвивати шляхом вправ, тому одним із принципів навчання є самодіяльність людини.

Педагогічна практика в сучасному освітньому процесі, як вид навчально-професійної діяльності вчителів, являє собою поетапне включення вчителя у вирішення професійних завдань у формах практикуму та практичної діяльності на базі освітніх установ, які виступають компонентами єдиного освітнього простору. Взаємодія вчителів та методистів має характеристики суб'єкт-суб'єктної взаємодії, при якій формується суб'єктність майбутнього вчителя, а методист виконує роль консультанта і супервізора. Педагогічна практика включає сучасні методи навчання (проектне та рефлексивне навчання, групова робота, тощо) і є засобом перетворення професійного та особистого досвіду майбутніх учителів. Результати аналізу педагогічної практики та узагальнення різних точок зору вчених щодо модернізації педагогічної освіти у 2005-2011 рр. дають підставу стверджувати, що випускники педагогічних вузів далеко не завжди готові до здійснення професійної діяльності. Однією з головних причин, що обумовлюють цю неготовність, ми виділяємо організацію педагогічної практики, яка найчастіше орієнтована на закріплення теоретичних знань і умінь, отриманих студентами у вузі, а не на розвиток та вдосконалення їхнього досвіду професійної діяльності.

Процес підвищення кваліфікації вчителя у системі післядипломної педагогічної освіти є не що інше, як взаємодія педагогів, методичних служб, викладачів і засобів навчання. Можливості сучасних комп'ютерних засобів та інформаційних технологій дозволяють покласти на засоби навчання досить значну частину функцій викладачів і методичних служб, прийнятих в класичних формах навчання.

Засоби традиційного навчання поділяються на групи: засоби отримання і відображення вербальної інформації; зображення і відображення предметів і явищ, інформації про них; для роботи з натуральними об'єктами і лабораторні засоби для відтворення явищ (натуральні об'єкти, реактиви та посуд, прилади); технічні засоби навчання (телевізори, магнітофони, кіноапарати). Але сьогодні цікавим і актуальним з точки зору формування інформаційної культури фахівця та ефективної навчальної взаємодії, є поєднання традиційного та дистанційного навчання. Програми дистанційного навчання не обов'язково є прикладами точної відповідності тієї чи іншої моделі, однак знання відмінностей між моделями важливе для розуміння проблем психологічного та педагогічного порядку, з якими зіткнулася дистанційна освіта.

Використання дистанційних технологій навчання
Використання різних дистанційних технологій та засобів навчання можна розглядати як логічний етап еволюції традиційної системи освіти. На зміну крейдовим дошкам прийшли мультимедійні та інтерактивні, на зміну паперовим підручникам йдуть електронні та різні педагогічні програмні засоби навчального призначення, звичайні лекції та практичні заняття поступово перетворюються у віртуальні.

Дуже гострою на сьогоднішній день залишається проблема готовності педагогічних кадрів до таких перевтілень. Виникає протиріччя між терміновою необхідністю підготовки вчителя до роботи із сучасними електронними засобами навчання для ефективної реалізації дистанційного навчання та неспроможністю існуючих регіональних структур підвищення кваліфікації працівників освіти ефективно вирішувати такі завдання.

З самого початку поширення комп'ютерів, з середини 80-х років ХХ ст., лінгводидактика виявляла підвищену цікавість до комп'ютерних засобів навчання. Протягом минулих двадцяти років методисти пильно стежили за досягненнями обчислювальної техніки (від навчальних машин першого покоління до останніх технічних розробок), виявляли їх дидактичний потенціал, адаптували їх до завдань предметної галузі, створювали спеціальні дидактичні матеріали, впроваджуючи їх у практику викладання, розробляли на цій основі новітні педагогічні технології.

Сучасні електронні засоби навчання переважно предметних галузей знань містять у собі значну частину традиційних у педагогіці засобів навчання, а іноді й перевершують їх. Вони багатші завдяки наявності динамічного та мультимедійного контенту та широких можливостей форматування, редагування, розповсюдження і модифікації інформації; дозволяють, наприклад, отримати теоретичну інформацію недоступну звичайним, традиційним методам, надають можливість імітації та моделювання складних процесів і явищ. Слухачі курсів мають змогу переглянути й прослухати навчальні фрагменти вибірково і повторити, збільшити або зменшити зображення, значно підсилити звук, за допомогою віддаленого доступу відвідати музеї, консерваторії, отримати об'ємні зображення.



Діючи в комп'ютерному середовищі, людина стає творцем, що сприяє розкриттю її творчих здібностей. Досвід творчої діяльності, навички інтелектуальної, особистісної та міжособистісної рефлексії є основою формування аксіологічного компонента інформаційної культури. Роль комп'ютерних засобів навчання в новій моделі навчання полягає у формуванні досвіду отримання нового знання і інтелектуально-творчої діяльності на основі оволодіння вчителями умінням пошуку, збору, аналізу та відбору, аналітико-синтетичної переробки та перетворення інформації, способами і методами прогнозування та моделювання. Істотним чинником практичної значимості електронних засобів навчання є можливість оперативної модифікації навчального матеріалу. Таким чином, електронні засоби навчання є складовою формування сучасного рівня інформаційної культури педагога.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що освіта без упровадження більш перспективної форми поновлення знань кадрів у післядипломний період стає все більш неспроможною утримувати на належному рівні навчальні заклади і особливо підвищувати фаховий потенціал своїх педагогічних працівників, які вдосконалюють свою кваліфікацію за традиційними формами і методами, брак коштів на відрядження, не завжди мають можливість навчатися в інститутах післядипломної освіти з відривом від виробництва. Безперечно, це негативно впливає на кадрове забезпечення в освіті України.

У зв’язку з цим виникає необхідність у запровадженні нових форм і методів роботи з педагогічними і управлінськими кадрами. Результати вивчення світового досвіду роботи з персоналом, зокрема досягнення Відкритого університету Великобританії, Заочного університету в місті Хагене (Німеччина), Університету Атабаска (Канада), Міжнародного центру дистанційного навчання «Лінк» (Росія), свідчать про те, що найбільш перспективною формою поновлення знань кадрів у післядипломний період є дистанційне навчання, яке здатне успішно інтегруватися в існуючі освітні системи (в тому числі міжнародні), дозволяє організовувати навчання з будь-якої спеціальності, не виїжджаючи до центру, у зручний для слухача час, із застосуванням сучасних інформаційних технологій та систем мультимедіа. Упровадження дистанційної освіти в систему підвищення кваліфікації педагогічних кадрів дозволить забезпечити:

  • унікальну доступність навчання (досягається широкою мережею регіональних опорних пунктів, навчанням без відриву від основної роботи, максимально спрощеною процедурою прийому);

  • високу варіативність навчання (забезпечується модульною конструкцією навчальних планів і свободою вибору слухачами послідовності та порядку їх навчання);

  • більш повне задоволення пізнавальних запитів слухачів у залежності від їх підготовленості і можливостей (реалізується завдяки індивідуалізації підходів до структури і змісту робочих навчальних планів, порядку їх виконання);

  • значну економію фінансів за рахунок малої кількості очних занять і менших витрат на транспорт, проживання, харчування і т.п.

Основними принципами дистанційного навчання є:

  • модульний принцип розробки навчальних планів і програм. Передбачає створення навчальних модулів курсів для самостійного сприйняття навчального матеріалу: а) на паперових носіях; б) на відео – й аудіокасетах; в) на комп’ютерних дисках;

  • принцип організації навчання кадрів дозволяє підібрати зручний час та місце. Передбачає засвоєння слухачами програми курсів шляхом вільного вибору послуг дистанційного підвищення кваліфікації того чи іншого закладу післядипломної освіти протягом вигідного періоду;

  • принцип побудови оперативного зв’язку між слухачами і навчальним закладом. Вимагає відкриття широкої мережі консультативних пунктів ДН, обладнаних сучасною комп’ютерною і оргтехнікою для прийому навчальної інформації, надання консультацій як з центру, так і з регіону для задоволення потреб того, хто навчається;

  • принцип індивідуалізації. Ураховує особистісний підхід до навчання слухачів. Забезпечує самоорганізацію, самопізнання, саморегуляцію і самоконтроль;

  • принцип варіативності. Забезпечує слухачам широкий вибір навчальних курсів та дисциплін для задоволення своїх індивідуальних запитів.

Лише за умови поширення дистанційної освіти інститути післядипломної педагогічної освіти створять належні умови реальної неперервності освітнього процесу, значно посилять якість підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у відповідності з державними стандартами.

Організація електронного навчання дорослих (E-learning)
у системі післядипломної педагогічної освіти

Методика або модель побудови дистанційного навчання – це сукупність цілей і завдань учіння, що випливають з вимог до систем, курсів, правил і обмежень на процес упровадження відповідної моделі. У країнах заходу більше використовують термін E-learning (електронне навчання).

За одним з визначень, це навчання з використанням комп'ютерів і комп'ютерних мереж. На відміну від дистанційного навчання (наприклад, з відправкою матеріалів поштою), та комп'ютерного (CBT, computer-based training, коли користувач працює один на один з ПК), E-learning використовує всі переваги сучасних настільних персональних комп'ютерів: графіку, звук, тривимірні сцени та анімації, віртуальні тренажери і передбачає використання мережевих можливостей: передачу результатів навчання керівнику і співробітникам кадрової служби, можливості спільної роботи, консультацій та обговорення, обмін досвідом, підтримку викладача і багато іншого.

Виходячи з даного визначення, розглянемо детальніше необхідні складові для організації електронного навчання в інститутах післядипломної педагогічної освіти, зокрема це: методика (або модель навчання) і система управління ним (СДН, LMS), електронні курси.

Методика навчання – це вся сукупність цілей і завдань навчання, що формулюються відповідно до вимог курсів підвищення кваліфікації, правил і обмежень на процес впровадження, методики оцінки ефективності.

Системи управління навчанням (або системи дистанційного навчання СДН) на даний момент є вже досить добре відпрацьованими програмами, що встановлюються на сервері в локальній мережі компанії або в Інтернет. Такі системи пропонують як вітчизняні, так і зарубіжні розробники. Основні завдання таких систем – зберігання і доставка слухачам курсів електронних матеріалів, автоматизація тестування, формування звітів про результати навчання. Якісні системи дистанційної освіти також дають співробітникам відділу персоналу і керівництву організації можливості самостійно створювати електронні навчальні курси, використовувати в процесі навчання вже існуючі документи, формувати базу знань, керувати еталонними і реальними профілями компетентності слухача курсу, здійснювати автоматичну атестацію і оцінку за умови успішного виконання всіх завдань курсу, інтегрувати системи дистанційного навчання з системами обліку кадрів та багато іншого.

Важливими і все більш популярними особливостями систем дистанційного навчання останнім часом стали механізми управління компетенціями та автоматизація атестації учасників курсу. Завдяки цим функціям вирішується набагато більший обсяг завдань: усю рутинну роботу з перевірки тестів і відповідності вимогам, обробки результатів тощо бере на себе комп'ютер. Навіть у разі проведення комплексного оцінювання слухача курсів сучасна система дистанційного навчання може допомогти згенерувати і розіслати опитувальники, зібрати і обробити результати по кожному слухачу курсів, надати викладачу-тьютору або керівнику курсів звіти успішності.

Електронний курс – це об'єкт у системі електронного навчання, що є одним з носіїв знань центрів координації курсів підвищення кваліфікації (інститутів післядипломної педагогічної освіти). Він являє собою структурований матеріал з тієї чи іншої теми, спрямований на вирішення заздалегідь спланованих завдань навчання. Відомо, що ефективність електронного курсу може в багато разів перевищувати результативність друкованих документів. Анімації, віртуальні рольові ігри, інтерактивні моделі і тренажери, імітатори обладнання та цілі тривимірні світи допомагають наочно і захоплююче донести знання та вміння там, де читання тексту, як правило, має незначний ефект.

У галузі розробки електронних курсів можна виділити такі напрями, як педагогічний дизайн (методика створення навчальних курсів та матеріалів, які максимально ефективно вирішують поставлені завдання), адаптивне навчання (технологія, що дозволяє курсу «підлаштовуватися» під рівень знань слухачів курсів) і методи формалізації знань та створення навчальних курсів своїми силами.

Отже, електронне навчання кадрового персоналу у системі післядипломної педагогічної освіти стає однією з поширених кадрових технологій. Воно дозволяє досягнути значної економії у поїздках та відрядженнях, запрошенні тренерів, під час обробки звітності. Важливо й те, що тільки за допомогою дистанційних технологій можна у вкрай стислі терміни швидко й ефективно поширювати необхідну інформацію та навчальний контент з центру координації курсів підвищення кваліфікації (інститут післядипломної педагогічної освіти), не перестаючи отримувати зворотний зв'язок не тільки у вигляді скупих відгуків, як це зазвичай буває з очними тренінгами, але й у вигляді докладних звітів про те, з якими результатами і протягом якого часу проходив навчання слухач.

Інформаційно-комунікаційні технології посідають дедалі вагоміше місце в професійній діяльності вчителя як нашої, так і більшості європейських країн. Це призвело до того, що постало питання про використання вчителями в процесі навчання різноманітних технологій оволодіння інформацією, які повинні відповідати потребам середньої школи і забезпечувати формування самостійної, відповідальної, конкурентоспроможної особистості, здатної до самонавчання, адаптації до нових умов інформаційного суспільства.

Ми поділяємо думку багатьох науковців та досвідчених учителів, що особливе місце у вирішенні цих проблемних питань займають електронні засоби навчання. Їх використання сприяє більш раціональній побудові уроку, актуалізації постановки проблеми, з’ясуванню сутності досліджуваних процесів і явищ, розробці їх інформаційних моделей, встановленню причинно-наслідкових зв’язків, порівнянню різноманітних проявів закономірності, а також наданню результатам навчання прикладного, практично значимого характеру.

Електронні навчальні засоби дозволяють здійснювати диференційований підхід під час управління самостійною діяльністю учнів. Індивідуальні завдання складаються з урахуванням особистісних можливостей дитини. Для дітей з високим рівнем навченості пропонуються завдання підвищеної складності та творчого характеру, із середнім рівнем – завдання базового рівня відповідно до вимог стандарту і підвищеного рівня з додаванням зразків вирішення. Для учнів з низьким рівнем навченості розробляються інструкції, алгоритми для виконання завдань базового рівня, або вони отримують необхідну консультацію у вчителя.

Використання електронних засобів навчання дозволяє значно посилити мотивацію навчання, індивідуалізувати і диференціювати процес навчання, надавати учням можливість самостійного вибору режиму навчальної діяльності, забезпечують оптимальні умови для професійного саморозвитку вчителя і є ефективними засобами для здійснення індивідуально-орієнтованого навчання учнів.

Інформаційна культура сучасного вчителя повинна розглядатися як необхідна складова для його самовдосконалення та підвищення рівня його професійно-педагогічної майстерності. Учитель не зможе використовувати електронні засоби навчання на належному рівні, якщо він не володіє широким арсеналом знань, умінь та навичок, які дають змогу визначити місце інформаційних технологій в освітньому процесі, з'ясувати переваги електронних засобів навчання перед традиційними, встановити доцільність їх використання в педагогіці. Очевидна суперечність між об'єктивною необхідністю використання сучасних електронних засобів навчання у професійно-педагогічній роботі вчителя та неготовністю значної частини освітян до такої діяльності.



Традиційні форми підвищення кваліфікації педагогічних працівників у сфері інформаційно-комунікаційних технологій повинні бути наповнені новим змістом і більше відповідати сучасним вимогам до вчителя, використовувати сучасні системи технологічної та методичної підтримки педагогів безпосередньо в умовах освітньої установи, де вони працюють. Сучасна динаміка процесів інформатизації освіти, вимагає прискорення процесів модернізації існуючих форм підготовки та перепідготовки вчителів у галузі нових інформаційних технологій. У сучасних умовах традиційна система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів не може залишатися незмінною. Діюча класична система підвищення кваліфікації педагогів розрахована на «разову роботу» зі слухачами в межах годин, відведених навчальним планом курсів, тобто відсутня система безперервної підготовки та підвищення кваліфікації. Без постійної теоретичної та методичної підтримки вчителя у міжкурсовий період неможливо створити належні умови для ефективного формування його готовності до впровадження та подальшого використання електронних засобів навчання. Застосування різних дистанційних технологій та засобів навчання можна розглядати як логічний етап еволюції традиційної системи освіти.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка