Рішенням вченої ради комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського»



Сторінка2/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.74 Mb.
1   2   3   4   5

Сучасна концепція електронних засобів навчання
Сучасні електронні засоби навчання повинні забезпечувати безперервність і повноту дидактичного циклу процесу навчання, надавати вичерпний, структурований, теоретичний матеріал, організовувати тренувальну навчальну діяльність, здійснювати контроль рівня знань та інформаційно-пошукову діяльність користувачів, використовувати імітаційне моделювання з комп’ютерною візуалізацією навчальних об'єктів. Вони дозволяють подати для вивчення теоретичний матеріал, організувати апробацію, тренаж і самостійну творчу роботу, що допомагає вчителю оцінити рівень знань учнів. В сучасних електронних засобах навчання обов’язково повинна бути реалізована так и мовити «довідка» в зручній лаконічній формі, яка містить необхідну додаткову інформацію з предмета. Головними перевагами електронної форми подання навчальної інформації є: компактність, значні виразні можливості у поданні навчального матеріалу (відео, звук, динамічні зображення – анімація, віртуальна реальність), інтерактивність, низька вартість. Електронні засоби навчання дозволяють проводити заняття різного типу, а також самостійно опрацьовувати матеріал за індивідуальною траєкторією навчання. Орієнтування конкретної навчальної діяльності визначається предметними знаннями, наявними в засобах навчання.

У навчальних курсах, де освітня інформація містить значний обсяг текстового матеріалу, використання електронного подання інформації дозволяє краще структурувати навчальний зміст з метою надання користувачам альтернативних шляхів його вивчення. Користувач засобу, як правило, має можливість вибрати індивідуальний темп і напрямок роботи з навчальним матеріалом залежно від наявного рівня знань та психологічних особливостей особистості. Окремо слід відмітити можливість організації швидкого і ефективного пошуку потрібного матеріалу у величезній кількості існуючої інформації.

З огляду на вищезазначені позиції, ми дійшли висновку, що роль навчально-методичного забезпечення навчального процесу, частину якого вчителі, готові до практичного використання електронних засобів навчання, переносять в інформаційні середовища, значно підвищується. Навчально-методичне забезпечення навчального процесу в контексті впровадження нових сучасних технологій в освітні заклади розглядається як інформаційна база з навчальних дисциплін у вигляді комп'ютерних навчальних посібників, навчально-методичних розробок в електронному форматі, комп'ютерних лабораторних практикумів, віртуальних лабораторій, комп'ютерних задачників і т. д. Для цього необхідно розробити детальний перелік з відповідною класифікацією всіх видів існуючих електронних засобів навчання.

Доцільним є те, що у спробах їх класифікації науковці враховували й різні форми організації занять: уроки-лекції, лабораторні та практичні заняття, науково-дослідна робота, самопідготовка, заліки, іспити тощо. Тому, завдяки результатам їх роботи, ми вже маємо певну термінологічну базу з цього питання.

Зокрема А. Хуторський характеризує їх за такими групами:


  • медіаосвіта (комп’ютерні навчальні програми та ігри, відеофільми, імітаційні мережі Інтернет);

  • навчальні компакт-диски CD- DVD;

  • електронні підручники;

  • освітні веб-сайти;

  • освітні веб-квести.

Суттєвою є класифікація технічних засобів навчання, розроблена Г. Коджаспіровою. Вчена виокремлює такі групи:

  • екранні, звукові, екранно-звукові засоби й апаратура;

  • комбіновані засоби: комп'ютери, мультимедійна апаратура;

  • аудиторні технічні комплекси і група допоміжних технічних засобів навчання.

Заслуговує на увагу, на наш погляд, думка В. Беспалька про те, що технічні засоби навчання – це комбіновані пристрої для регулювання процесу навчання з функціями автоматизації деяких етапів викладання предмета.

Вагомий внесок у розробку даного питання вніс І. Трайнев, який здійснив детальну характеристику технічних засобів навчального призначення та представив приклади комплексів технічних засобів навчання, а саме:



  • засоби, які є носіями навчальної інформації (слайди, звуко- та відеозаписи, навчальні кінофільми і т.п.), що самостійно не використовуються в ході навчального процесу;

  • засоби, що передають навчальну інформацію, але не є її носіями;

  • засоби, що поєднують у собі обидві функції;

  • реальні лабораторні установки та стенди;

  • імітаційні моделі цих установок на базі комп’ютерної техніки;

  • моделі для дослідження процесів та явищ за допомогою програмного забезпечення електронних обчислювальних машин.

За С. Панюковою, програмні засоби навчального призначення – це:

  • прикладні програми, які організовують та підтримують навчальний діалог користувача з комп’ютером, що мають у своєму складі навчальну інформацію з урахуванням індивідуальних можливостей і переваг учня;

  • діагностичні, тестові програми, які констатують наслідки помилкових дій учня, оцінюють його знання, уміння та навички;

  • інструментальні програмні засоби, головне призначення яких – конструювання програмних засобів (систем) навчального призначення, підготовка і генерація навчально-методичних та організаційних матеріалів, створення різноманітних графічних та аудіовключень, сервісних «надбудов» програми.

А. Осін у своїх дослідженнях обґрунтовує думку про те, що електронні видання та ресурси можуть бути використані в будь-яких освітніх цілях (інформаційно-довідкові джерела та безліч видань загального характеру) і розрізняє їх таким чином:

  • електронні видання та ресурси на сторонніх носіях інформації (CD-диски, DVD-диски);

  • інформаційні ресурси, розміщені в комп'ютерних мережах.

А. Журін розглядає нові засоби навчання як особливий вид сучасних засобів масових інформаційних комунікацій. До їх переліку він відносить:

  • навчальні CD/DVD диски;

  • навчальні сайти;

  • навчальні відео;

  • телебачення, радіо;

  • діафільми, діапозитиви;

  • демонстраційні таблиці;

  • дидактичні навчальні видання.

За класифікацією програмних засобів інформаційних технологій навчання, яку пропонує І. Захарова, основними є:

  • навчальні, контролюючі та тренувальні системи для пошуку інформації;

  • моделюючі програми, мікросвіти;

  • інструментальні засоби (для забезпечення комунікацій та універсального характеру).

Е. Полат розглядає засоби комп’ютерних телекомунікацій так:

  • книги, підручники, методична література, газети, журнали в електронному виданні;

  • навчальні, педагогічні комп'ютерні програми;

  • електронні бібліотеки, бази даних.

Засоби інформаційних та телекомунікаційних технологій за І. Робертом включають в себе:

  • периферійні устаткування;

  • засоби технологій мультимедіа і систем «Віртуальна реальність»;

  • системи машинної графіки та штучного інтелекту;

  • засоби комунікацій (мережеве обладнання, програмні комплекси, телефонні лінії волокно-оптичні й супутникові канали зв’язку) та їх інструментарій.

Л. Шауцукова засоби нових інформаційних технологій у своїх працях розглядає як:

  • автоматизовані навчальні системи;

  • експертні навчальні системи;

  • навчальні бази даних та навчальні бази знань;

  • системи мультимедіа;

  • системи «Віртуальної реальності»;

  • освітні комп’ютерні телекомунікаційні мережі (дозволяють здійснювати дистанційне навчання).

І. Колеснікова наводить таку характеристику засобів дистанційного навчання:

  • електронні видання (електронний варіант друкованих аналогів);

  • комп’ютерні навчальні системи (електронні: підручники, довідники баз даних, збірки завдань, задач та генератори прикладів (ситуацій); дидактичні аудіо- та відеоматеріали), комп’ютерні програми для контролю знань;

  • комп’ютерні мережі (локальні мережі, мережа Інтернет, електронна пошта, електронні конференції тощо).


Тенденції розвитку електронної освіти дорослих (E-learning)
Розглядаючи сутність поняття «електронні засоби навчання» в сучасній педагогічній науці, не можна залишити поза увагою технологічні зміни в мережі Інтернет (AJAX, WIKI та інші сучасні технології), які сприяли появі нових мережних сервісів, які ще у 2005 році отримали назву Web 2.0. Одразу з появою нових технологій почали з’являтися й нові соціальні мережеві ресурси та відповідна термінологія: Web 2.0, E-learning 2.0, rapid e-Learning тощо.

Одним з головних ідеологів технологій Web 2.0 та автором всесвітньо відомої публікації What is web 2.0 (Що таке Веб 2.0) є Тім О’Рейлі.

Автор стверджує, що в концепції Веб-2.0 немає чітких меж, це, власне, множина правил і практичних рішень, які об'єднані в певну систему, що складається з окремих, але взаємопов'язаних вузлів, кожен з яких побудований з урахуванням деяких або всіх описаних правил та знаходиться на певній відстані від центру. Одним з головних принципів, що сприяв успіху цих технологій, які зробили Веб-2.0 таким, яким він є зараз, є принцип «колективного розуму» (коннективізм).

Коннективізм (за Джорджем Сіменсом) ґрунтується на теорії хаосу, мережі складноорганізованих та самоорганізованих систем. Відповідно цієї теорії навчання розглядається як процес створення мережі.

Для більшого розуміння теорії розглянемо головні принципи коннективізму:


  • навчання – процес формування мережі на основі окремих навчальних ресурсів (вузлів) та різних джерел інформації;

  • знання завжди можна знайти в мережі, вони можуть існувати поза людиною, а технології допомагають та всіляко сприяють нам у пошуку нових;

  • постійна здатність шукати нові знання та розширювати вже накопичені;

  • навчання та пізнання – це процес, який ніколи не зупиняється;

  • ключовими навичками сьогодення є здатність бачити зв'язки між галузями знань, різними концепціями та знаходити нові ідеї реалізації завдань;

  • навчання відбувається завжди своєчасно через постійне прийняття рішень: де вчитися і що вчити.

Термін E-learning 2.0 (електронне навчання), який вперше використав канадський дослідник Стефан Доунс (Stephen Downes), сьогодні трактується як сукупність тенденцій в електронній освіті, що виникає у поєднанні із засобами навчання Веб 2.0. Нині вже відстежується певна еволюція методів, що використовують веб-технології для підтримки навчання, і як наслідок – певна зміна термінології: E-learning 1.0, E-learning 1.3, та E-learning 2.0.

Термін rapid e-Learning (швидке електронне навчання), за визначенням Джоша Берзін, – це новий формат навчання, в основі якого стоять Web-технології. Для створення навчальних курсів за принципом rapid e-Learning, як правило, необхідний певний проміжок часу, а його авторами можуть бути не тільки досвідченні спеціалісти в галузі інформаційних технологій, а й практично будь-який учитель, викладач, фахівець у своїй галузі.

Сучасні соціальні сервіси, які працюють за новими технологіями Веб 2.0 у контексті діяльності мережних учительських співтовариств (спільнот), відкривають нам такі педагогічні можливості:


  • використання відкритих електронних ресурсів для досягнення навчальних цілей;

  • самостійного створення: Інтернет-комунікаційних засобів навчання; відкритого, безкоштовного, інформаційного середовища додатків для педагогічної діяльності; імітаційних, навчальних ситуацій (моделей) з подальшою можливістю їх дослідження та спостереження;

  • обміну досвідом та цифровими навчальними об’єктами, постійного спілкування, он-лайн консультування та обміну.

Педагогічні можливості використання соціальних сервісів Веб 2.0, певним чином досліджували багато українських та російських дослідників: Є.Патаракін, Н. Балик, М. Козяр, О. Сало,  Д. Солов'яненко,  Г. Філатова та інші, але перші ґрунтовні дослідження у цьому напрямку були здійснені нашими західними колегами. Це засновники теорії коннективізму: С. Доунс (Stephen Downes), Д. Сіменс (George Siemens) та багато їх сучасних послідовників.

Як наслідок сучасної теорії коннективізму в педагогічній науці почали з'являтися й нові терміни, зокрема, у контексті дистанційної освіти, наприклад, «персональне навчальне середовище учня\вчителя (викладача)». Але, проаналізувавши існуючі наукові праці, присвячені проблемам впровадження й подальшого використання соціальних сервісів Веб 2.0 та персональних навчальних середовищ у розрізі теорії коннективізму, можна стверджувати, що серед наших науковців ці актуальні питання досліджувалися недостатньо. Слід відмітити праці таких вчених: Н. Болдирєвої, С. Васильченка, В. Кухаренка, Є. Патаракіна, Ю. Еельма.

У своїх дослідженнях вони вчені доводять, що проблеми співвідношень теорії коннективізму та персональних навчальних середовищ є дуже актуальними й нині.

Ми дійшли висновку, що сервіси Веб 2.0 надають можливість учителям самостійно створювати свій навчальний контент, дають змогу редагувати його в подальшому, керувати зв’язками між матеріалами віртуальної вчительської спільноти. Така онлайнова взаємодія освітян характеризується підвищеним рівнем комунікації, координації та включення учителів у процес використання і створення нових електронних засобів навчання,  а також доповнення та редагування вже існуючих. Всі користувачі так званих віртуальних освітянських спільнот мають можливість розміщувати інформацію (текстову, мультимедійну) у всесвітній мережі Інтернет та використовувати, поліпшувати, оцінювати, коментувати інформацію своїх колег. Сьогодні автори-розробники намагаються враховувати сучасні тенденції розвитку Інтернет-технологій. Багато електронних засобів навчання вже орієнтовані на використання лише в мережі Інтернет.



Досвід використання Інтернет-технологій в освіті
На сьогоднішній день в Україні послугами Інтернет-технологій з різною періодичністю користуються близько 15 млн. жителів. Наша держава займає 28 місце у світі за швидкістю Інтернету, відразу після Росії. Такі дані наводяться в офіційному повідомленні компанії Pingdom (www.pingdom.com). А першу позицію, як показало дослідження компанії, посідає Південна Корея.

Усього ж компанія наводить дані по 50 країнам світу з найбільшою кількістю Інтернет-користувачів. Азійські країни лідирують за швидкістю – другу і третю позицію займають Гонконг і Японія. Середня швидкість Інтернету у світі - 1,8 Мбіт в секунду. В Україні вона вища - 2,28 Мбіт/сек. (у лідера рейтингу - 16,63 Мбіт/сек.). Уже цілком очевидно, що більшість майбутніх електронних засобів навчання будуть реалізовані саме в мережі Інтернет. Прикладом цьому можуть бути багато Інтернет-сервісів, які з успіхом уже працюють у цьому напрямку.



Наприклад, популярний у багатьох країнах Інтернет-ресурс (www.yteach.com), на якому є величезна кількість електронних засобів навчання з таких предметів, як математика, географія, біологія, хімія та інші, працюють лише за наявності програми браузера (яка є на кожному комп'ютері) та доступу до мережі Інтернет. Після нескладної реєстрації на ресурсі користувач отримує доступ до віртуальних, мультимедійних навчальних продуктів, які раніше (до появи сучасних Інтернет-технологій) були доступні лише на локальній машині користувача після попередньої інсталяції програмного продукту. Зараз користувачу потрібен лише комп'ютер з доступом до мережі Інтернет і зареєстрований попередньо акаунт на Інтернет-ресурсі.


Рис.3 Скріншот інтернет-ресурсу www.yteach.com
Подібні електронні засоби навчання у мережі Інтернет учитель має можливість створити самостійно, використовуючи сучасні інструменти соціальних сервісів Веб 2.0. У своєму дослідженні з метою ефективного формування готовності вчителів до використання сучасних електронних засобів навчання та ознайомлення з педагогічними можливостями використання Інтернет-технологій Веб 2.0 у рамках курсів підвищення кваліфікації запроваджено викладання спецкурсу «Педагогічні можливості використання сучасних електронних засобів навчання». Слухачі спецкурсу знайомляться із соціальними сервісами й діяльністю в середині мережевих спільнот та відкривають наступні можливості педагогічної практики:

  • використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних навчальних ресурсів. У результаті поширення соціальних сервісів у мережевому доступі накопичується величезна кількість матеріалів, яка може бути використана з навчальною метою. Мережеві спільноти обміну знаннями можуть поділитися своїми колекціями цифрових навчальних об'єктів і програмними агентами з освітою;

  • самостійне створення мережевих електронних засобів навчання. Нові сервіси соціального забезпечення радикально спростили процес створення цифрових навчальних об'єктів, дидактичних матеріалів, тестових завдань та подальшу їх публікацію в мережі. Кожен учитель та учень (за потребою) може одержати доступ до цифрових колекцій спільноти або формувати власний мережевий контент;

  • освоєння інформаційних концепцій знань і навичок. Інформаційні додатки відкривають нові можливості для діяльності вчителів, що не володіють спеціальними знаннями з інформатики: пошук потрібної інформації, створення та редагування власних цифрових об'єктів, текстів, фотографій, програм, аудіозаписів, відеороликів;

  • спостереження за діяльністю учасників спільноти, постійне спілкування, обмін досвідом.

Суттєвою умовою ефективного формування готовності вчителів-предметників до подальшого використання електронних засобів навчання у своїй професійній діяльності є надання постійної методичної допомоги у вигляді системи методичних рекомендацій з урахуванням кваліфікації та рівня підготовки вчителя. Для постійної можливості он-лайн спілкування та публікації своїх файлів у мережі одним із головних структурних елементів нашої комплексної моделі системи неперервної підтримки вчителя у міжкурсовий період є вчительський блог або сайт. У ході дослідження з'ясувалося, що вчителям значно зручніше читати новини, замітки, знайомитися з інформаційними матеріалами своїх колег та матеріалами центру координації діяльності (КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського) саме через мережу освітніх блогів (регіональну освітню блогосферу).

Учительський блог або сайт – порівняно нове явище в освітньому середовищі України. Наявність персонального блогу в кожного вчителя створює реальні можливості побудови відкритої системи безперервної освіти.


Безкоштовні системи керування навчальним контентом
Розглянемо можливості створення та подальшої підтримки роботи освітніх блогів педагогічних працівників. Ведення блогу або сайта передбачає наявність програмного забезпечення, що дозволяє звичайному користувачеві додавати і в подальшому редагувати свої публікації та медіа файли, розміщені на сторінках блогу.

Таке програмне забезпечення ще інколи називають CMS (англ. Content Management System) система керування контентом. Вона може працювати на потужностях однієї із хостинг-служб, яка надає спеціальне місце на веб-сервері для блогів, сайтів або на особистому веб-просторі автора ресурсу.

За результатами аналізу діючих авторських освітніх ресурсів учителів Кіровоградської області, які брали участь в експерименті, можна зробити висновок, що вчителі надають перевагу першому варіанту – масовим, безкоштовним сервісам для ведення своїх блогів та сайтів. Після реєстрації на одному з цих сервісів учитель одразу отримує готовий блог, педагогу для ведення блогу зовсім не потрібно володіти спеціальними технічними знаннями та вміннями.

Пропонуємо перелік найбільш популярних, масових сервісів ведення блогів. На кожному з них користувачеві надається безкоштовно: обліковий запис, оренда ресурсів сервера, url-адреса блогу. Одразу після нескладної реєстрації вчитель матиме можливість публікувати свої матеріали на сторінках блогу. Це дійсно зручно й безкоштовно, тому зрозуміло, що більшість учителів обрали саме цей варіант.

Таблиця 1

Популярні безкоштовні блогохостинги



Масові сервіси ведення блогів


URL-адреси ресурсів



http://www.livejournal.ru



http://www.blogger.com



http://blogs.mail.ru

logo_wordpress

http://wordpress.com

logo_hiblogger

http://hiblogger.net

logo_i_ua

http://blog.i.ua

blox

http://blox.ua

logo_blog_net_ua

http://blog.net.ua

logo_diary

http://www.diary.ru

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка