Рішенням вченої ради комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського»



Сторінка1/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4   5
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО»

Сергій Буртовий



Електронні засоби навчання –

від теорії до практики


Методичний посібник

Друкується за рішенням вченої ради комунального закладу


«Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної
освіти імені Василя Сухомлинського»

Кіровоград 2014


ББК 74.262

Б. 90
Буртовий С. В. Електронні засоби навчання – від теорії до практики. Методичний посібник. – Кіровоград: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2014. – 48 с.

У методичному посібнику детально розглянуто сутність поняття «електронні засоби навчання» в педагогічній науці, їх структуру, зміст та класифікацію; проаналізовано актуальні проблеми організації навчального процесу з використанням електронних засобів навчання; розглянуто дидактичні принципи, які покладені авторами-розробниками сучасних електронних засобів навчання в основу їх створення; окреслено питання організації електронного навчання дорослих (E-learning) у системі післядипломної педагогічної освіти; висвітлено проблеми готовності вчителів до впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес освітніх закладів.
Рецензенти:
Фурсикова Тетяна Володимирівна – кандидат педагогічних наук, учитель інформатики КЗ «Педагогічний ліцей Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»;

Скрипка Ганна Володимирівна – старший викладач кафедри теорії і методики середньої освіти КЗ «Кіровоградський інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського».


Відповідальна за випуск – Корецька Л.В.


© КОІППО, 2014

© С.Буртовий

ЗМІСТ

Передмова……………………………………………………………………… 4


Сутність поняття «електронні засоби навчання» в педагогічній науці………... 4
Загальна класифікація електронних засобів навчання……………………… 6
Основні підходи до трактування поняття «електронний підручник»……… 10
Сучасна концепція електронних засобів навчання…………………………. 15
Тенденції розвитку електронної освіти дорослих (E-learning)…………….. 19
Досвід використання Інтернет-технологій в освіті…………………………. 21
Безкоштовні системи керування навчальним контентом…………………... 23
Онлайновий супровід процесу навчання……………………………………. 28
Основні групи електронних засобів навчання………………………………. 31
Інформаційно-комунікаційні технології у системі післядипломної

педагогічної освіти……………………………………………………………. 32


Інформаційно-комунікаційні технології: засоби ефективної організації

навчально-пізнавального процесу…………………………………………… 33


Готовність учителя до використання сучасних електронних засобів навчання……………………………………………………………………….. 34
Використання дистанційних технологій навчання…………………………. 37
Організація електронного навчання дорослих (E-learning) у системі

післядипломної педагогічної освіти…………………………………………. 39


Список використаних джерел………………………………………………... 43
Передмова
Одним із найважливіших етапів інформатизації освіти є використання у навчально-виховному процесі електронних засобів навчання. Сучасному вчителю для того, щоб ефективно використовувати такі електронні ресурси, недостатньо просто володіти інформаційно-комунікаційними технологіями, а необхідно також вміти застосовувати нові педагогічні технології, сучасні методи та організаційні форми навчання. За таких обставин особливої уваги вимагає процес підготовки вчителів до використання вже існуючих, розробки своїх власних та апробації новостворених електронних засобів навчання, перевірка їх педагогічної доцільності. Підготовка вчителів до цього виду діяльності здійснюється в сучасних умовах у системі післядипломної педагогічної освіти.

Система післядипломної педагогічної освіти, в свою чергу, не може не враховувати ці сучасні тенденції в освіті, що значно сприяють навчальній взаємодії. Однак, незважаючи на актуальність та певну «педагогічну популярність» цих технологій, на даний момент існує потреба в підготовці вчителів до використання електронних засобів навчання у навчально-виховному процесі освітнього закладу. Ще більш гострою проблемою нині є питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників в умовах глобальної інформатизації суспільства. Очевидно, що професійна підготовка вчителів-предметників не відповідає сучасному рівню інформатизації суспільства. Тому, однією з головних цілей освіти є підвищення кваліфікації вчителів, які б володіли високим рівнем інформаційної культури, були б готові застосовувати інформаційно-комунікаційні технології у навчально-виховному процесі.





Сутність поняття «електронні засоби навчання»

в педагогічній науці
Питання, що стосуються класифікації електронних засобів навчання, їх існуючих типів та відповідної термінологічної бази, були предметом досліджень науковців. Проте ґрунтовне вивчення теоретичних джерел і наукових праць та їх аналіз дає підстави стверджувати, що ці проблемні питання залишаються актуальними і сьогодні. Сучасне комп'ютерне покоління обирає інформаційні технології, нехтуючи друкованими виданнями. Електронна форма подання освітньої інформації є зручною альтернативою традиційним паперовим навчальним матеріалам: підручникам, посібникам, журналам, і як наслідок такого інтенсивного розвитку інформаційних технологій, кожного року з’являються нові електронні засоби навчання, поповнюються сфери їх подальшої реалізації та шляхи застосування. Тому, проблеми класифікації постають ще більш гостро.

На нашу думку, вирішення проблеми можливе через детальний розгляд типів навчальної діяльності, для яких автори-розробники проектують електронні навчальні засоби. Такий підхід до проблеми їх типології дозволить більш раціонально визначити зміст, який вкладається у той чи інший термін.

Поняття електронних засобів навчання ґрунтовно розглянуто і конкретизовано у роботах Д. Чернилевського, І. Богданової, О. Спіріна, О. Башмакової, І. Роберт, М. Жалдака, І. Мархеля, Є. Полат, О. Хуторського, А. Осіна та ін.

Загальні принципи організації навчального процесу з використанням електронних засобів навчання відображені в наказі МОН "Про правила використання комп’ютерних програм в навчальних закладах"  та постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті та науці".

На думку Д. Чернилевського, електронні засоби навчання – це програмні засоби навчання, в яких відображується деяка предметна галузь, реалізується технологія її вивчення та забезпечуються умови для подальшої реалізації різних видів навчальної діяльності. Дослідник пропонує їх типологію в залежності від методичного призначення електронних засобів навчання:


  • програмні навчальні засоби, призначення яких – здобуття потрібного рівня знань через зворотний зв’язок;

  • програмні засоби – тренажери, які призначені для відпрацювання спеціальних умінь та навичок;

  • програми, призначені для контролю за рівнем володіння та засвоєння навчального матеріалу;

  • інформаційно-пошукові системи та інформаційно-довідкові програмні засоби, призначені для систематизації інформації та формування навичок пошуку інформації;

  • програмні імітаційні засоби, які представляють аспект реальності для вивчення структурних чи функціональних характеристик;

  • моделюючі програмні засоби, призначені для створення моделі явища, процесу або ситуації з метою їх дослідження;

  • демонстраційні програмні засоби, які забезпечують наочне представлення матеріалу;

  • навчально-ігрові, що застосовуються для подання навчальних ситуацій;

  • програмні засоби, що можуть використовуватись для організації діяльності у процесі позааудиторної роботи.

За І. Богдановою, поняття «комп’ютерне та електронне навчання» є дуже важливим компонентом нових інформаційних технологій – це системи засобів і методів обробки даних, які забезпечують цілеспрямоване створення, збереження, передачу, відображення інформаційного навчального продукту з найменшими витратами та в залежності від закономірностей навчального середовища, де вони розвиваються. До систем таких засобів навчання автор відносить – комп’ютерні засоби навчання, де головну роль відіграє комп’ютер, який включає в себе різні електронні засоби навчання, що створюються і використовуються за допомогою різних пристроїв сучасної електроніки. І. Богданова поділяє електронне навчання на: рецептивне (оволодіння знаннями та їх засвоєння відбувається за допомогою аудіовізуальних засобів), інтерактивне (навчання відбувається через процес взаємодії користувача і комп’ютера).

Загальна класифікація електронних засобів навчання
На нашу думку, класифікацію електронних засобів навчання не можна здійснювати без урахування форми організації навчального заняття: звичайні уроки-лекції, практичні заняття, лабораторні роботи, науково-дослідницька та самоосвітня діяльність, заліки, іспити тощо. Залежно від дидактичної мети вони повинні бути націлені на формування знань та вмінь, розкриття навчального матеріалу та подальше його закріплення й узагальнення, здійснення контролю за рівнем знань.

За формою подачі навчального матеріалу їх, як правило, класифікують на конвекційні, програмовані, проблемні та комбіновані (універсальні).



Конвекційні – реалізують інформаційні функції навчання, мають монографічний або енциклопедичний характер і реалізовані в найкращих традиціях класичної педагогіки.

Програмовані – мають форму лінійної або розгалуженої програми та орієнтовані, у переважній більшості, на самостійну роботу користувачів.

Проблемні – базуються на теоріях проблемного навчання, спрямовані на творче сприйняття знань, логіку мислення, стимулювання до навчання.

Комбіновані (універсальні) – частково містять усі вище перераховані види електронних засобів навчання.

За характером взаємодії користувачів електронні засоби навчання поділяють на такі види: детерміновані і недетерміновані.



Детерміновані – зміст і спосіб взаємодії електронного засобу визначає розробник засобу, у користувача немає можливості змінити його на свій.

Недетерміновані – зміст і спосіб взаємодії електронного засобу встановлюються самим користувачем, враховуючи його рівень підготовки, мету, інтереси тощо.

На основі аналізу наукової літератури ми дійшли висновку, що поняття «електронні засоби навчання» можна виокремити на дві складові «електронний навчальний об’єкт» та «засоби навчання».

Розглянемо складову «електронний навчальний об’єкт», ознайомившись з його визначенням більш детально. Електронні навчальні об'єкти – програмні об'єкти або ресурси, які можуть бути використані для об'єктно-орієнтованого навчання переважно у галузях дистанційного, електронного чи віртуального навчання. З урахуванням середовища програмної реалізації вони можуть бути: мультимедійні, інтерактивні, віртуальні.

Мультимедійні (електронні навчальні об’єкти) – термін «мультимедіа» (від лат. multum – багато та англ. medium – засіб, спосіб) у словнику трактується як інформаційна технологія, що поєднує в одному програмному продукті різноманітні види інформації: аудіо- і відеоінформацію, графіку, тексти. За іншим словником його розглядають для визначення комп’ютерних технологій, що дозволяють керувати потоками різноманітної інформації одночасно – відеофайли, аудіоматеріали, графічні зображення.

Аналіз визначень терміна «мультимедіа» показав, що різні джерела дають різноманітні тлумачення. Наведемо визначення, яке підходить найбільше в контексті нашого дослідження:

«Мультимедіа – сучасна інформаційна технологія, що дозволяє об’єднувати та інтегрувати аудіовізуальну інформацію, яка може бути представлена у різних формах (відеороліки, графіка, анімаційна графіка, презентаційні слайди, аудіофайли) в операційних середовищах, використовуючи для цього можливості інтерактивного діалогу».

Інтерактивні (електронні навчальні об’єкти) – слово «інтерактив» у перекладі з англійської «interact» означає взаємну дію. У зв'язку з цим інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, мета якої – створення відповідних, ефективних умов навчання. І. Сергієнко серед дидактичних принципів комп’ютерного навчання також відзначає й принцип інтерактивності (одна з основних характеристик процесу навчання, що здійснюється в процесі використання активних методів навчального призначення на базі сучасних інформаційних технологій (гіпертехнологій, штучного інтелекту, мультимедіа, телепатичних систем тощо)).

Віртуальні (електронні навчальні об’єкти) – слово «віртуальний» походить від лат. vir – чоловік. Римляни створили від нього інше слово – virtus, яке служило для позначення сукупності всіх благородних якостей, властивих чоловікам. У тлумачному словнику віртуалізація тлумачиться як перехід на найвищий рівень абстракції в управлінні конкретними конфігураціями обчислювальної системи. Слід зазначити, що сьогодні чимало досліджень науковців присвячено проблемам застосування віртуальних засобів навчання (І. Богданова, О. Говорунов, Т. Каменєва, В. Стасюк, О. Хуторський, Д. Чернишевський, М. Бухаркіна, В. Кухаренко, О. Сідак, Д. Усенков та ін.).

У науковій літературі термін «віртуальна реальність» використовується, як правило, завдяки можливостям мережі Інтернет та інформаційних технологій. Зі стрімким розвитком яких стало зрозумілим, що віртуальну реальність можна використовувати не тільки як засіб навчання, але і як метод об’єднання людей у віртуальні співтовариства.

Віртуальні співтовариства (англ. virtual communities, e-communities) – новий тип співтовариств, які виникають і функціонують в електронному просторі (перш за все за допомогою мережі Інтернет) з метою сприяння вирішенню своїх професійних, політичних задач, задоволення своїх інтересів у мистецтві, організації дозвілля тощо.

Друга складова поняття «електронні засоби навчання» – це «засоби навчання». Ми поділяємо думку дослідників, які зазначають, що під цим визначенням необхідно розглядати комплекс засобів, які сприяють підвищенню ефективності навчально-виховного процесу.

На думку Ю. Машбиця, будь-який об’єкт, що використовується для досягнення певної навчальної мети, може бути засобом навчання. Автор виокремлює кілька їх основних типів:


  • матеріальні (технічні), зокрема, комп’ютер;

  • матеріалізовані (знакові об’єкти, рисунки, схеми тощо);

  • ідеальні (різноманітні знання).

За В. Боголюбовим, засоби навчання поділяються на три основні групи:

  • навчальні матеріали, тобто наочні;

  • технічні пристрої раннього типу;

  • нові інформаційні технології, побудовані на комп’ютерній основі.

П. Підкасистий визначає засіб навчання як об’єкт, який використаний учителем і суб’єктами навчання для отримання нових знань.

За визначенням Н. Мойсеюка, засоби навчання – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за короткий час досягаються визначені цілі навчання. Він визначає їх функції:



  • інформаційну;

  • засвоєння нового матеріалу;

  • контрольну.

А. Хуторський засоби навчання класифікує за відношенням до технологічного прогресу (наприклад):

  • традиційні (бібліотеки, музеї, наочність тощо);

  • сучасні (комп’ютери, засоби масової інформації тощо);

  • перспективні (веб-сайти, локальні і глобальні комп’ютерні мережі, системи розподіленої освіти).

Польський дидакт В. Оконь розташовує їх відповідно до наростання можливостей зміни дій учителя й автоматизації дії учнів і поділяє на прості та складні.

Розглянемо класифікацію засобів навчання В. Оконя (рис. 1).



Засоби навчання

прості

складні

словесні

візуальні

механічні, візуальні

аудіальні

аудіовізуальні

засоби автоматизації

процесу навчання

Рис. 1 Класифікація засобів навчання В. Оконя.


До простих словесних засобів навчання автор відносить навчальні посібники, підручники та інше. До простих візуальних зараховує ті, що охоплюють реальні предмети, комп’ютерні моделі, графічні об’єкти тощо.

До механічних візуальних пристроїв, згідно з автором належать: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші пристрої. До аудіальних – магнітофон, радіо. До аудіовізуальних – телебачення, відео і т.п.. До засобів автоматизації процесу навчання: інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

І. Трайнев класифікує їх так: інформаційні, контролюючі, навчальні. Автор виокремлює такі групи засобів:


  • носії навчальної інформації (ті, що самостійно не використовуються в ході навчального процесу);

  • які передають навчальну інформацію, але не є її носіями;

  • ті, що поєднують у собі обидві функції;

  • допоміжні.

З урахуванням думок вищезазначених авторів ми пропонуємо таке визначення поняття «електронні засоби навчання»: це навчальні об’єкти, побудовані за допомогою комп’ютерних, телекомунікаційних, або Інтернет-комунікаційних технологій для використання в освітньому процесі.

На основі аналізу низки вищезазначених наукових праць на тему розробки та використання електронних засобів навчання ми класифікували існуючі засоби таким чином: інтернет-комунікаційні, мережеві електронні засоби навчання та локальні електронні.



Інтернет-комунікаційні засоби навчання - це засоби навчання, що існують, зберігаються (інколи навіть і розробляються) за допомогою сучасних Інтернет-комунікаційних технологій на спеціальних сервісах мережі Інтернет або окремих віддалених Інтернет-серверах та мають електронні адреси доступу до навчальних ресурсів.

Мережеві електронні засоби навчання – це засоби навчання, які за допомогою комп’ютерів, з’єднаних між собою у внутрішню мережу, забезпечують виконання навчального завдання або його окремого фрагмента.

Локальні електронні засоби навчання – це засоби навчання, що зберігаються безпосередньо на електронному обладнанні, на цифрових або аналогових носіях даних і відтворюються на одній локальній машині користувача.

Основні підходи до трактування поняття

«електронний підручник»
Традиційна модель педагогічної освіти, як правило, передбачає суто аудиторні методи навчання із застосуванням простих традиційних засобів навчання, а основним джерелом інформації для вчителя є і буде книга.

В. Сухомлинський підкреслював: «Слово друковане – невичерпне джерело духовного багатства, ім’я якому – книга. Школа тільки тоді школа, коли вона стверджує культ книги, виховує в учнів спрагу до читання художньої, політичної, науково-популярної літератури, пристрасть закоханості в книгу, благоговіння перед нею…».

В електронних засобах навчання використовується електронна форма подання навчальної інформації з відповідною термінологією. Відсутність на певному етапі чіткої термінологічної бази призвела до того, що дуже часто один і той самий зміст виражають різні синоніми термінів, педагогічні поняття інколи не мають однозначного тлумачення.

На нашу думку, найбільше трактувань має поняття «електронний підручник». Неможливо залишити поза увагою розгляд сутності поняття електронних засобів навчання, не розглянувши більш детально таке поняття, як «електронний підручник», який є теоретичною основою майже в кожному електронному засобі навчання.

Підготовка вчителів до застосування такого сучасного засобу навчання заслуговує особливої уваги. До одних з найперших досліджень, які були присвячені характеристикам електронних підручників, їх змісту і завданням, відносять роботи В. Агеєва, Є. Алєнічевої, Н. Вашкевич, Л. Гризун, М. Зільберберга, В. Іванова, І. Мархеля, Є. Мещерякової, Е. Сарафанюка, Н. Морзе, М. Жалдака, С. Тевелєвої та ін.

Слід зауважити, що значна частина дослідників електронним підручником називає електронні версії (копії) звичайних („паперових”) підручників, які мають спрощену гіпертекстову структуру (посилання на розділи, параграфи і т.п.).

У «Тлумачному словнику термінів поняттєвого апарату інформатизації освіти» подано таке визначення: «Електронний підручник – це інформаційна система (програмна реалізація) комплексного призначення, яка за допомогою єдиної комп’ютерної програми, без звертання до паперових носіїв інформації, забезпечує реалізацію дидактичних можливостей засобів інформаційно-комунікаційних технологій у всіх ланках дидактичного циклу процесу навчання:


  • постановку пізнавального завдання;

  • подання змісту навчального матеріалу;

  • організацію застосування первинно отриманих знань (організацію діяльності з виконання окремих завдань, у результаті якої відбувається формування наукових знань);

  • зворотний зв’язок, контроль діяльності учнів;

  • організацію підготовки до подальшої навчальної діяльності (завдання орієнтирів для самоосвіти, для ознайомлення з додатковою літературою)».

О. Зиміна та О. Кірілов визначають електронний підручник як основне електронне видання, створене на високому науковому і методичному рівні, яке повинно повністю відповідати Державному освітньому стандарту певних спеціальностей.

Розглянемо провідні принципи створення електронного підручника, на яких акцентують особливу увагу автори:



Принцип квантування – розбиття матеріалу на розділи, що складаються з модулів, мінімальних за об’ємом, але замкнутих за змістом.

Принцип повноти – кожен модуль повинен мати такі компоненти:

  • теоретичне ядро;

  • контрольні питання з теорії;

  • приклади;

  • завдання і вправи для самостійного опрацювання;

  • контрольні запитання з усього модуля з відповідями;

  • контрольна робота;

  • довідка (Help);

  • історичний коментар.

Принцип наочності – кожен модуль повинен складатися з колекції кадрів з мінімумом тексту і візуалізацією, що полегшує розуміння і запам’ятовування нових понять, тверджень і методів.

Принцип навігації – кожен модуль повинен бути пов’язаний гіпертекстовими посиланнями з іншими модулями так, щоб у користувача був вибір переходу до будь-якого іншого модуля. Такий принцип не виключає, а навіть передбачає наявність рекомендованих переходів, що реалізовують послідовне вивчення курсу.

Принцип керованості – студент самостійно керує електронним підручником, він має можливість виводити на екран будь-яку кількість прикладів та пояснень, а також перевіряє себе, відповідаючи на контрольні запитання і виконуючи контрольну роботу заданого рівня складності.

Принцип адаптації – електронний підручник повинен допускати адаптацію до потреб конкретного користувача в процесі навчання, дозволяти варіювати глибину і складність матеріалу, що вивчається, і його прикладну спрямованість залежно від майбутньої спеціальності студента, стосовно потреб користувача генерувати додатковий ілюстративний матеріал, надавати графічні та геометричні інтерпретації понять, що вивчаються.

Принцип комп’ютерної підтримкиу будь-який момент роботи студент може отримати комп’ютерну підтримку, яка дозволяє зосередитися на суті матеріалу, що вивчається на цей момент, розглянути більшу кількість прикладів і вирішити більше завдань. Причому комп’ютер не тільки виконує громіздкі перетворення, різноманітні обчислення і графічні побудови, але й здійснює математичні операції будь-якого рівня складності, якщо вони вже вивчені раніше, а також перевіряє отримані результати на будь-якому етапі, а не тільки на рівні відповіді.

Принцип редагування – електронний підручник повинен бути виконаний у форматі, який дозволяє компонувати його в єдиний електронний комплекс, розширювати і доповнювати його новими розділами і темами, а також формувати електронні бібліотеки з окремих дисциплін (наприклад, для кафедральних комп’ютерних класів) або особисті електронні бібліотеки студента (відповідно до спеціальності і курсу, на якому він навчається), викладача.

О. Трофимов відмічає залежність результату використання засобів навчання від того, наскільки електронні підручники допомагають реалізувати мету, сформувати уявлення про матеріал, додати нового ефекту текстовому матеріалу, існуючим знанням учнів, зосередити їх увагу на основній думці, концепції.

На наш погляд, дуже цікавою є позиція М. Храмової, яка надає перевагу такому критерію, як індивідуальний темп навчання, що включає в себе: індивідуалізацію за часом, варіативність розгорнутості навчального матеріалу, врахування типу пам’яті, темпераменту, мислення того, хто навчається. Для врахування індивідуальних особливостей пам’яті в електронному підручнику автор рекомендує враховувати можливість різної послідовності викладання одного й того ж матеріалу в залежності від типу провідної системи пам’яті.

Однією з перших фундаментальних праць в галузі створення електронних підручників є робота Н. Вашкевич. Автор пропонує таку багаторівневу структуру електронних підручників:



  • нульовий рівень (електронні копії звичайних підручників в текстовому редакторі Word);

  • перший рівень (використовуються прості прийоми для забезпечення перегляду документа, а також подання його в стандарті мережі Інтернет. Також на такому рівні можна використовувати формат подання електронного підручника – PDF);

  • другий рівень (можлива організація пошукової програми і реалізація простих тестуючих програм. Виконується розташування гіперпосилань та застосовуються мультимедійні засоби);

  • третій рівень (електронний підручник даного рівня є найбільш удосконаленим завдяки мультимедійним можливостям, реалізації різних методів контролю з оцінкою знань та можливості розміщення в мережі Інтернет).

І. Захарова стверджує, що електронний підручник: – це «...програмний комплекс з навчальними матеріалами та тестами з окремої дисципліни». У такому описовому означенні не ставляться жорсткі вимоги до структури електронного підручника. На думку дослідниці, електронний підручник обов’язково повинен виконувати такі функції:

  • ефективно керувати діяльністю учнів у процесі вивчення предмета;

  • стимулювати навчально-пізнавальну діяльність;

  • раціонально поєднувати різні види навчально-пізнавальної діяльності та поєднувати різноманітні технології поданого матеріалу (текст, графіка, аудіо, відео, анімація);

  • при розміщенні в мережі забезпечити організацію віртуальних семінарів, дискусій та інших занять на основі комунікаційних технологій.

М. Жалдак, В. Лапінський, М. Шут вважають, що для електронного підручника «характерними є гіпертекстова структура навчального матеріалу, наявність системи управління з елементами штучного інтелекту, блоки самоконтролю, «розвинені» мультимедійні складові». Вищезазначене означення автори подають у вигляді функціонально-структурної схеми (рис. 2).

Розглядаючи блоки цієї схеми електронного підручника, звертаємо увагу на блок інтерфейсу суб’єктів навчання (блок 3 на рис.2). Його автори виділяють як окрему підсистему. Оскільки, переглядаючи гіпертексти за допомогою програм-браузерів, передбачається створення інтерфейсних підсистем. Також заслуговує на особливу увагу (блок 4, рис. 2) система управління (з елементами штучного інтелекту).



jygf

Рис 2. Блоки функціонально-структурної схеми електронного підручника

У своїй роботі М. Жалдак, В. Лапінський, М. Шут також наголошують, що не завжди використання електронних підручників може бути ефективним. Ми вважаємо, що одним із чинників такого стану речей є недостатня якість переважної більшості існуючих електронних засобів навчання. Розглянемо критерії якості електронних підручників, які були певним чином висвітлені науковцями:



  • ефективність:

      • економія часу;

      • глибина трактування запитань програми;

      • надання можливостей для створення нових методик викладання окремої дисципліни;

      • модернізація змісту навчальних курсів (дисциплін);

      • можливість виходу в суміжні галузі знань;

  • методичні властивості:

  • простота використання програми;

  • відсутність помилок;

  • адекватність мови та позначень, що використовуються у програмі предметної галузі;

  • вiдповiднiсть стандартним вимогам до інтерфейсу;

  • відкритість, тобто можливість розширення кола вирішуваних завдань;

  • вплив на змістовну характеристику методики викладання;

  • підвищення педагогічної майстерності;

  • якість екранного дизайну:

  • лаконічність, академічний стиль;

  • оптимальність кількості інформації на екрані;

  • обґрунтованість підбору кольорів (у тому числі з точки зору медико-ергономічної та психолого-педагогічної наук);

  • економічна обґрунтованість:

  • коло можливих користувачів;

  • конкурентноздатність;

  • відкритість для модифікацій і доповнень наступними версіями та розробками.

Електронний підручник як сучасний навчальний засіб нового типу завдяки своїм функціям відкриває нові можливості, які не притаманні традиційним підручникам: мобільність, сучасність і структурованість, компактність збереження, наочність, здійснення контролю, гіпертекстовість та мультимедійність, низька собівартість, тиражність, здатність вносити зміни і доповнення та ін. Окремо слід зазначити, що сучасний електронний підручник не повинен втрачати традиційних функцій підручника, а лише поглиблювати і доповнювати їх.

Електронні підручники зручні для вчителя, тому що вони дозволяють подавати на занятті матеріали, які мають незначний обсяг, але суттєві за змістом, залишаючи для учнів «поле» для самостійної роботи, що значно розширює можливості щодо індивідуалізації роботи. При цьому електронні підручники постають як нові інтерактивні засоби навчання, що характеризуються цілою низкою дидактичних переваг, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності учнів, посилення мотиваційних сторін навчального процесу та інтенсифікацію його в цілому.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка